Постанова

від 02.12.2020 по справі 920/503/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" грудня 2020 р. Справа№ 920/503/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Суліма В.В.

Майданевича А.Г.

за участю секретаря судового засідання Куценко К.Л.,

за участю представників згідно з протоколом судового засідання від 02.12.2020

за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Аромо Плюс

на рішення Господарського суду Сумської області від 20.08.2020 (повний текст складено 28.08.2020)

у справі № 920/503/19 (суддя - Яковенко В.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Аромо Плюс

до Товариства з обмеженою відповідальністю Кавова Сервісна Компанія ,

Товариства з обмеженою відповідальністю Якобз Дау Егбертс Україна

про переведення прав та обов`язків покупця за договором купівлі-продажу,

Розглянувши справу в порядку ст. 269, 270 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), Північний апеляційний господарський суд,

УСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст заявлених вимог та рух справи

У травні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю Аромо Плюс (далі - ТОВ Аромо Плюс ) звернулося до Господарського суду Сумської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Кавова Сервісна Компанія (далі - ТОВ Кавова Сервісна Компанія ) та Товариства з обмеженою відповідальністю Якобз Дау Егбертс Україна (далі - ТОВ Якобз Дау Егбертс Україна ) про переведення прав та обов`язків покупця за договором купівлі-продажу.

Позовні вимоги про переведення прав та обов`язків покупця за договором купівлі-продажу обґрунтовані тим, що Приватне акціонерне товариство Якобз Дау Егбертс Україна не повідомило позивача, як орендаря, про намір продати обладнання для приготування кави, що знаходилося в оренді, та про усі суттєві умови продажу в належній письмовій формі. Зазначене перешкодило реалізувати позивачу його переважне право, передбачене ч. 2 ст. 777 Цивільного кодексу України, на придбання такого обладнання. Також, на переконання позивача, до спірних правовідносин у даній справі слід застосувати аналогію закону, а саме ст. 362 Цивільного кодексу України в частині застосування способу захисту порушеного права позивача шляхом переведення на нього прав і обов`язків покупця за договором купівлі-продажу.

Справа розглядалася господарськими судами неодноразово.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду Сумської області від 20.08.2020 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що Цивільним кодексом України не врегульовано порядок реалізації наймачем переважного права на придбання орендованого майна. А тому суд першої інстанції дійшов висновку, що за принципом аналогії закону застосуванню підлягає ст. 362 Цивільного кодексу України, яка регулює подібні правовідносини, а саме - передбачає порядок захисту переважного права співвласника майна на придбання частки іншого співвласника при її відчуженні.

Так, суд першої інстанції дійшов висновку, що з аналізу норм ч. 1 ст. 193, ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України, ч. 2 ст. 759 Цивільного кодексу України слідує те, що під час дії договору оренди та у разі продажу речі, переданої в оренду, орендар має переважне право перед іншими особами на придбання (викуп) об`єкта оренди за наявності умов, передбачених як ч. 4 ст. 777 Цивільного кодексу України, так і ч. 1 ст. 289 Господарського кодексу України, а саме, належного виконання орендарем своїх обов`язків за договором оренди та наявності у договорі оренди такого права (придбання (викупу) об`єкта оренди) орендаря.

Водночас, суд першої інстанції відхилив доводи позивача про те, що ним належно виконувалися умови договору оренди та вказав, що право позивача не є порушеним і у нього не виникло переважного права на викуп об`єкта оренди, оскільки договір оренди від 01.05.2016 не містить будь-яких застережень про те, що у разі продажу обладнання орендар має переважне право на придбання об`єкту.

3. Надходження апеляційної скарги на розгляд Північного апеляційного господарського суду

У вересні 2020 року ТОВ Аромо Плюс звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Сумської області від 20.08.2020 та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.09.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ Аромо Плюс . Надано сторонам час для подачі відзиву, заперечень та клопотань. Справу призначено до розгляду в судовому засіданні на 09.11.2020.

20.10.2020 до суду апеляційної інстанції від представника скаржника надійшла заява про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду. Заява задоволена, про що повідомлено заявника.

Також ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.11.2020 було задоволено клопотання представника ТОВ Кавова Сервісна Компанія - адвоката Оніщенко О.В. про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції. Доручено Господарському суду Сумської області забезпечити проведення судового засідання у режимі відеоконференції у приміщенні суду.

09.11.2020 ухвалою суду апеляційної інстанції продовжено строк розгляду апеляційної скарги ТОВ Аромо Плюс та відкладено розгляд апеляційної скарги до 02.12.2020. Також було вирішено здійснювати розгляд справи одночасно в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду та в Господарському суді Сумської області.

02.12.2020 у судове засідання з`явився представники скаржника та відповідача 1. Представник відповідача 2. у судове засідання не з`явився. Про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином в порядку, передбаченому ст. 120, 242 ГПК України, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, наявним в матеріалах справи.

Представник скаржника у судому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати. Представник відповідача 1 проти вимог апеляційної скарги заперечував та просив відмовити в їх задоволені.

4. Вимоги апеляційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів

ТОВ Аромо Плюс в апеляційній скарзі не погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову з огляду на таке.

Скаржник вважає неправомірним застосування норми ст. 289 Господарського кодексу України, оскільки системний аналіз указаної норми та ст. 1, 3, 4, 13 Закону України Про приватизацію державного і комунального майна дозволяє дійти висновку, що поняття викуп в законодавстві України в цілому і у статті 289 Господарського кодексу України зокрема, вживаються у значенні одного з видів (способів) приватизації майна. Про це також свідчить і назва статті 289 Господарського кодексу України - Викуп (приватизація) об`єкта оренди . Наведене на переконання сторони узгоджується з позицією, викладено в постанові Верховного Суду від 29.10.2019 у справі № 905/2236/18.

Також, на переконання скаржника, переважне право ТОВ Аромо Плюс на придбання орендованого обладнання становило його активи, стосовно яких товариство мало законне сподівання на отримання можливості ефективно здійснити своє майнове право, який підпадає під захист ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

5. Узагальнені доводи відзивe на апеляційну скаргу

Відзивів на апеляційну скаргу від відповідачів не надходило. Клопотань про продовження строку для подачі відзивів сторонами не заявлялося.

6. Фактичні обставини, неоспорені сторонами, встановлені судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції

Як вірно встановлено судом першої інстанції, 01.05.2016 між Приватним акціонерним товариством Якобз Україна (правонаступником якого є ТОВ Якобз Дау Егбертс Україна ) (орендодавець) та ТОВ Аромо Плюс (орендар) було укладено договір оренди обладнання № 1605-0524 (далі - договір), відповідно до пункту 1.1 якого орендодавець зобов`язується передати, а орендар прийняти в строкове платне користування (оренду) автоматичні кавоварки та інше кавоварне обладнання.

Згідно з п. 5.1 договору передача обладнання орендарю орендодавцем оформлюється шляхом підписання уповноваженими представниками сторін акта приймання-передачі обладнання в оренду, зазначеного у додатку № 2 до договору.

Пунктом 9.1 договору сторони узгодили, що договір набуває чинності з дати, визначеної вперше на початку договору, за умови його підписання уповноваженими представниками сторін, та діє до 31.01.2019, але не раніше виконання сторонами своїх обов`язків, у тому числі, але не обмежуючись, повернення обладнання орендодавцеві та здійснення остаточних розрахунків.

Даний договір може бути розірваний орендодавцем в односторонньому порядку без пояснення причин такого розірвання шляхом попереднього письмового повідомлення орендаря про припинення договору за 2 календарні тижні до дати розірвання, що зазначається в повідомленні (п. 9.5 договору).

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору, орендодавець передав орендарю відповідне обладнання, що підтверджується актом приймання-передачі майна в оренду від 01.05.2016.

У подальшому частина кавоварок та іншого обладнання поверталась орендодавцю за відповідними актами приймання-передачі обладнання з оренди, а частина була придбана орендарем за договором купівлі-продажу №МС 0609-0014 від 22.09.2016.

21.03.2017 ПАТ Якобз Дау Егбертс Україна направило ТОВ Аромо Плюс лист № 231, у якому повідомило про намір припинити дію договору в односторонньому порядку на підставі п. 9.5 договору з 21.03.2017.

У відповіді на зазначений лист № 231 від 21.03.2017 ТОВ Аромо Плюс листом зазначило, що між сторонами укладався договір оренди № 1605-0524, а не договір № МС 1605-0524, про який згадується в листі № 231 та орендодавцем вказаним листом порушено порядок припинення дії договору.

З матеріалів справи вбачається, що ПАТ Якобз Дау Егбертс Україна включно до квітня 2018 року надсилало ТОВ Аромо Плюс рахунки на оплату послуг та акти-прийому передачі виконаних послуг по договору.

01.04.2018 між ПАТ Якобз Дау Егбертс Україна (продавець) та ТОВ Кавова Сервісна Компанія (покупець) було укладено договір купівлі-продажу № SL 1804-0001 (далі - договір від 01.04.2018), відповідно до п. 1.1 якого продавець зобов`язується передати у власність покупця кавоварки, а покупець - прийняти та оплатити товар, визначений у відповідних додатках до договору.

Відповідно до акта прийому-передачі № 1300000123 від 21.05.2018 ТОВ Кавова Сервісна Компанія прийняло від ПАТ Якобз Дау Егбертс Україна кавоварки та інше обладнання загальною вартістю 158 690, 69 грн. Зазначені грошові кошти сплачені покупцем у повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням № 436 від 21.05.2018.

Скаржник, звертаючись до суду, обґрунтовував свої вимоги тим, що ПАТ Якобз Дау Егбертс Україна не повідомило позивача, як орендаря, про намір продати обладнання для приготування кави, що знаходилося в оренді за договором, та про усі суттєві умови продажу в належній письмовій формі. Зазначене перешкодило реалізувати позивачу його переважне право, передбачене ч. 2 ст. 777 Цивільного кодексу України, на придбання такого обладнання.

ПОЗИЦІЯ ПІВНІЧНОГО АПЕЛЯЦІЙНОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ

7. Мотиви, з яких виходить Північний апеляційний господарський суд, застосовані ним положення законодавства та межі апеляційного перегляду рішення суду

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Між позивачем та відповідачем склалися правовідносини з оренди майна, між відповідачами - правовідносини з купівлі-продажу майна (техніки), яка була предметом указаного договору оренди. Спір у справі стосується можливого порушення переважного права орендаря техніки на її придбання перед іншими особами, зокрема, перед відповідачем 2.

Відповідно до ст. 2 Господарського кодексу України учасниками відносин у сфері господарювання є суб`єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб`єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (ст. 11 Цивільного кодексу України).

Способи захисту порушених прав передбачено ст. 16 Цивільного кодексу України. А відповідно до ч. 1 ст. 12 Цивільного кодексу України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.

Так, скаржником було заявлено вимогу про переведення на нього прав і обов`язків покупця.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно, дані правовідносини регулюються, перш за все, положеннями Господарського кодексу України, про що зазначено у ст. 1 вказаного кодексу, відповідно до якого цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб`єктами господарювання, а також між цими суб`єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1, 6 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Із аналізу зазначених норм вбачається, що у разі укладення між суб`єктами господарювання договору оренди, до таких відносин хоча і підлягають застосуванню норми Цивільного кодексу України, однак з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Так, ст. 777 Цивільного кодексу України визначено переважні права наймача, відповідно до ч. 4 якої наймач, який належно виконує свої обов`язки за договором найму, у разі продажу речі, переданої у найм, має переважне право перед іншими особами на її придбання.

У статті 289 Господарського кодексу України також міститься положення про право орендаря на придбання орендованого майна.

Однак, у частині 1 статті 289 Господарського кодексу України таке право орендаря (на викуп об`єкта оренди) ставить в залежність від того, чи передбачене таке право договором оренди.

Слід зазначити, що умова договору оренди про повернення об`єкта оренди або його викупу є істотною умовою такого роду договорів, про що зазначено у ч. 1 ст. 284 Господарського кодексу України.

Отже, із аналізу норм ч. 1 ст. 193, ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України, ч. 2 ст. 759 Цивільного кодексу України слідує те, що під час дії договору оренди та у разі продажу речі, переданої в оренду, орендар має переважне право перед іншими особами на придбання (викуп) об`єкта оренди за наявності умов, передбачених як ч. 4 ст. 777 Цивільного кодексу України, так і ч. 1 ст. 289 Господарського кодексу України, а саме, належного виконання орендарем своїх обов`язків за договором оренди та наявності у договорі оренди такого права (придбання (викупу) об`єкта оренди) орендаря.

Суд апеляційної інстанції вважає безпідставним посилання на неправомірне застосування норми ст. 146, 289 Господарського кодексу України (оскільки у даній статті йде мова про викуп у значенні одного з видів (способів) приватизації майна) з огляду на таке.

Відповідно до ст. 289 Господарського кодексу України орендар має право на викуп об`єкта оренди, якщо таке право передбачено договором оренди (ч. 1). Орендар має право у будь-який час відмовитися від здійснення передбаченого в договорі права на викуп об`єкта оренди (ч. 3). Приватизація єдиних майнових комплексів, нерухомого та іншого окремого індивідуально визначеного майна, зданих в оренду, здійснюється у випадках і порядку, передбачених законом (ч. 4).

Аналіз наведеної норми свідчить, що ч. 1, 3 ст. 289 Господарського кодексу України (ч. 2 виключено на підставі Закону № 3269-VI від 21.04.2011) стосується загальних правил викупу об`єктів оренди. А ч. 4 ст. 289 Господарського кодексу України є спеціальною по відношенню до такого майна як єдині майнові комплекси, нерухоме та інше окреме індивідуально визначене майна, зданого в оренду та можливість приватизації такого майна (випадки та порядок).

Тобто не викуп орендованого майна є видом приватизації, як про це зазначає скаржник, а радше навпаки - приватизація є одним із видів викупу орендованого майна, у зв`язку з чим відповідні доводи відхиляються судом як необґрунтовані. При цьому посилання скаржника на практику Верховного Суду у справі № 905/2236/18 є також необґрунтованим з огляду на те, що предметом договору у зазначеній справі було нерухоме майно (у даній справі - рухоме). До того ж у вказаній справі зазначено два випадки, коли викуп, як спосіб приватизації, може застосовуватися. Тобто мова йде про можливість застосування такого способу реалізації як викупу, а не про те, що викуп орендованого майна є виключно одним із видів приватизації. Такі доводи скаржника зводяться до суб`єктивного тлумачення норми права на власну користь та є необґрунтованим через вищенаведене.

Водночас, суд апеляційної інстанції вважає передчасними висновки суду першої інстанції про наявності підстав для застосування аналогії закону (ч. 1 ст. 8 Цивільного кодексу України) з огляду на те, що судом першої інстанції не було встановлено наявність порушеного права, про яке заявляє сторона та, відповідно, необхідності визначення способу поновлення порушеного права. Однак, такий висновок не призвів до ухвалення по суті невірного рішення. тоді як судом першої інстанції правильно не застосовано спеціальну норму матеріального права, зокрема ст. 289 Господарського кодексу України.

Так, норма ст. 289 Господарського кодексу України міститься положення про право орендаря на придбання орендованого майна, згідно з ч. 1 якої орендар має право на викуп об`єкта оренди, якщо таке право передбачено договором оренди.

Тобто, наведена норма таке право орендаря (на викуп об`єкта оренди) ставить в залежність від того, чи передбачене таке право договором оренди.

Як вбачається з умов договору оренди обладнання № 1605-0524 від 01.05.2016, узгоджених сторонами, ані розділ 5 Порядок передачі обладнання в оренду. Повернення обладнання , ані в інших положеннях угоди право викупу та/або іншого переважного права орендаря на придбання орендованого майна не передбачено.

За таких обставин правомірним є висновок суду першої інстанції про те, що право скаржника не є порушеним і, відповідно, він не мав переважного права на викуп об`єкта оренди, оскільки договір оренди від 01.05.2016 не містить будь-яких застережень про те, що у разі продажу обладнання орендар має переважне право на придбання об`єкту, а до цих правовідносинах підлягає застосуванню саме спеціальна норма ст. 289 Господарського кодексу України.

При цьому обставини щодо належного виконання умов договору оренди не підлягають дослідженню у даній справі з огляду на те, що сторонами договору не передбачено умови про переважне право орендаря на придбання об`єкту оренди, що є однією із обов`язкових умов для можливості реалізації такого права.

Посилання скаржника на те, що його право підпадає під захист статті першої Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод також відхиляються судом апеляційної інстанції з тієї підстави, що порушення права сторони, як і, власне, самого переважного права викупу орендованого майна, не встановлено.

8. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 276 ГПК України).

Отже, Північний апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог про переведення прав та обов`язків покупця за договором купівлі-продажу.

Таким чином, на підставі ст. 2, 4, 126, 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276 ГПК України - суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність залишення апеляційної скарги у даній справі без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

9. Судові витрати

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, понесені судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції (судовий збір) покладаються на скаржника в порядку ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. 2, 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, ст. 281 - 283 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Аромо Плюс на рішення Господарського суду Сумської області від 20.08.2020 у справі №920/503/19 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Сумської області від 20.08.2020 у справі №920/503/19 - залишити без змін.

3. Судовий збір, понесений у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на скаржника.

4. Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, передбаченому ст. 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 07.12.2020

Головуючий суддя О.М. Коротун

Судді В.В. Сулім

А.Г. Майданевич