Рішення

від 08.09.2020 по справі 638/16016/19

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 638/16016/19

Провадження № 2/638/427/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2020 року Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:

Головуючого - судді Цвірюка Д.В.,

за участю секретаря Куценко К.Д.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Нетудихати Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Харкові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Сільськогосподарського виробничого кооперативу ім.Фрунзе, ОСОБА_3 , третя особа ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок ДТП, -

встановив:

ОСОБА_2 звернувся до Дзержинського районного суду м.Харкова з позовом до Сільськогосподарського виробничого кооперативу ім.Фрунзе, ОСОБА_3 , в якому просить стягнути з Сільськогосподарського виробничого кооперативу ім. Фрунзе матеріальну шкоду у розмірі 16338,41 грн. та моральну шкоду у розмірі 30 000,00 грн.; стягнути зі ОСОБА_3 моральну шкоду у розмірі 30 000,00 грн. та судові витрати у розмірі 12 036,8 грн.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 27.11.2017 року приблизно о 16:00 годині по пр.Л.Свободи, 30 у м.Харкові сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля ВАЗ 2109 д.н.з. НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_2 , та автомобіля Nissan X-Trail д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_3 . В ДТП обидва автомобілі отримали механічні пошкодження. Відносно позивача складено протокол 27.11.2017 року за ознаками адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП. Крім того, у зв`язку з відсутністю у водія ОСОБА_3 полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності його також притягнуто до адміністративної відповідальності. Постановою Харківського апеляційного суду від 05.12.2018 року постанову Дзержинського районного суду м.Харкова від 22.02.2018 року скасовано, провадження у справі закрито на підставі п.1 ст.247 КУпАП за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення. З висновку комісійної судової транспортно-трасологічної та авто технічної експертизи, складеного 30.08.2018 року, вбачається, що в даній дорожньо-транспортній ситуації в діях водія автомобіля ВАЗ 2109 ОСОБА_2 не вбачається невідповідностей вимогам ПДР, які б, з технічної точки зору знаходились в причинному зв`язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди. В даній дорожньо-транспортній ситуації дії водія ОСОБА_3 не відповідали вимогам п.п.10.1, 13.3 ПДР та знаходились з технічної точки зору в причинному зв`язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди. Провина відповідача ОСОБА_3 у вказаній ДТП встановлена постановою Дзержинського районного суду м.Харкова від 19.09.2019 року. Також зазначає, що зі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу слідує, що автомобіль Nissan X-Trail д.н.з. НОМЕР_2 зареєстрований на СВК ім. Фрунзе . В результаті неправомірних дій ОСОБА_3 автомобіль, яким керував позивач, зазнав механічних пошкоджень. Відповідно до звіту дослідження спеціаліста-товарознавця автомобіля ВАЗ 2109, складеного 14.06.2019 року, матеріальний збиток, завданий в результаті пошкодження автомобіля при ДТП, складає 15 188,41 грн. Крім того, послуга визначення вартості матеріального збитку коштує 1150 грн. Тому розмір матеріальної шкоди складає 16 338,41 грн. Також зазначає, що він поніс моральної шкоди, яка заподіяна внаслідок неправомірних дій водія ОСОБА_3 , який після вчинення адміністративного правопорушення не розкаявся у вчиненому, не пропонував відшкодувати заподіяні збитки, а навпаки, тривалий час всіляко намагається уникнути будь-якого виду відповідальності. Завдана моральна шкода полягає у тому, що після ДТП і відсутності провини позивача він був вимушений доводити свою невинуватість. З листопада 2017 року по червень 2019 року він не ремонтував автомобіль, оскільки розумів необхідність проведення досліджень стану механічних пошкоджень, а тому не мав можливості користуватись транспортним засобом, який до цього використовував для підробітку, перевезення вантажів та власних потреб. Після ДТП позивач втратив свої робочі зв`язки через відсутність транспортного засобу, був позбавлений звичного способу життя в частині вільного пересування на власному транспорті. Чим було на тривалий час порушено нормальний та звичний спосіб життя позивача, у зв`язку з чим вимушений докладати додаткових зусиль для його організації. Розмір заподіяної моральної шкоди позивач оцінює у 30 000 грн. Вважає також, що йому завдано моральної шкоди Сільськогосподарським виробничим кооперативом ім.Фрунзе, який без наявності жодних правових підстав намагається стягнути з нього грошові кошти на ремонт автомобіля, не маючи намір відшкодувати йому заподіяну шкоду. Вказує, що кооператив у добровільному порядку не відшкодував йому заподіяну шкоду, натомість ініціював безпідставну позовну заяву про стягнення з нього збитків, заподіяних його ж засновником. Такі неправомірні дії викликають у позивача невпевненість в собі, недовіру до держави та державної судової системи, змінюють звичний ритм та спосіб життя та інший, пов`язаний з необхідністю явки до суду для захисту своїх інтересів. Завдану кооперативом моральну шкоду оцінює в 30 000,00 грн. Вважає, що матеріальна шкода підлягає стягненню з СВК ім. Фрунзе, оскільки власником автомобіля Nissan X-Trail д.н.з. НОМЕР_2 є саме СВК ім. Фрунзе.

