Постанова

від 09.09.2020 по справі 908/2805/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2020 року

м. Київ

Справа № 908/2805/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Огородніка К.М.- головуючого , Жукова С.В., Пєскова В.Г.,

за участю секретаря судового засідання - Ксензової Г.Є.;

за участю представників:

ліквідатора ТзОВ Равєлін АК Мірошника І. В. - адвокат Солодовников А.В. (ордер серія АЕ № 1028166 від 13.07.2020; свідоцтво № 1749 від 09.10.2007),

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Равєлін" арбітражного керуючого Мірошника Ігоря Вікторовича

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12.05.2020

у справі № 908/2805/19

про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Равєлін",

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Равєлін" (далі - ТзОВ "Равєлін", боржник) звернулося до господарського суду із заявою про порушення справи про його банкрутство відповідно до положень частини 5 статті 11 та статті 12 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом (далі - Закон про банкрутство), чинного на час звернення до суду.

Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 16 Закону про банкрутство перевірка обґрунтованості вимог заявника, а також з`ясування наявності підстав для відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство здійснюються господарським судом у підготовчому засіданні, яке проводиться в порядку, передбаченому цим Законом. У підготовчому засіданні господарський суд розглядає подані документи, заслуховує пояснення сторін, оцінює обґрунтованість заперечень боржника, а також вирішує інші питання, пов`язані з розглядом справи. У разі звернення до господарського суду боржника із заявою про порушення справи про банкрутство у підготовчому засіданні з`ясовуються ознаки неплатоспроможності боржника або її загрози.

Ухвалою підготовчого засідання Господарського суду Запорізької області від 16.10.2019 відкрито провадження у справі №908/2805/19 про банкрутство ТзОВ "Равєлін", введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, процедуру розпорядження майном боржника, призначено арбітражного керуючого Мірошника І.В. розпорядником майна боржника, ухвалено оприлюднити на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет повідомлення про відкриття провадження у справі про банкрутство ТзОВ "Равєлін", призначене попереднє засідання суду.

На офіційному сайті Вищого господарського суду України 16.10.2019 (номер публікації 63521) оприлюднене повідомлення про порушення справи про банкрутство ТзОВ "Равєлін".

Ухвала підготовчого засідання місцевого суду учасниками справа в апеляційному (та касаційному) порядку не оскаржувалася і набрала законної сили.

Ухвалою попереднього засідання Господарського суду Запорізької області від 17.12.2019 визнано ТзОВ "ТБМ-Строймонтаж" кредитором у справі №908/2805/19 з вимогами в розмірі 13 748 467,9200 грн з 4 чергою задоволення та в розмірі 3842,00грн - з 1 чергою задоволення.

Короткий зміст постанови суду першої інстанції

Постановою Господарського суду Запорізької області від 04.02.2020 визнано банкрутом ТзОВ "Равєлін", відкрито ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Мірошника І.В., постановлено оприлюднити на офіційному веб-сайті судової влади в мережі Інтернет повідомлення про визнання ТзОВ "Равєлін" банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, тощо.

Місцевий господарський суд, врахувавши надані розпорядником майна аналіз фінансового становища підприємства, інвестиційного положення та положення на товарному ринку ТзОВ "Равєлін", документи по проведеній інвентаризації боржника, встановив: наявність кредиторської заборгованості перед ТзОВ "ТБМ-Строймонтаж" у розмірі 13 748 467,92 грн; неоплатність боржника та відсутність у нього будь-якого майна; відсутність доказів можливості відновлення платоспроможності боржника, дійшов висновку про наявність підстав для визнання боржника банкрутом.

При цьому, судом першої інстанції було встановлено повідомлення боржником про свою ліквідацію органів податкової служби, Пенсійного фонду, Фонду соціального страхування.

На офіційному сайті Вищого господарського суду України 04.02.2020 (номер публікації 64526) оприлюднене повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Не погоджуючись із постановою місцевого господарського суду, Головне управління ДПС у Дніпропетровській області (далі - ГУ ДПС у Дніпропетровській області) звернулось до Центрального апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просило скасувати постанову Господарського суду Запорізької області від 04.02.2020 та закрити провадження по справі №908/2805/19.

