Постанова

від 15.12.2020 по справі 922/2589/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 грудня 2020 року

м. Київ

Справа № 922/2589/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

помічник судді, який за дорученням судді здійснює повноваження секретаря судового засідання, - Вилегжаніна М. В.,

за участю представників:

позивача - не з`явилися,

відповідача - не з`явилися,

третьої особи - не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОЯЖОР"

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 31.08.2020 (судді: Пуль О. А. - головуючий, Білоусова Я. О., Тарасова І. В.) і рішення Господарського суду Харківської області від 12.11.2019 (суддя Жиляєв Є. М.) у справі

за позовом Харківської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОЯЖОР",

третя особа , яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Печенізька районна державна адміністрація Харківської області,

про скасування рішення про державну реєстрацію,

В С Т А Н О В И В:

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У серпні 2019 року Харківська міська рада звернулася до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОЯЖОР" (далі - ТОВ "ВОЯЖОР") про скасування рішення державного реєстратора Печенізької районної державної адміністрації Харківської області (далі - Печенізька РДА) Зоткіна С. В. від 18.06.2019 (індексний номер 47394896) про державну реєстрацію змін до об`єкта нерухомого майна - нежитлової будівлі літ. А-1 на вул. Жутівській, 118 у м. Харкові (реєстраційний номер об`єкта 1452243363101) (далі - рішення державного реєстратора від 18.06.2019) з посиланням на положення статей 321, 374 Цивільного кодексу України, статті 152 Земельного кодексу України, статей 6, 26, 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", статті 31 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та статей 2, 3, 5, 18, 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

На обґрунтування позову позивач послався на те, що на порушення вимог закону самочинно побудовані навіси літ. Б-1, літ. Г-1, літ. Д-1 внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Реєстр) без прийняття їх до експлуатації; зміни внесені до Реєстру на підставі довідки від 25.04.2019 № 106 і технічного паспорта від 25.04.2019, виданих Товариством з обмеженою відповідальністю "НТБ Київ" (далі - ТОВ "НТБ Київ"), натомість відповідач не надавав державному реєстратору інші документи, необхідні для внесення змін до зазначеного Реєстру, тобто реєстрація змін до об`єкта нерухомого майна (реєстраційний номер 1452243363101) на вул. Жутівській, 118 у м. Харкові з додаванням спірних навісів взагалі проведена без будь-яких правових підстав. Крім того, у зв`язку з проведеною реєстраційною дією спірні об`єкти набули статусу нерухомого майна в обхід порядку прийняття об`єктів містобудування в експлуатацію, внаслідок чого на теперішній час Харківська міська рада позбавлена можливості вжиття будь-яких заходів державного архітектурно-будівельного контролю стосовно спірних навісів.

1.2. У відзиві на позов ТОВ "ВОЯЖОР" проти його задоволення заперечило, просило відмовити у позові; зокрема зазначивши, що спірне рішення державного реєстратора від 18.06.2019 не додано позивачем до позову; зведення відповідачем некапітальних споруд - спірних навісів в межах земельної ділянки для обслуговування основної будівлі не порушує прав позивача; споруджені відповідачем навіси не потребують дозволів на початок будівництва та не підлягають прийняттю в експлуатацію після закінчення будівництва.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Харківської області від 12.11.2019 (суддя Жиляєв Є. М.) позов задоволено повністю.

