Постанова

від 19.08.2020 по справі 915/1707/19

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2020 року м. ОдесаСправа № 915/1707/19 Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді: Головея В.М.

Суддів: Колоколов С.І., Разюк Г.П.,

(у зв`язку з перебуванням судді Принцевської Н.М., у відпустці, склад судової колегії змінено на підставі розпорядження №243 від 17.08.2020 та протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями від 17.08.2020)

секретар судового засідання Арустамян К.А.,

за участю представників сторін:

від позивача - не з`явився,

від відповідача - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фермерського господарства Союз

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 05.11.2019

у справі № 915/1707/19

за позовом Фермерського господарства Союз

до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області

про визнання протиправним та скасування наказу від 27.12.2018 №9330/0/14-18-СГ,

ВСТАНОВИЛА:

В липні 2019 року Фермерське господарство Союз (далі - ФГ Союз , позивач) звернулось до Господарського суду Миколаївської області із позовом до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (далі - Держгеокадастр, відповідач) про визнання незаконним та скасування наказу Держгеокадастру від 27.12.2018 року за №9330/0/14-18-СГ Про припинення права постійного користування земельною ділянкою , яким припинено право постійного користування земельною ділянкою 29.00 га, розташованою на території Миколо-Гулаківської ради Казанківського району Миколаївської області та наданою ОСОБА_1 для розширення селянського (фермерського) господарства Союз на підставі Державного акту на право постійного користування землею серія І-МК №007623, зареєстрованого 09 жовтня 1996 року.

Позов обґрунтовано тим, що спірний наказ винесений Держгеокадастром з порушенням приписів ст.ст. 141, 149 ЗК України, а саме, без згоди землекористувача ? ФГ Союз , та за відсутності передбаченим законодавством підстав для припинення права користування землею, чим порушено права позивача на володіння та користування указаною вище земельною ділянкою.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 06.11.2019 у задоволенні позову відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що єдиним належним і допустимим доказом належності спірної земельної ділянки тій чи іншій особі є наявність відповідного правовстановлюючого документа. Однак, доказів переоформлення громадянином ОСОБА_1 у встановленому порядку документів на спірну земельну ділянку та отримання її останнім у власність чи користування суду не подано, як не подано і доказів оформлення за ФГ Союз у будь-який передбачений законодавством спосіб права користування або власності на спірну земельну ділянку; натомість, згідно Державного акту на право постійного користування землею серії І-МК № 007623, ця земельна ділянка була надана в користування померлому громадянину ОСОБА_1 .. Діючим земельним законодавством не передбачене право фермерських господарств на використання земельних ділянок в порядку постійного користування. Право постійного користування спірною земельною ділянкою згідно Державного акту на право постійного користування землею серії І-МК № 007623 припинилося у зв?язку зі смертю користувача земельної ділянки ? громадянина ОСОБА_1 .

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції , ФГ Союз звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить рішення скасувати, прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального права при недотриманні норм процесуального права та на підставі не повного дослідження усіх доказів.

Так, на думку скаржника, судом першої інстанції не надано оцінки та не зроблено висновок встановленого факту надання спірної земельної ділянки в постійне користування не для створення СФГ Союз , а для його розширення.

Апелянт зазначає, що господарський суд зробив хибний висновок про те, що право постійного користування земельною ділянкою для ведення фермерського господарства колишнього голови ФГ ОСОБА_1 і право ФГ Союз це різні речі, і не мають нічого спільного для продовження використання фермерським господарством земельної ділянки після смерті ОСОБА_1 .

Позивач вважає, що чинне законодавство на час створення СФГ Союз земельне законодавство та законодавство, яким врегульовані питання створення СФГ, а також чинне на час виданого спірного Наказу законодавство не визначають порядок подальшого переходу та реєстрації речового права на земельну ділянку, надану її засновнику для розширення СФГ (ФГ), а також не встановлюють при цьому обов`язок здійснити державну реєстрацію (перереєстрацію) права на цю земельну ділянку за СФГ (ФГ).

Крім цього, скаржник зазначає, що оскаржуваний Наказ позбавив позивача землі в повному обсязі, в користуванні ФГ Союз землі не залишилось і захист права на землю є єдиним джерелом для існування ФГ.

Також, апелянт звертає увагу суду, що землекористувач ФГ Союз і порядку передбаченому п. а ч. 1 ст. 141 та ч. 3 ст. 142 ЗК України із заявою про відмову від права постійного користування земельною ділянкою до відповідача не звертався.

Ухвалою Південно-Західного апеляційного господарського суду від 20.12.2019 за вказаною апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду на 22.01.2020.

