Постанова

від 19.08.2020 по справі 915/2003/19

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2020 року м. ОдесаСправа № 915/2003/19 Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді: Головея В.М.

Суддів: Колоколов С.І., Разюк Г.П.,

(у зв`язку з перебуванням судді Савицького Я.Ф., у відпустці, склад судової колегії змінено на підставі розпорядження №242 від 17.08.2020 та протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями від 17.08.2020)

секретар судового засідання Арустамян К.А.,

за участю представників сторін:

від позивача - не з`явився,

від відповідача - не з`явився,

від третьої особи - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фермерського господарства Рубін

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 09.01.2020

у справі № 915/2003/19

за позовом Фермерського господарства Рубін

до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області

третя особа без самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Кам`янська сільська рада Очаківського району Миколаївської області

про оскарження наказу про припинення права користування земельною ділянкою та визнання права постійного користування земельною ділянкою, -

ВСТАНОВИЛА:

В вересні 2019 року Фермерське господарство Рубін (далі - СФГ Рубін , позивач) звернулось до Господарського суду Миколаївської області із позовом до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (далі - ГУ Держгеокадастру, відповідач), в якому просило (з врахуванням уточненої позовної заяви від 03.10.2019)

- визнати недійсним наказ відповідача від 12.03.2019 №1556/0/14-19-СГ про припинення права постійного користування земельною ділянкою державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 43,00 га, наданої громадянину України ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ), посвідченого державним актом на право постійного користування землею, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №190, розташовану в межах території Кам`янської сільської ради Очаківського району Миколаївської області та віднесення вказаної земельної ділянки до земель запасу сільськогосподарського призначення державної власності в межах території Кам`янської сільської ради Очаківського району Миколаївської області;

- визнати за позивачем право постійного користування на земельну ділянку площею 43,00 га, розташовану в межах на території Кам`янської сільської ради Очаківського району Миколаївської області, для ведення селянського (фермерського) господарства, яка була надана на ім`я ОСОБА_1 , відповідно до Державного акту на право постійного користування землею, на підставі рішення виконкому Кам`янської сільської ради народних депутатів Очаківського району Миколаївської області від 18.05.1993 №18.

Позов обґрунтований тим, що в 1993 році ОСОБА_1 , на підставі рішення виконкому Кам`янської сільської ради народних депутатів Очаківскього району Миколаївської області було надано у постійне користування земельну ділянку, для ведення селянського (фермерського) господарства. В тому ж році ОСОБА_1 було створено СФГ Рубін . В 1998 році ОСОБА_1 помер у зв`язку з чим наказом ГУ Держгеокадастру від 2019 року було припинено право постійного користування земельною ділянкою державної власності. На думку позивача, у зв`язку зі смертю ОСОБА_1 , таке право не є таким що припинилось. Зазначене випливає з того, що з моменту передачі земельної ділянки до створення фермером фермерського господарства, як юридичної особи, відбулась заміна землекористувача у відносинах, щодо яких виник спір, а саме, фізична особа фермер вибув зі спірних правовідносин землекористування, натомість його місце в силу вимог Закону України Про селянське (фермерське) господарство зайняло створене фермерське господарство, як землекористувач.

Отже, позивач вважає, що право користування на яку оформлено Державним актом на право постійного користування землею, на сьогодні є СФГ Рубін .

Ухвалою суду першої інстанції від 08.10.2019 до участі у справі залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Кам`янську сільську раду Очаківського району Миколаївської області (далі - Сільська рада, третя особа).

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 09.01.2020 у задоволені позову відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що спірна земельна ділянка належала ОСОБА_1 на праві постійного користування, будь-яких правочинів щодо передачі за життя останнього вказаної земельної ділянки у користування позивача не укладалося. Право постійного користування ОСОБА_1 спірною земельною ділянкою припинилось 09.04.1998 року у зв`язку зійого смертю. Відповідач діяв в межах наданих йому законом повноважень, позивачем не доведено порушення його прав при прийнятті відповідачем наказу від 12.03.2019 №1556/0/14-19-СГ, а також належність позивачу права користування спірною земельною ділянкою.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, СФГ Рубін звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить рішення скасувати, ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення суду першої інстанції незаконне та необґрунтоване, оскільки судом невірно застосовані норми матеріального права та не доведено обставин, що мають значення для справи, які суд вважає встановленими.

