Постанова

від 10.09.2020 по справі 906/1098/18

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2020 року Справа № 906/1098/18

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Мельник О.В.

суддя Грязнов В.В.

суддя Розізнана І.В.

при секретарі судового засідання Панасюк О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Лугини Еко Технології" та товариства з обмеженою відповідальністю "Гранітний кар`єр" на рішення господарського суду Житомирської області від 30.05.2019 р. (суддя Шніт А.В., повний текст рішення складено 10.06.2019р.)

за позовом керівника Коростенської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області

до товариства з обмеженою відповідальністю "Лугини Еко Технології"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Лугинської селищної ради

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю "Гранітний кар`єр"

про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки

за участю представників:

прокуратури - Безпалова А.В.,

позивача - не з`явився,

відповідача - не з`явився,

третьої особи позивача - не з`явився,

третьої особи відповідача - не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Житомирської області від 30.05.2019 р. у справі №906/1098/18 позов керівника Коростенської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області задоволено. Зобов`язано товариство з обмеженою відповідальністю "Лугини Еко Технології" звільнити земельну ділянку державної форми власності площею 0,45 га, шляхом повернення до земель запасу Лугинської селищної ради Лугинського району.

В обґрунтування рішення суд першої інстанції зазначив, що згідно поданої відповідачем копії договору оренди частини майнового комплексу кар`єру від 21.03.2016 ТОВ "Гранітний кар`єр" передає, а ТОВ "Лугини Еко Технології" приймає у строкове платне користування частину майнового комплексу кар`єру - промисловий майданчик №1, а саме господарську будівлю АЗС та прилеглу до неї територію загальним розміром 450кв.м., що розташована на землях Жеревецької сільської ради Лугинського району Житомирської області та належить на праві власності ТОВ "Гранітний кар`єр".

Однак, згідно постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.01.2018 у справі №906/652/16 за позовом ТОВ "Гранітний кар`єр" до Лугинської районної державної адміністрації Житомирської області постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 21.09.2017 залишено без змін. Вказаною постановою апеляційний суд визнав, що договір оренди землі від 16.01.2006, відповідно до якого Лугинська районна державна адміністрація Житомирської області надала, а ТОВ "Гранітний кар`єр" прийняло у строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення, яка знаходиться за межами населених пунктів Жеревецької сільської ради, загальною площею 45,1906га на землях промисловості припинив свою дію через 10 років з часу державної реєстрації, тобто 01.06.2016.

Таким чином, станом на час розгляду справи та на момент виникнення спірних правовідносин у ТОВ "Гранітний кар`єр" відсутні правові підстави для передачі спірної земельної ділянки в оренду відповідачу, а тому судом не беруться до уваги посилання відповідача на правомірність використання земельної ділянки.

Також місцевий господарський суд зазначив, що самовільне використання вищезазначеної земельної ділянки порушує права та інтереси держави у сфері забезпечення раціонального використання та охорони земель. Крім того, в результаті самовільного зайняття земельної ділянки до бюджету не надходять кошти за користування земельною ділянкою, що призводить до фактичного ослаблення економічних основ місцевого самоврядування та неможливості спрямувати ці кошти на реалізацію програм соціально-економічного розвитку, а також розподіляти видатки місцевого бюджету на охорону здоров`я, освіту, соціальний захист, соціальне забезпечення громадян, охорону навколишнього природного середовища.

Враховуючи вищевикладене, а також приписи ст. ст. 116, 125, 126, 212 Земельного кодексу України, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позову.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач - ТОВ "Лугини Еко Технології" звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає, зокрема, що судом першої інстанції невірно застосовано ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" щодо наявності підстав для представництва прокурора у даній справі та не доведено неможливість державного органу - ГУ Держгеокадастру у Житомирській області, здійснювати самостійно свої повноваження зі звернення до суду з позовом про повернення самовільно зайнятої земельної ділянки.

Тож апелянт вказав, що судом першої інстанції не враховано те, що земельна ділянка, на якій розташовано основні засоби відповідача, не є самовільно зайнятою, а використовувалась відповідачем на підставі договору оренди частини майнового комплексу №21/03-16 від 21.03.2016 року.

