Рішення

від 05.08.2020 по справі 910/810/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05.08.2020Справа № 910/810/18

За позовомКиївської міської ради доОбслуговуючого кооперативу Гаражно-будівельний кооператив Лісний прозвільнення самовільно зайнятої земельної ділянки Суддя Босий В.П.

секретар судового засідання Кучерява О.М.

Представники сторін:

від позивача:Власенко І.І. від відповідача:не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Київська міська рада звернулась до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Автокооперативу по експлуатації відкритих автостоянок Лісний про зобов`язання відповідача звільнити самовільно зайняту земельну ділянку орієнтовною площею 1,00 га на вул. Сім`ї Шовкоплясів, 9 та вул. Богатирська (біля озера Редькіне) в Оболонському районі міста Києва (кадастровий номер 8000000000:78:134:0023) та повернути її Київській міській раді, привівши у придатний для використання стан.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.05.2018 позов задоволено повністю, зобов`язано Автокооператив по експлуатації відкритих автостоянок ЛІСНИЙ звільнити самовільно зайняту земельну ділянку орієнтовною площею 1,00 га на вул. Сім`ї Шовкоплясів, 9 та вул. Богатирська (біля озера Редькіне) в Оболонському районі міста Києва (кадастровий номер 8000000000:78:134:0023) та повернути її Київській міській раді, привівши у придатний для використання стан, стягнуто з Автокооперативу по експлуатації відкритих автостоянок ЛІСНИЙ на користь Київської міської ради судовий збір у розмірі 1762,00 грн.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.09.2019 рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2018 у справі №910/810/18 скасовано, прийнято нове рішення, яким в позові відмовлено повністю.

Постановою Верховного Суду від 05.12.2019 постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.09.2019 та рішення Господарського суду міста Києва від 09.10.2018 у справі №910/810/18 скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.01.2020 справу №910/810/18 передано для розгляду судді Босому В.П.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.01.2020 справу прийнято до свого провадження суддею Босим В.П., призначено у справі підготовче засідання.

14.02.2020 представником позивача до канцелярії суду подано заяву про зміну предмету позову, в якій позивач просив змінити прохальну частину позовної заяви та викласти її в наступній редакції: Зобов`язати Обслуговуючий кооператив Гаражно-будівельний кооператив Лісний звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 1,1022 га за адресою: м. Київ, вул. Сім`ї Шовкоплясів, 9 та вул. Богатирська (біля озера Редькіне) в Оболонському районі м. Києва, кадастровий номер 8000000000:78:134:0101, та повернути її Київській міській раді, привівши у придатний для використання стан. .

Частиною 3 статті 46 Господарського процесуального кодексу України визначено, що до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі.

Відповідно до ч. 4 вказаної статті у разі направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції зміна предмета, підстав позову не допускаються, крім випадків, визначених цією статтею. Зміна предмета або підстав позову при новому розгляді справи допускається в строки, встановлені частиною третьою цієї статті, лише у випадку, якщо це необхідно для захисту прав позивача у зв`язку із зміною фактичних обставин справи, що сталася після закінчення підготовчого засідання, або якщо справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження - після початку першого судового засідання при первісному розгляді справи.

Судом встановлено, що після проголошення судом рішення 15.05.2018 у даній справі, змінилися фактичні обставини справи, а саме спірна земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:78:134:0023 була поділена на чотири окремі земельні ділянки з кадастровими номерами - 8000000000:78:134:0101, 8000000000:78:134:0103, 8000000000:78:134:0100 та 8000000000:78:134:0102. При цьому, після обстеження уповноваженою особою позивача земельної ділянки площею 1,1022 га за адресою: м. Київ, вул. Сім`ї Шовкоплясів, 9 та вул. Богатирська (біля озера Редькіне) в Оболонському районі м. Києва, кадастровий номер 8000000000:78:134:0101, встановлено, що саме на ній розміщено гаражі відповідача, а відтак позивач просив суд зобов`язати відповідача звільнити таку земельну ділянку та повернути її Київській міській раді, привівши у придатний для використання стан.

