Рішення

від 17.08.2020 по справі 638/19345/18

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 638/19345/18

Провадження № 2/638/331/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 серпня 2020 року Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:

Головуючого - судді Цвірюка Д.В.,

за участю секретарів Куценко К.Д., Кириллової К.С., Тітової М.О.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представників відповідача ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

представників третьої особи ОСОБА_1 , Полтєвої Л.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Харкові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 , треті особи приватний нотаріус ХМНО Макушева Наталія Віталіївна, гаражний кооператив Незабудка про визнання договору купівлі-продажу недійсним та витребування майна із чужого незаконного володіння, та за позовом представника третьої особи Голови гаражного кооперативу Незабудка до ОСОБА_6 , третя особа приватний нотаріус ХМНО Макушева Наталія Віталіївна про визнання договору купівлі-продажу недійсним та витребування майна із чужого незаконного володіння , -

встановив:

ОСОБА_1 звернулась до Дзержинського районного суду м.Харкова в інтересах ОСОБА_5 із позовом до ОСОБА_6 , треті особи: Гаражний кооператив Незабудка , приватний нотаріус ХМНО Макушева Наталія Віталіївна, в якому просить визнати недійсним договір купівлі-продажу від 28.04.2015 року за реєстровим №258, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Макушевою Н.В., предметом якого є гаражний бокс № НОМЕР_1 , розташований по АДРЕСА_1 , та скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_6 на вказане майно; витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_6 гаражний бокс № НОМЕР_1 , розташований по АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позову вказував, що заочним рішенням Дзержинського районного суду м.Харкова від 10 липня 2014 року по справі № 638/182/14-ц було задоволено позов ОСОБА_7 до Харківської міської ради, визнано за ОСОБА_7 право власності на нежитлову будівлю - гараж, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . На підставі зазначеного рішення ОСОБА_7 зареєстрував право власності на вказане нерухоме майно. У подальшому ОСОБА_7 здійснив відчуження спірного майна ОСОБА_6 за договором купівлі-продажу від 28 квітня 2015 року, посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Макушевою Н.В. Постановою Харківського Апеляційного суду від 06.12.2018 року скасовано рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 10 липня 2014 року по справі № 638/182/14-ц та відмовлено у задоволені позовних вимог ОСОБА_7 про визнання права власності на гараж. Представник позивача зазначає, що дане нерухоме майно у 2001 році побудоване саме позивачем, за власні кошти, у складі Гаражного кооперативу Незабудка , членом якого він є, і розташоване на земельній ділянці (кадастровий номер 6310136300:08:044:0022), яку відведено для експлуатації та обслуговування багатоповерхового житлового будинку і на який окрім будинку зареєстровано ГК Незабудка . Також посилається на неправомірність набуття відповідачем права власності на спірний гаражний бокс .

Ухвалою судді від 11.03.2019 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в загальному порядку.

Відповідачем подано до суду заперечення на позовну заяву, згідно яких остання просить суд відмовити ОСОБА_5 у розгляді позовної заяви. В обґрунтування заперечень зазначила, що позивач ніколи не був законним власником гаражного боксу, оскільки кооператив Незабудка ніколи не мав державного акту на землю і не має державного акта на право постійного користування земельною ділянкою для будівлі гаражних боксів, які знаходяться більше сто метрів від будинку АДРЕСА_1 . При цьому рішення №52-1 від 11.01.1987 року, виписки з протоколу №4 засідання гаражної комісії не є державними актами на право приватної власності кооперативу Незабудка на гаражний бокс. Вказує, що вона як добросовісний набувач придбала майно - гаражний бокс у законному порядку за договором купівлі-продажу від 28.04.2015 року, не знала, та не могла знати про існування позивача та його відношення до гаражного боксу. Вказує, що позивач ніколи не був законним власником спірного майна у відповідності до законодавства України, не мав державну реєстрацію права власності на гаражний бокс та не подавав заяви до Державного реєстру прав на нерухоме майно. Зазначає, що позивач ніколи не проживав у багатоквартирному будинку по АДРЕСА_1 . Крім того, гаражний кооператив ніколи ніяких претензій до неї не пред`являв. Також посилається на те, що ОСОБА_7 зареєстрував право власності на спірне нерухоме майно 10.07.2014 року, яке законно належало йому на момент купівлі-продажу гаражного боксу 28.04.2015 року.