Третя особа - ТОВ "Гранітний кар`єр", також звернулась до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги ТОВ "Гранітний кар`єр" зазначає, що в матеріалах справи відсутні будь-які підтвердження та докази інформування ГУ Держгеокадастру у Житомирській області про наміри прокуратури звернутися до суду з позовом у даній справі, що є порушенням ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", а тому суд першої інстанції мав залишити позовну заяву прокуратури без розгляду.

Окрім того, вказав, що ТОВ "Гранітний кар`єр" набуло право власності на нерухоме майно, яке розташоване на спірній земельній ділянці, а отже, у відповідності до ст. 120 Земельного кодексу України та ст. 377 Цивільного кодексу України, має законодавчо визначене право на земельну ділянку, що не було враховано судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення.

Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області подало суду апеляційної інстанції письмові пояснення з приводу доводів наведених в апеляційних скаргах, в яких зазначає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а тому скасуванню не підлягає.

Коростенська місцева прокуратура надала суду відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що судом першої інстанції в повному обсязі перевірено та не доведено факту порушення Коростенською місцевою прокуратурою Житомирської області визначеного Законом України "Про прокуратуру" порядку здійснення представництва в суді законних інтересів держави у разі їх порушення. Також зазначає, що станом на час розгляду справи судом першої інстанції та на момент виникнення спірних правовідносин у ТОВ "Гранітний кар`єр" були відсутні правові підстави для передачі спірної земельної ділянки в оренду відповідачу, що правомірно взято до уваги судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення. Просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційні скарги - без задоволення.

Від Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області 10.09.2020 року на електронну адресу суду надійшло клопотання про розгляд справи без участі його представника в судовому засіданні.

У судове засідання, призначене на 10.09.2020 року, відповідач та треті особи не забезпечили явку своїх представників, про причини неявки суд не повідомили, хоча належним чином були повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційних скарг.

Відповідно до ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи наведене, приписи ст. ст. 269, 273 ГПК України про межі та строки перегляду справ в апеляційній інстанції, а також відсутність поважних причин, які б свідчили про необхідність перенесення судового засідання на іншу дату та те, що явка учасників справи в судове засідання обов`язковою не визнавалася, колегія суддів визнала за можливе розглядати апеляційні скарги за відсутності представників відповідача та третіх осіб.

У відповідності до вимог ст.269 ГПК України, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Згідно з частинами 1, 2 статті 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Відповідно до частини 4 статті 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Статтею 188 Земельного кодексу України визначено, що державний контроль за використанням та охороною земель здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, а за додержанням вимог законодавства про охорону земель - центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів. Порядок здійснення державного контролю за використанням та охороною земель встановлюється законом.

Відповідно до статті 6 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" унормовано повноваження центрального органу виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі відповідно до яких належать: здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у частині додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства України та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю; вжиття відповідно до закону заходів щодо повернення самовільно зайнятих земельних ділянок їх власникам або користувачам.

Згідно статті 10 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" державні інспектори у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель мають право: давати обов`язкові для виконання вказівки (приписи) з питань використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель відповідно до їх повноважень, а також про зобов`язання приведення земельної ділянки у попередній стан у випадках, установлених законом, за рахунок особи, яка вчинила відповідне правопорушення, з відшкодуванням завданих власнику земельної ділянки збитків; складати акти перевірок чи протоколи про адміністративні правопорушення у сфері використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства про охорону земель та розглядати відповідно до законодавства справи про адміністративні правопорушення, а також подавати в установленому законодавством України порядку до відповідних органів матеріали перевірок щодо притягнення винних осіб до відповідальності; звертатися до суду з позовом щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився.

Як вбачається з матеріалів справи, 30.03.2018 року Головним управлінням Держгеокадастру в Житомирській області (позивач) проведено перевірку дотримання ТОВ "Лугини Еко Технології" (відповідач) вимог земельного законодавства під час використання земельної ділянки, за результатами якої складено відповідний акт та припис про усунення виявлених порушень.

