Постанова

від 16.09.2020 по справі 320/3929/19

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 16.09.2020 Справа № 320/3929/19

Запорізький Апеляційний суд

ЄУН 320/3929/19Головуючий у 1-й інстанції Купавська Н.М. Пр. № 22-ц/807/1835/20Суддя-доповідач Гончар М.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2020 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді (судді-доповідача) Гончар М.С.

суддів Маловічко С.В., Подліянової Г.С.,

за участі секретаря Путій Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 04 березня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа: державний нотаріус Мелітопольської державної нотаріальної контори Лісова Н.В. про розірвання договору довічного утримання

ВСТАНОВИВ:

У травні 2019 року ОСОБА_3 звернулась до суду із вищезазначеним позовом (а.с. 2-5), в якому просила розірвати договір довічного утримання, укладений 17.12.2005 року між нею та відповідачкою, посвідчений державним нотаріусом Мелітопольської державної нотаріальної контори Запорізької області Лісовою Н.В., зареєстрований в реєстрі за № 1-3084 та стягнути судовий збір у розмірі 768,40 грн.

В обґрунтування свого позову позивач зазначала, що 17.12.2005 року між нею та ОСОБА_1 , яка доводиться їй племінницею, було укладено договір довічного утримання, який посвідчено державним нотаріусом Лісовою Н.В., за умовами якого ОСОБА_1 передано у власність квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , а вона зобов`язалась повністю та довічно утримувати позивачку, забезпечувати одягом, їжею, поміччю, забезпечувати відчужувателя житлом в квартирі, яка передається їй за договором довічного утримування, та поховати у випадку її смерті. Крім того, відповідно до п. 5 цього ж договору вартість матеріального забезпечення сторони оцінили в сумі 100 грн. щомісячно. Між тим, деякий час відповідачка ОСОБА_1 періодично надавала їй сезонні фрукти та овочі, іноді прибирала в квартирі, мила вікна, але грошову допомогу ніколи не надавала. На вимоги позивача щодо виконання всіх умов договору довічного утримання вона належним чином не реагувала, а починаючи з 2017 року взагалі самоусунулась від їх виконання. А тому, оскільки умови договору відповідачка не виконує, позивачка просила розірвати даний договір.

В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено суддю суду першої інстанції Купавську Н.М. (а.с. 16).

Ухвалою суду першої інстанції (а.с. 20) відкрито провадження у цій справі в порядку загального позовного провадження.

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 04 березня 2020 року (а.с. 74-76) позов ОСОБА_3 у цій справі задоволено у повному обсязі.

Розірвано договір довічного утримання від 17 грудня 2005 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , посвідчений державним нотаріусом Мелітопольської державної нотаріальної контори Лісовою Н.В., реєстр № 1-3082, та зареєстрований в Державному реєстрі правочинів 17.12.2005 за № 1047910.

Сторони повернуто в первинний стан: визнано за ОСОБА_3 право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, відповідач ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 , у своїй апеляційні скарзі (а.с. 79-83) просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі, судові витрати покласти на позивача.

В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено колегію суддів Запорізького апеляційного суду: головуючого суддю (суддю-доповідача) Гончар М.С., суддів Маловічко С.В. та Подліянову Г.С. (а.с. 88).

Ухвалою апеляційного суду апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відкрито 04 червня 2020 року (а.с. 101), справу призначено до апеляційного розгляду (а.с. 103), з урахуванням навантаженості судді-доповідача та колегії суддів (в Запорізькому апеляційному суді фактично працює 18 суддів замість 40 суддів за штатом), а також відпустки судді-доповідача у період з 06.07.2020 року по 07.08.2020 року включно (а.с.128).

В силу вимог ст. 371 ч. 1 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.

Проте, за змістом підпункту 3 пункту 12 розділу XII Прикінцевих положень ЦПК України в редакції Закону № 540-IX, що набрав чинності з 02.04.2020 року, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. …. 371… цього Кодексу.. , а також строк…розгляду апеляційної скарги … продовжуються на строк дії такого карантину.

В Україні на час розгляду цієї справи апеляційним судом карантин діє з 12 березня 2020 року по 31 жовтня 2020 року включно, що є загальновідомою інформацією.

Учасники цієї справи своїм правом на подачу апеляційному суду відзиву на вищезазначену апеляційну скаргу у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом не скористались.

Однак, в силу вимог ст. 360 ч. 3 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції апеляційним судом.

