Рішення
від 10.09.2020 по справі 903/130/20
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10 E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

10 вересня 2020 року Справа № 903/130/20

Господарський суд Волинської області у складі судді Войціховського Віталія Антоновича, за участі секретаря судового засідання Сердюкової Аліни Олегівни

та за присутності представників сторін (на час проголошення судом вступної та резолютивної частин рішення):

від Товариства з обмеженою відповідальністю - підприємство з іноземною інвестицією "ІЗОТЕРМ-С": Юрковська О.Ю.- представник, адвокат (ордер серія АС №1002162 від 12.08.2020р., посвідчення адвоката №1161 від 30.08.2019р.)

від Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньпрестижбуд": Красун В.В. - представник, адвокат (довіреність від 04.02.2020р., посвідчення адвоката №218 від 17.12.2011р.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні Господарського суду Волинської області в порядку загального позовного провадження матеріали справи

за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю - підприємство з іноземною інвестицією "ІЗОТЕРМ-С", м. Рівне

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньпрестижбуд", м. Луцьк

про стягнення 168 470,93 грн.

за зустрічним позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньпрестижбуд", м. Луцьк

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю - підприємство з іноземною інвестицією "ІЗОТЕРМ-С", м. Рівне

про визнання недійсним договору з додатками

Встановив: Товариство з обмеженою відповідальністю - підприємство з іноземною інвестицією "ІЗОТЕРМ-С" звернулось до господарського суду з позовом від 17.02.2020р. про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньпрестижбуд" 168 470,93 грн., в тому числі 130 418,40 грн. заборгованості по оплаті поставлених у відповідності до укладеного між сторонами договору поставки №ДГ-П06693 від 01.03.2019р. товарно-матеріальних цінностей (будівельних матеріалів), 34 089,92 грн. пені, 769,47 грн. суми індексу інфляції та 3 193,14 грн. трьох процентів річних нарахованих згідно ст. 625 ЦК України.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на невиконання відповідачем умов договору поставки №ДГ-П06693 від 01.03.2019р. в частині проведення належних та своєчасних розрахунків по оплаті товарно-матеріальних цінностей та нарахування у зв`язку з цим пені, сум збитків від інфляції та відсотків річних.

Ухвалою Господарського суду Волинської області від 20.02.2020р. за вказаним позовом було відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, розгляд справи по суті призначено на 19.03.2020р., зобов`язано позивача надати суду докази оплати на суму 82 811,10 грн., здійсненої відповідачем, як це зазначено в позовній заяві позивачем, 12 квітня 2019 року, визначені у наданих суду позивачем видаткових накладних замовлення клієнта №Із00-00183 від 13.03.2019р. та №Із00-00220 від 18.03.2019р., оригінали (для огляду в судовому засіданні) долучених до матеріалів позовної заяви договору поставки №ДГ-П06693 від 01.03.2019р., видаткових накладних №Ід-00000084 від 14.03.2019р., №Із-00000174 від 14.03.2019р., №Із-00000175 від 14.03.2019р., №Ід-00000107 від 19.03.2019р., №Ід-00000108 від 19.03.2019р., №Із-00000214 від 19.03.2019р., №Із-00000215 від 19.03.2019р.,товарно-транспортних накладних №394 від 14.03.2019р., №453 від 19.03.2019р., запропоновано учасникам судового процесу вчинити певні дії та надати суду відповідні додаткові матеріали, явку повноважних представників сторін в судове засідання визначено на їх розсуд.10.03.2020р. на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву від 06.03.2020р. з обгрунтовуючими відзив документами та доказами надіслання останнього на адресу позивача у справі.

10.03.2020р. на адресу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньпрестижбуд" надійшов відзив на позовну заяву з обгрунтовуючими відзив документами, в котрому відповідач визнає позовні вимоги в частині заборгованості по поставці товару за товарно-транспортною накладною №394 від 14.03.2019 року, видатковими накладними №Із - 00000175 від 14.03.2019р., №Ід - 00000084 від 14.03.2019р., №Із - 0000174 від 14.03.2019р. на загальну суму 44 000,00 грн. та не визнає в повному обсязі позовні вимоги в частині заборгованості по поставці товару за Договором поставки №ДГ-П06693 від 01.03.2019р., товарно-транспортною накладною №453 від 19.03.2019р., видатковими накладними №Ід -00000107 від 19.03.2019р., №Ід - 00000108 від 19.03.2019р., №Із - 00000214 від 19.03.2019р., №Із - 00000215 від 19.03.2019р. на загальну суму 86 418,40 грн., а також пені в сумі 34 089,92 грн., інфляційних втрат в сумі 769,47 грн. та 3% річних в сумі 3 193,14 грн., заперечує щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову з огляду на наступне.

В березні місяці 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю - підприємство з іноземною інвестицією "ІЗОТЕРМ-С" (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Волиньпрестижбуд" (Покупець) було досягнуто домовленості щодо здійснення одноразової поставки товару - будівельних матеріалів.

На підставі домовленості покупець отримав згідно товарно-транспортної накладної №394 від 14.03.2019р., видаткових накладних №Із 00000175 від 14.03.2019р., №Ід - 00000084 від 14.03.2019р., №Із - 00000174 від 14.03.2019р. будівельні матеріали на загальну суму 126 811,10 грн. Дана поставка товару відповідачем не оспорюється.

12.04.2019 року відповідач здійснив часткову оплату за поставлений товар згідно вказаних накладних в сумі 82 811,10 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 238 від 12.04.2019р.

Залишок заборгованості за поставлений товар становить 44 000,00 грн.

Що стосується Договору поставки №ДГ-П06693 від 01.03.2019р., товарно-транспортної накладної №453 від 19.03.2019р., видаткових накладних №Ід -00000107 від 19.03.2019р., №Ід - 00000108 від 19.03.2019р., №Із - 00000214 від 19.03.2019р., №Із - 00000215 від 19.03.2019р. на загальну суму 86 418,40 грн., директор ТОВ "ВПБ", ОСОБА_1 , заперечує факт укладення від імені ТОВ "ВПБ" вказаного договору поставки, підписання товарно-транспортної та видаткових накладних від 19.03.2019 р. і факт отримання вказаного у них товару.

Підписи на Договорі поставки, товарно-транспортній накладній №453 від 19.03.2019 року, видаткових накладних №Ід - 00000107 від 19.03.2019 року, №Ід - 00000108 від 19.03.2019 року, №Із - 00000214 від 19.03.2019 року, №Із - 00000215 від 19.03.2019 року від імені одержувача виконані не директором ТОВ "ВПБ" ОСОБА_1 , а іншою особою. Директор, ніколи нікого не уповноважував ні на підписання договору поставки, ні на отримання за ним товару згідно даних документів.

Тобто, відповідач не укладав з позивачем вказаного договору поставки, не замовляв і не отримував від позивача товару на суму 86 418,40 грн., зазначеного в товарно-транспортній накладній № 453 від 19.03.2019 р. та у видаткових накладних №Ід -00000107 від 19.03.2019р. на суму 14 496,00грн., № Ід-00000108 від 19.03.2019 р. на суму 5 680,00 грн.; № Із-00000214 від 19.03.2019р. на суму 34 980,00грн.; №Із 00000215 від 19.03.2019 р. на суму 31 262,40 грн.

Між позивачем та відповідачем виникли господарські відносини виключно з приводу позадоговірної поставки товару за видатковими накладними № Ід-00000084 від 14.03.2019 р.; № Із-00000174 від 14.03.2019 р., №Із00000175 від 14.03.2019 р.

Про ці обставини, відповідач повідомив позивачу в листі № 30 від 27.12.2019 р. у відповідь на претензію, копія якого додана до позовної заяви. В листі відповідач просив позивача надати копії зазначених документів і запропонував з`ясувати всі обставини щодо їх підписання.

Додатковим доказом того, що видаткові накладні не пов`язані з Договором є платіжне доручення №238 від 12.04.2019 року відповідно до якого ТОВ "ВПБ" здійснило часткову оплату ТОВ ПІІ "ІЗОТЕРМ-С" в сумі 82 811,01 грн. за ТТН №394 (поставка товару по якому не оспорюється). В даному платіжному дорученні, на підставі якого ТОВ ПІІ "ІЗОТЕРМ-С" отримало кошти відсутні будь-які посилання на Договір поставки, в призначенні платежу вказано "за будматеріали згідно накладних №175,174,84 від 14.03.2019 року в т.ч. ПДВ 20% 13801,85 грн.".

Відповідно до умов п.3.1. Договору поставки №ДГ-П06693 від 01.03.2019 року постачальник поставляє товар за заявкою покупця. Заявка покупця може бути здійснена із застосуванням телефонного (факсимільного), поштового зв`язку або через представника постачальника. В заявці на поставку товару покупець вказує перелік найменувань, асортимент та обсяг партії товару, яка має бути поставлена. В наданих ТОВ ПІІ "ІЗОТЕРМ- С" видаткових накладних №Ід - 00000107 від 19.03.2019 року, №Ід - 00000108 від 19.03.2019 року, №Із - 00000214 від 19.03.2019 року, №Із - 00000215 від 19.03.2019 року вказано "Замовлення клієнта Із00-00220 від 18.03.2019 15:24:50". Директор ТОВ "ВПБ", ніколи нікого не уповноважував та особисто не проводив замовлення товару 18.03.2019 року.

За змістом ст. ст. 2, 80, 91, 92 ЦК України юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю. Юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (ч. 1 ст. 92 ЦК України). Відповідно до ч. 2 ст. 207 ЦК України, правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими і це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. Таким чином, волевиявлення юридичної особи при укладенні договору виражається підписом уповноваженої нею особи, а скріплення печаткою не є обов`язковим.