Згідно актів обстеження та перевірки від 30.03.2018 позивачем встановлено, що ТОВ "Лугини Еко Технології" використовує земельну ділянку державної форми власності на території Жеревецької сільської ради Лугинського району Житомирської області за межами населених пунктів орієнтовною площею 0,45 га для промислового виробництва (випалювання деревного вугілля). Право власності або право користування (оренди) на дану земельну ділянку, що передбачені ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України, а також рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування про передачу у власність або у користування ТОВ "Лугини Еко Технології" відсутні, що відповідно до ст.1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" свідчить про факт самовільного зайняття земельної ділянки площею 0,45 га (а.с.34-38, т.1).

У зв`язку з виявленням порушення земельного законодавства, за результатами проведеної перевірки державним інспектором у сфері державного контролю за використанням та oxopoнoю земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель Головного управління Держгеокадастру в Житомирській області 05.04.2018 складено протокол про вчинення ТОВ "Лугини Еко Технології" в особі директора ОСОБА_1 адміністративного правопорушення №200-ДК/0205П/07/01/-18 (а.с.41-42, т.1).

За результатами розгляду вказаного протоколу винесено постанову про накладення адміністративного стягнення №200-ДК/0191По/03/01/-18 від 06.04.2018 року (а.с.43-44, т.1), згідно якої ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст.53-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 340,00грн, який останнім сплачено 06.04.2018 згідно квитанції №0.0.100562773.1 (а.с.12, т.1).

27.04.2018 року державним інспектором у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель Головного управління Держгеокадастру в Житомирській області проведено перевірку з питання дотримання вимог земельного законодавства при виконанні вимог припису №200-Д/0415Пр/03/01/-18 від 30.03.2018 року. Згідно акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом - земельної ділянки за №304-ДК/649/АП/09/01/-18 станом на 27.04.2018 року встановлено, що ТОВ "Лугини Еко Технології" самовільно зайняту земельну ділянку на території Жеревецької сільської ради за межами населених пунктів площею 0,45 га не звільнило (а.с.46-48, т.1).

27.04.2018 року за результатами проведеної перевірки директору ТОВ "Лугини Еко Технології" ОСОБА_1 внесено повторний припис усунути порушення вимог земельного законодавства (а.с.49-50, т.1).

Згідно довідки Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області від 08.11.2018 року земельна ділянка, яку самовільно використовує ТОВ "Лугини Еко Технології" площею 0,45 га відноситься до земель сільськогосподарського призначення (землі запасу, господарські будівлі та двори) (а.с. 28, т.1).

У зв`язку з виявленням порушення земельного законодавства, Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області звернулося з клопотанням від 24.05.2018 року до прокуратури Житомирської області з проханням вжити заходів прокурорського реагування щодо звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки ТОВ "Лугини Еко Технології" (а.с. 16-17, т.1).

03.12.2018 року Коростенською місцевою прокуратурою було повідомлено Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області про підготовку додання прокуратурою позовної заяви до господарського суду Житомирської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Житомирській області до ТОВ "Лугини Еко Технології" про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки.

Розглядаючи питання наявності підстав для представництва інтересів держави прокурором у даній справі, апеляційний суд враховує наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01 квітня 2008 року № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", який набрав чинності 30 вересня 2016 року, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Стаття 53 ГПК України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до ч. 4 ст. 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII "Про прокуратуру", який набрав чинності 15 липня 2015 року. Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (аналогічна правова позиція наведена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020р. у справі № 912/2385/18).

Враховуючи вищевикладене, а також те, що матеріали справи містять клопотання Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області до прокуратури Житомирської області про вжиття заходів прокурорського реагування від 24.05.2018р. (а.с. 16-17, т. 1), а також повідомлення Коростенської місцевої прокуратури від 03.12.2018р. про наміри звернення прокуратури з позовом до суду (а.с. 239, т. 1), колегія суддів дійшла висновку, що прокурором дотримано порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

При цьому, судом враховано ту обставину, що компетентний орган - Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області, після отримання повідомлення прокуратури самостійно не звернувся з відповідним позовом до суду в інтересах держави, що є достатнім аргументом на підтвердження підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі ГУ Держегеокадастру у Житомирській області у даній справі. Наведене було правомірно враховано судом першої інстанції при винесенні рішення.

Переглядаючи оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про звільнення відповідачем самовільно зайнятої земельної ділянки, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

За змістом статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Згідно з частиною 2 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (частина 3 цієї статті).

Самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду (стаття 212 Земельного кодексу України).

Відповідно до частин 1, 2 статті 116 цього Кодексу громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Правовою підставою набуття права власності та права користування на землю згідно зі статтями 116, 118 Земельного кодексу України є рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно зі статтею 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (стаття 126 ЗК України).

Таким чином, відповідно до вимог чинного законодавства обов`язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність в особи, яка її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки.

Разом із тим необхідно враховувати, що саме по собі встановлення факту користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття. У вирішенні таких спорів необхідно досліджувати, чи передбачено спеціальним законом отримання правовстановлюючих документів на земельну ділянку для розміщення певних об`єктів, причини відсутності таких документів у особи, яка використовує земельну ділянку, наявність в особи права на отримання земельної ділянки у власність чи у користування , вжиття нею заходів для оформлення права на земельну ділянку тощо. Отже, самовільне зайняття земельної ділянки є відмінним від користування земельною ділянкою за відсутності належним чином оформлених документів на неї (аналогічний висновок наведений в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.04.2019 року у справі № 910/2655/18).

Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ТОВ "Гранітний кар`єр" на праві приватної власності на підставі рішення господарського суду Житомирської області від 29.11.2007 року у справі №2/1372-НМ належить цілісний майновий комплекс, що знаходиться за адресою: Житомирська обл., Лугинський р-н, с.Жеревці, вул.Шевченка, 12-А (а.с.179-180, т.1).

Матеріали справи також містять договір оренди частини майнового комплексу №21/03-16 від 21.03.2016 року (з врахуванням додаткових угод про пролонгацію), укладений між ТОВ "Гранітний кар`єр" (орендодавець, третя особа у справі) та ТОВ "Лугини Еко Технології" (орендар, відповідач у справі) (а.с.113-120, т.1).

Згідно п. 1.1. вказаного договору від 21.03.2016 року ТОВ "Гранітний кар`єр" передає, а ТОВ "Лугини Еко Технології" приймає у строкове платне користування частину майнового комплексу кар`єру - промисловий майданчик №1, а саме господарську будівлю АЗС та прилеглу до неї територію загальним розміром 450 кв.м. , що розташована на землях Жеревецької сільської ради Лугинського району Житомирської області та належить на праві власності ТОВ "Гранітний кар`єр".

З наведеного вбачається, що ТОВ "Гранітний кар`єр" (третя особа у справі) є власником, а ТОВ "Лугини Еко Технології" (відповідач у справі) - користувачем за договором оренди нерухомого майна (частини цілісного майнового комплексу), що знаходиться на спірній земельній ділянці, яку позивач просить звільнити, як самозайняту відповідачем.

Відповідно до ст. 120 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на 27.04.2007р. (чинній на момент набуття третьою особою у власність цілісного майнового комплексу)) до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. При переході права власності на будівлю або споруду до громадян або юридичних осіб, які не можуть мати у власності земельні ділянки, до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташована будівля чи споруда.

При цьому, відповідно до ст. 120 ЗК України (в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин) до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Аналогічні за змістом положення містить ст. 377 Цивільного кодексу України.

Таким чином, відповідно до положень ст. 377 ЦК України, ст. 120 Земельного кодексу України діє принцип слідування юридичної долі земельної ділянки долі нерухомості, що на ній розташована. У разі переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку право на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на розташовані на земельній ділянці об`єкти, оскільки право власності на будівлі з усіма притаманними для власності складовими - володіння, користування, розпорядження ними, неможливе без перебування у власника будівель земельної ділянки, на якій розташовані об`єкти нерухомості, у власності або користуванні.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що ТОВ "Гранітний кар`єр" (третя особа у справі) правомірно на підставі рішення господарського суду Житомирської області від 29.11.2007 року у справі №2/1372-НМ набув у власність цілісний майновий комплекс, який розташований на спірній земельній ділянці, а ТОВ "Лугини Еко Технології" (відповідач у справі) є законним користувачем за договором оренди вказаного нерухомого майна (частини цілісного майнового комплексу), колегія суддів дійшла висновку про те, що за таких обставин спірна земельна ділянка, з урахуванням положень ст. 120 ЗК України, не може вважатись самовільно зайнятою, що помилково не було враховано судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення.

