Постанова

від 10.09.2020 по справі 607/14495/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

10 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 607/14495/16-ц

провадження № 61-15851св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Крата В. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю Тернопільхлібпром ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Тернопільського апеляційного суду від 16 липня 2019 року у складі суддів: Парандюк Т.С., Дикун С. І., Сташків Б. І.,

ВСТАНОВИВ

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулася із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю Тернопільхлібпром (далі - ТОВ Тернопільхлібпром ), у якому після уточнення позовних вимог, просила стягнути з відповідача заборгованості по заробітній платі, індексації, інфляційних втрат, пені, середньомісячний заробіток та моральну шкоду на загальну суму 1 467 435, 20 грн.

Позов мотивований тим, що з 02 лютого 2010 року працювала бухгалтером ТОВ Тернопільхлібпром , 26 квітня 2013 року була звільнена з роботи за згодою сторін. Однак заробітна плата на дату звільнення в розмірі 27 190,67 грн їй виплачена не була. В подальшому 10 вересня 2013 року заборгованість в розмірі 27 103,19 грн, була частково погашена. Не виплаченою залишилася сума 87,48 грн, а тому вважає, що з відповідача підлягає до стягнення індексація з недоплаченої зарплати 87,48 грн в сумі 1 585,48 грн; інфляційне збільшення суми боргу - 87,54 грн; сума пені за період прострочення виплати заборгованості 349,15 грн; пеня на заборгованість 87,48 грн - 100,63 грн; пеня на заборгованість 21 471,79 грн - 1145,95 грн; пеня за прострочення виплати зарплати 27 103,19 грн - 1 392,29 грн; середньомісячний заробіток за період з 26 квітня 2013 року по 24 листопада 2017 року - 1 442 686,68 грн, що разом складає 1 467 435,20 грн. Крім того, вважає, що діями відповідача їй завдано моральної шкоди. Вона відчувала моральні страждання через порушення нормального способу життя, через не реагування відповідача на її постійні звернення про виплату заробітної плати, через приниження її честі та гідності, як бухгалтера. Просила стягнути з відповідача 20 000,00 грн моральної шкоди.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 лютого 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ Тернопільхлібпром про стягнення заборгованості по заробітній платі, індексації, інфляційних втрат, пені, середньомісячного заробітку та заподіяння моральної шкоди загалом на суму 1 467 435,20 грн відмовлено.

Додатковим рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 04 квітня 2018 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ Тернопільхлібпро 5 000,00 грн понесених витрат на правничу допомогу.

Постановою апеляційного суду Тернопільської області від 10 липня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 07 лютого 2018 року задоволено частково.

Рішення Тернопільського міськрайонного суд від 07 лютого 2018 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення невиплаченої заробітної плати 87,48 грн, суми індексації 1 585,48 грн, інфляційного збільшення суми боргу 87,54 грн скасовано та ухвалено нове рішення, яким дані вимоги задоволено.

Стягнуто із ТОВ Тернопільхлібпром на користь ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату 87,48 грн, суму індексації 1 585,48 грн, інфляційне збільшення суми боргу 87,54 грн.

В решті рішення суду залишено без змін.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Тернопільського міськрайонного суду від 04 квітня 2018 задоволено.

Додаткове рішення Тернопільського міськрайонного суду від 04 квітня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у стягненні із ОСОБА_1 в користь TOB Тернопільхлібпром витрат на правничу допомогу.

Стягнуто з TOB Тернопільхлібпром на користь держави 640 грн судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції та 960 грн судового збору за перегляд справи у суді апеляційної інстанції.

У стягненні зі ОСОБА_1 на користь TOB Тернопільхлібпром 9 800,00 грн за оплату за правничу допомогу відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 24 квітня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Постанову апеляційного суду Тернопільської області від 10 липня 2018 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ Тернопільхлібпром про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку скасовано, справу у цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Суд касаційної інстанції виходив з того, що апеляційний суд у повній мірі не перевірив доводів та наданих сторонами доказів, не врахував, що закон пов`язує початок перебігу тримісячного строку звернення із заявою про стягнення середнього заробітку саме з наступного дня після виплати всіх належних позивачеві при звільненні сум. У справі, яка переглядається апеляційним судом установлено, що повний розрахунок по заробітній платі власником підприємства з позивачем при звільненні не проведено, а залишок невиплаченої заборгованість стягнуто судовим рішенням, ухваленим у даній справі.

Короткий зміст оскарженого рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 16 липня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 лютого 2018 року в частині відмови у стягненні 1 442 686,68 грн середньомісячного заробітку за час затримки виплати заробітної плати скасовано та ухвалено нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ Тернопільхлібпром на користь ОСОБА_1 2 133,93 грн середньомісячного заробітку за час затримки виплати сум, належних при звільненні за період з 26 квітня 2013 року по 24 листопада 2017 року.

Стягнуто з ТОВ Тернопільхлібпром на користь ОСОБА_1 826,80 грн судового збору.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивачу при звільненні було недоплачено 87,48 грн. розрахункових, нарахованих при звільненні (сума нарахованих розрахункових 27 190,67 грн при звільненні сторонами не оспорювалась), а сума середнього заробітку за період з 26 квітня 2013 року по 24 листопада 2017 року становить 462 525,60 грн, однак необхідно застосувати принципи розумності, справедливості, пропорційності та співмірності при визначені розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, аксіому цивільного судочинства, що справедливість має перевагу над строгим розумінням права та й те, що позивачка працюючи головним бухгалтером підприємства зобов`язана була контролювати як нарахування так і виплату заробітної плати як собі, так і іншим працівникам.

Короткий зміст вимог наведених у касаційній скарзі

У серпні 2019 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку подала касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Тернопільського апеляційного суду від 16 липня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити, стягнути з ТОВ Тернопільхлібпром середній заробіток за весь час затримки фактичного розрахунку при звільненні за період з 6 квітня 2013 року по 24 листопада 2017 року - 1 442 686,68 грн (з розрахунку 861,82 грн за день - середньоденна заробітна плата).

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції вірно встановив обставини по справі, а саме, що заробітна плата за лютий 2013 року складає 8 072,00 грн, заробітна плата за березень 2013 року складає 8 072,00 грн, а от заробітну плату за квітень 2013 року вказав невірно, що вона складає 27 190,67 грн - насправді 26 400,60 грн, а також вірно прийшов до висновку, що середній заробіток за весь час затримки фактичного розрахунку при звільненні за період з 26 квітня 2013 року по 24 листопада 2017 підлягає до стягнення, однак незаконно всупереч будь-яким нормам законодавства зменшив розмір стягуваної суми, а також неправильно визначив період роботи (місяці) за якими проводиться розрахунок середнього заробітку за весь час затримки фактичного розрахунку при звільненні. Суд апеляційної інстанції незаконно застосувавши вигадані формули, зменшив суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Аналіз змісту касаційної скарги свідчить, що судове рішення апеляційної інстанції оскаржується в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ Тернопільхлібпром про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, оскільки лише в цій частині переглядалося, тому судом касаційної інстанції в іншій частині не перевіряється.

Аргументи учасників справи

У жовтні 2019 року ТОВ Тернопільхлібпром подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити без задоволенні касаційну скаргу ОСОБА_1 та залишити без змін постанову Тернопільського апеляційного суду від 16 липня 2019 року.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з суду першої інстанції.

У вересні 2019 року матеріали цивільної справи № 607/14495/17-ц надійшли до Верховного Суду та 27 вересня 2019 року передані судді-доповідачу.

Відповідно до пункту 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє аргументи касаційної скарги з таких мотивів.

Суди встановили, що ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах із ТзОВ Тернопільхлібпром , працювала головним бухгалтером до 26 квітня 2013 року, коли її звільнено з роботи за згодою сторін - пункт 1 статті 36 КЗпП України.

За квітень 2013 року ОСОБА_1 нараховано 26400,60 грн., залишок на початок періоду нарахувань становив 9116 грн., утримано: виплата зарплати 3484,60 грн, виплата зарплати 25 грн., єдиний внесок з з/п 701,96 грн., прибутковий податок 4139,37 грн., виплата хлібо-булочними виробами 62,48 грн., до виплати всього нараховано 27103,19 грн.

Згідно із відомістю на виплату грошей №00000063 від 11 квітня 2013 року підпис ОСОБА_1 про отримання нею 25 грн відсутній, відсутні дані (документи) з підписом ОСОБА_1 про отримання нею продукції на 62,48 грн.

Таким чином, судом встановлено, що вимоги позивача про стягнення невиплаченої заробітної плати в сумі 87,48 грн обґрунтовані.

10 вересня 2013 року ОСОБА_1 виплачено 27103,19 грн із 27190,67 грн розрахункових, невиплаченою залишилась заборгованість в сумі 87,48 грн, яка стягнута з товариства судовим рішенням і виплачена їй 9 листопада 2018 року.

Заробітна плата ОСОБА_1 складається із окладу 5000 грн та доплати за суміщення посад - 3072 грн, що складає 8072 грн.

Середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 перед звільненням становила 8072 грн (8072 + 8072 - заробітна плата за лютий, березень 2013 року, а середньоденна - 403,60 грн (8072+8072) : 40 робочих днів за два місяці), тому сума середньомісячної заробітної плати за час затримки за 1146 робочих дні повинна становити 462525,60 грн.

За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) зроблено висновок, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. Водночас виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду вважає, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв`язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період такого прострочення, хоча такий чинник у згаданій постанові Верховного Суду України не сформульований. Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором. Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; Ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника. Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні .

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для зменшення розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню на користь позивача, а доводи касаційної скарги в цій частині необгрунтовані.

Посилання в касаційній скарзі на те, що розрахунок середнього заробітку повинен бути проведений із заробітної плати за березень та квітень 2013 року необґрунтовано.

Відповідно до статті 27 Закону України Про оплату праці порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

За змістом пункту 2 розділу ІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року N 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Враховуючи, що позивач була звільнена 26 квітня 2013 року, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що розрахунок середньомісячної заробітної плати повинен проводитись виходячи із виплат за попередні два місяця - лютий та березень 2013 року.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки Верховного Суду

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судове рішення суду апеляційної інстанції постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частин першої та другої статті 410 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, судове рішення суду апеляційної інстанції в оскарженій частині залишити без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Тернопільського апеляційного суду від 16 липня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

В. І. Крат