На Договорі поставки в графі 7 "Покупець" проставлена печатка ТОВ "ВПБ" №1, яка у відповідності до наказу №1/2019 від 25 лютого 2019 року "Про затвердження, введення в дію та визначення порядку використання основної печатки та додаткової печатки №1 ТОВ "Волиньпрестижбуд" використовуються на бухгалтерських та інших документах необхідних для ведення господарської діяльності, за виключенням всіх видів договорів та додаткових угод до них, що укладаються підприємством.

Враховуючи явне підроблення Договору поставки №ДГ-П06693 від 01.03.2019 року, 28.02.2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Волиньпрестижбуд" звернулося до Луцького відділу поліції ГУНП у Волинській області з заявою про кримінальне правопорушення за ст.358 КК України.

Посилаючись на положення ст. ст. 203, 215, 216 ЦК України відповідач засвідчив, що 06.03.2020 року ним пред`явлено зустрічний позов до позивача за первісним позовом у даній справі про визнання недійсним вказаного договору поставки.

Таким чином, оскільки відповідач не укладав з позивачем договору поставки №ДГ- П06693 від 01.03.2019р. і не отримував від позивача товару згідно цього договору та доданих до нього товарно-транспортної та видаткових накладних від 19.03.2019р., то, на переконання відповідача, безпідставними, є вимоги позивача про стягнення з нього заборгованості в частині суми в розмірі 86 418,40 грн. згідно договору поставки №ДГ-П06693 від 01.03.2019 р., товарно-транспортної накладної № 453 від 19.03.2019р. та видаткових накладних від 19.03.2019 р. № Ід-00000107, № Ід-00000108, № Із-00000214, № Із-00000215.

Також, на думку відповідача, не підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення пені в сумі 34 089,92 грн., інфляційних втрат в сумі - 769,47 грн. та 3% річних в сумі 3 193,14 грн., оскільки їх розмір розраховано позивачем з врахуванням суми заборгованості 86 418,40 грн. з посиланням на умови оспорюваного договору поставки.

Відтак, відповідач просив суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 86 418,40грн. суми основного боргу, 34 089,92грн. пені, 769,47 грн. суми індексу інфляції та 3193,14 грн. трьох процентів річних.

Водночас, 10.03.2020р. на адресу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньпрестижбуд" (далі - відповідач/позивач за зустрічним позовом) надійшла зустрічна позовна заява від 06.03.2020р. до Товариства з обмеженою відповідальністю - підприємство з іноземною інвестицією "ІЗОТЕРМ-С" (далі - позивач/відповідач за зустрічним позовом) про визнання недійсним договору поставки №ДГ-П06693 від 01.03.2019р. з додатками: товарно-транспортною накладною №453 від 19.03.2019р., видатковими накладними №Ід-00000107 від 19.03.2019р., №Ід-00000108 від 19.03.2019р., №Із-00000214 від 19.03.2019р., №Із-00000215 від 19.03.2019р.

В правове обгрунтування позовних вимог позивач за зустрічним позовом посилався на положення ст. ст. 203, 215, 216 ЦК України та засвідчував на тому, що Директор Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньпрестижбуд" не підписував ні договору поставки №ДГ-П06693 від 01.03.2019р., ні товарно-транспортної накладної №453 від 19.03.2019р., ні видаткових накладних №Ід-00000107 від 19.03.2019р., №Ід-00000108 від 19.03.2019р., №Із-00000214 від 19.03.2019р., №Із-00000215 від 19.03.2019р., не видавав жодних довіреностей на підписання даних документів будь-яким іншим особам, а відтак, на переконання позивача за зустрічним позовом, наявні всі підстави для визнання їх недійсними.

При цьому, зважаючи на ту обставину, що позивач за первісним позовом стверджує поставку товару саме на умовах договору поставки і посилається на п. 1.2. цього договору, згідно з яким, накладні є додатками до цього договору та є його невід`ємними частинами, то вимога заявляється про визнання їх недійсними в цілому, тобто і договору поставки і вищезазначених товарно-транспортної накладної і видаткових накладних від 19.03.2019р., як єдиного оспорюваного правочину.

Ухвалою суду від 11.03.2020р. було постановлено прийняти для спільного розгляду з первісним позовом зустрічний позов ТОВ "Волиньпрестижбуд" до ТОВ ПІІ "ІЗОТЕРМ-С" про визнання недійсним договору поставки з додатками, вимоги за зустрічним позовом об`єднати в одне провадження з первісним позовом, перейти до розгляду справи №903/130/20 за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого провадження, підготовче засідання у справі призначити на 19.03.2020р. на 10:00год., запропоновати учасникам судового процесу вчинити певні дії та надати суду відповідні додаткові матеріали.

Ухвалою суду від 19.03.2020р. розгляд справи в підготовчому засіданні відкладено на дату після 03.04.2020р.

31.03.2020р. на адресу суду від ТОВ ПІІ "ІЗОТЕРМ-С" (далі - позивач/відповідач за зустрічним позовом) надійшов відзив на зустрічний позов від 23.03.2020р. з обгрунтовуючими відзив документами, в котрому позивач/відповідач за зустрічним позовом первісний позов просив суд задовольнити, а в задоволенні зустрічного позову відмовити з огляду на таке.

У зустрічному позові ТОВ "Волиньпрестижбуд" зазначає: "що стосується Договору поставки №ДГ-П06693 від 01.03.2019р., товарно-транспортної накладної №453 від 19.03.2019р., видаткових накладних №Ід-00000107 від 19.03.2019р., №Ід-00000108 від 19.03.2019р., №Із-000000214 від 19.03.2019р., №Із-00000215 від 19.03.2019р. на загальну суму 86 418,4 грн., директор ТОВ "ВПБ", ОСОБА_1 , заперечує факт укладання від імені ТОВ "ВПБ" вказаного договору поставки, підписання товарно-транспортної та видаткових накладних від 19.03.2019р. і факт отримання вказаного у них товару".

Крім того, у зустрічному позові директор ТОВ "Волиньпрестижбуд" ОСОБА_1 стверджує, що ознайомився із переліком спірних документів лише з поданої ТОВ ПІІ "ІЗОТЕРМ-С" позовної заяви про стягнення заборгованості.

Позивач/відповідач за зустрічним позовом вважає такі заперечення, доводи та позовні вимоги зустрічного позову відповідача за первісним позовом надуманими, не підтвердженими жодними вагомими доказами, такими, шо не відповідають дійсним обставинам справи та свідчать лише про ухилення останнім від оплати вартості отриманих матеріальних цінностей та сплати штрафних санкцій за договором поставки.

Так, стосовно факту здійснення господарських операцій між ТОВ ПІІ "ІЗОТЕРМ-С" та ТОВ "Волиньпрестижбуд", які заперечуються відповідачем, позивач/відповідач за зустрічним позовом повідомив, що оскільки як постачальник ТОВ ПІІ "ІЗОТЕРМ-С", так покупець ТОВ "Волиньпрестижбуд" є платниками ПДВ, то на виконання вимог Податкового кодексу України, як постачальник так і покупець зобов`язані відображати такі господарські операції у своїй податковій звітності.

У зв`язку із тим, що відповідач/позивач за зустрічним позовом не визнає та заперечує факт укладення Договору поставки ДГ-П06693 від 01.03.2019р. та, зокрема, факт поставки товару по спірній товарно-транспортній накладній та видаткових накладних, стороною позивача за первісним позовом 12.03.2020р. було надіслано адвокатський запит до ГУ ДПС у Волинській області стосовно надання інформації, зокрема, про декларування ТОВ "Волиньпрестижбуд" господарських операцій за спірними видатковими накладними, у щомісячній податковій звітності з ПДВ.

У своїй відповіді на адвокатський запит ГУ ДПС України у Волинській області №9088/10/03-20-55-04 від 17.03.2020 року зазначає: "Згідно даних ІС "Податковий блок" та ЄРПН станом на 17.03.2020 року виписано та зареєстровано ТОВ Підприємство з Іноземною Інвестицією "Ізотерм-С" податкові накладні за березень 2019 року в кількості 7 штук в адресу ТзОВ "Волиньпрестижбуд" на загальну суму постачання 213 229,5 грн., в тому числі ПДВ 35 538,25 грн.

Зареєстровані податкові накладні від ТОВ Підприємство з Іноземною інвестицією "ІЗОТЕРМ-С" включено до податкового кредиту ТОВ "Волиньпрестижбуд" у поданій податковій звітності, зокрема, у Додатку 5 до Податкової декларації з ПДВ за березень 2019 року: - №9074467798 від 15.04.2019 року на суму ПДВ 35 538,25 грн.

Як вбачається із відповіді ГУ ДПС України у Волинській області, ТOB "Волиньпрестижбуд" задекларувало, відобразило у своїй податковій звітності спірні господарські операції, факт здійснення яких заперечує у своєму відзиві на первісний позов та зустрічному позові, та отримало податковий кредит на суму 35 538,25 грн.

На підставі вищевикладеного, позивач/відповідач за зустрічним позовом вважає, шо встановлення факту декларування у податковій звітності з ПДВ Товариством з обмеженою відповідальністю "Волиньпрестижбуд" господарських операцій із Товариством з обмеженою відповідальністю ПІІ "ІЗОТЕРМ-С" за спірними видатковими накладними, свідчить про реальність операцій та є беззаперечним та вагомим доказом поставки товару відповідачу за цими накладними.

Крім того, Верховний Суд у своїх постановах від 04.11.2019р. у справі №905/49/15, від 29.11.2019р. у справі №914/2267/18, від 29.01.2020р. у справі №916/922/19 висловив наступну позицію: "у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару".