Скаржник зазначав, що судом першої інстанції не було проведено аналізу активів та пасивів боржника та належним чином не з`ясовано питання про недостатність вартості майна боржника для задоволення вимог кредиторів; не забезпечено проведення перевірки для достовірного і повного визначення сум податків, що підлягали сплаті ТзОВ "Равєлін" до державного бюджету за період діяльності підприємства та відповідно погашення донарахованих сум податків та зборів в межах справи про банкрутство №908/2805/19; належним чином не було встановлено достовірності і допустимості наданих боржником доказів щодо дотримання вимог ліквідації юридичної особи за рішенням учасника, а саме вимог частини 3 статті 111 ЦК України в частині залишення відкритим лише одного поточного рахунку товариства, який мав би використовуватися для проведення ліквідаційної процедури, тоді як у боржника обліковується три відкриті рахунки; до ГУ ДПС у Дніпропетровській області не було надано первинних документів регістрів бухгалтерського та податкового обліку задля проведення перевірки платника, чим порушено вимоги частини 7 статті 111 ЦК України.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 12.05.2020 постанову Господарського суду Запорізької області від 04.02.2020 скасовано. Провадження у справі №908/2805/19 про банкрутство ТзОВ "Равєлін" закрито.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що обставини справи свідчать про порушення заявником встановленого законом порядку ініціювання провадження у справі про банкрутство, що в свою чергу, спричинило незаконність порушення провадження у справі про банкрутство боржника.

Щодо права ГУ ДПС у Дніпропетровській області на апеляційне оскарження постанови про визнання боржника банкрутом апеляційний суд зазначив, що з моменту відкриття провадження у справі про банкрутство ТзОВ "Равєлін" (16.10.2019) згідно зі ст. 78.1.7 Податкового кодексу України у ГУ ДПС у Дніпропетровській області виникло право проведення документальної позапланової перевірки боржника, яка є обов`язковою. Це право було реалізовано у січні 2020 року, але провести податкову документальну позапланову перевірку не виявилось можливим через відсутність підприємства за податковою адресою. Отже, право скаржника було порушено.

При цьому апеляційним судом зроблено висновок, що не має значення, чи втрачена чи не втрачена можливість проведення податкової перевірки, оскільки, законодавець прямо пов`язує право на її проведення саме у разі порушення провадження у справі про банкрутство.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

До Верховного Суду з касаційною скаргою звернувся ліквідатор ТзОВ "Равєлін" арбітражний керуючий Мірошник І.В., який просить скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12.05.2020, постановити нове рішення про відхилення апеляційної скарги ГУ ДПС у Дніпропетровській області, постанову Господарського суду Запорізької області від 04.02.2020 про визнання ТзОВ "Равєлін" банкрутом залишити без змін.

Підставами касаційного оскарження скаржник зазначив неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 16.07.2018 у справі №908/1692/17, від 08.08.2018 у справі № 24-7/210-05-8241, від 04.09.2019 у справі №905/776/18, від 12.12.2019 у справі № 908/2512/18, від 15.05.2020 у справі №908/2717/19, від 19.05.2020 у справі № 908/2332/19.

В обґрунтування вимог касаційної скарги ліквідатор посилається на порушення судом апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, а саме статей 1, 11, 23 Закону про банкрутство, статей 254, 264 ГПК України.

Аргументуючи вимоги про скасування прийнятої судом апеляційної інстанції постанови, скаржник зазначає про те, що апеляційний господарський суд переглянув постанову суду першої інстанції за апеляційною скаргою особи, не з`ясувавши її статус у цій справі, та питань, які були вирішенні судом першої інстанції, що стосуються прав, інтересів та обов`язків ГУ ДПС у Дніпропетровській області під час визнання ТзОВ "Равєлін" банкрутом або порушення, яких саме прав, що стали підставою його звернення із скаргою, і якщо вони мали місце, то в чому саме полягають ці порушення.

При цьому скаржник вказує, що ГУ ДПС у Дніпропетровській області в якості кредитора до ТзОВ "Равєлін" ні в досудовій процедурі, ні в провадженні у справі про банкрутство не зверталось.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу та додаткових поясненнях ГУ ДПС у Дніпропетровській області просить відмовити у її задоволенні, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість її вимог, оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

У додаткових поясненнях до касаційної скарги ГУ ДПС у Дніпропетровській області посилається на судову практику Верховного Суду у справах про банкрутство №916/3200/17, №910/1803/14, №908/2332/19, №904/7965/16, №5005/2329/2011, №911/5186/14.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

Провадження у даній справі №908/2805/19 про банкрутство ТзОВ "Равелін" було відкрито ухвалою Господарського суду Запорізької області від 16.10.2019 на підставі частини 5 статті 11 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції, чинній до 21.10.2019).

Предметом касаційного перегляду у даній справі є постанова суду апеляційної інстанції

про скасування постанови суду першої інстанції про визнання боржника банкрутом, яка була переглянута за апеляційною скаргою ГУ ДПС у Дніпропетровській області.

