Постанова

від 19.08.2020 по справі 826/1444/15

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 826/1444/15

адміністративне провадження № К/9901/63570/18, К/9901/60622/18, К/9901/60741/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Яковенка М. М.,

суддів - Дашутіна І. В., Шишова О. О.,

розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу № 826/1444/15

за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Головного територіального управління юстиції у Львівській області про відшкодування середнього заробітку, стягнення моральної шкоди,

за касаційними скаргами ОСОБА_1 та Міністерства юстиції України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва (головуючий суддя І. В. Смолій, судді: С. К. Каракашьян, О. М. Чудак) від 27 лютого 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду (колегія у складі суддів: В. П. Мельничук, Н. М. Літвіна, І. О. Лічевецький) від 26 липня 2018 року, а також на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду (колегія у складі суддів: В. П. Мельничук, Н. М. Літвіна, І. О. Лічевецький) від 31 липня 2018 року,

УСТАНОВИВ:

І. РУХ СПРАВИ

1. ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом (з урахуванням уточнених позовних вимог) до Міністерства юстиції України, Головного територіального управління юстиції у Львівській області, у якому просила:

- стягнути з Міністерства юстиції України на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 28 жовтня 2014 року по 29 березня 2016 року; допустити негайного виконання рішення в частині виплати їй заробітної плати в межах суми стягнення за один місяць;

- зобов`язати Головне територіальне управління юстиції у Львівській області нарахувати та виплатити заробітну плату з 10 вересня 2014 року по 27 жовтня 2014 року;

- стягнути з Головного територіального управління юстиції у Львівській області середній заробіток з 28 жовтня 2014 року по дату постановлення рішення у даній справі за затримку розрахунку при звільненні;

- стягнути з Міністерства юстиції України середню заробітну плату за час затримки виконання постанови Львівського окружного адміністративного суду від 29 березня 2016 року у справі № 813/7679/14 за період з 30 березня 2016 року по дату постановлення відповідного рішення судом у даній справі;

- визнати протиправним та скасувати пункт 2 наказу Головного управління юстиції у Львівській області від 27 жовтня 2014 року №1672/к Про оголошення наказу Міністерства юстиції України від 27 жовтня 2014 року №2331/к Про звільнення ОСОБА_1 ;

- відшкодувати витрати понесені на розгляд даної справи, повернення надлишково сплаченого судового збору у зв`язку зі зменшенням позовних вимог.

2. Вимоги адміністративного позову мотивовано тим, що при зверненні до суду із заявою про поновлення на роботі, нею не були заявлені вимоги про стягнення середнього заробітку, які вона заявляє в даному позові.

3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 лютого 2018 року позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано пункт 2 Наказу Головного управління юстиції у Львівській області № 1672/к від 27 жовтня 2014 року Про оголошення наказу Міністерства юстиції України від 27 жовтня 2014 року № 2331/к Про звільнення ОСОБА_1 .

Стягнуто з Головного територіального управління юстиції у Львівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток з 28 жовтня 2014 року по 29 березня 2016 року за час вилущеного прогулу в сумі 54615,60 грн.

Стягнуто з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час затримки виконання постанови Львівського окружного адміністративного суду від 29 березня 2016 року у справі № 813/7679/14 за період 30 березня 2016 року по 27 лютого 2018 року в сумі 73138,68грн.

У іншій частині позовних вимог відмовлено.

Присуджено на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 1827,00грн. за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства юстиції України.

4. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2018 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 лютого 2018 року залишено без змін. Разом з тим, стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства юстиції України (01001, м. Київ, вул. Городецького, 13, код ЄДРПОУ 00015622) на користь ОСОБА_1 судові витрати пов`язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 60,90 грн.

5. Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2018 року виправлено описку у резолютивній частині Постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2018 року, а саме: замість стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства юстиції України (01001, м. Київ, вул. Городецького, 13, код ЄДРПОУ 00015622) зазначено стягнути з спеціального фонду Державного бюджету України .

6. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, 31 серпня 2018 року позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 лютого 2018 року, постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2018 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2018 року з направленням справи для продовження розгляду або на новий розгляд.

7. Ухвалою Верховного Суду (колегія у складі суддів: Стрелець Т. Г., Білоус О. В., Желтобрюх І. Л.) від 19 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження за вказаною скаргою на спірні судові рішення, встановлено строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 19 жовтня 2018 року.

8. При цьому, 03 вересня 2018 року на адресу Верховного Суду від позивача надійшла повторна касаційна скарга, у якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 лютого 2018 року, постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2018 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2018 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06 серпня 2018 року з направленням справи для продовження розгляду або на новий розгляд.

9. Ухвалою Верховного Суду (колегія у складі суддів: Стрелець Т. Г., Білоус О. В., Желтобрюх І. Л.) від 20 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження за вказаною скаргою на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 лютого 2018 року, постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2018 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2018 року, об`єднано касаційні скарги ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 лютого 2018 року, постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2018 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2018 року (К/9901/60622/18 та К/9901/60741/18) в одне провадження під номером К/9901/60622/18; відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06 серпня 2018 року у цій справі, встановлено строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 22 жовтня 2018 року.

10. При цьому, Міністерство юстиції України не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, 23 серпня 2018 року також звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 лютого 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2018 року та прийняте нове, яким в частині позовних вимог до Міністерства юстиції України відмовити у повному обсязі.

11. Ухвалою Верховного Суду (колегія у складі суддів: Стрелець Т. Г., Білоус О. В., Желтобрюх І. Л.) від 16 жовтня 2018 року поновлено строк на касаційне оскарження судових рішень, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Міністерства юстиції України, у задоволені клопотання про зупинення виконання судових рішень відмовити, встановлено строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 16 листопада 2018 року

12. На підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 12 червня 2019 року № 720/0/78-19 призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Стрелець Т. Г. що унеможливлює її участь у розгляді касаційних скарг.

13. Згідно протоколів повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12 червня 2019 року, визначено склад колегії суддів: Яковенко М. М. - головуючий суддя, Дашутін І. В., Шишов О. О.

14. Ухвалою Верховного Суду справу прийнято до провадження, об`єднано в одне провадження для спільного розгляду і вирішення касаційні провадження за касаційними скаргами ОСОБА_1 та Міністерства юстиції України, закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.

15. Станом на час розгляду справи письмового заперечення/відзиву на касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України або до Верховного Суду не надходило, що не перешкоджає її подальшого розгляду по суті.

IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

16. Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 29 березня 2016 року № 813/7679/14, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2016 року, позов ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Міністра юстиції України Петренка П. Д., третя особа Головне територіальне управління юстиції у Львівській області задоволено повністю.

Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України від 27 жовтня 2014 року № 2331/к Про звільнення ОСОБА_1 .

Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області з 28 жовтня 2014 року.

Постанову суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області звернуто до негайного виконання.

Зобов`язано Міністерство юстиції України, у відповідності до статті 267 КАС України, подати до Львівського окружного адміністративного суду у строк до 18 квітня 2016 року звіт про виконання судового рішення в частині негайного виконання, а саме: поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області.

17. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2016 року № 813/7679/14 встановлено Міністерству юстиції України новий строк для подання звіту про виконання постанови Львівського окружного адміністративного суду від 29 березня 2016 року в частині негайного її виконання у справі № 813/7679/14 до 25 травня 2016 року включно.

18. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 23 червня 2016 року № 813/7679/14 прийнято звіт Міністерства юстиції України про виконання судового рішення в частині, яка звернута до негайного виконання, а саме щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області в адміністративній справі № 813/7679/14.

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 від 24 травня 2016 року про накладення штрафу за невиконання постанови Львівського окружного адміністративного суду від 29 березня 2016 року у справі № 813/7679/14 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Міністра юстиції України Петренко П. Д., третя особа Головне територіальне управління юстиції у Львівській області про визнання протиправним та скасування наказу від 27 жовтня 2014 року № 2331/к, поновлення на посаді відмовити повністю.