Таким чином, оскільки заява позивача про зміну предмету позову відповідала приписам ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, вона була прийнята судом для подальшого розгляду.

10.03.2020 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач вказував на те, що акт обстеження земельної ділянки №20-00-05 не може вважатися належним доказом підтвердження обставин, на які позивач посилається у заяві про зміну предмету позову, а також просив закрити провадження у даній справі у зв`язку з тим, що у разі задоволення позову будуть порушені права і законні інтереси власників гаражів - фізичних осіб.

Розглянувши клопотання відповідача про закриття провадження у дані справі, судом не встановлено підстав для його задоволення з огляду на таке.

Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття суд, встановлений законом містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 Господарського процесуального кодексу України. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Відповідно до положень частини другої цієї ж статті право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.

За статтею 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу.

Наведене свідчить про те, що з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб`єктного складу сторін.

Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

З огляду на положення частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України, а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад саме сторін спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності.

Предметом спору у цій справі є порушене право землекористування позивача, а саме - розміщення відповідачем споруд на земельній ділянці, яка не передавалась відповідачу в користування чи власність.

Судом було досліджено надані відповідачем витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності фізичних осіб на гаражі як членів відповідача, та встановлено, що такі гаражі зареєстровані за адресою: м. Київ, вул. Сім`ї Шовкоплясів, 6 .

Разом з тим, Київською міською радою заявлено позов про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки площею 1,1022 га за адресою: м. Київ, вул. Сім`ї Шовкоплясів, 9 та вул. Богатирська (біля озера Редькіне) в Оболонському районі м. Києва, кадастровий номер 8000000000:78:134:0101. При цьому, жодних доказів того, що саме на такій земельній ділянці розміщено майно фізичних осіб, матеріали справи не містять.

З урахуванням викладеного суд прийшов до висновку, що відповідачем не було доведено, що рішення суду у даній справі може стосуватися прав та/або законних інтересів фізичних осіб як власників гаражів, а відтак даний спір належить до господарської юрисдикції відповідно до суб`єктного складу та змісту правовідносин сторін, що є підставою для відмови в задоволенні клопотання про закриття провадження у справі.

На цій же підставі суд відмовив в задоволенні клопотань відповідача про залучення даних фізичних осіб до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.

Також суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про залучення до участі у справі Приватного підприємства Білдкомпані Інвест та Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору, оскільки відповідачем не було доведено суду яким чином рішення у даній справі може вплинути на їх права та/або обов`язки.

Протокольною ухвалою суду від 08.07.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 05.08.2020.

Представник позивача в судове засідання з`явилася, надала пояснення по суті спору, позовні вимоги в редакції заяви про зміну предмету позову підтримала та просила задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, на адресу суду направив клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з його перебуванням у відпустці.

Судом в задоволенні вказаного клопотання відмовлено з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1-3, 5 ст. 216 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу.

Якщо спір, розгляд якого по суті розпочато, не може бути вирішено в даному судовому засіданні, судом може бути оголошено перерву в межах встановлених цим Кодексом строків розгляду справи, тривалість якої визначається відповідно до обставин, що її викликали, з наступною вказівкою про це в рішенні або ухвалі.

Про відкладення розгляду справи або перерву в судовому засіданні, місце, дату і час нового судового засідання або продовження судового засідання суд повідомляє під розписку учасників справи, свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів, які були присутніми в судовому засіданні. Учасники справи, свідки, експерти, спеціалісти, перекладачі, які не прибули або яких суд вперше залучає до участі в судовому процесі, повідомляються про судове засідання ухвалами.

Згідно з правовою позицією, викладеною Верховним Судом, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представника сторони, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (постанова Верховного Суду від 24.01.2018 у справі №907/425/16).

З огляду на викладене, суд вважає, що відповідачем не було належним чином доведено факту неможливості направлення іншого уповноваженого представника в судове засідання 05.08.2020, а також неможливості розгляду спору в такому судовому засіданні за його відсутності, у зв`язку з чим клопотання про відкладення розгляду справи задоволенню не підлягає.

