Постанова

від 10.09.2020 по справі 152/909/18

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 152/909/18

Провадження № 22-ц/801/21/2020

Категорія: 8

Головуючий у суді 1-ї інстанції Войнаровський І. В.

Доповідач:Панасюк О. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2020 рокуСправа № 152/909/18м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Панасюка О. С. (суддя - доповідач),

суддів Шемети Т. М., Якименко М. М.,

з участю секретаря судового засідання Куленко О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Агрофірми Хлібороб у формі товариства з обмеженою відповідальністю, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, відділ у Шаргородському районі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, про визнання договорів оренди землі недійсними та скасування державної реєстрації права оренди земельних ділянок, за апеляційною скаргою Агрофірми Хлібороб у формі товариства з обмеженою відповідальністю на рішення Шаргородського районного суду Вінницької області у складі судді Войнаровського І. В. від 09 вересня 2019 року (дата складання повного тексту рішення 13 вересня 2019 року), -

в с т а н о в и в:

25 червня 2018 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , кожен окремо, звернулися до суду із позовом до приватного підприємства Агрофірма Відродження (далі - ПП Агрофірма Відродження ) про визнання договорів оренди землі недійсними та скасування державної реєстрації права оренди земельних ділянок, за яким просили:

-визнати недійсним договір оренди землі, укладений між ОСОБА_1 та ПП Агрофірма Відродження на земельну ділянку, кадастровий номер 0525384800:01:003:0020, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Лозівської сільської ради Шаргородського району Вінницької області, загальною площею 1,4369 га, право оренди якої зареєстровано в Державному земельному кадастрі 20 квітня 2007 року. Скасувати державну реєстрацію права оренди цієї земельної ділянки;

-визнати недійсним договір оренди землі, укладений між ОСОБА_2 та ПП Агрофірма Відродження на земельну ділянку, кадастровий номер 0525384800:01:003:0015, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Лозівської сільської ради Шаргородського району Вінницької області, загальною площею 1,6532 га, право оренди зареєстровано в Державному земельному кадастрі 20 квітня 2007 року. Скасувати державну реєстрацію права оренди цієї земельної ділянки;

-визнати недійсним договір оренди землі, укладений між ОСОБА_3 та ПП Агрофірма Відродження на земельну ділянку, кадастровий номер 0525384800:01:003:0019, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Лозівської сільської ради Шаргородського району Вінницької області, загальною площею 1,4419 га, право оренди зареєстровано в Державному земельному кадастрі 20 квітня 2007 року. Скасувати державну реєстрацію права оренди цієї земельної ділянки.

Позовні заяви мотивовані тим, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є власниками зазначених земельних ділянок. В 2007 році іноземний інвестор Mr. Peter Thomson, який володів 5 % акцій компанії Українські аграрні інвестиції , обіцяв позивачам значні прибутки за користування їхніми земельними ділянками без укладення договорів оренди. Протягом майже десяти років позивачі отримували незначні кошти або сільськогосподарську продукцію, на їхню думку, від іноземного інвестора, проте влітку 2015 року довідались, що орендарем їх земельних ділянок є ПП Агрофірма Відродження , договорів оренди з яким вони не укладали.

Ухвалою Шаргородського районного суду Вінницької області від 16 січня 2019 року цивільні справи за позовними заявами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 об`єднані в одне провадження.

09 вересня 2019 року рішенням Шаргородського районного суду Вінницької області позов задоволено:

-визнано недійсним договір оренди землі, укладений між ОСОБА_1 та ПП Агрофірма Відродження на земельну ділянку, загальною площею 1,4369 га, право оренди зареєстровано в Державному земельному кадастрі 20 квітня 2007 року, кадастровий номер 0525384800:01:003:0020;

-скасована державна реєстрація права оренди земельної ділянки, кадастровий номер 0525384800:01:003:0020, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 1,4369 га, що розташована на території Лозівської сільської ради Шаргородського району Вінницької області, зареєстрованого у Державному земельному кадастрі 20 квітня 2007 року;

-визнано недійсним договір оренди землі укладений між ОСОБА_2 та ПП Агрофірма Відродження на земельну ділянку, загальною площею 1,6532 га, право оренди зареєстровано в Державному земельному кадастрі 20 квітня 2007 року, кадастровий номер 0525384800:01:003:0015;

-скасована державна реєстрація права оренди земельної ділянки, кадастровий номер 0525384800:01:003:0015, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 1,6532 га, що знаходиться на території Лозівської сільської ради Шаргородського району Вінницької області, зареєстрованого у Державному земельному кадастрі 20 квітня 2007 року;

-визнано недійсним договір оренди землі укладений між ОСОБА_3 та ПП Агрофірма Відродження на земельну ділянку, загальною площею 1,4419 га, право оренди зареєстровано в Державному земельному кадастрі 20 квітня 2007 року, кадастровий номер 0525384800:01:003:0019;

-скасована державна реєстрація права оренди земельної ділянки, кадастровий номер 0525384800:01:003:0019, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 1,4419 га, що знаходиться на території Лозівської сільської ради Шаргородського району Вінницької області, зареєстрованого у Державному земельному кадастрі 20 квітня 2007 року.

Додатковим рішенням цього суду від 26 вересня 2019 року вирішено питання про судові витрати у справі, зокрема, стягнуто з ПП Агрофірма Відродження на користь ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 по 1409 грн 60 к. у відшкодування судового збору; 3000 грн 00 к. витрат на професійну правничу допомогу; 3925 грн 00 к. витрат, пов`язаних із залученням експерта, кожному; стягнуто з ПП Агрофірма Відродження на користь ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно витрати, пов`язані з переїздом до іншого населеного пункту, в розмірі 843 грн 89 к.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що експертним висновком підтверджено, що підпис в кожному з оспорюваних договорів оренди виконані не ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , а іншими особами, а відтак ці договори є недійсними через відсутність вільного волевиявлення позивачів на їх укладення.

Відмовляючи у застосуванні наслідків спливу позовної давності, про застосування якої заявило ПП Агрофірма Відродження , суд послався на відсутність доказів, які б спростовували твердження позивачів про те, що про існування договорів оренди вони довідались лише в липні 2015 року, акти приймання-передачі земельних ділянок судом не досліджувались, клопотання про їх дослідження представник відповідача не заявляв.

В апеляційній скарзі ПП Агрофірма Відродження , посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, просило скасувати це рішення та постановити нове - про відмову у позові.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилалось на те, що суд першої інстанції не дав належної оцінки доказам систематичного протягом 2007 - 2017 років отримання орендної плати позивачами, акту підтвердження особи орендодавця ОСОБА_1 від 05 вересня 2013 року, якими підтверджується вільне волевиявлення кожного з позивачів на укладення договорів оренди землі з ПП Агрофірма Відродження . Висновок суду про відсутність доказів щодо обізнаності позивачів про наявність відповідних договорів оренди землі не відповідає дійсності, тому що на виконання ухвали суду від 16 січня 2019 року відповідачем були надані оригінали усіх документів щодо оренди земльних ділянок позивачів, зокрема й акти приймання-передачі земельних ділянок від 20 квітня 2007 року .

Представник позивачів - адвокат Драченко В. В. подав відзив на апеляційну скаргу, за яким просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, як таке, що ухвалене з дотриманням норм процесуального та матеріального права відповідно до встановлених судом обставин справи .

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 29 листопада 2019 року залучено Агрофірму Хлібороб у формі товариства з обмеженою відповідальністю у якості правонаступника ПП Агрофірма Відродження .

Ухвалою від 13 лютого 2020 року апеляційне провадження у справі було зупинене до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 145/2047/16-ц.

