Постанова

від 07.09.2020 по справі 904/499/19

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.09.2020 року м.Дніпро Справа № 904/499/19

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Іванова О.Г. (доповідач),

суддів: Чус О.В., Кощеєва І.М.

при секретарі судового засідання : Логвіненко І.Г.

представники сторін:

від позивача: Гриценко Д.В., довіреність № 01/04/19-Д від 01.04.2019 р., адвокат;

інші учасники процесу в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Нікопольської міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.03.2020 , ухвалене суддею Мілєвою І.В., повний текст якої складений 16.03.2020, у справі №904/499/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АТБ-торгстрой", м. Дніпро

до Нікопольської міської ради, м. Нікополь Дніпропетровської області

за участю третьої особи - 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Славута-Плюс", м. Нікополь Дніпропетровської області

третьої особи - 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача : Дніпропетровського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, м. Дніпро

про визнання недійсним та скасування п. 2 рішення Нікопольської міської ради від 26.04.2013 № 16-30/VI,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "АТБ-торгстрой" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Нікопольської міської ради, в якому просить визнати недійсним та скасувати п. 2 рішення Нікопольської міської ради від 26.04.2013 № 16-30/VI "Про поновлення договору оренди землі на новий строк Товариству з обмеженою відповідальністю "АТБ-торгстрой" та Товариству з обмеженою відповідальністю "Славута-Плюс" по вул. Херсонська, 367/1 за фактичним розміщенням нежитлової будівлі".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюваний пункт рішення не відповідає приписам ст. 19 Конституції України, Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Закону України "Про захист економічної конкуренції", Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні", ч. 2 ст. 25 Господарського кодексу України, оскільки встановлений для позивача розмір ставки орендної плати відрізняється (є більшим) від розміру ставок за користування земельними ділянками з однаковим цільовим (функціональним) призначенням, які відводились відповідачем для інших орендарів, і встановлювались на рівні від 3% від діючої нормативної грошової оцінки землі. На думку позивача, визначення різних ставок орендної плати за землю є дискримінацією суб`єктів підприємницької діяльності, внаслідок чого одним надається перевага, а для інших створюються несприятливі умови.

12.03.2019 відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив у задоволенні позову відмовити. Відповідач вважає, що діяв у межах визначених законом повноважень щодо права органів місцевого самоврядування встановлювати орендну плату за землю і в межах розміру орендної ставки, визначеної ст. 288 Податкового кодексу України. Відповідач наголошує, що в рішенні Адміністративної колегії Дніпропетровського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 30.01.2018 № 3/01-14/04-18 у справі № 44/04-03-3/17 не встановлено таких дискримінаційних рішень саме по відношенню до позивача. Крім того, в цьому рішенні Антимонопольного комітету України встановлено, що орендна плата в розмірі 12% встановлювалась й іншим суб`єктам господарювання, а для будівель магазину були встановлені ставки орендної плати 3%, 5%, 10% та 12% від нормативної грошової оцінки землі. До того ж, позивачем не доведено, що саме відносно нього було прийнято відповідачем дискримінаційне рішення у вигляді визначення орендної плати за землю в розмірі 12%. Більш того, у справах № 904/2209/18, № 904/2403/18, № 200/10948/17, № 200/10545/17 позивачі також посилались на рішення Антимонопольного комітету України, але судами відхилені вказані доводи позивачів.

Також відповідачем подано клопотання про застосування строку позовної давності до вимог позивача. В обґрунтування цього клопотання відповідач стверджує, що оспорюване рішення позивач отримав 08.05.2013. Крім того, на підставі заяви позивача рішенням відповідача від 29.05.2015 № 68-62/VI внесено зміни до оспорюваного рішення. Рішення про внесення змін позивач отримав 26.06.2015. На думку відповідача, з 17.03.2015 (дата подачі заяви позивача) позивачу було відомо про рішення про внесення змін.

17.05.2019 на адресу суду надійшли пояснення третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Дніпропетровського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, в яких зазначено, що відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції суб`єкти господарювання, що діють на певному товарному ринку, повинні знаходитись в рівних умовах, що не є твердженням про необхідність встановлення всім таким суб`єктам господарювання саме мінімального розміру орендної плати за землю.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 27.06.2019 у позові відмовлено повністю.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 29.08.2019 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АТБ-торгстрой" - залишено без задоволення. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.06.2019 у справі № 904/499/19 - залишено без змін.

Постановою Верховного Суду складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 31.10.2019 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АТБ-торгстрой" задоволено частково. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 29.08.2019 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.06.2019 у справі № 904/499/19 скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

За результатами нового розгляду справи, рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 16.03.2020 позовні вимоги задоволені у повному обсязі.

Визнано недійсним та скасовано пункт 2 рішення Нікопольської міської ради від 26.04.2013 № 16-30/VI "Про поновлення договору оренди землі на новий строк Товариству з обмеженою відповідальністю "АТБ-Торгстрой" та Товариству з обмеженою відповідальністю "Славута-Плюс" на вул. Херсонська, 367/1, за фактичним розміщенням нежитлової будівлі".

Стягнуто з Нікопольської міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АТБ-торгстрой" витрати по сплаті судового збору у розмірі 1921,00 грн., судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 2881,50 грн., судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 3842,00грн., а також витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15000,00 грн.

Не погодившись із вказаним рішенням, Нікопольська міська рада звернулась до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення господарським судом норм матеріального та процесуального права, нез`ясування обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення, невідповідність висновків суду фактичним обставинам та матеріалам справи, просить рішення господарського суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

При цьому, заявник апеляційної скарги посилається на те, що судом першої інстанції не було надано оцінки доказам, поданим відповідачем, а саме, що всім супермаркетам на території міста Нікополь встановлювалась орендна плата в розмірі 12 % від нормативної грошової оцінки землі.

