Постанова

від 02.09.2020 по справі 904/5107/13

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.09.2020 Справа № 904/5107/13

м.Дніпро, просп. Д. Яворницького, 65, зал №511

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Подобєд І.М. (доповідач)

суддів: Іванов О.Г., Антонік С.Г.

секретар судового засідання Мацекос І.М.

за участю представників:

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

від Центрального ВДВС у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції: Репан Я.О., довіреність №13.5-34/4794/15 від 22.01.2020, державний виконавець

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 03.03.2020 у справі №904/5107/13 (суддя Мартинюк С.В.; ухвалу постановлено о 11:40 год. у місті Дніпро, повний текст ухвали складений 10.03.2020)

за скаргою фізичної особи-підприємця Чернушенко Павла Івановича на дії державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби м. Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Репан Я.О. у справі

за позовом фізичної особи-підприємця Чернушенко Павла Івановича, с.Гаврилівка, Вишгородський район, Київська область

до Приватного підприємства "Магеллан Метал", м.Дніпро

про стягнення заборгованості

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст скарги на дії органу державної виконавчої служби і ухвали суду першої інстанції

Чернушенко Павло Іванович звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області у справі №904/5107/13 зі скаргою на дії Центрального Відділу державної виконавчої служби м. Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Репан Я.О., в якій просив:

- скасувати постанову державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби м. Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Репан Я.О. від 20.12.2019 про повернення виконавчого документа за п.2, ч.1, ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" в межах виконавчого провадження №60096701, відкритого за наказом Господарського суду Дніпропетровської області по справі №904/5107/13 від 13.09.2013 про стягнення з ПП "Магеллан Метал" боргу 653991,98 грн. на користь Фізичної особи - підприємця Чернушенка Павла Івановича;

- визнати неправомірними дії посадових осіб Центрального ВДВС м. Дніпра за фактом не розгляду заяви від 04.10.2019 про затребування інформації необхідної для виконання наказу суду, а саме: наявність боржника земельних ділянок; затребування Статуту ПП "Магеллан Метал"; про наявність у боржника техніки; чи є боржник засновником якогось товариства та чи є власником цінних паперів представника стягувача та зобов`язати посадових осіб Центрального ВДВС розглянути вказану заяву від 04.10.2019;

- постановити окрему ухвалу на адресу Міністерства юстиції України (01001, м. Київ, вул. Городецького, 13) щодо постійного порушення вимог посадовими особами Центрального ВДВС Законів України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", "Про виконавче провадження" та Конституції України і взагалі відмови виконувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області по справі №904/5107/13 від 13.09.2013 Центральним відділом державної виконавчої служби м. Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області.

Скарга обґрунтована посиланням на те, що державним виконавцем Центрального відділу державної виконавчої служби м. Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області не вчинено всіх виконавчих дій для виконання рішення суду та передчасно повернуто виконавчий документ стягувачу.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 03.03.2020 у справі №904/5107/13 скаргу фізичної особи-підприємця Чернушенка Павла Івановича на дії державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби м. Дніпра Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Репан Я.О. задоволено.

Визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби м. Дніпра Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Репан Я.О. у виконавчому провадженні №60096701 при примусовому виконанні наказу Господарського суду Дніпропетровської області від 13.09.2013 по справі №904/5107/13, котра полягає у не вчиненні усіх визначених Законом України "Про виконавче провадження" дій щодо розшуку майна боржника на яке можна звернути стягнення в рахунок погашення боргу.

Визнано протиправною та скасовано постанову державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби м. Дніпра Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Репан Я.О. від 20.12.2019 про повернення виконавчого документа стягувачу.

Зобов`язано Центральний відділ державної виконавчої служби м. Дніпра Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) здійснити заходи з виконання наказу Господарського суду Дніпропетровської області від 13.09.2013 по справі №904/5107/13 у порядку, передбаченому Законом України "Про виконавче провадження".

Стягнуто з Центрального відділу державної виконавчої служби м. Дніпра Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на користь фізичної особи - підприємця Чернушенко Павла Івановича 2600,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Означена ухвала місцевого господарського суду вмотивована тим, що на підставі наявних в матеріалах справи доказів, враховуючи чинне законодавство суд першої інстанції погодився з доводами скаржника та дійшов висновку, що державним виконавцем не було в повній мірі вжито всіх належних заходів з метою виконання рішення суду. Щодо вимог про постановлення окремої ухвали, суд вказав, що скаржником не доведено підстав, передбачених для постановлення окремої ухвали, в порядку ст. 246 ГПК України щодо державного виконавця.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись з ухвалою місцевого господарського суду, Центральний відділ державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 03.03.2020 по справі №904/5107/13 скасувати і ухвалити нове рішення, яким в задоволенні скарги фізичної особи-підприємця Чернушенка Павла Івановича відмовити в повному обсязі.

Узагальнені доводи апеляційної скарги

Центральний ВДВС вважає, що ухвала місцевого господарського суду винесена з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Апелянт зазначає, що підставами скасування постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві від 20.12.2019 відповідно до поданої скарги, є не отримання відповіді на звернення від 04.10.2019 про витребування інформації про наявність земельних ділянок на праві власності за боржником, статуту юридичної особи боржника, техніки, цінних паперів. При цьому скаржником не надано доказів про ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження, а судом не були витребувані матеріали виконавчого провадження, в тому числі для ознайомлення в судовому засіданні, з метою перевірки протиправності оскаржуваної постанови.

Центральний ВДВС не погоджується зі стягнутим розміром витрат на оплату послуг адвоката, вважає, що їх розмір відповідно до поданих документів не є співмірним із обсягом роботи та складністю справи. Скаржником не наведено, які саме складено процесуальні документи у кількості 3 одиниць, з метою оцінки їх обсягу та складності. Зважаючи на малозначність справи вважає, що витрачений час 16 годин це досить багато та посилається на відсутність підтвердження ознайомлення з матеріалами справи. Також стверджує про те, що послуги за складання документів було пораховано двічі, при погодинній оплаті та фактично за саме складання.

Крім того, апелянт з посиланням на пункти 3,12 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845 (в редакції постанови КМУ від 30.01.2013 №45), ст.ст. 31, 42 Закону України "Про Національний банк України" і Положення про єдиний казначейський рахунок, затвердженого наказом Державного казначейства України від 26.06.2002 №122 звертає увагу на те, що стягнення з Центрального ВДВС у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) не відповідає вимогам закону, оскільки відділ не має власних коштів.

Узагальнені доводи та заперечення на апеляційну скаргу

Чернушенко Павло Іванович (позивач) у відзиві на апеляційну скаргу вважає прийняту судом першої інстанції законною і обґрунтованою, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

В обґрунтування своїх заперечень на скаргу позивач вказує, що відповідно до змісту статей 18. 25 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчі дії має проводити тільки той виконавець у кого в провадженні знаходиться виконавче провадження. Між тим згідно наданих позивачем даних з АСВП - немає постанови про те, що державний виконавець Репан Я.О. прийняла виконавче провадження №60096701 до виконання, тобто є сторонньою особою, яка не наділена правом проводити якісь виконавчі дії. Вказує, що відповідно до пункту 5 розділу V "Інструкції з організації примусового виконання рішень" затвердженої наказом Міністерства юстиції України №512/5 від 02.04.2012 передбачено, що про прийняття виконавчого провадження до виконання державний виконавець, якому воно передано, виносить відповідну постанову. Як вказує позивач таку постанову про прийняття виконавчого провадження №60096701 до виконання державний виконавець Репан Я.Ю., згідно даних АСВП, винесла тільки через місяць після судового рішення 02.04.2020, а до цього часу не не мала права виносити будь-яких постанов.

Також представник позивача адвокат І. Демченко вказує, що щодо судових витрат апелянт нічого не просить в прохальній частині скарги, але в самій скарзі пише, що справа на погляд державного виконавця малозначна. Зі своєї сторони представник позивача адвокат Демченко І. наголошує, що для нього та стягувача Чернушенко П.І. це дуже значна справа. Складність справи пояснюється неправомірними діями державної виконавчої служби , де сума стягнення боргу 653991,98 грн. з 13.09.2013 до цього часу не стягнута. Як вважає представник позивача адвокат І. Демченко, суд неправомірно зменшив розмір професійної правничої допомоги з 4600,00 грн. до 2600,00 грн., тим самим лояльно віднісся до відповідача.

Разом із відзивом на скаргу позивач долучив такі докази як витяг з АСВП про проведені виконавчі дії та постанова про прийняття виконавчого провадження від 02.04.2020, постанова про відновлення виконавчого провадження від 02.04.2020 тощо.

