Постанова

від 04.11.2020 по справі 903/130/20

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2020 року Справа № 903/130/20

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Петухов М.Г. , суддя Гудак А.В.

секретар судового засідання Ткач Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньпрестижбуд" на рішення Господарського суду Волинської області від 10.09.2020 р. у справі № 903/130/20 (суддя Войціховський В.А., повний текст рішення складено 15.09.2020 р.)

за первісним позовом товариства з обмеженою відповідальністю - підприємство з іноземною інвестицією "ІЗОТЕРМ-С" (м. Рівне)

до товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньпрестижбуд" (м. Луцьк)

про стягнення 168 470,93 грн.

за зустрічним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньпрестижбуд" (м.Луцьк)

до товариства з обмеженою відповідальністю - підприємство з іноземною інвестицією "ІЗОТЕРМ-С" (м. Рівне)

про визнання недійсним договору з додатками

за участю представників сторін:

позивача (за первісним позовом) - Юрковська О.Ю.;

відповідача (за первісним позовом) - Красун В.В.;

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю - підприємство з іноземною інвестицією "ІЗОТЕРМ-С" звернулося до Господарського суду Волинської області із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньпрестижбуд" про стягнення в сумі 168 470,93 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем умов договору поставки № ДГ-П06693 від 01.03.2019 р. в частині проведення оплати за отриманий товар.

10.03.2020 р. до Господарського суду Волинської області від товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньпрестижбуд" надійшла зустрічна позовна заява до товариства з обмеженою відповідальністю - підприємство з іноземною інвестицією "ІЗОТЕРМ-С" про визнання недійсним договору поставки № ДГ-П06693 від 01.03.2019 р. з додатками: товарно-транспортною накладною № 453 від 19.03.2019 р., видатковими накладними № Ід-00000107 від 19.03.2019 р., № Ід-00000108 від 19.03.2019 р., № Із-00000214 від 19.03.2019 р., № Із-00000215 від 19.03.2019 р.

В обґрунтування позовних вимог позивач за зустрічним позовом посилався на положення ст. ст. 203, 215, 216 ЦК України та зазначає про те, що директор товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньпрестижбуд" не підписував ні договору поставки № ДГ-П06693 від 01.03.2019 р., ні товарно-транспортної накладної № 453 від 19.03.2019 р., ні видаткових накладних № Ід-00000107 від 19.03.2019 р., № Ід-00000108 від 19.03.2019 р., № Із-00000214 від 19.03.2019 р., №Із-00000215 від 19.03.2019 р., не видавав жодних довіреностей на підписання даних документів будь-яким іншим особам, а відтак, на переконання позивача за зустрічним позовом, наявні всі підстави для визнання їх недійсними.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 10.09.2020 р. у справі № 903/130/20 первісний позов задоволено частково; стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньпрестижбуд" на користь товариства з обмеженою відповідальністю - підприємство з іноземною інвестицією "ІЗОТЕРМ-С" 130 418,40 грн. основної заборгованості, 22 298,33 грн. пені, 3 193,14 грн. суми трьох процентів річних, 769,47 грн. суми збитків, завданих інфляційними процесами, а всього 156 679,34грн., а також 2 350,19 грн. витрат, пов`язаних з оплатою судового збору та 7 440,07 грн. витрат на оплату професійної правничої допомоги. В частині стягнення 11 791,59 грн. пені в позові відмовлено. В задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач (за первісним позовом) неналежно виконав свої зобов`язання щодо здійснення оплати за поставлений товар, чим порушив зобов`язання за договором № ДГ-П06693 від 01.03.2019 р., тому дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення основної заборгованості, пені, 3% річних, інфляційних втрат є правомірними, підтвердженими наявними в матеріалах справи доказами та не спростовані відповідачем (за первісним позовом).

Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем (за зустрічним позовом), при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним, не доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочинів недійсними. Доводи відповідача/позивача за зустрічним позовом, що висвітлені у позові, не знайшли свого підтвердження при дослідженні доказів та встановленні обставин справи. З огляду на наведене, беручи до уваги ті обставини, що спірний договір поставки не суперечить положенням ст. ст. 203, 215 ЦК України, іншим вимогам чинного законодавства, містить всі істотні умови встановленні законодавством для даного виду правочину, зважаючи на підтвердженість фактів прийняття до виконання та вчинення дій щодо схвалення сторонами спірного правочину, виходячи з положень законодавства України, матеріалів та обставин справи, відсутні підстави для визнання недійсним договору поставки № ДГ-П06693 від 01.03.2019р. з додатками.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, товариство з обмеженою відповідальністю "Волиньпрестижбуд" звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду в частині часткового задоволення первісного позову, прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити в позові повністю; скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні зустрічного позову, прийняти в цій частині нове рішення, яким позов задоволити.

Мотивуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, що суд першої інстанції не врахував того, що відповідач (за первісним позовом) не укладав з позивачем (за первісним позовом) договору поставки № ДГ-П06693 від 01.03.2019 р. ,не замовляв і не отримував від нього товару на суму 86 418 ,40 грн., згідно товарно-транспортної накладної № 453 від 19.03.2019 р. та видаткових накладних № ІД00000108 від 19.03.2019 р. на суму 5 680 грн., № 13-00000214 від 19.03.2019 р. на суму 34 980 грн., № 1300000215 від 19.03.2019 р. на суму 31 262, 40 грн. Скаржник звертає увагу суду, що жоден з цих документів не підписувався директором ТзОВ "Волиньпрестижбуд" Зінкевичем П.Є. Підписи на цих документах виконані не директором ТзОВ "Волиньпрестижбуд", а іншою особою, що вбачається з безпосереднього візуального порівняння підписів на вказаних документах з підписами Зінкевича П.Є., наявними на інших документах.

Крім того, видаткові накладні № Ід-00000107 від 19.03.2019 р., № Ід-00000108 від 19.03.2019 р., № Ід-00000214 від 19.03.2019 р., № ІЗ-00000215 від 19.03.2019 р. не відповідають вимогам законодавства України в сфері здійснення господарських операцій. У видаткових накладних від 19.03.2019 р. в графі "отримав" та в товарно-транспортній накладній від 19.03.2019 р. в графі "прийняв" не зазначені посада та прізвище особи, що підписала вказані накладні. Це є істотним недоліком, так як відсутність цих обов`язкових реквізитів унеможливлює ідентифікацію особи, що брала участь в господарській операції. При цьому, директор ТзОВ "Волиньпрестижбуд" на спірних документах підписи не виконував, як і не уповноважував нікого на підписання таких документів і на отримання товару від імені товариства. В матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про підписання спірних договору поставки та накладних особисто директором ТзОВ "Волиньпрестижбуд", а також відсутні докази, які б свідчили про уповноваження будь-яких осіб на виконання таких дій і здійснення господарських операцій від імені ТзОВ "Волиньпрестижбуд".

Скаржник вказує, що позивач (за первісним позовом) не надав суду ні заявок (замовлень), ні доказів про надходження на адресу його електронної пошти таких заявок (замовлень) від ТОВ "Волиньпрестижбуд".

Відтак, оскільки видаткові накладні не містять жодної інформації, яка б свідчила, що спірні поставки здійснювались саме на виконання умов договору № ДГ-П06693 від 01.03.2019 р., а будь-яких доказів, які б про це свідчили позивачем (за первісним позовом) не надано, тому висновки суду першої інстанції про те, що відносини між сторонами носять договірний характер саме в межах договору поставки № ДГ-П06693 від 01.03.2019 р. - не відповідають фактичним обставинам справи і не ґрунтуються на досліджених судом належних і допустимих доказах.

Також вважає, що суд першої інстанції безпідставно, в порушення вимог ч. 1 ст. 77 ГПК України визнав допустимими доказами наявну в матеріалах справи податкову звітність ТзОВ "Волиньпрестижбуд". Податкова звітність сама по собі не свідчить про реальність операцій та не є беззаперечним доказом поставки і отримання товару. В свою чергу, наявна в матеріалах справи податкова звітність не містить жодних відомостей, що поставка товару здійснювалась саме на підставі договору поставки № ДГ-П06693 від 01.03.2019 р.

Також безпідставним є висновок суду першої інстанції про те, що відсутні правові підстави вважати, що печатка використовувалась не на розсуд відповідача (за первісним позовом). Так, на договорі поставки в графі "покупець" проставлена печатка ТОВ "Волиньпрестижбуд" № 1, яка у відповідності до наказу №1/2019 від 25.02.2019 р. використовується на бухгалтерських та інших документах, необхідних для ведення господарської діяльності, за виключенням всіх видів договорів та додаткових угод до них, що укладаються підприємством. Тобто на спірному договорі наявна печатка, яка згідно локального нормативного акту ТОВ "Волиньпрестижбуд" на ньому не може проставлятись. В свою чергу, 28.02.2020 р. директор ТзОВ "Волиньпрестижбуд" звернувся до Луцького відділу поліції ГУНП у Волинській області із заявою про кримінальне правопорушення за ст. 358 КК України, у зв`язку з підробленням підписів.

З огляду на вказані обставини, ТзОВ "Волиньпрестижбуд" в межах розгляду зустрічного позову було заявлено суду клопотання про призначення почеркознавчої експертизи зазначених документів. Однак, судом було відмовлено в задоволенні такого клопотання, чим фактично було позбавлено можливості доведення недійсності договору поставки і спірних накладних.

Скаржник вказує, що обставин схвалення вчинення оспорюваного правочину ТзОВ "Волиньпрестижбуд" судом першої інстанції встановлено не було. Підписів на спірних документах директор ТзОВ "Волиньпрестижбуд" не виконував, і нікого не уповноважував на підписання цих документів та отримання товару. Висновки суду про те, що схвалення правочину відбулось шляхом здійснення часткової оплати не відповідають змісту цього документу, адже в ньому не міститься відомостей про здійснення оплати саме на підставі оспорюваного договору.

Апелянт вказує, що явне підроблення договору поставки № ДГ-П06693 від 01.03.2019 р. є підставою для призначення почеркознавчої експертизи. Необхідність призначення і проведення такої експертизи є очевидною, з огляду на доводи в обґрунтування вимог зустрічного позову, а також з огляду на ту обставину, що самостійно замовити таку експертизу ТзОВ "Волиньпрестижбуд" не мало можливості, у зв`язку з відсутністю оригіналів договору та видаткових накладних. Додатковими підставами, для призначення даної експертизи є ті обставини, що по факту підроблення договору поставки та накладних, директор ТзОВ "Волиньпрестижбуд" звернувся до Луцького відділу поліції ГУНП у Волинській області з заявою про кримінальне правопорушення за ст. 358 КК України.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 15.10.2020 р. відкрито апеляційне провадження у справі, розгляд апеляційної скарги призначено на 04.11.2020 р. об 15:00 год.

Товариство з обмеженою відповідальністю - підприємство з іноземною інвестицією "ІЗОТЕРМ-С" надіслало до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Позивач (за первісним позовом) зазначає, що договір поставки № ДГ-П06693 від 01.03.2019 р. підписано сторонами та скріплено відтисками круглих печаток сторін; товариством з обмеженою відповідальністю - підприємство з іноземною інвестицією "ІЗОТЕРМ-С" було відпущено, а товариством з обмеженою відповідальністю "Волиньпрестижбуд" прийнято товар, що стверджується видатковими накладними, а також товарно-транспортними накладними, які підписані сторонами та скріплені відтисками круглих печаток сторін; договір поставки № ДГ-П06693 від 01.03.2019 р., видаткові накладні та товарно-транспортні накладні наявні та були надані в суді першої інстанції в оригінальних примірниках; ТОВ "Волиньпрестижбуд" здійнило часткову оплату на суму 82 811,10 грн., що підтверджується платіжним документом, наявним в матеріалах справи; згідно даних ІС "Податковий блок" та ЄРПН, станом на 17.03.2020 р. виписано та зареєстровано ТОВ ПІІ "ІЗОТЕРМ-С" податкові накладні за березень 2019 року в кількості 7 штук в адресу ТОВ "Волиньпрестижбуд" на загальну суму постачання 213 229,5 грн., в тому числі, ПДВ 35 538, 25 грн.; зареєстровані податкові накладні від ТОВ ПІІ "ІЗОТЕРМ-С" включено до податкового кредиту ТОВ "Волиньпрестижбуд" у поданій податковій звітності, зокрема в додатку 5 до податкової декларації з ПДВ за березень 2019 р. № 9074467798 від 15.04.2019 р. на суму ПДВ 35 538, 25 грн. Отож, реальність господарських операцій підтверджується даними податкового, бухгалтерського обліку сторін. Таким чином, в сукупності видаткових накладних, договору поставки та податкових накладних (їх відображення у звітності

ТОВ "Волиньпрестижбуд") свідчать про передачу товару відповідачу за первісним позовом.

Позивач (за первісним позовом) зазначає, що проведення почеркознавчої експертизи в даній справі є недоцільним. Оскільки, експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Беручи до уваги, докази що були подані в обґрунтування позовних вимог первісного позову, позивач вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відхилення клопотання про призначення експертизи. Призначення експертизи є правом, а не обов`язком суду, вона здійснюється у разі встановлення судом недостатності доказів, наявних у матеріалах справи для можливості прийняття рішення за результатами розгляду. Крім того, позивач вказує, що призначення почеркознавчої експертизи за наявності обсягу доказів, необхідних для розгляду даної справи, порушує його право на розгляд справи впродовж розумного строку.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Волиньпрестижбуд" надіслало до суду відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якій зазначає, що висновок суду першої iнстанцiї про те, що правовідносини між сторонами обумовлені спірним договором не вiдповiдають фактичним обставинам справи та не ґрунтуються на дослiджених судом доказах. Суд першої iнстанцiї неправильно застосував до спiрних правовідносин норми ст. ст. 216, 230 ГК України ст. ст. 549, 546, 55l ЦК України в частинi застосування штрафних санкцiй. Щодо клопотання про призначення почеркознавчої експертизи, відповідач (за первісним позовом) зауважує, що в рiшеннi не наведено жодних мотивiв вiдхилення такого клопотання.

Одночасно, з метою належного вирiшення вказаного клопотання відповідач (за первісним позовом) надає суду оригінали документи, якi можуть бути використані як вільні зразки підпису директора Зiнкевича П.С. та просить витребувати від ТОВ ПІІ "ІЗОТЕРМ-С" оригiнал спiрного договору поставки та спiрних накладних.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.11.2020 р. відмовлено ТОВ "Волиньпрестижбуд" в задоволенні клопотання про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи.

Представник відповідача (за первісним позовом) в судовому засіданні 04.11.2020 р. підтримав доводи апеляційної скарги, просить її задоволити, скасувати рішення суду в частині часткового задоволення первісного позову, прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити в позові повністю; скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні зустрічного позову, прийняти в цій частині нове рішення, яким позов задоволити.

Представник позивача (за первісним позовом) в судовому засіданні 04.11.2020 р. заперечив доводи апеляційної скарги, просить відмовити в її задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до ч.1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Як встановлено апеляційним судом, 01.03.2019 р. між товариством з обмеженою відповідальністю-підприємство з іноземною інвестицією "ІЗОТЕРМ-С" (постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю "Волиньпрестижбуд" (покупець) було укладено договір поставки №ДГ-П06693, у відповідності до п. 1.1. котрого, постачальник зобов`язується на замовлення покупця передати у власність останнього плити пінополістирольні, сухі будівельні суміші, склосітку армувальну, дюбель армуючий, плити пінополістирольні екструзійні, вироби з мінеральної вати (плити, рулони) та інші товари для системи утеплення (надалі іменується "товар"), а покупець зобов`язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату.

Згідно п. 1.2. договору, найменування, одиниця виміру, загальна кількість товару, що підлягає продажу за цим договором, ціна за одиницю товару, його часткове співвідношення (асортимент, номенклатура), умови та строки поставки визначаються згідно специфікацій та/або накладних, що є додатками до цього договору та є його невід`ємними частинами.

Відповідно до п. 1.3. договору, загальна кількість товару, що передається за цим договором у власність покупця визначається на підставі фактичного сумарного обсягу поставленого товару.

Постачальник здійснює поставку товару на замовлення покупця окремими партіями (1.4. договору).

Згідно п. 1.5. договору, сторони вважають партією товару кожну замовлену окрему партію товару, що передається у власність покупця, згідно відповідної видаткової накладної, рахунку-фактури та/або специфікації.

Відповідно до 1.9. договору, постачальник зобов`язаний сформувати та належним чином зареєструвати податкову накладну в Єдиному реєстрі податкових накладних, що оформляється у відповідності до вимог ст. 201 Податкового кодексу України. У випадку невиконання або неналежного виконання постачальником вимог ст. 201 Податкового кодексу України, Порядку електронного адміністрування податку на додану вартість, Порядку заповнення податкової накладної, постачальник відшкодовує покупцю збитки у сумі ПДВ по такій податковій накладній та сумі штрафу, фактично сплаченого покупцем. Якщо після постачання товару змінюється сума компенсації їх вартості, постачальником складається розрахунок коригування.

Розрахунок коригування, складений постачальником до податкової накладної, підлягає реєстрації в реєстрі податкових накладних покупцем, якщо передбачається зменшення суми компенсації вартості товару, для чого постачальник надсилає складений розрахунок коригування покупцю.

У разі якщо покупець не здійснить у строки, обумовлені чинним законодавством України, реєстрацію отриманого від постачальника розрахунку коригування він (покупець) зобов`язаний компенсувати постачальнику всі пов`язані з такими діями збитки та витрати, у тому числі відповідну суму з ПДВ, штрафи та інші нарахування, що будуть застосовані до постачальника з боку податкового органу, а разом і з цим всі судові витрати та витрати на правову допомогу, що так чи інакше пов`язані із захистом останнім своїх прав та охоронюваних законом інтересів під час оскарження рішень, дій чи бездіяльності податкового органу.

3 метою отримання зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкової накладної/розрахунку коригування, що підлягає реєстрації постачальником, покупець надсилає в електронному вигляді запит до Єдиного реєстру податкових накладних, за яким отримує в електронному вигляді повідомлення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та податкову накладну/розрахунок коригування в електронному вигляді. Такі податкові накладні/розрахунки коригування вважаються отриманими покупцем (п. 1.10. договору).

Відповідно до п. 1.11 договору, з метою отримання постачальником зареєстрованого в Єдиному реєстрі податкових накладних розрахунку коригування, що підлягає реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних покупцем, продавець надсилає в електронному вигляді запит до Єдиного реєстру податкових накладних, за яким отримує в електронному вигляді повідомлення про реєстрацію розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та розрахунок коригування в електронному вигляді. Такий розрахунок коригування вважається зареєстрованим в Єдиному реєстрі податкових накладних та отриманим постачальником.

У відповідності до п. п. 3.1.-3.10. договору, постачальник поставляє товар за заявкою покупця. Заявка покупця може бути здійснена із застосуванням телефонного (факсимільного), поштового зв`язку або через представника постачальника. В заявці на поставку товару покупець вказує перелік найменувань, асортимент та обсяг партії товару, яка має бути поставлена.

Обов`язок постачальника передати товар покупцеві вважається виконаним у момент надання партії товару в розпорядження покупця, тобто коли партія товару готова до передачі покупцеві, про що покупець проінформований (факсограмою, телефонограмою, електронною поштою тощо). В тому випадку, якщо забезпечення доставки партії товару покладено на постачальника, обов`язок постачальника передати партію товару покупцеві вважається виконаним у момент доставки партії товару покупцеві за узгодженою сторонами адресою.

Сторонами визначено, що датою передачі товару вважається дата, що вказана в видатковій накладній, яка підписується уповноваженими представниками сторін. Дата передачі товару визначає момент переходу права власності та ризику випадкової загибелі товару.

Підставою передачі товару постачальником покупцеві є здійснення сторонами розрахунків по цьому договору у відповідності до розділу 6 договору.

Прийом товару за кількістю, комплектністю та якістю здійснюється покупцем у відповідності до Інструкцій П-6 та П-7.

При прийманні товару постачальник надає покупцеві змогу ознайомитися із зовнішнім виглядом товару, перевірити наявність товару на предмет вимог до якості, асортименту та кількості. Не заявлені при прийманні товару претензії до кількості та якості, які могли бути виявлені при візуальному огляді та перевірці, надалі не приймаються.

У випадку виявлення недостачі (недотримання умов договору щодо кількості товару) або дефектів (недотримання умов щодо асортименту або якості товару) письмовий виклик представника постачальника для участі в прийманні є обов`язковим.

Претензії щодо якості поставленого товару можуть бути заявлені покупцем до постачальника в строк не пізніше 10 (десяти) календарних днів з дня передачі товару. Претензія надається у письмовому вигляді та повинна супроводжуватись документами, що підтверджують викладені в претензії обставини.

Сторони домовились, що досудовий порядок врегулювання спорів є обов`язковим.

Поставка товару здійснюється протягом п`яти робочих днів з моменту погодження отриманої заявки покупця, термін поставки товару може бути змінено за згодою сторін. Постачальник зобов`язаний повідомити покупця про відвантаження товару, згідно заявки останнього, а також при відвантаженні надати представнику покупця наступні документи: оригінал видаткової накладної; оригінал товарно - транспортної накладної (п. п. 4.1.-4.2. договору).

Згідно п. п. 5.1.-5.3. цього договору ціна за одиницю товару встановлюється у рахунках-фактурах на товар. Загальною ціною договору є фактична сумарна вартість поставок, прийнятих покупцем. Покупець оплачує партію товару за ціною, що визначена у рахунку-фактурі в залежності від кількості та асортименту товару.

Відповідно до п. п. 6.1.-6.4. вказаного договору розрахунок за кожну фактично поставлену партію товару здійснюються в безготівковій або готівковій формі у відповідності до рахунку-фактури, виставленого постачальником. Оплата партії товару здійснюється таким чином: - з 01 грудня по 31 березня - протягом 30 календарних днів з дати отримання партії товару, - з 01 квітня по 30 листопада - протягом 14 календарних днів з дати отримання партії товару згідно виписаних рахунків та/або видаткових накладних на розрахунковий рахунок постачальника або шляхом внесення грошових коштів в касу підприємства. Датою оплати покупцем товару вважається дата надходження коштів на розрахунковий рахунок постачальника. Станом на 01 січня кожного наступного календарного року заборгованість покупця перед постачальником має бути повністю погашена.

Кожна із сторін, яка неналежно виконує свої зобов`язання (прострочення розрахунку та/або відвантаження товару) за цим договором, повинна сплатити на користь іншої сторони суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період заборгованості від простроченої до сплати суми заборгованості та/або не поставленої партії товару за кожен день прострочення виконання. При затримці оплати (поставки) більше ніж на 5 банківських днів понад установлений цим договором термін, винна сторона сплачує додатково 0,1% від несвоєчасно перерахованої суми коштів та/або не поставленої партії товару за кожен день прострочення виконання (п. 7.2. договору).

Згідно п. 10.1. даний договір набирає чинності з моменту його укладення і діє до 31.12.2019 р., а в частині проведення розрахунків-до їх повного здійснення.

Договір поставки №ДГ-П06693 від 01.03.2019 р. підписано сторонами та скріплено відтисками круглих печаток господарюючих суб`єктів (т.1, а. с. 16-20).