19. Зазначеною ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 23 червня 2016 року встановлено, що невиконання постанови суду від 29 березня 2016 року зумовлене об`єктивними обставинами, які настали після винесення судового рішення та які обумовлюють неможливість реального його виконання в формі поновлення працівника на роботі.

Так, на виконання пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2016 року № 99 Про реформування територіальних органів Міністерства юстиції та розвиток системи надання безоплатної правової допомоги , наказом Міністерства юстиції України від 01 березня 2016 року № 572/5 було прийнято рішення про ліквідацію як юридичних осіб публічного права територіальних органів Міністерства юстиції України, зокрема й Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області. А 23 травня 2016 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за № 14161110011000044 було внесено запис про припинення Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області.

Зазначене підтверджується також детальною інформацією про юридичну особу (Самбірське міськрайонне управління юстиції Львівської області, ідентифікаційний код юридичної особи 33094077) з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, яка дійсно містить відомості про запис №14161110011000044 від 23 травня 2016 року про реєстрацію припинення такої юридичної особи.

При цьому, суд також відзначає, що згаданий наказ Міністерства юстиції України від 01 березня 2016 року № 572/5 не передбачає правонаступництва за ліквідованими територіальними органами Міністерства юстиції України, а також і дані Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не містять відомостей про правонаступників за Самбірським міськрайонним управлінням юстиції Львівської області.

Отже, суд погодився з доводами Міністерства юстиції України про об`єктивну неможливість виконання рішення суду, а саме у зв`язку з ліквідацію, без правонаступництва, юридичної особи де працювала позивачка.

20. На виконання постанови суду від 29 березня 2016 року, Львівським окружним адміністративним судом 29 березня 2016 року у справі № 813/7679/14 видано виконавчий лист про поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області та звернення в цій частині до негайного виконання.

21. Виконавчий лист пред`явлено для виконання до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

22. Постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 19 липня 2016 року ВП №51707322 відкрито виконавче провадження з примусового виконання постанови суду за виконавчим листом, виданим Львівським окружним адміністративним судом 29 березня 2016 року у справі № 813/7679/14.

23. Старшим державного виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України подано до суду заяву про встановлення способу виконання судового рішення в адміністративній справі № 813/7679/14.

24. В обґрунтування заяви державний виконавець зазначив, що у зв`язку із припиненням і ліквідацією Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області, інформацію про що внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відсутня посада начальника Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області, на яку рішенням суду поновлено ОСОБА_1

Державний виконавець зазначив, що дані обставини унеможливлюють виконання рішення суду у цій справі та потребують вирішення судом питання про встановлення подальшого способу його виконання.

25. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2017 року у задоволенні заяви старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про встановлення способу виконання судового рішення в адміністративній справі № 813/7679/14 - відмовлено повністю.

26. Вважаючи таку бездіяльність відповідачів протиправною, а свої права порушеними ОСОБА_1 звернулась до суду з цим адміністративним позовом.

IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

27. Частково задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що протиправність звільнення позивача з посади начальника Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області встановлена таким, що набрало законної сили рішенням суду, а тому вимоги позивача про скасування пункту 2 Наказу Головного управління юстиції у Львівській області № 1672/к від 27 жовтня 2014 року, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та затримку виконання рішення суду в частині поновлення на посаді є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

28. Водночас дійшли висновку про відсутність правових підстав до стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки задоволення таких вимог призведе до подвійної виплати такого заробітку позивачу за один і той самий період.

29. Крім того вказано, що з огляду на встановлені у ході судового розгляду справи обставини, а саме: проведення виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за період з 10 вересня 2014 року по 27 жовтня 2014 року, позовні вимоги про зобов`язання ГТУЮ у Львівській області нарахувати та виплатити позивачу відповідні суми необґрунтовані, а тому також не підлягають задоволенню.

