Постанова

від 14.09.2020 по справі 922/1258/20

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" вересня 2020 р. Справа № 922/1258/20

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Сіверін В.І. , суддя Слободін М.М. , суддя Терещенко О.І.

за участю секретаря судового засідання Новікової Ю.В.

за участю представників:

позивача: без участі представника;

відповідача: не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" (вх. №1948 Х/1) на рішення господарського суду Харківської області від 06.07.2020 ухвалене у приміщенні вказаного суду суддею Рильовою В.В., повний текст якого складено 13.07.2020 у справі

за позовом Фізичної особи-підприємця Партола Сергія Миколайовича, Харківська область, Валківський район, село Мізяки,

до Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" м. Київ в особі Харківської філії Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу", Харківська область, Валківський район, село Золочівське,

про стягнення 56 361,77 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

Фізична особа-підприємець Партола Сергій Миколайович звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" в особі Харківської філії Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" про стягнення суми основного боргу за договором від 18.05.2017 № 367-19/2017-ПС про надання послуг в розмірі 42000,00 грн., штрафних санкцій в розмірі 4200,00 грн., в порядку частини другої статті 231 ГК України (пеня в розмірі 1260,00 грн. та штраф в розмірі 2940,00 грн.), 3% річних в розмірі 3126,77 грн. та інфляційних збитків в розмірі 7035,00 грн., що разом складає 56361,77 грн.

В обґрунтування позову вказує на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором про надання послуг від 18.05.2017 №367-19/2017-ПС в частині своєчасного розрахунку за виконанні сільськогосподарські послуги (агротехнічні роботи), що стало підставою для нарахування пені, 3% річних, штрафу та інфляційних.

Рішенням господарського суду Харківської області від 06.07.2020 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" в особі Харківської філії Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" на користь Фізичної особи-підприємця Партола Сергія Миколайовича суму основного боргу за договором № 367-19/2017-ПС про надання послуг від 18 травня 2017 року в розмірі 42000,00 грн., три проценти річних в розмірі 3126,77 грн., інфляційні збитки в розмірі 7035,00 грн. та витрати зі сплати судового збору в розмірі 2102,00 грн. В задоволенні позову в частині стягнення штрафних санкцій в розмірі 4200,00 грн. - відмовлено.

Відповідач із даним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження, а також просить це рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що у підприємства відповідача відсутні оригінали документів, які були додані до позовної заяви, у тому числі і договір №367-19/2017-ПС від 18.05.2017, також Харківській філії ДП "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" не надавався дозвіл на укладання спірної угоди та відсутні повноваження директора цієї філії на її підписання. Крім того, Державне підприємство "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" заявляло клопотання до місцевого суду про витребування оригіналів документів доданих до позовної заяви, але місцевий суд залишив дане клопотання без розгляду та задоволення. Отже, за висновком відповідача, місцевий господарський суд допустив прийняття рішення з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи.

Звертає увагу, що відповідачем в господарських справах може бути тільки юридична особа, а не філія.

Крім того, стверджує, що місцевий господарський суд не застосував строки спеціальної позовної давності до позовних вимог позивача, тим самим порушив норми матеріального права - ст.ст.256, 257 ЦК України.

Від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому ФОП Партола С.М. проти доводів і вимог апеляційної скарги заперечує з підстав викладених у відзиві, просить рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Свої заперечення обґрунтовує тим, що станом на 27.08.2020 керівником Харківської філії Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" є Алексєєнко Д.В., який уклав спірний договір з боку замовника, при цьому дана особа як керівник зазначеної філії підприємства відповідача повинен був достеменно знати про обмеження, які могли існувати для керівника, поряд з цим, відповідач знаючи про виконані позивачем роботи за договором не провів розрахунків з позивачем.

Звертає увагу на те, що Державне підприємство "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" м. Київ в особі Харківської філії Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" є належним відповідачем у справі.

Представники позивача і відповідача в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлялися належним чином.

Від відповідача надійшло клопотання, яким просить не проводити слухання справи №922/1258/20 без представника відповідача та відкласти її розгляд на більш пізніший термін, до закінчення строку дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню короновірусної хвороби (COVID-19).