Судові витрати на правничу допомогу 4600,00 грн. позивач просить покласти на апелянта.

31.08.2020 в матеріали справи надійшло клопотання представника позивача адвоката І.Демченко про врахування при розгляді апеляційної скарги в частині зменшення адвокатських витрат одне з останніх рішень Верховного суду по цьому питанню, а саме додаткову ухвалу Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13 серпня 2020 року у справі №909/979/19 (додається до клопотання), де витрати на надання правничої допомоги в десятки разів більше його розрахунків.

ПП "Магеллан Метал" (відповідач) відзив на апеляційну скаргу по суті заявлених вимог не надало.

Рух справи у суді апеляційної інстанції

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 09.06.2020 у складі колегії суддів: головуючий суддя - Подобєд І.М. (доповідач), судді - Орєшкіна Е.В., Широбокова Л.П. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 03.03.2020 у справі №904/5107/13. Повідомлено, що у зв`язку із встановленням на період дії карантинних заходів в Україні тимчасово особливого режиму роботи Центрального апеляційного господарського суду на виконання постанови Кабінету міністрів України №211 від 11.03.2020 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", враховуючи Рекомендації Ради суддів України, викладені у листі №9рс-186/20 від 16.03.2020, про дату та час судового засідання з розгляду справи учасників буде повідомлено ухвалою суду.

Ухвалою суду від 21.07.2020 розгляд справи призначено в судовому засіданні на 02.09.2020 о 16:00 год. Явка представників в судове засідання визнана необов`язковою.

За розпорядженням керівника апарату суду від 01.09.2020, у зв`язку з перебуванням у відпустці суддів Орєшкіної Е.В. та Широбокової Л.П., відповідно до пункту 2.4.6. Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Центральному апеляційному господарському суді, затверджених рішенням, оформленим протоколом зборів суддів Центрального апеляційного господарського суду №2 від 08.10.2018 зі змінами, проведено повторний автоматизований розподіл судової справи, за результатами якого для розгляду справи №904/5107/13 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Подобєд І.М. (доповідач), судді - Іванов О.Г., Антонік С.Г.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 02.09.2020 колегією суддів у зазначеному складі прийнято апеляційну скаргу Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 03.03.2020 у справі №904/5107/13 до свого провадження.

Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представника державної виконавчої служби, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень проти неї, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів виходить з наступного.

Судом першої інстанції і судом апеляційної інстанції встановлені наступні обставини і визначені відповідно до них правовідносини

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 27.02.2013 у справі №904/5107/13 позовні вимоги фізичної особи - підприємця Чернушенка Павла Івановича до Приватного підприємства "Магеллан Метал" про стягнення заборгованості в розмірі 404372,16 грн. і 30% річних в розмірі 249619,82 грн. задоволено у повному обсязі. З відповідача в доход державного бюджету України стягнуто також судовий збір в розмірі 13079,84 грн.

13.09.2013 на виконання рішення судом були видані відповідні накази .

У зв`язку з невиконанням з 2013 відділом державної виконавчої служби вищевказаного рішення суду і постійним поверненням виконавчого документа стягувачу, останній звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області зі скаргою на дії державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби м. Дніпра Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Репан Я.О.

З наданих в обґрунтування документів судами встановлено наступне.

Постановою державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби м. Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Куземи Яни Григорівни 19.09.2019 на підставі зазначеного наказу суду винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №60096701 (а.с.84 т.1).

В цей же день державним виконавцем винесено також постанову про стягнення з боржника виконавчого збору у сумі 65399,20 грн. (а.с.108 т.1).

Державним виконавцем 23.09.2019 сформовано запит до МВС про зареєстровані транспортні засоби.

24.09.2019 від МВС надійшла відповідь про відсутність даних про зареєстровані за боржником транспортні засоби (а.с.112 т.1).

23.09.2019 державним виконавцем було також сформовано запит до Державної фіскальної служби України про номери рахунків, відкритих юридичними особами та/або фізичними особами - підприємцями.

Відповідь на запит із зазначенням наявних у боржника рахунків надійшла від Державної фіскальної служби України 24.09.2019 (а.с.113 т.1).

Враховуючи відповідь надану органом Державної фіскальної служби, керуючись ст. 56 Закону України "Про виконавче провадження" 15.10.2019 державним виконавцем було винесено постанову про арешт коштів боржника, якою накладено арешт на грошові кошти у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження 719660,18 грн. (а.с.115-116 т.1).

10.10.2019 відділом державної виконавчої служби від адвоката стягувача отримано заяву від 04.10.2019 про витребування на підставі п. 3 ч. 2 і п. 3 ч. 3 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" та для своєчасного і в повному обсязі виконання судового рішення інформації у Дніпровському управлінні Державного земельного кадастру, Департаменті адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, органів Держтехнагляду, державного реєстратора, Національній комісії з цінних паперів та фондового ринку. Адвокат просив надати на заяву обов`язково письмову відповідь (а.с.121 т.1).

Листом №81-15-8/139491-БТ від 28.10.2019 АТ "РайффайзенБанк Аваль" повідомлено ВДВС про прийняття до виконання постанови про арешт коштів боржника, арешт накладено на кошти в межах зазначеної суми коштів, але залишок коштів відсутній для виконання даної постанови (а.с.117 т.1).

20.12.2019 державним виконавцем було сформовано довідку з реєстру щодо інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Держаного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, згідно якої відомості з реєстру прав власності на майно відсутні (а.с.110-111 т.1).

Зробивши висновок, що у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені відповідно до Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними, керуючись п.2 частини першої ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" державним виконавцем Репан Я.О. було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, яка наразі оскаржується скаржником в судовому порядку.

Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції

Стаття 129-1 Конституції України встановлює, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно статті 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 №11-рп/2012).

Основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус визначені Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Статтею 1 вказаного закону встановлено, що примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України "Про виконавче провадження" випадках - на приватних виконавців.

Питання, пов`язані з примусовим виконанням судових рішень і рішень інших органів врегульовані Законом України "Про виконавче провадження".

Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом (стаття 3 Закону. України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів").

Статтею 55 Конституції України гарантовано кожному право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до статті 339 Господарського процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

За приписами частини першої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до частини другої цієї статті виконавець зобов`язаний, зокрема; здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (пункт 1); розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання (пункт 3).

За частиною третьою статті 18 Закону (в редакції на час винесення постанови ВДВС про повернення виконавчого документа) виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема:

- з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну (пункт 3);

- безперешкодно входити на земельні ділянки, до приміщень, сховищ, іншого володіння боржника - юридичної особи, проводити їх огляд, примусово відкривати та опечатувати їх (пункт 5);

- накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку (пункт 6); накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей (пункт 7).

Відповідно до частин 4, 5 статті 18 Закону вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов`язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

Під час виконання рішень виконавець має право на безпосередній доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних. Порядок доступу до такої інформації з баз даних та реєстрів встановлюється Міністерством юстиції України разом із державними органами, які забезпечують їх ведення.

За вимогами частини восьмої статті 48 Закону України виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не рідше ніж один раз на два тижні - щодо виявлення рахунків боржника, не рідше ніж один раз на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника.

Відділом державної виконавчої служби не надано доказів дотримання цієї норми.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" (на підставі якої був повернутий виконавчий документ) виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Центральний апеляційний господарський суд погоджується з судом першої інстанції, що відділом державної виконавчої служби не було вжито всіх необхідних та можливих заходів для належного примусового виконання рішення місцевого господарського суду, а саме не надано доказів направлення за заявою стягувача запитів до:

Дніпровського управління Державного земельного кадастру про наявність у боржника земельних ділянок в приватній власності або на правах оренди;

органів Держтехнагляду щодо наявності у боржника на праві власності техніки;

державного реєстратора про надання інформації про те, чи є боржник засновником якогось товариства;

Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку про наявність у власності боржника цінних паперів.

При цьому, судом відхиляються доводи ВДВС, що судом першої інстанції не були витребувані матеріали виконавчого провадження з метою перевірки протиправності оскаржуваної постанови. Чинним законодавством не покладено на суд обов`язок витребування матеріалів виконавчого провадження. В спростування доводів стягувача відділом державної виконавчої служби не надано належних доказів виконання всіх дій, спрямованих на розшук майна боржника, не надано доказів надання відповіді на заяву стягувача про витребування у відповідних органів та установ інформації щодо боржника і наявності за ним майна, не було також заявлено і клопотання про витребування матеріалів виконавчого провадження.

Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постановах від 07.09.2018 у справі №905/1918/15, від 18.03.2019 у справі №21/303-08 вказано, що висновок щодо безрезультатності або неможливості розшуку майна боржника може бути обґрунтованим лише тоді, коли державний виконавець, повністю реалізував надані йому права, застосував усі можливі (передбачені законом) заходи для досягнення необхідного позитивного результату.