30. При цьому, суд апеляційної інстанції вважає, що помилковість висновків суду першої інстанції про стягнення за період з 10 вересня 2014 року по 27 жовтня 2014 року середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а не середньої заробітної плати, як про це вказує позивач у своєму позові, не впливає на результат вирішення справи по суті і є технічною помилкою суду першої інстанції. Суд апеляційної інстанції підтримав висновки суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову в цій частині, проте вважає за необхідне зазначити, що мова йде саме про середній заробіток, який не виплачений позивачу під час його роботи на посаді начальника Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області.

31. Щодо вимоги про стягнення з Головного територіального управління юстиції у Львівській області середнього заробітку з 28 жовтня 2014 року по дату постановлення рішення у даній справі за затримку розрахунку при звільненні, суди дійшли висновку, що ця вимога не підлягає задоволенню, оскільки позивач була поновлена на посаді згідно рішення суду, а не звільнена з посади.

32. Стосовно доводів, наведених в апеляційній скарзі позивача, зокрема, щодо неправильності застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин положень Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати та недостатню обґрунтованість висновків суду в частині мотивів до відмови у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції зазначив, що зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що положення Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати були застосовані судом першої інстанції субстидіарно із положеннями Кодексу законів про працю України, з огляду на що суд апеляційної інстанції вважає, що вказана обставина не вплинула на правильність юридичної оцінки спірних правовідносин.

33. Суд апеляційної інстанції посилаючись на вимоги статті 126 КАС України в редакції Кодексу до 15 грудня 2017 року) відхилив доводи позивача про те, що судом першої інстанції здійснено поспішний перехід у письмове провадження, хоча дана справа підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження, оскільки як вбачається з матеріалів справи в судовому засіданні 06 грудня 2017 року суд першої інстанції перейшов у письмове провадження на підставі частини шостої статті 126 КАС України. При цьому, в судовому засіданні була присутня позивач, а відповідачі - Міністерство юстиції України та Головне територіальне управління юстиції у Львівській області не з`явилися. Врахувавши наведену обставину, суд першої інстанції мав всі мотиви для переходу у письмове провадження з підстав передбачених в законі. Крім того, перехід у письмове провадження є правом суду, який суд використав.

34. Щодо доводів апеляційної скарги позивача про те, що суд першої інстанції послався в мотивувальній частині рішення про необхідність стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а в резолютивній частині рішення така вимога відсутня, суд апеляційної інстанції зазначив, що оскільки висновки суду першої інстанції, які викладені в мотивувальній частині, не відповідають висновкам, які викладені в резолютивній частині рішення, суд вважає таке рішення суду першої інстанції технічною помилкою. Зокрема, суд апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанції в мотивувальній частині про обґрунтованість стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та зазначає, що такий розрахунок можливий лише при звільненні з роботи. В той час як позивача поновлено на роботі, така позовна вимога задоволенню не підлягає.

35. Також суд апеляційної інстанції вважає, що підлягають задоволенню вимоги про стягнення судового збору за подання апеляційної скарги в межах цієї справи, оскільки від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі (пункт 1 частини першої статті 5 Закону України Про судовий збір . А так, як позивач при уточненні (зменшенні) позовних вимог в грудні 2017 року виключила позовну вимогу про відшкодування моральної шкоди, то відповідно до пункту 1 статті 7 Закону України Про судовий збір у разі зменшення розміру позовних вимог за клопотанням особи, яка його сплатила повертається сума судового збору. Оскільки позивач при зверненні до суду з апеляційної скаргою 03 листопада 2015 року сплатила судовий збір у розмірі 60 гривень 90 копійок, то він підлягає поверненню.

36. Щодо оскаржуваної ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2018 року.

Суд апеляційної інстанції, враховуючи те, що при складанні тексту постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2018 року було допущено описку, а саме: замість стягнути з спеціального фонду Державного бюджету України помилково зазначено стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства юстиції України (01001, м. Київ, вул. Городецького, 13, код ЄДРПОУ 00015622) , колегія суддів суду апеляційної інстанції вважала за необхідне виправити її не зачіпаючи суті вказаного судового рішення.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

37. Скаржники у своїх касаційних скаргах не погоджуються з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, вважають їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень у справі.

