Постанова

від 31.08.2020 по справі 922/2589/19

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" серпня 2020 р. Справа № 922/2589/19

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Пуль О.А. , суддя Білоусова Я.О. , суддя Тарасова І.В.;

за участі секретаря судового засідання Крупи О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вояжор» (вх.№1861Х/2) на рішення господарського суду Харківської області від 12.11.2019 у справі №922/2589/19 (повний текст рішення підписано 20.11.2019 суддею Жиляєвим Є.М. у приміщенні господарського суду Харківської області),

за позовом Харківської міської ради, м.Харків,

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вояжор» , м.Харків,

за участі третьої особи , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Печенізької районної державної адміністрації Харківської області, смт.Печеніги Харківської області,

про скасування рішення про державну реєстрацію, -

ВСТАНОВИЛА:

Харківська міська рада звернулась до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вояжор» про скасування рішення державного реєстратора Печенізької районної державної адміністрації Харківської області Зоткіна С.В. від 18.06.2019 (індексний номер 47394896) про державну реєстрацію змін до об`єкту нерухомого майна - нежитлової будівлі, літ."А-1", по вул.Жутівській, 118, у м.Харкові (реєстраційний номер об`єкта 1452243363101).

Позовна заява обґрунтовується тим, що у порушення вимог закону самочинно побудовані навіси літ."Б-1", літ. "Г-1", літ. "Д-1" (далі - спірні об`єкти, спірні навіси) внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно без прийняття їх до експлуатації; зміни внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі довідки від 25.04.2019 №106 і технічного паспорту від 25.04.2019, виданих Товариством з обмеженою відповідальністю "НТБ Київ", натомість відповідач не надавав державному реєстратору інші документи, необхідні для внесення змін до Реєстру, тобто реєстрація змін до об`єкту нерухомого майна (реєстраційний номер 1452243363101) по вул.Жутівській, 118, у м.Харкові з додаванням спірних навісів взагалі проведена без будь-яких правових підстав; у зв`язку з проведеною реєстраційною дією спірні об`єкти набули статусу нерухомого майна в обхід порядку прийняття об`єктів містобудування в експлуатацію, внаслідок чого на теперішній час Міськрада позбавлена можливості вжиття будь-яких заходів державного архітектурно-будівельного контролю стосовно спірних навісів.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 27.08.2019 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Печенізьку районну державну адміністрацію Харківської області, смт.Печеніги Харківської області.

Рішенням господарського суду Харківської області від 12.11.2019 у справі №922/2589/19 позовні вимоги задоволено.

Приймаючи оскаржуване рішення, господарстький суд, керуючись положеннями статей 16, 181, 182, 331, 334 Цивільного кодексу України, статей 26, 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", статей 2, 3, 5, 18, 31 Закону України №1952 (у редакції, чинній до 16.01.2020), пункту 41 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та ї обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1127, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, з огляду на те, що: 1) у забудовника (відповідача) відсутній документ, що підтверджує прийняття спірних навісів в експлуатацію, у зв`язку з чим реєстрація прав на них проведена з порушенням вимог чинного законодавства; 2) зареєструвавши право власності на спірні об`єкти, товариство фактично оминуло законодавчо встановлену процедуру будівництва, чим позбавило контролюючі органи можливості будь-якого реагування; 3) твердження відповідача про віднесення побудованих навісів у нежитловій будівлі до тимчасових (некапітальних) споруд, які не потребують введення в експлуатацію, суд визнав необгрунтованим; 4) станом на момент складання Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту територіального контролю Харківської міськради (далі - Інспекція) акта перевірки від 20.06.2019 № 434/461-А у реєстрі вже були зареєстровані відомості про спірні навіси і тим самим державою визнано право власності на них, а у такому випадку перевірка обмежується порівнянням зареєстрованих прав на об`єкт з його фактичною конфігурацією, оскільки Інспекція не наділена повноваженнями перевіряти об`єкт будівництва після проведення державної реєстрації прав на нього