20 серпня 2020 року провадження у справі поновлене.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги апеляційний суд прийшов до висновку, що вона підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

Частинами першою - четвертою статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За змістом статті 374 ЦПК України апеляційний суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення або змінює рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з порушенням норм матеріального і процесуального права (стаття 376 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права; судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цим вимогам рішення суду першої інстанції відповідає не повністю з огляду на таке.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є власниками земельних ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованих на території Лозівської сільської ради Шаргородського району Вінницької області, з кадастровими номерами, відповідно, 0525384800:01:003:0020, площею 1,4369 га, 0525384800:01:003:0015, площею 1,6532 га, 0525384800:01:003:0019, площею 1,4419 га.

20 квітня 2007 року Шаргородським районним відділом Вінницької області регіональної філії ДП Центр ДЗК при Державному Комітеті України по земельним ресурсах здійснено державну реєстрацію договорів оренди цих земельних ділянок від 23 лютого 2007 року з ПП Агрофірма Відродження строком на 20 років.

Згідно з висновком судово-технічної та почеркознавчої експертизи за №2707/2708/2709/2745/2746/2747/2748/2749/2750/19-21 від 14 червня 2019 року підписи від імені ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в договорах оренди землі з ПП Агрофірма Відродження , зареєстрованих у Держгеокадастрі 20 квітня 2007 року в розділі Реквізити сторін в графі Орендодавець , виконані не самими ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а іншою особою (особами).

Велика Палата Верховного Суду у справі №145/2047/16-ц від 16 червня 2020 року відступила від висновку, висловленого у Постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15 та констатувала, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено) не підлягає визнанню недійсним.

У відповідності до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З урахуванням правової позиції, викладеної в Постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 145/2047/16-ц від 16 червня 2020 року, в якій здійснено відступ від правової позиції Верховного Суду України, викладеної в Постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15, у відповідності до якої суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , апеляційний суд вважає за необхідне вийти за межі доводів апеляційної скарги та зазначити наступне.

Як передбачено частиною першою статті 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно з частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Статтею 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229 - 233 ЦК України йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

Однак, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, в даному випадку підписання договорів оренди землі, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

Згідно з частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до загальних вимог письмової форми правочину, останній вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, а також правочин вважається вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (стаття 207 ЦК України).

Наявність підпису є невід`ємною складовою та реквізитом письмової форми договору, має підтверджувати наміри, волевиявлення учасників правочину і, водночас, забезпечувати їхню ідентифікацію.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

У відповідності до частини першої статті 14 Закону України Про оренду землі (у редакції, чинній на дату, зазначену в спірному договорі) договір оренди землі укладається в письмовій форм.

Частини 1, 2 статті 15 Закону України Про оренду землі визначають істотні умови договору оренди землі. Якщо у договорі оренди землі відсутня одна з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушені вимоги статей 4 - 6, 11, 17, 19 цього Закону, то це є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

У справі, що розглядається ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулись з вимогою про визнання недійсними договорів оренди землі, посилаюсь на те, що вони цих договорів не підписували та не погоджували їх умови, не давали доручення на її підписання будь-кому.

Суд першої інстанції повно та на підставі всебічно досліджених доказів встановив обставини справи, за якими спірні договори позивачі не підписували та, відповідно, істотних умов договорів оренди землі не погоджували.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими.

У Постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №145/2047/16-ц від 16 червня 2020 року констатовано, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним.

Враховуючи підстави позову, наведені позивачами у позовних заявах, а також заперечення відповідача, зайняття земельної ділянки фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку.

Тож, апеляційний суд зауважує, що у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивачі як власники земельних ділянок, вважають порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним їм майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.

Тому апеляційний суд прийшов до висновку, що в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів оренди землі рішення суду першої інстанції необхідно скасувати і у позові в цій частині відмовити саме з підстав обрання позивачами неефективного способу захисту, а не з підстав спливу позовної давності.

Разом з тим слід наголосити, що відмова у задоволенні позову через обрання неефективного (неналежного) способу захисту не позбавляє позивача права заявити негаторний позов про повернення земельної ділянки.