На виконання умов даного договору, товариством з обмеженою відповідальністю-підприємство з іноземною інвестицією "ІЗОТЕРМ-С" було відпущено, а товариством з обмеженою відповідальністю "Волиньпрестижбуд" прийнято товар на суму 213 229, 50 грн., що підтверджується видатковими накладними № Ід-00000084 від 14.03.2019 р. на суму 44 425,70грн., № Із-00000174 від 14.03.2019 р. на суму 63 665,40 грн., № Із-00000175 від 14.03.2019 р. на суму 18 720 грн., № Ід-00000107 від 19.03.2019 р. на суму 14 496 грн., № Ід-00000108 від 19.03.2019 р. на суму 5 680 грн., № Ід-00000214 від 19.03.2019 р. на суму 34 980 грн., № Із-00000215 від 19.03.2019 р. на суму 31 262,40 грн., які підписані сторонами та скріплені відтисками круглих печаток господарюючих суб`єктів (т. 1, а. с. 21-23, 26-29).

Товар згідно вищевказаних видаткових накладних було доставлено товариством з обмеженою відповідальністю-підприємство з іноземною інвестицією "ІЗОТЕРМ-С" товариству з обмеженою відповідальністю "Волиньпрестижбуд" відповідно до товарно-транспортних накладних №394 від 14.03.2019 р. на суму 126811,10 грн. та № 453 від 19.03.2019 р. на суму 86 418,40 грн., які підписані сторонами та скріплені відтисками круглих печаток господарюючих суб`єктів (т. 1. а. с. 24-25, 30-31).

Товариство з обмеженою відповідальністю "Волиньпрестижбуд" розрахувалося з товариством з обмеженою відповідальністю-підприємство з іноземною інвестицією "ІЗОТЕРМ-С" за вказаний товар 12.04.2019 р. в розмірі 82 811,10 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю-підприємство з іноземною інвестицією "ІЗОТЕРМ-С" звернулося до товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньпрестижбуд" із претензією від 18.12.2019 р. № 18-12/04 щодо сплати заборгованості в розмірі 130 418,40 грн. та 28736,92 грн. пені згідно договору поставки № ДГ-П06693 від 01.03.2019 р. (т. 1, а.с. 58-59).

Товариство з обмеженою відповідальністю "Волиньпрестижбуд" у відповіді на претензію товариства з обмеженою відповідальністю-підприємство з іноземною інвестицією "ІЗОТЕРМ-С" вказало про те, що ОСОБА_1 , як директор товариства жодних договорів поставки із ТОВ ПІІ "ІЗОТЕРМ-С" не укладав. 14.03.2019 р. на підставі усної домовленості, товарно-транспортної накладної № 394, видаткових накладних № Із-00000174, № Із-00000175, № Ід-00000084 ТОВ ПІІ "ІЗОТЕРМ-С" здійснило разову поставку ТОВ "Волиньпрестижбуд" будівельних матеріалів на суму 126 811,10 грн. 12.04.2019 р. в рахунок оплати за поставлений товар ТОВ "Волиньпрестижбуд" перераховано ТОВ ПІІ "ІЗОТЕРМ-С" 82 811,10 грн. Станом на 27.12.2019 р. непогашеною сумою по даній операції з боку ТОВ "Волиньпрестижбуд" є 44 000 грн., яка буде перерахована найближчим часом. Претензію в частині погашення заборгованості, що виникла на підставі поставки товару відповідно до товарно-транспортної накладної № 453 від 19.03.2019 р. ТОВ "Волиньпрестижбуд" не визнає, оскільки даний товар підприємство не замовляло та не отримувало (т. 1. а. с. 32).

В матеріалах справи міститься наказ ТОВ "Волиньпрестижбуд" від 25.02.2019 р. № 01/2019, яким затверджено та введено в дію нову основну печатку та додаткову печатку з написом № 1 для ТОВ "Волиньпрестижбуд" ЄДРПОУ 39468681. Вказано про те, що нову основну печатку ТОВ "Волиньпрестижбуд" використовувати на всіх видах документів підприємства. Додаткову печатку з написом № 1 використовувати на бухгалтерських та інших документах, необхідних для ведення господарської діяльності, за виключенням всіх видів договорів та додаткових угод до них, що укладаються підприємством. Відповідальність за додержання порядку зберігання та використання печатки покладено на директора підприємства (т. 1. а. с. 64).

28.02.2020 р. директор ТзОВ "Волиньпрестижбуд" звернувся до Луцького відділу поліції ГУНП у Волинській області із заявою про кримінальне правопорушення за ст. 358 КК України, у зв`язку з підробленням підписів (т. 1, а.с. 67-68).

Предметом первісного позову є вимога позивача про стягнення з відповідача 168 470,93 грн. заборгованості за договором поставки № ДГ-П06693 від 01.03.2019 р. з підстав неналежного його виконання.

В свою чергу, предметом зустрічного позову є вимога позивача до відповідача про визнання недійсним договору поставки № ДГ-П06693 від 01.03.2019 р. з додатками на підставі положень ст. ст. 203, 215, 216 ЦК України, оскільки директор ТОВ "Волиньпрестижбуд" не підписував даний договір поставки, товарно-транспортної накладної та видаткових накладних, не видавав жодних довіреностей на підписання даних документів будь-яким іншим особам.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в їх сукупності, колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Положеннями статей 627, 628 ЦК України визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

За приписами ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 530 ЦК України зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Відповідно до ст. 1 цього Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

За ст. 1, ч. ч. 1, 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які містять відомості про господарську операцію.

Первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити як назва документа (форми); дата складання; назва підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції .

Вказаний перелік обов`язкових реквізитів документа кореспондується з п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджений наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, згідно з яким первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пунктом 2.5 вказаного Положення передбачено, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Суд звертає увагу на те, що у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.11.2019 р. у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 р. у справі №914/2267/18.

Відповідно до ст. 58-1 ГК України, суб`єкт господарювання має право використовувати у своїй діяльності печатки. Використання суб`єктом господарювання печатки не є обов`язковим. Виготовлення, продаж та/або придбання печаток здійснюється без одержання будь-яких документів дозвільного характеру.

Відповідно до п. 1, 5, 9, 10 розділу 3 Правила організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях затверджених наказом Міністерства юстиції України 18.06.2015 р. № 1000/5 (в редакції чинній на момент спірних правовідносин) право на застосування гербових печаток (для установ, які мають право використовувати державну символіку) або печаток установи із зазначенням найменування установи та ідентифікаційного коду (далі - печатка установи) закріплюється у положенні (статуті) установи і зумовлюється її правовим статусом.

На документах, що засвідчують права громадян і юридичних осіб, на яких фіксується факт витрати коштів і проведення операцій з матеріальними цінностями, підпис посадової (відповідальної) особи скріплюється печаткою установи (за наявності).

Облік усіх печаток та штампів, що застосовуються в установі, ведеться у журналі за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил. Видача печаток, штампів посадовим особам здійснюється під підпис у відповідному журналі. Печатки зберігаються у шафах (сейфах), що надійно замикаються і опечатуються.

Встановивши наявність відбитку печатки відповідача на спірних документах та, враховуючи, що відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні відбитків на договорах, актах, суди мають дослідити питання встановлення обставин, що печатка була загублена відповідачем, викрадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа.

З`ясування відповідних питань і оцінка пов`язаних з ними доказів має істотне значення для вирішення такого спору, оскільки це дозволило б з максимально можливим за цих обставин ступенем достовірності ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних господарських операцій (тобто чи співпадає така особа з відповідачем у цій справі, чи ні). Аналогічні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 р. у справі № 910/6216/17 та від 05.12.2018 р. у справі № 915/878/16.

Колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що в даному випадку первинними документами, які містять відомості про господарську операцію та підтверджують її здійснення є видаткові накладні № Ід-00000084 від 14.03.2019 р. на суму 44 425,70грн., № Із-00000174 від 14.03.2019 р. на суму 63 665,40 грн., № Із-00000175 від 14.03.2019 р. на суму 18 720 грн., № Ід-00000107 від 19.03.2019 р. на суму 14 496 грн., № Ід-00000108 від 19.03.2019 р. на суму 5 680 грн., № Ід-00000214 від 19.03.2019 р. на суму 34 980 грн., № Із-00000215 від 19.03.2019 р. на суму 31 262,40 грн., які підписані сторонами та скріплені відтисками круглих печаток господарюючих суб`єктів (т. 1, а. с. 21-23, 26-29).