Рішення мотивоване положеннями статей 16, 181, 182, 331, 334 Цивільного кодексу України, статей 26, 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", статей 2, 3, 5, 18, 31 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, чинній до 16.01.2020), пункту 41 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та ї обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 (далі - Порядок), з урахуванням яких місцевий суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог. Господарський суд першої інстанції виходив із того, що у забудовника (відповідача) немає документа, що підтверджує прийняття спірних навісів в експлуатацію, у зв`язку з чим реєстрація прав на них проведена з порушенням вимог чинного законодавства; зареєструвавши право власності на спірні об`єкти, ТОВ "ВОЯЖОР" фактично оминуло законодавчо встановлену процедуру будівництва, чим позбавило контролюючі органи можливості будь-якого реагування; станом на момент складання Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту територіального контролю Харківської міської ради акта перевірки від 20.06.2019 № 434/461-А у Реєстрі вже були зареєстровані відомості про спірні навіси і тим самим державою визнано право власності на них, а в такому випадку перевірка обмежується порівнянням зареєстрованих прав на об`єкт з його фактичною конфігурацією, оскільки інспекція не наділена повноваженнями перевіряти об`єкт будівництва після проведення державної реєстрації прав на нього; за наслідками вчинення оскаржуваної реєстраційної дії відбулася фактична легалізація спірних навісів як об`єктів самочинного будівництва та порушено інтереси міської ради.

2.2. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 31.08.2020 (судді: Пуль О. А. - головуючий, Білоусова Я. О., Тарасова І. В.) рішення Господарського суду Харківської області від 12.11.2019 у справі залишено без змін.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї

3.1. Не погоджуючись із ухваленими у справі судовими рішеннями, ТОВ "ВОЯЖОР" звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою (з урахуванням уточненої редакції), в якій просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 31.08.2020 та рішення Господарського суду Харківської області від 12.11.2019 у цій справі, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скаржник аргументує подання касаційної скарги посилаючись на пункти 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Так, скаржник зазначає, що апеляційний господарський суд під час ухвалення постанови у справі не врахував висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду, та посилається на постанову Верховного Суду від 07.02.2019 у справі № 916/82/18, постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16 (пункт 41 постанови), від 13.03.2019 у справі № 757/39920/15 (пункт 31 постанови) (скаржник помилково зазначив дату постанови 13.04.2019), від 13.03.2019 у справі № 202/30/17 (скаржник помилково зазначив дату постанови 13.04.2019). ТОВ "ВОЯЖОР" вважає, що Печенізька РДА має бути співвідповідачем у справі та зазначає, що позивача і відповідача не пов`язують приватно-майнові відносини. Скаржник також наголошує, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Вважає необґрунтованим відхилення судами звіту про проведення технічного обстеження спірних навісів, за змістом якого навіси є некапітальними спорудами і їх спорудження не є створенням об`єкта містобудування; зазначає, що докази, на які спиралися суди при кваліфікації спірних навісів як капітальних споруд, є недопустимими.

3.2. У відзиві на касаційну скаргу Харківська міська рада наголошує на безпідставності доводів скаржника, вважає, що вони ґрунтуються на довільному тлумаченні скаржником норм права та позиції суду касаційної інстанції, просить залишити без змін оскаржені у справі судові рішення, а касаційну скаргу - без задоволення.

3.3. Від ТОВ "ВОЯЖОР" надійшла відповідь на відзив, в якій відповідач посилається на те, що викладена у відзиві на касаційну скаргу правова позиція позивача не спростовує доводів, наведених відповідачем у касаційній скарзі.

4. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду

4.1. За змістом витягу із протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 07.12.2020 визначено такий склад колегії суддів: Дроботова Т. Б. - головуючий, Чумак Ю. Я., Багай Н. О.

4.2. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи і заперечення на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що правових підстав для задоволення касаційної скарги немає.

4.3. Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, згідно з рішенням Харківської міської ради від 27.02.2008 № 34/08 Товариству з обмеженою відповідальністю "Іннтект" надано згоду на розробку проєкту відведення земельної ділянки площею 0,42 га на вул. Жутівській, 118, (Жовтневий район) для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. А-1, проте зазначене рішення не було виконано.

Отже, земельна ділянка за цією адресою перебуває у власності територіальної громади м. Харкова.

Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту територіального контролю Харківської міської ради на підставі наказу від 02.01.2019 № 1 та звернення Коробкіна В. П. від 26.04.2019 (направлення від 03.06.2019 № 434-Н; направлення від 18.06.2019 № 461-Н) провела позапланову перевірку на об`єкті: "Об`єкт будівництва по вул. Жутівській, 118, у м. Харкові" (термін перевірки із 04.06.2019 до 18.06.2019, із 19.06.2019 до 20.06.2019).

