Постанова

від 17.09.2020 по справі 826/3069/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 826/3069/16

адміністративне провадження № К/9901/31881/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Юрченко В.П.,

суддів: Васильєвої І.А., Пасічник С.С.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26.07.2016 року (головуючий суддя Файдюк В.В., судді: Мєзєнцев Є.І., Чаку Є.В.) у справі №826/3069/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Гекта до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Торговий дім Гекта (надалі позивач, товариство, підприємство, платник податків) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовом до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві (надалі відповідач, податковий орган, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 30.09.2015 року №0006062205 про визначення грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 479951 грн, у тому числі за основним платежем 319 967 грн, штрафними (фінансовими) санкціями - 159 984 грн; №0006072205 про зменшення від`ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 6 283 грн; №0006082205 про визначення грошового зобов`язання з податку на прибуток на загальну суму 1 657 695 грн, у тому числі за основним платежем 1 105 130 грн., штрафними (фінансовими) санкціями - 552565 грн; від 21.12.2015 року №0007692205 про визначення грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 5 393 840 грн, у тому числі за основним платежем 3595 893 грн, штрафними (фінансовими) санкціями - 1 797 947 грн; №0007682205 про зменшення від`ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 945 980 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані реальністю здійснення позивачем господарських операцій з контрагентами. Посилається на підтвердження первинними документами здійснення господарських операцій. Зазначає, що наявність або відсутність окремих документів, а так само і помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце. Вважає, що виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставиться у залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб`єктами господарювання та не пов`язується з обставиною підтвердження його контрагентами факту сплати податку на додану вартість до бюджету, у тому числі внаслідок неможливості проведення зустрічної перевірки.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.05.2016 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач 13.03.2017 року подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права, просив його скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 26.07.2016 року апеляційну скаргу задоволено, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.05.2016 року скасовано та прийнято нову постанову, якою позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Гекта задоволені. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 30.09.2015 року №0006062205, №0006072205, №0006082205 від 21.12.2015 року №0007692205 та №0007682205.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26.07.2016 року, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.05.2016 року по справі №826/3069/16 залишити без змін.

В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права. Відповідач вказує на невідповідність висновків судів попередніх інстанцій фактичним обставинам справи, які, на думку податкового органу, полягають у відсутності реального здійснення господарських операцій позивачем з його контрагентами. Посилається на наявність вироків відносно директорів та засновників контрагентів, які свідчать про відсутність у них господарських правовідносин з товариством. Вважає, що статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.

Позивач 03.07.2017 року до Верховного Суду надав заперечення до касаційної скарги, в яких просив у задоволенні касаційної скарги відмовити та залишити в силі судове рішення апеляційної інстанції.

Верховний Суд, переглянувши рішення попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, вбачає наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом проведена документальна планова виїзна перевірка з питань дотримання товариством вимог податкового законодавства за період з 01.01.2013 року по 31.12.2014 року, валютного та іншого законодавства в період з 01.01.2013 року по 31.12.2014 року, за результатами якої складено акт перевірки від 04.09.2015 року №808/26-54-22-05-10/37047746 (надалі - акт перевірки).

Перевіркою встановлено порушення товариством пунктів 44.1, 44.2, 44.6 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, підпункту 138.1.1 пункту 138.1 пунктів 138.2 138.4, 138.8, підпунктів 138.10.2, 138.10.3 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 149.1 статті 149 Податкового кодексу України та статей 1, 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , статті 48 Закону України Про автомобільний транспорт , підпунктів 11.1, 11.5, 11.6 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року, підпунктів 1.2, 2.1, 2.4, 2.15, 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року, внаслідок чого підприємством занижено податок на прибуток підприємства що підлягає сплаті до бюджету всього на суму 1 105 130 грн., в тому числі: за 2013 рік на суму 914 602 грн; за 2014 рік на суму 190 528 грн; пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.1 та 200.2 статті 200, пункту 201.1 статті 201 Податкового Кодексу України, внаслідок чого товариством занижено суму податку на додану вартість, що підлягає нарахуванню до сплати в бюджет на 319 967 грн. та завищено суму від`ємного значення різниці між сумою податкових зобов`язань та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду з податку на додану вартість за грудень 2014 року у розмірі 6 283 грн.; підпункту 16.1.7 пункту 16.1 статті 16, підпункту „б" пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України, розділу 3 Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (форма № 1 ДФ), затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 24.12.2010 року №1020, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 13.01.2011 року за N46/18784, розділу 3 Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (форма №1- ДФ), затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 21.01.2014 року №49, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.02.2014 року за №2281/25005 щодо неповідомлення у звітних податкових розрахунках ( форма 1-ДФ) за 1, 2, 4 квартали 2013 року, 1- 4 квартали 2014 року про суми майнового та немайнового внеску до статутного фонду емітента корпоративних прав, в обмін та такі корпоративні права у звітному податковому розрахунку за 1 квартал 2013 року у розмірі 155000 грн., у звітному податковому розрахунку (форма 1 ДФ) за 4 квартал 2014 року у розмірі 980000 грн.; про суми поверненої поворотної фінансової допомоги засновнику у 2, 4 кварталі 2013 року у загальному розмірі - 2510000 грн., у 1-4 кварталах 2014 року у загальному розмірі 3729000 грн.; про суми здійснених виплат фізичним особам - підприємцям; про нараховану суму у розмірі 7000 грн та виплачену у розмірі 14000 грн. фізичній особі за договором оренди приміщення у звітному податковому розрахунку за 1 квартал 2013 року.; підпунктів 168.1.2, 168.1.5 пункту 168.1. статті 168, підпункту „а" пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України щодо неперерахування на доходи фізичних осіб у загальному розмірі 63376,41 грн. під час виплати заробітної плати за вересень - грудень 2013 року, січень - травень 2014 року; порушення термінів та повноти сплати для місячного податкового періоду податку на доходи фізичних осіб із заробітної плати за період з червня по листопад 2014 року загальному розмірі 55394,93 грн.

Перевіркою також встановлено, що станом на 31.12.2014 року підприємством не перераховано до бюджету податок на доходи фізичних осіб із заробітної плати за жовтень-листопад 2014 року загальному розмірі 14553,96 грн.

Встановлено порушення підприємством пункту 1 розділу 2 статті 4 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, внаслідок чого підприємству донараховано 7015,66 грн.

На підставі акту перевірки контролюючим органом прийняті податкові повідомлення-рішення від 30.09.2015 року №0006062205, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 479951 грн.; від 30.09.2015 року №0006082205, яким підприємству збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 1657695 грн.; від 30.09.2015 року №0001521702, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 80174,36 грн., від 30.09.2015 року №0006072205, яким підприємству зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 6283 грн.

Вважаючи, що рішення відповідача прийняті всупереч вимогам чинного законодавства та порушують права позивача, останній звернувся до суду з вказаним позовом.

Правовідносини у справі регулюються Податковим кодексом України.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

За приписами підпункту а пункту 198.1. статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках обов`язкові реквізити, перелік яких наведений у пункті 201.1 статті 201 Податкового кодексу України. Правовий статус податкової накладної закріплений в положеннях статті 201 цього Кодексу.

За приписами пункту 201.2 статті 201 Податкового кодексу України форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби.

Наказом Міністерства фінансів України від 01.11 2011 року №1379 затверджено Порядок заповнення податкової накладної, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22.11.2011 року за №1333/20071.

Наказом Міністерства доходів і зборів України від 14.01.2014 року №10 затверджено форму податкової накладної та Порядок заповнення податкової накладної, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 30.01.2014 року за №185/24962.

Наведеними нормами визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема це відсутність зв`язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність поставок), відсутність податкової правосуб`єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником податку додану вартість.

Таким чином, при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

За відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце .

Водночас, наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

За приписами пунктів 44.1 та 44.3 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

За змістом абзацу 2 пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до частини другої статті 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 року №996-ХІV (надалі - Закон №996-ХІV), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

В розумінні наведеного Закону, первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому, за приписами пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06. 1995 року за №168/704 (надалі - Положення), яке встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об`єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

За вимогами частини другої цієї норми первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

При цьому, податкове законодавство не встановлює перелік первинних документів, складенням яких мають оформлюватися ті чи інші операції.

Разом з тим відповідні первинні документи повинні містити усі необхідні реквізити, визначені частинами першою, другою статті 9 Закону №996-ХІV, повну інформацію про виконану господарську операцію та виступати носіями достовірних відомостей про таку операцію та її учасників.

Також істотне значення для встановлення судом факту реальності виконання договору саме із заявленим контрагентом є фактичні обставини укладення та виконання договору, обґрунтованість вибору контрагента.

За правилами частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок довести обставини, що слугували підставою для прийняття оспорюваного акту індивідуальної дії, покладається на податкову інспекцією як на суб`єкта владних повноважень.

Разом з тим, дане правило не виключає обов`язку платника довести обґрунтованість сформованих ним податкового кредиту по операціям з придбання товарів (робіт, послуг).

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податків.

Судом першої інстанції встановлено, що підставами для зменшення податковим органом в ході перевірки податкового кредиту з податку на додану вартість на загальну суму 3595893 грн. по взаємовідносинам з Товариствами з обмеженою відповідальністю Сігнет Холдинг , СП Трейд та Дари земель стали висновки відповідача про документальне непідтвердження факту реального здійснення господарських операцій та визнання нікчемними укладених правочинів з наведеними контрагентами та такими, що не створюють реальних правових наслідків.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між Малим приватним підприємством Фірма ЕРІДОН (продавець) та позивачем (покупець) укладено договір купівлі-продажу від 21.07.2014 року №102-07/14Ц, за умовами якого передбачено здійснення поставки контрагентом підприємству цукру білого кристалічного з цукрових буряків, що підтверджено видатковою накладною від 30.01.2015 року №1734 на суму 478342,5 грн., в тому числі податок на додану вартість складає 79723,75 грн.

Факт здійснення транспортування товару підтверджено товарно-транспортними накладними. Відповідно до Сертифікату відповідності, виданого Міністерством економічного розвитку і торгівлі України, контрагент є виробником відвантаженої на продукції.

Судами також встановлено, що відповідно до укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю САРКАРА-ГРУП (постачальник) та товариством (покупець) постачальник зобов`язується в порядку та на умовах визначених цим договором поставити у власність товар, в асортименті та кількості, визначеними у специфікаціях (додатках) та/або у видаткових накладних, які є невід`ємною частиною цього договору, а покупець зобов`язується в порядку та на умовах визначених цим договором прийняти товар та оплатити його вартість.

За змістом пункту 7 договору поставка товару здійснюється автотранспортом та залізничними вагонами. Умовами вказаного договору передбачено здійснення поставки контрагентом позивачу рису довгозернистого, рису круглого фасованого, крупи гречаної фасованої, що підтверджується видатковими накладними.

Попередніми судами встановлено, що за отриманий товар позивачем перераховано на користь контрагента грошові кошти в сумі 2446410 грн., в тому числі податок на додану вартість у сумі 407735 грн., що підтверджується платіжними дорученнями.

За умовами договору фасування (виконання робіт) від 27.05.2013 року №27/05 контрагент (виконавець) зобов`язується на замовлення позивача (замовника) виконати роботи, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконавцю належним чином виконані роботи у відповідності з умовами даного договору.

Виконання наведеного договору підтверджується актами здачі-прийняття робіт.

Згідно з умовами договору комісії на продаж товару від 01.06.2012 року №0106СІ, укладеного між контрагентом (комісіонер) та позивачем (комісіонер), в порядку та на умовах, визначених договором, комісіонер зобов`язується за плату (винагороду) укласти за рахунок комітента від свого імені договори щодо продажу товару - комітента - цукру піску, передбаченого договором.

