Рішення

від 19.08.2020 по справі 265/1746/20

ОРДЖОНІКІДЗЕВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.МАРІУПОЛЯ

Справа №265/1746/20

Провадження №2/265/946/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 серпня 2020 року місто Маріуполь

Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі

головуючого судді Адамової Т. С.,

секретаря судового засідання Онищука О.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Маріуполя Донецької області цивільну справу за позовом Гаражного кооперативу Спринтер до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, третя особа: приватний нотаріус Маріупольського міського нотаріального округу Куркчи Георгій Іванович,

за участю:

представника позивача Пазій І.В.,

відповідача ОСОБА_2 та представника відповідачки ОСОБА_1 адвоката

Мацегора К.Ф.,

В С Т А Н О В И В:

05 березня 2020 року гаражний кооператив Спритнер в особі голови ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу гаража АДРЕСА_1 , загальною площею 18,9 кв.м., посвідченого приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Куркчи Г.І., недійсним. В обґрунтування заявлених вимог посилався на те, що рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 10 березня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Донецького Апеляційного суду, визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом на гараж АДРЕСА_1 . Постановою Верховного Суду від 18 грудня 2019 року вищевказані рішення Орджонікідзевського районного суду та ухвала Донецького Апеляційного суду скасовані, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до гаражного кооперативу Спринтер , третя особа - Маріупольська міська рада, про визнання за ОСОБА_1 права власності у порядку спадкування за законом на гараж АДРЕСА_1 , - відмовлено. Отримавши рішення ВС, гаражний кооператив Спринтер звернувся до державного реєстратора прав на нерухоме майно з метою зареєструвати постанову ВС, але 24 лютого 2020 року державним реєстратором було відмовлено, у зв`язку з тим, що 28 січня 2020 року ОСОБА_1 продала гараж ОСОБА_2 , хоча вже не була власницею цього гаража. Договір купівлі-продажу посвідчений 28 січня 2020 року приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Куркчи Г.І.

22 квітня 2020 року до суду надійшов відзив на позовну заяву відповідача ОСОБА_2 , в якому останній просив відмовити у задоволенні позовних вимог гаражного кооперативу Спритнер . В обґрунтування заперечень посилався на те, що позивачем не додано жодного факту, за яким можливо встановити його право звернення з таким позовом. Крім того, він не був учасником розгляду справи по встановленню права власності за ОСОБА_1 , при укладанні угоди купівлі-продажу гаражу нотаріусом була зроблена перевірка щодо відсутності заборони по його відчуженню, вважає себе добросовісним набувачем.

30 квітня 2020 року відповідачкою ОСОБА_1 наданий відзив на позовну заяву, в якому остання просила відмовити у задоволенні позовних вимог ГК Спринтер про визнання договору купівлі-продажу недійсним. В обґрунтування заперечень посилалася на те, що на час вчинення правочину з купівлі-продажу спірного гаражу ніякої заборони на здійснення нею права власності не було, запис про державну реєстрацію на її ім`я не був скасований. Про постанову Верховного Суду від 18 грудня 2019 року їй нічого відомо не було. Відповідач ОСОБА_2 є добросовісним набувачем, так як придбав в неї гараж за відплатним договором та не знав і не міг знати про претензії з боку третіх осіб на цей гараж. ГК Спринтер не був стороною в договорі, а також не був власником гаража до реєстрації права власності, тому не має права звертатися до суду з даним позовом.

27 травня 2020 року третьою особою приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Куркчи Г.І. надані письмові пояснення по справі, де зазначено, що при оформленні спірного договору купівлі-продажу продавцем ОСОБА_1 було надано всі необхідні та достатні документи для посвідчення правочину, що підтверджували її право власності на гараж. При проведенні перевірок щодо наявних арештів / заборон на нерухоме майно жодного запису знайдено не було, що підтверджує законність укладеного та посвідченого договору купівлі-продажу гаражу. На підставі викладеного просив відмовити у задоволенні позову.

Разом із позовною заявою 05 березня 2020 року головою ГК Спринтер надана заява про забезпечення позову шляхом накладення арешту на гараж АДРЕСА_1 , належний на праві власності ОСОБА_2 .

Ухвалою суду від 06 березня 2020 року відкрите загальне провадження у справі та призначене у справі підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 06 березня 2020 року за заявою представника позивача про забезпечення позову накладено арешт на гараж АДРЕСА_1 , належний на праві власності ОСОБА_2 .

Ухвалою суду від 19 травня 2020 року за клопотанням представника позивача Пазій І.В. витребувано з канцелярії Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області цивільну справу № 265/6868/16-ц.

У судовому засіданні представник позивача Пазій І.В., діюча на підставі довіреності, підтримала заявлені позовні вимоги та надала пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві. Додатково зазначила, що власником спірного гаражу є кооператив Спринтер на підставі декларації. Просила позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Відповідачка ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилася, надала заяву про розгляд справи в її відсутності за участю її представника адвоката Мацегора К.Ф.

Представник відповідачки ОСОБА_1 адвокат Мацегора К.Ф., діюча на підставі договору про надання правової допомоги та ордеру, у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог та надала пояснення, аналогічні викладеним у відзиві на позовну заяву. Просила відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні позовні вимоги не визнав та надав пояснення, аналогічні викладеним у відзиві. Просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Третя особа приватний нотаріус Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Куркчи Г.І. у судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи без його участі.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 10 березня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 05 липня 2017 року, визнано за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , право власності на гараж АДРЕСА_1 (а.с. 47-70, 71-80).

Постановою Верховного Суду від 18 грудня 2019 року вищевказані рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області та ухвала Апеляційного суду Донецької області від 05 липня 2017 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ГК Спринтер про визнання за ОСОБА_1 права власності у порядку спадкування за законом на гараж АДРЕСА_1, скасовані, та у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Як вбачається з рішення про відмову у скасуванні запису про право власності від 24 лютого 2020 року, ОСОБА_5 відмовлено у скасуванні запису про право власності/внесені запису про скасування державної реєстрації за номером 35225183 розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відкритого на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 1568346414123 Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Підставою відмови зазначено те, що право власності на гараж, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , запис № 35225183 зареєстровано за іншою особою на підставі договору купівлі-продажу від 28.01.2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Куркчи Г.І., отже наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями (а.с. 88).

Відповідно до договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Куркчи Г.І., 28 січня 2020 року укладено договір купівлі-продажу гаражу АДРЕСА_1 , загальною площею 18,9 кв.м., між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , відповідно до якого ОСОБА_1 продала, а ОСОБА_2 придбав вказаний гараж за 29000 гривень (а.с. 89-90).

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У частині другій статті 16 ЦК України визначається перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Звертаючись до суду з позовом, ГК Спринтер просив визнати недійсним договір купівлі-продажу спірної квартири від 28 січня 2020 року року як такий, що укладений з порушенням вимог статей 203, 215 ЦК України.

Відповідно до ч.1-5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Оскільки відповідно до пункту 2 частини другої статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним, слід зазначити, що стаття 215 цього Кодексу розмежовує недійсні правочини на нікчемні - якщо їх недійсність прямо передбачена законом, тобто коли є правова норма, яка безпосередньо визначає недійсність правочину без дотримання її вимог, та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але які у разі, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом, можуть бути судом визнані недійсними. Кожен з видів недійсності правочинів передбачає різні шляхи захисту цивільних прав та інтересів.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом (нікчемний правочин) або якщо він визнаний судом недійсним (оспорюваний правочини).

Відповідно до частини другої статті 215 цього Кодексу якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Однак, у випадку невизнання іншою стороною такої недійсності правочину в силу закону та при наявності відповідного спору вимога про встановлення нікчемності може бути пред`явлена до суду окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину (пункт 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними ).

У такому разі суд своїм рішенням не визнає правочин недійсним, а лише підтверджує його недійсність в силу закону у зв`язку з її оспоренням та невизнанням іншими особами.

Судом встановлено, що рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 10.03.2017 року, яким визнано право власності за ОСОБА_1 на спірний гараж, скасовано Постановою Верхованого суду від 18.12.2019 року, відтак на час укладення договору купівлі-продажу гаражу 28 січня 2020 року ОСОБА_1 не була його власником та не мала правових підстав для укладення цього договору. З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про те, що вказаний договір купівлі-продажу гаражу від 28 січня 2020 року є нікчемним, оскільки його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання зазначеного правочину недійсним судом не вимагається, тому позовні вимоги про визнання недійсним вказаного правочину задоволенню не підлягають.