Як свідчить зміст акта перевірки від 20.06.2019 № 434/461-А, питання щодо дотримання містобудівного законодавства інспекція не розглядала, про що зазначено у розділі VI акта "Перелік питань щодо проведення заходу державного нагляду (контролю)". У графі "відповіді на питання" у всіх рядках стоїть відмітка про те, що питання "не розглядалося".

Згідно з інформаційною довідкою з Реєстру щодо об`єкта нерухомого майна (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1452243363101) нежитлова будівля літ. А-1 загальною площею 352,4 м 2 на вул. Жутівській, 118 у м. Харкові належить на праві приватної власності ТОВ "ВОЯЖОР" на підставі акта приймання-передачі нерухомого майна до статутного капіталу ТОВ "ВОЯЖОР" від 23.11.2017.

За актом приймання-передачі передано лише одну нежитлову будівлю літ. А-1, загальною площею 352,4 м 2 .

У подальшому відповідач провів нові роботи з будівництва навісів літ. Б-1, літ. Г-1, літ. Д-1 до нежитлової будівлі літ. А-1 за зазначеною адресою.

Господарські суди попередніх інстанцій також установили, що відповідно до технічного паспорта на нежитлову будівлю, літ. А-1 на вул. Жутівській, 118, у м. Харкові, виготовленого ТОВ "НТБ Київ", станом на 25.04.2019, у розділі характеристика будинку, господарських будівель та споруд зазначено: - нежитлова будівля літ. А-1: фундамент - з/бетон. покрівля - шифер, підлога - бетон; - навіс літ. Б-1 фундамент - металеві стовпи, покрівля - метал, підлога - бетон; - навіс літ. Г-1 фундамент - металеві стовпи, покрівля - метал, підлога - бетон; - навіс літ. Д-1 фундамент - металеві стовпи, покрівля - метал, підлога - бетон. Отже, спірні навіси мають фундамент та вимощені з використанням бетону, що робить неможливим їх вільне переміщення без знецінення.

18.06.2019 у Реєстрі зареєстровані такі зміни: до нежитлової будівлі літ. А-1 площею 352,4 м 2 за адресою: м. Харків, вул. Жутівська, 118 додано: навіс літ.Б-1, навіс літ. Г-1 та навіс літ. Д-1.

Зазначена реєстраційна дія проведена державним реєстратором Печенізької РДА Зоткіним С. В. (індексний номер рішення: 47394896, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1452243363101).

Відповідні зміни внесені до Реєстру на підставі довідки від 25.04.2019 № 106 і технічного паспорта від 25.04.2019, виданих ТОВ "НТБ Київ". Інші документи для внесення змін до Реєстру державному реєстратору не надавалися.

4.4. Як свідчать матеріали справи, Харківська міська рада від імені територіальної громади м. Харкова як власника земельної ділянки комунальної власності під спірним об`єктом, вважаючи незаконними зазначені реєстраційні дії, звернулася з позовом до ТОВ "ВОЯЖОР" про скасування рішення державного реєстратора від 18.06.2019, наголошуючи, зокрема, на тому, що на порушення вимог закону самочинно побудовані навіси літ. Б-1, літ. Г-1, літ. Д-1, внесені до Реєстру без прийняття їх в експлуатацію, без дозволу власника земельної ділянки на проведення будівельних робіт; зареєструвавши право власності на спірні об`єкти, ТОВ "ВОЯЖОР" фактично оминуло законодавчо встановлену процедуру будівництва, внаслідок чого міська рада позбавлена можливості вжиття будь-яких заходів державного архітектурно-будівельного контролю стосовно спірних навісів.

4.5. Дослідивши обставини справи та наявні у ній докази, надавши оцінку доводам обох сторін, попередні судові інстанції визнали позовні вимоги доведеними та обґрунтованими у зв`язку з чим позов задовольнили.