Скаржник зазначає, що правова позиція суду ґрунтується на сучасних нормах права. Однак, відповідно до вимог ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

На думку апелянта, згідно приписів ст. 92, ст. 125 ЗК України 2001 року, право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених законодавством України. Отже, право постійного користування земельними ділянками, набуте в установленому законодавством порядку до 01 січня 2002 року, після набрання чинності статтею 92 не скасовується та не обмежується. Таким чином, у відповідності до законодавства України постійним користувачем земельної ділянки загальною площею 43,00 га в межах згідно з планом, розташованою на території Кам`янської сільської ради, право користування на яку оформлено Державним актом на право постійного користування землею, є СФГ Рубін .

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.02.2020 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду на 25.03.2020.

13.03.2020 до апеляційного суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній вважає, що право постійного користування земельною ділянкою державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 43,0 га ріллі наданої ОСОБА_1 припинилось у зв`язку з його смертю, як конкретної обставини, тобто юридичного факту з настанням якого припинилися правовідносини щодо права користування земельною ділянкою померлим, а оспорюваним наказом ГУ Держгеокадастру лише зафіксовано припинення права постійного користування земельною ділянкою. При цьому, як вбачається з позовної заяви та матеріалів справи позивач СФГ Рубін не набув жодних прав на земельну ділянку та не довів своє право у встановленому законом порядку.

У зв`язку з цим, відповідач у відзиві просив суд, залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Ухвалою суду від 24.03.2020 сторони були повідомлені, що у зв`язку з встановленням в Україні карантину, розгляд апеляційної скарги не відбудеться, про дату, час та місце судового засідання учасники справи будуть повідомлені додатково.

Ухвалою суду від 12.05.2020 сторони були повідомленні, що судове засідання відбудеться 10.06.2020 року.

01.06.2020 до суду від третьої особи надійшов лист в якому остання повідомила, що підтримує заявлені вимоги в повному обсязі та просила суд розглядати апеляційну скаргу без її представника.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.06.2020 року апеляційне провадження у даній справі було зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 922/989/18.

Ухвалою суду від 27.07.2020 поновлено провадження у справі та призначено справу до розгляду на 19.08.2020.

Ухвалою суду від 17.08.2020 справу прийнято до провадження у зміненому складі суду, у зв`язку з перебуванням судді Савицького Я.Ф. у відпустці.

10.08.2020 до суду від СФГ Рубін надійшла заява в якій останнє зазначило, що апеляційну скаргу підтримує у повному обсязі та просить розглянути справу без його участі.

Представники сторін в судове засідання 19.08.2020 не з`явились хоча належним чином були повідомлені про день, час і місце розгляду справи, про поважні причини неявки суд не повідомили та правами, наданими ст. ст. 42, 46 ГПК України, не скористались.

Проте, така неявка представників сторін не перешкоджає розгляду скарги, оскільки, ухвалами Південно-західного апеляційного господарського суду про призначення справи до розгляду та поновлення провадження у даній справі, явка представників сторін не визнавалась обов`язковою, а матеріали справи дають можливість розглянути скаргу по суті, також судова колегія враховує, що позивач просив розглядати справу без участі його представника.

Частиною 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

З огляду на те, що всі сторони належним чином повідомлене про дату, час і місце розгляду справи, враховуючи те, що судочинство здійснюється, зокрема, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими ним процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, колегія суддів апеляційної інстанції прийшла до висновку про розгляд справи за відсутності представників сторін.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів встановила наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 20.04.1993 року СФГ Рубін зареєстровано районною державною адміністрацією рішення № 50, місцезнаходження: Миколаївська область, Очаківський район, с. Солончаки, вул. Комсомольська, 4; керівник - ОСОБА_1 , що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України №4948 від 01.07.1997 року (а.с. 20).

Згідно Статуту позивача (в редакції 1993 року) засновником господарства є ОСОБА_1 , членами господарства є ОСОБА_1 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (а.с. 21-24).

27.04.1993 року Рішенням Кам`янської сільської ради народних депутатів Про виділення земельної ділянки по заяві Грикень Олександра Володимировича для ведення селянського (фермерського) господарства вирішено заказати за рахунок Українського державного фонду підтримки селянських (фермерських) господарств госпрозрахунковій групі при районному відділі по земельним ресурсам райдержадміністрації м. Очакова розробку проекту відведення земельної ділянки для ведення СФГ із земель запасу в межах землекористування агрофірми Україна площею 43 га гр. ОСОБА_1 (а.с. 26).