В судовому засіданні 05.08.2020 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Згідно з п. 4 рішення Київської міської ради №1149/1810 від 12.07.2007 Про передачу земельних ділянок товариству з обмеженою відповідальністю (ТОВ) Дніпровська Рив`єра для будівництва та експлуатації головного сервісного селекційно-технологічного центру по конярству та кінному спорту на вул. П. Дибенка, 9 та вул. Богатирській (біля озера Редькіне) в Оболонському районі м. Києва , ТОВ Дніпровська Рив`єра в довгострокову оренду на 15 років передано земельні ділянки загальною площею 20,54 га для будівництва та експлуатації головного сервісного селекційно-технологічного центру по конярству та кінному спорту на вул. Павла Дибенка, 9 та вул. Богатирській (біля озера Редькіне) в Оболонському районі м. Києва, в тому числі ділянку № 1 площею 4,44 га (в тому числі в межах охоронних зон електричних мереж - 0,42 га; в межах прибережної захисної смуги - 0,44 га); зокрема площею 1,42 га - за рахунок земель, відведених відкритому акціонерному товариству Автотранспортне підприємство 13057 відповідно до пункту 16 рішення Київської міської ради від 24.05.2001№327/1303 Про надання і вилучення земельних ділянок , право користування якими посвідчено договором оренди земельної ділянки від 18.06.2002 № 78-6-00053; площею 0,42 га - за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови; площею 2,60 га за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування.

На виконання вказаного вище рішення, 11.04.2008 між Товариством з обмеженою відповідальністю Дніпровська Рив`єра та Київською міською радою було укладено договір оренди земельної ділянки площею 4,4400 га (кадастровий номер 8 000 000 000:78:134:0023), зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у книзі записів державної реєстрації договорів 11.04.2008 за № 78-6-00530.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.08.2013 по справі №910/12828/13 позов заступника прокурора Оболонського району міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради задоволено повністю та зокрема, розірвано договір оренди земельної ділянки (кадастровий номер 8 000 000 000:78:134:0023), укладений між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю Дніпровська Рив`єра , зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у книзі записів державної реєстрації договорів 11.04.2008 за № 78-6-00530 та зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю Дніпровська Рив`єра повернути Київській міській раді у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому воно одержало в оренду земельні ділянки площею 4,4400 га (кадастровий номер 8 000 000 000:78:134:0023) вартістю 17 814 612 грн.

У відповідності до рішення Київської міської ради № 704/1708 від 20.12.2016 Про уточнення назв, перейменування вулиць та провулків у місті Києві вул. Павла Дибенка перейменовано на вул. Сім`ї Шовкоплясів.

Згідно із наявною в матеріалах справи інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, земельна ділянка з кадастровим номером 8 000 000 000:78:134:0023 належить на праві власності територіальній громаді в особі Київської міської ради.

Відповідно до рішення Київської міської ради №16/890 від 29.09.2003 Про Порядок здійснення самоврядного контролю за використанням і охороною земель у м. Києві повноваження щодо здійснення самоврядного контролю за додержанням земельного законодавства, використанням та охороною земель в м. Києві покладено на Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) було здійснено перевірку земельної ділянки за адресою: вул. Сім`ї Шовкоплясів, 9 та вул. Богатирська (біля озера Редькіне) в Оболонському районі міста Києва (кадастровий номер 8000000000:78:134:0023) щодо дотримання вимог земельного законодавства, про що складено акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства №17-0097-05 від 21.11.2017.

Як зазначено в акті перевірки дотримання вимог земельного законодавства №17-0097-05 від 21.11.2017, складеного за результатами вказаної перевірки, під час виїзду на місцевість встановлено, що земельна ділянка огороджена; на частині земельної ділянки орієнтовною площею 1,00 га розташований Автокооператив по експлуатації відкритих автостоянок Лісний (код ЄДРПОУ 21513761) в складі якого знаходяться 495 гаражів.