При цьому, відсутність у відповідача правовстановлюючих документів на земельну ділянку не може кваліфікуватися як самовільне її зайняття, у разі правомірності набуття та оформлення у встановленому законом порядку розташованого на ній майна.

Водночас колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що прокурором подано позов про звільнення земельної ділянки державної власності площею 0,45 га з підстав зазначених у ст. 212 Земельного кодексу України, яка передбачає звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та приведення такої земельної ділянки у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд розміщених на ній.

Таким чином, виконання оскаржуваного рішення суду першої інстанції шляхом зобов`язання відповідача звільнити спірну земельну ділянку, за змістом ст. 212 Земельного кодексу України передбачає і приведення такої земельної ділянки у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд розміщених на ній.

За змістом частини 1 статті 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Отже, нерухоме майно нерозривно пов`язане із земельною ділянкою, на якій воно знаходиться, і переміщення такого майна неможливе без його знецінення, а відтак використання нежитлових приміщень, які належать відповідачу на праві оренди та третій особі у справі - на праві власності, неможливе без використання ними земельної ділянки на якій ці приміщення розташовані.

У практиці Європейського суду з прав людини (зокрема, у справах "Спорронг і Льоннрот проти Швеції", "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", "Вєренцов проти України", "Щокін проти України", "Сєрков проти України", "Колишній король Греції та інші проти Греції", "Булвес" АД проти Болгарії", "Трегубенко проти України") напрацьовані три критерії, що їх слід оцінювати з тим, щоб зробити висновок, чи відповідає певний захід втручання у право власності принципу правомірного і допустимого втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме: втручання має бути законним, відповідати суспільним інтересам та бути пропорційним переслідуваним цілям одночасно.

Враховуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку про те, що зобов`язання відповідача в даному випадку в примусовому порядку звільнити земельну ділянку, привівши її у придатний для використання стан шляхом звільнення від будівель та споруд (як це передбачено ст. 212 Земельного кодексу України), фактично означає знесення належного відповідачу на праві оренди та третій особі - на праві власності майна, що є порушенням їх майнових прав, в томі числі права власності гарантованого статтею 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 902/889/16 та від 21.01.2019 у справі № 910/22093/17.

Згідно з ч. 3 ст.13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених законом.

За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до ч.1, 4 ст.277 ГПК України, підставами скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права.

Оцінивши в сукупності матеріали справи та здійснивши перевірку їх доказами, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про задоволення апеляційних скарг ТОВ "Лугини Еко Технології" та ТОВ "Гранітний кар`єр" та скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Враховуючи приписи ст.129 ГПК України, колегією суддів, з підстав скасування судового рішення та задоволення апеляційних скарг, здійснено перерозподіл судових витрат зі сплати судового збору пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Лугини Еко Технології" та товариства з обмеженою відповідальністю "Гранітний кар`єр"- задоволити.

2. Рішення господарського суду Житомирської області від 30.05.2019 р. у справі №906/1098/18 - скасувати та прийняти нове рішення.

3. У задоволенні позову керівника Коростенської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області - відмовити.

4. Стягнути з прокуратури Житомирської області (10008, м. Житомир, вул. Святослава Ріхтера, 11, код ЄДРПОУ 02909950) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Лугини Еко Технології" (11313, Житомирська обл., Лугинський р-н, с. Червона Волока, вул. Дивлинська, 7а, код ЄДРПОУ 40035437) 2643 грн. (дві тисячі шістсот сорок три гривні) судового збору за розгляд апеляційної скарги.

5. Стягнути з прокуратури Житомирської області (10008, м. Житомир, вул. Святослава Ріхтера, 11, код ЄДРПОУ 02909950) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Гранітний кар`єр" (11313, Житомирська обл., Лугинський р-н, с. Жеревці, код ЄДРПОУ 31674864) 2643 грн. (дві тисячі шістсот сорок три гривні) судового збору за розгляд апеляційної скарги.

6. Господарському суду Житомирської області видати судові накази.

7. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений "16" вересня 2020 р.

Головуючий суддя Мельник О.В.

Суддя Грязнов В.В.

Суддя Розізнана І.В.