Надані позивачем до позовної заяви ряд рішень відповідача про надання земельних ділянок у користування з цільовим призначенням 03.07 згідно КВЦПЗ, але зі ставками оренди меншими 12% від нормативної грошової оцінки землі, не можуть бути доказом ущемлення прав позивача та зниження конкурентоспроможності, оскільки у вказаних рішеннях землекористувачі не є однотипними суб`єктами господарювання, тобто не є конкурентами позивачу.

Суд першої інстанції вдався до встановлення наявності або відсутності порушення законодавства про захист економічної конкуренції, що відноситься до компетенції виключно Антимонопольного комітету України, а не суду.

Рішенням АМК № 3/01-14/04-18 від 30.01.2018 не встановлено дискримінаційність спірного рішення відповідача.

Суд помилково не застосував строки позовної давності, оскільки оспорюване рішення датоване 2013 роком.

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "АТБ-торгстрой", у відзиві на апеляційну скаргу просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Зазначає, що про можливе порушення своїх прав ТОВ "АТБ-торгстрой" дізналося 12.02.2018, тобто з дати оприлюднення рішення Адміністративної колегії Дніпропетровського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 30.01.2018 № 3/01-14/04-18 у справі № 44/04-03-3/17. А вже про фактичне порушення своїх прав ТОВ "АТБ-торгстрой" дізналось після надання Нікопольською міською радою на вимогу ухвали суду відповідних рішень, прийнятих Нікопольською міською Радою протягом 2013 року, з тексту яких вбачається, що для суб`єктів господарювання встановлювались різні відсоткові ставки орендної плати за користування земельними ділянками. Отже, строк позовної давності позивачем не пропущений.

Дніпропетровське обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України у відзиві на апеляційну скаргу просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Зазначає, що територіальним відділенням у його рішенні від 30.01.2018 було зроблено висновок про те, що відсутність єдиних ставок орендної плати суперечить нормам законодавства про захист економічної конкуренції, оскільки створює суб`єктам господарювання нерівні умови діяльності порівняно з конкурентами, які діють на одному товарному ринку.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 14.04.2020 (суддя Іванов О.Г.) апеляційну скаргу Нікопольської міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.03.2020 у справі №904/499/19 залишено без руху. Апелянту наданий строк для усунення недоліків апеляційної скарги відповідно до ст. 258 Господарського процесуального кодексу України: надання належних доказів направлення позивачу та третім особам апеляційної скарги, зокрема, оригіналів або належним чином засвідчених фіскальних чеків та поштових накладних від 19.03.2020.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 29.04.2020 (у складі колегії суддів: Іванова О.Г. (головуючий, доповідач), Кощєєва І.М., Орєшкіної Е.В.) відкрито апеляційне провадження за скаргою Нікопольської міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.03.2020 у справі №904/499/19; розгляд справи призначено у судовому засіданні на 24.06.2020.

24.06.2020 розпорядженням керівника апарату суду відповідно до пункту 2.4.6 Засад використання автоматизованої систему документообігу суду призначено повторний автоматизований розподіл справи №904/499/19 у зв`язку з відпусткою судді Орєшкіної Е.В.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.06.2020, для розгляду справи №904/499/19 обрано колегію суддів у складі: Іванов О.Г. (головуючий, доповідач), Кощеєв І.М., Чус О.В., якою 24.06.2020 дану справу прийнято до свого провадження.

В судовому засіданні 24.06.2020 оголошено перерву до 13.07.2020.

У зв`язку з перебуванням судді-члена колегії Кощеєва І.М. у відпустці, судді-члена колегії Чус О.В. у відпустці, відповідно до п.2.4.6 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Центральному апеляційному господарському суді, затверджених рішенням, оформленим протоколом зборів суддів Центрального апеляційного господарського суду №2 від 08.10.18 зі змінами, розгляд справи № 904/499/19, призначеної на 13 липня 2020 року не відбувся.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 28.07.2020 розгляд справи призначено на 07.09.2020.

Відповідач (скаржник), належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи у судове засідання не з`явився, 07.09.2020 в канцелярію суду надійшло клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи у зв`язку з тим, що в країні діє карантин, через що неможливо забезпечити участь повноважного представника Нікопольської міської ради у судовому засіданні.

В судовому засіданні 07.09.2020 представник Позивача заперечував проти задоволення даного клопотання, просив розглянути апеляційну скаргу по суті, а клопотання Відповідача про відкладення розгляду апеляційної скарги розцінювати як зловживання правами.

Розглянувши дану заяву, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до частин 11, 12 ст. 270 ГПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Як вбачається з клопотання Відповідача, він повідомлений про час та місце розгляду справи належним чином, та єдиною підставою для відкладення розгляду справи зазначає продовження дії карантину в Україні і неможливість забезпечення участі повноважного представника Нікопольської міської ради у судовому засіданні.

Проте, вирішуючи питання щодо можливості відкладення розгляду справи, колегія суддів враховує що Постановою КМУ від 20 травня 2020 р. № 392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів" визначено, що на території регіонів із сприятливою епідемічною ситуацією запроваджується послаблення протиепідемічних заходів, передбачених пунктом 3 цієї постанови.

Послаблення протиепідемічних заходів застосовується та припиняється на території регіону на підставі рішення регіональної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій, яке приймається з урахуванням оцінки епідемічної ситуації та наявності у регіоні ознак для послаблення протиепідемічних заходів, визначених цією постановою.

