Рішення

від 29.07.2020 по справі 922/642/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,

гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ: 03499901, UA628999980313141206083020002

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

29.07.2020 Справа № 922/642/20

Господарський суд Донецької області у складі судді Бокової Ю.В. , при секретарі судового засідання Лисих О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовом публічного акціонерного товариства "Енергомашспецсталь" (84306, Донецька область, місто Краматорськ; код ЄДРПОУ 00210602)

до відповідача 1: товариства з обмеженою відповідальністю "Металл Прогресс" (87510, Донецька область, місто Маріуполь, площа Морського вокзалу, будинок 10; код ЄДРПОУ 41841818)

до відповідача 2: товариства з обмеженою відповідальністю "ПФК Содружество" (61153, Харківська область, місто Харків, проспект Ювілейний, будинок 56; код ЄДРПОУ 36814735)

про визнання договору від 27.07.2018 № 15/563 недійсним

за участю представників сторін:

від позивача : не з`явився

від відповідача 1: не з`явився

від відповідача 2: не з`явився

С У Т Ь С П О Р У

Публічне акціонерне товариство "Енергомашспецсталь" звернулося до господарського суду Донецької області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Металл Прогрес" та товариства з обмеженою відповідальністю "ПФК Содружество" про визнання договору від 27.07.2018 № 15/563 недійсним.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що спірний договір є недійсним з підстав його фіктивності, оскільки його було введено в оману щодо фактичних обставин правочину та дійсність намірів учасників по ланцюгу постачання товару, який в подальшому придбано у товариства з обмеженою відповідальністю "Металл Прогресс".

Представник позивача під час розгляду даної справи наполягав на задоволенні позовних вимог.

Представники відповідачів в жодне судове засідання не з`явились, про причини неявки не повідомили, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином.

Оскільки відповідачі своїм правом на подання відзиву по справі не скористались, в інший спосіб своєї позиції не довели, суд на підставі ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України вирішує справу за наявними матеріалами.

Стаття 42 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов`язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Як зазначено в ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

При цьому, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши обставини спору, доводи учасників судового процесу суд, -

В С Т А Н О В И В

27.07.2018 між товариством з обмеженою відповідальністю МЕТАЛЛ ПРОГРЕСС (далі - постачальник) та публічним акціонерним товариством Енергомашспецсталь (далі - покупець) було укладено договір постачання № 15/563 (далі - договір), відповідно до п. 1.1. якого в порядку та на умовах, визначених даним договором, постачальник передає у власність покупцю, а покупець приймає та сплачує лом чорних металів - далі товар (продукція), загальна кількість, одиниця виміру, код УКТ ЗЕД, ціна за одиницю виміру та загальна ціна, виробник якого визначений сторонами у специфікаціях, які є невід`ємними частинами даного договору.

Ціна продукції вказується у специфікаціях, які є невід`ємною частиною договору (п. 2.1. договору).

Згідно п. 2.2. договору загальна сума договору є величиною постійною та складається із суми усіх специфікацій, оформлених до даного договору, але не може перевищувати 100 000 000,00 грн. без ПДВ.

Відповідно до п. 5.1. договору строки та умови поставки товару вказуються у специфікаціях.

Згідно п. 6.1. договору право власності на товар переходить від постачальника до покупця з дати складання вантажоодержувачем приймально-здавального акту форми 19 (69).

Оплата здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника в національній валюті України (п. 9.1. договору).

Відповідно до п. 9.3. договору покупець здійснює оплату за поставлену продукцію протягом строку, вказаного у специфікації, а якщо такий на вказано - протягом 3-х банківських днів з моменту постачання продукції.

Датою оплати товару (продукції) вважається дата надходження грошових коштів на поточний рахунок постачальника (п. 9.4. договору).

Даний договір вважається укладеним та набуває чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін (п. 13.1. договору).

Згідно п. 13.2. договору (в редакції додаткової угоди № 1 від 30.05.2019 до договору № 15/563 від 27.07.2018) строк його дії до 27.07.2020.

Вищезазначений договір підписаний представниками сторін без зауважень, підписи скріплені печатками.