Згідно з частиною 2 статті 331 Цивільного кодексу України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

У частині 2 статті 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній на час прийняття рішення державного реєстратора від 18.06.2019) передбачено, що у разі якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію нерухомого майна, державна реєстрація прав на таке майно проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку, крім випадків, передбачених статтею 31 цього Закону.

Відповідно до частини 5 статті 26 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (у відповідній редакції) проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів; 6) реєстрація права власності на об`єкт містобудування.

Таким чином, проведенню державної реєстрації прав на об`єкт нерухомого майна має передувати прийняття його в експлуатацію.

Частинами 1, 2 статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (у відповідній редакції) унормовано, що прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів із незначними наслідками (СС1), та об`єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об`єкта до експлуатації протягом десяти робочих днів з дня реєстрації заяви. Форма декларації про готовність об`єкта до експлуатації, порядок її подання і реєстрації визначаються Кабінетом Міністрів України. Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів із середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками, здійснюється на підставі акта готовності об`єкта до експлуатації шляхом видачі органами державного архітектурно-будівельного контролю сертифіката у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Форма акта готовності об`єкта до експлуатації, форма сертифіката, порядок його видачі, розмір та порядок внесення плати за видачу сертифіката визначаються Кабінетом Міністрів України. Акт готовності об`єкта до експлуатації підписується замовником, генеральним проектувальником, генеральним підрядником або підрядником (у разі, якщо будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників), субпідрядниками, страховиком (якщо об`єкт застрахований).

Згідно з пунктом 41 Порядку для державної реєстрації права власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна подаються: 1) документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта; 2) технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна; 3) документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси; 4) письмова заява або договір співвласників про розподіл часток у спільній власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, що набувається у спільну часткову власність); 5) договір про спільну діяльність або договір простого товариства (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, будівництво якого здійснювалось у результаті спільної діяльності). Документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, не вимагається у разі, коли реєстрація такого документа здійснювалася в Єдиному реєстрі документів. У такому разі державний реєстратор відповідно до наданих заявником у відповідній заяві відомостей про реєстраційний номер документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, обов`язково перевіряє наявність реєстрації такого документа в Єдиному реєстрі документів, відсутність суперечностей між заявленими правами та відомостями, що містяться в цьому Реєстрі.

Відповідно до частин 1- 3 статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

У частинах 3 і 5 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній на час прийняття рішення державного реєстратора від 18.06.2019) передбачено, що у разі скасування на підставі рішення суду рішення про внесення змін до запису Державного реєстру прав, про взяття на облік безхазяйного нерухомого майна відповідний запис скасовується. Внесення змін до записів Державного реєстру прав, зупинення реєстраційних дій, внесення запису про скасування державної реєстрації прав або скасування рішення державного реєстратора здійснюються у порядку, передбаченому для державної реєстрації прав (крім випадків, коли такі дії здійснюються у порядку, передбаченому статтею 37 цього Закону).

Відповідно до пунктів 3, 4 частини 1 статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено, зокрема, у разі, якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом; подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження.

Саме із такого розуміння положень наведеного законодавства виходили суди попередніх інстанцій під час вирішення спору у цій справі.

Ухвалюючи оскаржені у справі судові рішення, господарські суди попередніх інстанцій установили, що для реєстрації права власності на спірні об`єкти нерухомого майна ТОВ "ВОЯЖОР" повинно було подати державному реєстратору документи, які відповідно до зазначених вимог законодавства підтверджують факт прийняття їх в експлуатацію, чого, проте ним зроблено не було; за рахунок спорудження спірних навісів без отримання відповідних дозволів Харківської міської ради, яка діє від імені територіальної громади м. Харкова як власника земель комунальної власності, ТОВ "ВОЯЖОР" збільшило загальну площу забудови земельної ділянки на 1309,1 м 2 (про що свідчить експлікація до схеми розташування будівель та споруд на вул. Жутівській, 118, у м. Харкові); вчинивши оскаржену реєстраційну дію, за наслідками якої визнано та підтверджено набуття прав на нерухоме майно на території м. Харкова, фактично легалізовано самочинне будівництво спірних навісів, отже, за висновком судів, така реєстрація прав проведена з порушенням вимог діючого законодавства, а також прав територіальної громади м. Харкова в особі позивача як власника земель комунальної власності, а тому рішення державного реєстратора від 18.06.2019 є незаконним та таким, що підлягає скасуванню у судовому порядку. Суд апеляційної інстанції також наголосив, що Харківська міська рада у наведеному випадку обрала належний і ефективний спосіб захисту порушених прав.

4.6. Як свідчить зміст касаційної скарги, її подано на підставі пунктів 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, за змістом яких підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

4.7. Верховний Суд, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, а також матеріали справи, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

4.8. Оскарження судових рішень з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Стосовно наведених у касаційній скарзі посилань скаржника на постанову Верховного Суду від 07.02.2019 у справі № 916/82/18, колегія суддів суду касаційної інстанції їх відхиляє, оскільки, як свідчить зміст постанови суду апеляційної інстанції у справі № 922/2589/19, переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний господарський суд урахував висновки Верховного Суду, викладені у зазначеній постанові, і висновки суду апеляційної інстанції у справі № 922/2589/19 не суперечать висновкам Верховного Суду у справі № 916/82/18, а узгоджуються з ними.

Так, предметом позову у справі № 916/82/18 є правомірність рішення державного реєстратора про реєстрацію за Дочірнім підприємством "Пансіонат "Енергетик" права власності на об`єкти нерухомого майна, а саме будівлі та споруди пансіонату "Енергетик", загальною площею 1 165,5 м 2 , розташовані за адресою: Одеська область, Татарбунарський район, с. Лебедівка, вул. Центральна, буд. 20. Підставою для цих вимог визначено те, що вказаний об`єкт нерухомого майна є об`єктом самочинного будівництва, оскільки його побудовано без документів, які дозволяють виконувати будівельні роботи. Залишаючи без змін судові рішення у справі про задоволення позову, Верховний Суд послався на положення статей 328, 331, 376 Цивільного кодексу України, статей 2, 10, 11, 18, 24 Закону України, "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", та виходив із встановлених судами попередніх інстанцій обставин щодо того, що Дочірнє підприємство "Пансіонат "Енергетик" для державної реєстрації права власності на спірні об`єкти нерухомого майна повинно було подати до Комунального підприємства Новоселівської сільської ради "Регіональне бюро державної реєстрації" документи, які відповідно до вимог законодавства підтверджують факт прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом спірних об`єктів нерухомого майна. Оскільки суди у цій справі встановили, що державний реєстратор Комунального підприємства Новоселівської сільської ради "Регіональне бюро державної реєстрації" провів державну реєстрацію прав власності на спірні об`єкти нерухомого майна, розташованого за адресою: Одеська обл., Татарбунарський район, с. Лебедівка, вул. Центральна, буд. 20, за відсутності документів, що засвідчують прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, суд касаційної інстанції погодився із висновком судів про задоволення позову, позаяк не вимагаються зазначені документи лише у разі, коли реєстрація такого документа здійснювалася в Єдиному реєстрі документів. Однак суди встановили, що у матеріалах справи немає ані доказів, які би засвідчували прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом спірних об`єктів, ані доказів реєстрації таких документів в Єдиному реєстрі документів.

Правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 07.02.2019 у справі № 916/82/18 (з подібного спору), про наявність підстав для скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав власності на самочинно збудовані об`єкти нерухомого майна, що зумовлено відсутністю документів, які засвідчують прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, був урахований судом апеляційної інстанції під час апеляційного перегляду справи, тому колегія суддів не бере до уваги доводи скаржника, наведені у касаційній скарзі, про зворотне.