Відповідно до вимог абз. 9 ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" наведені видаткові накладні містять такі обов`язкові реквізити, як дату їх складання; назву підприємства, від імені якого складено документи і якому здійснюється поставка за цими накладними; зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції; підписи в графі "постачальника" та "отримувача", які засвідчені відтиском печаток сторін.

При цьому, у постанові від 20.12.2018 р. у справі № 910/19702/17, Верховний Суд дійшов висновку, що відсутність у видаткових накладних назви посади особи, яка отримала товар за цією накладною, за наявності підпису у цій накладній, який засвідчений відтиском печатки покупця, не може свідчить про те, що такі видаткові накладні є неналежними доказами у справі. Відтиск печатки на видаткових накладних є свідченням участі особи у здійсненні господарської операції за цими накладними.

Тобто, матеріали справи свідчать про наявність відбитку печатки відповідача (за первісним позовом) на видаткових накладних, відтак, з огляду на зазначене, відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні відбитків на накладних.

З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відтиск печатки на видаткових накладних є свідченням участі ТзОВ "Волиньпрестижбуд", як юридичної особи, у здійсненні господарської операції за цими накладними.

В свою чергу, матеріали справи не містять доказів того, що печатка була загублена відповідачем (за первісним позовом), викрадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа, тому у апеляційного суду відсутні підстави вважати, що печатка використовувалась поза волею відповідача (за первісним позовом).

Також в матеріалах справи відсутні докази проведення службового розслідування щодо порушення правил обліку, зберігання і використання печаток і штампів на підприємстві. Суд приймає до уваги те, що відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні відбитків на договорах, актах, тобто, відповідач (керівник відповідача) мусив знати, яким чином використовується вказана печатка та на який документ вона ставиться.

Також в матеріалах справи відсутній вирок суду в кримінальному провадженні, яким підтверджується факт підробки печатки юридичної особи на спірному договорі поставки, видаткових накладних та товарно-транспортних накладних, або її незаконне використання іншими особами, що виключає можливість прийняття відповідних тверджень відповідача в якості доказів, якими спростовується факт поставки товару.

При цьому, саме по собі звернення директора ТзОВ "Волиньпрестижбуд" до Луцького відділу поліції ГУНП у Волинській області із заявою про кримінальне правопорушення за ст. 358 КК України, вже після звернення позивача (за первісним позовом) до суду з даним позовом, не підтверджує факт використання печатки поза волею відповідача (за первісним позовом), її підробку чи втрату; в матеріалах справи не міститься доказів притягнення до відповідальності винної особи за незаконне використання печатки підприємства.

Окрім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що в господарського суду згідно ГПК України відсутні правові засоби (інструменти) на встановлення особи, яка проставила печатку та підпис на спірному договорі, видатковим накладних та товарно-транспортних накладних, саме у даній справі на стадії апеляційного розгляду в силу вимог ч. ч. 3, 4 ст. 74, ст. 80 ГПК України.

Також суд апеляційної інстанції критично оцінює наказ ТОВ "Волиньпрестижбуд" № 1/2019 від 25.02.2019 р., яким встановлено використання печатки, яка була проставлена на спірному договорі, видатковим накладних та товарно-транспортних накладних, лише на бухгалтерських та інших документах необхідних для ведення господарської діяльності, за виключенням всіх видів договорів та додаткових угод до них, що укладаються підприємством, оскільки відповідач (керівник відповідача) мусив знати, яким чином використовується вказана печатка та на який документ вона ставиться, ним не доведено суду факту використання печатки поза його волею. Водночас, суд вказує, що видаткові накладні № Ід-00000084 від 14.03.2019 р., № Із-00000174 від 14.03.2019 р., № Із-00000175 від 14.03.2019 р. за якими відповідач (за первісним позовом) частково здійснив оплату, оформлені таким самим чином (на них проставлена та ж печатка), що і спірні видаткові накладні № Ід-00000107 від 19.03.2019 р., № Ід-00000108 від 19.03.2019 р., № Ід-00000214 від 19.03.2019 р., № Із-00000215 від 19.03.2019р., отримання товару згідно з котрими відповідач позовом не визнає.

Окрім того, колегія суддів апеляційного суду приймає до уваги те, що відповідно до ст. 15 ПК України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Згідно з пунктом 138.2. ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат, зокрема витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (частина 139.1.9. статті 139 ПК України).

Відповідно до підпункту "а" пункту 185.1 ст. 185 ПК України, об`єктом оподаткування є, зокрема операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту.

Згідно ч. 187.1. ст. 187 ПК України, датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства.

Частиною 198.2. ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до частин 201.1., 201.4., 201.6., 201.7., 201.1. статті 201 ПК України платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов`язковим.

Податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов`язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов`язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Згідно п. 14.1.181 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу (податок на додану вартість).

Апеляційний суд зазначає, що аналіз приписів статей 1, 3, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" дозволяє зробити висновок про те, що бухгалтерський облік ведеться підприємством з метою надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства; на даних бухгалтерського обліку ґрунтується податкова звітність підприємства. Бухгалтерському обліку підлягають господарській операції - дії (події), що викликають зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства, а також їх результати, що полягають у реальній зміні майнового стану суб`єкта господарювання. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та складаються під час їх здійснення, а якщо це неможливо - безпосередньо після закінчення господарських операцій.

При цьому, визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, суду, при розгляді справи потрібно дослідити, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару.

Разом з тим, у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару. Як доказ податкова накладна може оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі, проте не може буди єдиним доказом на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним.

Крім того, оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі, суд повинен враховувати положення Податкового кодексу України та фактичні дії як постачальника так і покупця щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару.

Як встановлено апеляційним судом, позивачем (за первісним позовом) було сформовано податкові накладні від 14.03.2019 р. № 158 на загальну суму 44 425,70 грн., від 14.03.2019 р. № 156 на загальну суму 63665,40 грн., від 14.03.2019 р. № 157 на загальну суму 18 720 грн., від 19.03.2019 р. № 207 на загальну суму 5 680 грн., від 19.03.2019 р. № 208 на загальну суму 14 496 грн., від 19.03.2019 р. № 205 на загальну суму 34 980 грн., від 19.03.2019 р. № 209 на загальну суму 31 262,40 грн., постачальником, згідно яких є ТОВ ПІІ "ІЗОТЕРМ-С", а одержувачем товару ТОВ "Волиньпрестижбуд", номенклатура товару - плити пінополістирольні, захисна та клейована суміш для пінополістирольних плит, грунтовка, склосітка, сітка з скловолокна, клей для газобетону. Загальна сума постачання товару 213 229, 50 грн.

Дані податкові накладні були оглянуті судом в судовому засіданні 04.11.2020 р.

Окрім того, апеляційний суд приймає до уваги наявну в матеріалах справи відповідь Державної податкової служби України Головного управління ДПС у Волинській області № 9088/10/03-20-55-04 від 17.03.2020 р. на запит Адвоката Юрковської О.Ю. від 12.03.2020р., зі змісту котрої вбачається, що згідно даних ІС "Податковий блок" та ЄРПН, станом на 17.03.2020 р. виписано та зареєстровано ТОВ ПІІ "ІЗОТЕРМ-С" податкові накладні за березень 2019 року в кількості 7 штук в адресу ТОВ "Волиньпрестижбуд" на загальну суму постачання 213 229, 50 грн., в т.ч. ПДВ 35 538, 25грн.

