Рішення

від 03.08.2020 по справі 910/5751/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

03.08.2020Справа № 910/5751/20

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.

за участю секретаря судового засідання: Зінчук С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АВУ ГРІН ЕНЕРДЖІ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково - технічна компанія "МЕТРОПОЛІЯ"

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Іноземне підприємство "Агро- Вільд Україна"

про розірвання договору та стягнення заборгованості 336 096, 00 грн.

Представники учасників справи:

Від позивача: Дерев`янчук В.А;

Від відповідача: Левтринський Д.С.;

Від третьої особи: Дерев`янчук В.А.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "АВУ ГРІН ЕНЕРДЖІ" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково - технічна компанія "МЕТРОПОЛІЯ" (далі - відповідач) про розірвання Договору № 12/02-03/01 на виконання проектних робіт від 29.12.2017 та стягнення 336 096, 00 грн.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач вказав на те, що відповідачем порушено умови Договору № 12/02-03/01 на виконання проектних робіт від 29.12.2017 щодо строків виконання робіт. У зв`язку з чим, позивач звернувся до суду з вимогами про розірвання Договору та стягнення заборгованості у розмірі 336 096, 00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.05.2020 відкрито провадження у справі, на підставі стаття 50 Господарського процесуального кодексу України залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Іноземне підприємство "Агро- Вільд Україна", судове засідання призначено на 03.06.2020.

18.05.2020 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника третьої особи надійшли пояснення.

19.05.2020 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

03.06.2020 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.

У судове засідання 03.06.2020 представник третьої особи не з`явився, про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином.

Представник позивача у судовому засіданні 03.06.2020 підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача у судовому засіданні 03.06.2020 заперечив проти заявлених позовних вимог.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.06.2020, яку занесено до протоколу судового засідання оголошено перерву по розгляду справи № 910/5751/20 до 24.06.2020.

05.06.2020 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшла відповідь на відзив.

19.06.2020 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшли пояснення.

24.06.2020 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшли заперечення проти пояснень позивача.

У судове засідання 24.06.2020 представник третьої особи не з`явився, про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.06.2020, яку занесено до протоколу судового засідання оголошено перерву по розгляду справи № 910/5751/20 до 13.07.2020.

Представник позивача у судове засідання 13.07.2020 не з`явився, про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.07.2020, яку занесено до протоколу судового засідання оголошено перерву по розгляду справи № 910/5751/20 до 03.08.2020.

03.08.2020 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшли пояснення.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 року у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 03.08.2020 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

29.12.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю АВУ Солар (далі - замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Науково - технічна компанія Метрополія (далі - виконавець) укладено Договір № 12/02-03/01 на виконання проектних робіт.

Відповідно до п. 1.1. Договору виконавець зобов`язується виконати роботи з проектування сонячної електростанції потужністю до 10 МВт в контурі майданчика поблизу с. Озерна Білоцерківського району Київської області (далі - роботи), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконані роботи у повному обсязі.

Пунктом 1.2. Договору встановлено, що строк виконання робіт - 4 місяці з моменту підписання договору за умовами отримання авансового платежу та надання виконавцю всіх вихідних даних.

Загальна вартість робіт за Договором складає 560 160 грн. 00 коп., окрім того ПДВ -20% -112 032, 00 коп., разом з ПДВ 20% - 672 192 (шістсот сімдесят дві тисячі сто дев`яносто дві) грн. 00 коп.(п. 2.1. Договору).

Протягом 5 (п`яти) банківських днів з моменту підписання Договору замовник здійснює авансовий платіж виконавцю у розмірі 50 % від вартості робіт за цим Договором на підставі оригіналу відповідного рахунку - фактури (п. 2.2. Договору).

Як встановлено п. 3.1. Договору замовник своєчасно надає всю необхідну інформацію для забезпечення можливості якісного виконання робіт за письмовим зверненням виконавця. У разі несвоєчасного надання вихідних даних термін виконання робіт може бути продовжений та штрафні санкції щодо зриву термінів робіт відповідно до п. 6.2. Договору не нараховуються.

Після закінчення виконання робіт у повному обсязі виконавець передає замовнику результати робіт та підписаний у 2 (двох) примірниках відповідний Акт приймання - передавання виконаних робіт (п. 4.1. Договору).

Договір вступає в законну силу з моменту підписання повноважними представниками сторін і скріплення їх печатками та діє до 30.06.2018, а в частині виконання замовником своїх зобов`язань щодо оплати - до моменту їх повного виконання (п. 9.1.Договору).

Розірвання Договору може мати місце в порядку, визначеному статтею 188 Господарського кодексу України (п.9.2.Договору).

Додатком № 1 до Договору від 29.12.2017 № 12/02-03/01 сторонами підписано завдання на проектування сонячної електричної станції.

Додатком № 2 до Договору від 29.12.2017 № 12/02-03/01 сторонами підписано протокол узгодження договірної ціни робіт.

01.03.2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Науково - технічна компанія Метрополія (сторона - 1), Іноземним підприємством Агро - Вільд Україна (сторона -2) та Товариством з обмеженою відповідальністю АВУ Солар (сторона - 3) укладено Договір № 03/02-03/01 про виконання обов`язку третьою особою та припинення зобов`язань зарахуванням.

Відповідно до п. 1.1. Договору № 03/02-03-01 від 01.03.2018 сторони домовились про те, що сторона -2 виконає зобов`язання по сплаті боргу за сторону - 3 перед стороною - 1, які виникли внаслідок укладення Договору від 29.12.2017 № 12/02-03/01 про виконання проектних робіт, шляхом перерахування суми у розмірі 336 096, 00 грн. на поточний рахунок сторони - 1.

