Постанова

від 18.02.2021 по справі 920/503/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2021 року

м. Київ

Справа № 920/503/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Колос І.Б. (головуючий), Бенедисюка І.М., Булгакової І.В.,

за участю секретаря судового засідання Малихіної О.В.,

представників учасників справи:

позивача - товариства з обмеженою відповідальністю Аромо Плюс -Лінчевський Д.Ю., адвокат (ордер від 17.02.2021),

відповідача - 1 - товариства з обмеженою відповідальністю Кавова Сервісна Компанія - не з`явився,

відповідача - 2 - товариства з обмеженою відповідальністю Якобз Дау Егбертс Україна - не з`явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Аромо Плюс

на рішення господарського суду Сумської області від 20.08.2020 (суддя Яковенко В.В.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.12.2020 (головуючий суддя: Коротун О.М., судді: Сулім В.В., Майданевич А.Г.)

у справі № 920/503/19

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Аромо Плюс (далі - ТОВ Аромо Плюс )

до товариства з обмеженою відповідальністю Кавова Сервісна Компанія (далі - ТОВ Кавова Сервісна Компанія ) та товариства з обмеженою відповідальністю Якобз Дау Егбертс Україна (далі - ТОВ Якобз Дау Егбертс Україна )

про переведення прав та обов`язків покупця за договором купівлі - продажу.

Згідно з розпорядженням Заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 15.02.2021 № 29.3-02/167 проведено повторний автоматичний розподіл справи № 920/503/19 у зв`язку з перебуванням судді Малашенкової Т.М. у відпустці.

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

ТОВ Аромо Плюс звернулося до господарського суду Сумської області з позовом до ТОВ Кавова Сервісна Компанія та ТОВ Якобз Дау Егбертс Україна про переведення на позивача прав та обов`язків покупця за договором від 01.04.2018 № SL 1804-0001 купівлі - продажу обладнання для приготування кави, який укладений між відповідачами спору.

Позовні вимоги обґрунтовані, з посиланням на приписи статей 362, 777 Цивільного кодексу України, тим, що позивачу, як орендарю обладнання для приготування кави, належить переважне право на придбання цього обладнання, проте відповідач - 2, як власник майна, не повідомив позивача про намір продати обладнання та про всі суттєві умови продажу у належній формі, що перешкодило позивачу у реалізації свого переважного права.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням господарського суду Сумської області від 20.08.2020 зі справи № 920/503/19, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.12.2020, у задоволенні позову відмовлено з підстав, зокрема, відсутності порушеного права позивача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ТОВ Аромо Плюс просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В обґрунтування доводів касаційної скарги ТОВ Аромо Плюс посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права (частини першої статті 289 Господарського кодексу України) до сфери приватно-правових відносин, у спорах, які не стосуються приватизації державного чи комунального майна.

На думку скаржника, системний аналіз положень законодавства та судової практики у їх взаємозв`язку дозволяє дійти висновку, що поняття викуп в законодавстві України в цілому і в статті 289 Господарського кодексу України зокрема, вживається у значенні одного з видів (способів) приватизації майна та є застосованим до відповідних публічно - правових відносин.

Переважне право орендаря придбати річ, що є об`єктом найму, має іншу правову природу, аніж право викупу (приватизації) та регулюється іншими правовими нормами, воно є наявним у наймача (орендаря) незалежно від зазначення про це у договорі оренди; відсутність у договорі оренди умови про право орендаря на викуп об`єкта оренди не свідчить про відсутність в орендаря переважного права на придбання речі, переданої у найм у разі її продажу наймодавцем, якого орендар не може бути позбавлений, оскільки воно гарантоване нормою закону імперативно.

Судами не враховано те, що позивач, як орендар, який належним чином виконував обов`язки орендаря за договором від 01.05.2016 № 1605-0524 оренди обладнання, станом на дату укладення договору від 01.04.2018 № SL 1804-0001 купівлі - продажу мав переважне право на купівлю орендованого обладнання, яке (право) було порушене і підлягає судовому захисту в обраний позивачем спосіб захисту.

