Рішення

від 11.08.2020 по справі 907/567/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Рішення

11.08.2020 р. м. Ужгород Справа № 907/567/19

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Закарпатінтерпорт» , м. Чоп

до відповідача Закарпатської митниці ДФС, м. Ужгород

про стягнення 687 834 грн. 44 коп. за надані послуги по зберіганню вилученого (затриманого) вантажу ,

Суддя господарського суду - Пригара Л.І.

Секретар судового засідання - Тягнибок К.О.

представники :

Позивача - Логойда В.М., адвокат, ордер серії ЗР № 45019 від 16.10.2019 року

Відповідача - Марканич В.М., довіреність № 62/24/07-70-10 від 04.03.2020 року

СУТЬ СПОРУ: Товариством з обмеженою відповідальністю «Закарпатінтерпорт» , м. Чоп заявлено позов до відповідача Закарпатської митниці ДФС, м. Ужгород про стягнення 687 834 грн. 44 коп. за надані послуги по зберіганню вилученого (затриманого) вантажу.

Позивач просить суд задоволити позов в повному обсязі, обґрунтовуючи позовні вимоги доданими до матеріалів справи документальними доказами. В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що внаслідок заборони експорту з України ділової деревини (ліса-кругляка) та затримання транспортних засобів з вантажем "ліс", позивач за замовленням відповідача на підставі договору зберігання майна, що знаходиться під митним контролем № 240/179 від 04.07.2016 року (із змінами до нього), надав послуги вивантаження і зберігання вантажу "ліс" у загальному обсязі 2159,94 куб.м. на власних об`єктах у м. Мукачево. Вказує на те, що після закінчення строку дії договору майно, що передавалося зберігачу, не було вивезено поклажодавцем і продовжувало зберігатися у позивача до 21.08.2017 року, при цьому, оплату за надані у 2017 році послуги відповідач не здійснив. Враховуючи узгоджену між сторонами договору ставку - 1 грн. 50 коп. за зберігання 1 м 3 вантажу/добу, на думку позивача, сума наданих та неоплачених послуг по зберіганню за вказаний період складає 687 834 грн. 44 коп., яку позивач просить стягнути з відповідача.

Відповідач у відзиві на позовну заяву та запереченнях на відповідь на відзив на позовну заяву проти позову заперечив та просить суд відмовити у задоволенні позову повністю. Стверджує про те, що у період з 01.01.2017 року по 21.08.2017 року між сторонами спору не було договірних відносин і позивач не звертався до відповідача з приводу переданих йому на зберігання лісоматеріалів або наявності заборгованості. Крім того, відповідач наголошує, що позивачем не надано жодних доказів щодо здійснення позивачем функцій по зберіганню лісоматеріалів (відсутні належні та допустимі докази нарахування заробітної плати працівникам за охорону переданого майна, витрат, пов`язаних із функціонуванням місяця зберігання тощо).

Стверджує відповідач також і про те, що згідно договорів зберігання № 309 від 23.12.2016 року, № 251 від 18.11.2016 року, № 240/179 від 04.07.2016 року, № 319 від 27.12.2016 року, укладених із позивачем, останньому було перераховано кошти у розмірі 692 800 грн., а всього було перераховано позивачу згідно відповідних договорів за 2016-2019 роки (щодо зберігання, вантажних робіт, охорони, оренди) у розмірі 2 082 000 грн. Разом з тим, за твердженням відповідача, згідно актів взаємних розрахунків за 2016-2018 роки відповідачем проведено розрахунки з позивачем у повному обсязі та заборгованість перед позивачем відсутня.

Наголошує відповідач на тому, що задоволення позовних вимог призведе до блокування рахунків митниці до кінця наступного бюджетного року, що матиме наслідком повне зупинення обслуговування митної інфраструктури в Закарпатській області, нанесення непоправної шкоди суспільству та міжнародному іміджу держави Україна.