Підтвердженням виконання вказаного договору є наявні звіти комісіонера та акт здачі-прийняття робіт (надання послуг).

Судами також встановлено, що між Публічним акціонерним товариством РОКИТНЯНСЬКИЙ ЦУКРОВИЙ ЗАВОД (продавець) та товариством (покупець) укладено договір купівлі-продажу цукру від 27.02.2015 року №20-01/15, за умовами якого продавець зобов`язується передати цукор-пісок у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити товар на умовах цього договору.

Виконання умов договору підтверджується видатковою накладною та товарно-транспортними накладними.

За умовами договору поставки від 13.01.2015 року №с/4, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю ОЛІМП (постачальник) та позивачем (покупець), постачальник зобов`язується в порядку та строки, встановлені цим договором, передати у власність покупця товар, в певній кількості, відповідної якості і за погодженою ціною, а покупець зобов`язується прийняти товар і оплатити його на умовах, визначених у цьому договорі.

Умовами договору передбачено здійснення поставки контрагентом позивачу крупи гречаної вагової.

Факт виконання договору підтверджується видатковими накладними, товарно-транспортними накладними та платіжними дорученнями.

Відповідно до договору поставки від 10.02.2015 року №79-СХ, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю СІГНЕТ ХОЛДИНГ (продавець) та позивачем, передбачено здійснення поставки контрагентом підприємству цукру в мішках, що підтверджено видатковими накладними на суму 1097400,00 грн., в тому числі податок на додану вартість у сумі 182900,00 грн.

Факт здійснення транспортування товару, підтверджено товарно-транспортними накладними та платіжними дорученнями.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за умовами договору поставки від 27.02.2015 року №18/12/14-СГ, укладеного між контрагентом (постачальник) та позивачем (покупець), передбачено здійснення поставки цукру білого кристалічного з цукрових буряків, що підтверджується видатковими накладними на загальну суму 11071160 грн.

Факт виконання договору підтверджується залізно-подорожніми накладними, товарно-транспортними накладними та платіжними дорученнями.

За умовами договору поставки від 09.03.2015 року №09032015ДЗГ, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю ДАРИ ЗЕМЕЛЬ (постачальник) та позивачем (покупець), передбачено здійснення поставки позивачу цукру білого кристалічного.

Факт виконання договору видатковими накладними, товарно-транспортними накладними та платіжними дорученнями.

Проте, Верховний Суд дійшов висновку, що наведені первинні документи не можуть свідчити про безумовне підтвердження реального здійснення спірних господарських операцій між позивачем та його контрагентами з огляду на наступне.

В матеріалах справи містяться судові рішення, а саме вироки відносно підприємств - контрагентів позивача та відносно підприємств, з якими мали господарські відносини контрагенти позивача, на які посилається податковий орган в своїх доводах та в касаційній скарзі, які не були досліджені та не враховані судами попередніх інстанцій.

Наведеними вироками, встановлено, що директори та засновники підприємств - контрагентів позивача та підприємств, з якими контрагенти укладали договори по ланцюгу спірних господарських операцій зареєстрували підприємство за грошову винагороду, заперечує свою участь у створенні та фінансово-господарській діяльності цього товариства, зокрема й у підписанні будь-яких первинних податкових та бухгалтерських документів, що судом апеляційної інстанції не взято до уваги та не надано відповідну оцінку наведеним фактам.

Неналежним чином оформлені (підписана не уповноваженою особою) податкові накладні не можуть бути підставою для нарахування податкового кредиту за наявності фактів, що ставлять під сумнів реальність наданої послуги.

Податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум податку на додану вартість до податкового кредиту є безпідставним.

Відсутність фізичних, технічних та технологічних можливостей певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції: наявність майна, трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень як платника, так і контрагента, які б свідчили про наявність товарного характеру операцій, унеможливлюють висновок щодо реальності придбанням товарів (робіт, послуг), фактичного та обґрунтованого понесення позивачем витрат з їх придбання, наявності правових та фактичних підстав для віднесення сум до складу податкового кредиту.