Держава Україна на своїй території повинна забезпечити реалізацію всіх прав, що випливають з Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у тому числі й права на справедливий суд.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що стадія виконання судового рішення є частиною правосуддя (рішення у справах "Півень проти України" від 29.06.2004 заява №56849/00, "Горнсбі проти Греції" від 19.03.1997).

У справі "Фуклев проти України", заява №71186/01 (рішення від 07.06.2005) ЄСПЛ вказав, що Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці.

Європейський суд з прав людини зазначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Суд наголошує, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Насамкінець, Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності (див. рішення Європейського суду з прав людини у справі "Глоба проти України", no. 15729/07, від 05.07.2012).

Враховуючи встановлені фактичні обставини справи і вищенаведені правові норми, зважаючи на повноваження та законодавчо визначені механізми, які мають бути застосовані державними виконавцями в процесі виконання судових рішень, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо наявності правових підстав для задоволення скарги стягувача в частині визнання неправомірною бездіяльність державного виконавця Центрального Відділу державної виконавчої служби м. Дніпра Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Репан Я.О. у виконавчому провадженні №60096701 та визнання протиправною і такою, що підлягає скасуванню постанови державного виконавця про повернення виконавчого документа стягувачу.

З приводу вимог скаржника постановити окрему ухвалу на адресу Міністерства юстиції України щодо постійного порушення вимог посадовими особами Центрального ВДВС Законів України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", "Про виконавче провадження" та Конституції України і взагалі відмови виконувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області по справі №904/5107/13 від 13.09.2013 Центральним відділом державної виконавчої служби м. Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області, колегія суддів виходить з наступного:

Відповідно до частин 1, 3, 5, 11 статті 246 Господарського процесуального кодексу України суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу. Суд може постановити окрему ухвалу щодо державного виконавця, іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця та направити її органам, до повноважень яких входить притягнення вказаних осіб до дисциплінарної відповідальності, або органу досудового розслідування, якщо суд дійде висновку про наявність у діях (бездіяльності) таких осіб ознак кримінального правопорушення. В окремій ухвалі суд має зазначити закон чи інший нормативно-правовий акт (у тому числі його статтю, пункт тощо), вимоги яких порушено, і в чому саме полягає порушення. Окрема ухвала стосовно порушення законодавства, яке містить ознаки кримінального правопорушення, надсилається прокурору або органу досудового розслідування, який повинен надати суду відповідь про вжиті ними заходи у визначений в окремій ухвалі строк.

Скаржником не надано доказів письмових звернень щодо рішень, дій або бездіяльності державного виконавця до керівника відділу державної виконавчої служби, клопотання про проведення перевірки дій державного виконавця.

Отже, як правильно зазначено місцевим господарським судом, скаржник не довів наявності у діях Центральним відділом державної виконавчої служби м. Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області порушення законодавства, яке містить ознаки кримінального правопорушення.

Також під час розгляду скарги позивача на дії державного виконавця представником скаржника адвокатом І. Демченко до Господарського суду Дніпропетровської області було подано заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 4600,00 грн.

При винесенні оскаржуваної ухвали судом частково задоволені вимоги позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу. Зменшуючи розмір заявлених скаржником до стягнення витрат суд першої інстанції виходив з того, що до складу витрат, в тому числі були включені витрати на проїзд в розмірі 2000,00 грн., проте такі витрати не входять до складу витрат на професійну правничу допомогу.

Однак дослідивши надані докази в підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів вважає, що вимоги скаржника про їх стягнення не підлягають задоволенню.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною восьмою статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно до пунктів 2.1., 2.2., укладеного 09.09.2015 між Чернушенко П.І. (довіритель) і адвокатом Демченко І.П. договору про надання правової допомоги, адвокат прийняв на себе зобов`язання надання юридичної допомоги довірителю шляхом у всіх цивільних, господарських справах та у виконавчих провадженнях, в кримінальних провадженнях в якості захисника, представника потерпілого, заявника. Довіритель зобов`язався своєчасно оплатити роботу адвоката у відповідності з розділом 3 угоди.

Пунктами 3.1., 3.2. договору встановлено, що оплата за адвокатську послугу надається в розмірі згідно квитанцій адвоката шляхом готівкою. Довіритель сплачує рахунок не пізніше 10-го дня з моменту підписання угоди.