15.01.2020 року до суду апеляційної інстанції від Держгеокадастра надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останнє вважає, що судом першої інстанції вірно встановлені обставини (факти), якими обґрунтовувались вимоги та заперечення, та правильно застосовано правову норму, яка регулює спірні правовідносини, що є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.01.2020 року апеляційне провадження у даній справі було зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 922/989/18.

Ухвалою суду від 27.07.2020 поновлено провадження у даній справі та призначено справу до розгляду на 19.08.2020.

06.08.2020 до суду від апелянта надійшло клопотання, в якому останній просив під час розгляду даної справи застосувати висновок Великої Палати Верховного Суду по справі №922/989/18 від 23.06.2020 та розглянути справу у відсутності позивача.

10.08.2020 до суду від відповідача надійшло клопотання в якому останній просив розглянути справу розглянути без участі представника Держгеокадастру з врахуванням доводів викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

Ухвалою суду від 17.08.2020 справу прийнято до провадження у зміненому складі суду, у зв`язку з перебуванням судді Принцевської Н.М. у відпустці.

Представники сторін в судове засідання 19.08.2020 не з`явились, хоча належним чином були повідомлені про день, час і місце розгляду справи.

Проте, така неявка представників сторін не перешкоджає розгляду скарги, оскільки, ухвалами Південно-західного апеляційного господарського суду про призначення справи до розгляду та поновлення провадження у даній справі, явка представників сторін не визнавалась обов`язковою, а матеріали справи дають можливість розглянути скаргу по суті, також судова колегія враховує, що позивач та відповідач просили розглядати справу без участі їх представників.

Частиною 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

З огляду на те, що всі сторони належним чином повідомлене про дату, час і місце розгляду справи, враховуючи те, що судочинство здійснюється, зокрема, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими ним процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, колегія суддів апеляційної інстанції прийшла до висновку про розгляд справи за відсутності представників сторін.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів встановила наступне.

З матеріалів справи вбачається, що ФГ Союз засноване 28.03.1995 громадянином ОСОБА_1 , про що останньому районним планово-економічним відділом Казанківської районної державної адміністрації Миколаївської області видане відповідне свідоцтво про державну реєстрацію суб?єкта підприємницької діяльності за № 20898109 (т.1, а.с. 19).

14.08.1996 на підставі розпорядження Казанківської районної державної адміністрації Казанківського району Миколаївської області № 305-р ОСОБА_1 надано в постійне користування для розширення селянського (фермерського) господарства земельну ділянку площею 29,0 га, розташовану на території Миколо-Гулаківської сільської ради народних депутатів, згідно з планом зовнішніх меж землекористування, про що 09.10.1996 видано відповідний Державний акт на право постійного користування землею серії І-МК № 007623, зареєстрований у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 10 (т.1, а.с. 27).

Згідно статуту позивача в редакції від 07.02.2001, засновником та головою фермерського господарства був ОСОБА_1 (т.1, а.с. 20-25).

Рішенням загальних зборів ФГ Союз , оформленим протоколом від 08.09.2009 № 1, затверджено нову редакцію статуту позивача, зареєстровану державним реєстратором Казанківської районної державної адміністрації 11.09.2009 за № 15131050002000471, згідно п.п. 1.2-1.3 якої головою та засновником фермерського господарства є громадянин ОСОБА_2 , а членами цього господарства ? громадяни ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 11.11.2009 серії НОМЕР_1 .

27.12.2018 наказом ГУ Держгеокадастр № 9330/0/14-18-СГ Про припинення права постійного користування земельною ділянкою вирішено вважати припиненим право постійного користування земельною ділянкою площею 29,00 га, надане громадянину ОСОБА_1 згідно Державного акту на право постійного користування землею серії І-МК № 007623, та віднесено зазначену земельну ділянку до земель запасу сільськогосподарського призначення державної власності в межах території Миколо-Гулаківської сільської ради Казанківського району Миколаївської області.

Наказ прийнятий відповідачем з посиланням на приписи ст.ст. 15-1, 92, 122 ЗК України, ст. 25 ЦК України та Положення про Головне управління Держгеокадастру України у Миколаївській області, затверджене наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 17.11.2016 за № 308, а також на доповідну записку начальника відділу у Казанківському районі Мачушенка Н.О. від 18.12.2018 № 1455/413-18 про виявлення актового запису про смерть громадянина ОСОБА_1 (т.1, а.с. 170).

Отже, предметом позову у цій справі є визнання незаконним та скасування вищевказаного наказу відповідача.