Представником відповідача подано до суду відзив на позовну заяву, згідно якого вважає позовні вимоги необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню. В обґрунтування зазначає, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на гаражний бокс в літ. Д-1 загальною площею 19,1 кв.м, який розташований в АДРЕСА_1 було зареєстровано за ОСОБА_7 на підставі рішення Дзержинського районного суду м.Харкова від 10.07.2014 року справа №638/182/14-ц. Згідно витягу №36904184 від 28.04.2015 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, право власності на вищезазначений гаражний бокс перейшло до ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Макушевою Н.В. за р.№258. Будь-які відомості щодо існування спору, а саме на гаражний бокс позначений в літ. Д-1 загальною площею 19,1 кв.м, який розташований АДРЕСА_1 на момент укладання договору купівлі-продажу були відсутні. Вказує, що позивачем не надано до суду жодного документу, який би достовірно підтверджував, що позивач володів, користувався та розпоряджався спірним гаражним боксом. Відповідно до відомостей, які містяться у Реєстрі речових прав на нерухоме майно та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивач не скористався своїм правом та не оформив належним чином своє право власності на спірний гаражний бокс. Вказує на неможливість встановити фактичний період вступу позивача до кооперативу, відсутність документів, які б підтверджували його членство у гаражному кооперативі Незабудка . Крім того, зазначає про необґрунтованість належності ГК Незабудка земельної ділянки, на якій розташований спірний гаражний бокс.

Позивачем надано до суду відповідь на відзив, в якому зазначив, що ОСОБА_7 зареєстрував право власності на спірне нерухоме майно на підставі рішення Дзержинського районного суду м.Харкова від 10.07.2014 року. Постановою Харківського апеляційного суду від 06.12.2018 року, яка набрала законної сили, зазначене рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове, яким в задоволенні позову про визнання права власності відмовлено, а тому втратились ті правові наслідки, які надавали право ОСОБА_7 відчужувати спірний гаражний бокс відповідачеві. Постанова Харківського апеляційного суду є преюдиційним судовим рішенням відносно даної судової справи. Зазначеною постановою встановлено, що він є членом КГ Незабудка та йому надано у користування спірний гаражний бокс № НОМЕР_1 для оформлення всіх необхідних документів про право власності на нього відповідно акту прийому-передачі від 30.12.2003 року. Також зазначає, що належність земельної ділянки ГК Незабудка також встановлена зазначеною постановою суду апеляційної інстанції. Вважає, що не заслуговують на увагу також доводи відзиву про те, що спірне майно набуте відповідачем на підставі договору купівлі-продажу і тому не має бути витребуване, оскільки вказані доводи спростовані нормами матеріального права, зокрема, статтею 388 ЦК України. Разом із тим, добросовісний набувач не позбавлений права звернутися до відчужувача спірного майна з вимогою про компенсацію завданих збитків за наявності правових підстав.

Відповідачем надано до суду заперечення на відповідь на відзив, в яких зазначає, що Харківський апеляційний суд 06.12.2018 року визнав законне право власності ОСОБА_6 на спірний гаражний бокс, яка є законним власником спірного гаражного боксу, зокрема зазначив у постанові, що гаражний бокс № НОМЕР_1 було продано ОСОБА_6 , тобто позивач не є користувачем гаражного боксу, оскільки його відчужено на користь іншої особи. Вказує, що позивач ОСОБА_5 та ГК Незабудка ніколи не мали ніяких претензій до власника гаражного боксу ОСОБА_6 . Також зазначає, що судом апеляційної інстанції не знайдено ніяких порушень при набутті ОСОБА_6 права власності 28.04.2015 року на спірне майно. Посилається на незаконність членства позивача у ГК Незабудка і порушення цільового призначення Статуту гаражним кооперативом, оскільки позивач мешкав і мешкає у Комінтернівському районі м.Харкова. Крім того, зазначає, що позивач ніколи не був законним власником гаражного боксу, згідно законодавства України і не мав права продавати, подарувати гаражний бокс і не мав державну реєстрацію права власності на нього, та не зміг приватизувати його. Зазначає, що є добросовісним набувачем і придбала майно у законному порядку за договором купівлі-продажу від 28.04.2015 року, посвідченому приватним нотаріусом Макушевою Н.В. На підставі викладеного просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, визнати її добросовісним набувачем спірного гаражного боксу.