У регіонах, в яких здійснюється послаблення протиепідемічних заходів, дозволяється:

з 22 травня:

- регулярні та нерегулярні пасажирські перевезення автомобільним транспортом у міському, приміському, міжміському внутрішньообласному та міжнародному сполученні за умови перевезення пасажирів у межах кількості місць для сидіння, передбаченої технічною характеристикою транспортного засобу або визначеної в реєстраційних документах на цей транспортний засіб.

Пунктом 1.8 Протоколу № 30 позачергового засідання Дніпропетровської регіональної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій передбачено, що у зв`язку зі сприятливою епідемічною ситуацією, що склалася на території Дніпропетровської області, яка відповідає ознакам, встановленим у абзацах 3, 4 та 5 пункту 4 Постанови, запроваджується послаблення протиепідемічних заходів та дозволяється:

1. регулярні та нерегулярні пасажирські перевезення автомобільним транспортом у міському, приміському, міжміському внутрішньообласному та міжнародному сполученні за умови перевезення пасажирів у межах кількості місць для сидіння, передбаченої технічною характеристикою транспортного засобу або визначеної в реєстраційних документах на цей транспортний засіб, за умови забезпечення водіїв засобами індивідуального захисту, зокрема респіраторами або захисними масками, у тому числі виготовленими самостійно, та використання таких засобів індивідуального захисту пасажирами під час перевезення, в межах кількості місць для сидіння, передбаченої технічною характеристикою транспортного засобу або визначеної в реєстраційних документах на цей транспортний засіб, а також дотримання відповідних санітарних та протиепідемічних заходів в міському електричному (трамвай, тролейбус) та автомобільному транспортному засобі, що здійснює регулярні пасажирські перевезення на міських маршрутах.

Таким чином, з огляду на те, що на час призначення судового засідання у даній справі - 07.09.2020, на території Дніпропетровської області були послаблені протиепідемічні заходи, дозволено регулярні та нерегулярні пасажирські перевезення у міському, приміському, міжміському внутрішньообласному та міжнародному сполученні, колегія суддів вважає, що Відповідач, який знаходиться у Дніпропетровській області, мав можливість прибути до приміщення суду (що він і зробив раніше, прийнявши участь судовому засіданні від 24.06.2020), взяти участь у судовому засіданні як особисто, через представника, так і шляхом участі в судовому засіданні у режимі відеоконференції, як у суді, так і поза межами суду.

Будь-яких причин неможливості взяти участь у судовому засіданні з використанням вищезазначених механізмів, Відповідач не зазначив.

При цьому, Відповідачем на зазначено об`єктивних причин, які б безпосередньо перешкоджали йому взяти участь у судовому засіданні, тоді як саме по собі оголошення карантину не зупиняє роботи судів (подібним чином вирішено аналогічне клопотання Верховним Судом у справі № 910/3880/19 у постанові від 05.05.2020).

В даному випадку, судом дотримано основних засад господарського судочинства, забезпечена рівність учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, забезпечено право на апеляційний перегляд рішення суду. Сторони мали рівну можливість подати письмові заяви по суті справи, зокрема, позовну заяву, відзив на позов, заперечення на відзив, пояснення та клопотання, апеляційну скаргу, відзив на апеляційну скаргу.

В свою чергу, саме Відповідач не забезпечив участі представника (будь-якого, як в порядку самопредставництва, так і представником - зі статусом адвоката). Отже, вказані обставини є суто суб`єктивними, які залежали виключно від волевиявлення Відповідача, тому не можуть бути визнані поважними.

Зважаючи на належне повідомлення Відповідача про час та місце розгляду справи, неявку його у судове засідання, враховуючи, що повідомлені Відповідачем причини неявки не визнаються судом поважними, беручи до уваги строки розгляду апеляційної скарги, передбачені ст. 273 ГПК України, а також відсутність передбачених ч. 11 ст. 270 ГПК України підстав для відкладення розгляду справи, враховуючи, що наявні у справі докази дозволяють визначитися відносно законності оскаржуваного рішення, представником Відповідача під час попереднього судового засідання надані пояснення по суті апеляційної скарги, судова колегія дійшла висновку про відмову у задоволенні клопотання Відповідача про відкладення розгляду апеляційної скарги та про можливість в порядку ч. 12 ст. 270 ГПК України розглянути справу у відсутність представників сторін.

В судовому засіданні 07.09.2020 Центральним апеляційним господарським судом оголошено вступну та резолютивну частини постанови у даній справі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника Позивача, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені наступні неоспорені обставини справи.

На виконання рішення Нікопольської міської ради від 26.03.2010 № 17-46/V, 27.04.2010 між Нікопольською міською радою (орендодавець), Товариством з обмеженою відповідальністю "АТБ-торгстрой" (орендар) і Товариством з обмеженою відповідальністю "Славута-Плюс" (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1211600000:03:048:0059 площею 0,2584 га на вул. Херсонській, 367/1, строком на 3 роки, який зареєстровано у Нікопольському відділі ДРФ центру Державного земельного кадастру, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 08.06.2010 № 041011000049. Розмір орендної плати складав 3% від діючої нормативно-грошової оцінки земель.

26.04.2013 Нікопольською міською радою, на підставі відповідного клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "АТБ-торгстрой" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Славута-Плюс", прийнято рішення № 16-30/VI "Про поновлення договору оренди землі на новий строк Товариству з обмеженою відповідальністю "АТБ-торгстрой" та Товариству з обмеженою відповідальністю "Славута-Плюс" на вул. Херсонська, 367/1 за фактичним розміщенням нежитлової будівлі", яким вирішено:

1. Поновити Товариству з обмеженою відповідальністю "АТБ-торгстрой" та Товариству з обмеженою відповідальністю "Славута-Плюс" договір оренди землі (кадастровий номер 1211600000:03:048:0059) на вул. Херсонська, 367/1 загальною площею 0,2584 га (у т.ч. 5/7 частин - ТОВ "АТБ-торгстрой", 2/7 частин - ТОВ "Славута-Плюс") строком на 3 роки для будівництва та обслуговування будівель торгівлі;

2. Встановити на земельну ділянку на вул. Херсонська, 367/1 орендну плату в розмірі 12 % від діючої нормативної грошової оцінки земель;

3. Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "АТБ-торгстрой" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Славута-Плюс", зокрема:

- в місячний термін від дати прийняття рішення укласти договір оренди землі з міською радою;

- в чотиримісячний термін від дати прийняття рішення зареєструвати договір оренди земельної ділянки відповідно до вимог чинного законодавства.

4. В разі невиконання умов п. 3 цього рішення, рішення втрачає чинність.

Рішенням Нікопольської міської ради від 29.05.2015 № 68-62/VI внесено зміни до вищезазначеного рішення щодо строку його дії, а саме: скасовано чотиримісячний термін укладення договору та виключено пункт про втрату чинності рішення.

Позивач вважає, що пункт 2 оспорюваного рішення не відповідає приписам ст. 19 Конституції України, Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Закону України "Про захист економічної конкуренції", Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні", ч. 2 ст. 25 Господарського кодексу України, оскільки встановлений для позивача розмір ставки орендної плати відрізняється (є більшим) від розміру ставок за користування земельними ділянками з однаковим цільовим (функціональним) призначенням, які відводились відповідачем для інших орендарів, і встановлювались на рівні від 3% від діючої нормативної грошової оцінки землі. На думку позивача, визначення різних ставок орендної плати за землю є дискримінацією суб`єктів підприємницької діяльності, внаслідок чого одним надається перевага, а для інших створюються несприятливі умови. Позивач стверджує, що дізнався про порушення своїх прав лише 12.02.2018, коли на офіційному сайті Дніпропетровського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України було опубліковано (оприлюднено) рішення від 30.01.2018 № 3/01-14/04-18 у справі № 44/04-03-3/17 про порушення відповідачем законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних дій органу місцевого самоврядування, внаслідок яких окремим суб`єктам господарювання створюються дискримінаційні умови порівняно з конкурентами. У цьому рішенні містяться висновки про дискримінаційність дій відповідача щодо прийняття рішень із встановленням різних орендних ставок за землю з однаковим цільовим (функціональним) призначенням.

Посилаючись на встановлення позивачу орендної плати в розмірі 12% нормативної грошової оцінки землі, в той час як іншим суб`єктам господарювання така орендна плата була встановлена на рівні від 3%, позивач просить визнати недійсним та скасувати п. 2 рішення Нікопольської міської ради від 26.04.2013 № 16-30/VI.

30.01.2018 адміністративна колегія Дніпропетровського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі - територіальне відділення) прийняла рішення № 3/01-14/04-18 у справі № 44/04-03-3/17, яким визнала дії Нікопольської міської ради щодо прийняття рішень міської ради (зазначених у графі 6 таблиці 1) про надання в оренду земельних ділянок, на підставі яких укладаються договори з орендарями, та прийняття рішень міської ради 2016 - 2017 років із застосуванням різних ставок орендної плати за користування земельними ділянками однакового цільового (функціонального) призначення такими, що можуть ущемлювати права землекористувачів та можуть бути спрямовані на зниження конкурентоспроможності підприємств-конкурентів, настання негативних наслідків для їхніх ринкових позицій, порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 3 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", визначеним абзацом восьмим частини другої статті 15 цього Закону, у виді антиконкурентних дій органів місцевого самоврядування, внаслідок яких окремим суб`єктам господарювання створюються дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами.

Проаналізувавши надані міською радою договори оренди з господарюючими суб`єктами, територіальним відділенням було встановлено, що орендна плата за користування земельною ділянкою з цільовим призначенням 03.07 (Для будівництва та обслуговування будівель торгівлі) становить:

- для будівель магазину 3%, 5%, 10%, 12% від нормативної грошової оцінки землі;

- для павільйону торгівлі 3%, 5%, 6%, 10%, 12% від нормативної грошової оцінки землі;

- для нежитлових будівель 3%, 5%, 10%, 12% від нормативної грошової оцінки землі;

- для кафе 3%, 5%, 10%, 12% від нормативної грошової оцінки землі

- для кіоску торгівлі 3%, 5%, 10%, 12% від нормативної грошової оцінки землі.

Територіальним відділенням Антимонопольного комітету також зазначено, що відсутність єдиних ставок орендної плати дало можливість міській раді суб`єктивно визначати розмір ставки орендної плати для кожного суб`єкта господарювання окремо. Такі дії суперечать нормам конкурентного законодавства, оскільки створюють суб`єктам господарювання нерівні умови діяльності порівняно з конкурентами, які діють на одному товарному ринку.

Відтак, суб`єкту господарювання, якому був встановлений більший розмір орендної ставки за користування земельною ділянкою, створювались дискримінаційні умови діяльності у порівнянні з суб`єктом господарювання, який діяв на цьому ж товарному ринку та якому було встановлено менший розмір орендної ставки.

Із наведеної у рішенні таблиці № 1 убачається, що для орендарів, яким надано земельні ділянки з цільовим призначенням 03.07 установлено розмір орендної плати від 3% до 12% нормативної грошової оцінки землі (т. 1 а.с. 30-36).

Позивач зазначає, що Нікопольська міська рада вчинила стосовно нього дії дискримінаційного характеру, допустила грубе порушення вимог конкурентного законодавства.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, передаючи постановою від 31.10.2019 справу на новий розгляд, вказав, що вдавшись до з`ясування дотримання органом місцевого самоврядування порядку формування орендної плати, визначеного ПК України, суди попередніх інстанцій не розглянули спір, зважаючи на предмет і підстави заявленого позову, зокрема щодо порушення (дотримання) відповідачем вимог конкурентного законодавства під час визначення ставки орендної плати для ТОВ "АТБ-торгстрой".

Разом із тим, зазначивши про те, що встановлення наявності або відсутності порушення законодавства про захист економічної конкуренції відноситься саме до компетенції Антимонопольного комітету України, а не суду, суди фактично самоусунулися від встановлення дійсних обставин справи, які є підставою позову у даній справі.

З огляду на викладене колегія суддів вважає передчасним висновок судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для скасування оспорюваного пункту рішення Ради з тих підстав, що ставка орендної плати за землю, визначена відповідачем у цьому пункті рішення, не суперечить вимогам податкового законодавства.

При новому розгляді справи, задовольняючи позовні вимоги, господарський суд виходив з того, що Відповідачем не доведена об`єктивність та розумність підходу у визначенні позивачу ставки орендної плати за користування земельною ділянкою на рівні 12% від нормативної грошової оцінки. Різний підхід до вирішення цього питання, яке торкнулося безпосередньо позивача, за встановлених судом обставин, свідчить про допущену по відношенню до позивача дискримінацію.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних мотивів.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку (ч. 10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Відповідно до статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Обраний позивачем спосіб захисту у формі його матеріально-правової вимоги про визнання недійсним та скасування п. 2 рішення Нікопольської міської ради від 26.04.2013 № 16-30/VI, відповідає частині другій статті 20 Господарського кодексу України, згідно з якою кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів.

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону (ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України).

Статтею 124 Земельного кодексу України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди), шляхом укладання договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

За змістом статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України "Про місцеве самоврядування в Україн" визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами (ч. 1 ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин; затвердження ставок земельного податку відповідно до Податкового кодексу України (п. п. 34, 35 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб (ч. 1 ст. 122 Земельного Кодексу України).

За таких обставин Нікопольська міська рада є саме тим органом місцевого самоврядування, який повноважний представляти відповідну територіальну громаду в питаннях передачі в оренду земель комунальної власності для всіх потреб.

Разом з тим відповідно до ст. 74 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами. Підстави, види і порядок відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначаються Конституцією України, цим та іншими законами.

Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України) (ч. 1, 2 ст. 21 Закону України "Про оренду землі").

За змістом підпунктів 288.5.1, 288.5.2 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, не може бути меншою за розмір земельного податку - 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки та не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

Визначаючи ставку орендної плати для позивача у справі, Нікопольська міська рада, як орган місцевого самоврядування, маючи дискреційні повноваження щодо цього, повинна керуватися, в першу чергу, приписами статті 19 Конституції України, згідно з якою органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тому, оскаржуване рішення Нікопольської міської ради, як органу місцевого самоврядування, повинно бути не лише законним (прийнятим відповідно до повноважень та положень чинного законодавства), а й передбачуваним (прогнозованим), справедливим, оскільки цивільне законодавство, яке регулює його діяльність й визначає повноваження, в основі своїй ґрунтується на засадах: неприпустимості свавільного позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; справедливості, добросовісності та розумності тощо (відповідно до ст. 3 Цивільного кодексу України).

Органам державної влади і органам місцевого самоврядування, що регулюють відносини у сфері господарювання, забороняється приймати акти або вчиняти дії, що визначають привілейоване становище суб`єктів господарювання тієї чи іншої форми власності, або ставлять у нерівне становище окремі категорії суб`єктів господарювання чи іншим способом порушують правила конкуренції. У разі порушення цієї вимоги органи державної влади, до повноважень яких належить контроль та нагляд за додержанням антимонопольно-конкурентного законодавства, а також суб`єкти господарювання можуть оспорювати такі акти в установленому законом порядку (ч. 2 ст. 25 Господарського кодексу України).

Відповідно до пункту 6 частини 2 статті 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції" застосування різних умов до рівнозначних угод з іншими суб`єктами господарювання, що ставить останніх у невигідне становище в конкуренції є антиконкурентними узгодженими діями.

Як вбачається з рішення Нікопольської міської ради від 26.04.2013 № 16-30/VI "Про поновлення договору оренди землі на новий строк Товариству з обмеженою відповідальністю "АТБ-торгстрой" та Товариству з обмеженою відповідальністю "Славута-Плюс" по вул. Херсонська, 367/1 за фактичним розміщенням нежитлової будівлі" розмір орендної плати було визначено у 12% від діючої нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Отже, рішення було прийнято щодо встановлення найвищого з можливих розмірів орендної плати (12 відсотків від діючої нормативної грошової оцінки земель).

Відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

З урахуванням предмету та підстав заявленого позову, предметом доказування в даному господарському спорі є обставини, які підтверджують факт застосування різних умов (розмірів орендної плати менших ніж 12 відсотків від нормативної грошової оцінки) при надані відповідачем в оренду земельних ділянок для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.

30.01.2018 Адміністративна колегія АМК прийняла рішення № 3/01-14/04-18, яким визнала дії відповідача щодо прийняття рішень міської ради (зазначених у графі 6 таблиці 1, у т. ч. оскаржуване рішення від 26.04.2013 № 16-30/VI "Про поновлення договору оренди землі на новий строк Товариству з обмеженою відповідальністю "АТБ-торгстрой" та Товариству з обмеженою відповідальністю "Славута-Плюс" по вул. Херсонська, 367/1 за фактичним розміщенням нежитлової будівлі") про надання в оренду земельних ділянок, на підставі яких укладаються договори з орендарями, та прийняті рішення міської ради 2016 - 2017 років із застосуванням різних ставок орендної плати за користування земельними ділянками однакового цільового (функціонального) призначення, такими, що можуть ущемлювати права землекористувачів і бути спрямованими на зниження конкурентоспроможності підприємств-конкурентів, настання негативних наслідків для їхніх ринкових позицій, порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 3 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", визначеним абзацом 8 частини 2 статті 15 цього Закону, у виді антиконкурентних дій органів місцевого самоврядування, внаслідок яких окремим суб`єктам господарювання створюються дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами.

