Ухвала

від 15.12.2020 по справі 906/1098/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

15 грудня 2020 року

м. Київ

Справа № 906/1098/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

помічник судді, який, за дорученням судді, здійснює повноваження секретаря судового засідання - Вилегжаніна М. В.,

за участю представників:

прокуратури - Семенчука М. А.,

позивача - не з`явилися,

відповідача - не з`явилися,

третіх осіб - не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу першого заступника керівника Рівненської обласної прокуратури

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.09.2020 (судді: Мельник О. В. - головуючий, Грязнов В. В., Розізнана І. В.) у справі

за позовом керівника Коростенської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лугини Еко Технології",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Лугинська селищна рада,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Гранітний кар`єр",

про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки,

В С Т А Н О В И В:

Керівник Коростенської місцевої прокуратури (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду Житомирської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області (далі - ГУ Держгеокадастру) з позовом про зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Лугини Еко Технології" (далі - ТОВ "Лугини Еко Технології") звільнити земельну ділянку державної форми власності площею 0,45 га, розташовану на території Жеревецької сільської ради Лугинського району (за межами населених пунктів) шляхом повернення до земель запасу Лугинської селищної ради.

Позовні вимоги із посиланням, зокрема, на положення статей 116, 123, 125, 126, 211, 212 Земельного кодексу України аргументовано тим, що відповідач користується спірною земельною ділянкою без правовстановлюючих документів, а відсутність в особи таких документів є самовільним зайняттям земельної ділянки, тому спірна земельна ділянка підлягає звільненню і поверненню селищній раді.

У письмових поясненнях Товариство з обмеженою відповідальністю "Гранітний кар`єр" (далі - ТОВ "Гранітний кар`єр") акцентувало на тому, що зазначене товариство набуло право власності на нерухоме майно - цілісний майновий комплекс, який розташований на спірній земельній ділянці, а отже, має законодавчо визначене право на земельну ділянку під його нерухомістю; частина майнового комплексу, розташованого на земельній ділянці, яка є предметом спору у справі, перебуває в орендному користуванні ТОВ "Лугини Еко Технології" згідно з укладеним 21.03.2016 між ТОВ "Гранітний кар`єр" (орендодавець) і ТОВ "Лугини Еко Технології" (орендар) договором оренди; у наведеному випадку підстави для звернення прокурора до суду за захистом інтересів держави не підтверджені.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 30.05.2019 (суддя Шніт А. В.) позов задоволено повністю. Зобов`язано ТОВ "Лугини Еко Технології" звільнити земельну ділянку державної форми власності площею 0,45 га шляхом повернення до земель запасу Лугинської селищної ради Лугинського району.

Місцевий господарський суд дійшов висновку про самовільне використання відповідачем спірної земельної ділянки та керувався положеннями статей 116, 122, 125, 126, 212 Земельного кодексу України, статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель".

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.09.2020 рішення Господарського суду Житомирської області 30.05.2019 скасовано, прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. Здійснено розподіл судових витрат.

Суд апеляційної інстанції свої висновки мотивував тим, що ТОВ "Гранітний кар`єр" (третя особа у справі) належить на праві власності розташоване на спірній земельній ділянці нерухоме майно - цілісний майновий комплекс, частина якого перебуває в оренді у ТОВ "Лугини Еко Технології" (відповідач у справі) згідно з відповідним договором оренди від 21.03.2016, тому спірна земельна ділянка не може вважатись самовільно зайнятою відповідачем; відсутність у особи правовстановлюючих документів на земельну ділянку не може кваліфікуватися як самовільне її зайняття, у разі правомірності набуття та оформлення у встановленому законом порядку розташованого на ній майна.

Не погоджуючись із ухваленою у справі постановою суду апеляційної інстанції, перший заступник керівника Рівненської обласної прокуратури звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.09.2020 у справі, а рішення Господарського суду Житомирської області 30.05.2019 залишити в силі.

Скаржник аргументує подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки відсутні висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо застосування статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", статей 120, 212 Земельного кодексу України, за наявності у відповідача орендованого нерухомого майна і використання ним без оформлення у визначеному законодавством порядку земельної ділянки у розмірі, що значно перевищує необхідний розмір для обслуговування цього майна. Прокурор зазначає, що на час виявлення факту самовільного зайняття земельної ділянки у ТОВ "Лугини Еко Технології" і ТОВ "Гранітний кар`єр" не було правовстановлюючих документів щодо користування спірною земельною ділянкою. Водночас він вважає, що апеляційний господарський суд не встановив наявності чи відсутності орендованого майна на спірній земельній ділянці.