Розглянувши клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, колегія суддів зазначає таке.

Відкладення розгляду справи є правом суду, основною передумовою для чого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Між тим, постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 року №392, з 01.06.2020 року послаблено протиепідемічні заходи та, зокрема, дозволено перевезення пасажирів залізничним транспортом в усіх видах внутрішнього сполучення (приміському, міському, регіональному та дальньому) між регіонами; міжобласні пасажирські перевезення автомобільним транспортом між регіонами.

А тому, беручи до уваги те, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів в розумінні ст. ст. 77-79 ГПК України неможливості прибуття представника в судове засідання 14.09.2020 року, а також те, що на день розгляду скарги відновлено перевезення пасажирів залізничним транспортом, в тому числі, між регіонами та міжобласне пасажирське перевезення автомобільним транспортом; явка представників сторін у судове засідання обов`язковою не визнавалась; інших документів та пояснень, ніж ті, що містяться в матеріалах справи, відповідачем не надано, підстав для відкладення розгляду справи не має.

Отже, в задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи слід відмовити, оскільки інших обставин, які б вказували на існування об`єктивних перешкод для розгляду справи, відповідачем не наведено та судом не встановлено.

Від представника позивача надійшла заява, якою підтримано відзив на апеляційну скаргу. Просить апеляційну скаргу розглядати без участі представника позивача.

Частиною 1 статті 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) ратифікована Верховною Радою України 17 липня 1997 p. і набула чинності в Україні 11 вересня 1997 p.

З прийняттям у 2006 році Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Частиною 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України передбачено застосування судом Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003 року, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

"Розумність" строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі "G. B. проти Франції"), тощо. Отже, поняття "розумний строк" є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду цивільної справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

З огляду на викладене та зважаючи, що на думку суду обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів достатніх для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, а також те, що судом сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, ознайомитись із матеріалами справи, зняти з них копії, надати нові докази тощо), позиція апелянта стосовно оскаржуваного рішення достатньо повно викладена в апеляційній скарзі, подальше відкладення розгляду справи суперечитиме вищезгаданому принципу розгляду справи впродовж розумного строку.

Згідно зі статтею 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі і відзиві доводи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу у межах доводів та вимог апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, колегія суддів зазначає наступне.

Як свідчать матеріали справи та було правильно встановлено господарським судом першої інстанції, 18 травня 2017 року між Державним підприємством "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" в особі в.о. директора Харківської філії Алексєєнком Дмитром Валерійовичем, (замовник), та фізичною особою-підприємцем Партола С.М., (виконавець), укладено Договір № 367-19/2017-ПС про надання послуг (договір), предметом якого є послуги виконавця про дискування, посів і обприскування на Куп`янський СДС, які виконуються технікою виконавця на основі впровадження прогресивних енергозберігаючих технологій з використанням високопродуктивної вітчизняної та іноземної техніки. Виконавець виконує роботи з використанням власних паливно-мастильних матеріалів на площі 80 га (п.п. 1.1-1.2 договору).

Згідно з п. 2.1. вартість послуг виконавця складає: дискування - 630 грн/га, площа 25 га; посів - 325 грн/га, площа 50 га; обприскування - 200 грн/га, площа 50 га.

Загальна сума цього договору складається, виходячи з обсягів фактично наданих послуг та їх вартості, визначеної в п. 2.1 цього договору, але не може перевищувати 42000,00 грн. Розрахунки між сторонами здійснюються на підставі підписаних актів прийому- передачі наданих послуг (п. 2.2-2.3 договору).

Розрахунки між сторонами за цим договором здійснюються у грошовій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок виконавця. Розрахунки можуть також здійснюватися, будь-яким іншим способом, який не суперечить чинному законодавству (п. 2.4. договору).

Згідно з пунктом 2.5. договору замовник повинен провести розрахунки за надані послуги до 1 жовтня 2017 року.

Між сторонами підписано акт виконаних робіт про надання сільськогосподарських послуг по договору № 367-19/2017-ПС від 18.05.2020 на загальну суму 42000,00 грн. При цьому, замовником погоджено, що роботи виконані якісно і в обмовлені строки.