В мотивувальній частині рішення адміністративної колегії Дніпропетровського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України № 3/01-14/04-18 від 30.01.2018 встановлено, що листом від 15.09.2017 № 5232 Міська рада надала вичерпний перелік орендарів із зазначенням мети оренди (Таблиця 1). Проаналізувавши отриману інформацію щодо діючих договорів оренди земельних ділянок по місту Нікополь, які укладені на підставі рішень Міської ради (зазначених в графі шостій Таблиці 1), як видно в таблиці, орендна плата за користування земельною ділянкою з цільовим призначенням 03.07 (Для будівництва та обслуговування будівель торгівлі) складає:

- для будівель магазину 3%; 5%; 10%; 12% від нормативної грошової оцінки землі;

- для павільйону торгівлі 3%; 5%; 10%; 12% від нормативної грошової оцінки землі.

А тому, судом першої інстанції правомірно встановлено, що протягом 2016-2017 років Нікопольською міською радою приймалися рішення, якими встановлювалися різні відсоткові ставки орендної плати за земельні ділянки з цільовим призначенням 03.07 (Для будівництва будівель торгівлі) з однаковою метою оренди.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 09.04.2019 витребувано у Нікопольської міської ради належним чином засвідчені копії рішень Нікопольськім міської ради, прийняті за період з 01.01.2013 по 31.12.2013, про надання в оренду (постійне користування) земельних ділянок, про поновлення договорів оренди землі, про внесення змін до договору оренди землі, тощо, якими для суб`єктів господарювання встановлено різні відсоткові ставки орендної плати за користування земельними ділянками з цільовим призначенням 03.07 (для будівництва та обслуговування будівель торгівлі).

На виконання вищезазначеної ухвали суду першої інстанції Нікопольською міською радою були надані вказані рішення, з тексту яких вбачається, що у період з 01.01.2013 по 31.12.2013 для суб`єктів господарювання встановлювались різні відсоткові ставки орендної плати за користування земельними ділянками (від 3% до 12%) (т. 2 а.с. 59-69, 113, 114, 1156, 118, 123, 124, 125, 135, 137, 146).

Таким чином, в матеріалах справи достатньо доказів для того, щоб суд зробив висновок щодо дискримінаційності оспорюваного рішення відповідача, посилаючись не тільки на Рішення АМК від 30.01.2018, а й на рішення Нікопольськім міської ради, прийняті за період з 01.01.2013 по 31.12.2013.

Відповідно до частини першої статті 15 Закону України "Про захист економічної конкуренції", прийняття будь-яких актів (рішень, наказів, розпоряджень, постанов, тощо), надання письмових чи усних вказівок, укладення угод або будь-які інші дії чи бездіяльність органів місцевого самоврядування (колегіального органу чи посадової особи), які призвели або можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції є антиконкурентними діями органів влади.

Норми абзацу восьмого статті 15 Закону України "Про захист економічної конкуренції" передбачають, що антиконкурентними діями органів влади, зокрема, визнаються дії, внаслідок яких окремим суб`єктам господарювання створюються дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами.

Згідно частини третьої статті 15 Закону України "Про захист економічної конкуренції" вчинення антиконкурентних дій органів влади забороняється і тягне відповідальність згідно з законом.

Відповідно до пункту третього статті 50 зазначеного Закону антиконкурентні дії влади є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції.

Колегія суддів відзначає, що за умови встановлення відповідачем нормативної грошової оцінки для земельних ділянок, наданих в оренду суб`єктам господарювання в однаковому розмірі, сума сплаченої орендної плати за земельну ділянку мала бути однаковою, відповідно до розмірів отриманих в оренду земельних ділянок.

Матеріали справи свідчать, що встановлення для позивача розміру орендної плати в розмірі вищому, ніж іншим суб`єктам господарювання, призвела до створення йому нерівних умов у конкуренції порівняно з ними, оскільки такі дії сприяють збільшенню витрат, пов`язаних зі сплатою оренди за земельну ділянку, а відтак, дорожчанню продукції, зменшенню рівня прибутковості тощо.

Відповідачем не надано доказів прийняття загальних правил у вигляді нормативно-правового акту щодо порядку визначення розміру орендної плати в межах, визначених Податковим кодексом України, за користування землею у м. Нікополі.

Відсутність будь-яких правил, положення чи методики визначення ставок орендної плати чи хоча б матеріалів опрацювання заяви позивача компетентними постійними комісіями міської ради, у спірному питанні поставили позивача у залежність не від верховенства права, а від суб`єктивних чинників, пов`язаних з особою відповідача, волі посадових осіб міської ради, яка з огляду на викладене не може бути абсолютною.

Таким чином, відсутність єдиних ставок орендної плати (або їх фіксованого виразу, відповідно до виду функціонального призначення земель) дало можливість Міській раді суб`єктивно визначати розмір ставки орендної плати для кожного з вищезазначених суб`єктів господарювання окремо. Такі дії суперечать нормам конкурентного законодавства, так як створюють суб`єктам господарювання нерівні умови діяльності порівняно з конкурентами, які діють на одному товарному ринку.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів доходить висновку, що ТОВ "АТБ-торгстрой", якому було встановлено більший розмір орендної ставки за користування земельною ділянкою, створювались дискримінаційні умови господарської діяльності у порівнянні з іншими суб`єктами господарювання, які діяли на ринку надання послуг торгівлі в місті Нікополь та яким було встановлено менший розмір орендної ставки.