38. Доводи касаційної скарги скаржників є аналогічними обґрунтуванням адміністративного позову, заперечення проти позову та апеляційних скарг, здійснює виклад обставин та надає їм відповідну оцінку, цитую норми процесуального та матеріального права, а також висловлює свою незгоду із оскаржуваними судовими рішеннями, а тому повторному зазначенню не потребує.

39. Зокрема, позивач звертає увагу на те, що суди неправомірно роблять висновок, протилежний наявним у справі доказам, у зв`язку з чим надано не належну оцінку невиплаті заробітної плати за період з 10 вересня 2014 року по 27 жовтня 2014 року. При цьому, суди при прийнятті оскаржуваних судових рішень, щодо цієї частині вимог, посилаються на наявність рішення суду, якого фактично не існує. Скаржник стверджує, що рішення не існує, жодних перерахувань заробітної плати за період з 10 вересня 2014 року по 27 жовтня 2014 року не проводилось, що підтверджено доказами.

40. Також, при визначенні середньої, середньоденної заробітної плати судами двох інстанцій взагалі не наведено причину не врахування ними норм, якими обґрунтовано позов, та за яких заробітна плата підлягає коригуванню. Ураховуючи, що у цій справі, за період часу звільнення позивача до часу вирішення справи установа здійснювала підвищення розміру посадових окладів, при обчисленні середньої заробітної плати, як за час вимушеного прогулу, так і в період затримки виконання рішення суду заробітна плата позивача підлягала коригуванню на коефіцієнт підвищення тарифних ставок і посадових окладів.

41. Разом з тим, відмовляючи у стягненні заробітної плати належної позивачу при звільненні у рішення неправильно наведено обставини справи, не визначено суми, а здійснено посилання на платіжні доручення. Не наведено і підстав, доказів з яких суд виходив визнаючи розмір середньоденної заробітної плати, який використано і до розрахунку інших задоволених вимог.

42. Водночас, судами помилково не враховано докази, які підтверджують не проведення розрахунку при звільненні з позивачем за 34 робочі дні, істотності цієї суми та значного часу такої затримки. З урахуванням вказаного, позивач просить суд касаційної інстанції перевірити ці висновки судів, та щодо можливості виплат лише при звільненні з роботи при наявності фактичного не проведеного розрахунку з позивачем при звільненні, станом на даний час, за 34 дні.

43. Позивач, звертає увагу на те, що судом, без жодних мотивувань присуджено стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу не з відповідача, а з відповідача - 2, що не відповідає заявленим вимогами

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

44. Враховуючи положення пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України № 460-ІХ, а також те, що касаційна скарга на судові рішення у цій справі була подана до набрання чинності цим Законом і розгляд їх не закінчено до набрання чинності цим Законом, Верховний Суд розглядає цю справу у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Отже, застосуванню підлягають положення КАС України у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року.

45. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, у відповідності до частини 1 статті 341 КАС України, виходить з наступного.

46. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

47. Відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

48. Частиною другою статті 14 КАС України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

49. Згідно частини другої статті 14 КАС України невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

50. Відповідно до статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

51. Пунктом 3 частини 1 статті 371 КАС України встановлено, що постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.

52. Приписами статті 235 КЗпП України обумовлено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

53. За правилами частини другої статті 235 зазначеного Кодексу при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

54. Статтею 236 КЗпП України установлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

55. Згідно частини 1 статті 27 Закону України Про оплату праці порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України

56. Відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку № 100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

57. Пунктом 8 Порядку № 100 передбачено, що для нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

58. Враховуючи те, що постанова Львівського окружного адміністративного суду від 23 червня 2016 року в частині поновлення ОСОБА_1 на державній службі набула законної сили, суди попередніх інстанцій обґрунтовано дійшли висновку, з чим погоджується суд касаційної інстанції, що позивач має право відповідно до 235 КЗпП України на виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відповідно до статті 236 КЗпП України на виплату їй середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення.