У поясненнях щодо касаційної скарги ТОВ "Гранітний кар`єр" наголошує на безпідставності доводів скаржника, просить залишити без змін оскаржену у справі постанову, а касаційну скаргу - без задоволення. Зокрема товариство наголошує, що 12.08.2019 між Житомирською обласною державною адміністрацією та ТОВ "Гранітний кар`єр" було укладено договір № 99 оренди земельної ділянки загальною площею 45,1906 га, розташованої на території Лугинської селищної ради Лугинського району Житомирської області, кадастровий номер 1822881600:02:000:0031. Водночас наразі договір оренди частини цілісного майнового комплексу від 21.03.2016, укладений між ТОВ "Гранітний кар`єр" і ТОВ "Лугини Еко Технології", розірвано і використання спірної земельної ділянки не здійснюється, що свідчить про відсутність предмета спору у цій справі.

Згідно з витягом із протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 07.12.2020 визначено такий склад колегії суддів: Дроботова Т. Б. - головуючий, Чумак Ю. Я., Багай Н. О.

За змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду, після подання касаційної скарги.

З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції не приймає і не розглядає доводи скаржника, пов`язані з переоцінкою доказів та встановленням обставин справи.

Відповідно до частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

Як уже зазначалося, скаржник обґрунтував наявність підстави для касаційного оскарження, передбаченої у пункті 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах), проте обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у наведеному випадку, не підтвердилися, тому Верховний Суд дійшов висновку про наявність правових підстав для закриття касаційного провадження у цій справі з огляду на таке.

Як установили господарські суди попередніх інстанцій і свідчать матеріали справи, 30.03.2018 ГУ Держгеокадастру провело перевірку дотримання ТОВ "Лугини Еко Технології" вимог земельного законодавства під час використання земельної ділянки, за результатами якої складено відповідний акт і припис про усунення виявлених порушень.

За змістом акта перевірки від 30.03.2018 ТОВ "Лугини Еко Технології" використовує земельну ділянку державної форми власності на території Жеревецької сільської ради Лугинського району Житомирської області за межами населених пунктів орієнтовною площею 0,45 га для промислового виробництва (випалювання деревного вугілля); рішення уповноваженого органу про передачу у власність або у користування ТОВ "Лугини Еко Технології" земельної ділянки відсутнє, що відповідно до статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" свідчить про самовільне зайняття цим товариством зазначеної земельної ділянки орієнтовною площею 0,45 га.

За результатами проведеної перевірки державний інспектор у сфері державного контролю за використанням та oxopoнoю земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель ГУ Держгеокадастру 05.04.2018 склав протокол № 200-ДК/0205П/07/01/-18 про адміністративне правопорушення стосовно директора ТОВ "Лугини Еко Технології" ОСОБА_1 .

Згідно з постановою про накладення адміністративного стягнення від 06.04.2018 № 200-ДК/0191По/03/01/-18 директора ТОВ "Лугини Еко Технології" ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена статтею 53 1 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 340,00 грн, який останнім сплачено 06.04.2018 (квитанція № 0.0.100562773.1).

27.04.2018 державний інспектор у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель ГУ Держгеокадастру провів перевірку щодо дотримання вимог земельного законодавства при виконанні вимог припису від 30.03.2018 № 200-Д/0415Пр/03/01/-18, за наслідками якого склав акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства № 304-ДК/649/АП/09/01/-18. У цьому акті зазначено про невиконання вимог припису від 30.03.2018 і незвільнення ТОВ "Лугини Еко Технології" самовільно зайнятої земельної ділянки на території Жеревецької сільської ради за межами населених пунктів площею 0,45 га. У зв`язку з цим 27.04.2018 директору ТОВ "Лугини Еко Технології" внесено повторний припис про усунення порушення вимог земельного законодавства.

Згідно з довідкою ГУ Держгеокадастру від 08.11.2018 земельна ділянка, яку самовільно використовує ТОВ "Лугини Еко Технології" площею 0,45 га, належить до земель сільськогосподарського призначення (землі запасу, господарські будівлі та двори).

Водночас апеляційний господарський суд установив та про це свідчать матеріали справи, що ТОВ "Гранітний кар`єр" належить на праві власності нерухоме майно - цілісний майновий комплекс, розташований за адресою: Житомирська обл., Лугинський р-н, с. Жеревці, вул. Шевченка, 12А, що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, наявними у справі.

21.03.2016 між ТОВ "Гранітний кар`єр" (орендодавець) і ТОВ "Лугини Еко Технології" (орендар) укладено договір оренди частини майнового комплексу (із урахуванням додаткових угод), за умовами якого ТОВ "Гранітний кар`єр" передає, а ТОВ "Лугини Еко Технології" приймає у строкове платне користування частину майнового комплексу кар`єру - промисловий майданчик № 1, а саме господарську будівлю АЗС та прилеглу до неї територію загальним розміром 450 м 2 , що розташована на землях Жеревецької сільської ради Лугинського району Житомирської області та належить на праві власності ТОВ "Гранітний кар`єр".

Отже, як наголосив суд апеляційної інстанції, ТОВ "Гранітний кар`єр" (третя особа у справі) є власником, а ТОВ "Лугини Еко Технології" (відповідач у справі) - користувачем нерухомого майна (частини цілісного майнового комплексу) згідно з відповідним договором, розташованого на спірній земельній ділянці, яку позивач просить звільнити як самовільно зайняту відповідачем.

Здійснюючи апеляційний перегляд справи та скасовуючи судове рішення і відмовляючи у позові, апеляційний господарський суд виходив із відсутності ознак самовільного зайняття відповідачем спірної земельної ділянки.

Як неодноразово наголошував Верховний Суд, зокрема, у постановах від 27.06.2018 у справі № 902/889/16, від 20.03.2019 у справі № 910/6186/17, від 26.09.2019 у справі № 910/17433/18 у спорах щодо звільнення самовільно зайнятих земельних ділянок, за змістом статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільне зайняття земельної ділянки - це будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

У вирішенні питання про наявність ознак самовільного зайняття земельної ділянки необхідно враховувати, що саме по собі встановлення факту користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття. У вирішенні таких спорів необхідно досліджувати, чи передбачено спеціальним законом отримання правовстановлюючих документів на земельну ділянку для розміщення певних об`єктів, причини відсутності таких документів у особи, яка використовує земельну ділянку, наявність в особи права на отримання земельної ділянки у власність чи у користування, вжиття нею заходів для оформлення права на земельну ділянку тощо. Отже, самовільне зайняття земельної ділянки є відмінним від користування земельною ділянкою за відсутності належним чином оформлених документів на неї.

За змістом статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Статтею 212 Земельного кодексу України унормовано, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Відсутність у відповідача правовстановлюючих документів на земельну ділянку не може кваліфікуватися як самовільне зайняття у разі правомірності набуття та оформлення у встановленому порядку розташованого на ній майна. У таких випадках положення статті 212 Земельного кодексу України застосуванню не підлягають.

За змістом статті 120 цього Кодексу у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Аналогічні за змістом положення містить стаття 377 Цивільного кодексу України.

Таким чином, відповідно до положень статті 377 Цивільного кодексу України, статті 120 Земельного кодексу України діє принцип слідування юридичної долі земельної ділянки долі нерухомості, що на ній розташована. У разі переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку право на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на розташовані на земельній ділянці об`єкти, оскільки право власності на будівлі з усіма притаманними для власності складовими - володіння, користування, розпорядження ними, неможливе без перебування у власника будівель земельної ділянки, на якій розташовані об`єкти нерухомості, у власності або користуванні.

Наведене свідчить про наявність висновку Верховного Суду щодо застосування положень статей 120, 212 Земельного кодексу України, статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" у спорах щодо звільнення самовільно зайнятих земельних ділянок, який викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 902/889/16, від 20.03.2019 у справі № 910/6186/17, від 26.09.2019 у справі № 910/17433/18, у зв`язку з чим відхиляються доводи касаційної скарги про зворотне.

Водночас колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що помилкове посилання суду апеляційної інстанції на положення статті 120 Земельного кодексу України у наведеному випадку не призвело до прийняття незаконного судового рішення, оскільки, переглядаючи справу в апеляційному порядку відповідно до положень статті 269 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд не установив факту самовільного зайняття відповідачем спірної земельної ділянки.

Суд апеляційної інстанції, здійснюючи апеляційне провадження, встановив, що ТОВ "Гранітний кар`єр" (третя особа у справі) правомірно набуло у власність цілісний майновий комплекс, який розташований на спірній земельній ділянці, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, наявною у справі, а ТОВ "Лугини Еко Технології" (відповідач у справі) є законним користувачем зазначеного нерухомого майна (частини цілісного майнового комплексу) за відповідним договором оренди, тому спірна земельна ділянка не може вважатись самовільно зайнятою відповідачем. Поза тим суд апеляційної інстанції зазначив, що положення статті 212 Земельного кодексу України, на яку на обґрунтування позову послався прокурор, передбачають звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та приведення такої земельної ділянки у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, розміщених на ній; зобов`язання відповідача у наведеному випадку в примусовому порядку звільнити земельну ділянку, привівши її у придатний для використання стан шляхом звільнення від будівель та споруд, фактично означатиме знесення належного третій особі у справі на праві власності майна, яким, у свою чергу, користується відповідач як орендар, що є порушенням їх майнових прав, у тому числі права власності, гарантованого статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).

Таким чином, зважаючи на те, що, як уже зазначалося, Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права, порушеного скаржником в касаційній скарзі, касаційне провадження у справі № 906/1098/18 за касаційною скаргою першого заступника керівника Рівненської обласної прокуратури на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.09.2020 у справі № 906/1098/18, відкрите з підстави, передбаченої у пункті 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, підлягає закриттю.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою першого заступника керівника Рівненської обласної прокуратури на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.09.2020 у справі № 906/1098/18 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак