Постанова

від 19.08.2020 по справі 904/284/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2020 року

м. Київ

Справа № 904/284/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Сухового В.Г.

за участю секретаря судового засідання - Савінкової Ю.Б.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фермерського господарства "Свитязь"

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12 вересня 2019 року і рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14 травня 2019 року у справі

за позовом Фермерського господарства "Свитязь"

до Миколаївської сільської ради Васильківського району Дніпропетровської області

про визнання незаконним і скасування рішення сільської ради

(за участю представника позивача - Курячий А.М. )

Історія справи

Фактичні обставини справи, встановлені судами

1. 14.12.1999 зареєстровано Фермерське господарство "Свитязь" (далі - ФГ "Свитязь", позивач), засновником та головою якого був ОСОБА_1 .

1.1. Відповідно до Статуту ФГ "Свитязь" у редакції від 05.02.2013 фермерське господарство створене на підставі державного акту на право постійного користування землею (без зазначення реквізитів такого акта).

2. Рішенням Васильківської районної Ради народних депутатів від 28 липня 2000 року № 285 ОСОБА_1 надано у постійне користування земельну ділянку площею 46,0306 га, яка розташована на території Добровільської сільської ради для ведення селянського (фермерського) господарства (далі - спірна земельна ділянка) та 12.02.2001 видано Державний акт на право постійного користування землею серії ДП ВС 246.

3. Рішенням Миколаївської сільської ради Васильківського району Дніпропетровської області від 15 листопада 2018 року № 203-14/VII, зокрема припинено право постійного користування ОСОБА_1 земельною ділянкою площею 46.0306 га з кадастровим номером 1220784400:01:010:0238, посвідчене Державним актом на право постійного користування землею від 12.02.2001 у зв`язку зі смертю землекористувача із переведенням земельної ділянки до земель запасу сільськогосподарського призначення (далі - спірне рішення).

Короткий зміст позовних вимог

4. У січні 2019 року ФГ "Свитязь" звернулося до суду з позовом до Миколаївської сільської ради Васильківського району Дніпропетровської області (далі - Миколаївська сільська рада, відповідач) про визнання незаконним та скасування спірного рішення щодо припинення права постійного землекористування ОСОБА_1 .

5. Позов мотивований тим, що спірна земельна ділянка була надана в постійне користування саме для ведення селянського (фермерського) господарства, знаходиться у фактичному користуванні ФГ "Свитязь", а його головою та членом є ОСОБА_2 - дочка ОСОБА_1 . Отже, після смерті ОСОБА_1 право землекористування збереглося за позивачем. Спірним рішенням порушено право позивача, оскільки за змістом статей 141 та 142 Земельного кодексу України право постійного землекористування не припиняється в разі смерті особи, на ім`я якої видано державний акт.

Короткий зміст оскаржуваних рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

6 . Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 14 травня 2019 року, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 12 вересня 2019 року, у позові відмовлено.

7. Судові рішення мотивовані тим, що земельна ділянка, надана у постійне користування ОСОБА_1 , не залишилась на титулі постійного користування у ФГ "Свитязь", оскільки відповідне право користування земельною ділянкою припинилось у зв`язку зі смертю особи, яка таке право отримала. Позивач не довів наявності свого порушеного права та не надав правовстановлюючих документів у підтвердження існування саме у нього, як юридичної особи, права постійного користування спірною землею.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

8. Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, позивач у жовтні 2019 року звернувся з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (узагальнено )

9. Статтею 141 Земельного кодексу України та статтею 412 Цивільного кодексу України визначено вичерпний перелік підстав для припинення права землекористування серед яких відсутня смерть громадянина, якому земельна ділянка надана для ведення селянського (фермерського) господарства. З моменту державної реєстрації фермерського господарства саме воно є землекористувачем земельної ділянки і відповідне право землекористування ФГ не припиняється зі смертю засновника. При цьому на момент створення ФГ "Свитязь" оформлення права користування землею його засновником було необхідною передумовою для створення фермерського господарства і переоформлення отриманого фізичною особою державного акта на створене ним фермерське господарство було неможливим.

10. Суди не дослідили обставину фактичного користування позивачем спірною землею: після смерті ОСОБА_1 ФГ "Свитязь" продовжило використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням, проводити на ній господарську діяльність з вирощування сільськогосподарських культур, сплачувати податки, подавати відповідну звітність до контролюючих органів. Отже, спірним рішенням порушено право землекористування позивача, яке захищено статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанції

11. Оцінюючи доводи касаційної скарги, Верховний Суд звертається до висновків Великої Палати Верховного Суду в постанові від 23.06.2020 у справі №922/989/18 щодо передумов переходу до фермерського господарства прав на землю, у зв`язку з чим зазначає про таке.

12. Згідно із частиною першою статті 51 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 13.03.1992, на момент створення позивача) громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.

12.1. Відповідно до положень статті 7 Земельного кодексу України (у згаданій редакції) користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

12.2. Згідно із частиною першою статті 23 Земельного кодексу України (у згаданій редакції) право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

13 . З наведеного нормативного регулювання вбачається, що земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення СФГ надавалась не громадянину України, а спеціальному суб`єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства.

14. Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року 2009-XII "Про селянське (фермерське) господарство" (у редакції Закону від 23 липня 1993 року № 3312-XII, на момент створення позивача; втратив чинність 29 липня 2003 року - з моменту набрання чинності Законом України "Про фермерське господарство") після одержання державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку, тобто за місцем розташування земельної ділянки. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.

15 . Звідси законодавством, чинним на момент створення ФГ "Свитязь", було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності СФГ як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення СФГ, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації СФГ. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення СФГ, без створення такого СФГ.

16. 19 червня 2003 року було прийнято новий Закон України № 937-IV "Про фермерське господарство" (далі - Закон № 937-IV), яким Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" № 2009-XII визнано таким, що втратив чинність.

17. У статті 1 Закону № 937-IV вказано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

17.1 Згідно із частиною першою статті 5, частиною першою статті 7 Закону № 937-IV право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

17.2. Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (стаття 8 Закону № 937-IV).

18. Отже, й на сьогодні можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

19 . Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у статті 42 Господарського кодексу України визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

20 . Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інші види ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими елементами здійснення підприємницької діяльності в розумінні статті 44 Господарського кодексу України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення.

21 . Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення (створення) фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 Господарського кодексу України.

Аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені в постанові від 01.04.2020 у справі № 320/5724/17.

22. З аналізу приписів статей 1, 5, 7, 8 Закону № 937-IV можна зробити висновок, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.

23 . Така практика застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря й переходу обов`язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою та підтримується Великою Палатою Верховного Суду (див. аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 317/2520/15-ц, від 22 серпня 2018 року у справі № 606/2032/16-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 677/1865/16-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 272/1652/14-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 704/29/17-ц, 16 січня 2019 року у справі № 695/1275/17 та у справі № 483/1863/17, від 27 березня 2019 року у справі № 574/381/17-ц, від 03 квітня 2019 року у справі № 628/776/18).

24 . Пунктом 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України (у редакції Закону від 25 жовтня 2001 року), який діяв з 01 січня 2002 року (момент набрання чинності названим Земельним кодексом України) до 22 вересня 2005 року, було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01 січня 2002 року, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.

25 . Проте Конституційний Суд України рішенням N 5-рп/2005 від 22 вересня 2005 року визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу X Перехідні положення Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

26. Звідси громадяни та юридичні особи, які до 01 січня 2002 року отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов`язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі.

27 . Отже, з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 615/2197/15-ц (провадження № 14-533цс18).

28 . Право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у законодавстві.

29 . У пункті 7.27 постанови від 05.11.2019 у справі № 906/392/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним.

30 . Так, статтею 141 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент смерті фізичної особи - засновника) передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати; набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

30.1. Відповідно до приписів частини першої статті 27 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 13 березня 1992 року), яка діяла до 01 січня 2002 року, право користування земельною ділянкою або її частиною припиняється у разі: 1) добровільної відмови від земельної ділянки; 2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; 3) припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; 4) систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди; 5) нераціонального використання земельної ділянки; 6) використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; 7) використання землі не за цільовим призначенням; 8) невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб; 9) вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 цього Кодексу.

31 . З викладеного вбачається, що підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство (фермерське господарство). У земельному законодавстві (як чинному на момент створення відповідача, так і з 01.01.2002 й до сьогодні) така підстава припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою свого засновника як смерть громадянина - засновника СФГ відсутня.

32 . Адже правове становище СФГ як юридичної особи та суб`єкта господарювання, в тому числі його майнова основа, повинні залишатися стабільними незалежно від припинення участі в його діяльності засновника такого господарства як в силу об`єктивних причин (смерті, хвороби тощо), так і на підставі вільного волевиявлення при виході зі складу фермерського господарства.

33 . Таким чином, одержання громадянином - засновником правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельною ділянкою для ведення СФГ є необхідною передумовою державної реєстрації та набуття СФГ правосуб`єктності як юридичної особи. Підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення СФГ і подальшої державної реєстрації СФГ як юридичної особи, виступає припинення діяльності відповідного фермерського господарства.

34. У разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством до якого воно перейшло після створення фермерського господарства. Звідси право постійного користування земельною ділянкою саме через перехід його до селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) не входить до складу спадщини. Спадкувати можна права померлого засновника (члена) щодо селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), а не земельну ділянку, яка перебуває в користуванні такого господарства. Зазначений висновок містить і постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц.

35 . Разом з тим Верховний Суд наголошує, що вищенаведений механізм переходу до фермерського господарства права користування землею застосовується виключно щодо земельної ділянки, з якою безпосередньо пов`язане створення фермерського господарства та його державна реєстрація як юридичної особи. Тільки у цьому випадку з дня державної реєстрації фермерського господарства воно набуває права та обов`язки землекористувача земельної ділянки, наданої її засновнику у користування і відповідне право землекористування ФГ не припиняється зі смертю засновника.

36. За обставинами даної справи на момент отримання ОСОБА_1 у постійне користування спірної земельної ділянки на підставі державного акта від 12.02.2001 державна реєстрація позивача, як юридичної особи, вже відбулася (в 1999 році).

37. Верховний Суд ще раз наголошує, що можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з одержанням ним державного акта на право власності (користування) на земельну ділянку або укладенням договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства, що є передумовою для державної реєстрації останнього.

38. Відповідно до частини 1 статті 31 Земельного кодексу України (у редакції на момент прийняття відповідачем спірного рішення) землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

38.1 . Аналогічні норми викладено у статті 12 Закону України "Про фермерське господарство".

39. Відповідно до усталених правових висновків Великої Палати Верховного Суду після державної реєстрації фермерське господарство має право на отримання додаткової земельної ділянки (ділянок), але як юридична особа, а не як громадянин із метою створення фермерського господарства, в порядку визначеному законом, у тому числі на конкурентних основах (відповідно до земельного законодавства після 2002 року) (постанови від 20.03.2019 у справі №619/1680/17-ц, від 15.01.2020 у справі №698/119/18).

40 . Проте суди попередніх інстанцій при вирішенні даного спору взагалі не досліджували, яка саме земельна ділянка була використана ОСОБА_1 для державної реєстрації ФГ "Свитязь" у 1999 році і чи є спірна земельна ділянка єдиною, якою користується фермерське господарство, без чого неможливим є визначення правового статусу спірної земельної ділянки та з`ясування того, чи мало місце порушення прав позивача внаслідок припинення права землекористування ОСОБА_1 за оспорюваним рішенням відповідача.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

41 . Відсутність у Верховного Суду процесуальної можливості вставити обставини справи, зокрема правовий статус спірної земельної ділянки та правові підстави користування нею позивачем, перешкоджає ухвалити нове рішення, а тому справу слід передати на новий розгляд суду першої інстанції.

42. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній до 08.02.2020, далі - ГПК України) переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

43. Відповідно до частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

44. За наведених обставин Верховний Суд вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо суті спірних правовідносин передчасними і такими, що зроблено без дослідження всіх зібраних у справі доказів, тому судові рішення у справі підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

45. Під час нового розгляду суду слід урахувати викладене в пунктах 34, 35, 37, 39, 40 Постанови, оцінити правомірність вимог позивача, надати належну оцінку всім доводам учасників справи із належним обґрунтуванням, а отже і встановити обставини щодо наявності або відсутності підстав для задоволення позову.

Щодо судових витрат

46. З огляду на те, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з передачею справи на новий розгляд, згідно зі статтею 129 ГПК України, розподіл судових витрат зі справи, у тому числі сум судового збору за подання скарги про перегляд рішення в апеляційному і у касаційному порядку, має здійснити господарський суд, який прийматиме рішення по суті спору, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній до 08.02.2020), Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Фермерського господарства "Свитязь" задовольнити частково.

2 . Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12 вересня 2019 року і рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14 травня 2019 року у справі № 904/284/19 скасувати.

3 . Справу № 904/284/19 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І.С.

Судді Берднік І.С.

Суховий В.Г.