Водночас колегія суддів не може взяти до уваги посилання скаржника на постанову Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі № 202/30/17. Так, предметом позову у цивільній справі № 202/30/17 є вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправним і скасування рішення приватного нотаріуса Вдовіної Л. Л. від 18.11.2016 індексний номер № 32430682 про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно - квартиру № 99 на вул. С. Ковалевської, 8 у м. Дніпропетровську, а також скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису № 17503809 про державну реєстрацію права власності Приватного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") на зазначене нерухоме майно. Позивачка на обґрунтування своїх вимог послалася на те, що згідно з умовами договору про іпотечний кредит іпотекодержатель (банк) має право звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом використання одного зі способів, а саме: на підставі рішення суду, або на підставі виконавчого напису нотаріуса, або згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься у договорі. Приватний нотаріус оскаржуваним рішенням зареєстрував за банком право власності на предмет іпотеки за договором про іпотечний кредит - нерухоме майно після звернення стягнення, хоч і в інший спосіб (шляхом продажу) на цей самий предмет іпотеки на підставі рішення суду, тобто банк двічі звернув стягнення на предмет іпотеки двома різними способами, що прямо суперечить умовам договору про іпотечний кредит.

Скасовуючи постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17.04.2018 та направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, Велика Палата Верховного Суду виходила із того, що спір у справі виник із приводу порушення права власності позивачки на нерухоме майно внаслідок дій банку і приватного нотаріуса Вдовіної Л. Л. із реєстрації такого права за банком на підставі договору про іпотечний кредит, укладеного ОСОБА_1 і ПАТ КБ "ПриватБанк" ; оскільки спірні правовідносини пов`язані із захистом права власності позивачки та з належним виконанням умов цивільного договору (договору про іпотечний кредит), цей спір не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами цивільного судочинства, що помилково залишив поза увагою апеляційний суд. Суд касаційної інстанції зазначив, що належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої прийнято оскаржуване рішення про реєстрацію права власності, тобто банк; у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності нотаріуса, прийнятих або вчинених ним під час реалізації функцій державного реєстратора, якщо позовні вимоги спрямовані на захист заснованого на приписах цивільного чи господарського законодавства приватного (майнового) права у відносинах з іншими особами, нотаріус має залучатися до участі у справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, а сама така справа - розглядатися залежно від суб`єктного складу її учасників за правилами Цивільного процесуального кодексу України чи Господарського процесуального кодексу України.

Аналіз висновків, викладених в оскаржуваних судових рішеннях у справі № 922/2589/19, яка розглядається, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у зазначеній постанові Верховного Суду у цивільній справі, на яку послався скаржник у касаційній скарзі, оскільки предмет, підстави позовів, суб`єктний склад учасників відносин у цій справі та у названій цивільній справі, установлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, а також їх матеріально-правове регулювання є різними, що виключає подібність правовідносин у таких справах.

Зміст і характер відносин між учасниками справи № 922/2589/19, яка розглядається, встановлені судами попередніх інстанцій обставини свідчать, що існує спір між Харківською міською радою і ТОВ "ВОЯЖОР" (набувач речових прав), який зареєстрував за собою право власності на навіси, самочинно споруджені на земельній ділянці комунальної власності. Отже, позовні вимоги, спрямовані на скасування рішення про державну реєстрацію відповідних речових прав, у наведеному випадку не можуть бути звернені до Печенізької РДА, від імені якої діяв державний реєстратор при вчиненні спірної реєстраційної дії. Відтак, колегія суддів відхиляє твердження скаржника про те, що зазначена райдержадміністрація має бути співвідповідачем у цій справі.

Стосовно наведених у касаційній скарзі посилань скаржника на постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16 (пункт 41 постанови), від 13.03.2019 у справі № 757/39920/15 (пункт 31 постанови), колегія суддів зазначає, що правовідносини у цих справах та у справі № 922/2589/19, що розглядається Верховним Судом, є різними, оскільки зазначені постанови прийнято за інших предмета і підстав заявлених позовних вимог, інших фактичних обставин та зібраних у справах доказів, іншого матеріально-правового регулювання відповідних правовідносин, що виникли у таких спорах, ніж у справі № 922/2589/19, яка розглядається; надане Великою Палатою Верховного Суду у зазначених пунктах застереження щодо того, що визначення відповідачів, предмета і підстав позову є правом позивача, натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, є загальним і безпосередньо випливає зі змісту положень Цивільного процесуального кодексу України; висновки суду апеляційної інстанції в оскарженій постанові наведеному не суперечать.