В акті також зазначено, що Київська міська рада рішень щодо передачі (надання) зазначеної земельної ділянки у власність чи користування Автокооперативу по експлуатації відкритих автостоянок Лісний не приймала. Документи, що підтверджують право власності чи користування земельною ділянкою у Департаменті земельних ресурсів не зареєстровані. Враховуючи зазначене, за результатами перевірки встановлено, що в діях Автокооперативу по експлуатації відкритих автостоянок Лісний вбачаються ознаки самовільного заняття земельної ділянки орієнтовною площею 1,00 га (ст. 211 ЗК України).

Враховуючи наведені вище обставини, з огляду на результати перевірки дотримання вимог земельного законодавства, оскільки відповідач самовільно займає земельну ділянку орієнтовною площею 1,00 га на вул. Сім`ї Шовкоплясів, 9 та вул. Богатирська (біля озера Редькіне) в Оболонському районі міста Києва (кадастровий номер 8000000000:78:134:0023) позивач звернувся до суду з даним позовом.

Після проголошення судом рішення 15.05.2018 у даній справі, позивачем було встановлено, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:78:134:0023 була поділена на чотири окремі земельні ділянки з кадастровими номерами - 8000000000:78:134:0101, 8000000000:78:134:0103, 8000000000:78:134:0100 та 8000000000:78:134:0102.

Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) було здійснено обстеження земельної ділянки за адресою: м. Київ, вул. Сім`ї Шовкоплясів, 9 та вул. Богатирська (біля озера Редькіне) в Оболонському районі м. Києва, кадастровий номер 8000000000:78:134:0101, за наслідками чого складено акт обстеження земельної ділянки №20-00-05 від 21.05.2020.

Вказаним актом встановлено:

- згідно бази даних міського земельного кадастру вказана земельна ділянка зареєстрована в Державному земельному кадастрі на підставі проекту землеустрою щодо відведення ПП Білдкомпані Інвест для будівництва та експлуатації головного сервісного селекційно-технологічного центру по конярству та кінному спору;

- Київська міська рада не приймала рішень про передачу зазначеної земельної ділянки у власність чи користування;

- у міському земельному кадастрі відсутня інформація щодо реєстрації речових прав на неї в установленому чинним законодавством порядку;

- обстеженням встановлено, що на ділянці, яка огороджена парканом та охороняється, розміщені та експлуатуються гаражі Гаражно-будівельного кооперативу Лісний .

Спір у справі виник у зв`язку з відсутністю, на думку позивача, підстав для користування відповідачем даною земельною ділянкою, внаслідок чого позивачем заявлено вимогу про зобов`язання відповідача звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 1,1022 га за адресою: м. Київ, вул. Сім`ї Шовкоплясів, 9 та вул. Богатирська (біля озера Редькіне) в Оболонському районі м. Києва, кадастровий номер 8000000000:78:134:0101, та повернути її Київській міській раді, привівши у придатний для використання стан.

Статтею 13 Конституції України передбачено, що земля є об`єктом власності Українського народу, від імені якого права власності здійснюють органи державної влади та органи державної влади і місцевого самоврядування.

Частиною 1 ст. 83 Земельного кодексу України, передбачено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.

Згідно із наявною в матеріалах справи інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:78:134:0101 (розташована за адресою: вул. Сім`ї Шовкоплясів, 9 та вул. Богатирська (біля озера Редькіне) в Оболонському районі міста Києва) належить на праві власності територіальній громаді в особі Київської міської ради.

Стаття 9 Земельного кодексу України визначає, що до повноважень Київської і Севастопольської міських рад у галузі земельних відносин на їх території належить, зокрема, розпорядження землями територіальної громади міста; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; прийняття рішення щодо звільнення самовільно зайнятих земельних ділянок; підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок із земель державної власності, що проводяться органами виконавчої влади; здійснення контролю за використанням і охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства.

Частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (ч. 2 ст. 116 ЗК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 123 Земельного кодексу України, надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Згідно із ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

В пункті 2.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.2011 Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин роз`яснено, що за відсутності рішення органу виконавчої влади або місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у власність або в користування юридична особа або фізична особа не має права використовувати земельну ділянку державної або комунальної форми власності.

