Постанова

від 31.08.2020 по справі 755/13209/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31серпня 2020 року м. Київ

Справа № 755/13209/18

Апеляційне провадження №22-ц/824/7861/2020

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В.

суддів: Андрієнко А.М., Поліщук Н.В.

за участю секретарів Голопапи Д.І., Лугового Р.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва постановленого під головуванням судді Катющенко В.П. 03 березня 2020 року у м. Києві, повний текст рішення складений 12 березня 2020 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Житлово-будівельного кооперативу Печерський-5 про визнання незаконним і скасування рішення загальних зборів членів кооперативу від 31 березня 2018 року,

В С Т А Н О В И В

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду першої інстанції з вищевказаним позовом, в якому просила суд визнати незаконним та скасувати рішення загальних зборів членів ЖБК Печерський-5 про обрання нового складу правління від 31 березня 2018 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що з 18 травня 2016 року вона є членом кооперативу ЖБК Печерський-5 , який знаходиться за адресою: м. Київ, Дарницький бульвар, будинок 9. 23 травня 2018 року з`явилася інформація про обрання нового складу правління ЖБК Печерський-5 . Обрання нового складу правління кооперативу було проведено 31 березня 2018 року, про що свідчить протокол загальних зборів членів ЖБК Печерський-5 , проте із 46 присутніх на цих зборах мешканців будинку АДРЕСА_1 , лише 28 є членами ЖБК Печерський-5 , а інші члени не були запрошені і повідомлені про збори, отже лише з цієї підстави загальні збори є нелегітимними. Крім того, всупереч п. 6.1 чинного Статуту до складу правління були обрані особи, які не проживають у вказаному будинку

Позивач вважає, що загальні збори ЖБК Печерський-5 від 31 березня 2018 року не проходили зовсім та відповідні рішення в цей день не приймалися. З огляду на викладене, положення Закону України Про кооперацію , позивач вважає, що загальні збори членів кооперативу Печерський-5 31 березня 2018 року, на яких обрано новий склад правління, є незаконними та такими, що суперечать вимогам статуту та закону, а отже прийняті на них рішення підлягають скасуванню.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 03 березня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Житлово-будівельного кооперативу Печерський-5 про визнання незаконним і скасування рішення загальних зборів членів кооперативу від 31 березня 2018 року - залишено без задоволення.

Рішення суду мотивовано тим, що рішення загальних зборів ЖБК Печерський-5 ,оформлене протоколом від 31 березня 2018 року, прийнято за наявності кворуму та з дотриманням процедури встановленої Статутом у новій редакції, затвердженого протоколом №1 загальних зборів ЖБК Печерський-5 , та у відповідності до діючого законодавства, зокрема Закону України Про кооперацію .

Не погодилась із вищезазначеним судовим рішенням позивач, нею подано апеляційну скаргу, в якій вона вказує на те, що рішення суду є незаконним та необгрунтованим, прийнятим з неправильним установленням обставин, які мають значення для справи та неправильним їх дослідженням і оцінкою. Зазначає про те, що судом першої інстанції не було досліджено обставину щодо порушення скликання Загальних зборів членів ЖБК Печерський-5 , що суперечить с Статуту та Закону України Про кооперацію . Суд першої інстанції не звернув увагу на невідповідність списку поквартирного голосування та відсутність реєстру присутніх членів кооперативу при проведенні спірного голосування та оформлення результатів. Таким чином, наявні докази в матеріалах справи, не дають можливість встановити достовірну кількість членів ЖБК Печерський-5 станом на 31 березня 2018 року. Також зазначає про те, що судом першої інстанції було надано суттєву перевагу доказам та доводам відповідача та залишено поза увагою доводи позивача, що є грубим порушенням рівності та змагальності сторін.

Враховуючи викладене, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 підтримали апеляційну скаргу з підстав викладених у ній та просили її задовольнити.

Представники відповідача Бондаренко Л.О., та Кепич І.В. просили апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернулася з позовом до ЖБК Печерський-5 про визнання незаконними та скасування рішень загальних зборів членів кооперативу, оформлених протоколом від 31 березня 2018 року, посилаючись на те, що загальні збори кооперативу, на яких були прийняті спірні рішення, відбулися з численними порушеннями вимог Закону України Про кооперацію та положень Статуту.

Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а за ч. 1 ст.16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу.

За змістом ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.

Разом з тим відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена ст. 20 ГПК України, за змістом частини першої якої господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку (ч. 1 ст. 80 ЦК України).

За змістом ст. ст. 85 і 86 ЦК України, ст.ст. 6 і 19-1 Закону України Про кооперацію житлово-будівельний кооператив належить до непідприємницьких товариств.

28 березня 2014 року набрав чинності Закон України від 10 жовтня 2013 року № 642-VII Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення правового регулювання діяльності юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців . Згідно з п.п. 1 п. 3 цього Закону п. 4 ч. 1 ГПК України викладено в новій редакції, відповідно до якої господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов`язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів (близький за змістом припис передбачає п. 3 ч. 1 ст. 20 ГПК України в редакції, чинній на час ухвалення судами попередніх інстанцій оскаржуваних судових рішень).

Отже, з 28 березня 2014 року процесуальний закон передбачив юрисдикцію господарського суду щодо розгляду справ, які виникають з корпоративних відносин у спорах не лише господарського товариства з його учасниками (засновниками, акціонерами, членами), але й інших юридичних осіб з їхніми учасниками (засновниками, акціонерами, членами), якщо такий спір пов`язаний, зокрема з діяльністю відповідної юридичної особи й управлінням нею. Вказаний правовий висновок викладений у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2018 року у справі № 478/2192/13-ц.

При визначенні юрисдикції (предметної та суб`єктної) справ, що виникають з корпоративних відносин, слід виходити з таких міркувань.

За змістом положень ст. 167 ГК України корпоративні відносини - це відносини, які виникають, змінюються та припиняються щодо права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Стаття 55 ГК України визначає господарські організації як юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані у встановленому законом порядку.

Господарською діяльністю у ГК України вважається діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Цей Кодекс розрізняє господарську діяльність, яка має на меті отримання прибутку (підприємництво) і некомерційну господарську діяльність, яка здійснюється без такої мети (ст. 3 ГК України).

За способом утворення (заснування) та формування статутного капіталу ст.63 ГК України відносить кооперативні підприємства до корпоративних, а за формою власності - до підприємств колективної власності.

Корпоративне підприємство характеризується тим, що утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об`єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства.

Підприємством колективної власності визнається корпоративне або унітарне підприємство, що діє на основі колективної власності засновника (засновників) (ст. 93 ГК України).

Кооперативи як добровільні об`єднання громадян з метою спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань можуть створюватися у різних галузях (виробничі, споживчі, житлові тощо). Діяльність різних видів кооперативів регулюється законом. Господарська діяльність кооперативів повинна здійснюватися відповідно до вимог цього Кодексу, інших законодавчих актів (ст. 94 ГК України).

Вищезазначені норми ГК України кореспондуються із приписами ст. ст. 83, 85, 86 ЦК України, згідно з положеннями яких юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом. Товариством є організація, створена шляхом об`єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом. Непідприємницькими товариствами є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками. Непідприємницькі товариства (кооперативи, крім виробничих, об`єднання громадян тощо) та установи можуть поряд зі своєю основною діяльністю здійснювати підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлено законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню.

Особливості створення кооперативів та ведення господарської діяльності обслуговуючими кооперативами визначається Законом України Про кооперацію , за змістом положень ст.ст. 2, 6, 9 якого кооператив є юридичною особою, державна реєстрація якого проводиться в порядку, передбаченому законом. Відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути сільськогосподарськими, житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо.

Обслуговуючий кооператив - це кооператив, який утворюється шляхом об`єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності. Обслуговуючі кооперативи надають послуги іншим особам в обсягах, що не перевищують 20 відсотків загального обороту кооперативу. Обслуговуючий кооператив надає послуги своїм членам, не маючи на меті одержання прибутку (ст. 2 Закону України Про кооперацію ).