Згідно із частиною першою статті 51 Земельного кодексу України (у редакції яка діяла, на момент створення ФГ Союз ) громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до положень статті 7 Земельного кодексу України (у редакції яка діяла, на момент створення ФГ Союз ) користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Згідно із частиною першою статті 23 Земельного кодексу України (у редакції яка діяла, на момент створення ФГ Союз ) право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

З наведеного нормативного регулювання вбачається, що на момент надання земельної ділянки ОСОБА_1 , земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення СФГ надавалась не як громадянину України, а як спеціальному суб`єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2009-XII Про селянське (фермерське) господарство (у редакції Закону від 23 липня 1993 року № 3312-XII, на момент створення СФГ Союз ; втратив чинність 29 липня 2003 року - з моменту набрання чинності Законом України від 19 червня 2003 року № 973-IV Про фермерське господарство ) після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку, тобто за місцем розташування земельної ділянки. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.

Звідси законодавством, чинним на момент створення СФГ Союз , було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності СФГ як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення СФГ, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації СФГ. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення СФГ, без створення такого СФГ.

19 червня 2003 року було прийнято новий Закон України № 937-IV Про фермерське господарство (далі - Закон № 937-IV), яким Закон України Про селянське (фермерське) господарство № 2009-XII визнано таким, що втратив чинність.

У статті 1 Закону № 937-IV вказано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Згідно із частиною першою статті 5, частиною першою статті 7 Закону № 937-IV право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (стаття 8 Закону № 937-IV).

Отже, й на сьогодні можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Згідно із частиною першою статті 92 Земельного кодексу України (у редакції яка діяла, на момент виходу із СФГ ОСОБА_1) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності; громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації (частина друга статті 92 цього Кодексу).

З наведеного вбачається, що на момент виходу ОСОБА_1 із СФГ Союз право громадян та приватних юридичних осіб на використання земельних ділянок на підставі права постійного користування законодавством не передбачено.

Пунктом 6 розділу X Перехідні положення Земельного кодексу України (у редакції яка діяла, на момент виходу із СФГ ОСОБА_1), який діяв з 01 січня 2002 року (момент набрання чинності названим Земельним кодексом України) до 22 вересня 2005 року, було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01січня 2002 року, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.

Проте, Конституційний Суд України Рішенням N 5-рп/2005 від 22 вересня 2005 року визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу X Перехідні положення Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

Звідси громадяни та юридичні особи, які до 01 січня 2002 року отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов`язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі.

Отже, з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки.

У відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа.

Право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у законодавстві.

У пункті 7.27 постанови від 05 листопада 2019 року у справі № 906/392/18 (провадження № 12-57гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним.

Так, статтею 141 Земельного кодексу України (у редакції яка діяла, на момент смерті ОСОБА_1 ) передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати; набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Відповідно до приписів частини першої статті 27 Земельного кодексу України

(у редакції Закону від 26 грудня 1992 року), яка діяла до 01 січня 2002 року, право користування земельною ділянкою або її частиною припиняється у разі: 1) добровільної відмови від земельної ділянки; 2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; 3) припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; 4) систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди; 5) нераціонального використання земельної ділянки; 6) використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; 7) використання землі не за цільовим призначенням; 8) невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб; 9) вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 цього Кодексу.

З викладеного вбачається, що підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство (фермерське господарство). У земельному законодавстві (як чинному на момент створення СФГ Союз , так і з 01 січня 2002 року й до сьогодні) така підстава припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою свого засновника як смерть громадянина - засновника СФГ відсутня.

Адже правове становище СФГ як юридичної особи та суб`єкта господарювання, в тому числі його майнова основа, повинні залишатися стабільними незалежно від припинення участі в його діяльності засновника такого господарства як в силу об`єктивних причин (смерті, хвороби тощо), так і на підставі вільного волевиявлення при виході зі складу фермерського господарства.

Таким чином, одержання громадянином - засновником правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельною ділянкою для ведення СФГ є необхідною передумовою державної реєстрації та набуття СФГ правосуб`єктності як юридичної особи. Підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення СФГ і подальшої державної реєстрації СФГ як юридичної особи, виступає припинення діяльності відповідного фермерського господарства.

Звідси у разі смерті громадянина - засновника СФГ відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки, яка була надана засновнику саме для ведення фермерського господарства, зберігаються за цією юридичною особою до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку.

За таких обставин судова колегія не погоджується з висновком суду першої інстанції, що право постійного користування гр. ОСОБА_1 спірною земельною ділянкою припинилось з його смертю.

Щодо позовної вимоги про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру від 27.12.2018 року Про припинення права постійного користування земельною ділянкою судова колегія зазначає наступне.