На підставі рішення виконкому Кам`янської сільської ради народних депутатів Очаківського району Миколаївської області №18 Грикень О.В. було надано у постійне користування земельна ділянка площею 43,00 гектарів в межах згідно з планом. Також, видано державний акт на право постійного користування землею від 18.05.1993 (а.с. 27). Земельна ділянка розташована на території Кам`янської сільської ради біля с. Баланово. Землю надано для ведення СФГ. Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №190.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 помер, свідоцтво про смерть НОМЕР_1 від 11.04.1998 року (а.с. 25).

Згідно статуту позивача (в редакції 2019 року) керівником і засновником господарства є ОСОБА_1 , членами господарства є ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 (а.с. 13-19).

Відділ в Очаківському районі ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області листом від 15.02.2019 року №157/403-19, адресованим начальнику ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області, просив з метою активації продажу прав оренди земель сільськогосподарського призначення державної власності на земельних торгах територіальними органами Держгеокадастру, а також забезпечення надходження коштів до місцевих бюджетів від продажу прав оренди на земельних торгах та виконання Плану-графіку продажу прав оренди на земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності на 2019 рік, припинити право постійного користування земельною ділянкою державної власності (кадастровий номер відсутній) площею 43 га для ведення фермерського господарства в межах території Кам`янської сільської ради Очаківського району Миколаївської області, що була в постійному користуванні громадянина ОСОБА_1 , в зв`язку з його смертю, для подальшого включення даної земельної ділянки до Переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, права оренди на які виставляються на земельні торги (а.с. 64).

12.03.2019 Наказом ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області №1556/0/14-19-СГ Про припинення права постійного користування земельною ділянкою (а.с. 28) вирішено припиненено право постійного користування земельною ділянкою державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 43,00 га, наданого громадянину України ОСОБА_1 , земельну ділянку віднесено до земель запасу сільськогосподарського призначення державної власності в межах території Кам`янської сільської ради Очаківського району Миколаївської області.

01.04.2019 Наказом ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області №152 спірну земельну ділянку включено до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності для продажу прав на них на земельних торгах, надано дозвіл на складання проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для продажу прав на земельних торгах за рахунок земель державної власності сільськогосподарського призначення (а.с. 67-68).

19.09.2019 Наказом ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області №405 Про проведення земельних торгів у формі аукціону вирішено продати право оренди строком на 7 років на земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності (в тому числі на спірну земельну ділянку) на земельних торгах, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с. 69).

Отже, предметом позову у цій справі є визнання за позивачем право постійного користування на земельну ділянку площею 43,00 га, яка була надана на ім`я ОСОБА_1 , та визнання недійсним наказу відповідача від 12.03.2019 за №1556/0/14-19-СГ Про припинення права постійного користування земельною ділянкою .

Згідно із частиною першою статті 51 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 26 грудня 1992 року, на момент створення СФГ Рубін ) громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до положень статті 7 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 26 грудня 1992 року, на момент створення СФГ Рубін ) користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Згідно із частиною першою статті 23 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 26 грудня 1992 року) право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

З наведеного нормативного регулювання вбачається, що на момент надання земельної ділянки ОСОБА_1 , земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення СФГ надавалась не як громадянину України, а як спеціальному суб`єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2009-XII Про селянське (фермерське) господарство (у редакції Закону від 23 липня 1993 року № 3312-XII, на момент створення СФГ Рубін ; втратив чинність 29 липня 2003 року - з моменту набрання чинності Законом України від 19 червня 2003 року № 973-IV Про фермерське господарство ) після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку, тобто за місцем розташування земельної ділянки. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди та державної реєстрації, селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.

Звідси законодавством, чинним на момент створення СФГ Рубін , було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності СФГ як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення СФГ, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації СФГ. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення СФГ, без створення такого СФГ.

19 червня 2003 року було прийнято новий Закон України № 937-IV Про фермерське господарство (далі - Закон № 937-IV), яким Закон України Про селянське (фермерське) господарство № 2009-XII визнано таким, що втратив чинність.

У статті 1 Закону № 937-IV вказано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Згідно із частиною першою статті 5, частиною першою статті 7 Закону № 937-IV право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (стаття 8 Закону № 937-IV).