Не погоджується відповідач і з аргументами позивача щодо причин відсутності заборгованості в актах звірки. Зокрема, зазначає, що виявлення та фіксування активів і зобов`язань, які не відповідають критеріям визнання, забезпечуються при проведенні інвентаризації, яку підприємства зобов`язані проводити відповідно до ст. 10 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

У відповіді на відзив, додатково поданих клопотаннях та поясненнях представника позивача, наданих у судовому засіданні, позивач наголошує, що питання розрахунків за продовження зберігання майна після завершення строку дії договору зберігання прямо врегульоване ст. 946 Цивільного кодексу України; позивач неодноразово звертався до відповідача за врегулюванням заборгованості, хоча, за законом не був зобов`язаний це робити; несення та облік витрат по наданню послуг по зберіганню є внутрішнім питанням позивача і не входить в предмет доказування по справі; співмірність витрат на зберігання з вартістю затриманого митницею майна не може бути підставою для відмови від оплати фактично наданих послуг; стан бухгалтерського обліку та положення актів звірки взаємних розрахунків не є встановленою законом підставою припинення цивільних (господарських) зобов`язань, а крім того, спірні суми не включалися в акти звірки у 2017 і 2018 роках через непідписання відповідачем актів про надання послуг по зберіганню за січень-серпень 2017 року; можливість блокування рахунків відповідача не є підставою для відмови від виконання господарських зобов`язань, а також не може призвести до зупинення виконання відповідачем своїх функцій; розрахунок позовних вимог є правильним, на додаткове обґрунтування чого позивачем подано калькуляцію вартості послуг.

У судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечив та у наданих усних поясненнях в цілому підтримав підстави заперечень проти позовних вимог, зазначені у відзиві на позов. Разом з тим, підтвердив, що затриманий митницею вантаж (лісоматеріали) справді було розміщено на зберіганні у позивача та майно продовжувало зберігатися у останнього і після завершення дії договору.

Відповідно до ст. 233 ГПК України, рішення по даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем та відповідачем.

Вивчивши та дослідивши матеріали справи,

суд Встановив:

Позивач є правонаступником всіх прав та обов`язків ПрАТ «Закарпатінтерпорт» (код ЄДРПОУ 22104970) у зв`язку з проведеною з 01.03.2017 року реорганізацією останнього шляхом перетворення (зміни організаційно-правової форми) у Товариство з обмеженою відповідальністю «Закарпатінтерпорт» (код ЄДРПОУ 22104970), що підтверджується наданою у матеріали справи випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Відповідач станом на момент прийняття рішення у справі також знаходиться у процедурі припинення, а саме, реорганізації шляхом приєднання до Закарпатської митниці Держмитслужби (код ЄДРПОУ 43337207) згідно з постановою Кабінету Міністрів України «Про утворення територіальних органів Державної митної служби» № 858 від 02.10.2019 року, проте, згідно з даними з ЄДРЮОФОПтаГФ його діяльність на момент прийняття рішення суду ще не припинено, а отже підстав для застосування ст. 52 ГПК України суд наразі не знаходить.

Між Приватним акціонерним товариством «Закарпатінтерпорт» (зберігачем, позивачем у справі) та Закарпатською митницею ДФС (поклажодавцем, відповідачем у справі) було укладено договір зберігання майна, що знаходиться під митним контролем № 240/179 від 04.07.2016 року (з додатками до нього), відповідно до п. 1.1. якого поклажодавець передав на відповідальне зберігання майно, що перебуває під митним контролем, а саме, вилучені за протоколами про порушення митних правил Закарпатською митницею ДФС лісо- та пиломатеріали, а зберігач - забезпечує його зберігання за адресою: м. Мукачево, пров. Шевченка, 1а.

На підтвердження факту передачі майна на зберігання, у відповідності до п. 1.2. договору, сторонами були складені видаткові накладні (вимоги) № 157 від 04.07.2016 року, № 167 від 08.07.2016 року, № 178 від 21.07.2016 року, № № 189, 190 від 28.07.2016 року, № № 198-201 від 09.08.2016 року, № № 208, 209 від 17.08.2016 року, № № 214-217 від 22.08.2016 року, № № 260-262 від 19.09.2016 року, № № 296-300 від 24.10.2016 року, № № 305-308 від 01.11.2016 року, № № 309-311 від 02.11.2016 року, № № 326, 327 від 11.11.2016 року та акти приймання-передачі матеріальних цінностей на відповідальне зберігання б/н від аналогічних дат. Згідно вказаних прибутково-видаткових документів відповідачем передано на відповідальне зберігання позивачу лісоматеріали (бук, осика, граб, сосна, береза, береста, ясень, дуб червоний, клен, ялина), які по якісних характеристиках та розмірах відповідають вимогам дров по ГОСТ 3243-88 та деревини дров`яної для технологічних потреб по ТУУ 56.196-95, коди УКТ ЗЕД - 4401100000 та 4403921000, у кількості 2159,94 м 3 , загальною вартістю 1 008 167 грн. 41 коп., затримані відповідачем згідно протоколів про порушення митних правил № 1090/30512/16 від 24.06.2016 року, № 1135/30516/16 від 02.07.2016 року, № 1275/30501/16 від 19.07.2016 року, № № 1308/30501/16, 1310/30501/16 від 25.07.2016 року, № 1386/30512/16 від 04.08.2016 року, № № 1390/30501/16, 1391/30501/16, 1392/30501/16 від 05.08.2016 року, № № 1438/30512/16, 1439/30512/16 від 12.08.2016 року, № № 1504/30501/16, 1505/30501/16, 1506/30501/16, 1507/30501/16 від 18.08.2016 року, № № 1569/30516/16, 1570/30516/16, 1571/30516/16 від 29.08.2016 року, № № 1789/30501/16, 1790/30501/16, 1791/30501/16, 1792/30501/16 від 28.09.2016 року, № 1798/30501/16 від 30.09.2016 року, № 1821/30501/16 від 03.10.2016 року, № 1866/30501/16 від 10.10.2016 року, № № 1872/30501/16, 1875/30501/16, 1876/30501/16, 1877/30501/16, 1878/30501/16 від 11.10.2016 року, № № 2105/30501/16, 2106/30501/16 від 11.11.2016 року. Факт передачі майна на зберігання згідно вказаних документів представники обох сторін у судовому засіданні підтвердили.

Відповідно до положень договору № 240/179 від 04.07.2016 року відповідач мав право у будь-який час вимагати у позивача негайного повернення (повністю або частково) майна, яке знаходиться на зберіганні (п. 2.1.2. Договору), а позивач - обов`язок повертати майно відповідачу за першою вимогою останнього (п. 2.2.7. Договору). Таке повернення майна позивачем відповідачу було здійснено згідно з доданими до матеріалів справи прибутковими накладними (вимогами) № № 17-19 від 24.02.2017 року (у кількості 167,931 м 3 ), № 24 від 09.03.2017 року (у кількості 61,698 м 3 ), № № 55-57 від 04.08.2017 року (у кількості 145,752 м 3 ) та № № 68, 71-74, 80-83, 85, 86, 88-101 від 21.08.2017 року (у кількості 1784,559 м 3 ) та актами прийому-передачі матеріальних цінностей від аналогічних дат. Факт повернення майна із зберігання згідно вказаних документів представники обох сторін у судовому засіданні підтвердили, заперечень щодо кількісних та якісних показників майна, що поверталося із зберігання, з вищевказаних документів не випливає і представником відповідача не заявлено.

Строк дії договору сторонами встановлено у п. 7.1. Договору, яким визначено, що договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами, діє до 31.12.2016 року та у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань. При цьому згідно п. 4.1. договору зберігачу заборонено вчиняти щодо майна, переданого на відповідальне зберігання, будь-які дії без дозволу поклажодавця.

Після закінчення бюджетного 2016 року майно, що передавалося зберігачу, не було вивезено поклажодавцем і продовжувало зберігатися у позивача та було повернуто в повному обсязі згідно з накладними (вимогами) № № 17-19 від 24.02.2017 року (у кількості 167,931 м 3 ), № 24 від 09.03.2017 року (у кількості 61,698 м 3 ), № № 55-57 від 04.08.2017 року (у кількості 145,752 м 3 ) та № № 68, 71-74, 80-83, 85, 86, 88-101 від 21.08.2017 року (у кількості 1784,559 м 3 ) та актами прийому-передачі матеріальних цінностей на відповідальне зберігання б/н від аналогічних дат.

Факт повернення майна із зберігання згідно вказаних документів представники обох сторін у судовому засіданні підтвердили, заперечень щодо кількісних та якісних показників майна, що поверталося із зберігання, з вищевказаних документів не випливає і представником відповідача не заявлено .

Посилаючись на ч. 3 ст. 946 Цивільного кодексу України, внаслідок невизнання відповідачем обов`язку оплатити надані послуги зберігання за період з 01.01.2017 року до 21.08.2017 року, позивач просить стягнути суму 687 834 грн. 44 коп., яка відповідає узгодженій між сторонами ставці в розмірі 1 грн. 50 коп. за зберігання 1 м 3 вантажу/добу в примусовому порядку.

Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню повністю, виходячи з наступного.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Нормою ст. 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майново - господарськими визнаються цивільно - правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності та регулюються Цивільним кодексом України з врахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Таким чином, на день розгляду спору в суді, обставини спору оцінюються судом з огляду на правила Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, на виконання укладеного між сторонами спору Договору зберігання майна, що знаходиться під митним контролем № 240/179 від 04.07.2016 року (із внесеними змінами до нього), позивачем було прийнято на зберігання від відповідача лісо-пиломатеріали у загальному обсязі 2159,94 м 3 . При цьому, матеріали справи не містять, та не заперечується і жодною із сторін спору, що після закінчення строку дії договору, а саме, після 31.12.2016 року майно було належним чином повернуто поклажодавцеві (відповідачу) у період з 24.02.2017 року по 21.08.2017 року.

Приписами ст. 946 Цивільного кодексу України визначено, що якщо поклажодавець після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов`язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання. При цьому, плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.

Згідно протоколу узгодження ціни, що є додатком до Договору № 240/179 від 04.02.2016 року за послуги по зберіганню вантажу між сторонами було узгоджено ставку в розмірі 1 грн. 50 коп. за зберігання 1 м 3 вантажу/добу.

За таких обставин, суд вважає доведеною вартість послуг зі зберігання 1 м 3 вантажу протягом доби, яка склала суму 1 грн. 50 коп.

Судом встановлено, що факт повернення переданого на зберігання майна поклажодавцю за період з 24.02.2017 року по 21.08.2017 року підтверджено долученими до справи доказами (п/накладними № № 17, 18, 19 від 24.02.2017 року, № 24 від 09.03.2017 року, № № 55, 56, 57 від 04.08.2017 року, № № 68, 71, 72, 73, 74, 80, 81, 82, 83, 85, 86, 88, 89, 90,91, 92, 93, 94, 95, 96, 97, 98, 99, 100, 101 від 21.08.2017 року та актами прийому-передачі матеріальних цінностей на відповідальне зберігання б/н від аналогічних дат).

Відтак, суд вважає підтвердженим належними і допустимими доказами факт зберігання позивачем на замовлення відповідача майна (деревини) у період з 04.07.2016 року по 21.08.2017 року (включно), в тому числі з 01.01.2017 року по 24.02.2017 року - у загальній кількості 2159,94 м 3 , з 25.02.2017 року по 09.03.2017 року - 1992,009 м 3 , з 10.03.2017 року по 04.08.2017 року - 1930,311 м 3 , з 05.08.2017 року по 21.08.2017 року - 1784,559 м 3 .

За таких обставин, зважаючи на визначений ст. 946 Цивільного кодексу України обов`язок внести плату за час зберігання речі після закінчення дії договору, вимоги позивача є обґрунтованими.

Разом з тим, суд констатує, що договором № 240/179 від 04.07.2016 року (із змінами до нього), як і застосовуваними до спірних правовідносин положеннями чинного цивільного та господарського законодавства, не передбачено обов`язку позивача робити будь-які повідомлення на адресу відповідача у зв`язку з припиненням строку дії договору зберігання (щодо необхідності забрати майно чи розпорядитися ним іншим чином тощо). У зв`язку з цим, суд відхиляє посилання відповідача на те, що позивач не звертався до відповідача щодо необхідності врегулювання даного питання. Крім того, вказані твердження відповідача спростовуються матеріалами справи, які містять листи позивача, надіслані на адресу відповідача та Закарпатської обласної державної адміністрації № 79 від 24.05.2017 року, № 184 від 18.12.2017 року та № 45 від 07.08.2019 року з доказами їх подання відповідачу нарочним та надсилання поштовим зв`язком, в яких ставилось питання про підписання договорів зберігання на 2017 рік (або пролонгації вже існуючих договорів) та фінансування видатків митниці на оплату послуг позивача у 2017 році.

Згідно ч. 3 ст. 946 Цивільного кодексу України якщо поклажодавець після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов`язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання. Судом встановлено, що фактичний час зберігання майна після передбаченого договором строку склав з 01.01.2017 року по 21.08.2017 року. Наданий позивачем до матеріалів справи розрахунок позовних вимог зазначає ту саму ставку за зберігання, яка погоджена сторонами протоколом узгодження ціни та склалася у відносинах між сторонами станом на 31.12.2016 року (1,50 грн./1м 3 /доба). Необхідності застосування до спірних правовідносин іншого розміру плати за час фактичного зберігання майна сторонами не заявлено і не обґрунтовувалося. Перевіривши вказаний позивачем у позовній заяві розрахунок заборгованості, судом встановлено, що такий здійснено правильно (54 дні*1,50 грн.*167,931 м 3 = 13 602 грн. 41 коп., 67 дні*1,50 грн.*61,698 м 3 = 6 200 грн. 65 коп., 215 дні*1,50 грн.*145,752 м 3 = 47 005 грн. 02 коп., 232 дні*1,50 грн.*1784,559 м 3 = 621 026 грн. 36 коп., що в загальному складає 687 834 грн. 44 коп.), а відповідні посилання відповідача на необґрунтованість розрахунку суд відхиляє, як безпідставні.