За приписами статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року № 15, визначено, що Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (далі - Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року № 5 Про утворення територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області є територіальним органом Держгеокадастру.

Відповідно до пункту 3 Положення про Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області, затвердженого наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 17.11.2016 №308 (у редакції наказу Держгеокадастру від 20.02.2020 №53), завданням Головного управління є реалізація повноважень Держгеокадастру на території Миколаївської області.

Згідно з підпунктом 13 пункту 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області, до компетенції останнього належить розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством, на території Миколаївської області.

Звідси ГУ Держгеокадастру наділене повноваженнями з передачі у власність або в користування для всіх потреб земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, розташованих у межах Миколаївської області.

Право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 25 жовтня 2001 року, зі змінами та доповненнями, на момент прийняття оспорюваного наказу), перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади, спрямовані на припинення права користування земельною ділянкою поза межами підстав, закріплених у земельному законодавстві, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.

Як уже зазначалося, з моменту створення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) виникають відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки цим господарством. Такі правомочності набувають сталого юридичного зв`язку саме з фермерським господарством, стають частиною його майна.

Конституція України закріплює, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні, яка є соціальною і правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права (статті 1, 3 та 8).

Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону (частина третя статті 41 Конституції України).

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Поняття майно в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації певного блага у внутрішньому праві країни. Згідно з Конвенцією, інші права та інтереси є активами, тому можуть вважатися правом власності , а відтак і майном .

Звідси право користування земельною ділянкою, отриманою громадянином - засновником для ведення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), є майном у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, право на яке підпадає під її захист.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) друге речення того ж абзацу охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) другий абзац визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), пункти 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, а останнє - характеризуватися доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, наслідки його застосування мають бути передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, то Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах Рисовський проти України від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), пункт 68, Кривенький проти України від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07), пункт 45).

ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б один із зазначених критеріїв сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Втручання держави у право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

ЄСПЛ у рішенні Щокін проти України від 14 жовтня 2010 року (Shtokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та № 37943/06, пункти 50 та 51) зазначив, що позбавлення власності можливе тільки при виконанні певних вимог. Суд вказує у своєму рішенні, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки на умовах, передбачених законом , а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення законів . Говорячи про закон , стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції. Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні.

Вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, суди ураховують, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140-149 Земельного кодексу України (пункт 7.28 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 листопада 2019 року у справі № 906/392/18 (провадження № 12-57гс19).

З оспорюваного наказу ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області вбачається, що його було видано із посиланням на статті 15-1, 92, 122 Земельного кодексу України, які регламентують повноваження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, право постійного користування земельною ділянкою та повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування. Тобто ці приписи земельного законодавства України не містять підстав припинення права постійного користування земельною ділянкою.

За таких обставин оспорюваний наказ не може вважатися таким, що виданий на підставі закону, оскільки діяльність СФГ Союз на момент видачі спірного наказу не припинилася. Інші законодавчо встановлені підстави припинення права постійного користування земельною ділянкою також були відсутні.

Отже, ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області, видаючи наказ № 9330/0/14-18-СГ від 27.12.2018 Про припинення права користування земельною ділянкою , діяло всупереч вимогам закону, а саме статті 141 Земельного кодексу України, так як відсутні законодавчо визначені підстави для позбавлення СФГ Союз права використання земельної ділянки його засновника внаслідок припинення права постійного користування цією земельною ділянкою.

Виданням оспорюваного наказу всупереч вимогам земельного законодавства відповідач втрутився у право позивача на мирне володіння своїм майном на порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, що є підставою для визнання його недійсним.

Відповідно до ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Враховуючи викладене, рішення Господарського суду Миколаївської області від 05.11.2019, як прийняте при неправильному застосуванні норм матеріального права, підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позову. З огляду на це апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати у справі покладаються на відповідача .

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 277, 281 - 288 ГПК України, апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фермерського господарства Союз задовольнити.

Рішення Господарського суду Миколаївської області від 05.11.2019 - скасувати, позов Фермерського господарства Союз - задовольнити.

Визнати недійсним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 27.12.2018 року №9330/0/14-18-СГ Про припинення права постійного користування земельною ділянкою .

Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області на користь Фермерського господарства Союз сплачений судовий збір за подану та розглянуту позовну заяву в розмірі 1 921,00 грн. та витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 2 881,50 грн.

Видачу наказів на виконання даної постанови з зазначенням повних реквізитів сторін доручити Господарському суду Миколаївської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом строку, який обчислюються відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 20.08.2020.

Головуючий суддя: Головей В.М.

Судді: Колоколов С.І.

Разюк Г.П.