Таким чином, житлово-будівельний кооператив незалежно від напряму його діяльності, є юридичною особою, яка здійснює некомерційну господарську діяльність з моменту державної реєстрації на підставі закону та свого статуту.

За змістом наведених норм, корпоративні права характеризуються тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи має право на участь в управлінні господарською організацією та інші правомочності, передбачені законом і статутними документами.

Згідно з положеннями ст. 12 Закону України Про кооперацію основними правами члена кооперативу є, зокрема участь в господарській діяльності кооперативу, а також в управлінні кооперативом, право голосу на його загальних зборах, право обирати і бути обраним в органи управління; користування послугами кооперативу; право вносити пропозиції щодо поліпшення роботи кооперативу, усунення недоліків у роботі його органів управління та посадових осіб; право звертатися до органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу, посадових осіб кооперативу із запитами, пов`язаними з членством у кооперативі, діяльністю кооперативу та його посадових осіб, одержувати письмові відповіді на свої запити.

Члени обслуговуючого кооперативу незалежно від напряму його діяльності є носіями корпоративних прав, а відносини між його членами та кооперативом, які пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, є корпоративними.

Подібні за змістом висновки у відповідних правовідносинах викладено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 24 квітня 2019 року у справі № 509/577/18 (провадження № 14-170цс19), від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/7554/18 (провадження № 12-8гс19), від 17 грудня 2019 року у справі № 904/4887/18 (провадження № 12-92гс19), а також у Постановах Касаційного цивільного суду , зокрема, від 09 квітня 2020 року у справі № 404/1536/17, від 22 квітня 2020 року у справі № 754/1297/17, від 24 червня 2020 року у справі № 753/17304/17.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Згідно з ч.1 ст. 256 ЦПК України, якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної п. 1 ч. 1 ст. 255 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.

В силу ст. 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених ст. ст. 255 та 257 цього Кодексу.

Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених ст. ст. 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.

Якщо судом першої інстанції ухвалено законне і обґрунтоване рішення, смерть фізичної особи - сторони у спорі чи припинення юридичної особи - сторони у спорі, що не допускає правонаступництва, після ухвалення такого рішення не може бути підставою для застосування вимог частини першої цієї статті.

У разі закриття судом апеляційної інстанції провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 цього Кодексу суд за заявою позивача в порядку письмового провадження постановляє ухвалу про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. У разі наявності підстав для підсудності справи за вибором позивача у його заяві має бути зазначено лише один суд, до підсудності якого відноситься вирішення спору

З наведених обставин даної справи вбачається, що спір пов`язаний з реалізацією позивачем, як членом ЖБК Печерський-5 , прав на участь в управлінні ним, тобто корпоративних прав, а тому розгляд цієї справи віднесений до компетенції господарського суду (спір підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства відповідно до вищезазначених вимог закону).

Поняття суд, встановлений законом включає в себе, зокрема таку складову, як дотримання правил юрисдикції та підсудності.

Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Отже, правильним в цій справі є закриття провадження з вищенаведених мотивів.

Ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції не дослідив належним чином питання юрисдикції спору, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку щодо розгляду справи по суті.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про необхідність скасування рішення суду першої інстанції та закриття провадження у справі. Оскільки відповідач має зареєстроване місцезнаходження у м. Києві, то справа є підсудною Господарському суду м. Києва.

Керуючись ст. ст. 255, 256, 367, 368, 374, 377, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

П О С Т А Н О В И В

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 03 березня 2020 року - скасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Житлово-будівельного кооперативу Печерський-5 про визнання незаконним і скасування рішення загальних зборів членів кооперативу від 31 березня 2018 року - закрити.

Роз`яснити позивачу, що розгляд даної справи має відбуватися в порядку господарського судочинства і відноситься до юрисдикції Господарського суду м. Києва. Апеляційний суд також роз`яснює позивачу про наявність у неї права протягом десяти днів з дня отримання нею цієї постанови звернутися до Київського апеляційного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач: В.В. Соколова

Судді: А.М. Андрієнко

Н.В. Поліщук

Повний текст постанови складений 01 вересня 2020 року.