Поряд з цим, за твердженням позивача, оплату за фактично надані ФОП Партола С.М. послуги за договором № 367-19/2017-ПС відповідачем проведено не було. Наявність у відповідача заборгованості в сумі 42000,00 грн., на думку позивача, підтверджується також складеним та підписаним сторонами актом звірки взаємних розрахунків станом за період 18.05.2017 - 24.03.2020 (сальдо кінцеве - 42000,00 грн.).

З метою досудового врегулювання спору позивачем направлено на адресу відповідача претензію від 24.03.2020, з вимогою провести розрахунок за надані послуги.

Проте, дана претензія залишена без відповіді та без задоволення.

ФОП Партола С.М. звернувся з позовом до господарського суду Харківської області, в якому просив стягнути з відповідача заборгованість за договором № 367-19/2017-ПС про надання послуг від 18 травня 2017 року у сумі 42000,00 грн. Окрім цього, внаслідок прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання позивачем також нараховано та заявлено до стягнення штрафні санкції, в порядку частини другої статті 231 Господарського кодексу України, в розмірі 4200,00 грн., з яких: пеня - 1260,00 грн. та штраф - 2940,00 грн.), 3% річних в розмірі 3126,77 грн. та інфляційні збитки в розмірі 7035,00 грн.

Місцевий господарський суд, частково задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що факт виконання позивачем умов договору № 367-19/2017-ПС та надання послуг на суму 42000,00 грн., у даному випадку, підтверджується актом виконаних робіт про надання сільськогосподарських послуг від 31.05.2017, який є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 даного Закону, а отже позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в розмірі 42000,00 грн. підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами та підлягають задоволенню. Господарський суд першої інстанції зазначив, що стягнення з відповідача трьох процентів річних в розмірі 3126,77 грн. та інфляційних втрат в розмірі 7035,00 грн. є арифметично вірним і також підлягає задоволенню.

Крім того, місцевий господарський суд вказував, що оскільки у даному спорі відповідачем - державним підприємством порушено грошове зобов`язання (не проведено розрахунок за надані позивачем послуги), то відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені в розмірі 1260,00 грн. та штрафу в розмірі 2940,00 грн., в порядку частини другої статті 231 ГК України.

Державне підприємство "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" з оскаржуваним рішенням господарського суду Харківської області не погодилося і звернулося до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою з підстав викладених вище.

Вирішуючи питання про наявність або відсутність правових підстав для задоволення вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

За загальними положеннями цивільного законодавства цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (стаття 11 Цивільного кодексу України). Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. При цьому, стаття 12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

У відповідності зі статтею 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України), зі змістом якої кореспондуються і приписи статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконати її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 ГК України).

Частиною третьою статті 509 ЦК України встановлено, що зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до статті 193 ГК України та статті 526 ЦК України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Крім того, за змістом статті 193 ГК України не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом. Аналогічні застереження містить стаття 525 ЦК України.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (частина перша статті 193 ГК України).

Як вірно встановлено судом першої інстанції, укладений між Державним підприємством "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" в особі Харківської філії та ФОП Партола С.М. Договір № 367-19/2017-ПС за своєю правовою природою є договором про надання послуг, регулювання якого здійснюється главою 63 Цивільного кодексу України.

Відповідно до приписів статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно частини першої статті 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Частиною першою статті 530 ЦК України також встановлено: якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Крім того, згідно приписів статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У апеляційній скарзі Державне підприємство "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" зазначило, що у Підприємства відсутні оригінали документів які були додані до позовної заяви, а судом першої інстанції залишено без розгляду та задоволення клопотання відповідача про витребування даних документів. Харківській філії ДП "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" не надавався дозвіл на укладання спірної угоди та відсутні повноваження директора Харківської філії на її підписання. Крім того, на переконання Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" відповідачем в господарських справах може бути тільки юридична особа, а не філія.

Колегія суддів зазначає, що згідно з частинною третьої статті 29 Господарського процесуального кодексу України позови у спорах, що виникають з діяльності філії або представництва юридичної особи, а також відокремленого підрозділу органу державної влади без статусу юридичної особи, можуть пред`являтися також за їх місцезнаходженням.

