Рішення

від 15.09.2020 по справі 910/16128/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15.09.2020Справа № 910/16128/19

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Ломаки В.С. ,

за участю секретаря судового засідання: Вегери А.В. ,

розглянувши у порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Костянтинівської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Балтіка"

про стягнення 2 426 708, 15 грн.,

За участю представників учасників справи:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: Дрозд Т.О. за ордером серії КС № 647607 від 01.06.2020;

від третьої особи: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Костянтинівська міська рада (далі - позивач) звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко" (далі - відповідач) про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою без належних на те правових підстав у розмірі 2 426 708,15 грн.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач вказує на те, що починаючи з наступного дня після закінчення строку дії Договору оренди, а саме: з 24.02.2017 року, відповідач як власник торговельно-сервісного центру по вулиці Громова, 55, у місті Костянтинівка Донецької області фактично користується земельною ділянкою з кадастровим номером 1412600000:00:021:0248, на якій розташована дана будівля, без належних та достатніх на те правових підстав. При цьому, будь-яких дій з боку відповідача, спрямованих на укладання договору оренди земельної ділянки, останнім вчинено не було. Таким чином, наразі відповідачем здійснюється фактичне користування земельною ділянкою без належних на те правових підставі за відсутності державної реєстрації відповідного речового права на земельну ділянку. У зв`язку з цим, позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів про стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів за фактичне користування земельною ділянкою без належних на те правових підстав у розмірі орендної плати за спірний період з 24.02.2017 року по 30.09.2019 року в сумі 2 426 708,15 грн. відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.11.2019 відкрито провадження у справі № 910/16128/19, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, на підставі статті 50 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка на заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Балтіка", підготовче засідання призначено на 17.12.2019 року.

02.12.2019 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

09.12.2019 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подано відзив на позовну заяву № 06/12/19-1юр від 06.12.2019, в якому останній заперечив проти задоволення пред`явлених позивачем вимог з огляду на те, що у відповідача у встановленому законом порядку не виникло право оренди спірної земельної ділянки. Крім того, Товариство з обмеженою відповідальністю "Еко" зазначило про те, що сума грошових коштів, нарахована за користування відповідачем наведеною ділянкою у період з 24.02.2017 по 30.06.2018 є предметом позовних вимог одночасно у двох справах: № 910/16128/19 та № 910/10403/18 за позовом керівника Костянтинівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Костянтинівської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКО", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, - Товариство з обмеженою відповідальністю "Балтіка", про стягнення 475 109,89 грн. Також відповідач вказав на необґрунтованість здійсненого позивачем розрахунку заявлених до стягнення сум грошових коштів, оскільки розрахунок таких безпідставно збережених коштів, на думку відповідача, слід здійснювати, виходячи з розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки в сумі 6 239 717,93 грн., який зазначений у витязі з технічної документації від 03.10.2011 року, який був переданий відповідачу разом із Договором оренди земельної ділянки від 23.02.2012 року попереднім землекористувачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Балтіка". У цьому відзиві Товариство з обмеженою відповідальністю "Еко" додатково повідомило, що у період з 24.02.2017 року по 06.07.2018 року відповідачем за користування вищенаведеною земельною ділянкою було сплачено 76 264,89 грн. земельного податку, що підтверджується наданими останнім копіями відповідних платіжних доручень.

Слід також зазначити, що до поданого відзиву на позовну заяву відповідачем було долучено клопотання про зупинення провадження у даній справі до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі № 910/10403/18.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.12.2019 підготовче засідання відкладено на 14.01.2020 року.

