Рішення

від 26.11.2020 по справі 904/284/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.11.2020м. ДніпроСправа № 904/284/19

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Бєлік В.Г. за участю секретаря судового засідання Єпік А.М.

за позовом Фермерського господарства "Свитязь", смт. Васильківка, Васильківський район, Дніпропетровська область

до Миколаївської сільської ради Васильківського району Дніпропетровської області, с. Миколаївка, Васильківський район, Дніпропетровська область

про визнання незаконним і скасування рішення сільської ради в частині його положення щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1220784400:01:010:0238 площею 46,0306 га.

Представники:

від позивача: Курячий А.М., ордер ДП № 213/048 від 27.10.2019 року, адвокат;

від відповідача: не з`явився.

ПРОЦЕДУРА:

Фермерське господарство "Свитязь" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом про визнання незаконним та скасування рішення Миколаївської сільської ради Васильківського району Дніпропетровської області "Про припинення права постійного користування земельними ділянками" № 203-14/VII від 15.11.2018 року в частині його положення щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1220784400:01:010:0238 площею 46, 0306 га:

- про припинення права постійного користування земельною ділянкою;

- про визначення земельної ділянки землею запасу сільськогосподарського призначення;

- про те, що відділу земельних відносин виконавчого комітету Миколаївської сільської ради, з метою впорядкування території громадян, забезпечити внесення відповідних змін до державного земельного кадастру та до державного реєстру речових прав.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що земельна ділянка з кадастровим номером 1220784400:01:010:0238 площею 46,0306 га знаходиться у фактичному користуванні ФГ "Свитязь", а головою та членом останнього є ОСОБА_1 - донька громадянина ОСОБА_2 , якому було видано державний акт на право постійного користування цією ділянкою. Так, позивач вважає, що після смерті громадянина ОСОБА_2 право постійного користування спірною земельною ділянкою збереглось за ФГ "Свитязь", якому фактично вказана земельна ділянка була надана у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства. З огляду на вказані обставини, позивач вважає, що оскаржуваним рішенням порушено його права та інтереси.

Крім того, позивач вказує на те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням вимог ст. 141 Земельного кодексу України та ст. 412 Цивільного кодексу України, які містять вичерпний перелік підстав припинення права користування земельною ділянкою та серед яких відсутня така підстава для припинення, як смерть землекористувача.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 14.05.2019 року у справі № 904/284/19, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 12 вересня 2019 року, у позові відмовлено.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.08.2020 року у справі № 904/284/19 постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12.09.2019 року та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.05.2019 року у справі № 904/284/19 скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Згідно протоколу автоматичного розподілу справ між суддями від 01.09.2020 року справу № 904/284/19 передано на розгляд судді Бєлік В.Г.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 04.09.2020 року прийнято справу № 904/284/19 до свого провадження та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, та призначено підготовче засідання на 01.10.2020 року о 12:20 год.

15.09.2020 року від представника відповідача до канцелярії Господарського суду Дніпропетровської області надійшло клопотання вих. № 522 від 10.09.2020 року про проведення судового засідання без участі представника.

30.09.2020 року від представника позивача до канцелярії Господарського суду Дніпропетровської області надійшли письмові пояснення вих. № б/н від 30.09.2020 року.

У підготовче судове засідання 01.10.2020 року представник відповідача не з`явився.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 01.10.2020 року підготовче судове засідання відкладено на 27.10.2020 року о 12:20 год.

27.10.2020 року від представника позивача до канцелярії Господарського суду Дніпропетровської області надійшло клопотання вих. № б/н від 27.10.2020 року про долучення додаткових документів до матеріалів справи.

У підготовче судове засідання 27.10.2020 року представник відповідача не з`явився.

27.10.2020 року у підготовчому судовому засіданні позивачем зазначено, що ним було надано всі можливі та допустимі докази по справі.

Судом були визначені всі необхідні обставини у справі та зібрані відповідні докази, що є підставою для закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Ухвалою суду від 27.10.2020 закрито підготовче провадження. Призначено справу до судового розгляду по суті на 26.11.2020 року о 10:00 год.

Відповідач у судові засідання в тому числі 26.11.2020 не з`являвся, причини неявки суду не повідомляв, витребувані судом документи не надав, але був належним чином повідомлені про час і місце судового засідання.

Крім того, господарським судом неодноразово було зроблено оголошення на сайті Судової влади України.