Як вбачається з матеріалів справи, до вказаного договору було підписано наступні специфікації: № 1 від 10.09.2018 на суму 1 546 146,38 грн., № 2 від 12.11.2018 на суму 4 227 332,45 грн., № 3 від 30.11.2018 на суму 4 888 159,15 грн., № 4 від 28.12.2018 на суму 728 264,55 грн., № 5 від 04.04.2019 на суму 2 388 926,82 грн., № 6 від 10.05.2019 на суму 559 159,40 грн., № 7 від 29.05.2019 на суму 4 570 383,70 грн., № 8 від 01.07.2019 на суму 1 177 494,72 грн., № 9 від 01.08.2019 на суму 2 399 787,78 грн., № 10 від 02.09.2019 на суму 266 084,44 грн., № 11 від 06.11.2019 на суму 5 916 936,95 грн., № 12 від 02.12.2019 на суму 2 535 545,00 грн., № 13 від 27.12.2019 на суму 180 726,70 грн.

На виконання умов договору товариством з обмеженою відповідальністю "МЕТАЛЛ ПРОГРЕСС" було здійснено поставку визначеного договором товару на загальну суму 29 649 074,96 грн. Даний факт підтверджується наданими позивачем доказами, а саме - видатковими накладними та товарно-транспортними накладними. Також відповідач надав позивачу відповідні рахунки на оплату товару в сумі 29 667 601,16 грн. Копії видаткових накладних, товарно-транспортних накладних та рахунків на оплату містяться в матеріалах справи (т. 1, а.с. 135-238, т. 2, а.с. 1-208, т. 3, а.с. 1 - 232).

Також 27.07.2018 між публічним акціонерним товариством Енергомашспецсталь (далі - кредитор) та товариством з обмеженою відповідальністю ПКФ СПІВДРУЖНІСТЬ (далі - поручитель) було укладено договір поруки (далі - договір 2), відповідно до п. 1.1. якого поручитель зобов`язується відповідати перед кредитором за невиконання товариством з обмеженою відповідальністю Металл Прогресс (далі за текстом - борги із зобов`язань, які випливають з договору постачання продукції від 27.07.2018 № 15/56, укладеного між ПАТ Енергомашспецсталь та товариством з обмеженою відповідальністю Металл Прогресс з урахуванням змін та доповнень до нього, які були (будуть) прийняті після укладення даного договору, солідарно в обсязі 1000,00 (одна тисяча) гривень.

За даним договором поруки у випадку порушення боржником своїх зобов`язань, поручитель відповідає перед кредитором у межах суми 1000 грн. або якщо здійснить поставку на адресу кредитора необхідний обсяг продукції (п. 1.2 договору 2).

Згідно п. 2.1. договору 2 у випадку невиконання боржником своїх зобов`язань перед кредитором, останній вправі вимагати від поручителя оплати суми боргу, штрафних санкцій, неустойки, з урахуванням обмежень, визначених у п.п. 1.1, 1.2. даного договору.

Поручитель, який виконав свої зобов`язання перед кредитором, отримує усі права кредитора за даним зобов`язанням (п. 2.2 договору 2).

Відповідно до п. 4.1. договору 2 він набуває законної сили з дати його підписання сторонами та діє протягом 5 років після повного виконання боржником або поручителем зобов`язань боржника за договором від 27.07.2018 № 15/563.

Звертаючись з позовом до суду позивач вказує на те, що в лютому 2020 від податкового органу ним було отримано інформацію про те, що неможливо підтвердити реальний факт придбання товару (брухту чорних металів) та подальшої реалізації активу у ланцюгу постачання. Податковий орган вважає, що у спірній ситуації має місце імітація господарської операції щодо придбання товару, введення в обіг якого не підтверджується законним джерелом реального походження у попередніх ланках ланцюга постачання. Отже, на думку позивача, реальність фінансово - господарської діяльності товариства з обмеженою відповідальністю МЕТАЛЛ ПРОГРЕС під сумнівом. Відповідно, неможливість податкового органу підтвердити реальний факт придбання товару та подальшої реалізації активу у ланцюгу постачання свідчить про нереальність та безтоварність здійснених операцій та наявність ознак фіктивності правочину, під час якого не відбулося руху активів, зміни зобов`язань чи власного капіталу платника, та здійснені без ділової мети та реального економічного змісту.

Також позивач вказує на те, що його було введено в оману щодо фактичних обставин правочину та дійсних намірів учасників по ланцюгу постачання товару, який в подальшому було придбано у ТОВ МЕТАЛЛ ПРОГРЕСС .

У зв`язку з вказаним, позивач просить суд визнати недійсним договір поставки №1/563 від 27.07.2018, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю МЕТАЛЛ ПРОГРЕСС та публічним акціонерним товариством Енергомашспецсталь на підставі ст.ст.203, 215 ЦК України.

