Ухвала

від 03.09.2020 по справі 420/6836/19

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

03 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 420/6836/19

адміністративне провадження № К/9901/20426/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Єресько Л.О.,

суддів: Загороднюка А.Г., Калашнікової О.В.,

перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 січня 2020 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2020 року у справі № 420/6836/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Кам`янобрідському районі м. Луганська, третя особа Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Одеського окружного адміністративного суду із позовом до Управління Пенсійного фонду України в Кам`янобрідському районі м.Луганська, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області, про визнання протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Кам`янобрідському районі м. Луганська що виявилася у неприйнятті наказу про звільнення ОСОБА_1 з 19 червня 2019 року з посади головного спеціаліста - юрисконсульта управління Пенсійного фонду України в Кам`янобрідському районі м. Луганська за власним бажанням у зв`язку з переїздом на нове місце проживання та необхідністю догляду за дитиною з інвалідністю, та невнесенні відповідного запису до трудової книжки ОСОБА_1 про припинення державної служби та зобов`язання Управління Пенсійного фонду України в Кам`янобрідському районі м.Луганська;

винести наказ про звільнення ОСОБА_1 з 19 червня 2019 року з посади головного спеціаліста - юрисконсульта управління Пенсійного фонду України в Кам`янобрідському районі м. Луганська за власним бажанням (ч. 1 ст. 86 Закону України "Про державну службу") у зв`язку з переїздом на нове місце проживання та необхідність догляду за дитиною з інвалідністю, та внести до трудової книжки ОСОБА_1 запис про припинення державної служби - її звільнення з посади головного спеціаліста - юрисконсульта управління Пенсійного фонду України в Кам`янобрідському районі м.Луганська з 19 червня 2019 року за власним бажанням (ч. 1 ст. 86 Закону України "Про державну службу") у зв`язку з переїздом на нове місце проживання та необхідність догляду за дитиною з інвалідністю;

визнання звільненою ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста - юрисконсульта управління Пенсійного фонду України в Кам`янобрідському районі м. Луганська з 19 червня 2019 року за власним бажанням (ч. 1 ст. 86 Закону України "Про державну службу") у зв`язку з переїздом на нове місце проживання та необхідність догляду за дитиною з інвалідністю, та припиненою її публічну.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30 січня 2020 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2020 року, позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Кам`янобрідському районі м. Луганська щодо прийняття наказу про звільнення ОСОБА_1 з 19.06.2019 з посади головного спеціаліста - юрисконсульта управління Пенсійного фонду України в Кам`яно;брідському районі м. Луганська за власним бажанням у зв`язку з переїздом до нового місця проживання та необхідністю догляду за дитиною з інвалідністю, та внесенні відповідного запису до трудової книжки ОСОБА_1 про припинення державної служби. Зобов`язано Управління Пенсійного фонду України в Кам`янобрідському районі м.Луганська винести наказ про звільнення ОСОБА_1 з 19.06.2019 з посади головного спеціаліста - юрисконсульта управління Пенсійного фонду України в Кам`янобрідському районі м. Луганська за власним бажанням (ч.1 ст.86 Закону України Про державну службу ) у зв`язку з переїздом до нового місця проживання та необхідністю догляду за дитиною з інвалідністю, та внести до трудової книжки ОСОБА_1 запис про припинення державної служби - її звільнення з посади головного спеціаліста - юрисконсульта управлінням Пенсійного фонду України в Кам`янобрідському районі м. Луганська з 19.06.2019 за власним бажанням (ч.1 ст.86 Закону України Про державну службу ) у зв`язку з переїздом до нового місця проживання та необхідністю догляду за дитиною з інвалідністю. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій ОСОБА_1 звернулася до Верхового Суду із касаційною скаргою.

Проаналізувавши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з наступних підстав.

За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Перевіривши зміст оскаржуваного судового рішення, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить з наступного.

Пункт 8 частини 2 статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондують приписи статті 14 Закону України Про судоустрій і статус суддів і статті 13 КАС України.

Згідно з частиною 1 статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Водночас пунктом 2 частини 5 цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Пункт 20 статті 4 КАС України надає визначення терміну адміністративна справа незначної складності- як адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.

У свою чергу, за змістом пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України Про запобігання корупції займають відповідальне та особливо відповідальне становище (пункт 17 статті 4, пункт 1 частини 6 статті 12 вказаного Кодексу).

Як слідує з оскаржуваних судових рішень, позивачка обіймала посаду головного спеціаліста - юрисконсульта управління Пенсійного фонду України в Кам`янобрідському районі м. Луганська. Предметом спору у цій справі є відносини щодо невидання наказу про звільнення за власним бажанням у зв`язку з переїздом до нового місця проживання та необхідністю догляду за дитиною з інвалідністю, та внесенні відповідного запису до трудової книжки про припинення державної служби.

Посада публічної служби, яку обіймала позивачка (головний спеціаліст - юрисконсульт управління Пенсійного фонду України в Кам`янобрідському районі м. Луганська) та у зв`язку з проходженням служби на якій виник цей спір, не відноситься до категорії службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище у розумінні примітки до статті 50 Закону України Про запобігання корупції .

Відкриваючи провадження у даній справі, суд першої інстанції, виходячи з наведених положень норм КАС України, відніс таку справу до категорії справ незначної складності та розглянув дану справу за правилами спрощеного позовного провадження.

Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.

Вжите законодавцем словосполучення "значний суспільний інтерес" необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення, як от визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.

Касаційна скарга не містить жодних аргументів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в контексті наведених вище критеріїв.

Стосовно виняткового значення справи для учасника справи, то в даному випадку оцінка судом такої винятковості може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.

Доводи скаржника в касаційній скарзі стосуються встановлення фактичних обставин справи та переоцінки доказів у ній, між тим як відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

При цьому, скаржником не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак її суспільної важливості або виняткового значення, а також не виділено особливо рідкісних, унікальних вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору. Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики. Йдеться про реалізацію принципів верховенства права та правової визначеності, рівності перед законом і судом з метою гарантування розумної передбачуваності судового рішення.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" ("Levages Prestations Services v. France") від 23 жовтня 1996 року, заява № 21920/93; "Гомес де ла Торре проти Іспанії" ("Brualla Gomes de la Torre v. Spain") від 19 грудня 1997 року, заява 26737/95).

На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

Отже, аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з установленими судами обставинами цієї адміністративної справи не дають підстав для висновку про наявність обставин, наведених у підпунктах "а"-"г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Скаржник мотивує свою касаційну скаргу тим, що судові рішення ухвалені у даній справі на підставі неповного та без всебічного з`ясування обставин. Однак в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин скаржником не обґрунтовано.

Враховуючи вищевикладене, за такого правового врегулювання та обставин справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.

На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 328, 333 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 січня 2020 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2020 року у справі № 420/6836/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Кам`янобрідському районі м. Луганська, третя особа Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії.

Копію цієї ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

СуддіЛ.О. Єресько А.Г. Загороднюк О.В. Калашнікова