11.01.2019 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача у порядку статті 166 Господарського процесуального кодексу України подано відповідь на відзив № 4/26 від 03.01.2020, а також заява про проведення підготовчого засідання без участі представника позивача. У наведеній відповіді на відзив позивач вказав на безпідставність тверджень відповідача щодо необхідності врахування при здійсненні розрахунку спірних грошових коштів розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки в сумі 6 239 717,93 грн., який зазначений у витязі з технічної документації від 03.10.2011 року та Договорі оренди земельної ділянки від 23.02.2012 року, оскільки такий правочин припинив свою дію 23.02.2017 року. Також позивач наголосив, що єдиною можливою формою плати за землю у спірних правовідносинах є орендна плата, а не податок на землю, оскільки відповідач не є власником чи постійним користувачем зазначеної земельної ділянки.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.01.2020 справу № 910/16128/19 за позовом Костянтинівської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Балтіка", про стягнення 2 426 708,15 грн. передано за виключною підсудністю до господарського суду Донецької області.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.03.2020 ухвалу господарського суду міста Києва від 14.01.2020 у справі №910/16128/19 скасовано, а справу передано на розгляд до господарського суду міста Києва.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.04.2020 підготовче судове засідання призначено на 20.05.2020 року.

Водночас у зв`язку з направленням судді Ломаки В.С. на навчання до Національної школи суддів України на період з 18.05.2020 по 22.05.2020 включно, відповідно до наказу в.о. Голови господарського суду міста Києва № 17-А від 13.05.2020, підготовче засідання у справі, призначене на 20.05.2020 не відбулося, про що учасників справи було повідомлено відповідною ухвалою від 14.05.2020 року. Крім того, цією ухвалою наступне підготовче судове засідання призначено на 16.06.2020 року.

16.06.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшло клопотання позивача про проведення підготовчого засідання без участі представника позивача.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.06.2020 підготовче засідання відкладено на 07.07.2020 року.

06.07.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подано заперечення на відповідь на відзив № 03/07/20-1юр. від 03.07.2020, в яких останній зазначив про те, що позивачем неправомірно не було включено сплату відповідачем у спірний період податку на землю в розмірі 76 564,89 грн. Також відповідач вказав на необґрунтованість здійсненого позивачем розрахунку спірної суми боргу.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 07.07.2020 підготовче засідання відкладено на 28.07.2020 року.

24.07.2020 року на електронну адресу суду надійшло клопотання позивача, в якому останній просив проводити підготовче судове засідання без участі його представника.

У судовому засіданні 28.07.2020 року з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів сторін у даній справі, забезпечення сторонам можливості надати всі необхідні докази, заяви та клопотання на їх розсуд, судом, з урахуванням положень статей 177, 182 Господарського процесуального кодексу України, без виходу до нарадчої кімнати було оголошено протокольну ухвалу про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів.

Крім того, у судовому засіданні 28.07.2020 року представник відповідача відмовився від поданого клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі № 910/10403/18. Обґрунтовуючи свою позицію, представник відповідача повідомив, що судове рішення у справі № 910/10403/18 на час розгляду даного спору набрало законної сили, у зв`язку з чим правові підстави для зупинення провадження у справі № 910/16128/19 фактично відпали.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 28.07.2020 підготовче провадження у даній справі закрито та призначено її до судового розгляду по суті на 15.09.2020 року.

Позивач та третя особа про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, проте явку своїх уповноважених представників у призначене судове засідання не забезпечили. Разом із тим, 14.09.2020 року на електронну адресу суду надійшло клопотання позивача, в якому останній просив проводити призначене судове засідання без участі його представника.

Представник відповідача у судовому засіданні 15.09.2020 року проти задоволення вимог Костянтинівської міської ради заперечив з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву № 06/12/19-1юр від 06.12.2019 та письмових запереченнях № 03/07/20-1юр. від 03.07.2020.

Заслухавши пояснення представника відповідача, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Судом встановлено, що рішенням господарського суду міста Києва від 10.10.2019 року в справі № 910/10403/18 за позовом керівника Костянтинівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Костянтинівської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКО", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, - Товариство з обмеженою відповідальністю "Балтіка", про стягнення 475 109,89 грн., залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.06.2020 року, позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКО" на користь Костянтинівської міської ради 34 279,90 грн. орендної плати за землю. У той же час у частині позовних вимог про стягнення орендної плати у розмірі 440 829,99 грн. відмовлено, а також здійснено розподіл судових витрат.

Вказане судове рішення на час розгляду даного спору не було в установленому законом порядку скасоване та набрало законної сили.

Означеним рішенням встановлено, що 23.02.2012 року між Костянтинівською міською радою як орендодавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Балтіка" як орендарем (третя особа) укладено Договір оренди землі № 1057/1.

Пунктом 1 цього Договору встановлено, що орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку за кадастровим номером 1412600000:00:021:0248 по вулиці Громова, 55 для обслуговування торгівельно-сервісного центру.

В оренду передається земельна ділянка площею 1,2285 га (пункт 2 Договору).

Відповідно до пункту 3 зазначеної угоди на земельній ділянці знаходиться будівля торгівельно-сервісного центру.

За умовами пункту 4 Договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 6 239 717,93 грн.

Згідно з пунктом 6 наведеного правочину останній укладено на п`ять років. Після закінчення строку договору, на який договір було укладено, орендар, який належно виконував обов`язки відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право поновлення договору. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 2 місяці до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Пунктом 7 Договору встановлено, що орендна плата вноситься орендарем до місцевого бюджету на рахунок власника землі (код за ЄДРПОУ 34686631): р/р № 33210812700058 в ГУДКУ в Донецькій області, МФО 834016, код платежу 13050200 згідно рішення Костянтинівської міської ради "О предоставлении, прекращении прав пользования земельными участками и продлении договоров аренды земли" від 24.11.2011 № 6/12-241 у розмірі 379 076,20 грн. в рік, у тому числі: за частку земельної ділянки під капітальною забудовою площею 0,5397 га - 10% від нормативної грошової оцінки, що складає 274 120,94 грн.; за частку земельної ділянки під проїздами і проходами площею 0,6888 га - 3% від нормативної грошової оцінки, що складає 104 955,26 грн.

Вказаний Договір зареєстрований у відділі Держкомзему у м. Костянтинівка Донецької області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 23.02.2012 за № 141260004000145.

Згідно з наявною у матеріалах справи Інформаційною довідкою від 22.08.2019 № 178389533 з Державного реєстру прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, 04.04.2016 на підставі рішення господарського суду Донецької області від 03.03.2014 у справі № 41/152пн, державним реєстратором (приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Виходцевою Євгенією Ігорівною) прийнято рішення про державну реєстрацію приватної спільної часткової власності у розмірі 99/100 на будівлю торгівельно-сервісного центру за адресою: Донецька область, м. Костянтинівка, вул. Громова, буд. 55 за Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕКО", а право власності на 1/100 означеного об`єкта нерухомого майна зареєстровано за позивачем 17.01.2017 на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна № 27 від 17.01.2017, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Виходцевою Є.І.

Таким чином, з 17.01.2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕКО" у повному обсязі набуло право власності на торгівельно-сервісний центр за адресою: Донецька область, м. Костянтинівка, вул. Громова, буд. 55.

З матеріалів справи вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 1412600000:00:021:0248, яка знаходиться на вулиці Громова, 55 у місті Костянтинівка Донецької області, площею 1,2285 га, належить до комунальної власності.

Рішенням господарського суду міста Києва від 10.10.2019 року в справі № 910/10403/18 також було встановлено, що вищенаведений Договір оренди, укладений між позивачем та третьою особою, діяв з 23.02.2012 року по 23.02.2017 року.

Разом із тим, відчуження 17.01.2017 року об`єкта нерухомості, розташованого на орендованій земельній ділянці, згідно з приписами частини 1 статті 377 Цивільного кодексу України, частини 1 статті 120 Земельного кодексу України та частини 3 статті 7 Закону України "Про оренду землі", мало наслідком припинення Договору оренди землі № 1057/1 від 23.02.2012 із попереднім власником - Товариством з обмеженою відповідальністю "Балтіка", оскільки такий договір припиняється щодо останнього в силу вищенаведених нормативних приписів. Однак, такий договір діє на тих самих умовах стосовно відповідача, який, набувши право власності на нерухоме майно, розташоване на орендованій земельній ділянці, з моменту набуття такого права отримав також право оренди земельної ділянки, на якій це майно розміщене, а отже й відповідні права та обов`язки.

Зважаючи на те, що Договір оренди № 1057/1 від 23.02.2012 припинив свою дію в зв`язку зі спливом строку, на який його було укладено, і в період з 17.01.2017 до 23.02.2017 відповідач користувався земельною ділянкою з кадастровим номером 1412600000:00:021:0248 площею 1,2285 га на підставі Договору оренди № 1057/1 від 23.02.2012, господарським судом міста Києва у справі № 910/10403/18 згідно з рішенням від 10.10.2019 року було стягнуто з відповідача на користь позивача 34 279,90 грн. орендної плати за період з 17.01.2017 до 23.02.2017 (з урахуванням сум сплаченого відповідачем земельного податку).

Водночас із матеріалів справи вбачається, що у період з 24.02.2017 року (наступний день після закінчення строку дії Договору оренди № 1057/1 від 23.02.2012) до 30.09.2019 року (дата, зазначена позивачем у позовній заяві) Товариство з обмеженою відповідальністю "Еко" користувалося земельною ділянкою кадастровий номер 1412600000:00:021:0248 без відповідних правовстановлюючих документів.

Докази, які свідчать про вчинення відповідачем дій, направлених на документальне оформлення та реєстрацію прав користування наведеною земельною ділянкою, матеріали справи не містять.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частин 2, 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Як встановлено у статті 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів (стаття 20 Господарського кодексу України).

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України, до яких відносяться такі: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Аналогічні положення містить статті 20 Господарського кодексу України.

Суд вважає за необхідне зазначити про те, що відповідно до приписів статті 15 Цивільного кодексу України кожна сторона має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Як було встановлено судом, з 17.01.2017 Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕКО" є власником нерухомого майна на вулиці Громова, 55 у місті Костянтинівка Донецької області, що знаходиться на земельній ділянці площею 1,2285 га, кадастровий номер 1412600000:00:021:0248, та перебуває у комунальній власності. Проте право користування цією земельною ділянкою відповідачем у встановленому законом порядку на час вирішення даного спору не оформлено.

Вказані обставини відповідачем не заперечуються та не спростовуються.

Як вбачається з матеріалів справи, спір між сторонами виник у зв`язку з користуванням відповідачем цією земельною ділянкою без правовстановлюючих документів та без сплати орендної плати, у зв`язку з чим, посилаючись на статтю 1212 Цивільного кодексу України, позивач просив суд стягнути з відповідача безпідставного збережену останнім суму орендної плати за час користування вищенаведеною земельною ділянкою без правовстановлюючих документів у період з 24.02.2017 року до 30.09.2019 року в загальному розмірі 2 426 708, 15 грн.

Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (аналогічний висновок сформульований Верховним Судом України у постанові від 02.03.2016 у справі № 6-3090цс15).

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України (аналогічний висновок сформульований Верховним Судом України у постанові від 02.10.2013 у справі № 6-88цс13).

За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов`язаннях. Натомість, для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Суд також зазначає, що перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний із переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентований Земельним кодексом України. Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (частина друга статті 120 Земельного кодексу України). Набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (пункт "е" частини першої статті 141 Земельного кодексу України).

За змістом норм Земельного кодексу України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, право користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується через право постійного користування або право оренди.

Частиною перша статті 93 Земельного кодексу України встановлено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини першої статті 96 Земельного кодексу України).

Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 Земельного кодексу України).

Зі змісту вказаних нормативних приписів законодавства вбачається, що право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте, враховуючи положення частини другої статті 120 Земельного кодексу України, не є правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій ці будинок, будівля, споруда розташовані.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17.

Так, на відміну від збитків, для стягнення яких підлягає доведенню наявність складу правопорушення, а саме таких складових як: шкода, протиправна поведінка її заподіювача, причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача, а також вини, для висновків про наявність підстав для повернення безпідставно набутих коштів є встановлення обставин набуття або збереження майна за рахунок іншої особи (потерпілого) та те, що набуття або збереження цього майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Судом встановлено, що відповідач, як власник об`єкта нерухомого майна, протягом спірного періоду користувався земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розміщено, за відсутності оформленого відповідно до вимог чинного законодавства права користування земельною ділянкою, не сплачуючи орендну плату.

Отже, відповідач без достатньої правової підстави за рахунок позивача, який є власником земельної ділянки, зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, тобто орендну плату, тому зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про оренду землі" об`єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.

Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди (частина 1 статті 21 названого Закону).

Згідно з абзацом 3 частини першої статті 13 Закону України "Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки, зокрема, комунальної власності. Крім того, згідно з абзацом 1 пункту 289.1 Податкового кодексу України для визначення розміру орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Отже, основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 ПК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 у справі № 920/739/17.

Відповідно до частини 2 статті 20 та частини 3 статті 23 Закону України "Про оцінку земель" дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Відповідно до поданого позивачем розрахунку збитків за час фактичного користування спірною земельною ділянкою відповідачем, загальна сума неодержаного доходу за час фактичного користування земельною ділянкою у період з 24.02.2017 року по 30.09.2019 року склала 2 426 708, 15 грн., а саме: з 24.02.2017 по 31.12.2017 - 592 640,81 грн.; з 01.01.2018 по 31.12.2018 - 1 048 038,48 грн.; з 01.01.2019 по 30.09.2019 - 786 028,86 грн.

За змістом пункту 289.1 статті 289 14 Податкового кодексу України і частини 1 статті 13 Закону України "Про оцінку земель" для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності обов`язково проводиться та використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок, яка являє собою капіталізований рентний дохід (дохід, який можна отримати із землі як фактора виробництва залежно від якості та місця розташування земельної ділянки), визначений за встановленими і затвердженими нормативами (стаття 1 Закону України "Про оцінку земель").

Тобто нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності.

Слід зазначити, що рішенням Костянтинівської міської ради "О положении о размерах арендной платы за землю" № 6/7-144 від 26.05.2011 затверджено положення про розмір орендної плати за землю на територію Костянтинівської міської ради, ставки орендної плати встановлюються в такому розмірі: магазини, кафе, торгівельні павільйони - 10% від грошової оцінки конкретної ділянки, 3% землі житлової і громадської забудови, промисловості, транспорту тощо.

При цьому, зазначені суми позивачем розраховані, виходячи з розміру очікуваної річної орендної плати, визначеної у відсотковому відношенні від нормативної грошової оцінки земельної ділянки за відповідний рік, з урахуванням коефіцієнтів відсоткового значення від нормативної грошової оцінки земельної ділянки залежно від її цільового призначення та застосуванням 10 % від нормативної грошової оцінки за частину земельної ділянки, зайняту капітальною забудовою, а також 3 % від нормативної грошової оцінки за частину земельної ділянки, зайняту проїздами, проходами, зеленими насадженнями та іншими землями.

На підтвердження викладених у позові обставин позивачем до матеріалів справи долучено витяги з технічної документації про нормативну грошову оцінку спірної земельної ділянки за 2017 рік (№ 219/0/203-17 від 06.10.2017), яка становить 11 500 704,09 грн., за 2018 рік (№ 1139/0/203-19 від 19.03.2019), яка становить 17 251 056,14 грн., а також за 2019 рік (№ 1138/0/203-19 від 19.03.2019), яка становить 17 251 056,14 грн.

Суд також звертає увагу на те, що розмір нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки протягом 2018-2019 років був незмінним та становив 17 251 056,14 грн., оскільки значення коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення за 2018 рік становить 1,0 (лист Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру № 22-28-0.22-125/2-19 від 04.01.2019).

Дослідивши здійснений позивачем розрахунок заборгованості за користування земельною ділянкою, суд дійшов висновку про те, що останній відповідає нормативним законодавчим приписам, є обґрунтованим та арифметично вірним.

Заперечуючи проти вимог позивача, Товариство з обмеженою відповідальністю "Еко" посилалося на необґрунтованість здійсненого позивачем розрахунку заявлених до стягнення сум грошових коштів, оскільки розрахунок таких безпідставно збережених коштів, на думку відповідача, слід здійснювати, виходячи з розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки в сумі 6 239 717,93 грн., який зазначений у витязі з технічної документації від 03.10.2011 року, що був переданий відповідачу разом із Договором оренди земельної ділянки від 23.02.2012 року попереднім землекористувачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Балтіка".

Проте такі посилання визнаються судом необґрунтованими, оскільки строк дії Договору оренди земельної ділянки від 23.02.2012 року закінчився 23.02.2017 року, у зв`язку з чим підстави для розрахунку розміру належної до сплати орендної плати за цим Договором, з урахуванням встановленого ним розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки в сумі 6 239 717,93 грн., відсутні.

Крім того, як було зазначено вище, основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 ПК України.

Твердження відповідача про те, що в нього не виникло право оренди спірної земельної ділянки також не може свідчити про відсутність правових підстав для задоволення вимог позивача, оскільки останні обґрунтовані саме фактичним користуванням відповідачем цією земельною ділянкою без належного оформлення такого права з посиланням на приписи статті 1212 Цивільного кодексу України.

Заперечуючи проти позову, відповідач посилався також і на те, що сума грошових коштів, нарахована за користування Товариством з обмеженою відповідальністю "Еко" наведеною ділянкою у період з 24.02.2017 по 30.06.2018 є предметом позовних вимог одночасно у двох справах: № 910/16128/19 та № 910/10403/18.

Однак вказані посилання не свідчать про відсутність правових підстав для задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача несплаченої суми грошових коштів за фактичне користування земельною ділянкою у період з 24.02.2017 року по 30.09.2019 року, оскільки рішенням господарського суду міста Києва від 10.10.2019 року в справі № 910/10403/18 з відповідача на користь позивача було стягнуто 34 279,90 грн. орендної плати, нарахованої за період з 17.01.2017 до 23.02.2017, який відрізняється та не охоплюється спірним періодом нарахування в справі № 910/16128/19.

Разом із тим, у відзиві на позовну заяву Товариство з обмеженою відповідальністю "Еко" вказало, що у період з 24.02.2017 року по 06.07.2018 року відповідачем за користування вищенаведеною земельною ділянкою було сплачено 76 264,89 грн. земельного податку. На підтвердження вказаних обставин відповідачем до цієї заяви по суті спору було долучено ряд копій відповідних платіжних доручень.

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України у відповідній редакції).

З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття "земельний податок" і "орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності".

У той же час, враховуючи встановлені судом фактичні обставини справи, беручи до уваги те, що земельний податок та орендна плата є різновидами плати за землю, зважаючи на наявні у матеріалах справи докази внесення відповідачем у спірний період такої плати за землю в розмірі 76 264,89 грн., який не оспорюється позивачем, суд, з урахуванням викладеної у постанові Північного апеляційного господарського суду від 02.06.2020 року в справі № 910/10403/18 правової позиції щодо обґрунтованості врахування сплачених Товариством з обмеженою відповідальністю "Еко" сум земельного податку при обрахунку належної до стягнення з відповідача плати за землю, а також неприпустимості подвійного стягнення з відповідача таких коштів, дійшов висновку про те, що заявлена позивачем до стягнення сума грошових коштів у розмірі 2 426 708, 15 грн. підлягає стягненню з відповідача за виключенням сплачених останнім до моменту звернення позивача до суду з вказаним позовом коштів у сумі 76 264,89 грн.

За таких обставин, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума грошових коштів у розмірі 2 350 443,26 грн. Водночас у задоволенні вимог Костянтинівської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко" про стягнення 76 264,89 грн. слід відмовити.

Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належним доказів на підтвердження сплати спірної суми грошових коштів.

Відтак, позовні вимоги підлягають задоволенню частково з урахуванням наведеного.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 236-242, Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Костянтинівської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко" про стягнення 2 426 708, 15 грн. задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко" (03039, місто Київ, проспект Науки, будинок 8; код ЄДРПОУ 32104254) на користь Костянтинівської міської ради (85114, Донецька область, місто Костянтинівка, вулиця Олекси Тихого, будинок 260; код ЄДРПОУ 34898855) 2 350 443 (два мільйони триста п`ятдесят тисяч чотириста сорок три) грн. 26 грн. безпідставно утриманих коштів та 35 256 (тридцять п`ять тисяч двісті п`ятдесят шість) грн. 65 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

5. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

6. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

7. Відповідно до підпункту 17.5. пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 18.09.2020 року.

Суддя В.С. Ломака