59. Разом з цим, суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що висновок судів попередніх інстанцій щодо розрахунку середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та відповідно, а також у зв`язку з невиконанням судового рішення є передчасним з огляду на те, що суди не встановили обставини та не з`ясували питання чи підвищувався посадовий оклад позивача в розрахунковий період та чи були підстави для застосування коефіцієнту підвищення при обчисленні середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на посаді на підставі пункту 10 Порядку № 100.

60. Так, за змістом пункту 10 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. Коефіцієнт підвищення визначається шляхом ділення тарифної ставки (посадового окладу), встановленого працівнику після підвищення, на тарифну ставку (посадовий оклад), що була встановлена до підвищення.

61. Аналізуючи зміст пункту 10 Порядку № 100, слід зазначити, що коефіцієнт коригування заробітної плати повинен розраховуватися шляхом ділення посадового окладу, встановленого працівникові після підвищення, на посадовий оклад, який був у працівника до підвищення.

62. Отже, враховуючи вимоги зазначеної правої норми, слід зазначити, що підвищення саме посадового окладу (тарифної ставки) передбачає, відповідно, і коригування заробітної плати.

63. При цьому, розрахунок коефіцієнту коригування заробітної плати, який необхідно множити на суми виплат за період до підвищення, має здійснюватися при кожному підвищенні посадового окладу.

64. Колегія суддів також зауважує, що в даному випадку судами попередніх інстанцій не з`ясовано чи передбачає зміна структури заробітної плати з одночасним збільшенням посадових окладів, інші зміни та вимоги до розрахунку середнього заробітку та, відповідно, і визначення розрахункового періоду з огляду на положення пункту 10 Порядку № 100.

65. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 817/1169/16 (провадження № К/9901/55021/18) та від 26 червня 2019 року у справі № 813/5855/15 (провадження № К/9901/13309/19).

66. За таких обставин, колегія суддів звертає увагу на те, що суд першої інстанції не врахував а суд апеляційної інстанції не надав оцінку доводам апеляційної скарги позивача щодо факту збільшення посадового окладу.

67. Таким чином, суд першої інстанції не витребував, а також не дослідив зібрані у справі докази та не підтвердив або спростував факт підвищення посадового окладу позивача та складових її заробітної плати з метою здійснення належного розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а також за час затримки виконання судового рішення.

68. Крім цього, судами попередніх інстанцій не було встановлено фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи в іншій частині позовних вимог, з урахуванням уточнень до позовної заяви, щодо невиплати заробітної плати за період з 10 вересня 2014 року по 27 жовтня 2014 року та стягнення середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку при звільненні, а саме не враховано всіх доказів, які підтверджують проведення/не проведення розрахунку при звільненні з позивачем, істотності цієї суми та значного часу такої затримки, у разі її наявності. Відмовляючи у цих частинах позовних вимог, суди посилаються на наявність якогось рішення суду, не вказали номер справи чи номер провадження. Скаржник неодноразового у своїх клопотань стверджував, що жодних перерахувань заробітної плати за період з 10 вересня 2014 року по 27 жовтня 2014 року не проводилось, посилаючись на докази. Однак, судами попередніх інстанцій не надано оцінки доказу роздруківок із заробітної плати, розрахунковим листам за вересень та жовтень 2014 року, а тому, посилання судів щодо невиплати заробітної плати за спірний період, не відповідає вимогам статті 77 КАС України.

69. Суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суди повинні належним чином мотивувати свої висновки та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

70. При цьому, згідно з частиною другою статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

71. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 353 КАС України передбачено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази.

72. При цьому, частиною четвертою статті 353 КАС України передбачено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

73. Зважаючи на те, що допущені судами порушення норм процесуального права не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції, який процесуальним законом позбавлений можливості досліджувати докази і встановлювати обставини, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, якому слід вжити визначені законом заходи, необхідні для встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, надати оцінку всім аргументам учасників справи та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

74. Щодо оскарження позивачем ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2018 року, Суд зазначає наступне.