Посилання апелянта на рішення Нікопольської міської ради, якими відповідачем встановлювалась орендна плата у розмірі 12 % від нормативної грошової оцінки всім супермаркетам на території міста Нікополь, за відсутності належного обґрунтування встановлення такої ставки, не спростовують доводів позивача щодо створення йому нерівних умов діяльності порівняно з конкурентами, які діють на одному товарному ринку.

Доводи апеляційної скарги в частині того, що наведені у рішеннях Нікопольської міської ради, що додані до позову, суб`єкти господарювання, які отримали земельні ділянки для розміщення чи будівництва об`єктів торгівлі, не є конкурентами для позивача відхиляються з огляду на те, що зі змісту рішень Нікопольської міської ради, якими даним суб`єктам господарювання затверджувалися менші, порівняно з позивачем, розміри орендної плати не містять даних, які б підтверджували дані твердження відповідача.

Крім того, відповідач не наділений повноваженнями встановлювати наявність чи відсутність конкуренції між суб`єктами господарювання, чи проводити їх кваліфікацію.

Отже, Міською радою для окремих суб`єктів господарювання надані кращі, порівняно з позивачем, можливості для господарювання.

Доводи заявника апеляційної скарги про те, що у випадку встановлення однакових орендних ставок землекористувачу, який "будує" та землекористувачу, який "обслуговує" - могло б мати місце порушення законодавства про захист економічної конкуренції, є безпідставними, оскільки, якщо відповідач вважає, що ставка орендної плати за землю, де здійснюється будівництво, повинна відрізнятися від ставки орендної плати за землю, де здійснюється обслуговування об`єктів торгівлі, то в цьому випадку потрібно прийняти відповідне рішення, оприлюднивши його.

Саме на цьому наполягав АМКУ в своєму Рішенні, яким визнав підхід відповідача до встановлення різних ставок при цільовому призначенні 03.07 (від 3 до 12 %) - дискримінанійним.

Крім того, посилання на врахування під час прийняття рішення цільовою призначення землі, як-то для будівництва чи то обслуговування є неприйнятним, оскільки їх не можна відокремлювати один від одного, через те, що будівництво на земельній ділянці передбачає також і її обслуговування.

До аналогічних правових висновків прийшов Верховний Суд у постановах від 18.02.2020 у справі № 904/2403/18; від 28.01.2020 у справі № 904/401/18.

За змістом статті 1 Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" непряма дискримінація (яка, є однією з форм дискримінації у розумінні статті 5 Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні") - ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Статтею 6 Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" форми дискримінації з боку державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, юридичних осіб публічного та приватного права, а також фізичних осіб, визначені статтею 5 цього Закону, забороняються.

Відповідно до положень частини 2 статті 25 ГК України органам державної влади і органам місцевого самоврядування, що регулюють відносини у сфері господарювання, забороняється приймати акти або вчиняти дії, що визначають привілейоване становище суб`єктів господарювання тієї чи іншої форми власності, або ставлять у нерівне становище окремі категорії суб`єктів господарювання чи іншим способом порушують правила конкуренції. У разі порушення цієї вимоги органи державної влади, до повноважень яких належить контроль та нагляд за додержанням антимонопольно-конкурентного законодавства, а також суб`єкти господарювання можуть оспорювати такі акти в установленому законом порядку.

А тому, допускаючи занадто широке й довільне розуміння (тлумачення) дискреції у питанні визначення ставки орендної плати під час прийняття оскаржуваного рішення, Нікопольська міська рада не врахувала допустимих законних меж своїх повноважень та об`єктивних й розумних критеріїв для убезпечення позивача від свавілля, несправедливості, непрогнозованості свого рішення.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У пунктах 127, 128 рішення Європейського суду з прав людини від 14.06.2007 у справі "Свято-Михайлівська Парафія проти України" Суд нагадав, що "закон" має бути сформульовано з достатнім ступенем передбачуваності, щоб надати громадянину можливість в розумній, залежно від обставин, мірі передбачити наслідки певної дії (див., наприклад, Rekvenyi v. Hungary [GC], no. 25390/94, paragraphs 34, ECHR 1999-III; and Ukrainian Media Group v. Ukraine, no. 72713/01, paragraph 48, 29 March 2005). Ступінь передбачуваності в значній мірі залежить від змісту акту, який розглядається, сфери, яку він має охопити, та кількості та статусу тих, кому його адресовано (див., Groppera Radio AG and Others v. Switzerlend, judgment of 28 March 1990, A no. 173, p. 26 paragraph 68).

До того ж, в національному праві має бути засіб юридичного захисту від свавільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Визначення дискреційних повноважень, якими наділені органи державної влади в сфері основоположних прав, у спосіб, що фактично робить ці повноваження необмеженими, суперечило б принципу верховенства права. Відповідно, закон має чітко визначати межі повноважень компетентних органів та чітко визначати спосіб їх здійснення, беручи до уваги легітимну мету засобу, який розглядається, щоб гарантувати особі адекватний захист від свавільного втручання (див., серед інших рішень, Amann v. Switzerland [GC], no. 27798/95, ECHR 2000-II, paragraphs 55 and 56; Rotari v. Romania [GC], no 28341/95, ECHR 2000-V, paragraphs 55-63). Дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб без об`єктивного та розумного обґрунтування у відносно схожих ситуаціях (див. mutatis mutandis пункт 48 рішення ЄСПЛ від 7 листопада 2013 року у справі "Пічкур проти України").

За змістом статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Концепція "майна" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак і "майном".