Ухвалою апеляційного суду (а.с. 109) в порядку задоволення клопотання ОСОБА_3 в особі представника Ігнатова Є.Є. розгляд цієї справи призначено в режимі відеоконференції .

У судове засідання 16 вересня 2020 року належним чином повідомлені апеляційним судом про час і місце розгляду цієї справи (а.с. 110-113, 115-116, 121-126) всі учасники цієї справи не з`явились, окрім представника позивача ОСОБА_3 - адвоката Ігнатова Є.Є. (а.с.15), про причини своєї неявки апеляційний суд не сповістили, клопотань про відкладення розгляду цієї справи апеляційному суду не подали.

Навпаки, третя особа - державний нотаріус Мелітопольської державної нотаріальної контори подала апеляційному суду заяву про розгляд цієї справи апеляційним судом за відсутністю державного нотаріуса (а.с. 117-118).

За змістом ст. 372 ч. 2 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи апеляційним судом.

При вищевикладених обставинах, апеляційний суд визнав неповажними причини неявки всіх учасників цієї справи, що не з`явились, і на підставі ст. 372 ч. 2 ЦПК України апеляційний суду ухвалив: заяву третьої особи задовольнити, розглядати дану справу апеляційним судом у даному судовому засіданні за відсутністю всіх учасників цієї справи, що не з`явились, за присутністю представника позивача ОСОБА_3 - адвоката Ігнатова Є.Є. (а.с. 15)в режимі відеоконференції.

Відводів у цій справі не заявлено, самовідводи відсутні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, представника позивача ОСОБА_3 - адвоката Ігнатова Є.Є. , перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга відповідача ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 у цій справі не підлягає задоволенню з таких підстав.

В силу вимог ст. 367 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За змістом ст. 381 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги приймає постанову за правилами ст. 35 і глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу.

Встановлено, що суд першої інстанції, задовольняючи позов позивача у цій справі у повному обсязі, керувався ст. ст. 12, 13, 18, 81, 89, 141, 247, 258, 264-265, 274, 279, 280, 352-356 ЦПК України та виходив із обґрунтованості та доведеності позовних вимог позивача у цій справі.

Апеляційний суд погоджується із такими висновками суду першої інстанції, вважає їх правильними, а рішення суду першої інстанції - таким, що ухвалено з додержанням вимог закону, є обґрунтованим та законним.

Ст. 263 ЦПК України містить вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, а ст. 264 ЦПК України - питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції у цій справі відповідає.

Так, судом першої інстанції було правильно встановлено, що 17.12.2005 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 був укладений договір довічного утримання, посвідчений державним нотаріусом Мелітопольської державної нотаріальної контори Запорізької області Лісовою Н.В., зареєстрований в реєстрі за № 1-3084 (а.с. 11 -12).

Згідно із п. 1 умов вищезазначеного договору сторони домовились про те, що ОСОБА_1 передано у власність квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з Державного реєстру правочинів від 17.12.2005 року (а.с.12).

Відповідно до із п. 4 вищезазначеного договору сторін ОСОБА_1 взяла на себе зобов`язання повністю та довічно утримувати ОСОБА_3 , забезпечувати її одягом, їжею, поміччю, забезпечувати відчужувателя житлом в квартирі, яка передається їй за договором довічного утримування, та поховати у випадку її смерті.

Крім того, за змістом до п. 5 цього ж договору сторін вартість матеріального забезпечення сторони оцінили в сумі 100,00 грн. щомісячно.

Між тим, п. 6 вищезазначеного договору сторін передбачено його розірвання за згодою сторін, у випадку невиконання його умов та відмови від розірвання в узгодженому порядку однією з сторін - в судовому порядку (а.с. 11).

В силу вимог ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом ст. 744 ЦК України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Згідно із ст. 748 ЦК України набувач стає власником майна, переданого йому за договором довічного утримання (догляду) відповідно до статті 334 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ст. 755 ЦК України договір довічного утримання може бути розірваний за рішенням суду: 1) на вимогу відчужувача у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов`язків незалежно від його вини.

У відповідності до ст. 81 ч. 1 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Посилання позивача на обов`язок відповідача оплачувати комунальні послуги у даному випадку суд першої інстанції правильно не прийняв до уваги, оскільки вони не стосуються оспорюваних правовідносин та не пов`язані з можливістю проживання позивачки у будинку.

