Рішення

від 02.09.2020 по справі 463/115/17

ЛИЧАКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа № 463/115/17

Провадження № 2/463/371/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2020 року Личаківський районний суд м. Львова

в складі: головуючого судді Леньо С. І.

з участю секретаря Станько Р.О.

представника позивача Качора С.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Інвентс-Л до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення збитків -

в с т а н о в и в:

Позивач ТзОВ Івентс-Л звернувся до суду з позовом до відповідачів про стягнення з ОСОБА_1 на його користь завданих збитків за договором зберігання від 12.02.2015р. в розмірі 133 030 грн. та про стягнення з ОСОБА_2 завданих збитків в розмірі 1000 грн.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 12.02.2015р. між ТзОВ Івентс-Л та ОСОБА_1 укладено договір зберігання, за умовами якого позивач передав відповідачу на зберігання майно на строк до 31.12.2015р. Відповідно до укладеного договору, відповідач зобов`язався після закінчення терміну зберігання протягом трьох днів повернути майно у м. Львові., тобто не пізніше 03.01.2016р. З метою забезпечення виконання зобов`язань за договором зберігання, 12.02.2015р. між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 укладено договір поруки, за яким поручитель зобов`язується перед кредитором у повному обсязі відповідати за виконання ОСОБА_1 зобов`язань, що існують або виникають в майбутньому на підставі укладеного договору зберігання. Однак, відповідальність поручителя обмежується сумою 1000 грн. У лютому та вересні 2016р. Товариство направило на адресу відповідача відповідні вимоги про повернення майна, однак вони залишились без відповіді. У зв`язку із втратою зберігачем майна, документально мають змогу підтвердити збитки лише на суму 134 030 грн., які просять стягнути з відповідачів в примусовому порядку.

Відзиву на позовну заяву відповідачі не подали. Крім того, відповідачі не подали суду будь-якої іншої заяви по суті справи з викладенням в ній своїх аргументів, доводів та міркувань щодо позову.

Інформація про рух справи та процесуальні дії, вчинені судом в процесі її розгляду.

Провадження у справі відкрито ухвалою судді Личаківського районного суду м. Львова від 02.02.2017р. Справа призначена до судового розгляду.

10.07.2017р. Личаківським районним судом м. Львова ухвалено заочне рішення, яким позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Івентс-Л завдані збитки за договірним зобов`язанням у розмірі 133 030 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Івентс-Л завдані збитки за договірним зобов`язанням у розмірі 1000 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Івентс-Л 1995,45 грн. судового збору.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Івентс-Л 15 грн. судового збору.

16.07.2019р. на адресу суду надійшла заява представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 про перегляд вказаного заочного рішення.

Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 19.09.2019р. поновлено строк для подання заяви про перегляд заочного рішення та скасовано заочне рішення Личаківського районного суду м. Львова від 10.07.2017р. Справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження як малозначну справу. Визначено сторонам строк для подання відзиву, відповіді на відзив та письмових заперечень.

09.10.2019р. на адресу суду надійшов зустрічний позов ОСОБА_1 , який поданий його представником ОСОБА_3 до ТОВ Івентс-Л , ОСОБА_2 про визнання недійсним договору поруки від 12.02.2015р., укладеного між ТОВ Івентс-Л . Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 11.12.2019р. відмовлено у прийнятті такого зустрічного позову. Зустрічну позовну заяву повернуто заявнику. ЇЇ копію долучено до матеріалів справи.

В подальшому, 03.02.2020р. на адресу суду надійшло клопотання представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 про витребування в Галицького управління Головного управління ДФС у Львівській області засвідчені копії паперової або засвідчені примірники роздруківки електронної звітності за формою №1 ДФ Податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку і сум утриманого з них податку , подану ТОВ Івентс-Л в податкову службу за І, ІІ, ІІІ, IV квартали 2015-го, 2016-го, 2018-го, 2019-го років, а також звітні нові або уточнюючі що змінюються відомості податкового розрахунку за формою № 1 ДФ за вказаний період.

Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 23.06.2020р. (а.с.29-30 т.2) відмовлено у задоволенні такого клопотання.