Отже, скаржник у касаційній скарзі необґрунтовано зазначає, що оскаржувані судові рішення ухвалювалися без урахування висновків Верховного Суду, викладених у зазначених постановах.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "ВОЯЖОР" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 31.08.2020 і рішення Господарського суду Харківської області від 12.11.2019 у справі № 922/2589/19, відкритого у частині підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

4.9. Як уже зазначалося, як на підставу касаційного оскарження скаржник також послався на те, що господарські суди попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень встановили обставини справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, на підставі недопустимих доказів. Утім, такі доводи касаційної скарги також не отримали свого підтвердження та відхиляються судом касаційної інстанції з огляду на таке.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Відповідно до частин 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

При цьому відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Водночас у статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, з`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених у статті 86 Господарського процесуального кодексу України, щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

При цьому у пунктах 1- 3 частини 1 статті 237 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Як свідчить зміст касаційної скарги, посилаючись на встановлення господарськими судами попередніх інстанцій суттєвих обставин справи на підставі недопустимих доказів, зокрема при кваліфікації спірних навісів як об`єктів нерухомого майна, скаржник не зазначає, які конкретно докази він вважає недопустимими та не доводить наявності встановлених законом обставин, які би зумовлювали визнання доказу недопустимим. Отже, такі доводи не можна визнати аргументованими, тому вони відхиляються колегією суддів як такі, що спрямовані на переоцінку доказів, наявних у справі, з метою встановлення інших фактичних обставин справи, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Водночас колегія суддів зазначає, що, як убачається зі змісту рішень господарських судів попередніх інстанцій, суди дослідили обставини справи та наявні у ній докази, надали оцінку доводам учасників справи, якими вони обґрунтовували наявність/відсутність підстав для задоволення позову, навівши відповідне мотивування у судових рішеннях. Суд апеляційної інстанції, серед іншого, надав оцінку звіту про проведення технічного обстеження спірних навісів (на який посилається скаржник у касаційній скарзі як на доказ належності спірних навісів до некапітальних споруд) та відхилив його, зазначивши, що цей документ не є беззаперечним доказом на підтвердження наведеного, оскільки обстеження проводилося з метою визначення надійності конструкції та безпечної експлуатації навісів, а їх характеристика щодо основних конструктивних елементів, площі міститься у додатку № 10 до технічного паспорта на нежитлову будівлю літ. А-1 на вул. Жутівській, 118, у м. Харкові, виготовленого ТОВ "НТБ "Київ".

Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України також не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржених судових рішень у справі із цієї підстави.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

У частині 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

5.2. Оскільки викладені у касаційній скарзі доводи про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права під час ухвалення оскаржуваних судових рішень не отримали підтвердження, Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, зазначає, що касаційне провадження у справі № 922/2589/19 за касаційною скаргою ТОВ "ВОЯЖОР", відкрите з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України , необхідно закрити, а касаційну скаргу ТОВ "ВОЯЖОР" в частині підстави, передбаченої у пункті 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України , залишити без задоволення, постанову Східного апеляційного господарського суду від 31.08.2020 і рішення Господарського суду Харківської області від 12.11.2019 у справі № 922/2589/19 залишити без змін.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційне провадження у справі № 922/2589/19 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОЯЖОР", відкрите з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України , закрити .

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОЯЖОР" в частині підстави, передбаченої у пункті 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України , залишити без задоволення.

Постанову Східного апеляційного господарського суду від 31.08.2020 і рішення Господарського суду Харківської області від 12.11.2019 у справі № 922/2589/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак