Постанова

від 11.08.2020 по справі 620/3651/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/3651/18 Суддя (судді) першої інстанції: Скалозуб Ю.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2020 року м. Київ

Колегія Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Кузьменка В. В.,

суддів Василенка Я. М., Шурко О. І.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Києві справу за адміністративним позовом Первинної профспілкової організації Управління державного підприємства Чернігівторф Незалежної профспілки гірників України до Міністерства енергетики та захисту довкілля України, третя особа: Чернігівська обласна організація Всеукраїнської незалежної профспілки Трудящі про визнання неправомірними та скасування наказів, за апеляційною скаргою Міністерства енергетики та захисту довкілля України на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 23.01.2019, -

В С Т А Н О В И Л А:

Первинна профспілкова організація Управління державного підприємства Чернігівторф Незалежної профспілки гірників України звернулась до суду з позовом до Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, третя особа на стороні позивача без самостійних вимог щодо предмету спору - Чернігівська обласна організація Всеукраїнської незалежної профспілки Трудящі про визнання неправомірними та скасування наказів № 97 к/к Про звільнення від тимчасового виконання обов`язків директора Державного підприємства Чернігівторф ОСОБА_1 та № 98 к/к Про призначення виконуючого обов`язків директора Державного підприємства Чернігівторф ОСОБА_2.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 23.01.2019 позовні вимоги задоволено повністю.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Міністерство енергетики та захисту довкілля України подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.08.2020 за клопотанням відповідача замінено останнього у справі на Міністерство енергетики та захисту довкілля України.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з`явилися. До суду надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, відповідь на відзив.

Враховуючи, що безпосередня участь сторін у судовому засіданні, в даному випадку, не є обов`язковою, оскільки матеріали справи містять достатньо письмових доказів для з`ясування фактичних обставин, колегія суддів у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін в порядку письмового провадження.

Відповідно до положень ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Відкладення розгляду справи спричинить невиправдане порушення процесуального строку її розгляду.

Згідно ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З матеріалів справи убачається, що ОСОБА_1 на період до призначення керівника Державного підприємства Чернігівторф був призначений тимчасово виконуючим обов`язки директора Державного підприємства Чернігівторф Наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості від 21.03.2016 року № 49-к/к.

Наказом Міненерговугілля від 29 жовтня 2018 року № 97-к/к, увільнено ОСОБА_1 від тимчасового виконання обов`язків директора та повернено до виконання своїх обов`язків на посаді заступника директора ДП Чернігівторф , відповідно до штатного розпису Підприємства.

На підставі заяви ОСОБА_2 , листа ДК Укрторф від 02.08.2018 № 1/1-228 Наказом Міненерговугілля № 98-к/к від 29 жовтня 2018 року призначено ОСОБА_2 виконуючим обов`язки директора ДП Чернігівторф .

Вважаючи що такі дії відповідача загрожують стабільній роботі та існуванню підприємства, позивач звернувся до суду про скасування наказів та захист прав підприємства, трудового колективу.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуваний наказ № 97-к/к виданий відповідачем під час тимчасової непрацездатності ОСОБА_1 , чим порушено вимоги ст. 40 КЗпП, права та законні інтереси останнього. Також зазначено, що звільнення та призначення нового виконуючого обов`язки керівника підприємства може спровокувати загострення соціально-трудового конфлікту.

Апелянт вказує, що відбулось повернення працівника до виконання свої обов`язків, згоду на яку він надав їй під час призначення на посаду заступника директора Державного підприємства Чернігівторф . На думку апелянта, не є порушення права працівника повернення до виконання своїх обов`язків за посадою під час його тимчасової відсутності (тимчасова непрацездатність), оскільки не відбувається припинення трудових відносин між підприємством та працівником. Звертає увагу, що виконуючий обов`язки керівника Підприємства призначається з числа керівного складу Підприємства у випадках відпустки, закордонного відрядження, тимчасової непрацездатності тощо, а не призначення нового керівника, яке відбулося у даному випадку.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Як встановлено, ДП Чернігівторф засноване на Державній власності згідно Наказу Державного комітету України по вугільній промисловості від 10 лютого 1993 року № 16, відповідно до Постанови КМУ від 03 травня 2007 року № 689 Про Утворення ДК Укрторф та належить до сфери управління Міністерства енергетики та вугільної промисловості України відповідно до Указу Президента України від 09 грудня 2010 року № 1085/2010 Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади .

Відповідно до Статуту ДП Чернігівторф , затвердженого наказом Міненерговугіллям від 03.09.2018 № 455 управління Підприємством здійснюється його керівником, який підзвітний Уповноваженому органу управління. Керівник підприємства призначається на посаду та звільняється з посади Уповноваженим органом управління за поданням Концерну у порядку, передбаченому законодавством України.

Пунктом 7.10 Статуту визначено, що у разі відсутності керівника підприємства (відпустки, закордонного відрядження, тимчасової непрацездатності тощо), його обов`язки виконує один із заступників керівника або інша посадова особа із числа керівного складу підприємства, призначена наказом керівника Підприємства виключно після погодження з уповноваженим органом управління та Концерном.

Відповідно до п. 8.1 Статуту Уповноважений орган управління відповідно до покладених на нього завдань у разі тимчасової відсутності керівника Підприємства, у тому числі на час перебування його у відпустці або у разі тимчасової непрацездатності, має право на цей час призначити виконуючого обов`язки керівника Підприємства із числа керівного складу підприємства.

ОСОБА_1 Наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості від 21 березня 2016 року № 49-к/к було призначено на посаду тимчасово виконуючого обов`язки директора ДП Чернігівторф та одночасно звільнено від виконання обов`язків, обумовлених трудовим договором за основним місцем роботи.

Чинним законодавством про працю визначається декілька можливостей виконання особою обов`язків іншої особи: це - суміщення, сумісництво, тимчасове замісництво.

Згідно приписів Кодексу законів про працю України передумовою як для суміщення професій (посад), так і для сумісництва є наявність у штатному розписі посади, але вона не заповнена, залишається вакантною. За відсутності вакансії суміщення або сумісництво неможливе.

Суміщення професій (посад) - це виконання працівником поряд із своєю основною роботою, зумовленою трудовим договором, додаткової роботи за іншою професією (посадою) у межах робочого часу за основною роботою на одному і тому самому підприємстві, установі, організації за згодою працівника і якщо це економічно доцільно та не призводить до погіршення якості виконуваних обов`язків.

Сумісництво - це виконання співробітником іншої регулярної оплачуваної роботи у вільний від основної роботи час на підставі трудового договору з тим же роботодавцем (внутрішнє сумісництво) або з іншим (зовнішнє сумісництво).

Проте, і у випадку суміщення і у випадку внутрішнього сумісництва призначення на посаду виконуючого обов`язки керівника можливо лише працівника підприємства, установи, організації.

Тимчасове замісництво - це виконання обов`язків за більш відповідальною посадою тимчасово відсутнього працівника іншим працівником, який працює на тому ж підприємстві, установі чи організації (далі - підприємство) у разі виробничої необхідності. Тимчасове замісництво є одним із видів тимчасового переведення на іншу роботу, пов`язану з виконанням розпорядчих функцій.

Тимчасове виконання обов`язків за посадою відсутнього працівника може покладатися на іншого працівника наказом (розпорядженням) по підприємству. Працівник, який заміщує тимчасово відсутнього працівника, на період заміщення звільняється від виконання обов`язків, обумовлених трудовим договором за основним місцем роботи.

Призначення працівника виконуючим обов`язки на вакантну посаду не вважається тимчасовим заміщенням. Таке призначення, по суті, є переведенням на іншу постійну роботу.

При покладанні виконання обов`язків керівника на його штатного заступника питання про оплату вирішується залежно від того, чи вакантна посада керівника. Якщо посада не вакантна і той, хто її посідає, тільки тимчасово відсутній, то оплата не провадиться. За наявності вакантної посади заступник має право на отримання різниці в заробітній платі за виконувану роботу.

Діючим законодавством України не передбачено такого поняття як тимчасово виконуючий обов`язки . Працівник може бути призначений тимчасово виконуючим обов`язки для заміни відсутнього працівника (хвороба, відпустка) у порядку тимчасового переведення на іншу роботу за погодженням між сторонами.

