Постанова

від 10.09.2020 по справі 826/11448/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/11448/18 Суддя (судді) першої інстанції: Маруліна Л.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача: Беспалова О.О., суддів: Ключковича В. Ю., Парінова А.Б. розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу Державної податкової служби України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 квітня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової служби України, треті особи без самостійних вимог на предмет спору: Міністерство доходів і зборів України, Генічеська об`єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Херсонській області про стягнення заборгованості по заробітній платі,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної фіскальної служби України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Міністерство доходів і зборів України, Генічеська об`єднана державна податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області, в якому просила суд:

- стягнути з Державної фіскальної служби України заборгованість по заробітній платі за період з березня 2014 року по грудень 2014 року під час роботи в Державній податковій інспекції у м. Ялті Головного управлінні Міндоходів в Автономній Республіці Крим без урахування обов`язкових податків та зборів.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 квітня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнути з Державної податкової служби України на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у розмірі 38 335, 50 грн. за період з березня 2014 року по грудень 2014 року під час роботи в Державній податковій інспекції у м. Ялті Головного управлінні Міндоходів в Автономній Республіці Крим без урахування обов`язкових податків та зборів.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням Державною податковою службою України подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції з огляду на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що Державна податкова служба України не є правонаступником Державної фіскальної служби України, оскільки на час вирішення спору по суті, Державну фіскальну службу України, як юридичну особу, не припинено.

Крім того апелянтом зазначено, що судом першої інстанції протиправно здійснено заміну відповідача на Державну податкову службу України безпосередньо у рішенні суду, а не окремим процесуальним документом, чим позбавлено апелянта права на надання пояснень.

До Шостого апеляційного адміністративного суду надійшов відзив, зареєстрований 27.07.2020 року за вх. № 25856, відповідно до змісту якого позивачем щодо задоволення вимог апеляційної скарги заперечено.

У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, Згідно з наказом Міністерства доходів і зборів України від 19.07.2013 позивача призначено на посаду першого заступника начальника ДПІ у м. Ялті ГУ Міндоходів в АР Крим.

У зв`язку з тимчасовою окупацією території АР Крим внаслідок збройної агресії Російської Федерації та захопленням адміністративних будівель самопроголошеною владою АР Крим, у т.ч. й будівлі ДПІ у м. Ялті ГУ Міндоходів в АР Крим, яке знаходилось за адресою: АР Крим, м. Ялта, вул. Васильєва, 16, подальше виконання посадових обов`язків позивачем за займаною ним посадою стало неможливим.

З метою забезпечення належної координації роботи органів ГУ Міндоходів в АР Крим розпорядженням Міністерства доходів та зборів України від 24.03.2014 року №55 "Про створення робочої групи" позивача зараховано до робочої групи з координації роботи органів ГУ Міндоходів в АР Крим та м. Севастополі з фактичним розташуванням у м. Києві.

Наказом ГУ Міндоходів в АР Крим від 24.03.2014 року №121-о "Про відрядження до робочої групи" позивача відряджено до Міністерства доходів і зборів України на період функціонування такої робочої групи.

Розпорядженням Міністерства доходів та зборів України від 17.04.2014 року №76-р визнано таким, що втратило чинність розпорядження Міністерства доходів та зборів України від 24.03.2014 року №55, у зв`язку із втратою актуальності.

Міністерством доходів і зборів України листом від 28.05.2014 року №1081/5/99-99-04-01-01-16 повідомлено Міністерство юстиції України про згоду працівників територіальних органів Міндоходів в АР Крим щодо участі підпорядкованих працівників, у т.ч. позивача, у роботі зазначеної Міжвідомчої робочої групи.

На підставі наказу ГУ Міндоходів в АР Крим від 28.05.2014 року №126-о "Про відрядження до міжвідомчої робочої групи" позивача відряджено до Міністерства юстиції України на період функціонування такої міжвідомчої робочої групи.