Оцінюючи правомірність заявлених позовних вимог суд зазначає наступне.

Підстави виникнення цивільних прав та обов`язків, серед яких вказано правочини і договори, визначено ст.11 ЦК України.

У відповідності до ст.ст.15, 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із способів захисту цивільного права та інтересу у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Аналогічно ст.20 Господарського кодексу України передбачає можливість визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом з метою захисту прав і законних інтересів суб`єкта господарювання.

В Постанові пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними (із змінами і доповненнями)" зазначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

У відповідності до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається, проте у випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Вирішуючи по суті переданий на розгляд господарського суду спір про визнання недійсним договору, суд повинен з`ясувати, зокрема, підстави для визнання недійсним договору, оскільки недійсність правочину може наступати лише з певним порушенням закону. При цьому, спір - це розбіжності або суперечності між суб`єктами правовідносин з питання факту або права.

Згідно зі ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, господарський договір може бути визнаний недійсним за наявності двох умов: перша - це порушення ним прав та/або охоронюваних законом інтересів позивача; друга - це наявність передбачених законом підстав для визнання договору недійсним.

Така правова позиція суду відповідає положенням Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", якими передбачено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

У відповідності до ст.3 ЦК України однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Відповідно до ст.6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч.1 п.4 ст.179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст.628 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину закріплена у ст.204 ЦК України та може бути спростована насамперед нормою закону, яка містить відповідну заборону. У випадках, прямо не передбачених у законодавстві, презумпція правомірності правочину може бути спростована судом.

Відповідно до ст.712 Цивільного кодексу України та ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Судом встановлено, що умови договору поставки №15/563 від 27.07.2018 укладеного між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю "МЕТАЛЛ ПРОГРЕСС" були погоджені сторонами, договір підписаний належними представниками сторін та скріплений печатками обох сторін договору.

Отже, спірний договір поставки укладений, оскільки відповідає всім умовам, як то: вимоги до умов, які породжують господарські зобов`язання; суттєві умови договору; порядок укладення; інші особливості укладення договору, тощо. Крім цього, договір виконаний відповідачем 1, що підтверджує позивач накладними на отримання від відповідача 1 товару, та здійсненням оплати за фактом отриманого товару.

Позивач у позовній заяві посилається на ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, але не зазначив жодної підстави, з якими законодавець пов`язує недійсність господарського договору.

Суд, виходячи з положень вищенаведених правових норм, зазначає, що чинним законодавством України не передбачено можливості визнання договору недійсним на підставі акту перевірки податкової органу, а також не передбачено і такої підстави для визнання недійсним договору, як припущення про можливе порушення законодавства однією із сторін договору.

В силу принципу змагальності сторін суд не вправі виходити за межі своєї компетенції та за позивача наводити правове обґрунтування позовних вимог, а потім давати їм правову оцінку як суд. Відтак, позовні вимоги не містять правових підстав для визнання договору поставки №15/563 від 27.07.2018 недійсним, що в свою чергу є підставою для відмови у позові.

Згідно ч.1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з п.4 ч.3 ст.129 Конституції України та статями 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

За загальним правилом обов`язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов`язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред`явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Таким чином, позивач в силу викладеного зобов`язаний довести за допомогою належних, допустимих та достатніх доказів факт порушення спірним правочином його (позивача) прав та/або охоронюваних законом інтересів, а також наявність передбачених законом підстав для визнання договору недійсним.

Оскільки сторонами при укладанні договору поставки було досягнуто всіх істотних умов договору, договір виконаний з боку як позивача, так відповідача 1, а обставини, на які посилається позивач в обґрунтування позовних вимог, не є безумовною підставою, передбаченою законом для визнання договору недійсним, позовні вимоги публічного акціонерного товариства "Енергомашспецсталь" є безпідставними, необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню, у зв`язку з чим суд відмовляє в задоволенні позову.

Судовий збір на підставі приписів статей 123 та 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на позивача.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 42, 46, 73, 74, 76-79, 86, 91, 123, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог публічного акціонерного товариства "Енергомашспецсталь" до товариства з обмеженою відповідальністю "Металл Прогресс" та товариства з обмеженою відповідальністю "ПФК Содружество" про визнання договору від 27.07.2018 № 15/563 недійсним - відмовити.

Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

У судовому засіданні 29.07.2020 проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 10.08.2020.

Повідомити учасників справи про можливість ознайомитись з електронною копією судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень за його веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua.

Суддя Ю.В. Бокова