Отже, й на сьогодні можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Згідно із частиною першою статті 92 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 25 жовтня 2001 року, на момент виходу із СФГ Грикня О. В.) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності, громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації (частина друга статті 92 цього Кодексу).

З наведеного вбачається, що на момент виходу ОСОБА_1 із СФГ Рубін право громадян та приватних юридичних осіб на використання земельних ділянок на підставі права постійного користування законодавством не передбачено.

Пунктом 6 розділу X Перехідні положення Земельного кодексу України (у редакції Закону від 25 жовтня 2001 року, на момент виходу із СФГ Грикня О. В.), який діяв з 01 січня 2002 року (момент набрання чинності названим Земельним кодексом України) до 22 вересня 2005 року, було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01січня 2002 року, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.

Проте, Конституційний Суд України Рішенням N 5-рп/2005 від 22 вересня 2005 року визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу X Перехідні положення Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

Звідси громадяни та юридичні особи, які до 01 січня 2002 року отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов`язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі.

Отже, з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки.

У відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа.

Право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у законодавстві.

У пункті 7.27 постанови від 05 листопада 2019 року у справі № 906/392/18 (провадження № 12-57гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним.

Так, статтею 141 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 25 жовтня 2001 року, на момент смерті ОСОБА_1 ) передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є добровільна відмова від права користування земельною ділянкою, вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом, припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій, використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам, використання земельної ділянки не за цільовим призначенням, систематична несплата земельного податку або орендної плати, набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Відповідно до приписів частини першої статті 27 Земельного кодексу України

(у редакції Закону від 26 грудня 1992 року), яка діяла до 01 січня 2002 року, право користування земельною ділянкою або її частиною припиняється у разі добровільної відмови від земельної ділянки, закінчення строку, на який було надано земельну ділянку припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства, систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди, нераціонального використання земельної ділянки, використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки, використання землі не за цільовим призначенням, невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років для несільськогосподарських потреб, вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 цього Кодексу.

З викладеного вбачається, що підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство (фермерське господарство). У земельному законодавстві (як чинному на момент створення СФГ Рубін , так і з 01 січня 2002 року й до сьогодні) така підстава припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою свого засновника як смерть громадянина - засновника СФГ відсутня.

Адже правове становище СФГ як юридичної особи та суб`єкта господарювання, в тому числі його майнова основа, повинні залишатися стабільними незалежно від припинення участі в його діяльності засновника такого господарства як в силу об`єктивних причин (смерті, хвороби тощо), так і на підставі вільного волевиявлення при виході зі складу фермерського господарства.

Таким чином, одержання громадянином - засновником правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельною ділянкою для ведення СФГ є необхідною передумовою державної реєстрації та набуття СФГ правосуб`єктності як юридичної особи. Підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення СФГ і подальшої державної реєстрації СФГ як юридичної особи, виступає припинення діяльності відповідного фермерського господарства.

Звідси у разі смерті громадянина - засновника СФГ відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки, яка була надана засновнику саме для ведення фермерського господарства, зберігаються за цією юридичною особою до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку.

За таких обставин судова колегія не погоджується з висновком суду першої інстанції, що право постійного користування спірною земельною ділянкою припинилось з його смертю ОСОБА_1 ..

Щодо позовної вимоги про визнання недійсним наказу ГУ Держгеокадастру від 12.03.2019 року Про припинення права постійного користування земельною ділянкою судова колегія зазначає наступне.

За приписами статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року № 15, визначено, що Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (далі - Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року № 5 Про утворення територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області є територіальним органом Держгеокадастру.

Відповідно до пункту 3 Положення про Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області, затвердженого наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 17.11.2016 №308 (у редакції наказу Держгеокадастру від 20.02.2020 №53), завданням Головного управління є реалізація повноважень Держгеокадастру на території Миколаївської області.

Згідно з підпунктом 13 пункту 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області, до компетенції останнього належить розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством, на території Миколаївської області.

Звідси ГУ Держгеокадастру наділене повноваженнями з передачі у власність або в користування для всіх потреб земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, розташованих у межах Миколаївської області.

Право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 25 жовтня 2001 року, зі змінами та доповненнями від 07.02.2019, на момент прийняття оспорюваного наказу), перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади, спрямовані на припинення права користування земельною ділянкою поза межами підстав, закріплених у земельному законодавстві, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.