Доводи інших учасників справи

Відзиви на касаційну скаргу не надходили.

3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

01.05.2016 приватним акціонерним товариством Якобз Україна (правонаступником якого є ТОВ Якобз Дау Егбертс Україна ), як орендодавцем та ТОВ Аромо Плюс , як орендарем укладено договір № 1605-0524 оренди обладнання (далі - Договір № 1605-0524), відповідно до умов якого орендодавець зобов`язався передати, а орендар прийняти в строкове платне користування (оренду) автоматичні кавоварки та інше кавоварне обладнання.

Згідно з пунктом 5.1 Договору № 1605-0524 передача обладнання орендодавцем орендарю оформлюється шляхом підписання уповноваженими представниками сторін акта приймання-передачі обладнання в оренду, зазначеного у додатку № 2 до вказаного договору.

Пунктом 9.1 Договору № 1605-0524 передбачено, що останній набуває чинності з дати, визначеної вперше на початку договору, за умови його підписання уповноваженими представниками сторін, та діє до 31.01.2019, але не раніше виконання сторонами своїх обов`язків, у тому числі, але не обмежуючись, повернення обладнання орендодавцеві та здійснення остаточних розрахунків.

Відповідно до пункту 9.5 Договору № 1605-0524, останній може бути розірваний орендодавцем в односторонньому порядку без пояснення причин такого розірвання, шляхом попереднього письмового повідомлення орендаря про припинення договору за 2 календарні тижні до дати розірвання, що зазначається в повідомленні.

На виконання умов Договору № 1605-0524 орендодавець передав орендарю відповідне обладнання, що підтверджується актом від 01.05.2016 приймання - передачі майна в оренду.

У подальшому частина кавоварок та іншого обладнання поверталася орендодавцю за відповідними актами приймання-передачі обладнання з оренди, а частина була придбана орендарем за договором купівлі-продажу від 22.09.2016 № МС 0609-0014.

21.03.2017 приватне акціонере товариство Якобз Дау Егбертс Україна направило ТОВ Аромо Плюс листа № 231, у якому повідомило про намір припинити дію Договору № МС 1605-0524 в односторонньому порядку з 21.03.2017 на підставі пункту 9.5 Договору та про необхідність повернення орендованого обладнання.

У відповідь на зазначений лист ТОВ Аромо Плюс повідомило приватне акціонерне товариство Якобз Дау Егбертс Україна про те, що між сторонами укладався договір оренди № 1605-0524, а не договір № МС 1605-0524, про який зазначений в листі № 231, та про те, що орендодавцем порушений порядок припинення дії договору.

Приватне акціонерне товариство Якобз Дау Егбертс Україна включно до квітня 2018 року надсилало ТОВ Аромо Плюс рахунки на оплату послуг та акти -приймання - передачі виконаних послуг за Договором № 1605-0524.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що 01.04.2018 приватним акціонерним товариством Якобз Дау Егбертс Україна , як продавцем та ТОВ Кавова Сервісна Компанія , як покупцем укладено договір купівлі-продажу № SL 1804-0001 (далі - Договір № SL 1804-0001), відповідно до умов якого продавець зобов`язався передати у власність покупця кавоварки, а покупець - прийняти та оплатити товар, визначений у відповідних додатках до цього договору.

Згідно з актом приймання - передачі від 21.05.2018 № 1300000123, ТОВ Кавова Сервісна Компанія прийняло від приватного акціонерного товариства Якобз Дау Егбертс Україна кавоварки та інше обладнання загальною вартістю 158 690,69 грн. Зазначені грошові кошти сплачені покупцем у повному обсязі згідно з платіжним дорученням від 21.05.2018 № 436.

Посилаючись на те, що ТОВ Аромо Плюс , як орендарем належним чином виконувалися обов`язки за Договором № 1605-0524, проте приватним акціонерним товариством Якобз Дау Егбертс Україна (правонаступником якого є ТОВ Якобз Дау Егбертс Україна ), як орендодавцем відчужено майно, яке будо предметом цього правочину на користь ТОВ Кавова Сервісна Компанія з порушенням переважного права наймача на купівлю такого майна, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Ухвалою господарського суду Сумської області від 17.07.2019 у даній справі, зокрема, зобов`язано позивача у строк до 05.08.2019 надати докази внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів в сумі 158 690,69 грн., які останній повинен сплатити як покупець обладнання, у випадку переведення на ТОВ Аромо Плюс прав та обов`язків покупця за Договором № SL 1804-0001.