В порядку статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у судовому засіданні 26.11.2020 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи і матеріали, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, заслухавши пояснення представника позивача, оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

АРГУМЕНТИ СТОРІН

Позиція позивача, викладена у позовній заяві

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що земельна ділянка з кадастровим номером 1220784400:01:010:0238 площею 46, 0306 га знаходиться у фактичному користуванні ФГ "Свитязь", а головою та членом останнього є ОСОБА_1 - донька громадянина ОСОБА_2 , якому було видано державний акт на право постійного користування цією ділянкою. Так, позивач вважає, що після смерті громадянина ОСОБА_2 право постійного користування спірною земельною ділянкою збереглось за ФГ "Свитязь", якому фактично вказана земельна ділянка була надана у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства. З огляду на вказані обставини, позивач вважає, що оскаржуваним рішенням порушено його права та інтереси.

Крім того, позивач вказує на те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням вимог ст. 141 Земельного кодексу України та ст. 412 Цивільного кодексу України, які містять вичерпний перелік підстав припинення права користування земельною ділянкою та серед яких відсутня така підстава для припинення, як смерть землекористувача.

Позивач ґрунтує свої вимоги на статті 412 Цивільного кодексу України та ст.141 Земельного кодексу України.

На підтвердження своїх вимог надає такі докази:

- копія рішення Миколаївської сільської ради Васильківського району Дніпропетровської області № 203-14/VII від 15.11.2018;

- копія державного акту на право постійного користування землею;

- копія інформаційної довідки № 152583376 від 15.01.2019.

Позиція відповідача, викладена у відзиві на позовну заяву

Відповідач виклав заперечення проти позову у відзиві, який надійшов від останнього 21.02.2019.

Заперечуючи проти задоволення вимог позивача, Миколаївська сільська рада Васильківського району Дніпропетровської області зазначає, що спірна земельна ділянка надавалась у постійне користування громадянину ОСОБА_2 та вона не входить до складу майна фермерського господарства, тому не може використовуватись цим господарством після смерті ОСОБА_2 , оскільки будь-які права приватних осіб щодо вказаної земельної ділянки припинились зі смертю належного користувача. В свою чергу, ФГ "Свитязь" дії щодо оформлення прав на земельну ділянку не вчинялись.

Позиція позивача, викладена у відповіді на відзив

ФГ "Свитязь" 12.03.2019 подано відповідь на відзив, в якій останній не погоджується із запереченнями відповідача та зазначає, що з системного аналізу норм Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" випливає, що незважаючи на те, що державний акт на право постійного користування земельною ділянкою оформлявся на фізичну особу - засновника фермерського господарства, сама земельна ділянка мала тісний зв`язок з конкретним фермерським господарством - ФГ "Свитязь", для створення якого вона надавалась та в подальшому використовувалась саме фермерським господарством як юридичною особою з покладення на останнього всіх прав та обов`язків землекористувача. В підтвердження вказаної позиції позивач посилається на практику Верховного суду.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУТЬ

12.02.2001 на підставі рішення 12 сесії ХХІІІ скликання Васильківської районної Ради народних депутатів Васильківського району Дніпропетровської області від 28 липня 2000 року № 285 громадянину ОСОБА_2 надано у постійне користування земельну ділянку, площею 46, 0306 гектарів в межах згідно з планом, яка розташована на території Добровільської сільської ради для ведення селянського (фермерського) господарства та видано державний акт на право постійного користування землею серії ДП ВС 246, копія якого наявна в матеріалах справи (а.с. 20-24).

14.12.1999 було зареєстровано створення Фермерського господарства "Свитязь" (далі - Позивач), засновником, головою та членом якого був ОСОБА_2 (а.с. 29).

Згідно Статуту, затвердженого рішення зборів членів ФГ "Свитязь" від 05.02.2013, фермерське господарство створено на підставі державного акту на право постійного користування землею.

15.11.2018 на чотирнадцятій сесії VII скликання Миколаївської сільської ради Васильківського району Дніпропетровської області прийнято рішення № 203-14/VII "Про припинення права постійного користування земельними ділянками" про:

- припинення, у зв`язку зі смертю землекористувачів, прав постійного користування земельними ділянками комунальної власності Миколаївської сільської ради сільськогосподарського призначення;

- визнання земельних ділянок комунальної власності Миколаївської сільської ради сільськогосподарського призначення землями запасу сільськогосподарського призначення (16.00 - земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичним особам);

- забезпечення відділом земельних відносин виконавчого комітету Миколаївської сільської ради, з метою впорядкування території громади, внесення відповідних змін до державного земельного кадастру та державного реєстру речових прав (а.с. 17-18).