Зареєстровані податкові накладні від ТОВ ПІІ "ІЗОТЕРМ-С" включено до податкового кредиту ТОВ "Волиньпрестижбуд" у поданій податковій звітності, зокрема, у додатку 5 до податкової декларації з ПДВ за березень 2019 року: - № 9074467798 від 15.04.2019 р. на суму ПДВ 35 538, 25 грн.

Таким чином, з огляду на викладене, судом апеляційної інстанції з`ясовано, що дана господарська операція відображена у податкових зобов`язаннях і реєстрі виданих податкових накладних позивача та реєстрі отриманих податкових накладних відповідача. Відповідно, відповідачем був сформований, як покупцем, податковий кредит за фактом поставки товару.

Отже, даними обставинами справи підтверджується, що господарська операція із спірної поставки товару була відображена в податковому та бухгалтерському обліку позивача та відповідача.

Колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу на те, що до інших фактів, що підтверджують поставку та отримання товару відноситься відображення відповідачем (за первісним позовом) в податковій звітності сум, що відповідають видатковим накладним та визнання ним свого права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

При розгляді спору колегією суддів апеляційного суду встановлено, що отримавши товар, відповідач (покупець) зазначив про це у податковій звітності щодо податку на додану вартість та визначив своє право на формування податкового кредиту в обсязі поставок позивача.

При цьому, апеляційний суд приймає до уваги, що відповідачем (за первісним позовом) уточнюючі декларації щодо безпідставного нарахування податкового кредиту позивачем за даною господарською операцією згідно договору поставки до органу фіскальної служби не подавалися.

В матеріалах справи також відсутні належні та допустимі докази в розумінні ст. ст. 76,77 ГПК України щодо притягнення відповідачем (за первісним позовом) до відповідальності осіб за неправомірні дії щодо відображення в податковому та бухгалтерському обліку відповідача спірної поставки товару за договором поставки.

Окрім того, колегія суддів приймає до уваги, що наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363, затверджені Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні.

Відповідно до розділу 1 даних Правил передбачено, що товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Пунктом 11.1 Правил визначено, що основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил. Товарно-транспортна накладна може оформлюватись суб`єктом господарювання без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім`я, по батькові) перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які надають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.

Згідно п.п. 11.4, 11.6 Правил товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом). Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається перевізнику.

В матеріалах справи містяться товарно-транспортні накладні №394 від 14.03.2019 р. на суму 126811,10 грн. та № 453 від 19.03.2019 р. на суму 86 418,40 грн., відповідно до яких ТОВ ПІІ "ІЗОТЕРМ-С" - замовник, вантажовідправник; вантажоодержувач - ТОВ "Волиньпрестижбуд". Товар був прийнятий відповідальною особою вінтажоодержувача - ТОВ "Волиньпрестижбуд", про що свідчить підпис та печатка на товарно-транспортних накладних (т. 1. а. с. 24-25, 30-31).

Отже, оцінивши встановлені обставини справи да докази надані сторонами у їх сукупності, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про наявність договірних відносин між позивачем та відповідачем щодо поставки товару за договором № ДГ-П06693 від 01.03.2019 р. та виконання сторонами його умов, що підтверджується матеріалами справи.

З огляду на те, що відповідач (за первісним позовом) зобов`язання щодо оплати поставленого товару за договором № ДГ-П06693 від 01.03.2019 р. не виконав належним чином, на час розгляду справи відповідачем не надано доказів сплати вартості отриманого товару, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що позовні вимоги позивача в частині стягнення 130 418,40 грн. основного боргу підтверджені належними доказами та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Окрім того, щодо ненадання позивачем (за первісним позовом) відповідачу рахунків на оплату товару, то колегія суддів вказує, що за своєю природою рахунок є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти, ненадання рахунку на оплату не є відкладальною умовою в розумінні ст. 212 ЦК України та не є простроченням кредитора в розумінні ст. 613 ЦК України, а тому наявність або відсутність рахунку не звільняє відповідача від обов`язку сплатити поставлений йому товар.

Позивачем (за первісним позовом) заявлено до стягнення з відповідача 34 089,92 грн. пені, нарахованої за період з 20.04.2019 р. по 11.02.2020 р.

Згідно ч. 1 ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

Приписами ст. 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Так, в пункті 7.2. договору поставки №ДГ-П06693 від 01.03.2019 р. сторони визначили, що кожна із сторін, яка неналежно виконує свої зобов`язання (прострочення розрахунку та/або відвантаження товару) за цим договором, повинна сплатити на користь іншої сторони суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період заборгованості від простроченої до сплати суми заборгованості та/або не поставленої партії товару за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

За змістом положень ч. 4 та 6 ст. 231 ГК України, у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. Розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Сторони в п. 6.2. договору поставки №ДГ-П06693 від 01.03.2019р. визначили, що оплата партії товару здійснюється таким чином: - з 01 грудня по 31 березня - протягом 30 календарних днів з дати отримання партії товару, - з 01 квітня по 30 листопада - протягом 14 календарних днів з дати отримання партії товару згідно виписаних рахунків та/або видаткових накладних на розрахунковий рахунок постачальника або шляхом внесення грошових коштів в касу підприємства.

При цьому, суд засвідчує, що згідно ст. 251 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Згідно статті 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

У відповідності до ст. 254 ЦК України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Згідно ст. 255 ЦК України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. У разі, якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції.

Як встановлено судом, позивачем здійснено розрахунок суми пені без врахування обмежень, передбачених ч. 6 ст. 232 ГК України.

Відтак, суд першої інстанції, здійснивши перерахунок пені, з врахуванням вимог договору та ч. 6 ст. 232 ГК України та виходячи з періоду, зазначеного позивачем/відповідачем за зустрічним позовом в розрахунку пені (з 20.04.2019 р. по 11.02.2020 р.), встановив, що до стягнення з відповідача на користь позивача підлягатиме пеня в загальному розмірі 22 298,33 грн. з розрахунку:

- за отриманий по видатковим накладним № Ід-00000084 від 14.03.2019 р., № Із-00000174 від 14.03.2019 р., № Із-00000175 від 14.03.2019 р. товар позивач повинен був розрахуватись до 15.04.2019 р. (13.04.2019р.-вихідний день). Відтак, борг відповідача по накладним (з врахуванням проведеної 12.04.2019 р. часткової оплати на суму 82 811,10 грн.) складає 44 000 грн., а прострочення оплати отриманого товару у відповідача виникло саме з 16.04.2019 р. і позивач міг здійснювати нарахування пені за період з 16.04.2019 р. по 16.10.2019 р. Однак, виходячи з розрахунку позивача він здійснює нарахування пені починаючи з 20.04.2019 р., що є його правом і по 11.02.2020 р., що є неправомірним. Відтак, пеня підлягає нарахуванню на суму боргу в розмірі 44 000 грн. за період з 20.04.2019 р. по 16.10.2019 р. та становить 7 443,84 грн.

- за отриманий по видатковим накладним № Ід-00000107 від 19.03.2019 р., №Ід-00000108 від 19.03.2019 р., № Ід-00000214 від 19.03.2019 р., № Із-00000215 від 19.03.2019 р. товар позивач повинен був розрахуватись 18.04.2019 р. Однак, розрахунку не провів. Відтак, борг відповідача по накладним складає 86 418,40 грн., а прострочення оплати отриманого товару у відповідача виникло саме з 19.04.2019 р. і позивач міг здійснювати нарахування пені за період з 19.04.2019 р. по 19.10.2019 р. Однак, виходячи з розрахунку позивача він здійснює нарахування пені починаючи з 20.04.2019 р., що є його правом і по 11.02.2020 р., що є неправомірним. Отже, пеня підлягає нарахуванню на суму боргу в розмірі 86 418, 40 грн. за період з 20.04.2019 р. по 19.10.2019 р. та становить 14 854, 49 грн.

Відтак, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що у позові в частині стягнення з відповідача (за первісним позовом) 11 791, 59 грн. пені слід відмовити.

Позивачем (за первісним позовом) заявлено до стягнення з відповідача 769,47 грн. суми збитків, завданих інфляційними процесами за період з травня 2019 р. по грудень 2019 р. (включно), а також 3 193,14 грн. 3 % річних за період з 20.04.2019 р. по 11.02.2020 р.

Так, приписами статті 625 ЦК України передбачено розрахунок індексу інфляції не за окремі інтервали часу, а в цілому за весь період прострочення і якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - дефляція , то це не змінює його правової природи та не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення.

Встановлення компетентним органом (Кабінетом Міністрів України) механізму перемножування індексів інфляції за певний період для обрахування інфляційних збитків означає, що "вартість грошей з індексом інфляції за попередній період" є визначальною при індексації грошової суми за кожний наступний період. У математиці це називається "послідовність, утворена за певною закономірністю".

У судовій практиці часто виникають проблеми із застосуванням механізму розрахунку інфляційних збитків у випадку часткового помісячного погашення суми основного боргу. З огляду на таке Суд вважає за доцільне роз`яснити, що при зменшенні суми боргу у конкретному місяці "А" на певну суму (до прикладу 100 грн.) до уваги береться сума боргу на початок розрахункового періоду "Х", помножена на індекс інфляції у цьому місяці (до прикладу, "і-1"), і від зазначеного добутку необхідно віднімати суму погашення (100 грн.) Отже, у математичному викладі це можна відобразити такою формулою: "Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн. - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці).

А за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ( ЗБ відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, і від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).

У випадку, якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу, та ділиться на 100%.

Для відокремлення інфляційних збитків за певний період від основної заборгованості від остаточного розрахунку основного боргу з інфляційною складовою, проведеного із застосуванням такої послідовності, необхідно відняти основний борг, який залишився непогашеним на кінець розрахункового періоду.

Суд зазначає, що такий спосіб розрахунку інфляції за статтею 625 ЦК України з точки зору математичного підходу не є єдиним, але вбачається найбільш простим для застосування юристами.

Отже, при зменшенні суми боргу внаслідок часткового виконання зобов`язання боржником, сума погашення має відніматися не від суми основного боргу, який існував на початок розрахункового місяця, а від суми основного боргу, помноженої на індекс інфляції у цьому місяці (фактичної вартості грошей на кінець розрахункового місяця з урахуванням інфляційних процесів). А подальший розрахунок інфляційних збитків здійснюється з урахуванням саме проіндексованого залишку основного боргу за попередній місяць у тій же послідовності (шляхом перемножування на індекс інфляції за наступний місяць та віднімання конкретної суми погашення боргу у новому розрахунковому місяці). Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.06.2020 у справі № 905/21/19.

Перевіривши наданий позивачем (за зустрічним позовом) розрахунок інфляційних втрат, судом встановлено, що сума інфляційних втрат за травень 2019 р. з врахуванням суми боргу в розмірі 130418,8 грн. становить 912,93 грн. Здійснивши розрахунок суми інфляційних втрат із врахуванням залишку основного боргу (130 418,8 грн.) з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду (912,93 грн.) шляхом перемноження послідовно на індекси інфляції за весь період, заявленого позивачем, судом встановлено, що індекс інфляції відсутній. Тобто, обгрунтованим є нарахування інфляційних втрат з травня 2019 р. по грудень 2019 р. в розмірі 912, 93 грн.

Розглянувши первісні позовні вимоги в частині стягнення процентів річних, суми збитків, завданих інфляційними процесами, перевіривши методику та періоди їх нарахування, апеляційний суд вважає, що останні підставні, відповідають фактичним обставинам справи, а відтак підлягають до задоволення у визначених позивачем розмірах - 769,47 грн.

Стосовно вимоги відповідача/позивача за зустрічним позовом про визнання недійсним договору поставки № ДГ-П06693 від 01.03.2019р. з додатками: товарно-транспортною накладною № 453 від 19.03.2019 р., видатковими накладними № Ід-00000107 від 19.03.2019 р., №Ід-00000108 від 19.03.2019 р., № Ід-00000214 від 19.03.2019 р., № Із-00000215 від 19.03.2019 р. суд засвідчує, що оскільки суд за наслідками розгляду даної справи, прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача/відповідача за зустрічним позовом в частині стягнення з відповідача/позивача за зустрічним позовом заборгованості по договору № ДГ-П06693 від 01.03.2019 р., суд першої інстанції дійшов вірного висновку про безпідставність пред`явлених відповідачем/позивачем за зустрічним позовом до позивача/відповідача за зустрічним позовом вимог про визнання недійсним договору поставки № ДГ-П06693 від 01.03.2019 р. з додатками.

При цьому, також приймається до уваги, що в силу положень ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання правочину недійсним.

Згідно зі ст. ст. 202, 203 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

В силу приписів ч. 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Водночас, згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Разом із тим, статтею 237 ЦК України визначено, що представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Відповідно до статті 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.

Статтею 241 ЦК України визначено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.

Згідно пункту 3.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013р. №11, наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з`ясовувати пов`язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Суд констатує, що наданими до справи документами підтверджується факт вчинення спірного правочину і наступне його прийняття до виконання та схвалення. Зокрема, вчинення правочину між сторонами підтверджується наявністю не лише підписів на спірному договорі, але і наявністю відтисків печаток як юридичної особи позивача, так і відповідача.

У разі не підписання договору особою, зазначеною в ньому як сторона, за умови підтвердження цього факту належними доказами, при встановленні, що нею не вчинялись дії, спрямовані на виникнення відповідних правовідносин, такий договір за позовом цієї особи (або іншої заінтересованої особи) може бути визнаний недійсним у зв`язку з його невідповідністю до вимог частин 3 і 5 ст. 203 ЦК, а саме: волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Слід зауважити, що визнання договору недійсним згідно зі статтями 203, 215 ЦК у зв`язку з підписанням договору особою, яка не має на це повноважень, та відсутністю волевиявлення власника, а також у зв`язку з підписанням договору особою з перевищенням повноважень можливе лише у тому випадку, якщо власник у подальшому не схвалив такого правочину.

У процесі розгляду справи сторонами було надано ряд документів, що засвідчують наступне схвалення спірного договору поставки. Так, на виконання умов договору поставки №ДГ-П06693 від 01.03.2019 р. позивач/відповідач за зустрічним позовом-ТОВ "ІЗОТЕРМ-С" поставило відповідачу/позивачу за зустрічним позовом-ТОВ "Волиньпрестижбуд", а останній прийняв, товар на загальну суму 213 229,50грн., що стверджується видатковими накладними №Ід-00000084 від 14.03.2019р., №Із-00000174 від 14.03.2019р., №Із-00000175 від 14.03.2019р., №Ід-00000107 від 19.03.2019р., №Ід-00000108 від 19.03.2019р., №Ід-00000214 від 19.03.2019р., №Із-00000215 від 19.03.2019р. та товарно-транспортними накладними №394 від 14.03.2019р., №453 від 19.03.2019р., які підписано сторонами без зауважень та скріплено відтисками печаток господарюючих суб`єктів. Відповідно до вищевказаних видаткових накладних та товарно-транспортних накладних постачальник передав, а покупець прийняв товар на загальну суму 213 229,50грн. На останніх наявні підписи уповноважених представників та відтиски печаток господарюючих суб`єктів.

Крім того, в матеріалах справи наявне платіжне доручення № 238 від 12.04.2019 р. на суму 82 811,10 грн. з призначенням платежу "за будматеріали згідно накладних №175, 174, 84 від 14.03.2019р. у т.ч. ПДВ 20% 13 801,85 грн.", яким було частково оплачено, отриманий по видатковим накладним від 14.03.2019р., товар.

Усі наведені документи свідчать про те, що вони складені у процесі виконання сторонами договору поставки №ДГ-П06693 від 01.03.2019 р., який підписано сторонами та який містить відтиски печаток як юридичної особи позивача, так і відповідача. Інших договорів між сторонами не укладалося,що підтвердив в судовому засіданні апеляційного суду прнедставник апелянта. Таким чином, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що, як позивач, так і відповідач вчиняли дії, спрямовані на прийняття до виконання оспорюваного договору.

Умови, на яких договір укладається, мають істотне значення, оскільки від них залежать особливості договірних прав і обов`язків сторін договору, а також належне виконання зобов`язань. За загальним правилом істотними вважаються умови, які необхідні і достатні для укладення договору. Це випливає зі ст. 638 ЦК, згідно з якою договір вважається укладеним тільки тоді, коли між сторонами досягнуто згоди зі всіх істотних його умов. Це означає, що за відсутності хоча б однієї з таких умов договір не може вважатися укладеним. Водночас, якщо досягнуто згоди щодо істотних умов, то договір набирає чинності, навіть якщо не містить якихось інших умов.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків та, в разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Невідповідність правочину актам законодавства як підстава його недійсності, повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства; саме по собі відступлення сторонами від положення законодавства, регулювання їх іншим чином, не свідчить про суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Аналізуючи зміст договору поставки від 01.03.2019 р. № ДГ-П06693 на предмет закріплення в останньому обов`язкових умов договору купівлі-продажу суд засвідчує, що в розділі 1 договору сторонами визначено предмет договору - товар, а саме плити пінополістирольні, сухі будівельні суміші, склосітку армувальну, дюбель армуючий, плити пінополістирольні екструзійні, вироби з мінеральної вати (плити, рулони) та інші товари для системи утеплення. В розділі 2 договору сторони погодили якість товару, пакування та маркування, в розділі 3-умови прийому-передачі товару, в розділі 4 -умови та строки поставки, в розділах 5, 6 - ціну договору та порядок розрахунків, а в розділі 10 строк дії договору.

Отже, приймаючи до уваги дані правові норми, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем/позивачем за зустрічним позовом при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним не доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочинів недійсними. Доводи відповідача/позивача за зустрічним позовом, що висвітлені у позові, не знайшли свого підтвердження при дослідженні доказів та встановленні обставин справи.

З огляду на наведене, беручи до уваги ті обставини, що спірний договір поставки не суперечить положенням ст. ст. 203, 215 ЦК України, іншим вимогам чинного законодавства, містить всі істотні умови встановленні законодавством для даного виду правочину, зважаючи на підтвердженість фактів прийняття до виконання та вчинення дій щодо схвалення сторонами спірного правочину, виходячи з положень законодавства України, матеріалів та обставин справи, у даному випадку відсутні підстави для визнання недійсним договору поставки № ДГ-П06693 від 01.03.2019 р. з додатками.

Позивач (за первісним позовом) просить суд стягнути з відповідача понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000 грн.

У відповідності до ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті першій Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно зі статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Частина 1 ст. 123 ГПК України встановлює, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно з частиною 2 статті 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною третьою ст. 126 ГПК України встановлено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 ГПК України).

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).

При цьому ч. 8 ст. 129 ГПК України встановлює, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

В підтвердження надання адвокатом Юрковською Ольгою Юріївною (ордер серія АС №1002162 від 12.08.2020 р., посвідчення адвоката №1161 від 30.08.2019 р., свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю Серія ВЛ №1161 від 30.08.2019р.) товариству з обмеженою відповідальністю - підприємство з іноземною інвестицією "ІЗОТЕРМ-С" послуг з професійної правничої допомоги в суді під час розгляду справи № 903/130/20 позивачем надано: копії договору про надання правової допомоги від 10.02.2020р., акту виконаних робіт від 12.02.2020 р. до договору про надання правової допомоги та платіжне доручення №10463 від 14.02.2020 р. на суму 8 000 грн. з призначенням платежу: "За послуги зг. рах. № 0008 від 11.02.2020 без ПДВ".

Дослідивши надані позивачем докази, суд бере до уваги, що 10.02.2020 р. між Адвокатом Юрковською Ольгою Юріївною (ордер серія АС №1002162 від 12.08.2020 р., посвідчення адвоката №1161 від 30.08.2019р., Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю Серія ВЛ №1161 від 30.08.2019р.) та Товариством з обмеженою відповідальністю - підприємство з іноземною інвестицією "ІЗОТЕРМ-С" було укладено договір про надання правової допомоги, згідно умов п. п. 1.1., 2.1.4. котрого замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов`язання виконувати від імені замовника наступні юридичні дії, а саме: підготовка позовної заяви та документів, що до неї додаються та стягнення заборгованості із контрагента ТОВ "Волиньпрестижбуд" та вчинення інших дій, пов`язаних із стягненням заборгованості в судовому порядку. Замовник зобов`язаний оплатити надані йому за даним договором юридичні послуги в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені даним договором та компенсувати витрати понесені в силу виконання доручення.

Оплата послуг виконавця за даним договором визначається за домовленістю сторін та встановлюється в додатку до даного договору (в рахунку-фактурі, акті наданих послуг) (п. 3.1. договору).

Згідно Акту виконаних робіт від 12.02.2020 р. до договору про надання правової допомоги від 10.02.2020р., підписаного сторонами, загальна вартість наданих послуг складає 8 000 грн. та включає в себе: попередню консультацію щодо характеру спірних правовідносин, збирання доказів, вивчення та правовий аналіз матеріалів справи, нарахування штрафних санкцій, підготовку позовної заяви про стягнення заборгованості з ТОВ "Волиньпрестижбуд" до Господарського суду Волинської області.

Згідно платіжного доручення № 10463 від 14.02.2020 р. товариство з обмеженою відповідальністю - підприємство з іноземною інвестицією "ІЗОТЕРМ-С" здійснило оплату адвокату Юрковській О.Ю. наданих послуг в розмірі 8 000 грн. з призначенням платежу: "За послуги зг.рах. № 0008 від 11.02.2020 без ПДВ".

Враховуючи вказане, позивачем згідно з вимогами ст. 74 ГПК України було доведено понесення ним витрат в розмірі 8 000 грн. на надання адвокатом Юрковською О.Ю. послуг з професійної правничої допомоги. Розмір витрат на професійну правничу допомогу позивача не був заперечений відповідачем/позивачем за зустрічним позовом, як це передбачено положеннями ч. ч. 5, 6 ст. 126 ГПК України.

Враховуючи викладене, надані позивачем/відповідачем за зустрічним позовом документи в їх сукупності є достатніми доказами на підтвердження наявності підстав для відшкодування за рахунок відповідача/позивача за зустрічним позовом витрат позивача на професійну правничу допомогу, оскільки розмір понесених позивачем/відповідачем за зустрічним позовом витрат доведений, документально обґрунтований та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат.

Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що в рішенні ЄСПЛ "Кузнєцов та інші проти Росії" від 11.01.2007 р., аналізуючи право особи на справедливий розгляд її справи відповідно до статті 6 Конвенції, зазначено, що обов`язок національних судів щодо викладу мотивів своїх рішень полягає не тільки у зазначенні підстав, на яких такі рішення ґрунтуються, але й у демонстрації справедливого та однакового підходу до заслуховування сторін.

ЄСПЛ у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. ЄСПЛ зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення ЄСПЛ у справі "Трофимчук проти України").

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції належно виконав свій обов`язок щодо мотивації прийнятого ним рішення у даній справі та дійшов правильного висновку про наявність підстав для часткового задоволення первісного позову та відмови в задоволенні зустрічного позову.

Посилання скаржника суд вважає такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в апеляційні скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 276 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, Північно-західний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення Господарського суду Волинської області від 10.09.2020 р. у справі № 903/130/20 необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньпрестижбуд" - без задоволення.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника згідно ст.129, 282 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 ГПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньпрестижбуд" на рішення Господарського суду Волинської області від 10.09.2020 р. у справі № 903/130/20 - залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення до Верховного Суду, відповідно до ст. ст. 287-291 ГПК України.

3. Справу повернути до Господарського суду Волинської області.

Повний текст постанови складено 09 листопада 2020 р.

Головуючий суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Петухов М.Г.

Суддя Гудак А.В.