Ураховуючи обґрунтування прийняття судом апеляційної інстанції оскарженої постанови та доводи касаційної скарги, проблемним постало питання щодо статусу заявника апеляційної скарги та, відповідно, наявності у нього права на апеляційне оскарження постанови про визнання боржника банкрутом.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Важливим елементом верховенства права є гарантія справедливого судочинства. Так, у рішенні у справі "Белле проти Франції" ("Bellet v. France", заява N 13343/87) від 04.12.1995 Європейський суд з прав людини зазначив, що "стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права у демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права". Як засвідчує позиція Європейського суду з прав людини, основною складовою права на суд є право доступу в тому розумінні, що особі має бути забезпечено можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і держава, у свою чергу, не повинна чинити правових чи практичних перешкод для здійснення цього права.

Отже, реалізація конституційного права на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення ставиться у залежність від положень процесуального закону.

Відповідно до частини 1 статті 17 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно з частиною 1 статті 254 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

З наведеного слідує, що ГПК України виокремлено коло осіб, наділених процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які умовно можна поділи на дві групи: 1) учасники справи; 2) особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків.

Отже, особи, які не брали участі у справі також мають право подавати апеляційні скарги на таке рішення суду, нарівні з іншими учасниками відповідної справи. При цьому обов`язковою умовою для наявності такого права є вирішення судом у справі питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки. У такому разі особа, яка не брала участі у справі, має довести наявність у неї такого права, обґрунтувавши наявність трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) права, (2) інтереси та (3) обов`язки. У свою чергу суд має з`ясувати, чи буде у зв`язку з прийняттям судового рішення з цієї справи таку особу наділено новими правами або покладено на неї нові обов`язки, або змінено її наявні права та/або обов`язки, або позбавлено певних прав та/або обов`язків у майбутньому, або ж це рішення матиме вплив на інтереси скаржника тощо.

Слід ураховувати, що судове рішення, оскаржуване не залученою до участі у справі особою, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах.

Рішення є таким, що прийнято про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині цього рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав по права та обов`язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною в постановах Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 910/18705/17, від 11.07.2018 у справі № 911/2635/17, від 03.06.2019 у справі № 910/6767/17, від 25.10.2019 у справі № 910/16430/14 та від 05.05.2020 у справі № 910/9254/18.

У разі встановлення господарським судом відповідних обставин суд вирішує питання про залучення скаржника до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору (частина 2 статті 50 ГПК України), та, як наслідок, скасовує судове рішення на підставі пункту 4 частини 3 статті 277 ГПК України, оскільки таке порушення норм процесуального права у будь-якому випадку є підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, якщо господарський суд прийняв судове рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі.

Якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, буде встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційний господарський суд своєю ухвалою закриває апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини 1 статті 264 ГПК України, оскільки у такому випадку немає правового зв`язку між скаржником і сторонами у справі, а отже немає і суб`єкта апеляційного оскарження (аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 11.07.2019 у справі № 911/2635/17).

Порядок здійснення судочинства щодо деяких визначених ГПК категорій справ врегульовано Законом про банкрутство (до 21.10.2019) та Кодексом України з процедур банкрутство (з 21.10.2019).

Відповідно до частини першої статті 2 Закону про банкрутство провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України. Такі ж положення містить частина перша статті 2 Кодексу України з процедур банкрутство (далі - КУзПБ).

З огляду на приписи пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ, законодавцем за темпоральним принципом (принцип дії закону у часі) визначено пряму дію норм КУзПБ та їх застосування при розгляді справ про банкрутство незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, за винятком справ, які на день введення в дію цього Кодексу 21.10.2019 перебувають на стадії санації.

Таким чином питання щодо статусу зазначених осіб та, відповідно, можливості оскарження ними постанови про визнання боржника банкрутом у справі про банкрутство розглядається Судом у розрізі положень Закону про банкрутство (чинного на дату відкриття провадження у справі) та Кодексу України з процедур банкрутство, (чинного на дату прийняття постанови про визнання банкрутом).

Статтею 1 Закону про банкрутство визначено, що учасники у справі про банкрутство - сторони, забезпечені кредитори, арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор), власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, державний орган з питань банкрутства, Фонд державного майна України, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника, уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) боржника, а також у випадках, передбачених цим Законом, інші особи, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство.

За КУзПБ (стаття 1) учасники у справі про банкрутство - сторони, арбітражний керуючий, державний орган з питань банкрутства, Фонд державного майна України, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника, уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) боржника, а також у випадках, передбачених цим Кодексом, інші учасники справи про банкрутство, щодо прав або обов`язків яких існує спір. Сторони у справі про банкрутство - конкурсні кредитори (представник комітету кредиторів), забезпечені кредитори, боржник (банкрут).

Таким чином, у справі про банкрутство учасники поділяються на дві групи: визначені учасниками за законом (абзац п`ятнадцятий статті 1 Закону про банкрутство, абзац двадцять третій статті 1 КУзПБ) та особи, які стали учасниками справи в процесі провадження (у випадках, передбачених цим Законом, інші особи, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство (стаття 1 Закону про банкрутство); інші учасники справи про банкрутство, щодо прав або обов`язків яких існує спір (стаття 1 КУзПБ).

Крім того, статтею 1 Закону про банкрутство визначено, що кредитор - юридична або фізична особа, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника (майнового поручителя).

Аналогічні норми містяться і в Кодексі України з процедур банкрутства, введеному в дію з 21.10.2019.

Згідно частинами 1, 2 статті 23 Закону про банкрутство (в редакції, чинний на момент відкриття провадження у справі та офіційного оприлюднення оголошення відкриття провадження у справі) конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом тридцяти днів від дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство. Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає.

Колегія суддів зазначає, що у справі про банкрутство, що здійснюється за загальною процедурою, особа, яка має до боржника кредиторські вимоги, набуває саме процесуального статусу кредитора - сторони та учасника провадження у справі про банкрутство з правом на апеляційне та касаційне оскарження судових рішень, які визначають права та обов`язки учасників провадження у справі про банкрутство, після звернення із заявою із кредиторськими вимогами у справі про банкрутство, розгляду такої заяви судом та визнання його вимог до боржника господарським судом з прийняттям відповідного рішення.

Колегія суддів звертається до правових висновків, викладених в постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 16.07.2020 у справі № 910/4475/19, згідно з якими, лише після вчинення всіх передбачених Законом про банкрутство (стаття 23) чи КУзПБ (стаття 45) дій, прийняття судом відповідної ухвали про повне або часткове (частина шоста статті 23 Закону про банкрутство, частина шоста статті 45 КУзПБ) визнання його вимог, кредитор набуває статусу учасника провадження у справі про банкрутство та повну процесуальну дієздатність (здатність особисто здійснювати процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді, стаття 44 ГПК України) (п. 56.16 постанови).

З матеріалів справи вбачається, що звертаючись з апеляційною скаргою на постанову про визнання боржника банкрутом ГУ ДПС у Дніпропетровській області посилалась на те, що контролюючий орган позбавлений можливості провести податкову документальну позапланову перевірку згідно зі ст. 78.1.7 Податкового кодексу України через відсутність підприємства за податковою адресою.

На думку апеляційного господарського суду, неможливість ГУ ДПС у Дніпропетровській області провести податкову перевірку боржника свідчить про порушена право скаржника. За висновком апеляційного суду, не має значення, чи втрачена чи не втрачена можливість проведення податкової перевірки, оскільки, законодавець прямо пов`язує право на її проведення саме у разі порушення провадження у справі про банкрутство.

Однак, вказані висновки зроблені апеляційним судом без дослідження прав ГУ ДПС у Дніпропетровській області на апеляційне оскарження судових рішень у цій справі, без визначення належного контролюючого органу статусу стосовно боржника, а також без урахування обставин здійсненого у справі у передбачений законом спосіб (шляхом звернення із заявою про визнання кредиторських вимог) забезпечення захисту відповідних прав та інтересів держави контролюючим органом стосовно боржника, що має значення для правильного вирішення справи апеляційним судом.

Колегія суддів зазначає, що дійсно, за змістом норм статей 19-1, 41, 78 Податкового Кодексу України контролюючим органам державою делеговано повноваження контролю і справляння податків із суб`єктів підприємницької діяльності; функції контролю здійснюються шляхом проведення документальних позапланових перевірок, зокрема, у разі якщо розпочато процедуру припинення юридичної особи чи порушено провадження у справі про визнання банкрутом платника податків.

Водночас, згідно правової позиції Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеної, зокрема, у постанові від 16.01.2020 у справі №908/569/19, контролюючі органи наділені повноваженнями щодо оскарження судових актів в зв`язку із виникненням у контролюючого органу обов`язку щодо проведення податкової перевірки в силу особливостей здійснення провадження у справі про банкрутство, передбачених статтями 94 та 95 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", тобто за так званою "скороченою процедурою" через відсутність процедури розпорядження майном, та правового статусу контролюючих органів у цих справах.

