Ухвала

від 03.09.2020 по справі 569/23406/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

03 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 569/23406/19

провадження № 61-12708ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,

вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 20 травня 2020 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 23 липня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи: Управління земельних відносин Виконавчого комітету Рівненської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання права спільної сумісної власності на земельну ділянку,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , треті особи:Управління земельних відносин Виконавчого комітету Рівненської міської ради, ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання права спільної сумісної власності на земельну ділянку.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що на підставі договору дарування від 15 червня 2012 року він є власником квартири АДРЕСА_1 . 13 грудня 2007 року власникам квартир № 4, 5, 6 виданий державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ №216735, площею 0,0530 га (цільове призначення земельної ділянки: для будівництва та обслуговування частини житлового будинку, господарських будівель та споруд); кадастровий номер земельної ділянки 5610100000:01:024:0167. Зазначена земельна ділянка не є прибудинковою територією, державний акт на право власності на земельну ділянку чинний, породжує для співвласників права та обов`язки. Згідно з вказаним державним актом на право власності на земельну ділянку співвласниками цієї земельної ділянки є: ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_3 .

Просив суд визнати за ним право спільної сумісної власності у спільній сумісній власності на земельну ділянку, площею 0,0530 га на АДРЕСА_2 для будівництва та обслуговування частини житлового будинку, господарських будівель та споруд (кадастровий номер земельної ділянки 5610100000:01:024:0167) замість ОСОБА_3 .

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 20 травня 2020 року позовні вимоги задоволено.

Визнано право спільної сумісної власності за ОСОБА_2 (замість ОСОБА_3 ) у спільній сумісній власності на земельну ділянку, площею 0,0530 га на АДРЕСА_2 для будівництва та обслуговування частини житлового будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер - 5610100000:01:024:0167.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 23 липня 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_7 залишено без задоволення, а рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 20 травня 2020 року - без змін.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив із положень статті 120 Земельного кодексу України та частини першої статті 377 Цивільного кодексу України та дійшов висновку, що позивач набуваючи у власність квартиру в будинку, що розташований на АДРЕСА_2 , набув право спільної сумісної власності на земельну ділянку, на якій він розташований, замість ОСОБА_3

26 серпня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 20 травня 2020 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 23 липня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення яким відмовити у позові.

Верховний Суд дійшов висновку, що відсутні підстави для відкриття касаційного провадження з огляду на таке.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Відповідно до пунктів 1 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Позовна вимога майнового характеру - це вимога про захист права або інтересу, об`єктом якої виступає благо, що підлягає грошовій оцінці. Тобто будь-який майновий спір має ціну, а категорію майнових спорів складають, зокрема, спори, пов`язані з підтвердженням прав на майно, на володіння майном і будь-які форми його використання на договірній чи позадоговірній основі.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 176 ЦПК України у позовах про визнання права власності на майно або його витребування ціна позову визначається вартістю майна.

У касаційній скарзі заявником зазначено, що вартість спірної земельної ділянки складає 167 622,60 грн.

Предметом позову у цій справі є визнання права спільної сумісної власності на земельну ділянку вартістю 167 622,60 грн, що є меншим, ніж сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (210 200,00 грн), а тому відповідно до вимог ЦПК України справа є малозначною.

Касаційна скарга не містить посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню.

При цьому Верховний Суд враховує рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року № R (95) 5, згідно яких державам-членам необхідно вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини с статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини ), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Зазначення судом апеляційної інстанції у постанові про можливість її оскарження до суду касаційної інстанції не змінює характер та предмет позову у цій справі, та не спростовує наявність у Верховного Суду повноважень про відмову у відкритті касаційного провадження.

Оскільки, касаційну скаргу подано на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, та судом не встановлено передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадків за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню, тому відсутні підстави для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1 частини шостої статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд,

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 20 травня 2020 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 23 липня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи: Управління земельних відносин Виконавчого комітету Рівненської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання права спільної сумісної власності на земельну ділянку відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:О. В. Ступак І. Ю. Гулейков Г. І. Усик