Основна мета статті 1 Першого Протоколу - це захист особи від свавільного втручання з боку держави в її право на мирне володіння своїм майном. Водночас, згідно зі статтею 1 Конвенції Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в Конвенції.

Дотримання цього загального обов`язку може включати виконання позитивних зобов`язань, що випливають з необхідності забезпечення ефективного здійснення прав, гарантованих Конвенцією. У контексті статті 1 Першого Протоколу ці позитивні зобов`язання можуть вимагати від держави вжити заходів, необхідних для захисту права власності (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Broniowski проти Польщі", §143; у справі "Совтрансавто-Холдинг проти України" (Sovtransavto Holding v. Ukraine), №48553/99, § 96, ECHR 2002).

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду, що відповідачем не надано суду належних, допустимих, достатніх та переконливих доказів, що прийняте ним рішення від 26.04.2013 № 16-30/VI "Про поновлення договору оренди землі на новий строк Товариству з обмеженою відповідальністю "АТБ-торгстрой" та Товариству з обмеженою відповідальністю "Славута-Плюс" по вул. Херсонська, 367/1 за фактичним розміщенням нежитлової будівлі" в частині встановлення для позивача орендної плати у розмірі 12% від діючої нормативної грошової оцінки земель на земельну ділянку на вул. Херсонська, 367/1 у м. Нікополі відповідає легітимній меті, а також балансу суспільного й приватного інтересу позивача.

Відповідачем не доведена об`єктивність та розумність підходу у визначенні позивачу ставки орендної плати за користування земельною ділянкою на рівні 12% від нормативної грошової оцінки.

Різний підхід до вирішення цього питання, яке торкнулося безпосередньо позивача, за встановлених судом обставин свідчить про допущену по відношенню до позивача дискримінацію.

Посилання скаржника на те, що можливість встановлення порушень законодавства про захист економічної конкуренції відноситься виключно до компетенції Антимонопольного комітету, а не суду, відхиляються з огляду на правову позицію, викладену в пункті 6.15 постанові Верховного Суду від 31.10.2019 у справі № 904/499/19, ухваленій за наслідками розгляду касаційної скарги на рішення судів попередніх інстанцій, прийняте у подібних правовідносинах, відповідно до якої, зазначивши про те, що встановлення наявності або відсутності порушення законодавства про захист економічної конкуренції відноситься саме до компетенції Антимонопольного комітету України, а не суду, суди фактично самоусунулися від встановлення дійсних обставин справи, які є підставою позову у даній справі.

Доводи апелянта щодо відсутності у рішенні АМК від 30.10.2018 № 3/01-14/04-18 приписів та зобов`язань вчинити певні дії, визнання дискримінаційними та/або скасування того чи іншого конкретно визначеного рішення колегією суддів відхиляються, оскільки таке рішення підлягає оцінці судом поряд з іншими доказами, а відсутність у ньому відповідних висновків, не позбавляє особу, якої стосується рішення міської ради, самостійного його оскарження у судовому порядку.

Доводи апеляційної скарги в частині того, що розподіл землі на різне її цільове призначення має на меті досягнення результатів обліку земельних ділянок, формування звітності тощо і ніяк не впливає на процес економічної конкуренції відхиляються як такі, що не спростовують висновків суду, зазначених вище.

За таких обставин, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що задовольняючи позов про визнання недійсним пункту 2 рішення Нікопольської міської ради від 26.04.2013 № 16-30/VI, суд першої інстанції діяв у відповідності до приписів Господарського процесуального кодексу України та правильно оцінив докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Доводи заявника апеляційної скарги про пропуск позивачем позовної давності колегією суддів не приймаються з огляду на наступне.

Відповідно до статей 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 3, 4 ст.267 Цивільного кодексу України).

Відповідно до абз.1, 2 п.2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №10 Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішення господарських спорів за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України).

Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу (ч. 1 ст. 260 Цивільного кодексу України).

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (ст. 253 Цивільного кодексу України).

Строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (ч. 1, 5 ст. 254 Цивільного кодексу України).

Позивач зазначає, що довідався про порушення свого права з дати оприлюднення рішення Адміністративної колегії Дніпропетровського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 30.01.2018 № 3/01-14/04-18 у справі № 44/04-03-3/17, а саме 12.02.2018. Протилежне відповідачем належними, достовірними та достатніми доказами не доведено.

При цьому, об`єктивно про порушення свого права позивач міг дізнатися не з моменту прийняття рішення (2013 рік), а лише після ознайомлення з іншими рішеннями Нікопольської міської Ради, прийнятими протягом 2013 року, з тексту яких вбачається встановлення для суб`єктів господарювання різних відсотків ставки орендної плати за користування земельними ділянками аналогічного цільового призначення.

Як вбачається із матеріалів справи: позивач з позовом до суду звернувся 11.02.2019, про що свідчить відбиток штемпеля канцелярії господарського суду в правому нижньому куті першої сторінки позовної заяви (а.с. 3), тобто в межах строку позовної давності.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 275 та статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції при вирішенні даної справи правильно застосував норми матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини сторін, прийняв законне та обґрунтоване рішення, тому у відповідності до ст. 276 ГПК України в задоволенні скарги слід відмовити, а оскаржуване судове рішення слід залишити без змін.

Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати, понесені у зв`язку із апеляційним оскарженням, згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на заявників у скаргах і відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 282-284 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Нікопольської міської ради, м. Нікополь Дніпропетровської області на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.03.2020 у справі №904/499/19 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.03.2020 у справі №904/499/19 - залишити без змін.

Судові витрати Нікопольської міської ради, м. Нікополь Дніпропетровської області за подання апеляційної скарги на рішення суду покласти на заявника апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 11.09.2020.

Головуючий суддя О.Г. Іванов

Суддя О.В. Чус

Суддя І.М. Кощеєв