Але, в судовому засіданні свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 підтвердили, що відповідачка останні 2 роки не з`являлася у ОСОБА_3 , не відвідувала та нічим їй не допомагає, не турбується про її життя та здоров`я. Їй допомагають сусіди, роблять заготовки на зиму, ходять до аптеки та магазину за ліками та продуктами для позивачки.

При цьому, судом першої інстанції було правильно встановлено, що позивачці 85 років і вона потребує сторонньої допомоги навіть в силу свого віку.

Відповідачка доказів виконання нею умов вищезазначеного договору сторін суду першої інстанції не надала.

Оскільки судом першої інстанції встановлено, що відповідач умови договору не виконує, доказів протилежного остання суду не надала, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги позивача у цій справі є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 756 ЦК України у разі розірвання договору довічного утримання (догляду) у зв`язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов`язків за договором, відчужувач набуває право власності на майно, яке було ним передане, і має право вимагати його повернення. У разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються (ч. 2 ст. 653 ЦК України).

Доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 дублюють доводи її заперечень проти позову ОСОБА_3 у цій справі, яким суд першої інстанції вже надав належну оцінку, з якою погоджується апеляційний суд, ґрунтуються на припущеннях, що суперечить вимогам ст. 81 ч. 6 ЦПК України.

Ці доводи є такими, що не спростовують правильно встановлених судом першої інстанції фактичних обставин цієї справи та правильних висновків суду першої інстанції у цій справі, а лише відображають позицію відповідача ОСОБА_1 у цій справі, яку вона та її представник вважають єдино правильною та єдино можливою.

Суд першої інстанції розглянув дану справу з додержанням вимог ЦПК України, тобто в межах заявлених позивачем позовних вимог та на підставі доказів сторін, яким надав відповідну оцінку з дотриманням вимог ст. 89 ЦПК України.

За змістом якої: Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності; суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) .

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 12 ч. 3 ЦПК України).

Підстави для звільнення від доказування відповідача ОСОБА_1 , передбачені ст. 82 ЦПК України, у цій справі відсутні.

ОСОБА_1 та її представник не надали суду першої інстанції належних, допустимих доказів у спростування позову позивача ОСОБА_3 у цій справі та на підтвердження виконання ОСОБА_1 умов вищезазначеного договору сторін та зокрема: повністю та довічно утримувати ОСОБА_3 , забезпечувати її одягом, їжею, поміччю, вартістю матеріального забезпечення в сумі 100,00 грн. щомісячно.

Апеляційний суд на виконання вимог ЦПК України сприяв повному та всебічному апеляційному перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі в межах доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 .

Так, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасник справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ст. 367 ч. 2 ЦПК України).

В силу вимог ст. 367 ч. 3 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Проте докази, передбачені ст. 367 ч. ч. 2, 3 ЦПК України, у цій справі відсутні та зокрема стороною відповідача ОСОБА_1 апеляційному суду не надані.

Згідно із ст. 376 ч. 3 ЦПК України передбачені порушення норм процесуального судом першої інстанції, які є обов`язковою підставою для скасування або зміни рішення.

В силу вимог ст. 376 ч. 2 ЦПК України лише порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, можуть бути підставою для скасування або зміни рішення.

Встановлено, що у цій справі відсутні порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення, а також відсутні порушення норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення цієї справи по суті.

При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 не ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим з додержанням вимог ЦПК України.

Встановлено, що оскаржуємим рішенням суд першої інстанції не вирішував у цій справі питання про розподіл понесених судових витрат між сторонами, пов`язаних із розглядом цієї справи судом першої інстанції, а тому останнє також в апеляційному порядку не переглядалось. Однак, воно може бути вирішено судом першої інстанції у подальшому за власною ініціативою або за заявою учасників цієї справи в порядку, передбаченому ст. 270 ЦПК України.

За таких обставин, апеляційний суд не вбачає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції у цій справі або ж його зміни.

Також, в силу вимог ст. 141 ЦПК України у разі відмови відповідачу у задоволенні її вищезазначеної апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у цій справі, остання не має права на компенсацію за рахунок позивача будь-яких судових витрат, пов`язаних із розглядом цієї справи апеляційним судом.

Керуючись ст. ст. 7, 12-13, 81-82, 89, 141, 367-369, 371-372, 374-375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 04 березня 2020 року у цій справі залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови.

Повний текст постанови апеляційним судом складений 18.09.2020 року.

Головуючий суддяСуддяСуддя Гончар М.С. Маловічко С.В.Подліянова Г.С.