На електронну пошту господарського суду Сумської області 05.08.2019 від позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи доказів, до якого (клопотання) додано копію платіжного доручення від 02.08.2019 № 2622 на підтвердження внесення на депозитний рахунок суду суми у розмірі 158 690,69 грн.

У новому розгляді справи судами попередніх інстанцій також встановлено, що Договір № 1605-0524 не містить положень про право викупу та/або іншого переважного права орендаря на придбання орендованого майна.

4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права та оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для переведення на позивача прав та обов`язків покупця за Договором № SL 1804-0001 купівлі - продажу обладнання для приготування кави, який укладений між відповідачами.

Направляючи справу № 920/503/19 на новий розгляд до суду першої інстанції згідно з постановою від 25.02.2020, Верховний Суд зазначив, зокрема, таке.

Із аналізу норм частини першої статті 193, частини шостої статті 283 Господарського кодексу України, частини другої статті 759 Цивільного кодексу України слідує те, що під час дії договору оренди та у разі продажу речі, переданої в оренду, орендар має переважне право перед іншими особами на придбання (викуп) об`єкта оренди за наявності умов, передбачених як статтею 777 Цивільного кодексу України, так і частиною першою статті 289 Господарського кодексу України, а саме, належного виконання орендарем своїх обов`язків за договором оренди та наявності у договорі оренди такого права (придбання (викупу) об`єкта оренди) орендаря. Суд апеляційної інстанції досліджував виключно обставини належного виконання орендарем своїх зобов`язань за Договором (прим. Договір № 1605-0524). Однак, судом апеляційної інстанції не досліджувалося питання наявності чи відсутності у Договорі (прим. Договір № 1605-0524) умов про право орендаря на придбання (викупу) об`єкта оренди. Дані обставини не встановлювалися і судом першої інстанції.

У новому розгляді справи судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та відповідачем - 2 склалися правовідносини з оренди майна (техніки), а між відповідачами - правовідносини з купівлі - продажу цього майна (техніки).

Відповідно до статті 2 Господарського кодексу України (далі - ГК України) учасниками відносин у сфері господарювання є суб`єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб`єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Згідно з частиною першою статті 173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Правовідносини, які виникли між позивачем та відповідачем - 2 на підставі Договору № 1605-0524 регулюються, перш за все, положеннями ГК України, про що зазначено у статті 1 вказаного кодексу, відповідно до якого цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб`єктами господарювання, а також між цими суб`єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Згідно з частиною першою статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

У частині шостій зазначеної статті передбачено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 759 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Із аналізу зазначених норм слідує те, що у разі укладення між суб`єктами господарювання договору оренди, до таких відносин хоча і підлягають застосуванню норми ЦК України, однак з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Так, статтею 777 ЦК України визначено переважні права наймача.

Відповідно до частини другої статті 777 ЦК України наймач, який належно виконує свої обов`язки за договором найму, у разі продажу речі, переданої у найм, має переважне право перед іншими особами на її придбання.

Водночас згідно з приписами статті 289 ГК України орендар має право на викуп об`єкта оренди, якщо таке право передбачено договором оренди . Орендар має право у будь-який час відмовитися від здійснення передбаченого в договорі права на викуп об`єкта оренди. Приватизація єдиних майнових комплексів нерухомого та іншого окремого індивідуально визначеного майна, зданих в оренду, здійснюється у випадках і порядку, передбачених законом.

Отже, згідно з частиною першою статті 289 ГК України таке право орендаря (на викуп об`єкта оренди) ставиться у залежність від того, чи передбачене таке право договором оренди.

Умова договору оренди про повернення об`єкта оренди або його викупу є істотною умовою такого роду договорів, про що зазначено у частині першій статті 284 ГК України.

Таким чином, із аналізу приписів частини першої статті 193, частини шостої статті 283 ГК України, частини другої статті 759 ЦК України слідує те, що під час дії договору оренди та у разі продажу речі, переданої в оренду, орендар має переважне право перед іншими особами на придбання (викуп) об`єкта оренди за наявності умов, передбачених як частиною другою статті 777 ЦК України, так і частиною першою статті 289 ГК України, а саме, належного виконання орендарем своїх обов`язків за договором оренди та наявності у договорі оренди такого права (придбання (викупу) об`єкта оренди) в орендаря.

Право суб`єкта господарювання на розпорядження своїм майном, як невід`ємна складова права власності, яке є абсолютним, не може бути обмеженим, окрім, як у випадках, чітко визначених законом , що відповідає вимогам статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Водночас Верховний Суд зазначає про недопустимість широкого (довільного) тлумачення закону.

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Тобто підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин. Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду від 24.12.2020 зі справи № 910/10734/18, у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2020 зі справи № 910/12787/17.

Встановивши, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню як приписи частини другої статті 777 ЦК України, так і приписи частини першої статті 289 ГК України, якою унормовано, що право орендаря (на викуп об`єкта оренди) ставиться у залежність від того, чи передбачене таке право договором оренди, у той час як Договір № 1605-0524 не містить положень про право викупу та/або іншого переважного права орендаря на придбання орендованого майна, - суди попередніх інстанцій дійшли заснованого на законі висновку про те, що право позивача не є порушеним, оскільки, за відсутності відповідної умови у Договорі № 1605-0524, позивач не наділений переважним правом на викуп об`єкта оренди (обладнання для приготування кави). У свою чергу, відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

У касаційній скарзі скаржник посилається, зокрема, на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права (частини першої статті 289 ГК України) до сфери приватно-правових відносин, у спорах, які не стосуються приватизації державного чи комунального майна.

Верховний Суд у розрізі спірних приватно-правових відносин у цій справі зазначає, що до спірних правовідносин у сфері господарсько-торговельної діяльності підлягають застосуванню, у тому числі, приписи статті 289 ГК України, оскільки зі змісту частин першої - третьої названої статті прямо не слідує, що вони стосуються певних окремих об`єктів оренди, а не встановлюють загальні правила викупу всіх об`єктів оренди, визначених приписами статті 283 ГК України .

Крім того, стаття 289 ГК України Викуп (приватизація) об`єкта оренди міститься у параграфі 5 Оренда майна та лізинг глави 30 Особливості правового регулювання господарсько-торговельної діяльності названого Кодексу , її частини перша - третя є загальними у відношенні до всіх об`єктів оренди у сфері господарсько-торгівельної діяльності і поширюються на сторін даного спору, як на суб`єктів господарсько-торговельної діяльності.

Статтею 263 ГК України визначено, що господарсько-торговельною є діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання у сфері товарного обігу, спрямована на реалізацію продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання, а також допоміжна діяльність, яка забезпечує їх реалізацію шляхом надання відповідних послуг.

Згідно зі статтею 283 Оренда майна у сфері господарювання об`єктом оренди можуть бути:

державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як єдині майнові комплекси, тобто господарські об`єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об`єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання;

нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення);

інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб`єктам господарювання .

У свою чергу, частинами третьою та четвертою статті 263 ГК України визначено, що господарсько-торговельна діяльність може здійснюватися суб`єктами господарювання в таких формах: матеріально-технічне постачання і збут; енергопостачання; заготівля; оптова торгівля; роздрібна торгівля і громадське харчування; продаж і передача в оренду засобів виробництва; комерційне посередництво у здійсненні торговельної діяльності та інша допоміжна діяльність по забезпеченню реалізації товарів (послуг) у сфері обігу; господарсько - торговельна діяльність опосередковується господарськими договорами поставки, контрактації сільськогосподарської продукції, енергопостачання, купівлі-продажу, оренди , міни (бартеру), лізингу та іншими договорами.