Представником третьої особи ГК Незабудка подано позовну заяву третьої особи, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору до ОСОБА_6 , третя особа приватний нотаріус ХМНО Макушева Наталія Віталіївна, про визнання договору купівлі-продажу недійсним та витребування майна із чужого незаконного володіння.

В обґрунтування позову вказував, що а ні ОСОБА_7 , а ні ОСОБА_6 ніколи не були членами гаражного кооперативу Незабудка , не звертались з жодними заявами до ГК Незабудка стосовно спірного гаражного боксу № 9 та не мають жодного відношення до його будівництва. Стверджує, що гараж знаходиться на земельній ділянці належній Кооперативу, що вбачається з акту погодження межі земельної ділянки від 07.09.1999 року, підписаним ГК Незабудка , та топоргафічно-геодезичної зйомки території Кооперативу. Зазначає, що будівництво спірного гаражного боксу № 9 було здійснено у 2001 році за кошти ОСОБА_5 у складі та з дозволу Гаражного кооперативу Незабудка , членом та одним із засновників якого він є і виконує всі вимоги Статуту, гаражний бокс закріплений за ОСОБА_5 обліковується у Кооперативі. Позов Гаражного кооперативу Незабудка мотивований тими ж доводами, що і позовна заява ОСОБА_5 .

Ухвалою суду від 20.12.2019 року позовну заяву представника третьої особи Голови гаражного кооперативу Незабудка Полтєвої Л.О. до ОСОБА_6 , третя особа приватний нотаріус ХМНО Макушева Наталія Віталіївна про визнання договору купівлі-продажу недійсним та витребування майна із чужого незаконного володіння об`єднано в одне провадження з позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 , треті особи приватний нотаріус ХМНО Макушева Наталія Віталіївна, гаражний кооператив Незабудка про визнання договору купівлі-продажу недійсним та витребування майна із чужого незаконного володіння.

Ухвалою суду від 19.02.2020 року закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду. За клопотанням представника позивача витребувано у приватного нотаріуса ХМНО Макушевої Н.В. належним чином засвідчені копії договору купівлі-продажу від 28.04.2015 року за реєстровим №258 на ім`я ОСОБА_6 , посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Макушевою Н.В., предметом якого є гаражний бокс № НОМЕР_1 , розташований по АДРЕСА_1 , та Витягу про державну реєстрацію вказаного договору.

Ухвалою суду від 07.04.2020 року зазначені докази витребувано повторно.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала, просила задовольнити з підстав, викладених у позові та відповіді на відзив.

Представники третьої особи, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору, позовні вимоги ОСОБА_5 визнали, просили задовольнити. Позовні вимоги ГК Незабудка підтримали, просили задовольнити з підстав, викладених у позові.

В судовому засіданні представник відповідача доводи обох позовів вважав необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, в обґрунтування чого посилався на обставини, викладені у відзиві на позов та запереченнях на відповідь на відзив. Просив відмовити у їх задоволенні

Третя особа приватний нотаріус ХМНО Макушева Наталія Віталіївна у судове засідання не з`явилась, про розгляд справи повідомлялась, причини неявки суду не повідомила.