Щодо доданого позивачем за зустрічним позовом наказу №01/2019 від 25 лютого 2019 року про затвердження, введення в дію та визначення порядку використання основної печатки та додаткової печатки №1 ТОВ "Волиньпрестижбуд", то позивач/відповідач за зустрічним позовом засвідчив, що даний доказ не може жодним чином свідчити про той факт, що господарські операції за спірною товарно-транспортною накладною та видатковими накладними не відбувались та те, що договір поставки не було підписано, оскільки перш за все, у ТОВ ПІІ "ІЗОТЕРМ-С" наявні оригінальні примірники спірних як договору поставки, так і товарно-транспортної та видаткових накладних.

Крім того, на товарно-транспортній накладній та видаткових накладних проставлена печатка ТОВ "Волиньпрестижбуд", яка згідно вищевказаного наказу передбачається для використання на бухгалтерських документах.

Стосовно нібито використання на спірному договорі поставки не основної печатки підприємства ТОВ "Волиньпрестижбуд" (зразок якої доданий до наказу №01/2019 від 25.02.2019р.), позивач/відповідач за зустрічним позовом зауважив, що такого виду наказ є внутрішнім документом підприємства, який без будь-яких проблем може бути виданий керівником підприємства так званим "заднім" числом.

Ухвалою суду від 17.07.2020р. було повідомлено Товариство з обмеженою відповідальністю - підприємство з іноземною інвестицією "ІЗОТЕРМ-С", Товариство з обмеженою відповідальністю "Волиньпрестижбуд" про призначення підготовчого засідання у справі на 12.08.2020 р. та встановлення сторонам строку до 05.08.2020р. включно для подання заяв, клопотань, можливість подання котрих передбачена положеннями ГПК України.

04.08.2020р. на адресу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньпрестижбуд" надійшла відповідь на відзив від 04.08.2020р. з обгрунтовуючими відповідь документами, в котрій відповідач/позивач за зустрічним позовом засвідчив, що ТОВ "ІЗОТЕРМ-С" обґрунтовує відзив на позов посилаючись на те, що ТОВ "Волиньпрестижбуд" задекларувало та відобразило у своїй податковій звітності спірні господарські операції. Проте, відображення у податковій звітності спірних господарських операцій не спростовує доводів ТОВ "Волиньпрестижбуд", наведених в обґрунтування вимог зустрічного позову, про те, що директор товариства не підписував оспорюваний Договір поставки №ДГ-П06693 від 01.03.2019р., товарно-транспортну накладну №453 від 19.03.2019 р., видаткові накладні від 19.03.2019 р. №Ід - 00000107, №Ід - 00000108, №Із - 00000214, №Із - 00000215; нікого не уповноважував на підписання цих документів; нікого не уповноважував та особисто не проводив замовлення товару 18.03.2019 року.

Крім того, додана до відзиву податкова звітність, на переконання відповідача/позивача за зустрічним позовом не підтверджує, що поставка товару на загальну суму 126 811,10 грн. згідно видаткових накладних від 14.03.2019 р. №Із - 00000175, №Ід - 00000084, №Із - 00000174 здійснювалась на підставі Договору поставки №ДГ-П06693 від 01.03.2019 року. Також така податкова звітність сама по собі не свідчить про реальність операцій та не є беззаперечним доказом поставки і отримання ТОВ "Волиньпрестижбуд" за товарно-транспортною накладною №453 від 19.03.2019 р., видатковими накладними від 19.03.2019р. №Ід - 00000107, №Ід - 00000108, №Із - 00000214, №Із - 00000215 товару на загальну суму 86 418,40 грн.

Так, жоден з вказаних документів не міcтить відомостей про те, що поставка товару здійснюється саме на підставі Договору поставки №ДГ-П06693 від 01.03.2019 року. Не містить таких відомостей і додана до відзиву на зустрічний позов податкова звітність ТОВ "Волиньпрестижбуд".

ТОВ "Волиньпрестижбуд" сплатило ТОВ "ІЗОТЕРМ-С" 82 811,10 грн. за поставлений товар згідно платіжного доручення № 238 від 12.04.2019р. При цьому, в призначенні платежу в платіжному дорученні № 238 від 12.04.2019 р. вказано "за будматеріали згідно накладних № 1475, 174, 84 від 14.03.2019 року" . В платіжному дорученні також відсутнє будь-яке посилання на договір поставки. Тобто ТОВ "Волиньпрестижбуд" сплатило ТОВ "ІЗОТЕРМ-С" згідно вказаного платіжного доручення 82 811,10 грн. за товар, поставлений саме на підставі вказаних видаткових накладних, а не на підставі Договору №ДГ-П06693. Залишок заборгованості за вказаними поставками становить 44 000,00 грн.

ТОВ "ІЗОТЕРМ-С" не спростовано доводів ТОВ "Волиньпрестижбуд" про те, що поставка товару на загальну суму 126 811,10 грн. згідно видаткових накладних від 14.03.2019 р. №Із - 00000175, №Ід - 00000084, №Із - 00000174 є позадоговірною.

Відтак, за будь-яких, умов у ТОВ "ІЗОТЕРМ-С" відсутні підстави покликатись на умови Договору №ДГ-П06693 щодо нарахування пені на залишок заборгованості за сумі 44 000,00 грн. (по видаткових накладних від 14.03.2019 р. №Із - 00000175, №Ід - 00000084, №Із - 00000174). Відсутні такі підстави і стосовно заборгованості в сумі 86 418,40 грн., яка, як стверджує ТОВ "ІЗОТЕРМ-С", виникла за поставлений товар згідно товарно-транспортної накладної №453 від 19.03.2019р., видаткових накладних від 19.03.2019 р. №Ід - 00000107, №Ід - 00000108, №Із - 00000214, №Із - 00000215, адже жодних доказів про те, що вказані документи складені в межах виконання умов договору поставки не надано.

Крім того, заявлена до стягнення пеня в сумі 34 089,92 грн. нарахована ТОВ "ІЗОТЕРМ-С" за період з 20.04.2019 р. по 11.02.2020 р., що суперечить положенням ч. 6 ст. 232 ГК України.

Відтак, ТОВ "Волиньпрестижбуд" заперечує факт укладення Договору №ДГ-П06693 від 01.03.2019 р. та отримання товару за товарно-транспортною накладною №453 від 19.03.2019 р., видатковими накладними від 19.03.2019 р. №Ід - 00000107, №Ід - 00000108, №Із - 00000214, №Із - 00000215, оскільки жоден з цих документів не підписувався директором ТОВ "Волиньпрестижбуд" ОСОБА_1 Підписи на цих документах виконані не директором ТОВ "Волиньпрестижбуд", а іншою особою, що вбачається з безпосереднього візуального порівняння підписів на вказаних документах з підписами ОСОБА_1, наявними на інших документах (відзив на позов, зустрічний позов, засвідчувальні написи на копіях документів). З цього приводу 28.02.2020 року директор товариства звернувся до Луцького відділу поліції ГУНП у Волинській області з заявою про кримінальне правопорушення за ст.358 КК України. Тобто вказані документи є такими, що викликають сумнів у їх достовірності. З огляду на вказані обставини, ТОВ "Волиньпрестижбуд" заявлено суду клопотання про призначення почеркознавчої експертизи зазначених документів.

В цьому зв`язку, безпідставними, на думку відповідача/позивача за зустрічним позовом, є покликання ТОВ "ІЗОТЕРМ-С" на правові позиції Верховного Суду у постановах від 04.11.2019 року у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 року у справі № 914/2267/18, від 29.01.2020 року у справі № 916/922/19.

Оскільки Договір №ДГ-П06693 від 01.03.2019 р., товарно-транспортна накладна №453 від 19.03.2019 р., видаткові накладні від 19.03.2019 р. №Ід - 00000107, №Ід - 00000108, №Із - 00000214, №Із - 00000215 викликають сумнів у їх достовірності, то сама по-собі податкова звітність, додана до відзиву на зустрічний позов не є належним і допустим доказом реальності операцій зазначених в цих документах.

Стосовно доводів відзиву про видачу наказу № 01/2019 від 25.02.2019 р. "так званим "заднім" числом", то вони є припущенням і не підтвердженні жодними доказами.

04.08.2020р. на адресу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньпрестижбуд" надійшло клопотання від 04.08.2020р. про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи, на вирішення якої відповідач/позивач за зустрічним позовом просив поставити наступні питання: 1) Ким, ОСОБА_1 , чи іншою особою, виконані підписи в графах "покупець" на Договорі поставки № ДГ-П06693 від 01.03.2019 р., підпис в графі "Прийняв (відповідальна особа вантажоодержувача)" на товарно-транспортній накладній № 453 від 19.03.2019 р., підписи в графах "Отримав(ла)" на видаткових накладних №Ід- 00000107 від 19.03.2019 р., №Ід-00000108 від 19.03.2019р., №Із-00000214 від 19.03.2019р., №Із-00000215 від 19.03.2019р.?; проведення судової почеркознавчої експертизи доручити Волинському науково-дослідному експертно-криміналістичному центру МВС України; витрати на проведення експертизи покласти на ТОВ "Волиньпрестижбуд"; на час проведення судової експертизи провадження у справі зупинити.

В судовому засіданні 12.08.2020р. судом були постановлені протокольні ухвали про відхилення клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньпрестижбуд" про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи, а також про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи до судового розгляду по суті на 10.09.2020р.

09.09.2020р. відділом документального забезпечення та контролю Господарського суду Волинської області було зареєстровано заяву Адвоката Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньпрестижбуд" Красуна В.В. про ознайомлення з матеріалами справи. 09.09.2020р. адвокату ТОВ "Волиньпрестижбуд" Красуну В.В. (довіреність від 04.02.2020р., посвідчення адвоката №218 від 17.12.2011р.) надано можливість ознайомитися з матеріалами справи №903/130/20.

В судовому засіданні 10.09.2020р. судом, за участі представників сторін та директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньпрестижбуд" ОСОБА_1, було оголошено перерву до 10.09.2020р. до 14:00год.