В кінцевому, 01.09.2020р. на адресу суду надійшло клопотання представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 про витребування з Управління Державної казначейської служби України у Личаківському районі м. Львова Львівської області інформації про зарахування до бюджету Личаківського району судового збору в розмірі 2010,46 грн., який сплачено позивачем при пред`явленні даного позову.

Ухвалою суду від 02.09.2020р., яка постановлена без виходу до нарадчої кімнати у задоволенні такого клопотання відмовлено через його недоцільність, а саме в період, коли дана справа перебувала на стадії відкриття провадження, суд 02.02.2017р. направляв відповідний запит до Управління Державної казначейської служби України у Личаківському районі м. Львова Львівської області (а.с.31 т.1), на який за підписом начальника отримано відповідь від 21.02.2017р. № 03-71/199 (а.с.35 т.1) про те, що ТзОВ Івентс-Л (ЄДРПОУ 38244032) сплачено судовий збір згідно платіжного доручення № 520 від 02.01.2017р. і вказана сума зарахована до спеціального фонду Державного бюджету на рахунок 31210206700006 за кодом бюджетної класифікації доходів 22030101.

Будь-яких інших клопотань, які мають значення для встановлення обставин справи сторона відповідачів суду не подавала.

Узагальнена позиція сторін під час розгляду справи.

В судовому засіданні представник позивача - адвокат Качор С.Б., повноваження якого підтверджуються ордером на надання правової допомоги, підтримав позовні вимоги з підстав, викладених в позові. Просить такий позов задовольнити.

Відповідач ОСОБА_1 та його повноважний представник ОСОБА_3 в судове засідання не з`явились, хоча про дату, місце та час розгляду справи повідомлялись належним чином. Останній у клопотанні про витребування доказів, яке надійшло на адресу суду 01.09.2020р. просить розглянути таке клопотання у його відсутності, а про дату наступного судового засідання повідомити додатково.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання також не з`явився, хоча про дату, місце та час розгляду справи повідомлявся належним чином, причин неявки не повідомив.

З огляду строк розгляду справи, якого було більш ніж достатньо для подання доказів по справі, суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи. Зрештою, сам представник відповідача ОСОБА_1 навіть не порушує питання про відкладення розгляду справи із зазначенням причин, які перешкоджають завершити розгляд справи. Всі його клопотання судом вирішені. Інформація про існування нових доказів, які підлягають витребуванню відсутня. Також, відсутня інформація про існування нових обставин, які підлягають встановленню, що в сукупності, не перешкоджає суду завершити розгляд справи на підставі зібраних доказів.

Позиція суду.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши в сукупності зібрані докази та ухвалюючи рішення у відповідності до вимог ст. 264 ЦПК України, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення виходячи з наступного.

Докази, доказування і виконання сторонами цього обов`язку!

Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

За змістом частини першої та другої статті 13 ЦК України, цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини перша-четверта статті 12 ЦПК України).

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частин третя статті 13 ЦПК України).

Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Іншими словами, принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Суть доказів, їх належність, допустимість, достовірність та достатність, оцінка їх судом та умови їх розгляду судом визначені статтями 76-80 ЦПК України. Зокрема, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (частина перша статті 79 ЦПК України), а достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників (частина перша статті 82 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Крім того, у пункті 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі Надточій проти України та пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі Гурепка проти України № 2 наголошується на принципі рівності сторін ? одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Таким чином, сторона самостійно повинна довести обставини, на які вона покликається як на підставу своїх вимог чи заперечень, а обов`язок суду в силу вимог ч. 5 ст. 12 ЦПК України полягає лише в тому, що він повинен сприяти сторонам у реалізації такого обов`язку та створити їм рівні умови для доведення переконливості своєї позиції.

В свою чергу, після забезпечення сторонам вказаної можливості обов`язок суду полягає в тому, що ним мають бути надані відповіді на такі аргументи сторін.

За змістом ч. 1 ст. 58 ЦПК України сторона може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов`язки (ч. 1 ст. 64 ЦПК України).

У справі яка розглядається згідно поданих документів відповідач ОСОБА_1 перебуває за кордоном. Його інтереси представляє гр. ОСОБА_3 , повноваження якого підтверджуються нотаріально посвідченою довіреністю (а.с.100-106 т.1).