Представником відповідача СВК ім. Фрунзе - адвокатом Нетудихатою Д.В. надано до суду письмові пояснення, в яких зазначив, що матеріали позовної заяви не містять доказів, якими підтверджується правомірність володіння позивачем транспортним засобом ВАЗ 2109 д.н.з. НОМЕР_1 . Щодо стягнення моральної шкоди зазначив, що позивачем не надано жодних доказів, якими обґрунтовано розмір моральної шкоди, а також самого факту її заподіяння. Щодо заявленого розміру судових витрат зазначив про відсутність Акту виконаних робіт (наданих послуг) чи будь-якого іншого документу, який би підтверджував сам факт отримання клієнтом послуг з правничої допомоги та обсяг наданих послуг, а тому позивачем не доведено належними доказами обсяг виконаних робіт, внаслідок чого неможливо оцінити співрозмірність визначеної ним суми обсягу наданих послуг.

Ухвалою від 06.12.2019 року відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) осіб.

Ухвалою суду від 26.05.2020 року відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про зупинення провадження у даній справі.

Ухвалою суду від 26.05.2020 року до участі у справі залучено ОСОБА_4 в якості третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору.

В судове засідання 03.02.2020 року представник позивача з`явився, в подальшому просив справу розглядати без його участі та без участі позивача.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з`явився, представник відповідача СВК ім. Фрунзе в судовому засіданні проти позову заперечував з підстав, наведених у письмових поясненнях, просив відмовити у їх задоволенні.

Третя особа ОСОБА_4 в судове засідання не з`явилась, про розгляд справи повідомлявся, причини неявки суду не повідомив.

Відповідно до ч. 4 ст.223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення), якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи

Враховуючи, що у справі маються достатні дані про права і взаємовідносини сторін, відповідачі належним чином повідомлені про час і місце судового розгляду справи, суд вважає можливим розглянути справу за відсутності не з`явившихся учасників справи.

Суд, заслухавши вступне слово представника відповідача, дослідивши матеріали справи, встановивши факти та відповідні їм правовідносини, оцінивши кожний доказ окремо та у їх сукупності та взаємозв`язку, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтями 10, 81 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, згідно з якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд розглядає справу в межах заявлених вимог і вирішує справу на підставі наданих доказів.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин даної справи. Сторони зобов`язані визначити коло фактів, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, і довести обставини, якими вони обґрунтовують ці вимоги й заперечення, крім випадків, встановлених ст.82 ЦПК України.

Судом встановлено, що 27 листопада 2017 року приблизно о 16:00 годині по пр.Л.Свободи, 30 у м.Харкові сталась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля ВАЗ-2109 д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля Nissan X-Trail д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_3 .

Постановою Харківського апеляційного суду м.Харкова від 05.12.2018 року скасовано постанову Дзержинського районного суду м.Харкова від 22.02.2018 року, якою ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 340 грн., провадження у справі закрито на підставі п.1 ст.247 КУпАП.

Постановою Дзержинського районного суду м.Харкова від 19.09.2019 року провадження у справі стосовно ОСОБА_3 про притягнення до адміністративної відповідальності за ст.124 КУпАП закрито у зв`язку із закінченням строку притягнення до адміністративної відповідальності, передбаченого ст.38 КУпАП. Зазначеною постановою встановлено наявність вини ОСОБА_3 у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди.

Вказана постанова набрала законної сили 01.10.2019 року.

Згідно ч.6 ст.82 ЦПК України постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, є обов`язковою для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалена постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Щодо доводів представника відповідача щодо недоведення правомірності володіння позивачем транспортним засобом ВАЗ -2109 суд зазначає наступне.

Пунктом 13 Постанови Пленуму №4 від 01.03.2013 року Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки зазначено, що враховуючи, що відповідно до статей 386, 395, 396 ЦК положення щодо захисту права власності поширюються також на осіб, які хоч і не є власниками, але володіють майном на праві господарського відання, оперативного управління або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором (речове право), такі особи також мають право вимагати відшкодування шкоди, завданої цьому майну. До таких осіб належить і особа, яка керувала транспортним засобом без доручення, але на підставі документів, визначених пунктом 2.1 Правил дорожнього руху України (посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії та реєстраційного документа на транспортний засіб).

Крім того, Законом України від 05 липня 2011 року №3565-VI Про внесення змін до деяких законодавчий актів України щодо усунення надмірного державного регулювання у сфері автомобільних перевезень було спрощено порядок керування транспортними засобами, у тому числі визначено, що водієві, який не є власником автомобіля, для керування транспортним засобом не потрібно оформляти нотаріально посвідчену довіреність на право керування автомобілем та тимчасовий реєстраційний талон, а достатньо отримати у власника такого майна технічний паспорт на нього.

Матеріали справи містять копію довіреності від 26.12.2017 року, посвідченої приватним нотаріусом Новомосковського міського нотаріального округу Дніпропетровської області та зареєстрованої в реєстрі за №1485, згідно змісту якої ОСОБА_2 отримав право розпоряджатися (продати, обміняти, здати в (найм), оренду, позичку) належним ОСОБА_4 автомобілем марки ВАЗ, модель 2109, випуск 1989 року, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Крім того, вищезазначеними судовими рішенням встановлено, що позивач на момент ДТП керував транспортним засобом ВАЗ-2109, даних про притягнення його до відповідальності у зв`язку з відсутністю посвідчення водія на право керування транспортним засобом або свідоцтва про реєстрацію зазначеного транспортного засобу матеріали справи не містять та відповідачами не надано.

Отже, суд дійшов висновку, що ОСОБА_2 на відповідній правовій підставі користувався транспортним засобом ВАЗ-2109 д.н.з. НОМЕР_1 .

Стаття 395 ЦК України визначає види речових прав на чуже майно, до яких належить право володіння.

Речове право на чуже майно, як і право власності, носить абсолютний характер. Суб`єкт речового права на чуже майно вступає у відносини з усіма іншими суб`єктами, хто його оточує. Таким чином, абсолютний характер речового права проявляється в тому, що порушником речового права на чуже майно може бути будь-яка особа із числа тих, з ким він вступає у відносини.

Відповідно до ст.396 ЦК України правила про захист права власності, які встановлені главою 29 ЦК України, поширюються на речові права власності на чуже майно. Факт правомірності володіння майном є достатньою підставою для особи, яка володіє речовим правом на чуже майно, для звернення за захистом цього права.

Згідно з частиною 2 статті 1187 ЦК України під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших правових підстав (договору оренди, довіреності тощо).

Враховуючи викладене, спричинення шкоди користувачу майна випливає з факту його користування цим майном на достатній правовій підставі відповідно до пункту 2.2 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 03.12.2014 року у справі №6-183цс14, а тому ОСОБА_2 є належною особою, яка має право на відшкодування шкоди, завданої внаслідок пошкодження транспортного засобу, яким він правомірно володів на момент ДТП.

Матеріалами справи підтверджено заподіяння позивачу матеріальної шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Так, згідно звіту №28/05/2019Ч дослідження спеціаліста-автотоварознавця автомобіля ВАЗ2109 держномер НОМЕР_1 матеріальний збиток, завданий власникові ВАЗ 2109 держномер НОМЕР_1 , в результаті його пошкодження при ДТП складає 15 188,41 грн. з урахуванням ПДВ на вартість запчастин.

За складання вказаного звіту позивачем було сплачено 1150,00 грн., що підтверджується квитанцією №685480 від 14.06.2019 року.

Оцінюючи здобуті у справі та досліджені в судовому засіданні докази, суд визнає їх належними та допустимими для використання в процесі доказування, оскільки ці докази містять у собі фактичні дані, які логічно пов`язані з тими обставинами, які підлягають доказуванню в справі та становлять предмет доказування, передбачені як джерела доказування у ЦПК України, зібрані у відповідності з чинним цивільно - процесуальним законодавством.

Зазначені докази є узгодженими між собою та іншими доказами у справі та сумніву у своїй належності та допустимості, не викликають.

Разом із цим, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти (ст.11 ЦК України).

Відповідно до ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Відповідно до статті 999 ЦК України Законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Загальні підстави відшкодування шкоди визначені статтею 1166 ЦК України, згідно з частинами першою, другою якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно з частиною першою статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1)шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2)за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3)за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Згідно роз`яснень, викладених у пункті 6 Постанови Пленуму ВССУ №4 від 01.03.2013 року Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки особою, яка зобов`язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди (пункт 2.2 Правил дорожнього руху України). Не вважається особою, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, якщо з нею укладено цивільно-правовий договір. Така особа, враховуючи характер відносин, які між ними склалися, може бути притягнута до відповідальності роботодавцем лише у регресному порядку відповідно до статті 1191 ЦК.

Матеріалами справи встановлено, що особою, винною у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, є ОСОБА_3 , що встановлено постановою Харківського апеляційного суду від 05.12.2018 року та постановою Дзержинського районного суду м.Харкова від 19.09.2019 року.

При цьому матеріали справи не містять та позивачем не надано доказів того, що відповідач ОСОБА_3 керував транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) із СВК ім.Фрунзе, а також як було встановлено вище СВК ім.Фрунзе не володіє транспортним засобом ВАЗ -2109 д.н.з. НОМЕР_3 на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо), а тому підстави для відповідальності за шкоду заподіяну ОСОБА_3 у СВК ім.Фрунзе відсутні.

Крім того, відповідно до положень статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Згідно п. 3 постанови Пленуму Верховного суду України №4 від 31.03.1995 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди , під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

З врахуванням доведеності вини відповідача ОСОБА_3 у заподіянні позивачу майнової шкоди, суд дійшов висновку, що внаслідок винних дій останнього, позивачу також завдано моральної шкоди, яка виразилася в тому, що неправомірні дії відповідача призвели до душевних страждань позивача та порушення нормальних (звичних) умов проживання останнього у повсякденному житті.

З позову вбачається, що внаслідок такої неправомірної поведінки відповідача, позивач був вимушений після ДТП доводити свою невинуватість. З листопада 2017 року по червень 2019 року позивач не ремонтував автомобіль, оскільки розумів необхідність проведення досліджень стану механічних пошкоджень, а тому не мав можливості користуватись транспортним засобом, який до цього використовував для підробітку, перевезення вантажів та власних потреб. Після ДТП позивач втратив свої робочі зв`язки через відсутність транспортного засобу, був позбавлений звичного способу життя в частині вільного пересування на власному транспорті. Чим було на тривалий час порушено нормальний та звичний спосіб життя позивача, у зв`язку з чим вимушений докладати додаткових зусиль для його організації.

Виходячи із засад розумності та виваженості, з врахуванням тривалості часу моральних страждань, суд вважає, що моральна шкода підлягає частковому задоволенню з урахуванням обставин, що мають істотне значення для встановлення розміру такої, і на погляд суду, з врахуванням принципу справедливості, в конкретному випадку становить 3000 гривень, що на погляд суду є справедливою сатисфакцією позивачу спричинених відповідачем моральних страждань.

Також на підставі викладеного, з врахуванням фактичних обставин, встановлених судом, заподіяння СВК ім.Фрунзе позивачу моральної шкоди не доведена, оскільки моральна шкода відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

При цьому суд наголошує, що судове доказування - це діяльність учасників процесу при визначальній ролі суду по наданню, збиранню, дослідженню і оцінці доказів з метою встановлення з їх допомогою обставин цивільної справи. При цьому, збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи і передує акту застосування в судовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов`язків у сторін.

У відповідності до частини 1 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до статті 12 ЦПК України , кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Оцінюючи аргументи, викладені сторонами по справі в судовому засіданні та у заявах по суті справи, суд в тому числі керується прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, який зазначав, що хоча п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. (рішення у справі Руїз Торіха проти Іспанії (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.94 р., Серія A, N 303-A, параграф 29).

Враховуючи викладене, приймаючи до уваги, що обставини, на які посилається позивач як на підставу позовних вимог частково знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, суд ухвалює рішення про часткове задоволення позову в частині стягнення з відповідача ОСОБА_3 моральної шкоди у розмірі 3000 грн., в іншій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

Згідно ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частиною 2 ст.137 ЦПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 3 цієї ж статті передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Матеріали справи не містять та стороною позивача не надано до суду детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, а також доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відмову у стягненні з відповідача витрат на правничу допомогу за їх недоведеністю.

На підставі вищевикладеного, ст.ст. 11, 12, 14, 22, 395, 396, 1166, 1167, 1187, 1188, 1192 ЦК України, керуючись ст.ст. 4, 10, 12, 19, 76-82, 133, 141, 259, 263, 265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд, -

вирішив:

Позовні вимоги ОСОБА_2 до Сільськогосподарського виробничого кооперативу ім.Фрунзе, ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок ДТП - задовольнити частково.

Стягнути зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 суму коштів на відшкодування моральної шкоди у розмірі 3000 (три тисячі) гривень 00 копійок.

В іншій частині позовних вимог в задоволенні відмовити

Стягнути зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 76,84 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Відповідно ч.3 ст.354 ЦПК України строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Повний текст рішення складено 14.09.2020 року.

Сторони та інші учасники справи:

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ;

Відповідачі: Сільськогосподарський виробничий кооператив ім.Фрунзе, ЄДРПОУ 00707857, Харківська обл., Золочівський район, с.Писарівка, вул.Центральна, буд.5; ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_2 ;

третя особа: ОСОБА_4 , АДРЕСА_3 .

Головуючий суддя: Д.В.Цвірюк