Присутня в судовому засіданні після перерви 10.09.2020р. представник позивача/відповідача за зустрічним позовом первісні позовні вимоги підтримала та просила суд задовольнити останні в повному обсязі з підстав, викладених у первісній позовній заяві.

Водночас, зустрічний позов заперечила та просила суд відмовити в задоволенні зустрічних позовних вимог з огляду на обставини, викладені у відзиві на зустрічну позовну заяву.

При цьому засвідчила на понесенні позивачем/відповідачем за зустрічним позовом витрат по оплаті професійної правничої допомоги в розмірі 8 000,00 грн.

Присутній в судовому засіданні після перерви представник відповідача/позивача за зустрічним позовом первісний позов заперечив та просив суд відмовити в задоволенні первісних позовних вимог з огляду на обставини, викладені у відзиві на первісну позовну заяву.

Водночас, зустрічні позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити останні в повному обсязі з підстав, викладених у зустрічній позовній заяві та відповіді на відзив на зустрічну позовну заяву.

При цьому засвідчив на понесенні відповідачем/позивачем за зустрічним позовом витрат по оплаті професійної правничої допомоги в розмірі 6 000,00грн.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх в судовому засіданні представників сторін, господарський суд, оцінюючи подані сторонами докази за своїм переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов до висновку про часткову підставність первісного позову та наявність підстав для його часткового задоволення, а також безпідставність пред`явленого зустрічного позову та відсутність підстав для його задоволення.

Викладена позиція суду пов`язана з наступними обставинами:

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 01 березня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю-підприємство з іноземною інвестицією "ІЗОТЕРМ-С" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Волиньпрестижбуд" (покупець) було укладено договір поставки №ДГ-П06693, у відповідності до пунктів 1.1.-1.11. котрого постачальник зобов`язується на замовлення покупця передати у власність останнього плити пінополістирольні, сухі будівельні суміші, склосітку армувальну, дюбель армуючий, плити пінополістирольні екструзійні, вироби з мінеральної вати (плити, рулони) та інші товари для системи утеплення (надалі іменується "товар"), а покупець зобов`язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату. Найменування, одиниця виміру, загальна кількість товару, що підлягає продажу за цим договором, ціна за одиницю товару, його часткове співвідношення (асортимент, номенклатура), умови та строки поставки визначаються згідно специфікацій та/або накладних, що є додатками до цього договору та є його невід`ємними частинами. Загальна кількість товару, що передається за цим договором у власність покупця визначається на підставі фактичного сумарного обсягу поставленого товару. Постачальник здійснює поставку товару на замовлення покупця окремими партіями. Сторони вважають партією товару кожну замовлену окрему партію товару, що передається у власність покупця, згідно відповідної видаткової накладної, рахунку-фактури та/або специфікації. Постачальник зобов`язаний сформувати та належним чином зареєструвати податкову накладну в Єдиному реєстрі податкових накладних, що оформляється у відповідності до вимог ст. 201 Податкового кодексу України. У випадку невиконання або неналежного виконання постачальником вимог ст.201 Податкового кодексу України, Порядку електронного адміністрування податку на додану вартість, Порядку заповнення податкової накладної, постачальник відшкодовує покупцю збитки у сумі ПДВ по такій податковій накладній та сумі штрафу, фактично сплаченого покупцем. Якщо після постачання товару змінюється сума компенсації їх вартості, постачальником складається розрахунок коригування. Розрахунок коригування, складений постачальником до податкової накладної, підлягає реєстрації в реєстрі податкових накладних покупцем, якщо передбачається зменшення суми компенсації вартості товару, для чого постачальник надсилає складений розрахунок коригування покупцю. У разі якщо покупець не здійснить у строки, обумовлені чинним законодавством України, реєстрацію отриманого від постачальника розрахунку коригування він (покупець) зобов`язаний компенсувати постачальнику всі пов`язані з такими діями збитки та витрати, у тому числі відповідну суму з ПДВ, штрафи та інші нарахування, що будуть застосовані до постачальника з боку податкового органу, а разом і з цим всі судові витрати та витрати на правову допомогу, шо так чи інакше пов`язані із захистом останнім своїх прав та охоронюваних законом інтересів під час оскарження рішень, дій чи бездіяльності податкового органу. 3 метою отримання зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкової накладної/розрахунку коригування, що підлягає реєстрації постачальником, покупець надсилає в електронному вигляді запит до Єдиного реєстру податкових накладних, за яким отримує в електронному вигляді повідомлення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та податкову накладну/розрахунок коригування в електронному вигляді. Такі податкові накладні/розрахунки коригування вважаються отриманими покупцем. З метою отримання постачальником зареєстрованого в Єдиному реєстрі податкових накладних розрахунку коригування, що підлягає реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних покупцем, продавець надсилає в електронному вигляді запит до Єдиного реєстру податкових накладних, за яким отримує в електронному вигляді повідомлення про реєстрацію розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та розрахунок коригування в електронному вигляді. Такий розрахунок коригування вважається зареєстрованим в Єдиному реєстрі податкових накладних та отриманим постачальником.

У відповідності до п.п. 3.1.-3.10. договору постачальник поставляє товар за заявкою покупця. Заявка покупця може бути здійснена із застосуванням телефонного (факсимільного), поштового зв`язку або через представника постачальника. В заявці на поставку товару покупець вказує перелік найменувань, асортимент та обсяг партії товару, яка має бути поставлена. Обов`язок постачальника передати товар покупцеві вважається виконаним у момент надання партії товару в розпорядження покупця, тобто коли партія товару готова до передачі покупцеві, про що покупець проінформований (факсограмою, телефонограмою, електронною поштою тощо). В тому випадку, якщо забезпечення доставки партії товару покладено на постачальника, обов`язок постачальника передати партію товару покупцеві вважається виконаним у момент доставки партії товару покупцеві за узгодженою сторонами адресою. Сторонами визначено, що датою передачі товару вважається дата, що вказана в видатковій накладній, яка підписується уповноваженими представниками сторін. Дата передачі товару визначає момент переходу права власності та ризику випадкової загибелі товару. Підставою передачі товару постачальником покупцеві є здійснення сторонами розрахунків по цьому договору у відповідності до розділу 6 Договору. Прийом товару за кількістю, комплектністю та якістю здійснюється покупцем у відповідності до Інструкцій П-6 та П-7. При прийманні товару постачальник надає покупцеві змогу ознайомитися із зовнішнім виглядом товару, перевірити наявність товару на предмет вимог до якості, асортименту та кількості. Не заявлені при прийманні товару претензії до кількості та якості, які могли бути виявлені при візуальному огляді та перевірці, надалі не приймаються. У випадку виявлення недостачі (недотримання умов договору щодо кількості товару) або дефектів (недотримання умов щодо асортименту або якості товару) письмовий виклик представника постачальника для участі в прийманні є обов`язковим. Претензії щодо якості поставленого товару можуть бути заявлені покупцем до постачальника в строк не пізніше 10 (десяти) календарних днів з дня передачі товару. Претензія надається у письмовому вигляді та повинна супроводжуватись документами, що підтверджують викладені в претензії обставини. Сторони домовились, що досудовий порядок врегулювання спорів є обов`язковим.

Поставка товару здійснюється протягом п`яти робочих днів з моменту погодження отриманої заявки покупця, термін поставки товару може бути змінено за згодою сторін. Постачальник зобов`язаний повідомити покупця про відвантаження товару, згідно заявки останнього, а також при відвантаженні надати представнику покупця наступні документи: оригінал видаткової накладної; оригінал товарно - транспортної накладної (п.п. 4.1.-4.2. договору).

Згідно п.п. 5.1.-5.3. цього договору ціна за одиницю товару встановлюється у рахунках-фактурах на товар. Загальною ціною договору є фактична сумарна вартість поставок, прийнятих покупцем. Покупець оплачує партію товару за ціною, що визначена у рахунку-фактурі в залежності від кількості та асортименту товару.

Відповідно до п.п. 6.1.-6.4. вказаного договору розрахунок за кожну фактично поставлену партію товару здійснюються в безготівковій або готівковій формі у відповідності до рахунку-фактури, виставленого постачальником. Оплата партії товару здійснюється таким чином: - з 01 грудня по 31 березня - протягом 30 календарних днів з дати отримання партії товару, - з 01 квітня по 30 листопада - протягом 14 календарних днів з дати отримання партії товару згідно виписаних рахунків та/або видаткових накладних на розрахунковий рахунок постачальника або шляхом внесення грошових коштів в касу підприємства. Датою оплати покупцем товару вважається дата надходження коштів на розрахунковий рахунок постачальника. Станом на 01 січня кожного наступного календарного року заборгованість покупця перед постачальником має бути повністю погашена.

Кожна із сторін, яка неналежно виконує свої зобов`язання (прострочення розрахунку та/або відвантаження товару) за цим договором, повинна сплатити на користь іншої сторони суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період заборгованості від простроченої до сплати суми заборгованості та/або не поставленої партії товару за кожен день прострочення виконання. При затримці оплати (поставки) більше ніж на 5 банківських днів понад установлений цим договором термін, винна сторона сплачує додатково 0,1% від несвоєчасно перерахованої суми коштів та/або не поставленої партії товару за кожен день прострочення виконання (п. 7.2. договору).

Згідно п. 10.1. даний договір набирає чинності з моменту його укладення і діє до 31.12.2019р., а в частині проведення розрахунків-до їх повного здійснення.

Договір поставки №ДГ-П06693 від 01.03.2019р. підписано сторонами та скріплено відтисками круглих печаток господарюючих суб`єктів.

Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.

Відповідно до статті 2 ГПК України метою господарського судочинства є ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Способи захисту права та законного інтересу передбачені в ст. 16 ЦК України, ст.20 ГК України.

