Постанова

від 06.08.2020 по справі 760/17127/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний номер справи 760/17127/18

Провадження №22-ц/824/8889/2020

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 серпня 2020 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Журби С.О.,

суддів Писаної Т.О., Приходька К.П.,

за участю секретаря Тімуш Д.І.

розглянувши справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 15 жовтня 2019 року у справі за позовом приватного акціонерного товариства Страхова компанія Рідна до ОСОБА_1 про відшкодування завданих збитків,

В С Т А Н О В И В:

У липні 2018 року ПрАТ Страхова компанія Рідна звернулася до суду з позовом до відповідача про стягнення завданих збитків в порядку регресу. Свої вимоги позивач мотивував тим, що на підставі договору добровільного страхування транспортного засобу ним було застраховано автомобіль Lexus RX400 H, д.н.з. НОМЕР_1 . 07.02.2017 року з вини відповідача сталася дорожньо-транспортна пригода, в результаті якої водій іншого автомобіля отримав тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості, а застрахованому автомобілю марки Lexus RX400H було завдано механічних пошкоджень. Внаслідок даної ДТП порушено кримінальне провадження за ч.1 ст.286 КК України, яке ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 24.04.2018 року у зв`язку з примиренням сторін було закрито. ПрАТ Страхова компанія Рідна визнала даний випадок страховим та задовольнила вимогу власника автомобіля Lexus RX400 H, виплатила на її користь страхове відшкодування в розмірі 475 677,00 грн., що в свою чергу дає позивачу підстави для звернення з регресною вимогою до винної особи про відшкодування сплачених сум.

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 15 жовтня 2019 року позов задоволений.

Не погоджуючись з ухваленим по справі рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, оскаржуване рішення вважає незаконним, та таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує на те, що судом порушено принцип змагальності цивільного судочинства, оскільки рішення суду побудовано на твердженнях позивача, в той час як доводи відповідача щодо меншого розміру заподіяних збитків були не взяті до уваги. З підстави недоведення матеріального збитку у зазначеному позивачем розмірі просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечував проти задоволення апеляційної скарги. Вважає, що судом першої інстанції були правильно встановлені обставини справи та ухвалене судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права. Просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

У відповідності до положень ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Задовольняючи позовні вимоги, суд обґрунтовано виходив з того, що вина відповідача в ДТП встановлена відповідним судовим рішенням, яке в даній частині має преюдиційне значення. Розмір заподіяної шкоди підтверджений відповідними актами та звітом про оцінку вартості (розміру) збитків, спричинених пошкодженням застрахованому транспортному засобу. Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди відповідача з розміром спричиненої внаслідок ДТП шкоди. В той же час жодного доказу на спростування представлених до суду позивачем документів з цього приводу відповідач не надав.

З наведеною позицією суду першої інстанції в повній мірі погоджується й колегія суддів апеляційного суду.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно вимог ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Вимогами п.п. 1,2 ст. 22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. При цьому реальними збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

З системного аналізу вищевказаних норм вбачається, що особа, яка завдала шкоди майну іншій особі мусить відшкодувати останній спричинену її діями шкоду, яка визначається у витратах, необхідних для приведення такого пошкодженого майна у стан, в якому воно перебувало до завдання шкоди.

У відповідності до положень ст. 27 Закону України Про страхування до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток. Аналогічна норма міститься й в ст. 993 ЦК України.

Свою незгоду з ухваленим по справі рішенням апелянт обґрунтовує необізнаністю з розглядом справи через неналежне повідомлення судом та недоведеність розміру фактичного збитку, який суд першої інстанції вважав встановленим. Колегія суддів апеляційного суду не може погодитись з наведеними доводами апелянта, оскільки з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 було повідомлено про розгляд справи, він неодноразово направляв до суду відповідні заяви по справі (відзив, заява про призначення експертизи), його представник брав участь у судових засіданнях, що в свою чергу спростовує вищевказані твердження відповідача про необізнаність з розглядом справи.

Не може погодитись колегія суддів і с доводами апелянта, стосовно недоведеності позивачем розміру спричиненого внаслідок ДТП шкоди та безпідставне позбавлення його можливості довести свою точку зору з приводу іншої суми матеріального збитку через відхилення судом його клопотання про призначення відповідної експертизи.

Приписами ст.12 ЦПК України встановлено принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом. При цьому сторона самостійно несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Обов`язок доведення своєї позиції за допомогою належних та допустимих доказів міститься і в ст. 81 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За таких умов суд може приймати та покладати в основу рішення по справі лише ті обставини, які були доведені сторонами. При цьому сторона сама визначає обсяг та достатність доказів, що надає до суду, а витребування таких доказів судом самостійно без наявності передбачених законом підстав у чітко визначених випадках було б порушення принципу змагальності сторін в судовому процесі, що є неприпустимим.

На підтвердження розміру спричиненої внаслідок ДТП шкоди позивач серед іншого надав звіт про визначення вартості матеріального збитку завданого власником колісного транспортного засобу від 27.04.2017 року складений суб`єктом оціночної діяльності СПД ОСОБА_2 .

У відповідності до положень ч.1 ст. 103 ЦК України суд призначає експертизу у справі за сукупності умов: для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.

З наведеної норми вбачається, що для проведення експертизи має бути наявна не лише необхідність використання спеціальних знань, але й відсутність або належне доведення наявності сумнівів у правильності таких висновків. Заявляючи клопотання про проведення автотоварознавчої експертизи відповідач жодним чином не довів та належним чином не обґрунтував чому саме, та в якій частині викликає сумнів представлений позивачем Звіт №3358 суб`єкта оціночної діяльності СПД ОСОБА_2 . За таких умов ухвалою суду від 15.10.2019 року в задоволенні клопотання про призначення експертизи було відмовлено. Апелянт зазначає про незгоду з вищевказаною ухвалою суду, тим не менш жодного клопотання до суду апеляційної інстанції про призначення судом відповідної експертизи не заявляв, хоча ініціювання проведення такої експертизи можливе лише за відповідним клопотанням учасника справи.

Зважаючи на викладене колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про недоведеність твердження відповідача про безпідставне прийняття судом заявленого позивачем розміру матеріального збитку заподіяного внаслідок ДТП. Заперечуючи проти розміру заявленої шкоди, відповідач тим не менш жодного належного та допустимого доказу на підтвердження такої своєї позиції не надав. За таких умов його позиція залишилася недоведеною та не може бути прийнята судом, що в свою чергу обумовлює відсутність підстав для критичного відношення до наданого позивачем звіту.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи викладене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про те, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, відтак дійшов законної та обґрунтованої позиції при вирішенні справи. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при розгляді справи апеляційним судом. За таких умов підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції при апеляційному розгляді відсутні.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 15 жовтня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий С.О. Журба

Судді Т.О. Писана

К.П. Приходько