Відповідно до змісту заяви про перегляд заочного рішення (а.с.96-97 т.1), копія позовної заяви з додатками, а також копія заочного рішення отримана представником відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 05.07.2019р., тобто більш ніж рік тому.

Скасовуючи згадане вище заочне рішення суд в ухвалі від 19.09.2019р. визначив відповідачам п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву, роз`яснив вимоги до відзиву, а також те, що в зазначений строк відповідач повинен подати суду всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову.

Як вбачається зі змісту заяви представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 від 14.03.2020р. (а.с.6-7 т.2), останній підтвердив, що вказана ухвала отримана ним 25.02.2020р.

Внаслідок дії на території України карантину, процесуальні строки, в тому числі строки подання доказів були продовженими і з врахуванням вимог п. 2 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) № 731-ІХ від 18.06.2020р., ці строки завершились 07.08.2020р.

Тобто, з моменту коли відповідач отримав копію позовної заяви з додатками (05.07.2019р.) та до моменту завершення строків подання доказів (07.08.2020р.) минуло більше одного року, а про свій обов`язок подати суду усі наявні у нього докази сторона відповідача ОСОБА_1 поза всяким сумнівом була обізнана ще 25.02.2020р.

Відтак, суд у відповідності до вимог ч. 5 ст. 12 ЦПК України та прецедентної практики ЄСПЛ створив для сторін рівні можливості відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці виходить з ідеї про те, що зацікавлена особа має демонструвати належне виконання всіх процесуальних заходів, які її стосуються з метою запобігання затримок, і отримання доступу до заходів національного законодавства щодо скорочення проваджень (Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain (Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії), § 35). Крім того, згідно практики ЄСПЛ сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (п. 41 рішення від 03.04.2008р. в справі Пономарьов проти України ).

Також, прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава - учасниця цієї Конвенції має право встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити перетворення судового процесу у безладний рух. У зв`язку з наведеним залишення позову без руху з підстав, передбачених законом (невідповідність позовної заяви вимогам щодо її змісту, несплата судового збору тощо), не є порушенням права на справедливий судовий захист. Разом із тим Європейський суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (Рішення Суду у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції від 16 грудня 1992 року).

Процесуальне законодавство визначає два види спілкування з судом, в процесі чого сторони наводять свої аргументи та докази, на які суд в подальшому повинен надати відповідь. Перший вид, це спілкування шляхом подання заяв по суті справи, а другий - шляхом подання заяв з процесуальних питань.

Види та зміст заяв по суті справи визначено у статті 174 ЦПК України. За змістом цієї норми при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.

Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив) ; відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

Підстави, час та черговість подання заяв по суті справи визначаються цим Кодексом або судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Суд може зобов`язати державний орган чи орган місцевого самоврядування подати відповідну заяву по суті справи (крім позовної заяви).

Суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це за необхідне.

Отже, виключно у заяві по суті справи сторона повинна письмово наводити свої аргументи, яким в подальшому суд має надати правову оцінку. Подання цих заяв є правом учасників, а реалізація цього права відбувається в черговості, яка визначається Кодексом або судом. Крім того, в силу вимог ч. 1 ст. 82 ЦПК України, саме в заявах по суті справи наводяться обставини, які визнаються учасниками справи.

Інший вид спілкування з судом - заяви з процесуальних питань (параграф 2 глави 1 Розділу ІІІ ЦПК України) має похідний характер і залежить від того, якими є вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору, викладені у заявах по суті справи.

Порядок подання доказів регламентовано у статті 83 ЦПК України. За загальним правилам, яке закріплено у частинах першій та другій цієї статті, позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви, а відповідач разом з поданням відзиву.

Отже, відповідно до процесуального законодавства одночасно із наведенням своїх аргументів сторона повинна надати докази, якими підтверджуються її вимоги та заперечення.

Разом з тим, дана норма жодним чином не обмежує можливості сторони подати той чи інший доказ на більш пізніх стадіях судового процесу, однак в такому випадку вимагає від цієї сторони дотримання трьох умов. Перша, це повідомити суд про сам доказ, який не може бути подано. Друга, повідомити суд про причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк і третя, надати суду докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (ч. 4 ст. 83 ЦПК України).

У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів (ч. 5 ст. 83 ЦПК України).