З огляду на вище викладене, єдиною підставою набуття права власності чи права користування земельними ділянками комунальної власності в місті Києві для громадян та юридичних осіб є відповідне рішення Київської міської ради.

Оскільки земельна ділянка площею 1,1022 га за адресою: м. Київ, вул. Сім`ї Шовкоплясів, 9 та вул. Богатирська (біля озера Редькіне) в Оболонському районі м. Києва, кадастровий номер 8000000000:78:134:0101, належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва, то виключно Київська міська рада має право розпоряджатись вказаною земельною ділянкою.

Як встановлено судом та не спростовано відповідачем під час розгляду справи, на вказаній земельній ділянці розміщені та експлуатуються гаражі Обслуговуючого кооперативу Гаражно-будівельний кооператив Лісний (правонаступник Автокооперативу по експлуатації відкритих автостоянок Лісний )

Зокрема, актом обстеження земельної ділянки №20-00-05 від 21.05.2020 встановлено, що: згідно бази даних міського земельного кадастру вказана земельна ділянка зареєстрована в Державному земельному кадастрі на підставі проекту землеустрою щодо відведення ПП Білдкомпані Інвест для будівництва та експлуатації головного сервісного селекційно-технологічного центру по конярству та кінному спору; Київська міська рада не приймала рішень про передачу зазначеної земельної ділянки у власність чи користування; у міському земельному кадастрі відсутня інформація щодо реєстрації речових прав на неї в установленому чинним законодавством порядку; обстеженням встановлено, що на ділянці, яка огороджена парканом та охороняється, розміщені та експлуатуються гаражі Гаражно-будівельного кооперативу Лісний .

Відповідно до вимог статті 9 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель державний контроль за використанням та охороною земель, дотриманням вимог законодавства України про охорону земель і моніторинг ґрунтів здійснюється шляхом проведення перевірок. За змістом статті 10 цього Закону державні інспектори у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель мають право, зокрема, безперешкодно обстежувати в установленому законодавством порядку земельні ділянки, що перебувають у власності та користуванні юридичних і фізичних осіб, перевіряти документи щодо використання та охорони земель; давати обов`язкові для виконання вказівки (приписи) з питань використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель відповідно до їх повноважень, а також про зобов`язання приведення земельної ділянки у попередній стан у випадках, установлених законом, за рахунок особи, яка вчинила відповідне правопорушення, з відшкодуванням завданих власнику земельної ділянки збитків; складати акти перевірок чи протоколи про адміністративні правопорушення у сфері використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства про охорону земель та розглядати відповідно до законодавства справи про адміністративні правопорушення, а також подавати в установленому законодавством України порядку до відповідних органів матеріали перевірок щодо притягнення винних осіб до відповідальності.

Суд відзначає, що акт обстеження земельної ділянки №20-00-05 від 21.05.2020 складений уповноваженим представником Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації у відповідності з Порядком здійснення самоврядного контролю за використанням і охороною земель у м. Києві, затвердженим рішенням Київської міської ради №16/890 від 29.09.2003, а відтак визнається судом належним та допустимим доказом у справі.

При цьому, твердження відповідача про те, що такий акт не відповідає вимогам вказаного Порядку, зокрема, щодо належного повідомлення його про здійснення обстеження не приймається судом до уваги, оскільки всі приписи Порядку, які наводить відповідач у відзиві на позовну заяву, стосуються іншого акту, а саме акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства, а не акту обстеження земельної ділянки.

Таким чином, судом встановлено факт зайняття відповідачем земельної ділянки позивача за відсутності належних доказів (а саме рішення Київської міської ради) про передачу відповідачу такої земельної ділянки у користування.

Щодо тверджень відповідача про правонаступництво Об`єднаного кооперативу по будівництву та експлуатації відкритих автостоянок Чайка та правомірності перебування на спірній земельній ділянці суд відзначає наступне.

21.03.1977 рішенням виконавчого комітету Київської міської ради №369/14 Про відведення земельної ділянки виконкому Мінської районної ради депутатів трудящих для влаштування автостоянки з правом установки металевих гаражів автокооперативу Мінський відведено виконкому Мінської районної ради депутатів трудящих земельну ділянку №1 площею близько 1,2 га та №2 площею близько 0,5 га під влаштування автостоянки з правом установки металевих гаражів автокооперативу Мінський по вул. Петра Дехтяренка (колишня назва вулиці Сім`ї Шовкоплясів) в Мінському районі.

Рішенням №87 від 23.02.1981 виконавчий комітет Мінської районної ради народних депутатів дозволив автокооперативу Мінський влаштувати тимчасову кооперативну автостоянку №3 по вул. Мінське шосе.

Рішенням виконавчого комітету Мінської районної ради народних депутатів №213 від 14.04.1986 проведено об`єднання відкритих кооперативних автостоянок району в кооператив Чайка по будівництву та експлуатації відкритих колективних автостоянок з єдиним управлінням та бухгалтерією.

Рішенням Виконавчого комітету Мінської районної ради народних депутатів №305 від 24.07.1989 Про переміщення автотранспортних засобів, які знаходяться на тимчасовій відкритій автостоянці № 12 по вул. Майорова у зв`язку з початком реконструкції вулиці ліквідовано автостоянку № 12 кооперативу Чайка та дозволено кооперативу Чайка влаштувати тимчасову відкриту автостоянку на ділянці пустоші, що знаходиться вздовж північно-східної межі ГЕК Мінський з заїздом з вулиць Майорова та Кондратюка вздовж південно-західної межі ГЕК Мінський , зобов`язано правління кооперативу Чайка не проводити на території автостоянки будівництва будь-яких капітальних споруд.

Рішенням від 29.06.1993 загальних позачергових зборів кооперативу Чайка вирішено ліквідувати автокооператив Чайка та передати майнові права та обов`язки автостоянкам, які входять у склад кооперативу на правах структурних підрозділів у відповідних частинах, автостоянкам № 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15 продовжити надавати послуги згідно із Правилами експлуатації платних автостоянок, рекомендовано всім автостоянкам до 05.07.1993 провести організаційні збори членів автостоянок, на яких визначити порядок подальшого існування автостоянок.

Класифікація організаційно-правових форм господарювання розглядає кооператив як вид підприємства, яке створене громадянами України, що добровільно об`єднались на основі членства для спільного здійснення господарської та іншої діяльності.

Розпорядженням представника Президента України в Мінській районній державній адміністрації № 495 від 26 серпня 1993 року Про реєстрацію автокооперативу Лісний по експлуатації відкритих автостоянок , на підставі поданої заяви голови автокооперативу та протоколу загальних зборів членів автостоянки №1 від 08.07.1993, зареєстровано статут Автокооперативу по експлуатації відкритих автостоянок Лісний .

Згідно із п. 1.3 статуту Автокооператив по експлуатації відкритих автостоянок Лісний створено на базі автостоянок за адресами: вул. Дибенка, 6 та Мінське шосе, 2.

Таким чином, Автокооператив по експлуатації відкритих автостоянок Лісний заснований у серпні 1993 року на базі автостоянок №10, №12 за адресою: вул. Дибенка, 6 та Мінське шосе, 2, об`єднаного кооперативу по будівництву та експлуатації автостоянок Чайка , який ліквідовано відповідно до рішення від 29.06.1993 загальних позачергових зборів цього кооперативу.

В той же час суд відзначає, що відповідно до ч. 1 ст. 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

За приписами статті 108 Цивільного кодексу України перетворенням юридичної особи є зміна її організаційно-правової форми. У разі перетворення до нової юридичної особи переходять усе майно, усі права та обов`язки попередньої юридичної особи.

Статтею 19 Закону України Про господарські товариства (у редакції, чинній на момент створення відповідача) визначено, що припинення діяльності товариства відбувається шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) або ліквідації. При реорганізації товариства вся сукупність прав та обов`язків товариства переходить до його правонаступників.

Разом з тим, як зазначено у постанові Верховного Суду від 05.12.2019 у даній справі, ліквідація підприємства передбачає припинення діяльності товариства, а не правонаступництво.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 37 Цивільного кодексу УРСР (чинного, на момент прийняття рішення про ліквідацію автокооперативу Чайка ) юридична особа припиняється шляхом ліквідації або реорганізації (злиття, поділу або приєднання). При злитті і поділі юридичних осіб майно (права і обов`язки) переходить до нововиниклих юридичних осіб. При приєднанні юридичної особи до іншої юридичної особи її майно (права і обов`язки) переходить до останньої. Майно переходить в день підписання передаточного балансу, якщо інше не передбачене законом або постановою про реорганізацію.

В той же час, матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів щодо правонаступництва автокооперативу Лісний відносно прав та обов`язків автокооперативу Чайка .

Таки чином суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено суду того факту, що він є правонаступником автокооперативу Чайка , а відтак навіть за наявності у останнього права користування спірною земельною ділянкою, таке право не перейшло та не могло перейти до відповідача як новоствореної юридичної особи.

Більш того, у рішенні від 29.06.1993 про ліквідацію автокооперативу Чайка відсутні автостоянки №7 та №9, а в передавальному акті від 15.07.1993 про списання з балансу автокооператива Чайка відсутні автостоянки №7, №9, №11, №12.

При цьому, рішенням виконавчого комітету Мінської районної ради народних депутатів від 14.04.1986 передано об`єднаному кооперативу Чайка всі відкриті автостоянки та належне майно автокооперативів Мінський , Богатирський , Деснянський , Славутич , Дніпро , Конопляний , Восход і надано дозвіл експлуатаційно-лінейному управлінню мінського району на допомогу об`єднаному кооперативу Чайка у будівництві відкритих автостоянок, проте рішенням виконавчого комітету Мінської районної ради народних депутатів від 23.02.1981 №87 заборонено автокооперативу Мінський встановлювати будь-які спорудження і установку металевих гаражів на автостоянці.

Всі викладені в сукупності обставини свідчать про те, що в матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази на підтвердження факту наявності у відповідача права користування спірною земельною ділянкою, в тому числі, шляхом розміщення на ній будівель та споруд.

Самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними (стаття 1 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель ).

За змістом статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки може здійснюватися у тому числі, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідачем не надано належних доказів на підтвердження права власності або права користування спірною земельною ділянкою, вимоги позивача жодними доказами не спростовано, тому наявні всі ознаки самовільного зайняття спірної земельної ділянки.

За змістом статті 212 Земельного кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина 4 статті 376 Цивільного кодексу України).

Таким чином, судом встановлено істотні обставини справи, що полягають у фактичному використанні земельної ділянки без належних правових підстав, що відповідає поняттю самовільного зайняття земельної ділянки згідно зі статтею 1 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель , що є підставою для застосування наслідків, передбачених статтею 212 Земельного кодексу України.

Твердження відповідача про те, що на спірній земельній ділянці розташовані гаражі, які належать фізичним особам на праві приватної власності, не приймаються судом до уваги, оскільки судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що право власності, таких фізичних осіб зареєстровано за адресою, яка відмінна від адреси спірної земельної ділянки.

Суд відзначає, що відповідно до вимог чинного законодавства обов`язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність в особи, яка її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки.

Разом із тим необхідно враховувати, що саме по собі встановлення і факту користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття. У вирішенні таких спорів необхідно досліджувати, чи передбачено спеціальним законом отримання правовстановлюючих документів на земельну ділянку для розміщення певних об`єктів, причини відсутності таких документів у особи, яка використовує земельну ділянку, наявність в особи права на отримання земельної ділянки у власність чи у користування, вжиття нею заходів для оформлення права на земельну ділянку тощо.

Щодо вчинення відповідачем дій з оформлення права користування спірною земельною ділянкою суд відзначає наступне.

