Рішення

від 20.08.2020 по справі 920/503/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

20.08.2020 Справа № 920/503/19 м. Суми

Господарський суд Сумської області у складі судді Яковенка В.В., за участю секретаря судового засідання Данілової Т.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщення господарського суду Сумської області матеріали справи № 920/503/19 в порядку загального позовного провадження

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Аромо Плюс" (36007, м. Полтава, пров. Шевченка, 11 Б, код 38315836)

до відповідачів: 1) товариства з обмеженою відповідальністю "Кавова Сервісна Компанія" (40007, м. Суми, вул. Миргородська, 6, код 40883202);

2) товариства з обмеженою відповідальністю "Якобз Дау Егбертс Україна" (42600, Сумська область, Тростянецький район, м. Тростянець, вул. Набережна, 28А, код 39709794)

про переведення прав та обов`язків покупця за договором купівлі-продажу ,

за участю представників сторін:

від позивача (в режимі відеоконференції): адвокат Лінчевський Д.Ю.;

від першого відповідача: адвокат Оніщенко О.В.;

від другого відповідача: не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Позивач 21.05.2019 звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить суд перевести на позивача права і обов`язки покупця за договором купівлі-продажу обладнання для приготування кави від 01.04.2018 № SL 1804-0001, укладеним між відповідачами. Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що другий відповідач не повідомив позивача про намір продати обладнання та про всі суттєві умови продажу в належній письмовій формі, що перешкодило реалізувати позивачу його переважне право, передбачене ч. 2 ст. 777 ЦК України. Крім того до спірних правовідносин у цій справі слід застосовувати аналогію закону і ст. 362 ЦК України, а саме: в частині застосування способу захисту порушеного права позивача - переведення на нього прав і обов`язків покупця за договором купівлі-продажу.

Рішенням господарського суду Сумської області від 27.08.2019 у справі № 920/503/19 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 25.02.2020 рішення господарського суду Сумської області від 27.08.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.11.2019 у справі № 920/503/19 скасовано, матеріали справи № 920/503/19 передано на новий розгляд до господарського суду Сумської області.

30.03.2020 матеріали справи № 920/503/19 надійшли на адресу господарського суду Сумської області.

У відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.03.2020 головуючим визначено суддю Яковенка В.В.

Ухвалою суду від 06.04.2020 призначено підготовче засідання на 07.05.2020.

На виконання вимог ухвали суду від 06.04.2020 позивач подав до суду письмові пояснення з урахуванням постанови Верховного Суду від 25.02.2020.

Ухвалою суду від 07.05.2020 відкладено підготовче засідання на 28.05.2020.

Ухвалою суду від 28.05.2020 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 09.06.2020.

Ухвалою суду від 09.06.2020 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 02.07.2020.

Ухвалою суду від 02.07.2020 відкладено розгляд справи по суті на 20.08.2020.

20.08.2020 другий відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог за необґрунтованістю.

Згідно зі статтею 194 ГПК України завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

Статтею 114 ГПК України визначено, що суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій по справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом у межах наданих йому повноважень створені належні умови для реалізації учасниками процесу своїх прав.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.

01 травня 2016 року між приватним акціонерним товариством Якобз Україна (правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю Якобз Дау Егбертс Україна ) (надалі - орендодавець (другий відповідач)) та товариством з обмеженою відповідальністю Аромо Плюс (надалі - орендар (позивач)) було укладено договір оренди обладнання № 1605-0524 (надалі - договір), відповідно до пункту 1.1 якого орендодавець зобов`язується передати, а орендар прийняти в строкове платне користування (оренду) автоматичні кавоварки та інше кавоварне обладнання.

Згідно з пунктом 5.1 договору передача обладнання орендарю орендодавцем оформлюється шляхом підписання уповноваженими представниками сторін акта приймання-передачі обладнання в оренду, зазначеного у додатку № 2 до договору.