За час роботи у складі робочих груп позивач продовжувала обіймати посаду першого заступника начальника ДПІ у м. Ялті ГУ Міндоходів в АР Крим, адже не була звільнена із займаної посади.

Згідно з наказом Міністерства доходів і зборів України від 15.12.2014 року №1922-о позивача звільнено за власним бажанням з посади начальника ДПІ у м. Ялті ГУ Міндоходів в АР Крим в порядку переведення для подальшого працевлаштування до Васильківського ОДПІ ГУ ДФС у Київській області.

Начальник ГУ Міндоходів в АР Крим звертався до Голови ДФС - Голови комісії з реорганізації Міндоходів України Білоуса І.О. з листом від 02.09.2014 року №23/01-01 щодо наявності заборгованості по виплаті заробітної плати працівникам ГУ Міндоходів в АР Крим. При цьому зазначав, що у зв`язку з окупацією території АР Крим та захопленням адміністративних будівель територіальних підрозділів в АР Крим, зокрема, їх управлінь фінансово-економічної роботи та бухгалтерського обліку, захопленням печаток, закриттям казначейських рахунків та не відкриттям нових, а також відсутності осіб, що займали посади в управлінні, відсутня можливість виплачувати заробітну плату, та просив Міністерство доходів та зборів України створити умови та можливість отримувати заробітну плату в Міністерстві доходів і зборів України або будь-яким іншим чином вплинути на вирішення проблемної ситуації, надати відповідне доручення департаменту фінансово-економічної роботи та бухгалтерського обліку (дана обставина неодноразово встановлена судами, зокрема, у справах: №810/7084/14 та №810/7085/14).

Жодних заходів зі сторони Міністерства доходів і зборів України (ДФС) не вжито, а заборгованість по заробітній платі перед позивачем залишилась непогашеною, з огляду на що позивач звернулася до суду за захистом своїх прав.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що позивачу безпідставно не виплачено заробітну плату у розмірі 38 335, 50 грн. за період з березня 2014 року по грудень 2014 року.

Крім того, судом першої інстанції здійснено замі первісного відповідача - Державну фіскальну службу України (код ЄДРПОУ 39292197) на правонаступника - Державну податкову службу України (код ЄДРПОУ 43005393).

Як вбачається із змісту апеляційної скарги, апелянтом не заперечується факт існування заборгованості із виплати заробітної плати перед позивачем, натомість вказується на відсутність підстав для стягнення такої заборгованості саме з Державної податкової служби України.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

При визначенні процесуального правонаступництва слід виходити з того, хто є правонаступником у спірних правовідносинах, та враховувати, що якщо під час розгляду адміністративної справи буде встановлено, що орган державної влади, орган місцевого самоврядування, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржуються, припинили свою діяльність, то в такому випадку суду необхідно залучити до участі у справі їх правонаступників. У випадку ж відсутності правонаступників, необхідно залучити до участі у справі орган, до компетенції якого належить вирішення питання про усунення порушень прав, свобод чи інтересів позивача. У разі зменшення обсягу компетенції суб`єкта владних повноважень, не пов`язаного з припиненням його діяльності, до участі у справі як другий відповідач судом залучається інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого передані або належать функції чи повноваження щодо вирішення питання про відновлення порушених прав, свобод чи інтересів позивача.

Публічне правонаступництво органів державної влади є окремим, особливим видом правонаступництва, під таким терміном розуміється перехід в установлених законом випадках прав та обов`язків одного суб`єкта права іншому. При цьому обов`язок по відновленню порушених прав особи покладається на орган, компетентний відновити такі права. Такий підхід про перехід обов`язку відновлення порушених прав до правонаступника відповідає принципу верховенства права, оскільки метою правосуддя є ефективне поновлення порушених прав, свобод і законних інтересів.

У спорах, які виникають з публічних правовідносин, де оскаржуються рішення (дії, бездіяльність) державного органу, пов`язані зі здійсненням функції від імені держави, стороною є сама держава в особі того чи іншого уповноваженого органу. Функції держави, які реалізовувались ліквідованим органом, не можуть бути припинені і підлягають передачі іншим державним органам, за виключенням того випадку, коли держава відмовляється від таких функцій взагалі.

При цьому, державні органи, хоча і є юридичними особами, але норми Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) про перетворення юридичних осіб не можуть бути підставою для вирішення питання про правонаступництво для органів державної влади, оскільки ЦК України передбачає перехід при правонаступництві об`єктів цивільних та майнових прав, а в адміністративному праві мова йде про перехід специфічних, владних прав. Норма ж про те, що ліквідація юридичної особи не тягне за собою переходу прав та обов`язків у порядку правонаступності, стосовно державних органів не може діяти, оскільки ліквідація органу публічної влади обов`язково повинна тягнути за собою перехід його прав та обов`язків у порядку правонаступництва іншому органу.

Згідно пункту 51 рішення Європейського суду з прав людини від 13.01.2011 у справі Чуйкіна проти України (Заява № 28924/04) Суд встановив, що ліквідація державної установи без правонаступництва не може звільнити державу від необхідності виконання рішення щодо ліквідованого органу. Суд також зазначив, що інший висновок дозволить державі використовувати такий підхід, щоб уникати сплати боргів своїх органів, особливо беручи до уваги те, що потреби, які змінюються, змушують державу часто змінювати свою організаційну структуру, включаючи формування нових органів та ліквідацію старих .

Відповідно до статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

На підставі постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.2018 року №1200 "Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України" зареєстровано юридичну особу 17.05.2019 року, номер запису: 1 074 135 0000 085321, Державну податкову службу України (код ЄДРПОУ 43005393).

Відповідно до абзацу 4 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.2018 року №1200 "Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України" Державна податкова служба України та Державна митна служби України є правонаступниками прав та обов`язків реорганізованої Державної фіскальної служби у відповідних сферах діяльності.

Державна фіскальна служба продовжує здійснювати повноваження та виконувати функції у сфері реалізації державної податкової політики, державної політики у сфері державної митної справи, державної політики з адміністрування єдиного внеску, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску до завершення здійснення заходів з утворення Державної податкової служби, Державної митної служби та центрального органу виконавчої влади, на який покладається обов`язок забезпечення запобігання, виявлення, припинення, розслідування та розкриття кримінальних правопорушень, об`єктом яких є фінансові інтереси держави та/або місцевого самоврядування, що віднесені до його підслідності відповідно до Кримінального процесуального кодексу України.

Як вбачається з матерів справи, та не заперечується апелянтом, до Єдиного державного реєстру юридичних, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесений запис № 1 074 135 0000 085321 від 17.05.2019 року про державну реєстрацію Державної податкової служби України.

Відтак, в силу положень постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.2018 року №1200 "Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України" всі повноваження та управлінські функції Державної фіскальної служби України перейшли до правонаступника - Державну податкову службу України.

Крім того, безпідставними є посилання апелянта щодо допущення судом першої інстанції порушень норм процесуального права при здійсненні заміни відповідача його правонаступником саме у рішенні суду, оскільки особливості розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження передбачають можливість вирішення заяв та клопотань без виклику сторін.

Більш того, з матерів справи вбачається, що клопотання позивача про заміну сторони по справі також направлялось на адресу апелянта.

Відтак, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

У відповідності до ст. 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Керуючись ст.ст. 229, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т АН О В И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової служби України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 квітня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової служби України, треті особи без самостійних вимог на предмет спору: Міністерство доходів і зборів України, Генічеська об`єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Херсонській області про стягнення заборгованості по заробітній платі залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 квітня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.

Суддя-доповідач О. О. Беспалов

Суддя В. Ю. Ключкович

Суддя А.Б. Парінов

(Повний текст постанови складено 10.09.2020 року)