Таким чином, суд вважає вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 687 834 грн. 44 коп. за надані послуги по зберіганню вилученого (затриманого) вантажу документально доведеними та обґрунтованими. Позов підлягає задоволенню в повному обсязі .

Стосовно заперечень відповідача щодо відсутності у матеріалах справи доказів фактичного несення і бухгалтерського обліку позивачем витрат на зберігання майна, переданого відповідачем на відповідальне зберігання згідно з договором № 240/179 від 04.07.2016 року (із змінами до нього), суд зазначає, що сам факт повернення позивачем майна відповідачу у період з 24.02.2017 року по 21.08.2017 року у повному обсязі і без зауважень щодо його стану з боку відповідача у накладних/актах прийому-передачі від 24.02.2017 року, 09.03.2017 року, від 04.08.2017 року та 21.08.2017 року підтверджує належне виконання договору позивачем і його право вимагати від відповідача проведення оплати наданих послуг. При цьому, не має юридичного значення і, відповідно, не входить до предмету доказування по справі, факт своєчасності і повноти розрахунків позивача по заробітній платі, податках, комунальних послугах та інших витратах, які позивач несе на користь інших осіб у зв`язку з виконанням ним господарських зобов`язань перед відповідачем.

Суд також не вважає такими, що відносяться до суті спору, посилання відповідача на значну вартість наданих послуг порівняно з вартістю майна, що зберігалося, а також на негативні наслідки для фінансового стану відповідача у разі задоволення позовних вимог, оскільки вказані аргументи цивільним та господарським законодавством, зокрема, ст. ст. 526, 625 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, не розглядаються в якості підстави для відмови від виконання взятих на себе господарських зобов`язань. Враховуючи це, суд не вважає обґрунтованим посилання відповідача на порушення позивачем загальних засад цивільного законодавства, зокрема, принципів розумності, добросовісності та справедливості.

Суд відхиляє також посилання представника відповідача на те, що згідно п. 3.3. договору № 240/179 від 04.07.2016 року (із змінами до нього) оплата за надані послуги може бути проведена виключно за наявності відповідних бюджетних асигнувань на зазначені цілі на рахунку відповідача та надання дозволу на проведення оплати органами Державної казначейської служби України. Зазначений механізм використання бюджетних коштів передбачений договором № 240/179 від 04.07.2016 року (із змінами до нього) для виконання зобов`язання, яке брав на себе відповідач у період з 04.07.2016 року по 31.12.2016 року, тоді як позов пред`явлено у зв`язку з вимушеним продовженням зберігання майна позивачем внаслідок бездіяльності відповідача, правові наслідки чого прямо передбачені ч. 3 ст. 946 Цивільного кодексу України, яка не ставить необхідність оплати фактично одержаних відповідачем послуг в залежність від наявності коштів у відповідача чи отримання ним будь-якого дозволу інших осіб на використання таких коштів.

Суд також погоджується з посиланням позивача на прецедентну практику Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Юліус проти України" щодо неправомірності посилання бюджетної установи на відсутність бюджетного фінансування як на підставу невиконання нею грошових зобов`язань, тим більше по фактично отриманих послугах. Зазначений підхід також відповідає правовим позиціям Верховного Суду, викладеним, зокрема, у постанові від 08.07.2019 року у справі № 910/4375/18.