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Вояжор» звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення господарського суду Харківської області від 12.11.2019 у справі №922/2589/19 та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обгрунтування доводів апеляційної скарги зазявник зазначив, що суд першої інстанції надав неправильну правову кваліфікацію спірним правовідносинам, неправильно застосував норми матеріального права та не застосував законодавство, що фактично регулює спірні правовідносини, на підтвердження чого наголошує на такому:

- хибним є висновок місцевого господарського суду про те, що навіси є капітальними спорудами, а відповідач оминув законодавчо встановлену процедуру будівництва;

- при розгляді справи судом першої інстанції не здійснено оцінки наданому відповідачем доказу - звіту про проведення технічного обстеження навісів, згідно з яким навіси є некапітальними спорудами;

- висновок місцевого господарського суду про те, що спірні навіси не мали реєструватися у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, суперечить ст.13-15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» ;

- висновок суду про проведення спірним рішенням державного реєстратора державної реєстрації навісів як новостворених об`єктів нерухомості не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки реєстраційний номер об`єкту нерухомості залишився незмінним;

- господарський суд при вирішенні питання щодо визначення навісів як нерухомого майна помилково послався на ст.28 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та не застосував до спірних правовідносин ст.186 Цивільного кодексу України, яка регулює поняття головної речі та її приналежності;

- оскільки навіси не є об`єктами нерухомості, суд першої інстанції безпідставно застосував до спірних правовідносин норми права, що регулюють порядок створення об`єктів нерухомості та реєстрацію права власності на новозбудовані об`єкти нерухомого майна;

- обраний позивачем спосіб захисту прав на земельну ділянку шляхом скасування спірного рішення про державну реєстрацію не є належним способом захисту;

- повноваження державного реєстратора щодо прийняття спірного рішення є дискреційними і визнання спірного рішення незаконним вимагає оцінки дій державного реєстратора, а не поведінки відповідача;

- судом першої інстанції не встановлено порушень права власності позивача на земельну ділянку, на якій розташовані навіси.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 19.01.2020 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вояжор» задоволено . Рішення господарського суду Харківської області від 12.11.2019 у справі №922/2589/19 скасовано. Прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Харківської міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вояжор» судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 2881,50 грн.

Суд апеляційної інстанції, посилаючись на положення статей 13, 15, 16 Цивільного кодексу України, статей 4, 269 Господарського процесуального кодексу України, виходив з того, що позивач обрав і підтримав неналежний спосіб захисту свого порушеного права, оскільки такий спосіб захисту не є ефективним, не узгоджується з нормами чинного законодавства та не спроможний призвести до відновлення порушеного права, а також позивач не довів належними доказами порушення відповідачем прав і законних інтересів Харківської міськради як власника земельної ділянки та органу, якому делеговано повноваження зі здійснення державного архітектурно-будівельного контролю.

Постановою Верховного Суду від 23.06.2020 касаційну скаргу Харківської міської ради задоволено частково. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 29.01.2020 у справі №922/2589/19 скасовано. Справу №922/2589/19 передано на новий розгляд до Східного апеляційного господарського суду.