Як було встановлено вище, відповідач використовує спірну земельну ділянку для розміщення гаражного кооперативу без оформлення у встановленому чинним законодавством порядку права користування такою ділянкою з моменту свого створення, тобто з 1993 року.

При цьому, тільки в підготовчому судовому засіданні 01.06.2020 представником відповідача були надані докази звернення до Київської міської ради з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки №201668814 від 21.02.2020.

Таким чином, у період з 1993 року та по 2020 рік відповідачем не вчинялось жодних дій з метою оформлення права на земельну ділянку, а також не вносилась плата за користування такою ділянкою, що призвело до недоотримання власником земельної ділянки грошових коштів за весь час зайняття її відповідачем.

Подання ж відповідного клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки має місце вже після направлення даної справи на новий розгляд до суду першої інстанції, що свідчить про неналежну поведінку відповідача протягом попереднього розгляду даної справи (2018-2020 роки) та свідоме ігнорування ним вимог чинного законодавства.

Більш того, факт звернення відповідача до Київської міської ради про оформлення права на земельну ділянку тільки доводить обізнаність відповідача про неправомірне перебування його на спірній земельній ділянці впродовж більш як 26 років.

Вказані обставини, на переконання суду, є достатньою підставою для кваліфікації такого використання відповідачем земельної ділянки як самовільного її зайняття.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Відтак підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні обставини, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Законодавцем як одну із засад (принципів) господарського судочинства визначено змагальність сторін (пункт 4 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України), що зумовлює обов`язок суду, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Отже, суд зобов`язаний забезпечити дійсно змагальний процес, тобто створити особам, які беруть участь у справі, всі умови для реалізації ними своїх процесуальних прав та виконання покладених на них процесуальних обов`язків, оскільки протилежне матиме наслідком порушення гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на справедливий суд.

У Рішенні Мала проти України у справі від 03.07.2014 Європейський суд з прав людини зазначив, що ключовим для концепції справедливого розгляду справи … є те, щоб скаржник не був позбавлений можливості ефективно представляти свою справу в суді та мав змогу нарівні із протилежною стороною користуватися правами, передбаченими принципом рівності сторін (Рішення у справі Стіл та Морріс проти Сполученого Королівства ). Принцип рівності сторін вимагає справедливого балансу між сторонами , і кожній стороні має бути надано відповідну можливість для представлення своєї справи в умовах, що не ставлять її у суттєво невигідне становище порівняно з її опонентом (Рішення від 26.05.2009 у справі Бацаніна проти Росії ). Більше того, принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (Рішення у справах Проніна проти України від 18.07.2006 та Нечипорук і Йонкало проти України від 21.04.2011).

Враховуючи все вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у даній справі та зобов`язання відповідача звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 1,1022 га за адресою: м. Київ, вул. Сім`ї Шовкоплясів, 9 та вул. Богатирська (біля озера Редькіне) в Оболонському районі м. Києва, кадастровий номер 8000000000:78:134:0101, та повернути її Київській міській раді, привівши у придатний для використання стан.

Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Київської міської ради задовольнити повністю.

2. Зобов`язати Обслуговуючий кооператив Гаражно-будівельний кооператив Лісний (04655, м. Київ, вул. Сім`ї Шовкоплясів, 6; ідентифікаційний код 21513761) звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 1,1022 га за адресою: м. Київ, вул. Сім`ї Шовкоплясів, 9 та вул. Богатирська (біля озера Редькіне) в Оболонському районі м. Києва, кадастровий номер 8000000000:78:134:0101, та повернути її Київській міській раді (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36; ідентифікаційний код 22883141), привівши у придатний для використання стан. Видати наказ.

3. Стягнути з Обслуговуючого кооперативу Гаражно-будівельний кооператив Лісний (04655, м. Київ, вул. Сім`ї Шовкоплясів, 6; ідентифікаційний код 21513761) на користь Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36; ідентифікаційний код 22883141) судовий збір у розмірі 1 762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн. 00 коп. Видати наказ.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 17.08.2020.

Суддя В.П. Босий