Як зазначає позивач, на виконання Договору № 03/02-03-01 від 01.03.2018 Іноземне підприємство Агро - Вільд Україна сплатило на користь ТОВ НТК Метрополія 336 096, 00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 21968 від 02.03.2018.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач вказує на те, що відповідачем всупереч умовам Договору не дотримано строків виконання робіт, які визначено у п. 1.2. Договору та не надано замовнику результати робіт, не підписано у 2 - х примірниках акт приймання - передавання виконаних робіт, а тому за твердженням позивача, Договір № 12/02-03/01 на виконання проектних робіт має бути розірваний у судовому порядку та з відповідача належить стягнути суму у розмірі 336 096, 00 грн., яка була перераховано платіжним дорученням № 21968 від 02.03.2018.

Відповідач, заперечуючи проти заявлених позовних вимог, вказав на наступні обставини:

- 06.08.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю АВУ Грін Енерджі на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю НТК Метрополія надіслано лист № 9, яким позивач підтвердив прийняття виконаних робіт за Договором у розмірі 25%, що складає 168 048, 00 грн.;

- у відповідь на вказаний лист відповідачем було надіслано позивачу лист - відповідь № 01/03-01/213 від 12.08.2019 з проханням підписання Акт приймання - передавання виконаних робіт від 12.08.2019, запропоновано підписати акти звірки взаєморозрахунків за Договорами та надати відповідь для подальшого виконання робіт або розірвання Договору, що підтверджується описом вкладення у цінний лист від 13.08.2019, накладною № 0318901926506 від 13.08.2019 та рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0318901926506 (отримано ТОВ НТК Метрополія 15.08.2019), копії яких долучено до матеріалів справи;

- як вказує відповідач, у відповідь на лист № 01/03-01/213 від 12.08.2019 позивач акти приймання - передавання виконаних робіт від 12.08.2019 не підписав, жодних пропозицій від позивача на адресу відповідача не надходило, натомість звертається до суду із позовом про розірвання Договору та стягнення грошових коштів;

- крім того, відповідач звернув увагу на те, що позивачем не дотримано вимог статті 188 Господарського кодексу України щодо розірвання договору та умовам п. 10.4. Договору.

Позивач, у відповіді на відзив, заперечив проти доводів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, та зазначив про те, що не може вважатись належним чином виконання умов Договору в розмірі 25 % проектних робіт та вказав, що посилання на протокол технічної наради по виконанню проектуванню сонячної електростанції потужністю до 11 МВт від 27.05.2019 не має відношення до предмету спору.

Відповідач у запереченнях на відповідь на відзив вказав на те, що позивачем не надано відповіді на лист від 12.08.2019 та не надано всієї необхідної інформації (вихідних даних) для забезпечення подальшого виконання робіт.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору №12/02-03/01 від 29.12.2017, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором підряду.

Відповідно до п. 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, договори та інші правочини.

Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України встановлено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Згідно з частиною 1 статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір, відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 193 Цивільного кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням визначених змістом зобов`язання умов (неналежне виконання).

Так, положеннями ст. 651 Цивільного кодексу України встановлено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Аналогічні положення щодо можливості розірвання договору за домовленістю сторін, або на вимогу однієї з сторін за рішенням суду також містяться у ч. 3 ст. 653 ЦК України та ч. 4 ст. 188 ГК України.

Відповідно до ст. 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

При цьому, істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (ч. 2 ст. 651 ЦК України).

Отже, приписи ст. 651 ЦК України пов`язують можливість розірвання договору у зв`язку з порушенням стороною його умов лише у разі, якщо внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - "значної міри" позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу суддівського розсуду. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору.

Наведена правова позиція щодо застосування норм ст. 651 ЦК України викладена у постанові Верховного Суду у постанові від 30.01.2018 у справі № 908/491/17.

Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

Аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного Суду від 13.02.2018 у справі № 924/522/17.

Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

В той час суд вказує, що в контексті викладеного вище та встановлених судом обставин, позивачем не доведено істотного порушення відповідачем умов Договору №12/02-03/01 від 29.12.2017 з якими приписи ст. 651 Цивільного кодексу України пов`язують можливість їх розірвання.

Крім того, судом зазначається, що у п. 9.2. Договору сторони узгодили порядок розірвання Договору, який передбачений статтею 188 Господарського кодексу України.

Позивачем не надано суду доказів на підтвердження надання пропозиції відповідачу про розірвання Договору № 12/02-03/01 від 29.12.2017, у зв`язку з чим не дотримано процедуру передбачену статтею 188 Господарського кодексу України.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача суми у розмірі 336 096, 00 грн., які перераховані платіжним дорученням № 21968 від 02.03.2018, судом також відмовлено у задоволенні вказаних позовних вимог, з огляду на те, що в призначенні платежу зазначено Договір № 03/02-03/01 від 01.03.2017, тоді як між сторонами укладався Договір № 03/02-03/01 від 01.03.2018 року, а тому суд вважає, що позивачем не доведено, що дане платіжне доручення було сплачено на виконання умов Договору № 03/02-03/01 від 01.03.2018 року.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

У відповідності до статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбаченим цим Кодексом.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Надаючи оцінку іншим доводам сторін судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі Руїс Торіха проти Іспанії ). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини Серявін та інші проти України (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. ) від 9 грудня 1994 року, серія A, 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen . ), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не впливають на висновки суду щодо відмови в задоволенні позовних вимог.

Згідно ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір залишається за позивачем.

Керуючись статями 74, 129, 238 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "АВУ ГРІН ЕНЕРДЖІ" відмовити.

2. Відповідно до ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

3. Відповідно до ч.1 ст.256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

4. Згідно з п.п.17.5 п.17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VІІІ до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 17.08.2020.

Суддя М.Є.Літвінова