Докази, які на думку сторони позивача підтверджують обґрунтованість його вимог подані ним разом з позовною заявою і в процесі розгляду справи останній не долучив до матеріалів справи жодного нового доказу. Як уже зазначалось вище, такі докази для ознайомлення сторона відповідача ОСОБА_1 отримала разом з самим позовом 05.07.2019р.

Як до ухвалення заочного рішення суду, так і після його скасування відповідач ОСОБА_2 не надав суду будь-яких доказів, які мають значення для справи. Заяв по суті справи також не подавав.

В свою чергу, сторона відповідача ОСОБА_1 всупереч вимогам процесуального закону та прецедентній практиці ЄСПЛ при розгляді даної справи, по-перше не демонструвала належного виконання всіх процесуальних заходів, які її стосуються з метою запобігання невиправданих затримок, а по-друге, зайняла позицію, дотримання якої може перетворити судовий процес у безладний рух.

Зокрема, незважаючи на більш ніж достатній строк сторона такого відповідача не подала суду заяви по суті справи, як і не зазначила про існування обставин, які ним визнаються або заперечуються.

Відповідно, суду так і не зрозуміло яким є відношення відповідача ОСОБА_1 окремо до кожного аргументу позивача та до самої позовної заяви в цілому, які обставини ним визнаються, а які заперечуються, яким обставинам слід надати правову оцінку і на які аргументи відповісти, щоб в кінцевому даний процес відповідав ознакам справедливого судового розгляду .

Натомість, було подано зустрічний позов, який, як вбачається, стосується визнання недійсним договору поруки, укладеного між позивачем і ОСОБА_2 і який не має відношення до справи про відшкодування збитків, завданих порушенням умов договору зберігання. В будь-якому випадку, в силу вимог ч. 1 ст. 174 ЦПК України такий документ не може вважатись заявою по суті справи.

В подальшому, оминувши стадію подання заяви по суті справи відповідач подав заяви з процесуальних питань - два клопотання про витребування доказів, які, по-перше, в силу принципу рівності сторін можуть бути вирішені після надання другій стороні можливості висловити свою думку, а по-друге, як вбачається, подавались почергово, перше з яких має очевидно провокативний характер, і як зазначає сам представник відповідача - подавалось ним для доведення необ`єктивності і упередженості суду, а не для витребування доказів.

Незважаючи на те, що в ухвалі суду від 23.06.2020р. представнику відповідача було роз`яснено, що витребуванню підлягають лише ті докази, які підтверджують обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень, суду знову не було надано заяви по суті справи, а натомість, було надано клопотання про витребування доказів, які взагалі стосуються процесуальних питань і які вже були вирішені ще на стадії відкриття провадження.

При цьому, як вбачається зі змісту заяви про перегляд заочного рішення (а.с.95 т.1), факт укладення договору зберігання категорично не заперечується, а серед іншого, відповідач зазначає про те, що позивач неналежним чином виконує свої обов`язки щодо здійснення плати за договором зберігання та відшкодування збитків. Відповідно до змісту зустрічного позову (а.с.182 т.1), факт передачі дерев`яних будинків відповідачу ОСОБА_1 ним також не заперечується. В свою чергу, відповідно до клопотання про витребування доказів від 29.01.2020р. (а.с.235 т.1), представник відповідача ОСОБА_1 стверджує, що договір зберігання від 12.02.2015р. насправді не укладався між сторонами і подібний правочин зберігання не вчинявся взагалі.

Більше того, як вбачається зі змісту кожної заяви, її подання є результатом відмови в задоволенні попередньої заяви (за виключенням зустрічного позову), хоча положення ч. 1 ст. 82, ч. 4 ст. 83 ЦПК України зобов`язують сторони одразу повідомити суд про обставини, які ними визнаються і про докази, які не можуть бути подані у встановлений законом строк.

Тому враховуючи таку засаду цивільного судочинства як змагальність, суд при виконанні свого обов`язку надати відповідь на кожен аргумент сторін в силу вимог ч. 1 ст. 174 ЦПК України не буде ставати на сторону відповідача ОСОБА_1 та виривати ці аргументи з контексту його зустрічного позову та/або клопотань про витребування доказів.