На теперішній час в частині, що не суперечить чинному законодавству України, продовжує діяти роз`яснення Державного комітету Ради Міністрів СРСР з питань праці і заробітної плати і Секретаріату ВЦРПС Про порядок оплати тимчасового замісництва від 29 грудня 1965 року № 30/39 (далі роз`яснення).

Відповідно до зазначеного документу тимчасовим заміщенням вважається виконання службових обов`язків за посадою тимчасово відсутнього працівника, коли це викликано виробничою необхідністю і пов`язане з розпорядчими функціями. Поняття заміщення застосовується тільки до виконання обов`язків керівників. Працівникові, що заміщає, виплачується різниці між його фактичним окладом і посадовим окладом працівника, якого він заміщає (без персональних надбавок), якщо він не є штатним заступником.

Разом з тим в абзаці першому пункту 2 Роз`яснення йдеться про те, що призначення працівника виконуючим обов`язків за вакантною посадою не допускається. Таке можливе лише за посадою, призначення на яку здійснюється вищим органом управління. В цьому випадку не пізніше місячного строку з дня прийняття працюючого на роботу, до вищестоящого органу повинні бути подані документи для його призначення на посаду. Цей орган у місячний строк з дня отримання документів повинен розглянути їх та прийняти відповідне рішення.

Отже, призначення працівника виконувачем обов`язків можливе до затвердження його на цій посаді вищим органом управління на строк не більше двох місяців. Якщо працівник виконує обов`язки більше двох місяців, є підстави вважати, що він затверджений на цій посаді, хоча відповідного документа не було видано.

Таким чином, призначаючи ОСОБА_1 виконуючим обов`язки директора ДП Чернігівторф фактично відбулось його переведення на іншу постійну роботу, оскільки посада директора ДП Чернігівторф була вакантною.

Крім того, ОСОБА_1 виплачувалася різниця між фактичним посадовим окладом та посадовим окладом відсутнього керівника.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 32 КЗпП України переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством.

У зв`язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.(ч.3 ст.32 КЗпП України).

Призначення ОСОБА_1 виконуючим обов`язки директора мало бути обумовлене його особистою згодою на це та, як наслідок, увільнення від займаної посади спричинило зміни істотних умов його праці, а тому про таку зміну ОСОБА_1 необхідно було повідомити за два місяці, як то передбачено нормами вищевказаної статті.

Разом з тим, відповідач не попередивши ОСОБА_1 за два місяці, видав наказ про увільнення та повернення до виконання попередніх обов`язків на посаді заступника директора ДП Чернігівторф , чим порушив вимоги Кодексу законів про працю та права працівника.

Крім того, ОСОБА_1 у період з 29.10.2018 по 05.11.2018 перебував на стаціонарному лікуванні у Чернігівській міській лікарні № 2, що підтверджується копією листка непрацездатності, наявного в матеріалах справи.

Згідно зі статтею 40 КЗпП не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Враховуючи що оскаржуваний наказ № 97-к/к виданий відповідачем під час тимчасової непрацездатності ОСОБА_1 , відповідачем порушено вимоги ст. 40 КЗпП, що є підставою для скасування вказаного наказу.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем не доведено правомірність винесення наказу Міненерговугілля від 29 жовтня 2018 року № 97-к/к щодо увільнення від тимчасового виконання обов`язків директора ДП Чернігівторф ОСОБА_1 , а як наслідок і наказу від 29 жовтня 2018 року № 98-к/к про призначення ОСОБА_2 виконуючим обов`язки директора ДП Чернігівторф .

У взаємозв`язку з наведеним слід зазначити, що відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані.

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Таким чином, враховуючи вищенаведене у сукупності, беручи до уваги при цьому кожен аргумент, викладений учасниками справи, рішення суду першої інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, та колегія суддів не вбачає підстав для його скасування.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Міністерства енергетики та захисту довкілля України на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 23.01.2019 за адміністративним позовом Первинної профспілкової організації Управління державного підприємства Чернігівторф Незалежної профспілки гірників України до Міністерства енергетики та захисту довкілля України, третя особа: Чернігівська обласна організація Всеукраїнської незалежної профспілки Трудящі про визнання неправомірними та скасування наказів - залишити без задоволення.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 23.01.2019 - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач: В. В. Кузьменко

Судді: Я. М. Василенко

О. І. Шурко

Повний текст постанови виготовлено 11.08.2020