Скасовучи постанову суду апеляційної інстанції, Верховний Суд, керуючись нормами чатини 2 ст.331 Цивільного кодексу України, частиною 2 ст.5 Закону України №1952 (у редакції, чинній на час прийняття рішення держреєстратора від 18.06.2019), частиною 5 ст.26 Закону України Про регулюівання містобудівної діяльності , встановив, що проведенню державної реєстрації прав на обєкт нерухомого майна має передувати прийняття його до експлуатації. Верховний Суд відхилив як такі, що не мають істотного значення для справи, доводи скаржника про те, що оспорюване рішення стосувалося змін до існуючих записів про вже зареєстровані речові права та жодним чином не мало наслідком створення нових записів, тобто позивач жодним чином не ставив під сумнів законність внесення первинних записів до Реєстру, вказуючи лише на протиправність внесених змін до цих записів. Водночас суд касаційної інстанції погодився з твердженням скаржника про те, що апеляційний суд не врахував викладеного у постанові Верховного Суду від 07.02.2019 у справі №916/82/18 (з подібного спору) правового висновку про наявність підстав для скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав власності на самочинно збудовані об`єкти нерухомого майна, що зумовлено відсутністю документів, які засвідчують прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, оскільки предмет і підстави позову, фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, та їх правове регулювання у цій справі та справі №916/82/18 є однаковими, а відтак свідчать про виникнення спорів у зазначених справах з подібних правовідносин. У порушення положень статей 86, 236, 269, 282 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції під час розгляду справи належним чином не спростував висновок місцевого суду про прийняття держреєстратором оспорюваного рішення з метою легалізації спірних навісів як об`єктів самочинного будівництва, оскільки спірні об`єкти не були прийняті в експлуатацію у встановленому порядку. Крім того, апеляційний суд не перевірив і не надав правової оцінки доводам скаржника про те, що зазначений спір виник у зв`язку із захистом Харківською міськрадою прав територіальної громади м.Харкова на земельну ділянку, на якій товариство неправомірно збільшило загальну площу її забудови на 1309,1 м 2 за рахунок спорудження спірних навісів без дозволів Міськради. Касаційна інстанція також відхилила суперечливий висновок суду апеляційної інстанції про недоведеність позивачем належними доказами, зокрема, складеним Інспекцією актом перевірки від 20.06.2019 №434/461-А, факту порушення відповідачем прав і законних інтересів Харківської міськради як власника земельної ділянки, оскільки суд першої інстанції правильно зауважив, що станом на момент оформлення акта перевірки від 20.06.2019 №434/461-А у Реєстрі вже були зареєстровані відомості про спірні навіси і тим самим державою визнано право власності товариства на них, а у такому випадку перевірка обмежується порівнянням зареєстрованих прав на об`єкт з його фактичною конфігурацією, оскільки Інспекція не наділена повноваженнями перевіряти об`єкт будівництва після проведення державної реєстрації прав на нього. Судом зазначено, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній з 08.02.2020), отримала підтвердження під час касаційного провадження, а тому висновок суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог є таким, що не ґрунтується на вимогах законодавства та дослідженні усіх обставин і зібраних у справі доказів та доводів учасників справи. У свою чергу, колегія суддів не погодилась з висновком апеляційного суду про те, що, пред`явивши позовну вимогу про скасування рішення державного реєстратора, Міськрада обрала неналежний і неефективний спосіб захисту своїх прав, який не спроможний призвести до відновлення порушеного права, з огляду на таке колегія суддів вважає, що з 16.01.2020, тобто на час ухвалення оскаржуваної постанови, законодавець вже виключив такий спосіб захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права, а відтак апеляційний суд помилково зазначив про необхідність застосування позивачем такого способу судового захисту, який в практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати позивачу відновлення порушеного права, а значить не спроможний надати особі ефективний захист її прав.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 03.08.2020 повідомлено учасників справи про призначення розгляду апеляційної скарги на 31.08.2020 о 14:15 годині. Витребувано у учасників справи оригінали документів для огляду у судовому засіданні, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення і мають значення для справи; витяги з Єдиного держреєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на день розгляду апеляційної скарги.

31.08.2020 від ТОВ Вояжор до суду надійшло клопотання (вх.№8075) про відкладення розгляду справи, в якому просить суд відкласти розгляд справи у зв`язку з тим, що представник товариства залучений до участі в іншій справі, призначеній раніше, а також з метою підготовки правової позиції у справі.

До вказаного клопотання доказів участі представника ТОВ Вояжор в іншій справі суду не надав.

Розглянувши клопотання представника заявника апеляційної скарги - ТОВ Вояжор про відкладення розгляду справи, колегія суддів зазначає таке.

За приписами статті 129 Конституції України, статті 2 Господарського процесуального кодексу України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Відкладення розгляду справи є правом суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 Господарського процесуального кодексу України).

Участь представників учасників справи у засіданні суду апеляційної інстанції не є обов`язковою згідно із законом (статті 202, 216 Господарського процесуального кодексу України); не визнавалася вона такою й судом.

При цьому представник ТОВ Вояжор не наводить обґрунтування неможливості участі в судовому засіданні іншим представником.