Зрештою, всі ці процесуальні вимоги (окрім зустрічного позову) є заявами з процесуальних питань, які суд уже вирішив і в задоволенні кожної відмовив. Про існування інших доказів або обставин, які мають значення для справи сторона відповідача ОСОБА_1 у відповідності до вимог ч. 3 ст. 83 ЦПК України у встановлений законом строк суду не повідомляла.

Отже, з метою недопущення перетворення судового процесу у безладний рух, а також враховуючи, що в даному процесі кожна сторона мала рівні можливості відстоювати свою позицію в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом, дана справа буде вирішена на основі зібраних доказів з покладенням на сторін ризику настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням тієї чи іншої процесуальної дії. Обставини справи встановлюватимуться таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Правопорядок, а також право однієї сторони на розгляд справи протягом розумного строку не може ставитись в залежність від поведінки іншої сторони, яка не надаючи заяви по суті справи вдає видимість, що заперечує позовні вимоги, почергово подаючи заяви з процесуальних питань.

В будь-якому випадку, право на справедливий судовий розгляд забезпечується, серед іншого, процедурою апеляційного перегляду судових рішень, де сторона не позбавлена можливості подання нових доказів якщо буде доведено поважність причин їх неподання в суді першої інстанції (ч. 3 ст. 367 ЦПК України). Тому, якщо у сторони відповідача ОСОБА_1 наявні ті чи інші аргументи, на які даним судовим рішенням не буде надано відповіді, він вправі навести їх у апеляційній скарзі, одночасно вказавши причини неподання їх суду першої інстанції.

Щодо суті.

В судовому засіданні встановлено, що 12.02.2015р. між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 укладено договір зберігання майна на строк до 31.12.2015р. (а.с.4). Відповідно до п. 8.1 зазначеного договору, після закінчення терміну зберігання позивач зобов`язався вивезти майно протягом трьох днів, якщо договір не буде пролонгований на новий термін.

Згідно акту здачі-приймання від 12.02.2015р. (а.с.5), відповідач прийняв у позивача на зберігання наступне майно: 20 дерев`яних збірних будиночків площею 5 кв.м. розміром 2 х 2,5 м; 20 електричних щитків для автоматів (внутрішніх в будинках), комплектованих автоматами; 5 столиків у вигляді бочки; 6 смітників;, 2 електричні бойлери , 1 електричний лічильник; 2 комплекти силових електричних щитків; електричні кабелі; 3 інфрачервоні обігрівачі, 2 електричні сковороди; електричну гірлянду; інформаційне табло.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 укладено договір поруки від 12.02.2015р. (а.с.6), за умовами якого поручитель зобов`язується перед кредитором у повному обсязі відповідати за виконання ОСОБА_1 зобов`язань, що існують або виникають в майбутньому на підставі укладеного між кредитором та боржником договору зберігання від 12.02.2015р., за умовами якого кредитор передає, а боржник приймає на зберігання майно згідно із актом приймання-передачі. У разі порушення боржником основного договору, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Відповідальність поручителя обмежується сумою 1 000 грн.

У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності (частина перша статті 936 ЦК України).

Договором зберігання, в якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач) , може бути встановлений обов`язок зберігача зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому (частин друга статті 936 ЦК України).

Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична , на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (стаття 42 ГК України).

Зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання (частина перша статті 938 ЦК України).

За втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах (частина перша статті 950 ЦК України).

Професійний зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі, якщо не доведе, що це сталося внаслідок непереборної сили, або через такі властивості речі, про які зберігач, приймаючи її на зберігання, не знав і не міг знати, або внаслідок умислу чи грубої необережності поклажодавця (частина друга статті 950 ЦК України).

Зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі після закінчення строку зберігання лише за наявності його умислу або грубої необережності (частина друга статті 950 ЦК України).

Збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості (пункт 1 частини першої статті 951 ЦК України).

Згідно статті 623 ЦК України боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки . Розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов`язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред`явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення . При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 у справі № 750/8676/15-ц (провадження № 14-79цс18) зроблено висновок, що відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування. Відповідно до статті 22 ЦК України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання. Кредитор, який вимагає відшкодування збитків, має довести: неправомірність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини . З іншого боку, боржник має право доводити відсутність своєї вини (стаття 614 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) зроблено висновок, що збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником. Чинним законодавством України обов`язок доведення факту наявності таких збитків та їх розмір, а також причинно-наслідковий зв`язок між правопорушенням і збитками покладено на позивача .