Квитанцією №09/02 від 09.02.2020 підтверджується оплата Чернушенко П.І. надання правової допомоги у сумі 4600,00 грн.

З розрахунку адвокатських витрат від 09.02.2020 вбачається, що ця сума розрахована з наступних наданих адвокатом послуг:

Представництво в суді, час на ознайомлення з матеріалами справи, підготовка та складання процесуальних документів, підготовка до судового засідання - 16 годин+1600,00 грн.

Складання процесуальних документів (3 документа)=1000,00 грн.

Проїзд Київ-Дніпро, Дніпро-Київ 4х500 грн.=2000,00 грн.

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначені в Законі України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Згідно з частиною першою статті 26 вказаного Закону адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (пункт 4 статті 1 Закону).

Частинами 3, 5 статті 27 Закону встановлено, що до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який окрім спеціальних норм глави 63 Цивільного кодексу України регулюється і загальними нормами про договір глави 52 Цивільного кодексу України.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання (статті 901.Цивільного кодексу України).

Зміст наявної в матеріалах справи копії договору про надання правової допомоги свідчить про оплатну форму договору.

Згідно зі статтею 30 Закону гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Отже, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 18.12.2019 у справі №522/17845/15-ц і Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 06.03.2019 у справі №922/1163/18 дійшов висновків, що адвокатський гонорар є однією із умов, яка визначається сторонами договору про надання правової допомоги, тому відсутність у договорі розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає підстав вважати, що сторони при укладенні договору про надання правової допомоги погодили розмір адвокатського гонорару.

Верховний Суд зазначає, що визнаним міжнародним стандартом здійснення адвокатської діяльності є принципи чесності та добропорядної репутації адвоката, який відображений в етичних кодексах поведінки адвокатів та який розповсюджується на всі напрями професійної діяльності адвоката. Договір про надання правової допомоги має відповідати вимогам Закону та Правилам, а також визнаним міжнародним та національним стандартам надання правової допомоги.

Суд виходить з того, що правові підстави для стягнення винагороди адвоката за надані послуги (гонорар) мають підтверджуватися належними та допустимими доказами, а саме договором про надання правової допомоги, письмовими документами про проведені розрахунки між сторонами договору.

Судом апеляційної інстанції під час розгляду цієї справи встановлено, що у тексті договору від 09.09.2015 про надання правової допомоги відсутні умови щодо порядку обчислення гонорару та/або розмір гонорару, а отже зміст цієї договору (форма його викладу) не може свідчити про безумовну домовленість сторін про порядок обчислення гонорару та порядок його сплати.

Разом з цим умови пункту 3.2. договору встановлюють, що Довіритель сплачує рахунок не пізніше 10-го дня з моменту підписання угоди. Таким чином, враховуючи дату укладання договору (09.09.2015) і рахунок про сплату правової допомоги за договором (09.02.2020), слід визнати, що фактична оплата рахунку не узгоджується з умовами договору.

Також оскільки в договорі передбачено надання адвокатом послуг в судах усіх ланок і інстанцій та у виконавчих провадженнях, такий зміст договору повинен був передбачати підписання сторонами акту наданих послуг або укладання додаткової угоди при виконанні послуг в тій чи іншій судовій інстанції з визначенням гонорару.

До того ж надана представником скаржника копія договору не відповідає вимогам, встановленим для подання письмових доказів.

Згідно з частинами 2, 4, 5 статті 91 Господарського процесуального кодексу України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

Колегія суддів також вважає, що з наданого розрахунку адвокатських витрат у справі також неможливо визначитись із фактичним розміром наданих послуг правової допомоги, оскільки вказаний загальний витрачений час і сума всіх наданих послуг в сукупності, а не кількість витрачених годин і вартість за окрему надану послугу. Не вказано в документі і вартості 1 години роботи.

Така послуга як складання процесуальних документів порахована адвокатом двічі, а зазначення ознайомлення з матеріалами справи взагалі не відповідає дійсності, оскільки в матеріалах справи відсутні докази ознайомлення адвоката зі справою.

Щодо включення адвокатом до рахунку витрат на проїзд, суд апеляційної інстанції погоджується з першою інстанцію, що такі витрати не є витратами на професійну правничу допомогу з огляду на наступне.

У статті 1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" наведені наступні види адвокатської діяльності:

- захист - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні захисту прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення (пункт 5);

- представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9);

- інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6).

Перелік видів адвокатської діяльності наведений і у статті 19 Закону.

Витрати на проїзд адвоката до суду не віднесені до жодного з видів правничої допомоги, які передбачені в статтях 1, 19 Закону, тому не можуть бути відшкодовані саме як витрати на професійну правничу допомогу.

Аналогічний висновок зроблений Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в ухвалі від 04.11. 2019 у справі №9901/264/19.

Колегія суддів зазначає, що витрати на проїзд адвоката носять компенсаційний характер.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Умовами вказаного вище договору про надання правової допомоги від 09.09.2015 такий вид витрат сторонами не передбачений, до того ж і не підтверджений належними доказами.

Виходячи з наданих доказів адвокатом в обґрунтування адвокатських витрат у справі, оскільки відсутня об`єктивна можливість пересвідчитись щодо домовленості між адвокатом Демченко І.П. і його клієнтом щодо розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару або визначити з наявних документів самостійно фактичний розмір наданих послуг, колегія суддів доходить висновку про відмову у задоволенні вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Щодо доводів позивача, в яких він порівнює розмір заявленого у цій справі відшкодування на правову допомогу із розміром відшкодування у іншій справі, що була розглянута Верховним Судом (додаткова ухвала Верховного суду від 13 серпня 2020 року у справі №909/979/19), то колегія суддів відхиляє їх як такі, що не можуть бути прийняті судом, оскільки, як зазначалося вище, процесуальним законодавством визначені певні підстави та критерії, за якими суд здійснює розподіл між сторонами витрат на професійну правничу допомогу, до яких не віднесено метод порівняння витрат адвоката у різних справах, які не є тотожними за предметом спору та обсягом їх матеріалів, та в яких представництво сторін здійснювали не ті самі ж адвокати.

Щодо доводів апелянта (державної виконавчої служби), що стягнення витрат на правову допомогу з Центрального відділу державної виконавчої служби м.Дніпра Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції не відповідає вимогам закону, яким врегульовано виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, колегія суддів встановила, що зазначений Відділ як структурний підрозділ Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції не має власних коштів і не є розпорядником коштів, а на ім`я відділу державної виконавчої служби області у Державній казначейській службі України відкрито лише "Депозитний рахунок", "Рахунок для авансування витрат виконавчого провадження", на яких обліковуються кошти стягнуті ВДВС за рішенням суду та які не належать установі.

Гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України "Про виконавче провадження", та особливості їх виконання встановлені Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" (стаття 1 зазначеного закону).

Відповідно до статті 2 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган, державне підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство), юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства.

Згідно з частиною першою статті 3 зазначеного Закону виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №215 від 15.04.2015, Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів, який і реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.

За частиною першою статті 43 Бюджетного кодексу України Державна казначейська служба України забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845 затверджено Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ. Цей Порядок визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - рішення про стягнення коштів), прийнятих судами, а також іншими органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення.

Пунктом 3 Порядку передбачено, що рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів до органів Казначейства (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

За пунктом 6 Порядку у разі прийняття рішення про стягнення коштів стягувач подає органові Казначейства в установлений зазначеним органом спосіб:

заяву про виконання такого рішення із зазначенням реквізитів банківського рахунка (у разі наявності - довідку банку), назви банку, його МФО та коду ЄДРПОУ, номера рахунка (поточний, транзитний, картковий), прізвища, імені, по батькові (повне найменування - для юридичної особи) власника рахунка, на який слід перерахувати кошти, або даних для пересилання коштів через підприємства поштового зв`язку, що здійснюється за рахунок стягувача (прізвище, ім`я, по батькові адресата, його поштова адреса (найменування вулиці, номер будинку, квартири, найменування населеного пункту, поштовий індекс), реквізити банківського рахунка поштового відділення);

оригінал виконавчого документа;

судові рішення про стягнення коштів (у разі наявності);

оригінал або копію розрахункового документа (платіжного доручення, квитанції тощо), який підтверджує перерахування коштів до відповідного бюджету (у судових рішеннях про стягнення коштів з відповідного бюджету).

До заяви можуть додаватися інші документи, які містять відомості, що сприятимуть виконанню рішення про стягнення коштів (довідки та листи органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, або органів місцевого самоврядування, рішення органів досудового розслідування та прокуратури тощо).