Таким чином, права власності на спірну нерухомість за вказаним договором купівлі-продажу набувач (покупець) не набув у силу нікчемності цього договору, яка встановлена законом.

Така ж правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 2 березня 2016 року у справі № 6-308цс16 та від 14.11.2019 року у справі № 204/2341/17.

Так, стаття 228 ЦК України визначає, що нікчемним є правочин, який порушує публічний порядок. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до пункту 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними правочинами, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України; правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об`єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об`єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК України).

Отже, спрямованість правочину, що порушує публічний порядок, визначається встановленням мети відповідного волевиявлення на момент його здійснення. Тобто, для віднесення правочину до тих, що порушують публічний порядок, достатньо встановлення в особи, яка його здійснила, мети щодо настання неправомірних наслідків уже на стадії укладення договору, а не його виконання.

При цьому у зазначених випадках особі не можна повертати все, що вона передала за недійсним правочином (частина перша статті 216 ЦК України). У такому разі настають наслідки, передбачені публічним законодавством (у тому числі й повернення майна власнику).

Отже, на відміну від положень частини першої статті 203 ЦК України, яка передбачає, що правочин не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, тобто актам, які регламентують приватноправові відносини, при вчиненні правочину, що порушує публічний порядок, відбувається перш за все порушення вимог актів, що закріплюють окремі елементи публічного порядку, такі як, зокрема, Конституція України, що в цілому не виключає того, що одночасно порушуються вимоги інших актів, що регламентують приватноправові відносини.

Правами і свободами людини і громадянина, закріпленими у Конституції України, зокрема є право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю (стаття 41).

Судом встановлено, що на час укладення договору купівлі-продажу спірного гаражу від 28 січня 2020 року відповідачка ОСОБА_1 не була його власником та не мала правових підстав для укладення цього договору, тобто розпорядилась чужою власністю.

Таким чином, можна дійти висновку, що вказаний правочин був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина та незаконне заволодіння нерухомим майном, а тому такий правочин порушує публічний порядок, є нікчемним, і визнання його недійсним у судовому порядку не вимагається.

Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред`являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому.

Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Разом з тим, судом встановлено, що позивач ніколи не був власником гаражу АДРЕСА_1 , правовстановлюючі документи на спірний гараж відсутні. Як вбачається зі змісту постанови Верховного Суду від 18 грудня 2019 року, ОСОБА_1 було відмовлено у задоволенні позову про визнання права власності на спірний гараж саме з підстав звернення до неналежного відповідача - ГК Спринтер та незалучення Маріупольської міської ради в якості співвідповідача.

За таких обставин, суд приходе до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог Гаражного кооперативу Спринтер до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу недійсним.

Відповідно до ч.9 ст. 158 ЦПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.

Таким чином, відмовляючи у задоволенні позовних вимог Гаражного кооперативу Спринтер до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у повному обсязі, суд вважає за необхідне скасувати заходи забезпечення позову у вигляді арешту на гараж АДРЕСА_1 , загальною площею 18,9 кв.м., який належить ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 28.01.2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Куркчи Г.І.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 141, 263-265 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог Гаражного кооперативу Спринтер до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, третя особа: приватний нотаріус Маріупольського міського нотаріального округу Куркчи Георгій Іванович, - відмовити.

Скасувати заходи забезпечення позову у вигляді арешту на гараж АДРЕСА_1 , загальною площею 18,9 кв.м., який належить ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 28.01.2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Куркчи Г.І., вжиті відповідно до ухвали Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 06 березня 2020 року.

Рішення суду може бути оскаржене до Донецького Апеляційного суду через Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості щодо учасників справи:

Позивач - Гаражний кооператив Спринтер , ЄДРПОУ 32939559, юридична адреса: місто Маріуполь проспект Захисників України будинок 94;

Відповідачка - ОСОБА_1 , ІН НОМЕР_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_3 ;

Відповідач - ОСОБА_2 , ІН НОМЕР_3 , проживає за адресою: АДРЕСА_4 ;

Третя особа: Приватний нотаріус Маріупольського міського нотаріального округу Куркчи Георгій Іванович, юридична адреса: 87502 місто Маріуполь проспект Перемоги 32/42.

Повний текст рішення виготовлено 21 серпня 2020 року.

Суддя Адамова Т.С.