У справах, провадження у яких відкрито в порядку загальних норм Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції, чинній з 19.01.2013 до 21.10.2019), контролюючі органи мають дотримуватись визначеного цим Законом порядку звернення з кредиторськими вимогами до боржника, оскільки статус кредитора щодо неплатоспроможного боржника набувається, у тому числі і цими органами, через певні процедури, які визначені Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", який був чинним на момент відкриття провадження у даній справі.

Оскільки, як було зазначено вище, провадження у даній справі №908/2805/19 про банкрутство ТзОВ "Равелін" було відкрито ухвалою Господарського суду Запорізької області від 16.10.2019 в порядку загальних норм - на підставі частини 5 статті 11 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (чинний до 21.10.2019), то контролюючий орган не наділений безумовним правом на оскарження судових рішень у даній справі про банкрутство, а має дотримуватись порядку виявлення кредиторів, визначеного Законом, та довести факт порушення учасниками провадження у справі його прав.

ГУ ДПС у Дніпропетровській області із заявою про визнання грошових вимог до боржника до суду не зверталось, відповідні вимоги не визнавались та не включались до реєстру вимог кредиторів, отже не набуло статусу кредитора, іншого учасника провадження у даній справі.

Наведені обставини у їх сукупності свідчать про те, що ГУ ДПС у Дніпропетровській області не наділене процесуальним правом на оскарження судових рішень у даній справі про банкрутство ТзОВ "Равєлін", у тому числі і правом на звернення до суду з апеляційною скаргою на постанову про визнання боржника банкрутом в порядку статті 254 ГПК України як особи, яка не брала участі у справі, а суд вирішив питання про її права та обов`язки.

Вказана правова позиція щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладена у постановах Верховного Суду від 16.07.2018 у справі №908/1692/17, від 08.08.2018 у справі № 24-7/210-05-8241, від 04.09.2019 у справі №905/776/18, від 12.12.2019 у справі № 908/2512/18, від 15.05.2020 у справі №908/2717/19, від 19.05.2020 у справі № 908/2332/19.

Суд зазначає, що виконання судом першої інстанції вимог Закону про банкрутство щодо направлення на адресу контролюючого органу як органу доходів і зборів копії ухвали про відкриття провадження у справі про банкрутство не може вважатися свідченням автоматичного залучення його учасником у справі.

Таким чином, доводи скаржника знайшли своє підтвердження під час розгляду справи в суді касаційної інстанції.

Посилання ГУ ДПС у Дніпропетровській області в додаткових поясненнях на судову практику Верховного Суду у справах про банкрутство, якою, на думку ДПС, підтверджено визначення правовий статус контролюючих органів, наділення цих органів повноваженнями щодо оскарження судових актів у зв`язку з виникненням у них обов`язку щодо проведення податкової перевірки, колегією суддів відхиляються, оскільки зводяться до неправильного тлумачення норм законодавства про банкрутство, не спростовують обставини даної справи та доводи касаційної скарги.

Згадана судова практика стосується процедури набуття статусу кредитора щодо неплатоспроможного боржника, провадження про банкрутство якого відкрито в порядку загальних норм Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції, чинній до 21.10.2019), в тому числі й контролюючими органами, через необхідність дотримання певних процедур, визначених вказаним Законом, яка формалізується ухвалою суду про визнання поданих вимог кредитора боржника, і дозволяє таким кредиторам оскаржувати прийняті у справі судові рішення.

При цьому, колегія суддів зазначає, що норми чинного податкового законодавства та законодавства про банкрутство не містять заборони щодо проведення податковим органом перевірки боржника і після визнання останнього банкрутом (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 10.05.2018 у справі №922/2431/17, від 14.05.2019 у справі №905/1675/18, від 15.05.2020 у справі №908/2717/19, від 19.05.2020 у справі №908/2332/19).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Згідно зі статтею 312 ГПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

З огляду на викладене та чинність ухвали від 16.10.2019 про відкриття провадження у справі про банкрутство, з метою дотримання принципу процесуальної економії у справі про банкрутство, а також враховуючи доводи касаційної скарги, які знайшли своє підтвердження, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана постанова Центрального апеляційного господарського суду від 12.05.2020 підлягає скасуванню, а постанова Господарського суду Запорізької області від 04.02.2020 у справі №908/2805/19- залишенню в силі.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 304, 308, 312, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Равєлін" арбітражного керуючого Мірошника Ігоря Вікторовича задовольнити.

2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12.05.2020 у справі № 908/2805/19 скасувати.

3. Постанову Господарського суду Запорізької області від 04.02.2020 у справі №908/2805/19 залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Головуючий, суддя Огороднік К.М.

Судді Жуков С.В.

Пєсков В.Г.