Суд, вислухавши вступне слово представників сторін, з`ясувавши обставини справи, безпосередньо дослідивши наявні в матеріалах справи докази, оцінивши кожний окремо та у їх сукупності й взаємозв`язку, дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтями 10, 81 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, згідно з якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд розглядає справу в межах заявлених вимог і вирішує справу на підставі наданих доказів.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин даної справи. Сторони зобов`язані визначити коло фактів, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, і довести обставини, якими вони обґрунтовують ці вимоги й заперечення, крім випадків, встановлених ст.82 ЦПК України.

Судом встановлено, що заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 10 липня 2014 року по справі № 638/182/14-ц позов ОСОБА_7 до Харківської міської ради про визнання права власності - задоволено, визнано за ОСОБА_7 право власності на нежитлову будівлю гараж, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

28.04.2015 між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Макушевою Наталією Віталіївною за реєстровим № 258, предметом якого є гаражний бокс № НОМЕР_1 , розташований по АДРЕСА_1 .

Постановою Харківського апеляційного суду від 06.12.2018р. по справі № 638/182/14-ц за апеляційними скаргами ОСОБА_5 та ГК Незабудка апеляційні скарги ОСОБА_5 та Гаражного кооперативу Незабудка - задоволено; заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 10 липня 2014 року - скасовано та ухвалено нове, яким в задоволенні позову ОСОБА_7 до Харківської міської ради про визнання права власності - відмовлено.

На час подання позову гаражний бокс № НОМЕР_1 зареєстрований на праві приватної власності за ОСОБА_6 , що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №220502577 від 17.08.2020 року.

Харківській Апеляційний суд, скасовуючи рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 10.07.2014 р., встановив наступні обставини:

-з актів погодження межі земельної ділянки і встановлення місцеположення межі земельної ділянки (кадастровий номер 6310136300:08:044:0022), а також топографічно-геодезичної зйомки території ГК Незабудка для обґрунтування меж та розмірів земельної ділянки по АДРЕСА_1 , вбачається, що гаражний бокс № НОМЕР_1 знаходиться на території Кооперативу.

-Вказана земельна ділянка належить Гаражному кооперативу Незабудка та має цільове призначення: для експлуатації та обслуговування багатоповерхового житлового будинку.

-Рішенням №52-1 від 11 лютого 1987 року вилучено з користування громадян земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, що належать їм на праві власності, згідно положення, та віднести тресту Харьківстальконструкція земельну ділянку площею орієнтовно 0,85 га для будівництва в 1987-1990 рр. молодіжного житлового кооперативу по АДРЕСА_1 .

-Згідно виписки з протоколу №4 засідання гаражної комісії виконкому райради від 21.04.1999 року вирішено зареєструвати Гаражний кооператив Незабудка , місце знаходження: вул. Клочківська, 295, м. Харків, та затвердити його статут. Наведене підтверджує належність земельної ділянки, на якій розташований спірний гаражний бокс № НОМЕР_1 , Гаражному кооперативу Незабудка .

-Висновок про технічний стан будівельних конструкцій та інженерних систем гаражних боксів ГК Незабудка по АДРЕСА_1 містить висновок, зокрема, і про спірний гаражний бокс № НОМЕР_1 .

-Згідно заяви від 7 грудня 2001 року ОСОБА_5 просив прийняти його до Кооперативу. Довідкою №01/12-2003 від 01.12.2003, виданою Головою ГК Незабудка ОСОБА_8 , встановлено, що ОСОБА_5 є членом Кооперативу по гаражному боксу № НОМЕР_1 , будівництво якого сплачено ним за власні кошти, та не має заборгованості перед ним. Спірний бокс, який розміщено та побудовано у складі Кооперативу, передано у користування ОСОБА_5 . Кооперативом для оформлення всіх необхідних документів про право власності на нього відповідно акту-прийому передачі від 30 грудня 2003 року.

-Згідно Статуту Гаражного кооперативу Незабудка (нова редакція) затвердженого загальними зборами членів ГК, протокол від 20 грудня 2016 року, гаражний бокс є власністю члена Кооперативу, членство у якому підтверджується посвідченням. З наданого додатку до протоколу загальних зборів членів ГК Незабудка від 15 грудня 2016 року вбачається, що членами Кооперативу є 16 осіб, серед яких є ОСОБА_9 та відсутній ОСОБА_7 .

Пункт 4 статті 82 ЦПК встановлює, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Вказані вище обставини встановлені постановою Харківського апеляційного суду від 06.12.2018 року, а тому на підставі ст.82 ЦПК України доказуванню не підлягають.

Також з огляду на викладене, суд відхиляє доводи відповідача з приводу вказаних обставин, викладених у запереченнях на позов та відповідь на відзив, як безпідставні та необґрунтовані.

Відповідно до ст.13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

Статтею 41 Конституції України проголошено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За правилами ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до положення частини 1, 3 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правам та обов`язками наділені обидві сторони договору.

За приписами ст.ст.655, 656 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав.

Відповідно до ст.658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Відповідно до ст.41 Конституції України та п.2 ч.1 ст.3 ст.321 ЦК України, ніхто не може бути позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених Конституцією та законом України.

За змістом статей 215, 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та застосування наслідків його недійсності може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Тобто, зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасників правочину має бути вільним і відповідати його волі.

Статтею 17 ЗУ Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини зобов`язано суди застосовувати при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерела права.

Згідно з ч.1 ст.3 ЦПК України суд вирішує справи відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлює, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод ратифікована Україною Законом України Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року,Першого протоколу та протоколівN2,4,7та 11до Конвенції №475/97-ВР від 17липня 1997 року і набрала чинності для України 11 вересня 1997 року. Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції) наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на подання до суду скарги, пов`язаної з його або її правами та обов`язками цивільного характеру (рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (п. 36). На це "право на суд", в якому право на доступ до суду є одним з його аспектів, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання у реалізацію його або її прав цивільного характеру є неправомірним (рішення від 13 жовтня 2009 року у справі "Салонтаджі-Дробняк проти Сербії" (п. 132).

Відповідно до ст.1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права. Так до майна в контексті Європейської Конвенції належать визначені законом права відповідно до яких, заявник має право вимагати законного очікування фактичного користування права. Зазначене положення висвітлено в рішенні Рисовський проти України (ухвала щодо прийнятності від 20 жовтня 2011 року). У справі Маркс проти Бельгії (Marckx v. Belgium), заява №6833/74 від 13.07.1979 р., суд зазначив: Визнаючи, що кожен має право мирно володіти своїм майном, ст. 1 у своїй суті забезпечує право власності .

У рішенні у справі Федоренко проти України від 30 червня 2006 року, визначено, що відповідно до прецедентного права Європейського суду право власності може бути існуючим майном , а також позивач може обґрунтовувати його принаймні виправданими очікуваннями щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

Оцінюючи докази, зібрані під час розгляду справи, у їхній сукупності та взаємозв`язку, суд доходить висновку, що ОСОБА_7 , не набувши право власності на гаражний бокс в порядку, передбаченому законом, що встановлено постановою Харківського апеляційного суду від 06.12.2018 року, вчинив правочин у виді договору купівлі-продажу від 28.04.2015 року з відповідачем ОСОБА_6 . Вказаний договір став підставою для проведення державної реєстрації права власності на спірне майно за ОСОБА_6 , тому вчинений двосторонній правочин у вигляді договору купівлі-продажу підлягає визнанню недійсними, як такий, що був вчинений без дотримання вимог ч.1 ст. 203 ЦК України та суперечить вимогам ст.41 Конституції України та ст.ст.321, 655, 656, 658 ЦК України, оскільки ОСОБА_7 - продавець гаражного боксу не набув право власності на нього у встановлений законом спосіб, та відповідно не мав право розпорядження спірним майном.

Позивач ОСОБА_5 та третя особа ГК Незабудка не є сторонами оспорюваного ними правочину, однак, на переконання суду, зазначений вище правочин, вчинений відповідачем, порушує права та законні інтереси останніх, а відтак вимоги щодо визнання такого правочину недійсним є законними та обґрунтованими. За таких встановлених судом обставин, оспорюваний правочин слід визнати недійсним, а також скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_6 на гаражний бокс № НОМЕР_1 по АДРЕСА_1 .

Щодо вимог про витребування майна із чужого незаконного володіння, суд дійшов наступного.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ч.1 ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно зі ст.387 ЦК України власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Таким чином, особа, яка вважає, що договором купівлі-продажу рухомого або нерухомого майна порушуються її права як власника або законного користувача цього майна, має право на витребування цього майна від останнього набувача, що і є належним способом захисту її порушеного права.

Власник із дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року у справі №6-140цс14, з яким погодилася Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16.

Крім того, пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у пункті 22 своєї постанови від 7 лютого 2014 року № 5 Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав роз`яснив, коли майно придбано за договором в особи, яка не мала права його відчужувати, то власник має право на підставі статті 388 ЦК звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним. Це стосується не лише випадків, коли укладено один договір із порушенням закону, а й випадків, коли спірне майно відчужено на підставі наступних договорів.

Разом із цим позивач та третя особа у своїх вимогах наполягали саме на витребуванні спірного майна із чужого незаконного володіння ОСОБА_6 , не надаючи жодних доказів на підтвердження права власності на спірний гаражний бокс. Враховуючи обставини, встановлені судом та викладені вище, суд доходить до висновку, що положення ст.387 ЦК України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

При цьому суд наголошує, що судове доказування - це діяльність учасників процесу при визначальній ролі суду по наданню, збиранню, дослідженню і оцінці доказів з метою встановлення з їх допомогою обставин цивільної справи. При цьому, збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи і передує акту застосування в судовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов`язків у сторін.

У відповідності до частини 1 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст.78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 12 ЦПК України , кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Таким чином, оскільки відповідач, на виконання свого процесуального обов`язку не надав належних, і неспростовних доказів на підтвердження своєї позиції, а також оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилаються позивач та третя особа, як на підставу для задоволення позову частково знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, суд ухвалює рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст.13, 41 Конституції України, ст.ст.202, 203, 215, 216, 319, 321, 328, 387, 626, 655, 656, 658 ЦК України, керуючись ст.ст.3, 4, 10-13, 76-82, 133, 141, 259, 263, 265, 268, 273, 289, 352, 354 ЦПК України, суд, -

вирішив:

Позовні вимоги ОСОБА_5 до ОСОБА_6 , треті особи приватний нотаріус ХМНО Макушева Наталія Віталіївна, гаражний кооператив Незабудка про визнання договору купівлі-продажу недійсним та витребування майна із чужого незаконного володіння - задовольнити частково.

Позовні вимоги представника третьої особи Голови гаражного кооперативу Незабудка до ОСОБА_6 , третя особа приватний нотаріус ХМНО Макушева Наталія Віталіївна про визнання договору купівлі-продажу недійсним та витребування майна із чужого незаконного володіння - задовольнити частково.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу від 28.04.2015 року за реєстровим №258, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Макушевою Н.В..

Скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_6 на гаражний бокс № НОМЕР_1 , розташований по АДРЕСА_1 .

В іншій частині позовних вимог в задоволенні відмовити.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 судовий збір у розмірі 1409 (одна тисяча чотириста дев»ять) гривень 60 копійок.

Заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання рішенням законної сили, після чого підлягають скасуванню. Якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження, вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Відповідно ч.3 ст.354 ЦПК України строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Повний текст рішення складений 27.08.2020 року.

Сторони та інші учасники справи:

позивач - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ;

відповідач - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , рнокпп НОМЕР_3 , АДРЕСА_3 ;

треті особи: приватний нотаріус ХМНО Макушева Наталія Віталіївна, м.Харків, вул.Кооперативна, буд.30; гаражний кооператив Незабудка , ЄДРПОУ 30412562, м.Харків, вул.Клочківська буд.295.

Головуючий суддя: Д.В.Цвірюк