Такий висновок апеляційного суду зроблено з урахуванням позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (п. 7.28).

Стосовно позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про скасування державної реєстрації договорів оренди землі апеляційний суд вважає за необхідне зазначити таке.

Задовольняючи позов в цій частині, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки договори оренди землі підлягають визнанню недійсними, то це є підставою для скасування їх державної реєстрації (зареєстрованого на їх підставі права оренди).

Проте, з урахуванням вищевикладених висновків про те, що оспорювані договори оренди землі є неукладеними, не можна також погодитись із мотивувальною частиною рішення суду першої інстанції в цій частині позовних вимог.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державна реєстрація прав проводиться на підставі договорів, укладених у порядку, встановленому законом.

Статтею 18 закону України Про оренду землі установлено, що договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації. Зазначена норма виключає можливість укладення договору шляхом вчинення конклюдентних (таких, що свідчать про волевиявлення особи щодо укладення договору) дій, бо такий договір не може бути зареєстрований (п. 7.39 мотивувальної частини постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц).

В справі що розглядається апеляційний суд, з урахуванням позиції Великої Палати Верховного Суду, дійшов висновку, що договори оренди землі від 23 лютого 2007 року є неукладеними, тобто такими, що не відбулися, тому право оренди за ними не може бути зареєстроване, оскільки, як зазначено вище, державній реєстрації підлягають лише права, які виникли з укладених договорів. Отже, саме це є підставою для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про скасування державної реєстрації права оренди їх земельних ділянок ПП Агрофірма Відродження .

З огляду на те, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність скасування державної реєстрації речового права, з метою недопущення надмірного формалізму, апеляційний суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції у цій частині позовних вимог необхідно змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 382, 384, 389 ЦПК України апеляційний суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу Агрофірми Хлібороб у формі товариства з обмеженою відповідальністю задовольнити частково.

Рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 09 вересня 2019 року в частині позовних вимог:

- ОСОБА_1 про визнання недійсним договору оренди землі, укладеного між ним та Приватним підприємством Агрофірма Відродження на земельну ділянку з кадастровим номером 0525384800:01:003:0020, загальною площею 1,4369 га, зареєстрованого в Державному земельному кадастрі 20 квітня 2007 року;

- ОСОБА_2 про визнання недійсним договору оренди землі, укладеного між нею та Приватним підприємством Агрофірма Відродження на земельну ділянку з кадастровим номером 0525384800:01:003:0015, загальною площею 1,6532 га, зареєстрованого в Державному земельному кадастрі 20 квітня 2007 року;

- ОСОБА_3 про визнання недійсним договору оренди землі, укладеного між нею та Приватним підприємством Агрофірма Відродження на земельну ділянку з кадастровим номером 0525384800:01:003:0019, загальною площею 1,4419 га, зареєстрованого в Державному земельному кадастрі 20 квітня 2007 року,

скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення - про відмову у позові.

В частині позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про скасування державної реєстрації договорів оренди землі, щодо відповідно:

- земельної ділянки з кадастровим номером 0525384800:01:003:0020, площею 1,4369 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Лозівської сільської ради Шаргородського району Вінницької області, зареєстрованого у Державному земельному кадастрі 20 квітня 2007 року;

- земельної ділянки з кадастровим номером 0525384800:01:003:0015, площею 1,6532 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Лозівської сільської ради Шаргородського району Вінницької області, зареєстрованого у Державному земельному кадастрі 20 квітня 2007 року;

- земельної ділянки з кадастровим номером 0525384800:01:003:0019, площею 1,4419 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Лозівської сільської ради Шаргородського району Вінницької області, зареєстрованого у Державному земельному кадастрі 20 квітня 2007 року,

змінити, виклавши мотивувальну частину рішення у редакції цієї постанови.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

(Повний текст судового рішення складено 15 вересня 2020 року)

Головуючий О. С. Панасюк

Судді: Т. М. Шемета

М. М. Якименко