Згідно статті 95 Цивільного кодексу України, філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.

Отже, відповідно до чинного законодавства юридичні особи для здійснення своїх функцій мають право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами. Коло повноважень відокремленого підрозділу юридичної особи стосовно здійснення у господарському суді повноваження сторони у справі від імені цієї особи визначається установчими документами останньої, положенням про відокремлений підрозділ, яке затверджено юридичною особою, або довіреністю, виданою нею ж у встановленому порядку керівникові цього підрозділу.

Стороною у даній справі є юридична особа - Державне підприємство "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу", від імені якої діє відокремлений підрозділ - Харківська філія Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу", і рішення приймається саме стосовно підприємства чи організації - юридичної особи, але в особі її відокремленого підрозділу.

Відповідно до статті 92 ЦК України, орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов`язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.

Як вірно встановлено господарським судом першої інстанції, в пункті 4.1.1. Положення про Харківську філію Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу", затвердженого Наказом ДП "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" 03.01.2012 за № 21 та погодженого першим заступником Міністра аграрної політики та продовольства України, зазначено, що філія має право: самостійно від імені Підприємства укладати з юридичними та фізичними особами України угоди, у тому числі купівлі-продажу, доручення, схову, позики, лізингу, здійснювати інші угоди, передбачені законодавством, з урахуванням обмежень, викладених у цьому Положенні.

Відповідно до пункту 4.2 Філія не має права: відчужувати самостійно основні засоби, нерухоме майно, транспортні засоби; випускати облігації, векселі; видавати майнові гарантії третім особам, забезпечені майном Підприємства.

Згідно пункту 5.2.3. філія зобов`язана направляти Підприємству не пізніше, ніж через п`ять днів після укладення договори (зміни та додатки до них), які підписані директором Філії від імені Підприємства. Директор Філії несе персональну відповідальність перед Підприємством за повне, своєчасне і якісне виконання покладених на Філію та нього особисто завдань і повноважень, (пункт 7.3. Положення).

На даний час керівником Харківської філії Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" є Алексєєнко Д.В., який і укладав Договір.

Крім того, факт виконання позивачем умов Договору № 367-19/2017-ПС та надання послуг на суму 42000,00 грн., підтверджується Актом виконаних робіт про надання сільськогосподарських послуг від 31.05.2017, який є первинними обліковими документами у розумінні ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, оскільки фіксує здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин.

Колегія суддів звертає увагу, що між сторонами також було підписано акт взаємних розрахунків станом за період 18.05.2017-24.03.2020, у відповідності до якого сальдо кінцеве 42000,00 грн.

Строк оплати наданих послуг визначено умовами Договору (пункт 2.5. - до 01.10.2017) та є таким, що настав.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених норм, а також враховуючи, те що відповідач в установленому Господарським процесуальним кодексом України порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, жодних доказів оплати заборгованості за Договором № 367-19/2017-ПС про надання послуг від 18.05.2017 не надав, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Партола Сергія Миколайовича в частині стягнення основного боргу в розмірі 42000,00 грн. обґрунтовані, підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами та підлягають задоволенню.

Також колегія суддів вважає необґрунтованими твердження апелянта, що судом першої інстанції не було розглянуто клопотання про витребування документів у позивача, з огляду на наступне.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 19.06.2020 року у даній справі, зокрема ухвалено, учасникам справи надати для огляду в судовому засіданні 06.07.2020: оригінали документів, на які вони посилаються в обґрунтування позовних вимог та заперечень проти позову. З рішення господарського суду Харківської області від 06.07.2020 вбачається, що оригінали доказів, копії яких надані ФОП Партола С.М. до позовної заяви, надані представником позивача і оглянуті судом в судовому засіданні 06.07.2020. Жоден з доказів не викликав у суду сумніву з приводу їх достовірності.

Крім того, у відповідності до приписів статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням інфляційних витрат на суму боргу та процентів річних виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Отже, у даному випадку, за порушення виконання грошового зобов`язання на відповідача покладається відповідальність, відповідно до статті 625 ЦК України, яка полягає у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового обов`язку у вигляді інфляційних втрат весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми.