Згідно вказаних вироків, - після реєстрації підприємств директора підприємств - контрагентів підприємницьку діяльність не здійснювали, угод фінансового характеру не складали, печатками підприємств не користувалися, а реєстраційні і установчі документи зазначених підприємств передали невстановленим особам, що надало змогу таким особам вести господарську діяльність, зокрема, складати від імені підприємств необхідні документи фінансово-господарської діяльності (договори, податкові, видаткові накладні, акти виконаних робіт та інші документи), звітні документи зазначених підприємств по сплаті податків, які зовні складені вірно, але фактично не відповідали дійсності, та надало змогу перераховувати грошові кошти без фактичного проведення фінансово-господарських операцій, тобто в подальшому невстановлені слідством особи використали печатки, статутні документи та реквізити товариства для здійснення удаваних (безтоварних) операцій та незаконного одержання доходів.

Відтак, Касаційний Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції зробив передчасний висновок про протиправність спірних податкових повідомлень рішень не надавши оцінку судовим рішення по кримінальним справам відносно контрагентів позивача та інших суб`єктів господарювання по ланцюгу вчинення господарських операцій позивача з контрагентами.

Оцінюючи таки взаємовідносини необхідно враховувати наступне.

Факт укладення договору не є належним (допустимим) доказом реальності господарський операцій, а вимагає дослідження наявності фактичного руху активів платника та його капіталу.

Верховний Суд вважає, що необхідно дослідити можливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, здійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; наявність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності, наявність управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; наявність обліку господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням податкової вигоди; здійснення операцій з товаром, наявність первинних документів обліку.

Недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди, а покупця - права на формування цієї податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв`язку з цим юридично дефектних первинних документів, та незважаючи на наявність у платника податку доказів сплати продавцеві вартості товарів/послуг, якщо рух коштів не забезпечений зв`язком з господарською діяльністю учасників цих операцій.

Враховуючи, що судом апеляційної інстанцій не досліджено реальність здійснення господарських операцій позивача з контрагентами в сукупності з належною оцінкою всіх доказів та наявність судових рішень по кримінальним справам, суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про задоволення позовних вимог.

Не досліджено та не встановлено в повному обсязі і тих обставин, на які податковий орган посилався як на підставу правомірності спірних податкових повідомлень-рішень.

Таким чином, судом апеляційної інстанції не в повній мірі встановлено фактичні обставини справи, що мають значення для правильного вирішення спору по суті.

За змістом частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень; з`ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування доказів.

Принцип всебічного, повного та об`єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи закріплений частиною першою статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України. Зазначений принцип передбачає, зокрема, всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов.

За приписами частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими та електронними доказами; висновками експертів, показаннями свідків (стаття 72 Кодексу адміністративного судочинства України). Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати з власної ініціативи (частина третя статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Вказані вище обставини справи досліджені в неповному обсязі, тому для повного, об`єктивного та всебічного з`ясування обставин справи суду необхідно надати належну правову оцінку кожному окремому доказу та їх сукупності, які міститься в матеріалах справи або витребовується, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, з посиланням на це в мотивувальній частині свого рішення, враховуючи при цьому відповідні норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції вказаним вимогам не відповідає, оскільки судом не з`ясовано всі обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

За правилами статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Колегія суддів дійшла висновку про те, що судом апеляційної інстанції порушено принцип офіційного з`ясування всіх обставин справи в частині спірних правовідносин, що призвело до ухвалення рішень, які не відповідають вимогам щодо законності і обґрунтованості, а тому такі рішення підлягають скасуванню, а справа відповідно до правил статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України - направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26.07.2016 року скасувати, а справу №826/3069/16 направити на новий розгляд до Київського апеляційного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіВ.П. Юрченко І.А. Васильєва С.С. Пасічник