Відповідно до ст. 20 ГК України право на захист особа здійснює на свій розсуд, тобто обирає той спосіб захисту, який вона вважає належним та ефективним. Обов`язок доведення суду обґрунтованості своїх вимог з урахуванням обраного способу захисту покладається на особу (позивача), який звернувся до суду за захистом своїх прав.

Зазначені приписи узгоджуються із процесуальними нормами ст. 5 ГПК України за змістом якої здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Захист майнового або немайнового права чи законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішення про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов`язання утриматись від їх вчинення.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Таким чином, існує певний порядок реалізації прав суб`єктів господарювання та способи захисту порушених прав. Звернення до суду з відповідними вимогами є одним із способів захисту прав суб`єктів господарювання.

Неналежність чи невідповідність обраного способу судового захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та зумовлює відмову у задоволенні означених позовних вимог.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17.

Суд зазначає, що мотивація та виклад обставин в первісному і зустрічному позовах стосуються зі сторони позивача за первісним позовом щодо не виконання умов договору № ДГ-П06693 від 01.03.2019р. на поставку товару в частині проведення своєчасних розрахунків за договором, а зі сторони позивача за зустрічним позовом щодо його не укладення та визнання його недійсним.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору Товариством з обмеженою відповідальністю-підприємство з іноземною інвестицією "ІЗОТЕРМ-С" було відпущено, а Товариством з обмеженою відповідальністю "Волиньпрестижбуд", прийнято, товар на суму 213 229,50грн., що стверджується видатковими накладними №Ід-00000084 від 14.03.2019р. на суму 44 425,70грн., №Із-00000174 від 14.03.2019р. на суму 63 665,40грн., №Із-00000175 від 14.03.2019р. на суму 18 720,00грн., №Ід-00000107 від 19.03.2019р. на суму 14 496,00грн., №Ід-00000108 від 19.03.2019р. на суму 5 680,00грн., №Ід-00000214 від 19.03.2019р. на суму 34 980,00 грн., №Із-00000215 від 19.03.2019р. на суму 31 262,40грн., а також товарно-транспортними накладними №394 від 14.03.2019р. на суму 126 811,10грн. та №453 від 19.03.2019р. на суму 86 418,40грн., які підписані сторонами та скріплені відтисками круглих печаток господарюючих суб`єктів.

Судом встановлено, що поставці товарів визначеною кількістю та вартістю передували заявки покупця, котрі, як це було засвідчено ТОВ - підприємство з іноземною інвестицією "ІЗОТЕРМ-С" надійшли на адресу товариства від ТОВ "Волиньпрестижбуд" електронною поштою.

Відповідно до ст. ст. 1, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999р. (з наступними змінами та доповненнями), господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Відповідно до ч. 3 ст. 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством, або власник відповідно до законодавства та установчих документів.

Судом встановлено, що зазначені вище накладні на відпуск Товариством з обмеженою відповідальністю-підприємство з іноземною інвестицією "ІЗОТЕРМ-С" відповідачу товару та його отримання Товариством з обмеженою відповідальністю "Волиньпрестижбуд" підписані сторонами, скріплені відтисками печаток суб`єктів господарювання, містять в собі визначені законодавством обов`язкові реквізити, в повному об`ємі відображають зміст та обсяги здійснених сторонами на їх підставі, згідно умов підписаного договору поставки №ДГ-П06693 від 01.03.2019р. господарських операцій.

Сторони в п. 6.2. договору поставки №ДГ-П06693 від 01.03.2019р. визначили, що оплата партії товару здійснюється таким чином: - з 01 грудня по 31 березня - протягом 30 календарних днів з дати отримання партії товару, - з 01 квітня по 30 листопада - протягом 14 календарних днів з дати отримання партії товару згідно виписаних рахунків та/або видаткових накладних на розрахунковий рахунок постачальника або шляхом внесення грошових коштів в касу підприємства.

Проте, Товариство з обмеженою відповідальністю "Волиньпрестижбуд" взяті на себе згідно договору поставки №ДГ-П06693 від 01.03.2019р. зобов`язання в частині проведення з Товариством з обмеженою відповідальністю-підприємство з іноземною інвестицією "ІЗОТЕРМ-С" розрахунків по оплаті відпущеного товару не виконало, їх вартість в повному об`ємі не оплатило у зв`язку з чим на момент звернення кредитора до суду з відповідним позовом та на час розгляду справи судом заборгувало продавцю 130 418,40 грн.

Судом досліджено, що сума заборгованості в розмірі 130 418,40 грн. включає в себе загальну вартість товарів, відпущених згідно накладних №Ід-00000084 від 14.03.2019р., №Із-00000174 від 14.03.2019р., №Із-00000175 від 14.03.2019р., №Ід-00000107 від 19.03.2019р., №Ід-00000108 від 19.03.2019р., №Ід-00000214 від 19.03.2019р., №Із-00000215 від 19.03.2019р. в розмірі 213 229,50 грн. та часткову оплату відповідачем товару на суму 82 811,10 грн. згідно платіжного доручення №238 від 12.04.2019р. з призначенням платежу: "за будматеріали згідно накладних №175, 174, 84 від 14.03.2019р. у т.ч. ПДВ 20% 13 801,85 грн.".

Непроведення відповідачем належних розрахунків з позивачем виступило підставою для його звернення до господарського суду з позовом про примусове стягнення суми існуючої заборгованості.

Відповідно до ст. ст. 174, 181 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акту, що регулює господарську діяльність, з акту управління господарською діяльністю, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

З положень ст. 509 ЦК України вбачається, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та закону, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Отримання відповідачем поставленого товару є підставою виникнення у відповідача зобов`язання оплатити поставлений товар відповідно до умов договору поставки, а також чинного законодавства на підставі оформлених відповідно до умов договорів видаткових накладних.

Статтею 692 ЦК України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Суд встановив, що в даному випадку відносини між Товариством з обмеженою відповідальністю-підприємство з іноземною інвестицією "ІЗОТЕРМ-С" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Волиньпрестижбуд" носять договірний характер, укладений між ними договір №ДГ-П06693 від 01.03.2019р. за своєю правовою природою є договором поставки.

Згідно з положеннями статті 193 Господарського кодексу України, статей 526, 527, Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов`язання.

Згідно із статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Отже, з огляду на викладене, враховуючи укладення між сторонами договору, відпуск позивачем/відповідачем за зустрічним позовом на виконання його умов відповідачу/позивачу за зустрічним позовом товарів, їх отримання відповідачем/позивачем за зустрічним позовом та не проведення при цьому всіх належних розрахунків і платежів, суд прийшов до висновку про підставність пред`явленого позивачем/відповідачем за зустрічним позовом до відповідача/позивача за зустрічним позовом первісного позову в частині стягнення заборгованості в сумі 130 418,40грн. Сума боргу повністю підтверджується наявними в матеріалах справи документами, у встановленому випадку не була спростована чи заперечена відповідачем/позивачем за зустрічним позовом.

При цьому, суд засвідчує, що для з`ясування правової природи як господарської операції (спірної поставки), так і договору (укладенням якого опосередковувалося виконання цієї операції) необхідно вичерпно дослідити фактичні права та обов`язки сторін у процесі виконання операції, фактичний результат, до якого прагнули учасники такої операції, та оцінити зміни майнового стану, які відбулися у сторін в результаті операції. Зважаючи на принцип превалювання сутності над формою, слід враховувати, що фактичне здійснення господарської операції, у випадку заперечення однією із сторін факту здійснення такої господарської операції, повинно підтверджуватися, в тому числі, і наявністю у продавця у власності товару, вибуття із власності такого товару, оприбуткування товару іншою стороною та іншими непрямими доказами.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.02.2019 у справі № 911/5309/14.

Отже, судова практика виходить з презумпції, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися належним підтвердженням факту здійснення господарської операції (передачі товару) навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством. Для підтвердження даних можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

В аспекті викладеного, судом було взято до уваги наявну в матеріалах справи відповідь Державної податкової служби України Головного управління ДПС у Волинській області №9088/10/03-20-55-04 від 17.03.2020р. на запит Адвоката Юрковської О.Ю. від 12.03.2020р., зі змісту котрої вбачається, що згідно даних ІС "Податковий блок" та ЄРПН станом на 17.03.2020 року виписано та зареєстровано ТОВ Підприємство з іноземною інвестицією "ІЗОТЕРМ-С" податкові накладні за березень 2019 року в кількості 7 штук в адресу ТОВ "Волиньпрестижбуд" на загальну суму постачання 213 229,50грн., в т.ч. ПДВ 35 538,25грн. Зареєстровані податкові накладні від ТОВ Підприємство з іноземною інвестицією "ІЗОТЕРМ-С" включено до податкового кредиту ТОВ "Волиньпрестижбуд" у поданій податковій звітності, зокрема, у Додатку 5 до Податкової декларації з ПДВ за березень 2019 року: - №9074467798 від 15.04.2019 року на суму ПДВ 35 538,25 грн.

Суд засвідчує, що згідно зі ст.198.6. Податкового кодексу України платник податку має право включити податкові накладні до податкового кредиту протягом 1095 календарних днів з дати складення податкових накладних.

Зазначені податкові накладні, складені та зареєстровані в ЄРПН, включені в розділ ІІ "Податковий кредит" поданої звітності з ПДВ.

Відповідно до підпункту "а" пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є, зокрема, операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту.

Відповідно до частин 201.1, 201.6, 201.7, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов`язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Пунктом 201.10 названого Кодексу визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З огляду на викладене, аналіз реальності господарських операцій повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту настають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), здійснюваних для провадження власної господарської діяльності платника, які відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником договорах, та мають підтверджуватися належним чином оформленими первинними документами.

Так само, якщо господарська операція фактично не відбулася, первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

Таким чином, в сукупності з копіями видаткових накладних копії податкових накладних ТОВ Підприємство з іноземною інвестицією "ІЗОТЕРМ-С", на переконання суду, свідчать про передачу товару відповідачу.