Пунктом 9.1 договору передбачено, що договір набуває чинності з дати, визначеної вперше на початку договору, за умови його підписання уповноваженими представниками сторін, та діє до 31.01.2019, але не раніше виконання сторонами своїх обов`язків, у тому числі, але не обмежуючись, повернення обладнання орендодавцеві та здійснення остаточних розрахунків.

Відповідно до пункту 9.5 договору даний договір може бути розірваний орендодавцем в односторонньому порядку без пояснення причин такого розірвання шляхом попереднього письмового повідомлення орендаря про припинення договору за 2 календарні тижні до дати розірвання, що зазначається в повідомленні.

На виконання умов договору, орендодавець передав орендарю відповідне обладнання, що підтверджується актом приймання-передачі майна в оренду від 01.05.2016.

У подальшому частина кавоварок та іншого обладнання поверталась орендодавцю за відповідними актами приймання-передачі обладнання з оренди, а частина була придбана орендарем за договором купівлі-продажу №МС 0609-0014 від 22.09.2016.

21 березня 2017 року приватне акціонерне товариство Якобз Дау Егбертс Україна направило товариству з обмеженою відповідальністю Аромо Плюс лист № 231, у якому повідомило про намір припинити дію договору в односторонньому порядку на підставі пункту 9.5 договору з 21.03.2017.

У відповіді на зазначений лист № 231 від 21.03.2017 товариство з обмеженою відповідальністю Аромо Плюс листом зазначено, що між сторонами укладався договір оренди № 1605-0524, а не договір № МС 1605-0524, про який зазначений в листі № 231 та орендодавцем вказаним листом порушено порядок припинення дії договору.

Приватне акціонерне товариство Якобз Дау Егбертс Україна включно до квітня 2018 року надсилало товариству з обмеженою відповідальністю Аромо Плюс рахунки на оплату послуг та акти-прийому передачі виконаних послуг по договору.

01 квітня 2018 року між приватним акціонерним товариством Якобз Дау Егбертс Україна (надалі - продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю Кавова Сервісна Компанія (надалі - покупець) було укладено договір купівлі-продажу № SL 1804-0001 (надалі - договір від 01.04.2018), відповідно до пункту 1.1 якого продавець зобов`язується передати у власність покупця кавоварки, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити товар, визначений у відповідних додатках до договору.

Відповідно до акта прийому-передачі № 1300000123 від 21.05.2018 товариством з обмеженою відповідальністю Кавова Сервісна Компанія прийнято від приватного акціонерного товариства Якобз Дау Егбертс Україна кавоварки та інше обладнання загальною вартістю 158 690,69 грн. Зазначені грошові кошти сплачені покупцем у повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням № 436 від 21.05.2018.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що приватне акціонерне товариство "Якобз Дау Егбертс Україна" не повідомило позивача, як орендаря, про намір продати обладнання для приготування кави, що знаходилося в оренді за договором, та про усі суттєві умови продажу в належній письмовій формі. Зазначене перешкодило реалізувати позивачу його переважне право, передбачене частиною 2 статті 777 Цивільного кодексу України, на придбання такого обладнання.

Стаття 2 ГК України визначає, що учасниками відносин у сфері господарювання є суб`єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб`єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Статтею 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Способи захисту порушених прав передбачено ст. 16 ЦК України. При цьому відповідно до ч. 1 ст. 12 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.

Позивач, вважаючи себе орендарем, обрав способом захисту свого переважного права на придбання орендованого ним майна, переведення на нього прав і обов`язків покупця.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Із умов зазначеного договору вбачається, що між сторонами (суб`єктами господарювання) договору виникли господарські зобов`язання, у розумінні частини 1 статті 173 ГК України.

Тому ці правовідносини регулюються, перш за все, положеннями Господарського кодексу України, про що зазначено у статті 1 вказаного кодексу, відповідно до якого цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб`єктами господарювання, а також між цими суб`єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Згідно з ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно з ч. 6 ст. 283 ГК України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Із аналізу зазначених норм слідує те, що у разі укладення між суб`єктами господарювання договору оренди, до таких відносин хоча і підлягають застосуванню норми Цивільного кодексу України, однак з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Так, положеннями ч. 2 ст. 777 ЦК України визначено, що наймач, який належно виконує свої обов`язки за договором найму, у разі продажу речі, переданої у найм, має переважне право перед іншими особами на її придбання.