Разом з тим, суд не приймає до уваги заперечення відповідача щодо того, що рахунок № 42 за надані послуги, як і акт виконаних робіт № 40, було виставлено лише 07.08.2019 року, тобто, за спливом 2 років після фактичного надання послуг, оскільки матеріалами справи, зокрема, доданою до матеріалів справи перепискою сторін та поясненнями представника відповідача підтверджується, що відповідач не визнавав і продовжує не визнавати заборгованість по оплаті за надання послуг у 2017 році. За таких обставин, направлення позивачем рахунків та актів виконаних робіт відповідачу за допомогою поштового зв`язку по спливу тривалого строку, протягом якого позивач намагався врегулювати спірні відносини шляхом переговорів, не суперечить положенням чинного законодавства. Суд констатує, що законодавством України не встановлені строки, протягом яких зберігач вправі запропонувати поклажодавцю задокументувати у бухгалтерському обліку господарську операцію, що мала місце між ними. Водночас, суд відзначає, що визначальними для фіксації взаємовідносин сторін і підтвердження надання послуг по зберіганню у даному випадку є прибутково-видаткові документи щодо передачі майна на зберігання та повернення такого майна сторонами, а також наявна у матеріалах справи копія інвентаризаційного опису матеріальних цінностей, прийнятих на відповідальне зберігання, від 22.06.2017 року, яким сторони підтвердили продовження зберігання майна відповідача позивачем станом на вказану дату, тоді як рахунок на оплату та акт наданих послуг, незалежно від дати їх виставлення, носять допоміжний характер і використовуються в першу чергу для цілей бухгалтерського обліку. Тобто, факт непідписання акту наданих послуг відповідачем чи дата його надіслання відповідачу самі по собі не можуть бути підставою для твердження відповідача про відсутність у нього відповідного грошового зобов`язання по оплаті наданих послуг.

У цьому же контексті суд оцінює і твердження відповідача про відсутність заборгованості, стягнення якої є предметом позову, у актах звірки взаєморозрахунків сторін, що підписувалися у 2017 та 2018 роках. Акт звірки взаєморозрахунків, як документ, що свідчить про стан відображення заборгованостей сторін в їхніх регістрах та на рахунках бухгалтерського обліку, може надавати суду важливу додаткову інформацію по справі, а у випадках, прямо передбачених законом, може навіть мати юридичне значення (наприклад, для переривання перебігу позовної давності згідно ч. 1 ст. 264 Цивільного кодексу України при визнанні заборгованості стороною, яка цей акт підписала). Однак у випадку, якщо такий акт звірки явно суперечить змісту первинних господарських документів (у даному випадку прибуткових/видаткових накладних та актів приймання-передачі матеріальних цінностей), перевагу слід віддавати первинним документам, які свідчать про фактичних рух товарів/виконання робіт/надання послуг, тобто фактичне виконання господарського зобов`язання. У даному випадку, явна суперечність між положеннями актів звірки та прибутково-видатковими документами, які відображають фактичний рух товарно-матеріальних цінностей (в сукупності з положеннями ст. 946 Цивільного кодексу України щодо фінансових наслідків такого руху), тягне за собою застосування ч. 3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» , згідно з якою права і обов`язки сторін, які виникають за результатами здійснення господарської операції, оформленої первинним документом відповідно до вимог цього Закону, не залежать від факту відображення її в регістрах та на рахунках бухгалтерського обліку.

Заперечення відповідача про відсутність заборгованості з огляду на підписані між сторонами акти звірки судом відхиляються з огляду на наступне. Відповідно до вимог чинного законодавства, акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом. Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо, однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Наведене відповідає позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 05.03.2019 року у справі № 910/1389/18.

З огляду на таке, сам факт відсутності зафіксованої в акті спірної заборгованості відповідача перед позивачем не спростовує наведених вище висновків суду щодо доведеності факту надання позивачем послуг зберігання протягом періоду: 01.01.2017-21.08.2017 та, відповідно, обов`язку їх оплатити відповідачем, оскільки такі ґрунтуються на зібраних у справі та оцінених судом в сукупності доказах.

Згідно ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Положеннями ст. 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

В силу ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона покликається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

З врахуванням вищевикладеного в сукупності, суд приходить до висновку про задоволення позову повністю.

Судові витрати підлягають віднесенню на відповідача у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у розмірі 10 317 грн. 53 коп. на відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Керуючись ст. ст. 11, 13, 14, 73 - 79, 86, 129, 210, 220, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України,

СУД ВИРІШИВ :

1. Позов задоволити повністю.

2. Стягнути з Закарпатської митниці ДФС, 88000, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Собранецька, буд. 20 (код ЄДРПОУ 39515893) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Закарпатінтерпорт» , 89502, Закарпатська область, м. Чоп, вул. Берег, буд. 95 (код ЄДРПОУ 22104970) суму 687 834 (Шістсот вісімдесят сім тисяч вісімсот тридцять чотири гривні) грн. 44 коп. за надані послуги по зберіганню вилученого (затриманого) вантажу, а також суму 10 317 (Десять тисяч триста сімнадцять гривень) грн. 53 коп. на відшкодування витрат по сплаті судового збору.

3. На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.

4. Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по даній справі - http://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.

Повне судове рішення складено 31.08.2020 року.

Суддя Пригара Л.І.