Відтак, з огляду на викладене, суд не погоджується з твердженнями відповідача стосовно того, що надані позивачем видаткові накладні не є первинними документами, які підтверджують факт здійснення господарської операції по поставці товару в розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", та не відображають зміст та обсяг здійснення господарських операцій.

Поруч з цим, суд засвідчує, що судом не приймаються до уваги та відхиляються твердження відповідача стосовно того, що у видаткових накладних №Ід-00000107 від 19.03.2019р., №Ід-00000108 від 19.03.2019р., №Ід-00000214 від 19.03.2019р., №Із-00000215 від 19.03.2019р. відсутні посилання на договір поставки №ДГ-П06693 від 01.03.2019р., оскільки, як встановлено судом та слідує з пояснень представників сторін та, зокрема, директора ТОВ "Волиньпрестижбуд" ОСОБА_1, інших договірних правовідносин між сторонами не існувало взагалі.

При цьому суд засвідчує, що в силу положень ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Поруч з цим суд констатує, що договір поставки №ДГ-П06693 від 01.03.2019р., видаткові накладні №Ід-00000084 від 14.03.2019р., №Із-00000174 від 14.03.2019р., №Із-00000175 від 14.03.2019р., №Ід-00000107 від 19.03.2019р., №Ід-00000108 від 19.03.2019р., №Ід-00000214 від 19.03.2019р., №Із-00000215 від 19.03.2019р., скріплено печаткою товариства відповідача/позивача за зустрічним позовом. Відтиском печатки підприємства засвідчується на документі підпис відповідальної особи, яка мала доступ до печатки. Відповідальність і контроль за дотриманням порядку зберігання печатки і штампів, а також законність користування ними покладається на керівника підприємства, який у разі її втрати має негайно повідомити правоохоронні органи. Доказів втрати печатки відповідач/позивач за зустрічним позовом не надав, у зв`язку з чим відсутні правові підстави вважати, що печатка використовувалась не на розсуд відповідача за первісним позовом.

Водночас суд засвідчує, що видаткові накладні №Ід-00000084 від 14.03.2019р., №Із-00000174 від 14.03.2019р., №Із-00000175 від 14.03.2019р. за якими відповідач/позивач за зустрічним позовом частково здійснив оплату оформлені таким самим чином, що і спірні видаткові накладні №Ід-00000107 від 19.03.2019р., №Ід-00000108 від 19.03.2019р., №Ід-00000214 від 19.03.2019р., №Із-00000215 від 19.03.2019р., отримання товару згідно з котрими відповідач/позивач за зустрічним позовом не визнає.

Крім того, порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами передбачено Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88.

Відповідно до приписів пп.п. 2.1, 2.2., 2.4 вказаного Положення первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі первинні документи). Первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Згідно пункту 2.5 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

При цьому, слід зазначити, що вимоги Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" щодо правильності оформлення первинних документів, передбачають наявність в документах такого реквізиту, як "інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції" лише альтернативно такому обов`язковому реквізиту, як особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 19.04.2016р. у справі № 21-4985а15.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. Зміст договору становлять умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства, (ст. ст. 627,628 ЦК України).

Суд засвідчує, що як договір поставки №ДГ-П06693 від 01.03.2019р., так і видаткові накладні №Ід-00000084 від 14.03.2019р., №Із-00000174 від 14.03.2019р., №Із-00000175 від 14.03.2019р., №Ід-00000107 від 19.03.2019р., №Ід-00000108 від 19.03.2019р., №Ід-00000214 від 19.03.2019р., №Із-00000215 від 19.03.2019р. підписані сторонами та містять відтиски круглих печаток ТОВ Підприємство з іноземною інвестицією "ІЗОТЕРМ-С" та ТОВ "Волиньпрестижбуд".

Згідно з ч. 1 ст. 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.

Доказів вилучення на незаконних підставах у відповідача первинних бухгалтерських документів, певних управлінських та розпорядчих документів, якими підтверджується кількість та види печаток господарства, так само як неправомірне вилучення відповідної печатки господарства у відповідальної за її збереження особи та використання печатки за відсутності відповідних повноважень на вчинення відповідних дій, до матеріалів справи також надано не було.

Відповідно до ст. 75 ГПК України підставою для звільнення від доказування, зокрема, є обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Матеріали справи не містять вироку суду в кримінальному провадженні, яким підтверджується факт фальсифікації підпису чи печатки юридичної особи на договорі поставки №ДГ-П06693 від 01.03.2019р., видаткових накладних №Ід-00000107 від 19.03.2019р., №Ід-00000108 від 19.03.2019р., №Ід-00000214 від 19.03.2019р., №Із-00000215 від 19.03.2019р. та товарно-транспортній накладній № 453 від 19.03.2019р., що виключає можливість прийняття відповідних тверджень відповідача в якості доказів, якими спростовується факт поставки товару за договором поставки №ДГ-П06693 від 01.03.2019р.

Відповідно до ст. 62 ГК України підприємство самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органами місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торгівельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами. Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків та може мати печатки.

Таким чином, відтиск печатки підприємства, наявний, зокрема, на первинних документах, є свідченням участі такого підприємства, як юридичної особи, у здійсненні певної господарської операції (в даному випадку поставки товару).

Враховуючи вищевикладене, суд на підставі наявних матеріалів справи дійшов висновку, що спірні видаткові накладні, які підписані обома сторонами та скріплені печатками товариств як позивача так і відповідача у справі, що не спростовано відповідачем за первісним позовом, є первинним обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Крім того, позивачем/відповідачем за зустрічним позовом заявлено до стягнення з відповідача/позивача за зустрічним позовом 34 089,92грн. пені, нарахованої за період з 20.04.2019р. по 11.02.2020р.

Згідно ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

Приписами статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (пункт 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України).

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

В пункті 7.2. договору поставки №ДГ-П06693 від 01.03.2019р. сторони визначили, що кожна із сторін, яка неналежно виконує свої зобов`язання (прострочення розрахунку та/або відвантаження товару) за цим договором, повинна сплатити на користь іншої сторони суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період заборгованості від простроченої до сплати суми заборгованості та/або не поставленої партії товару за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

За змістом положень ч. 4 та 6 ст. 231 ГК України, у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. Розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

При цьому, суд засвідчує, що згідно ст. 251 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Згідно статті 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

У відповідності до ст. 254 ЦК України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Згідно ст. 255 ЦК України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. У разі, якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції.

Як встановлено судом, позивачем здійснено розрахунок суми пені без врахування обмежень, передбачених ч. 6 ст. 232 ГК України.

Відтак, суд, здійснивши власний перерахунок пені з врахуванням вимог договору та ч. 6 ст. 232 та виходячи з періоду, зазначеного позивачем/відповідачем за зустрічним позовом в розрахунку пені (з 20.04.2019р. по 11.02.2020р.), встановив, що до стягнення з відповідача/позивача за зустрічним позовом на користь позивача/відповідача за зустрічним позовом підлягатиме пеня в загальному розмірі 22 298,33 грн. з розрахунку:

-за отриманий по видатковим накладним №Ід-00000084 від 14.03.2019р., №Із-00000174 від 14.03.2019р., №Із-00000175 від 14.03.2019р. товар позивач повинен був розрахуватись до 15.04.2019р. (13.04.2019р.-вихідний день). Відтак, борг відповідача по накладним (з врахуванням проведеної 12.04.2019р. часткової оплати на суму 82 811,10грн.) складає 44 000,00грн., а прострочення оплати отриманого товару у відповідача виникло саме з 16 квітня 2019 року і позивач міг здійснювати нарахування пені за період з 16.04.2019р. по 16.10.2019р. Однак, виходячи з розрахунку позивача він здійснює нарахування пені починаючи з 20.04.2019р., що є його правом і по 11.02.2020р., що є неправомірним. Отже пеня підлягає нарахуванню на суму боргу в розмірі 44 000,00грн. за період з 20.04.2019р. по 16.10.2019р. та становить 7 443,84 грн.

- за отриманий по видатковим накладним №Ід-00000107 від 19.03.2019р., №Ід-00000108 від 19.03.2019р., №Ід-00000214 від 19.03.2019р., №Із-00000215 від 19.03.2019р. товар позивач повинен був розрахуватись 18.04.2019р. Однак, розрахунку не провів. Відтак, борг відповідача по накладним складає 86 418,40 грн., а прострочення оплати отриманого товару у відповідача виникло саме з 19 квітня 2019 року і позивач міг здійснювати нарахування пені за період з 19.04.2019р по 19.10.2019р. Однак, виходячи з розрахунку позивача він здійснює нарахування пені починаючи з 20.04.2019р., що є його правом і по 11.02.2020р., що є неправомірним. Отже пеня підлягає нарахуванню на суму боргу в розмірі 86 418,40 грн. за період з 20.04.2019р. по 19.10.2019р. та становить 14 854,49грн.

Відтак, в позові в частині стягнення з відповідача/позивача за зустрічним позовом 11 791,59 грн. пені позивачу/відповідачу за зустрічним позовом слід відмовити.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зазначає, що відповідальність, визначена ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті, а тому відповідно застосовується за прострочку виконання грошового зобов`язання незалежно від домовленості сторін.

Положеннями ст. 611 ЦК передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Зокрема, статтею 625 ЦК врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Формулювання ст. 625 ЦК, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень ст. 549 ЦК і ст. 230 ГК.

Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, нарахування, передбачені ст. 625 ЦК України, не є штрафними санкціями відповідальності відповідача, а становлять особливий компенсаційний вид відповідальності, що відрізняється від штрафної, яка полягає, наприклад, у стягненні пені чи штрафу.

Згідно з представленими розрахунками позивачем/відповідачем за зустрічним позовом відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України було нараховано відповідачу/позивачу за зустрічним позовом 769,47 грн. суми збитків, завданих інфляційними процесами за період з травня 2019 року по грудень 2019 року (включно), а також 3 193,14 грн. трьох процентів річних за період прострочки платежів з 20.04.2019р. по 11.02.2020р.

За змістом пункту 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Згідно із Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997р. N 62-97р, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Зокрема, за змістом даного листа індекс інфляції повинен розраховуватися не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць, а тому слід вважати, що у випадку, коли сума внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, то вона індексується за цей місяць, а якщо - з 16 по 31 число - вона індексується починаючи з наступного місяця.

Розглянувши первісні позовні вимоги в частині стягнення процентів річних, суми збитків, завданих інфляційними процесами, перевіривши методику та періоди їх нарахування, суд вважає, що останні підставні, відповідають фактичним обставинам справи, є арифметично вірними, а відтак підлягають до задоволення у визначених позивачем/відповідачем за зустрічним позовом розмірах.

Стосовно вимоги відповідача/позивача за зустрічним позовом про визнання недійсним договору поставки №ДГ-П06693 від 01.03.2019р. з додатками: товарно-транспортною накладною № 453 від 19.03.2019р., видатковими накладними №Ід-00000107 від 19.03.2019р., №Ід-00000108 від 19.03.2019р., №Ід-00000214 від 19.03.2019р., №Із-00000215 від 19.03.2019р. суд засвідчує, що оскільки суд за наслідками розгляду даної справи, прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача/відповідача за зустрічним позовом в частині стягнення з відповідача/позивача за зустрічним позовом заборгованості по договору №ДГ-П06693 від 01.03.2019р., суд приходить до висновку про безпідставність пред`явлених відповідачем/позивачем за зустрічним позовом до позивача/відповідача за зустрічним позовом вимог про визнання недійсним договору поставки №ДГ-П06693 від 01.03.2019р. з додатками: товарно-транспортною накладною № 453 від 19.03.2019р., видатковими накладними №Ід-00000107 від 19.03.2019р., №Ід-00000108 від 19.03.2019р., №Ід-00000214 від 19.03.2019р., №Із-00000215 від 19.03.2019р.

При цьому, також приймається до уваги, що в силу положень ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання правочину недійсним.

Згідно зі ст. ст. 202, 203 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

У п. 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004р. № 18-рп/2004 по справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

В силу приписів ч. 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Водночас, згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Разом із тим, статтею 237 ЦК України визначено, що представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Відповідно до статті 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.

Статтею 241 ЦК України визначено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.

Згідно пункту 3.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013р. №11, наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з`ясовувати пов`язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Суд констатує, що наданими до справи документами підтверджується факт вчинення спірного правочину і наступне його прийняття до виконання та схвалення.

Зокрема, вчинення правочину між сторонами підтверджується наявністю не лише підписів на спірному договорі, але і наявністю відтисків печаток як юридичної особи позивача, так і відповідача.

У разі не підписання договору особою, зазначеною в ньому як сторона, за умови підтвердження цього факту належними доказами, при встановленні, що нею не вчинялись дії, спрямовані на виникнення відповідних правовідносин, такий договір за позовом цієї особи (або іншої заінтересованої особи) може бути визнаний недійсним у зв`язку з його невідповідністю до вимог частин 3 і 5 ст. 203 ЦК, а саме: волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Слід зауважити, що визнання договору недійсним згідно зі статтями 203, 215 ЦК у зв`язку з підписанням договору особою, яка не має на це повноважень, та відсутністю волевиявлення власника, а також у зв`язку з підписанням договору особою з перевищенням повноважень можливе лише у тому випадку, якщо власник у подальшому не схвалив такого правочину.

У процесі розгляду справи сторонами було надано ряд документів, що засвідчують наступне схвалення спірного Договору поставки.

Так, на виконання умов договору поставки №ДГ-П06693 від 01.03.2019р. позивач/відповідач за зустрічним позовом-ТОВ "ІЗОТЕРМ-С" поставило відповідачу/позивачу за зустрічним позовом-ТОВ "Волиньпрестижбуд", а останній прийняв, товар на загальну суму 213 229,50грн., що стверджується видатковими накладними №Ід-00000084 від 14.03.2019р., №Із-00000174 від 14.03.2019р., №Із-00000175 від 14.03.2019р., №Ід-00000107 від 19.03.2019р., №Ід-00000108 від 19.03.2019р., №Ід-00000214 від 19.03.2019р., №Із-00000215 від 19.03.2019р. та товарно-транспортними накладними №394 від 14.03.2019р., №453 від 19.03.2019р., які підписано сторонами без зауважень та скріплено відтисками печаток господарюючих суб`єктів.

Відповідно до вищевказаних видаткових накладних та товарно-транспортних накладних постачальник передав, а покупець прийняв товар на загальну суму 213 229,50грн. На останніх наявні підписи уповноважених представників та відтиски печаток господарюючих суб`єктів.

Крім того, в матеріалах справи наявне платіжне доручення №238 від 12.04.2019р. на суму 82 811,10грн. з призначенням платежу "за будматеріали згідно накладних №175, 174, 84 від 14.03.2019р. у т.ч. ПДВ 20% 13 801,85 грн.", яким було частково оплачено, отриманий по видатковим накладним від 14.03.2019р., товар.

Усі наведені документи свідчать про те, що вони складені у процесі виконання сторонами договору поставки №ДГ-П06693 від 01.03.2019р., який підписано сторонами та який містить відтиски печаток як юридичної особи позивача, так і відповідача. Інших договорів між сторонами не укладалося. Таким чином судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що, як позивач, так і відповідач вчиняли дії, спрямовані на прийняття до виконання оспорюваного договору.

Умови, на яких договір укладається, мають істотне значення, оскільки від них залежать особливості договірних прав і обов`язків сторін договору, а також належне виконання зобов`язань. За загальним правилом істотними вважаються умови, які необхідні і достатні для укладення договору. Це випливає зі ст. 638 ЦК, згідно з якою договір вважається укладеним тільки тоді, коли між сторонами досягнуто згоди зі всіх істотних його умов. Це означає, що за відсутності хоча б однієї з таких умов договір не може вважатися укладеним. Водночас, якщо досягнуто згоди щодо істотних умов, то договір набирає чинності, навіть якщо не містить якихось інших умов.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків та, в разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

Невідповідність правочину актам законодавства як підстава його недійсності, повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства; саме по собі відступлення сторонами від положення законодавства, регулювання їх іншим чином, не свідчить про суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Статтею 180 Господарського кодексу України передбачено, що істотними умовами, є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Зазначені положення закону кореспондуються з приписами статті 638 ЦК України.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, зазначеної у постанові від 06.06.2012р. у справі №6-46цс12, істотними умовами договору купівлі-продажу є умови про предмет та ціну.

Аналізуючи зміст договору поставки від 01.03.2019р. №ДГ-П06693 на предмет закріплення в останньому обов`язкових умов договору купівлі-продажу суд засвідчує, що в розділі 1 договору сторонами визначено предмет договору - товар, а саме плити пінополістирольні, сухі будівельні суміші, склосітку армувальну, дюбель армуючий, плити пінополістирольні екструзійні, вироби з мінеральної вати (плити, рулони) та інші товари для системи утеплення.

В розділі 2 договору сторони погодили якість товару, пакування та маркування, в розділі 3-умови прийому-передачі товару, в розділі 4 -умови та строки поставки, в розділах 5, 6 - ціну договору та порядок розрахунків, а в розділі 10 строк дії договору.

Приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, суд приходить до висновку, що відповідачем/позивачем за зустрічним позовом при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним не доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочинів недійсними. Доводи відповідача/позивача за зустрічним позовом, що висвітлені у позові, не знайшли свого підтвердження при дослідженні доказів та встановленні обставин справи.

З огляду на наведене, беручи до уваги ті обставини, що спірний Договір поставки не суперечить положенням ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, іншим вимогам чинного законодавства, містить всі істотні умови встановленні законодавством для даного виду правочину, зважаючи на підтвердженість фактів прийняття до виконання та вчинення дій щодо схвалення сторонами спірного правочину, виходячи з положень законодавства України, матеріалів та обставин справи, у даному випадку відсутні підстави для визнання недійсним Договору поставки №ДГ-П06693 від 01.03.2019р. з додатками: товарно-транспортною накладною № 453 від 19.03.2019р., видатковими накладними №Ід-00000107 від 19.03.2019р., №Ід-00000108 від 19.03.2019р., №Ід-00000214 від 19.03.2019р., №Із-00000215 від 19.03.2019р.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

За таких обставин, інші доводи та заперечення сторін судом розглянуті та відхилені як такі, що на результат вирішення спору - часткове задоволення первісного позову та відмову в задоволенні зустрічного позову з наведених вище підстав, впливу не мають.

Згідно п.2 ч.1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Тому, враховуючи прийняття судом рішення про часткове задоволення первісного позову, судові витрати Товариства з обмеженою відповідальністю - підприємство з іноземною інвестицією "ІЗОТЕРМ-С", пов`язані з розглядом справи в суді (сплата судового збору), котрі поніс позивач за первісним позовом, слід відшкодувати йому у відповідності до п. 2 ч. 1, ч. 9 ст. 129 ГПК України за рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньпрестижбуд" у розмірі 2 350,19 грн. пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У відповідності до п. 2 ч. 4 ст.129 ГПК України судовий збір та інші судові витрати в разі відмови в позові покладається на позивача.

Враховуючи прийняття судом рішення про відмову в задоволенні зустрічних позовних вимог, суд вважає, що витрати, пов`язані з поданням зустрічної позовної заяви до суду та розглядом справи в суді (сплата судового збору та витрати на професійну правничу допомогу), котрі поніс позивач за зустрічним позовом, слід залишити за Товариством з обмеженою відповідальністю "Волиньпрестижбуд".

Водночас, відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В первісній позовній заяві позивач/відповідач за зустрічним позовом засвідчив, що Товариством з обмеженою відповідальністю - підприємство з іноземною інвестицією "ІЗОТЕРМ-С" понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000,00грн., які останній просив відшкодувати позивачу/відповідачу за зустрічним позовом за рахунок відповідача/позивача за зустрічним позовом.

Суд засвідчує, що реалізація кожним права на правову допомогу не може залежати від статусу особи та характеру її правовідносин з іншими суб`єктами права. Правову позицію щодо цього висловив Конституційний Суд України у Рішенні від 16 листопада 2000 року №13-рп/2000 у справі про право вільного вибору захисника.

Зокрема, в абзаці п`ятому пункту 5 мотивувальної частини Рішення зазначено, що "закріпивши право будь-якої фізичної особи на правову допомогу, конституційний припис "кожен є вільним у виборі захисника своїх прав" (частина перша статті 59 Конституції України) за своїм змістом є загальним і стосується не лише підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного, а й інших фізичних осіб, яким гарантується право вільного вибору захисника з метою захисту своїх прав та законних інтересів, що виникають з цивільних, трудових, сімейних, адміністративних та інших правовідносин".

Конституційне право кожного на правову допомогу за своєю суттю є гарантією реалізації, захисту та охорони інших прав і свобод людини і громадянина, і в цьому полягає його соціальна значимість.

Правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати.

Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати, тоді як конституційне право на професійну правничу допомогу не може бути обмежено.

У відповідності до статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті першій Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За приписами частини 3 статті 27 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, стаття 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Частина 1 ст. 123 ГПК України встановлює, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно з частиною 2 статті 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною третьою ст. 126 ГПК України встановлено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 ГПК України).

Суд звертає увагу на те, що співмірність витрат - це доволі суб`єктивна категорія, яка залежить від кількох чинників, та може тлумачитися судом відповідно до його дискреційних повноважень. Проте дискреція суду в цьому випадку усічена та може бути застосована лише за клопотанням іншої сторони.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015р., п. 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004р. заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).

При цьому ч. 8 ст. 129 ГПК України встановлює, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Як вбачається із первісної позовної заяви позивача від 17.02.2020р., останній просить стягнути з відповідача 8 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу, які були понесені Товариством з обмеженою відповідальністю - підприємство з іноземною інвестицією "ІЗОТЕРМ-С" в зв`язку з розглядом в господарському суді справи №903/130/20.

В підтвердження надання адвокатом Юрковською Ольгою Юріївною (ордер серія АС №1002162 від 12.08.2020р., посвідчення адвоката №1161 від 30.08.2019р., Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю Серія ВЛ №1161 від 30.08.2019р.) Товариству з обмеженою відповідальністю - підприємство з іноземною інвестицією "ІЗОТЕРМ-С" послуг з професійної правничої допомоги в суді під час розгляду справи № 903/130/20 позивачем надано: копії договору про надання правової допомоги від 10.02.2020р., акту виконаних робіт від 12.02.2020р. до договору про надання правової допомоги та платіжне доручення №10463 від 14.02.2020р. на суму 8 000,00грн. з призначенням платежу: "За послуги зг.рах. №0008 від 11.02.2020 без ПДВ".

Дослідивши надані позивачем докази, суд бере до уваги, що 10.02.2020р. між Адвокатом Юрковською Ольгою Юріївною (ордер серія АС №1002162 від 12.08.2020р., посвідчення адвоката №1161 від 30.08.2019р., Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю Серія ВЛ №1161 від 30.08.2019р.) та Товариством з обмеженою відповідальністю - підприємство з іноземною інвестицією "ІЗОТЕРМ-С" було укладено договір про надання правової допомоги, згідно умов п. п. 1.1., 2.1.4. котрого замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов`язання виконувати від імені замовника наступні юридичні дії, а саме: підготовка позовної заяви та документів, що до неї додаються та стягнення заборгованості із контрагента ТОВ "Волиньпрестижбуд" та вчинення інших дій, пов`язаних із стягненням заборгованості в судовому порядку. Замовник зобов`язаний оплатити надані йому за даним договором юридичні послуги в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені даним договором та компенсувати витрати понесені в силу виконання доручення.

Оплата послуг виконавця за даним договором визначається за домовленістю сторін та встановлюється в додатку до даного договору (в рахунку-фактурі, акті наданих послуг) (п.3.1. договору).

Згідно Акту виконаних робіт від 12.02.2020р. до договору про надання правової допомоги від 10.02.2020р., підписаного сторонами, загальна вартість наданих послуг складає 8 000,00грн. та включає в себе: попередню консультацію щодо характеру спірних правовідносин, збирання доказів, вивчення та правовий аналіз матеріалів справи, нарахування штрафних санкцій, підготовку позовної заяви про стягнення заборгованості з ТОВ "Волиньпрестижбуд" до Господарського суду Волинської області.

Згідно платіжного доручення №10463 від 14.02.2020р. Товариство з обмеженою відповідальністю - підприємство з іноземною інвестицією "ІЗОТЕРМ-С" здійснило оплату адвокату Юрковській О.Ю. наданих послуг в розмірі 8 000,00грн. з призначенням платежу: "За послуги зг.рах. №0008 від 11.02.2020 без ПДВ".

Враховуючи вказане, позивачем згідно з вимогами ст. 74 ГПК України було доведено понесення ним витрат в розмірі 8 000,00 грн. на надання адвокатом Юрковською О.Ю. послуг з професійної правничої допомоги.

Розмір витрат на професійну правничу допомогу позивача не був заперечений відповідачем/позивачем за зустрічним позовом, як це передбачено положеннями ч. ч. 5, 6 ст. 126 ГПК України.

Враховуючи викладене, надані позивачем/відповідачем за зустрічним позовом документи в їх сукупності є достатніми доказами на підтвердження наявності підстав для відшкодування за рахунок відповідача/позивача за зустрічним позовом витрат позивача на професійну правничу допомогу, оскільки розмір понесених позивачем/відповідачем за зустрічним позовом витрат доведений, документально обґрунтований та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат.

Разом з тим, суд засвідчує, що у відповідності до п.3 ч.4 ст.129 ГПК України, у разі часткового задоволення позову судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відтак, з огляду на те, що позивачем/відповідачем за зустрічним позовом при зверненні з позовом до суду було заявлено до стягнення з відповідача/позивача за зустрічним позовом загалом 168 470,93 грн., а судом визначено суму, що підлягає задоволенню в розмірі 156 679,34 грн., тобто 93 % від заявленої позивачем/відповідачем за зустрічним позовом, з огляду на положення ч.2 ст.126, ч. 4 ст. 129 ГПК України, суд дійшов висновку про те, що з Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньпрестижбуд" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю - підприємство з іноземною інвестицією "ІЗОТЕРМ-С" підлягає стягненню 7 440,07 грн. витрат на правничу допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Наведена правова позиція узгоджується з численною практикою Верховного Суду, відображеною, зокрема, у постановах від 03.04.2020р. у справі №910/17626/18, від 06.04.2020р. у справі №910/4783/19.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 13, 14, 73, 74, 75, 76-80, 126, 129, 232, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Первісний позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньпрестижбуд" (Волинська область, місто Луцьк, проспект Президента Грушевського, будинок 1, квартира 93, код ЄДРПОУ 39468681) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю - підприємство з іноземною інвестицією "ІЗОТЕРМ-С" (Рівненська область, місто Рівне, вулиця Дворецька, будинок 128, код ЄДРПОУ 31960752) 130 418,40 грн. основної заборгованості, 22 298,33 грн. пені, 3 193,14 грн. суми трьох процентів річних, 769,47 грн. суми збитків, завданих інфляційними процесами, а всього 156 679,34грн., а також 2 350,19 грн. витрат, пов`язаних з оплатою судового збору та 7 440,07грн. витрат на оплату професійної правничої допомоги.

3. В частині стягнення 11 791,59 грн. пені в позові відмовити.

4. Наказ на виконання рішення суду видати після набрання рішенням законної сили.

5. В задоволенні зустрічного позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. ст. 253, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У той же час згідно підпункту 17.5 пункту 17 Перехідних положень ГПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне судове рішення

складено 15.09.2020р.

Суддя В. А. Войціховський


Суд	Господарський суд Волинської області
Дата ухвалення рішення	10.09.2020
Оприлюднено	15.09.2020
Номер документу	91526891
Судочинство	Господарське

Судовий реєстр по справі —903/130/20

Судовий наказ від 25.11.2020

Господарське

Господарський суд Волинської області

Войціховський Віталій Антонович

Ухвала від 04.11.2020

Господарське

Північно-західний апеляційний господарський суд

Олексюк Г.Є.

Постанова від 04.11.2020

Господарське

Північно-західний апеляційний господарський суд

Олексюк Г.Є.

Ухвала від 15.10.2020

Господарське

Північно-західний апеляційний господарський суд

Олексюк Г.Є.

Рішення від 10.09.2020

Господарське

Господарський суд Волинської області

Войціховський Віталій Антонович

Ухвала від 17.07.2020

Господарське

Господарський суд Волинської області

Войціховський Віталій Антонович

Ухвала від 19.03.2020

Господарське

Господарський суд Волинської області

Войціховський Віталій Антонович

Ухвала від 11.03.2020

Господарське

Господарський суд Волинської області

Войціховський Віталій Антонович

Ухвала від 20.02.2020

Господарське

Господарський суд Волинської області

Войціховський Віталій Антонович

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Рішеннявід 10.09.2020 по справі 903/130/20ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Судовий реєстр по справі —903/130/20

Рішення від 10.09.2020

Рішення
від 10.09.2020 по справі 903/130/20
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