Як уже зазначалося, з моменту створення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) виникають відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки цим господарством. Такі правомочності набувають сталого юридичного зв`язку саме з фермерським господарством, стають частиною його майна.

Конституція України закріплює, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні, яка є соціальною і правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права (статті 1, 3 та 8).

Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону (частина третя статті 41 Конституції України).

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Поняття майно в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації певного блага у внутрішньому праві країни. Згідно з Конвенцією, інші права та інтереси є активами, тому можуть вважатися правом власності , а відтак і майном .

Звідси право користування земельною ділянкою, отриманою громадянином - засновником для ведення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), є майном у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, право на яке підпадає під її захист.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) друге речення того ж абзацу охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) другий абзац визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), пункти 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, а останнє - характеризуватися доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, наслідки його застосування мають бути передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, то Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання, або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах Рисовський проти України від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), пункт 68, Кривенький проти України від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07), пункт 45).

ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б один із зазначених критеріїв сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Втручання держави у право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

ЄСПЛ у рішенні Щокін проти України від 14 жовтня 2010 року (Shtokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та № 37943/06, пункти 50 та 51) зазначив, що позбавлення власності можливе тільки при виконанні певних вимог. Суд вказує у своєму рішенні, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки на умовах, передбачених законом , а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення законів . Говорячи про закон , стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції. Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні.

Вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, суди ураховують, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140-149 Земельного кодексу України (пункт 7.28 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 листопада 2019 року у справі № 906/392/18 (провадження № 12-57гс19).

З оспорюваного наказу ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області вбачається, що його було видано із посиланням на статті 15-1, 92, 122 Земельного кодексу України, які регламентують повноваження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, право постійного користування земельною ділянкою та повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування. Тобто ці приписи земельного законодавства України не містять підстав припинення права постійного користування земельною ділянкою.

За таких обставин оспорюваний наказ не може вважатися таким, що виданий на підставі закону, оскільки діяльність СФГ Рубін на момент видачі спірного наказу не припинилася. Інші законодавчо встановлені підстави припинення права постійного користування земельною ділянкою також були відсутні.

Отже, ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області, видаючи наказ № 1556/0/14-19-СГ від 12.03.2019 Про припинення права користування земельною ділянкою , діяло всупереч вимогам закону, а саме статті 141 Земельного кодексу України, так як відсутні законодавчо визначені підстави для позбавлення СФГ Рубін права використання земельної ділянки його засновника внаслідок припинення права постійного користування цією земельною ділянкою.

Виданням оспорюваного наказу всупереч вимогам земельного законодавства відповідач втрутився у право позивача на мирне володіння своїм майном на порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, що є підставою для визнання його недійсним.

Відповідно до ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Враховуючи викладене, рішення Господарського суду Миколаївської області від 09.01.2020, як прийняте при неправильному застосуванні норм матеріального права, підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позову. З огляду на це апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати у справі покладаються на відповідача .

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 277, 281 - 288 ГПК України,

апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фермерського господарства Рубін задовольнити.

Рішення Господарського суду Миколаївської області від 09.01.2020 - скасувати, позов Фермерського господарства Рубін - задовольнити.

Визнати недійсним наказ Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 12.03.2019 №1556/0/14-19-СГ Про припинення права постійного користування земельною ділянкою .

Визнати за Фермерським господарством Рубін право постійного користування на земельну ділянку площею 43,00 га, розташовану в межах на території Кам`янської сільської ради Очаківського району Миколаївської області, для ведення селянського (фермерського) господарства, яка була надана на ім`я ОСОБА_1 , відповідно до Державного акту на право постійного користування землею, на підставі рішення виконкому Кам`янської сільської ради народних депутатів Очаківського району Миколаївської області від 18.05.1993 №18.

Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області на користь Фермерського господарства Рубін сплачений судовий збір за подану та розглянуту позовну заяву в розмірі 3 842,00 грн. та витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 5 763,00 грн.

Видачу наказів на виконання даної постанови з зазначенням повних реквізитів сторін доручити Господарському суду Миколаївської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом строку, який обчислюються відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 20.08.2020.

Головуючий суддя: Головей В.М.

Судді: Колоколов С.І.

Разюк Г.П.