Колегія суддів зазначає, що чинним законодавством не обмежено кількість представників сторони.

Провадження у даній справі відкрито ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 03.08.2020, яку завчасно направлено усім учасникам справи, та отримано ТОВ Вояжор 05.08.2020 (а.с.134, том 2).

З огляду на вказані обставини, у разі якщо керівник ТОВ Вояжор вважав необхідною участь свого представника у судовому засіданні 31.08.2020 у справі №922/2589/19, мав можливість надати право представляти інтереси ТОВ Вояжор іншому представнику.

Ураховуючи викладене, а також те, що матеріали справи містять докази повідомлення учасників справи про дату, час та місце проведення судового засідання, участь у засіданні є правом, а не обов`язком сторони, позиція ТОВ Вояжор викладена в апеляційній скарзі, виходячи зі змісту статей 202, 216 Господарського процесуального кодексу України , суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання представника ТОВ Вояжор про відкладення розгляду справи.

У судовому засіданні 31.08.2020 представник Харківської міської ради проти задоволення апеляційної скарги заперечувала, просила суд залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.

Представники ТОВ Вояжор та Печенізької районної державної адміністрації Харківської області у судове засідання не з`явились, були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, що підтверджується рекоментоданими повідомленнями про вручення поштового відправлення (а.с.134-136, том 2).

Ураховуючи положення частини 12 ст.270 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, зважаючи на те, що явка представників учасників справи обов`язковою у судове засідання не визнавалась, судова колегія вважає за можливе розглянути справу у їх відсутності за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи та вимоги, заслухавши представника позивача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила таке.

Рішенням Харківської міської ради від 27.02.2008 №34/08 Товариству з обмеженою відповідальністю "Іннтект" надано згоду на розробку проекту відведення земельної ділянки, площею 0,42 та по вул.Жутівській, 118 (Жовтневий район) для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі, літ.«А-1» .

Зазначене рішення залишилось нереалізованим, відтак земельна ділянка за цією адресою перебуває у власності територіальної громади м.Харкова.

Інспекцією на підставі наказу Інспекції №1 від 11.04.2016 та звернення Коробкіна В.П. від 26.05.2019 (направлення №434-Н від 20.04.2016) проведено позапланову перевірку на об`єкті: «Об`єкт будівництва по вул.Жутівська,118 у м.Харкові» (термін перевірки з 04.06.2019 до 18.06.2019).

З акта перевірки від 20.06.2019 №434/461-А убачається, що Інспекцією питання щодо дотримання містобудівного законодавства не розглядалося, про що зазначено у розділі VI акту "Перелік питань щодо проведення заходу державного нагляду (контролю)". У графі "відповіді на питання" у всіх рядках стоїть відмітка про те, що питання "не розглядалося".

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (далі - Реєстр) щодо об`єкту нерухомого майна (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1452243363101) нежитлова будівля, літ."А-1", загальною площею 352,4 м 2 , по вул.Жутівській, 118, у м.Харкові належить на праві приватної власності ТОВ "Вояжор" на підставі акту приймання-передачі нерухомого майна до статутного капіталу ТОВ "Вояжор" від 23.11.2017.

За актом приймання - передачі передано лише одну нежитлову будівлю літ. «А-1» , загальною площею 352,4 кв.м.

У подальшому відповідачем проведені нові роботи з будівництва навісу літ.«Б-1» , навісу літ.«Г-1» та навісу літ.«Д-1» до нежитлової будівлі літ.«А-1» за вказаною вище адресою.

18.06.2019 у Державному реєстрі зареєстровані такі зміни: до нежитлової будівлі, літ."А-1", площею 352,4 м 2, за адресою: м.Харків, вул.Жутівська, 118, додано: навіс літ."Б-1", навіс літ."Г-1" та навіс літ."Д-1". Зазначена реєстраційна дія проведена державним реєстратором Печенізької районної державної адміністрації Харківської області Зоткіним С.В. (індексний номер рішення: 47394896, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1452243363101).

Відповідні зміни внесені до Реєстру на підставі довідки від 25.04.2019 №106 і технічного паспорту від 25.04.2019, виданих ТОВ "НТБ Київ". Інші документи для внесення змін до Реєстру державному реєстратору не надавалися.

Звертаючись до суду із даним позовом, позивач зазначає, що самочинно побудовані навіси літ. «Б-1» , літ. «Г-1» , літ. «Д-1» внесені до Реєстру без дотримання порядку прийняття об`єктів нерухомого майна до експлуатації. Реєстрація змін до об`єкту нерухомого майна (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1452243363101) по вул.Жутівській, 118, у м.Харкові з додаванням навісів «літ. Б-1» , літ. «Г-1» та літ. «Д-1» проведена без будь - яких правових підстав.

Частиною 2 статті 331 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення та запису; надалі - Закон №1952-ІV) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) - єдина державна інформаційна система, що містить відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об`єкти та суб`єктів цих прав.

Відповідно до частини 2 ст.3 Закону №1952-ІV речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Згідно з частинами 1, 2 ст.5 вказаного Закону №1952-ІV у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення.

Якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію нерухомого майна, державна реєстрація прав на таке майно проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку, крім випадків, передбачених статтею 31 цього Закону.

Статтею 31 Закону №1952-ІV встановлено, що для проведення державної реєстрації прав власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що були закінчені будівництвом до 05.08.1992 та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку, і щодо зазначених об`єктів нерухомості раніше не проводилася державна реєстрація прав власності, подаються: 1) виписка із погосподарської книги, надана виконавчим органом сільської ради (якщо такий орган не створений - сільським головою), селищної, міської ради або відповідною архівною установою; 2) документ, що посвідчує речове право на земельну ділянку під таким об`єктом, крім випадку, коли таке речове право зареєстровано в Державному реєстрі прав. Для здійснення державної реєстрації прав власності на зазначені об`єкти документом, що посвідчує речові права на земельну ділянку під таким об`єктом, може також вважатися рішення відповідної ради про передачу (надання) земельної ділянки в користування або власність. Для проведення державної реєстрації прав власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що були закінчені будівництвом до 05.08.1992 та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку, проведення технічної інвентаризації щодо зазначених об`єктів нерухомості є необов`язковим.

Відповідно до Порядку виконання підготовчих та будівельних робіт, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №466 від 13.04.2011, будівельними роботами є роботи з нового будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту.

Згідно з ДБН А.2.2-3-2014 нове будівництво - це будівництво будинків, будівель, споруд, їх комплексів, що здійснюється з метою створення об`єктів виробничого і невиробничого призначення, а також лінійних об`єктів інженерно-транспортної інфраструктури, в тому числі добудова зупинених об`єктів незавершеного будівництва. Реконструкція - це перебудова введеного в експлуатацію в установленому порядку об`єкту будівництва, що передбачає зміну його геометричних розмірів та/або функціонального призначення, в наслідок чого відбувається зміна основних техніко-економічних показників (кількість продукції, потужність тощо), забезпечується удосконалення виробництва, підвищення його технікоекономічного рівня та якості продукції, що виготовляється, поліпшення умов експлуатації та якості послуг. Реконструкція передбачає повне або часткове збереження елементів несучих і огороджувальних конструкцій та призупинення на час виконання робіт експлуатації об`єкту в цілому або його частин (за умови їх автономності).

Частиною 5 статті 26 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (у редакції, чинній на час прийняття рішення держреєстратора від 18.06.2019) встановлено, що проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів; 6) реєстрація права власності на об`єкт містобудування.

Отже, для державної реєстрації права власності на новозбудований або реконструйований об`єкт до державного реєстратора надається документ, що підтверджує прийняття такого об`єкту до експлуатації. Такого ж висновку дійшов і Верховний Суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції у даній справі.

Порядок прийняття об`єктів будівництва до експлуатації визначений ст.39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності« .

Частинами 1, 2 статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (у редакції, чинній на час прийняття рішення держреєстратора від 18.06.2019) встановлено, що прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), та об`єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об`єкта до експлуатації протягом десяти робочих днів з дня реєстрації заяви. Форма декларації про готовність об`єкта до експлуатації, порядок її подання і реєстрації визначаються Кабінетом Міністрів України. Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками, здійснюється на підставі акта готовності об`єкта до експлуатації шляхом видачі органами державного архітектурно-будівельного контролю сертифіката у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Форма акта готовності об`єкта до експлуатації, форма сертифіката, порядок його видачі, розмір та порядок внесення плати за видачу сертифіката визначаються Кабінетом Міністрів України. Акт готовності об`єкта до експлуатації підписується замовником, генеральним проектувальником, генеральним підрядником або підрядником (у разі якщо будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників), субпідрядниками, страховиком (якщо об`єкт застрахований).

Частиною 1 статті 18 Закону визначено, що державна реєстрація прав проводиться в такому порядку: 1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; 2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав; 3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв; 4) перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; 5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав); 6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав; 7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником; 8)видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.

Частиною 2 статті 18 Закону №1952-ІV визначено, що перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Постановою Кабінету Міністрів України №1127 від 25.12.2015 затверджено Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

У частині обов`язку реєстрації права власності виключно на ті об`єкти будівництва, які прийняті до експлуатації (за винятком випадків, визначених ст. 31 Закону), Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень повністю відповідає вимогам Закону.

Відповідно до пункту 41 Порядку для державної реєстрації права власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна подаються: 1) документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта; 2) технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна; 3) документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси; 4) письмова заява або договір співвласників про розподіл часток у спільній власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, що набувається у спільну часткову власність); 5) договір про спільну діяльність або договір простого товариства (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, будівництво якого здійснювалось у результаті спільної діяльності).

Згідно з частинами 1, 2, 3 статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Частинами 3 і 5 статті 26 Закону України №1952 (у редакції, чинній на час прийняття рішення держреєстратора від 18.06.2019) передбачено, що у разі скасування на підставі рішення суду рішення про внесення змін до запису Державного реєстру прав , про взяття на облік безхазяйного нерухомого майна відповідний запис скасовується . Внесення змін до записів Державного реєстру прав , зупинення реєстраційних дій, внесення запису про скасування державної реєстрації прав або скасування рішення державного реєстратора здійснюються у порядку, передбаченому для державної реєстрації прав (крім випадків, коли такі дії здійснюються у порядку, передбаченому статтею 37 цього Закону).

Як свідчать матеріали справи та правильно встановлено судом першої інстанції, що ТОВ Вояжор для реєстрації права власності на спірний об`єкт нерухомого майна повинно було подати реєстратору документи, які відповідно до вищенаведених вимог чинного законодавства підтверджують факт прийняття в експлуатацію спірного об`єкту.

Відповідно до пунктів 3, 4 частини 1 статті 24 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо: подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом; подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження.

Також колегія суддів ураховує правовий висновк, викладений Верховним Судом у постанові від 07.02.2019 у справі №916/82/18 (з подібного спору) про те, що відсутність документів, які засвідчують прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, є підставою для скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав власності на самочинно збудовані об`єкти нерухомого майна.

Отже, реєстрація прав на спірний об`єкт нерухомості проведена з порушенням вимог діючого законодавства.

Згідно з вимогами частини 1 ст.120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Таким чином, господарський суд дійшов правомірного висновку, що рішення державного реєстратора від 18.06.2019, індексний номер: 47394896 про державну реєстрацію змін до об`єкту нерухомого майна нежитлової будівлі, літ."А-1" по вул. Жутівській, 118, у м.Харкові (реєстраційний номер об`єкта 145224363101) є незаконним та таким, що підлягає скасуванню.

Апелянт вважає помилковим висновок господарського суду про те, що спірні навіси є капітальними спорудами, а відповідач оминув законодавчо встановлену процедуоу будівнитцва.