У разі коли боржник або стягувач змінив найменування без процедури реорганізації (для юридичної особи) або прізвище, ім`я, по батькові (для фізичної особи), за наявності підтвердних документів (змін до установчих документів, довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, довідки органу державної реєстрації актів цивільного стану, копії паспорта громадянина України чи іншого документа, що посвідчує особу) орган Казначейства здійснює безспірне списання коштів з рахунків такого боржника або перерахування їх на рахунок стягувача з урахуванням зміни його найменування (для юридичної особи) або прізвища, імені, по батькові (для фізичної особи).

Аналіз зазначених норм чинного законодавства свідчить про те, що управління наявними коштами Державного бюджету України, зокрема безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду входить до компетенції Державного казначейства України.

На підставі усього вищевикладеного, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що стягнення коштів через Державну казначейську службу України є способом виконання рішення про стягнення коштів з Державного бюджету України, а тому вимоги до означеного відділу державної виконавчої служби про стягнення витрат на правничу допомогу можуть задовольнятися судом, шляхом стягнення суми з Державного бюджету України на користь позивача.

Разом із цим за відсутності підстав для відшкодування позивачеві у цій справі витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів вважає, що означені вище заперечення апелянта (державної виконавчої служби) не впливають на остаточний висновок за результатами перегляду справи судом апеляційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

За приписами частини першої статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до вимог частин 1-5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За частиною другою статті 277 Господарського процесуального кодексу України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Переглядаючи дану справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги суд апеляційної дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини, які свідчать про неправомірну бездіяльність державного виконавця. а відтак визнав протиправною та скасував постанову державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби м.Дніпра Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Репан Я.О. від 20.12.2019 про повернення виконавчого документа стягувачу.

Разом із цим судом першої інстанції неправильно застосовані норми процесуального права, які регулюють підстави та порядок відшкодування стороні витрат на професійну правничу допомогу, що призвело до неправильного вирішення цієї справи в частині розподілу між сторонами витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За таких обставин вимоги апеляційної скарги підлягають частковому задоволенню, а оскаржену ухвалу слід скасувати в частині стягнення з Центрального відділу державної виконавчої служби м. Дніпра Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) на користь фізичної особи підприємця Чернушенко Павла Івановича 2600,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу, та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні цих вимог. В решті оскаржену ухвалу слід залишити без змін.

Розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції

Зважаючи, що часткове задоволення апеляційної скарги не вплинуло на сутність спору, предметом розгляду якого було оскарження неправомірних дій та бездіяльності державного виконавця, а сам спір виник, як встановлено судом, внаслідок неправильних дій сторони за скаргою - державної виконавчої служби, судові витрати на оплату судового збору, понесені у зв`язку із апеляційним оскарженням, згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом апеляційної інстанції на апелянта і відшкодуванню не підлягають.

Зі своєї сторони 16.06.2020 представник позивача адвокат І. Демченко звернувся до Центрального апеляційного господарського суду із заявою про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у сумі 4600,00 грн., понесених у зв`язку з переглядом справи судом апеляційної інстанції. В підтвердження наданих послуг адвокатом додано квитанцію №06/06 від 06.06.2020 про оплату Чернушенко П.І. правової допомоги згідно договору від 09.09.2015 у сумі 4600,00 грн. і розрахунок адвокатських витрат у справі в Центральному апеляційному господарському суді, який повністю збігається з розрахунком наданим до суду першої інстанції.

Розглянувши надані позивачем суду апеляційної інстанції докази понесення витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів відмовляє у задоволенні таких вимог, виходячи з вищенаведених висновків, які стали й підставою для відмови у відшкодуванні таких витрат в суді першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 269, 270-271, 275, 277 ч. 1 п. 4 та ч. 2, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) - задовольнити частково.

Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 03.03.2020 у справі №904/5107/13 - скасувати в частині стягнення витрат на професійну правову допомогу та ухвалити в цій частині нове рішення:

"У стягненні з Центрального Відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) на користь фізичної особи - підприємця Чернушенко Павла Івановича 2600,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу - відмовити".

В решті ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 03.03.2020 у справі №904/5107/13 залишити без змін.

Судові витрати у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції покласти на Центральний відділ державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро).

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повна постанова складена 07.09.2020.

Головуючий суддя І.М. Подобєд

Суддя О.Г. Іванов

Суддя С.Г. Антонік