Постанова

від 12.01.2021 по справі 915/1707/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2021 року

м. Київ

Справа № 915/1707/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С.К., Случ О. В.,

секретар судового засідання - Мельникова Л.В.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.08.2020 (Головей В.М. - головуючий, судді Колоколов С.І., Разюк Г.П.) у справі

за позовом Фермерського господарства "Союз"

до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області

про визнання протиправним та скасування наказу № 9330/0/14-18-СГ від 27.12.2018,

(У судове засідання представники сторін не з`явилися).

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. У липні 2019 року Фермерське господарство "Союз" (далі - ФГ "Союз") звернулося до Господарського суду Миколаївської області із позовом до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (далі - Держгеокадастр) про визнання незаконним та скасування наказу Держгеокадастру від 27.12.2018 за №9330/0/14-18-СГ "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою", яким припинено право постійного користування земельною ділянкою 29.00 га, розташованою на території Миколо-Гулаківської ради Казанківського району Миколаївської області та наданою ОСОБА_1 для розширення селянського (фермерського) господарства "Союз" на підставі Державного акта на право постійного користування землею серія І-МК №007623, зареєстрованого 09.10.1996.

Позов обґрунтовано тим, що спірний наказ винесений Держгеокадастром з порушенням приписів статей 141, 149 ЗК України, а саме, без згоди землекористувача ФГ "Союз", та за відсутності передбачених законодавством підстав для припинення права користування землею, чим порушено право позивача на володіння та користування указаною вище земельною ділянкою.

2. Фактичні обставини справи, встановлені судами

2.1. Як установили суди попередніх інстанцій і свідчать матеріали справи, ФГ "Союз" засноване 28.03.1995 громадянином ОСОБА_1 про що останньому районним планово-економічним відділом Казанківської районної державної адміністрації Миколаївської області видане відповідне свідоцтво про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності за № 20898109.

14.08.1996 на підставі розпорядження Казанківської районної державної адміністрації Казанківського району Миколаївської області № 305-р ОСОБА_1 надано в постійне користування для розширення селянського (фермерського) господарства земельну ділянку площею 29,0 га, розташовану на території Миколо-Гулаківської сільської ради народних депутатів, згідно з планом зовнішніх меж землекористування, про що 09.10.1996 видано відповідний Державний акт на право постійного користування землею серії І-МК № 007623, зареєстрований у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 10

Згідно зі статутом позивача у редакції від 07.02.2001, засновником та головою фермерського господарства був ОСОБА_1 .

Рішенням загальних зборів ФГ "Союз", оформленим протоколом від 08.09.2009 № 1, затверджено нову редакцію статуту позивача, зареєстровану державним реєстратором Казанківської районної державної адміністрації 11.09.2009 за № 15131050002000471, згідно з пунктами 1.2-1.3 якої головою та засновником фермерського господарства є громадянин ОСОБА_2 , а членами цього господарства ? громадяни ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 громадянин ОСОБА_1 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть від ІНФОРМАЦІЯ_1 серії НОМЕР_1 .

27.12.2018 наказом ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області № 9330/0/14-18-СГ "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою" вирішено вважати припиненим право постійного користування земельною ділянкою площею 29,00 га, надану громадянину ОСОБА_1 згідно Державного акта на праві постійного користування землею серії І-МК № 007623, та віднести земельну ділянку до земель запасу сільськогосподарського призначення державної власності в межах території Миколо-Гулаківської сільської ради Казанківського району Миколаївської області.

Наказ прийнятий відповідачем з посиланням на приписи ст.ст. 15-1, 92, 122 ЗК України, ст. 25 ЦК України та Положення про Головне управління Держгеокадастру України у Миколаївській області, затверджене наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 17.11.2016 за № 308, а також на доповідну записку начальника відділу у Казанківському районі Мачушенка Н.О. від 18.12.2018 № 1455/413-18 про виявлення актового запису про смерть громадянина ОСОБА_1 .

3. Короткий зміст судових рішень у справі

3.1. Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 06.11.2019 у справі № 915/1707/17 у задоволенні позову відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що єдиним належним і допустимим доказом належності спірної земельної ділянки тій чи іншій особі є наявність відповідного правовстановлюючого документа. Однак, доказів переоформлення громадянином ОСОБА_1 у встановленому порядку документів на спірну земельну ділянку та отримання її останнім у власність чи користування суду не подано, як не подано і доказів оформлення за ФГ "Союз" у будь-який передбачений законодавством спосіб права користування або власності на спірну земельну ділянку; натомість, згідно Державного акта на право постійного користування землею серії І-МК № 007623, ця земельна ділянка була надана в користування померлому громадянину ОСОБА_1 . Діючим земельним законодавством не передбачене право фермерських господарств на використання земельних ділянок в порядку постійного користування. Право постійного користування спірною земельною ділянкою згідно Державного акта на право постійного користування землею серії І-МК № 007623 припинилося у зв?язку зі смертю користувача земельної ділянки ? громадянина ОСОБА_1 .

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.08.2020 у справі 915/1707/17 рішення Господарського суду Миколаївської області від 06.11.2019 скасовано, позовні вимоги задоволено.

Постанова мотивована тим, що з оспорюваного наказу ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області вбачається, що його було видано із посиланням на статті 15-1, 92, 122 Земельного кодексу України, які регламентують повноваження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, право постійного користування земельною ділянкою та повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування. Тобто ці приписи земельного законодавства України не містять підстав припинення права постійного користування земельною ділянкою. За таких обставин оспорюваний наказ не може вважатися таким, що виданий на підставі закону, оскільки на момент його видачі законодавчо встановлені підстави припинення права постійного користування земельною ділянкою також були відсутні. ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області, видаючи наказ № 9330/0/14-18-СГ від 27.12.2018 "Про припинення права користування земельною ділянкою", діяло всупереч вимогам закону, а саме статті 141 Земельного кодексу України.

4. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1 Не погоджуючись із постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.08.2020 у справі 915/1707/17, Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить зазначену постанову скасувати і залишити в силі рішення Господарського суду Миколаївської області від 06.11.2019 у справі № 915/1707/17.

Підставами касаційного оскарження є пункти 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України. Скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції посилаючись на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 05.11.2019 у справі № 906/392/18, не взяв до уваги, що обставини у справі яка розглядається є іншими, оскільки громадянин ОСОБА_1 отримав земельну ділянку у момент, коли фермерське господарство вже було створено. У цьому випадку врахуванню підлягають висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 07.03.2018 у справі № 911/436/17, від 03.04.2019 у справі № 621/2501/18, Верховного Суду України від 04.11.2014 у справі № 3-157гс14, від 24.05.2016 у справі № 21551а16. Заявник, посилаючись на приписи статей 5, 8 Закону України " Про селянське (фермерське) господарство", статей 89, 91, 92 ЦК України, статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", статті 31 ЗК України у відповідних редакціях, стверджує, що фермерське господарство після державної реєстрації має право на отримання додаткової земельної ділянки, але як юридична особа, а не фізична особа для створення фермерського господарства.

4.2. Стосовно відзиву ФГ "Союз" колегія суддів зазначає, що ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.11.2020 надано строк для подання відзиву до 02.12.2020. Однак, позивач вказаний відзив надіслав на адресу суду 05.12.2020, тобто з порушенням строку, у зв`язку із чим Верховний Суд залишає його без розгляду.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

5.2. Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.3. Предметом позовних вимог є визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру Миколаївської області від 27.12.2018 № 9330/0/14-18-СГ "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою".

Відповідно до частини 1 статті 50 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час надання державного акта на право постійного користування земельною ділянкою) (далі -ЗК України) громадянам України, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, передаються за їх бажанням у власність або надаються в користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки, включаючи присадибний наділ.

За змістом статті 2 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (у відповідній редакції) селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Членами селянського (фермерського) господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 16-річного віку, та інші родичі, які об`єдналися для роботи в цьому господарстві. Членами селянського (фермерського) господарства не можуть бути особи, в тому числі родичі, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою). Селянське (фермерське) господарство може бути створено однією особою. Головою селянського (фермерського) господарства є його засновник або особа, яка є його правонаступником.

Згідно з частиною 5 цієї статті Закону на ім`я голови селянського (фермерського) господарства видається відповідно державний акт на право приватної власності на землю, державний акт на право постійного користування землею . З ним укладається договір на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди. Складаються також інші документи відповідно до законодавства України.

За змістом статті 7 ЗК України користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, зокрема, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

У частині 1 статті 23 ЗК України передбачено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Відповідно до частин 1, 2 статті 9 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (у відповідній редакції) після одержання державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право постійного користування або укладання договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи, одержує печатку із своїм найменуванням і адресою, відкриває розрахунковий та інші рахунки в установах банку і вступає у відносини з підприємствами, установами та організаціями, визнається державними органами та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник при плануванні економічного і соціального розвитку регіону.

Отже, законодавством, чинним на час створення ФГ "Союз" було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності фермерським господарством як юридичною особою. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення фермерського господарства, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації фермерського господарства. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення фермерського господарства, без створення такого фермерського господарства.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18.

Як установили суди попередніх інстанцій, ФГ "Союз" засноване 28.03.1995 громадянином ОСОБА_1 . У свою чергу, 14.08.1996 на підставі розпорядження Казанківської районної державної адміністрації Казанківського району Миколаївської області № 305-р ОСОБА_1 надано в постійне користування для розширення селянського (фермерського) господарства земельну ділянку площею 29,0 га, розташовану на території Миколо-Гулаківської сільської ради народних депутатів, згідно з планом зовнішніх меж землекористування, про що 09.10.1996 видано відповідний Державний акт на право постійного користування землею серії І-МК № 007623.

За змістом статті 4 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (у відповідній редакції) земельні ділянки громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства передаються у приватну власність і надаються в користування, в тому числі на умовах оренди. У постійне користування земля надається громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства із земель, що перебувають у державній власності.

З аналізу статей 2, 4 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (у відповідній редакції) убачається, що громадяни України мали можливість отримати земельну ділянку на праві постійного користування для ведення селянського (фермерського) господарства. Саме громадянин мав можливість звернутися із відповідною заявою і у випадку її задоволення державний акт на право постійного користування землею видався на ім`я голови селянського (фермерського) господарства. Тобто встановлення ведення селянського (фермерського) господарства є ключовою ознакою під час надання відповідної земельної ділянки. Саме громадянин, який виступає спеціальним суб`єктом - головою відповідного господарства, міг звертатися задля отримання такої ділянки, що і було зроблено ОСОБА_1 при отриманні земельної ділянки площею 29,0 га.

5.4. Водночас щодо припинення права постійного користування земельною ділянкою колегія суддів звертає увагу на таке.

01.08.2003 набрав чинності Закон України "Про фермерське господарство" від 19.06.2003 № 973-ІV, за змістом статті 2 якого відносини, пов`язані із створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України.

Згідно з частиною 1 статті 5, частиною 1 статті 7, статтею 8 Закону України "Про фермерське господарство" право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України. Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою.

Наведені положення Закону України "Про фермерське господарство" передбачають, що можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Зі змісту постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №922/989/18 убачається, що у розумінні положень статей 1, 5, 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство" після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.

Згідно з частиною 1 статті 92 Земельного кодексу України (у редакції від 25.10.2001) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

За змістом частини 2 статті 92 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час смерті засновника ФГ "Союз") права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації; релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності.

Отже, на момент смерті засновника фермерського господарства ОСОБА_2. (ІНФОРМАЦІЯ_1) право громадян та приватних юридичних осіб на використання земельних ділянок на підставі права постійного користування законодавством не передбачено.

У пункті 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01.01.2002, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01.01.2008 переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.

Проте Конституційний Суд України Рішенням від 22.09.2005 № 5-рп/2005 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

Отже, громадяни та юридичні особи, які до 01.01.2002 отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов`язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі.

У пункті 61 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №922/989/18 зазначено, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 615/2197/15-ц (провадження № 14-533цс18)).

Право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у законодавстві.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у пункті 7.27 постанови від 05.11.2019 у справі № 906/392/18, право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним.

Так, у статті 141 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час смерті засновника фермерського господарства - ІНФОРМАЦІЯ_1) передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати.

За змістом частини 1 статті 27 ЗК України (у редакції, яка діяла до 01 січня 2002 року) право користування земельною ділянкою або її частиною припиняється у разі: 1) добровільної відмови від земельної ділянки; 2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; 3) припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; 4) систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди; 5) нераціонального використання земельної ділянки; 6) використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; 7) використання землі не за цільовим призначенням; 8) невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб; 9) вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 цього Кодексу.

У пунктах 66-69 постанови від 23.06.2020 у справі № 922/989/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що наведені положення законодавства свідчать, що підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство (фермерське господарство). У земельному законодавстві (як чинному на момент створення ФГ "Союз" так і з 01.01.2002 й до сьогодні) така підстава припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою свого засновника як смерть громадянина - засновника фермерського господарства відсутня.

Адже правове становище СФГ як юридичної особи та суб`єкта господарювання, в тому числі його майнова основа, повинні залишатися стабільними незалежно від припинення участі в його діяльності засновника такого господарства як в силу об`єктивних причин (смерті, хвороби тощо), так і на підставі вільного волевиявлення при виході зі складу фермерського господарства.

У разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки, яка була надана засновникові саме для ведення фермерського господарства, зберігаються за цією юридичною особою до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 у справі № 922/989/18 визнала правомірним висновок місцевого суду, що зі смертю засновника фермерського господарства, якому земельна ділянка була надана на праві постійного користування згідно з державним актом на право постійного користування землею, таке право не є таким, що припинилось.

За таких обставин Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що зі смертю ОСОБА_1 , якому спірна земельна ділянка була надана на праві постійного користування згідно з Державним актом на право постійного користування землею від 09.10.1996 серії І-МК № 007623,таке право не є таким, що припинилось. Фактично саме ФГ "Союз" набуло права та обов`язки землекористувача на спірну земельну ділянку.

Крім того, оцінюючи законність спірного наказу ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області, апеляційний господарський суд вказав на те, що його було видано із посиланням на статті 15-1, 92, 122 Земельного кодексу України, які регламентують повноваження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, право постійного користування земельною ділянкою та повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування. Тобто ці приписи земельного законодавства України не містять підстав припинення права постійного користування земельною ділянкою.

Зважаючи на те, що з матеріалів справи убачається і встановлено судом апеляційної інстанції, що діяльність СФГ "Союз" на момент видачі спірного наказу не припинилася, ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області, видаючи наказ № 9330/0/14-18-СГ від 27.12.2018 "Про припинення права користування земельною ділянкою", діяло всупереч вимогам закону, а саме статті 141 ЗК України (у відповідній редакції), так як відсутні законодавчо визначені підстави для позбавлення СФГ "Союз" права використання земельної ділянки його засновника внаслідок припинення права постійного користування земельною ділянкою, площею 29,0 га.

5.5. Звертаючись із касаційною скаргою, скаржник обґрунтував підстави касаційного оскарження посиланнями на пункти 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1); якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3).

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, колегія суддів зазначає таке.

Скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків щодо припинення права постійного користування, викладених у постановах Верховного Суду від 07.03.2018 у справі № 911/436/17, від 03.04.2019 у справі № 621/2501/18, Верховного Суду України від 04.11.2014 у справі № 3-157гс14, від 24.05.2016 у справі № 21-551а16.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності у різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 06.09.2017 у справі № 910/3040/16).

При цьому як судові рішення у справах зі спорів, що виникли із подібних правовідносин, належить розуміти рішення у тих справах, де однаковими є предмет і підстави позову, зміст позовних вимог, встановлені фактичні обставини, а також матеріально-правове регулювання спірних відносин.

Як убачається зі справи № 911/436/17, предметом позовних вимог було визнання недійсним рішення сесії сільської ради про затвердження проектору землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду фермерському господарству для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та про передачу в оренду фермерському господарству вказаної земельної ділянки; визнання недійсним договору оренди землі; скасування рішення приватного нотаріуса про внесення відомостей до державного реєстру речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію іншого речового права - права оренди земельної ділянки площею.

У справі № 621/2501/18 предметом позовних вимог було визнання незаконним та скасування наказів, визнання недійсними договорів оренди та суборенди земельних ділянок, скасування їх державної реєстрації, повернення земельних ділянок.

У справі № 3-157гс14 предмет позовних вимог - визнання незаконними і скасування розпорядження голови РДА "Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення фермерського господарства" і "Про затвердження проекту землеустрою та передачу в оренду земельних ділянок"; визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок: скасування державної реєстрації зазначених договорів і зобов`язання ФГ повернути ці земельні ділянки державі в особі Головного управлiння Держземагентства у Харківській області.

Предметом позовних вимог у справі № 21-551а16 було визнання нечинним та скасування розпорядження голови РДА "Про надання дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у користування на умовах оренди на території сільської ради"

З аналізу зазначених скаржником постанов убачається, що правовідносини стосувалися обставин надання земельних ділянок в оренду, водночас у справі № 915/1707/19 земельна ділянка була отримана у постійне користування, що у свою чергу вказує на інше матеріально-правове регулювання, а предмет, підстави та зміст позовних вимог також є відмінними від справ № 911/436/17, № 621/2501/18, № 3-157гс14, № 21-551а16.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження у цій частині.

У свою чергу, посилання скаржника на приписи статей 5, 8 Закону України " Про селянське (фермерське) господарство", статей 89, 91, 92 ЦК України, статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", статті 31 ЗК України у відповідних редакціях колегія суддів також відхиляє як такі, якими фактично обґрунтовані постанови у справах № 911/436/17, № 621/2501/18, № 3-157гс14, № 21-551а16, які прийняті в інших, неподібних правовідносин.

У свою чергу, хоча скаржник посилається на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, однак колегія суддів позбавлена можливості викласти висновок Верховного Суду у випадку, коли Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області не навело жодних мотивів та тверджень стосовно того, щодо якої саме норми права у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду.

З наведеного убачається, що доводи, викладені у касаційній скарзі щодо наявності підстав для скасування рішення апеляційного господарського суду не знайшли підтвердження, не спростовують обставин, на які послався суд, ґрунтуються на помилковому тлумаченню норм матеріального права, у зв`язку з чим немає підстав для задоволення касаційної скарги Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги та норми права, якими керувався суд

6.1. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.2. Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.3. Ураховуючи викладене, зважаючи на зазначені положення законодавства, оскаржену у справі постанову необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Оскільки підстав для скасування постанови у справі та задоволення касаційної скарги немає, судовий збір за подання касаційної скарги необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області в частині підстави оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України закрити. В іншій частині касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області залишити без задоволення.

Залишити без змін постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.08.2020 у справі № 915/1707/19.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