Отже, зі змісту наведених норм ГК України вбачається, що ними передбачено для суб`єктів господарювання у сфері господарсько-торговельної діяльності додаткові умови для реалізації переважного права, передбаченого статтею 777 ЦК України на придбання речі, переданої у найм, а саме: через внесення відповідної умови (положення) до господарського договору, що відповідає принципу правової визначеності та забезпечує баланс комерційних інтересів та легітимність очікувань по відношенню до обох суб`єктів господарювання.

Скаржник також посилається на те, що системний аналіз положень законодавства та судової практики у їх взаємозв`язку дозволяє дійти висновку, що поняття викуп в законодавстві України в цілому і в статті 289 ГК України зокрема, вживається у значенні одного з видів (способів) приватизації майна та є застосованим до відповідних публічно - правових відносин.

Проте, скаржник помилково вважає, що викуп орендованого майна є видом приватизації, не враховуючи того, що саме приватизація є одним із видів викупу орендованого майна. Такі доводи скаржника зводяться до його власного суб`єктивного тлумачення як норм права, так і судової практики, у якій йдеться, зокрема, про можливість застосування такого способу реалізації майна як викуп.

За доводами скаржника, переважне право орендаря придбати річ, що є об`єктом найму, має іншу правову природу, аніж право викупу (приватизації) та регулюється іншими правовими нормами, воно є наявним у наймача (орендаря) незалежно від зазначення про це у договорі оренди; відсутність у договорі оренди умови про право орендаря на викуп об`єкта оренди не свідчить про відсутність в орендаря переважного права на придбання речі, переданої у найм у разі її продажу наймодавцем, якого орендар не може бути позбавлений, оскільки воно гарантоване нормою закону імперативно.

У даному випадку, скаржник не враховує того, що правовий аналіз приписів частини першої статті 193, частини шостої статті 283 ГК України, частини другої статті 759 ЦК України дає підстави для висновку, що під час дії договору оренди та у разі продажу речі, переданої в оренду, орендар має переважне право перед іншими особами на придбання (викуп) об`єкта оренди за наявності умов, передбачених як частиною другою статті 777 ЦК України, так і частиною першою статті 289 ГК України , а саме, належного виконання орендарем своїх обов`язків за договором оренди та наявності у договорі оренди такого права (придбання (викупу) об`єкта оренди) в орендаря.

У касаційній скарзі скаржник також зазначає про неврахування судами того, що позивач, як орендар, який належним чином виконував обов`язки орендаря за Договором № 1605-0524 оренди обладнання, станом на дату укладення Договору № SL 1804-0001 купівлі - продажу мав переважне право на купівлю орендованого обладнання, яке (право) було порушене і підлягає судовому захисту в обраний позивачем спосіб захисту.

Зазначене твердження скаржника Верховний Суд відхиляє, оскільки скаржник залишає поза увагою те, що відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин. Судами попередніх інстанцій, зокрема, встановлено, що право позивача не є порушеним, оскільки, з огляду на приписи статті 289 ГК України, відсутності у Договорі № 1605-0524 права придбання (викупу) об`єкта оренди в орендаря, - позивач не наділений переважним правом на викуп об`єкта оренди (обладнання для приготування кави).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах Пономарьов проти України та Рябих проти Російської Федерації , у справі Нєлюбін проти Російської Федерації ) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, яких у цьому випадку немає.

У справі Трофимчук проти України (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Суд зазначає, що скаржнику надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Звертаючись з касаційною скаргою ТОВ Аромо Плюс не спростувало наведених висновків судів попередніх інстанцій та не довело неправильного застосування ними норм матеріального і процесуального права як необхідної передумови для скасування прийнятих ними судових рішень у справі.

За таких обставин касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу ТОВ Аромо Плюс - залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення у справі - без змін як такі, що відповідають вимогам норм матеріального та процесуального права.

Судові витрати

Понесені ТОВ Аромо Плюс у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на назване Товариство, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись статтями 300, 308, 309, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Аромо Плюс залишити без задоволення, а рішення господарського суду Сумської області від 20.08.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.12.2020 у справі № 920/503/19 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Колос

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Булгакова