Під час розгляду цивільної справи № 643/14079/17 (постанова від 15.04.2020р.) Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду на основі тлумачення вказаних норм вказав, що договір зберігання може укладатися із зберігачем чи професійним зберігачем. При цьому, правовий статус (зберігач чи професійний зберігач) впливає на ті обставини, які виключають відповідальність зберігача (професійного зберігача) за втрату речі. Кваліфікуючою ознакою професійного зберігача є те, що особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності. Тобто така діяльність має здійснюватися особою, яка є підприємцем, систематично.

За загальним правилом, за втрату речі, під час строку зберігання, зберігач відповідає, якщо: відбулося порушення обов`язку повернути поклажодавцеві у схоронності річ; поклажодавцеві завдано збитків у вигляді втрати речі; наявний причинний зв`язок між діями (бездіяльністю) зберігача і негативними наслідками, що виявились результатом таких дій (бездіяльності); вини зберігача у настанні щодо речі негативних наслідків, яка проявилась у будь-якій формі, тобто умислу чи необережності зберігача до невиконання чи неналежного виконання своїх обов`язків.

Натомість професійний зберігач має довести що втрата речі сталася внаслідок непереборної сили, або через такі властивості речі, про які зберігач, приймаючи її на зберігання, не знав і не міг знати, або внаслідок умислу чи грубої необережності поклажодавця.

У всіх інших випадках, навіть якщо вини професійного зберігача немає, він зобов`язаний відшкодувати збитки поклажодавцеві.

У разі якщо зберігання здійснюється зберігачем після закінчення строку зберігання, то зберігач відповідає лише за наявності його умислу або грубої необережності . Розмір збитків завданих втратою речі зберігачем має доводитися поклажодавцем (кредитором) .

При цьому, направляючи справу № 643/14079/17 на новий апеляційний розгляд Верховний Суд одночасно надав такі вказівки:

суду належить визначити який статус має відповідач (зберігача чи професійного зберігача);

необхідно встановити, чи існують умови для відшкодування збитків;

розмір збитків завданих втратою речі зберігачем має доводитися поклажодавцем (кредитором);

необхідність встановлення вартості речі.

Такі вказівки судом будуть застосовані у даній справі.

Відповідно до обставин справи яка розглядається, договір зберігання від 12.02.2015р., а також акт здачі-приймання укладався відповідачем ОСОБА_1 саме як фізичною особою, тобто як зберігачем. Зрештою, матеріали справи не містять будь-яких доказів, що відповідач ОСОБА_1 є професійним зберігачем, а як зазначив Верховний Суд у справі № 643/14079/17, саме по собі укладення оплатного договору зберігання не свідчить, що зберігач є професійним і систематично здійснює таку діяльність.

Тому, оцінюючи зібрані докази з точки зору переконливості однієї позиції над протилежною, суд приходить до висновку про відсутність у відповідача ОСОБА_1 статусу професійного зберігача.

Матеріали справи не містять даних про те, що договір зберігання був пролонгований. Позивач стверджує, що строк дії цього договору не продовжувався. Відповідач доказів протилежного не надає. Відповідно, на вимогу позивача відповідач ОСОБА_1 зобов`язаний був повернути майно.

Як вбачається з матеріалів справи (а.с.10, 11. 11зв.), 02.02.2016р. та 16.09.2016р. на адресу відповідача позивачем скеровувались відповідні вимоги про необхідність повернення майна, переданого на зберігання.

Всупереч своєму обов`язку сторона відповідача ОСОБА_1 не надала суду належних і допустимих доказів щодо виконання цієї вимоги позивача та повернення майна за договором зберігання, а тому, саме вона несе ризик настання відповідних негативних наслідків, зокрема, встановлення судом факту невиконання цього обов`язку.

Як наслідок, слід вважати встановленим, що поклажодавцеві завдано збитків у вигляді втрати речі, а між бездіяльністю відповідача і негативними наслідками існує причинний зв`язок, оскільки збитки є результатом невиконання обов`язку щодо повернення дерев`яних будиночків.