Згідно Додатку 1 до вказаного вище рішення Миколаївської сільської ради до земельних ділянок комунальної власності сільськогосподарського призначення, право постійного користування яких припинилось, у зв`язку зі смертю землекористувача відноситься, зокрема, земельна ділянка з кадастровим номером 1220784400:01:010:0238, загальною площею 46, 0306 га, яка на підставі Державного акту на право постійного користування землею серії ДП від 12.02.2001 була надана ОСОБА_2 (а.с. 19).

ФГ "Свитязь" не погоджується із вказаним вище рішенням, вважаючи його таким, що прийнято з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки, спірна земельна ділянка з кадастровим номером 1220784400:01:010:0238 фактично була надана ОСОБА_2 для створення фермерського господарства "Свитязь", яке і є її фактичним землекористувачем.

З огляду на викладене, ФГ "Свитязь" просить господарський суд визнати незаконним та скасувати спірне рішення Миколаївської сільської ради Васильківського району Дніпропетровської області № 203-14/VII від 15.11.2018.

ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ СТОРІН, ВИСНОВКИ СУДУ

Щодо правовідносин сторін

Відповідно до ч.1 ст. 13 та ч.1 ст.14 Конституції України, земля, її надра, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.

Відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням селянських (фермерських) господарств регулюються Земельним Кодексом України та іншими нормативно-правовими актами України.

Згідно із ч. 1 ст. 51 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 13.03.1992, на момент створення позивача) громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до положень статті 7 Земельного кодексу України (у згаданій редакції) користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Згідно із частиною першою статті 23 Земельного кодексу України (у згаданій редакції) право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

З наведеного нормативного регулювання вбачається, що земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення СФГ надавалась не громадянину України, а спеціальному суб`єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року 2009-XII "Про селянське (фермерське) господарство" (у редакції Закону від 23 липня 1993 року № 3312-XII, на момент створення позивача; втратив чинність 29 липня 2003 року - з моменту набрання чинності Законом України "Про фермерське господарство") після одержання державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку, тобто за місцем розташування земельної ділянки. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.

Звідси законодавством, чинним на момент створення ФГ "Свитязь", було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності СФГ як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення СФГ, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації СФГ. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення СФГ, без створення такого СФГ.

19 червня 2003 року було прийнято новий Закон України № 937-IV "Про фермерське господарство" (далі - Закон № 937-IV), яким Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" № 2009-XII визнано таким, що втратив чинність.

У статті 1 Закону № 937-IV вказано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Згідно із ч. 1 ст. 5, ч. 1 ст. 7 Закону № 937-IV право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (стаття 8 Закону № 937-IV).

Отже, й на сьогодні можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у статті 42 Господарського кодексу України визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інші види ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими елементами здійснення підприємницької діяльності в розумінні статті 44 Господарського кодексу України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення.

Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення (створення) фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 Господарського кодексу України.

Аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені в постанові від 01.04.2020 у справі № 320/5724/17.

З аналізу приписів статей 1, 5, 7, 8 Закону № 937-IV можна зробити висновок, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.

Така практика застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря й переходу обов`язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою та підтримується Великою Палатою Верховного Суду (див. аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 317/2520/15-ц, від 22 серпня 2018 року у справі № 606/2032/16-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 677/1865/16-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 272/1652/14-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 704/29/17-ц, 16 січня 2019 року у справі № 695/1275/17 та у справі № 483/1863/17, від 27 березня 2019 року у справі № 574/381/17-ц, від 03 квітня 2019 року у справі № 628/776/18).

Пунктом 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України (у редакції Закону від 25 жовтня 2001 року), який діяв з 01 січня 2002 року (момент набрання чинності названим Земельним кодексом України) до 22 вересня 2005 року, було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01 січня 2002 року, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.

Проте Конституційний Суд України рішенням N 5-рп/2005 від 22 вересня 2005 року визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

Звідси громадяни та юридичні особи, які до 01 січня 2002 року отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов`язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі.

Отже, з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 615/2197/15-ц (провадження № 14-533цс18).

Право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у законодавстві.

У пункті 7.27 постанови від 05.11.2019 у справі № 906/392/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним.

Так, статтею 141 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент смерті фізичної особи - засновника) передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати; набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Відповідно до приписів частини першої статті 27 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 13 березня 1992 року), яка діяла до 01 січня 2002 року, право користування земельною ділянкою або її частиною припиняється у разі: 1) добровільної відмови від земельної ділянки; 2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; 3) припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; 4) систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди; 5) нераціонального використання земельної ділянки; 6) використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; 7) використання землі не за цільовим призначенням; 8) невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб; 9) вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 цього Кодексу.