Колегія суддів, перевіривши наданий позивачем розрахунок трьох процентів річних та інфляційних втрат, погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що нарахування 3% річних в сумі 3126,77 грн. є арифметично вірними; інфляційні втрати, за розрахунком суду, складають 7823,61 грн. Водночас враховуючи те, що нарахування позивача заявлені в розмірі меншому, ніж розраховано судом, позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Партола Сергія Миколайовича в частині стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 3126,77 грн. та інфляційних втрат в розмірі 7035,00 грн. підлягають задоволенню.

Щодо вимоги Фізичної особи-підприємця Партола Сергія Миколайовича в частині стягнення штрафних санкцій, суд зазначає наступне.

За приписами частини другої статті 193 ГК України, порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до частини першої статті 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частина друга статті 217 ГК України).

Згідно статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Водночас, посилання позивача на приписи частини другої 231 ГК України, як на підставу для стягнення з відповідача пені та штрафу обґрунтовано відхилені господарським судом першої інстанції, з огляду на таке.

Згідно приписів абзацу третього частини другої статті 231 ГК України, у разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Аналіз наведеної норми матеріального права дає підстави для висновку, що застосування до боржника, який порушив господарське зобов`язання, санкції у вигляді штрафу, передбаченого абзацом 3 частини другої статті 231 ГК України, можливо за сукупності таких умов: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачено договором або законом; якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки; якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов`язання, пов`язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.07.2018 у справі 915/507/17, постанові Верховного суду України від 18.06.2019 у справі № 914/891/16).

Таким чином, для застосування до спірних правовідносин частини другої статті 231 Господарського кодексу України, господарський суд повинен встановити наявність усіх обставин, з якими законодавець пов`язує можливість стягнення зазначеного виду штрафних санкцій.

Як вбачається з матеріалів справи, у даному випадку Державним підприємством "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" в особі Харківської філії Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" порушено грошове зобов`язання - не проведено розрахунок за надані позивачем послуги, а відтак у суду відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені в розмірі 1 260,00 грн. та штрафу в розмірі 2 940,00 грн., в порядку частини другої статті 231 ГК України.

В процесі розгляду справи у суді першої інстанції Державним підприємством "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" подано до суду заяву про застосування строку позовної давності до вимог позивача.

Законодавством визначено строк (позовна давність), у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). Так, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), а для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Зокрема, статтею 258 ЦК України визначено, що до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік. Відповідно до частини п`ятої статті 261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Частинами третьою і четвертою статті 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Пунктом 2.5. Договору передбачено, що Замовник повинен провести розрахунки за надані послуги до 01.10.2017. Враховуючи те, що відповідач не виконав взятих на себе зобов`язань щодо сплати боргу в передбачений Договором № 367-19/2017-ПС строк, він вважається таким, що прострочив виконання зобов`язань з 02 жовтня 2017 року.

За таких обставин, керуючись загальними строками позовної давності (яка становить три роки) та враховуючи, що позов у даній справі подано ФОП Партола С.М. 23 квітня 2020 року, тобто у межах строку позовної давності за основним зобов`язанням, колегія суддів не вбачає підстав для застосування позовної давності за основною вимогою.

Крім того, за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Враховуючи те, що суд першої інстанції дійшов висновку про відмову в задоволенні позову ФОП Партола С.М. в частині стягнення штрафних санкцій, заява про застосування спеціальних строків позовної давності, що встановлені до вимог про стягнення неустойки також не підлягає задоволенню.

Зазначеним спростовується твердження відповідача в апеляційній скарзі про те, що місцевий господарський суд не застосував строки спеціальної позовної давності до позовних вимог позивача, порушивши тим самим норми матеріального права - ст.ст.256, 257 ЦК України.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає висновок місцевого господарського суду про часткове задоволення позову обґрунтованим та таким, що відповідає обставинам та матеріалам справи.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв`язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв`язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін.

Керуючись статтями 269, 270, 275, 276, 281, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 06.07.2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки її оскарження визначені у статтях 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 16.09.2020 року.

Головуючий суддя В.І. Сіверін

Суддя М.М. Слободін

Суддя О.І. Терещенко