75. Відповідно до положень статті 253 КАС України суд, який постановив судове рішення, може з власної ініціативи або за заявою учасника справи чи іншої заінтересованої особи виправити допущені в судовому рішенні цього суду описки, очевидні арифметичні помилки незалежно від того, набрало судове рішення законної сили чи ні.

76. Тобто, правила даної норми передбачають можливість після ухвалення судового рішення у справі усунути в ньому помилки технічного (неюридичного) характеру - описки та очевидні арифметичні помилки. При цьому опискою визнається помилка, що порушує правила граматики, синтаксису, пунктуації, нумерації, які мають вплив на зміст судового рішення та його виконання.

77. Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України Про судове рішення у цивільній справі від 18 грудня 2009 року № 14 суд, вирішуючи питання про виправлення описок чи арифметичних помилок, допущених у судовому рішенні (рішенні або ухвалі), не має права змінювати зміст судового рішення, він лише усуває такі неточності, які впливають на можливість реалізації судового рішення чи його прав осудності.

78. Суд вправі здійснити технічну заміну елементу, яка є очевидною й такою, що в подальшому може ускладнити виконання судового рішення.

79. Виправленню підлягають лише ті описки, що мають істотний характер. До таких належать: написання прізвищ та імен, адрес, зазначення дат і строків, зокрема, у резолютивній частині судового рішення, оскільки будь-яка описка має істотне значення і може ускладнити виконання рішення. Таким чином, описка трактується як явна неточність або незрозуміле формулювання.

80. Вирішуючи питання про виправлення описок чи арифметичних помилок, допущених у судовому рішенні, суд не вправі змінювати зміст судового рішення.

81. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Великої палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі №800/520/16 (провадження № 11-684сап18).

82. Як вбачається з постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2018 року апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

83. Від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі (пункт 1 частини першої статті 5 Закону України Про судовий збір .

84. Позивач при уточненні (зменшенні) позовних вимог в грудні 2017 року виключила позовну вимогу про відшкодування моральної шкоди, то відповідно до пункту 1 статті 7 Закону України Про судовий збір у разі зменшення розміру позовних вимог за клопотанням особи, яка його сплатила повертається сума судового збору.

85. Отже, оскільки позивач при зверненні до суду з апеляційної скаргою 03 листопада 2015 року сплатила судовий збір у розмірі 60 гривень 90 копійок, то він підлягає поверненню.

86. Проте, суд апеляційної інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали встановлено, що у резолютивній частині Постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2018 року допущено описку - замість стягнути з спеціального фонду Державного бюджету України помилково зазначено стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства юстиції України (01001, м. Київ, вул. Городецького, 13, код ЄДРПОУ 00015622) .

87. Отже, ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2018 року виправлено описку, та приведено резолютивну частину у відповідність, яка не суперечить змісту судового рішення, а тому у даному випадку, суд не вважає, що шляхом виправлення описки відбулася зміна судового рішення.

88. Разом з тим, скаржник у касаційній скарзі, посилаючись на протиправність спірної ухвали, фактично вказує на свою незгоду з рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 лютого 2018 року та постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2018 року, вказуючи на помилковість встановлених судами попередніх інстанцій обставин при судовому перегляді даної справи, що не може бути підставою для скасування ухвали про виправлення описки.

89. На підставі викладеного, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення.

90. Згідно статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

На підставі викладеного, керуючись ст. 341, 344, 349, 350, 353, 355, 356, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_1 та Міністерства юстиції України в частині оскарження рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 лютого 2018 року та постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2018 року у справі № 826/1444/15 задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 лютого 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2018 року скасувати, а справу № 826/1444/15 направити на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 в частині оскарження ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2018 року у справі № 826/1444/15 залишити без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2018 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач М. М. Яковенко

Судді І. В. Дашутін

О. О. Шишов