Доводи ТОВ Вояжор про віднесення побудованих навісів літ.«Б-1» , літ.«Г-1» , літ.«Д-1» у нежитловій будівлі літ.«А-1» по вул. Жутівській, 118, у м.Харкові до тимчасових (некапітальних) споруд, які не потребують потребують попереднього отримання дозвільних документів на будівництво та подальше введення їх в експлуатацію, спростовуються таким.

Порядок оформлення права власності на нерухоме майно регулюється Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон) від 01.07.2004 (зі змінами та доповненнями) та Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - Порядок №1127), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1127 (зі змінами та доповненнями).

У випадках, передбачених чинним законодавством України, встановлено необхідність проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно. Саме з проведенням такої державної реєстрації пов`язується момент виникнення права власності на нерухоме майно.

Частиною 1 ст.182 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (частина 2 ст. 331, частина 4 ст.334 Цивільного кодексу України, частина З ст.З Закону).

Відповідно до ст.181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Аналогічне визначення міститься у статті 2 Закону.

Визначення нерухомого майна у ст.181 Цивільного кодексу України є узагальненим та характеризує нерухоме майно за трьома основними ознаками, які повинні бути притаманні тому чи іншому об`єкту при визначенні його належності до нерухомого майна, а саме: - розташування на земельній ділянці: - переміщення неможливе без його знецінення; - переміщення неможливе без зміни його призначення.

Відповідно до частини 2 ст.28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.

Аналогічне визначення тимчасової споруди закріплене також у пункті 1.3 Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України 21.10.2011 №244, згідно з яким тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально - культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.

Інших визначень поняття "тимчасова споруда" діюче законодавство не містить.

Згідно з частиною 4 ст.5 вказаного Закону не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на корисні копалини, рослини, а також на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких можливе без їх знецінення та зміни призначення, а також окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі, зокрема на магістральні та промислові трубопроводи (у тому числі газорозподільні мережі), автомобільні дороги, електричні мережі, магістральні теплові мережі, мережі зв`язку, залізничні колії.

Відповідно до технічного паспорту на нежитлову будівлю, літ.«А-1» , по вул.Жутівській,118, у м.Харкові, виготовленого ТОВ «НТБ Київ» , станом на 25.04.2019, обстеженням встановолено, що площа нежитлової будівлі літ. А-1 становить 352,4 кв.м. Також на земельній ділянці розташовано навіси літ. Б-1, Г-1 , Д-1 . У розділі характеристика будинку, господарських будівель та споруд міститься така інформація: - нежитлова будівля літ.«А-1» : фундамент - з/бетон. покрівля - шифер, підлога - бетон; - навіс літ.«Б-1» фундамент - металеві стовпи, покрівля - метал, підлога - бетон; - навіс літ.«Г-1» фундамент - металеві стовпи, покрівля - метал, підлога - бетон; - навіс літ.«Д-1» фундамент - металеві стовпи, покрівля - метал, підлога - бетон (а.с.70-73, том 1).

Таким чином, спірні навіси мають фундамент та вимощені з використанням бетону, що робить неможливим їх вільне переміщення без знецінення.

Стосовно твердження апелянта про те, що судом першої інстанції не надано оцінки звіту про проведення технічного обстеження навісів колегія суддів зазначає, що вказаний звіт не є беззаперечним доказом на підтвердження того, що спірні навіси є капітальними спорудами, оскільки обстеження проводилось з метою визначення надійності конструкції та безпечної екплуатації навісів, а їх характеристика щодо основних конструктивних елементів, площі міститься у додатку №10 (а.с.72, том 1) до технічного паспорту на нежитлову будівлю, літ.«А-1» , по вул.Жутівській, 118, у м.Харкові, виготовленого ТОВ «НТБ Київ» .

Посилання відповідача на пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 №406 «Про затвердження переліку будівельних робіт, які не потребують документів, що дають право на їх виконання, та після закінчення яких об`єкт не підлягає прийняттю в експлуатацію» є безпідставними, оскільки вказаний пункт застосовується виключно щодо індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків.

Щодо порушеного права позивача як власника земельної ділянки внаслідок прийняття рішення держреєстратора від 18.06.2019 колегія суддів зазначає, що, зареєструвавши право власності на спірні навіси, відповідач фактично оминув законодавчо встановлену процедуру будівництва, чим позбавив контролюючі органи можливості будь-якого реагування.