Норми Цивільного кодексу України, передбачивши переважне право орендаря на придбання орендованого ним майна у випадку його відчуження, безпосередньо не вказують на спосіб захисту такого права у випадку його порушення.

Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 8 ЦК України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Враховуючи, що Цивільним кодексом України не врегульовано порядок реалізації наймачем переважного права на придбання орендованого майна, за принципом аналогії закону застосуванню підлягає ст. 362 ЦК України, яка регулює подібні правовідносини, а саме - передбачає порядок захисту переважного права співвласника майна на придбання частки іншого співвласника при її відчуженні.

Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 362 ЦК України у разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів. У разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі, співвласник може пред`явити до суду позов про переведення на нього прав та обов`язків покупця.

Згідно з ч. 1 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

У статті 289 Господарського кодексу України також міститься положення про право орендаря на придбання орендованого майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 289 ГК України орендар має право на викуп об`єкта оренди, якщо таке право передбачено договором оренди.

Отже, законодавець визначив конкретний спосіб судового захисту порушеного переважного права співвласника щодо купівлі частки у майні іншого співвласника, який не може бути змінений особою, переважне право якої було порушено та умови, за яких ця особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права.

У частині 1 статті 289 Господарського кодексу України таке право орендаря (на викуп об`єкта оренди) ставить в залежність від того, чи передбачене таке право договором оренди.

Слід зазначити, що умова договору оренди про повернення об`єкта оренди або його викупу є істотною умовою такого роду договорів, про що зазначено у частині 1 статті 284 Господарського кодексу України.

Договір оренди обладнання № 1605-0524 від 01.05.2016 містить розділ 5 "Порядок передачі обладнання в оренду. Повернення обладнання.". Ані в цьому розділі, а ні в інших положеннях угоди право викупу та/або іншого переважного права орендаря на придбання орендованого майна не передбачено.

Таким чином, з аналізу норм частини 1 статті 193, частини 6 статті 283 Господарського кодексу України, частини 2 статті 759 Цивільного кодексу України слідує те, що під час дії договору оренди та у разі продажу речі, переданої в оренду, орендар має переважне право перед іншими особами на придбання (викуп) об`єкта оренди за наявності умов, передбачених як частиною 4 статті 777 Цивільного кодексу України, так і частиною 1 статті 289 Господарського кодексу України, а саме, належного виконання орендарем своїх обов`язків за договором оренди та наявності у договорі оренди такого права (придбання (викупу) об`єкта оренди) орендаря.

Суд відхиляє доводи позивача про те, що ним належно виконувалися умови договору оренди, оскільки доказів на протилежне в справі не має, за тієї обставини, що в силу вимог ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. На час прийняття цього рішення докази про належне виконання орендарем своїх обов`язків за договором оренди в матеріалах справи відсутні, позивачем не надавалися.

За таких обставин суд вважає що право позивача не є порушеним та позивач не мав переважного права на викуп об`єкта оренди, оскільки договір оренди від 01.05.2016 не містить будь-яких застережень про те, що у разі продажу обладнання орендар має переважне право на придбання об`єкту, а в цих правовідносинах підлягають застосуванню саме спеціальні норми ст. 289 ГК України.

Отже, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про переведення прав та обов`язків покупця за договором купівлі-продажу не знайшли свого підтвердження та не підлягають задоволенню.

Враховуючи прийняття судом рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, витрати, пов`язані з поданням позовної заяви до суду та розглядом справи в суді (сплата судового збору), котрі поніс позивач, слід залишити за позивачем.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 129, 232, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позовних вимог відмовити.

Згідно зі статтею 241 Господарського процесуального кодексу України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

Повний текст рішення підписано 28.08.2020.

Суддя В.В. Яковенко