З викладеного вбачається, що підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство (фермерське господарство). У земельному законодавстві (як чинному на момент створення відповідача, так і з 01.01.2002 й до сьогодні) така підстава припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою свого засновника як смерть громадянина - засновника СФГ відсутня.

Адже правове становище СФГ як юридичної особи та суб`єкта господарювання, в тому числі його майнова основа, повинні залишатися стабільними незалежно від припинення участі в його діяльності засновника такого господарства як в силу об`єктивних причин (смерті, хвороби тощо), так і на підставі вільного волевиявлення при виході зі складу фермерського господарства.

Таким чином, одержання громадянином - засновником правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельною ділянкою для ведення СФГ є необхідною передумовою державної реєстрації та набуття СФГ правосуб`єктності як юридичної особи. Підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення СФГ і подальшої державної реєстрації СФГ як юридичної особи, виступає припинення діяльності відповідного фермерського господарства.

У разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством до якого воно перейшло після створення фермерського господарства. Звідси право постійного користування земельною ділянкою саме через перехід його до селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) не входить до складу спадщини. Спадкувати можна права померлого засновника (члена) щодо селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), а не земельну ділянку, яка перебуває в користуванні такого господарства. Зазначений висновок містить і постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц.

Разом з тим суд наголошує, що вищенаведений механізм переходу до фермерського господарства права користування землею застосовується виключно щодо земельної ділянки, з якою безпосередньо пов`язане створення фермерського господарства та його державна реєстрація як юридичної особи. Тільки у цьому випадку з дня державної реєстрації фермерського господарства воно набуває права та обов`язки землекористувача земельної ділянки, наданої її засновнику у користування і відповідне право землекористування ФГ не припиняється зі смертю засновника.

За обставинами даної справи на момент отримання ОСОБА_2 у постійне користування спірної земельної ділянки на підставі державного акта від 12.02.2001 державна реєстрація позивача, як юридичної особи, вже відбулася (в 1999 році).

Суд ще раз наголошує, що можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з одержанням ним державного акта на право власності (користування) на земельну ділянку або укладенням договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства, що є передумовою для державної реєстрації останнього.

Відповідно до частини 1 статті 31 Земельного кодексу України (у редакції на момент прийняття відповідачем спірного рішення) землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Аналогічні норми викладено у статті 12 Закону України "Про фермерське господарство".

Відповідно до викладеного після державної реєстрації фермерське господарство має право на отримання додаткової земельної ділянки (ділянок), але як юридична особа, а не як громадянин із метою створення фермерського господарства, в порядку визначеному законом, у тому числі на конкурентних основах (відповідно до земельного законодавства після 2002 року) (постанови від 20.03.2019 у справі №619/1680/17-ц, від 15.01.2020 у справі №698/119/18).

Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.

На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

На підставі викладеного позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 7, 23, 27, 31, 141 Земельного кодексу України, ст. 407 Цивільного кодексу України, ст.ст. 2, 5, 7, 9 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство, ст. 12 Закону України "Про фермерське господарство", ст. 13, 93 Конституції України, господарський суд, -

СУДОВІ ВИТРАТИ.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись статтями 2, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати рішення Миколаївської сільської ради Васильківського району Дніпропетровської області (52622, Дніпропетровська область, Васильківський район, с. Миколаївка, вул. Центральна, буд. 8, код ЄДРПОУ 04338670) "Про припинення права постійного користування земельними ділянками" № 203-14/VII від 15.11.2018 року в частині його положення щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1220784400:01:010:0238 площею 46,0306 га:

- про припинення права постійного користування земельною ділянкою;

- про визначення земельної ділянки землею запасу сільськогосподарського призначення;

- про те, що відділу земельних відносин виконавчого комітету Миколаївської сільської ради, з метою впорядкування території громадян, забезпечити внесення відповідних змін до державного земельного кадастру та до державного реєстру речових прав.

Стягнути з Миколаївської сільської ради Васильківського району Дніпропетровської області (52622, Дніпропетровська область, Васильківський район, с. Миколаївка, вул. Центральна, буд. 8, код ЄДРПОУ 04338670) на користь Фермерського господарства "Свитязь" (52600, Дніпропетровська область, Васильківський район, смт. Васильківка, вул. Абрикосова, буд. 176, код ЄДРПОУ 30697938) - 1 921,00 грн. - витрат по сплаті судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили у відповідності до статті 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення суду може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 02.12.2020

Суддя В.Г. Бєлік