Крім того, не може ставитись під сумнів факт заподіяння шкоди з вини відповідача ОСОБА_1 , а враховуючи згадані вище висновки Верховного Суду, питання про форму цієї вини в даному випадку не має правового значення та судом не досліджується.

Зрештою, в силу вимог ч. 2 ст. 614 ЦК України саме відповідач ОСОБА_1 повинен був доводити відсутність своєї вини, однак як і в попередньому випадку, суду не надано доказів про те, що неповернення майна відбулось не з вини відповідача або через обставини непереборної сили. Тому, саме він несе ризик настання відповідних негативних наслідків, пов`язаних із встановленням судом факту заподіяння шкоди з його вини.

Отже в матеріалах справи наявні умови для відшкодування збитків поклажедавцеві про які згадував Верховний Суд у справі № 643/14079/17.

Згідно видаткової накладної № ЛНА-000001 від 03.07.2012р. (а.с.7), ТзОВ Фестиваль , правонаступником якого відповідно до рішення зборів засновників № 2 від 14.11.2012р. (а.с.13) є позивач, а також договору купівлі-продажу основних засобів (а.с.8), вартість одного дерев`яного будиночку розміром 2,5 х 2 м становить 6701,50 грн. Вартість 20 дерев`яних будиночків, відповідно 134 030 грн.

Як уже зазначалось вище, збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості (пункт 1 частини першої статті 951 ЦК України).

Отже, позивач як поклажодавець виконав свій обов`язок щодо доведення розміру шкоди, тоді як сторона відповідача ОСОБА_1 як і в попередніх випадках не подала суду жодних доказів про інший розмір шкоди, а відтак, саме вона несе ризик настання відповідних негативних наслідків, пов`язаних із встановленням судом розміру заподіяння шкоди.

Таким чином, у справі яка розглядається наявні всі необхідні умови, згідно яких відповідач ОСОБА_1 несе відповідальність перед поклажодавцем за втрату речі, прийнятої на зберігання у розмірі вартості цієї речі.

Відтак, вимоги до цього відповідача суд визнає обґрунтованими та задовольняє в повному обсязі.

Відповідно до ст. 554 ч.1 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Таким чином, суд приходить до висновку, що у зв`язку з невиконанням зобов`язань за договором зберігання та враховуючи умови договору поруки, збитки завдані порушенням умов договору зберігання підлягають стягненню з відповідачів в примусовому порядку пропорційно розміру їхньої відповідальності.

Щодо судового збору.

У відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України, сплачений позивачем судовий збір в розмірі 2010,46 грн., що підтверджується відповідною квитанцією (а.с.25) підлягає стягненню з відповідачів пропорційно до задоволеної частини позовних вимог. З відповідача ОСОБА_1 на користь позивача належить стягнути 1995,45 грн. судового збору, з відповідача ОСОБА_2 - 15 грн. судового збору.

У зв`язку з задоволенням позовних вимог понесені відповідачами судові витрати не відшкодовуються.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 12,81,82,141,223,263-265,268,279 ЦПК України, ст.ст. 509, 526, 533, 549, 550, 553, 554, 610, 611, 614, 623, 625, 629, 936, 937, 949, 950, 951, 953 ЦК України, суд, -

в и р і ш и в:

Позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_1 , виданий Малиновським РВ УМВСУ в Одеській області 19.07.1996 року) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Інвентс-Л (м. Львів, вул. Балабана, 27/8, ЄДРПОУ 38244032, р/р НОМЕР_2 , МФО 380805, АТ Райффайзен Банк АВАЛЬ ) завдані збитки за договірним зобов`язанням у розмірі 133 030 грн. (сто тридцять три тисячі тридцять грн.).

Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Інвентс-Л (м. Львів, вул. Балабана, 27/8, ЄДРПОУ 38244032, р/р НОМЕР_2 , МФО 380805, АТ Райффайзен Банк АВАЛЬ ) завдані збитки за договірним зобов`язанням у розмірі 1000 грн. (одна тисяча грн.)

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Інвентс-Л 1995,45 грн. судового збору.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Інвентс-Л 15 грн. судового збору.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в порядку та строки передбачені ст. ст. 354, 355 ЦПК України, пп.15.5 п. 15 Розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 07.09.2020 року.

Суддя: Леньо С. І.