Згідно з експлікацією до схеми розташування будівель та споруд по вул.Жутівська, №118, у м.Харкові, ТОВ Вояжор збільшило загальну площу забудови на 1309, 1 кв.м за рахунок спорудження спірних навісів без отримання відповідних дозволів Харківської міської ради (а.с.18, том 1).

Також необґрунтованими є аргументи відповідача про відсутність порушень містобудівного законодавства з боку ТОВ Вояжор за результатами проведення позапланової перевірки спірного об`єкта у період з 04.06.2019 по 20.06.2019 згідно з актом №434/461-А від 20.06.2019 (а.с.75-79, том 1), яка проводилась виключно щодо об`єктів, будівництво яких триває в момент перевірки. Перевірка здійснювалась після завершення будівництва та внесення 18.06.2019 державним реєстратором оспорюваного рішення про внесення змін до об`єкту, а відповідно до порядку, передбаченого пунктом 5 ст.26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» , у Інспекції відсутні повноваження перевіряти об`єкти будівництва після проведення державної реєстрації прав на нього.

Крім того, з акту №434/461-А від 20.06.2019 убачається, що Інспекцією питання щодо дотримання містобудівного законодавства не розглядалося, про що зазначено у розділі VI Акту «Перелік питань щодо проведення заходу державного нагляду (контролю)» . У графі «відповіді на питання» у всіх рядках стоїть відмітка про те, що питання «не розглядалося» .

Колегія суддів ураховує висновок Верховного Суду у даній справі про те, що, звертаючись до суду з даним позовом Харківська міська рада обрала належний і ефективний спосіб захисту своїх прав. Зокрема, судом касаційної інстанції встановлено, що при вирішенні спору апеляційний суд фактично застосував до спірних правовідносин положення пункту 1 частини 2 статті 26 Закону України №1952 (у редакції, чинній до 16.01.2020), відповідно до якого у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. Такі висновки суду апеляційної інстанції є помилковими і такими, що не відповідають чинному законодавству в сфері реєстрації речових прав і не можуть призвести до відновлення порушеного права.

Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц.

У зв`язку із викладенням статті 26 Закону України № 1952 у новій редакції згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16.01.2020, зазначений закон вже не визначав такого способу захисту порушених прав та інтересів позивача як скасування запису про проведену державну реєстрацію прав на підставі судового рішення, отже, починаючи з 16.01.2020 цей спосіб захисту вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною Законом України №1952.

Отже, вчинивши оскаржувану реєстраційну дію, за наслідками якої визнано та підтверджено набуття речових прав на нерухоме майно на території міста Харкова, чим фактично легалізовано самочинне будівництво, було порушено інтереси міської ради, яка, в свою чергу має здійснювати делеговані повноваження державного архітектурно-будівельного контролю та засвідчувати готовність об`єктів будівництва до експлуатації.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, інші доводи апелянта, викладені в його апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає правомірним висновок господарського суду про задоволення позовних вимог у повному обсязі, а доводи апелянта такими, що не грунтуються на матеріалах справи та не узгоджуються з нормами чинного законодавтства.

Відповідно до ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно зі ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст.236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд ураховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За таких підстав, колегія суддів, урахувавши висновки Верховного Суду, зазначає, що доводи апелянта, викладені ним в апеляційній скарзі, не знайшли підтвердження у ході судового розгляду, тоді як господарським судом у повній мірі з`ясовані та правильно оцінені обставини у справі, прийняте ним рішення є законним та обґрунтованим, у зв`язку з чим підстав для його скасування та задоволення апеляційної скарги колегія суддів не убачає. Колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції не допущено порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Керуючись статтями 240, 269, 270, 275-276, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія Східного апеляційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вояжор» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 12.11.2019 у справі №922/2589/19 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження до Верховного Суду передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 08.09.2020.

Головуючий суддя О.А. Пуль

Суддя Я.О. Білоусова

Суддя І.В. Тарасова