Постанова

від 15.09.2020 по справі 922/3619/19

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" вересня 2020 р. Справа № 922/3619/19

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий:Зубченко І.В. (доповідач),судді:Медуниця О.Є., Радіонова О.О. при секретарі судового засідання: Бірчак К.Є.за участю представників: від позивача:не з`явився від відповідача:не з`явився від третьої особи на стороні позивача: Шевченко Б.В., довіреність №Д-823/2020 від 19.05.2020р., свідоцтво серія КВ №6007 від 23.11.2017р. від третьої особи на стороні відповідача: не з`явився розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 , м.Балаклія Харківської області (вх.№1031 Х/3 від 03.04.2020р.)на рішення господарського суду Харківської області ухвалене25.02.2020р. (повний текст складено та підписано 05.03.2020р. у м.Харкові)у справі№922/3619/19 (суддя Ємельянова О.О.)за позовомДочірнього підприємства Державної компанії Укрспецекспорт Державного підприємства Спеціалізована зовнішньоторговельна фірма Прогрес, м.КиївдоВійськової частини НОМЕР_1 , м.Балаклія Харківської областіза участю третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Державного концерна Укроборонпром, м.Київ

за участю третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Міністерства оборони України, м.Київпростягнення 4.276.355,92грн.

В С Т А Н О В И В:

Дочірнє підприємство Державної компанії Укрспецекспорт Державного підприємства Спеціалізована зовнішньоторговельна фірма Прогрес, м.Київ, позивач, звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача, Військової частини НОМЕР_1 , м.Балаклія Харківської області, про стягнення грошових коштів у розмірі 4.276.355,92грн. як відшкодування збитків за втрату майна, переданого на зберігання згідно з договором №Д-21-06/2015 від 07.04.2015р.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 20.01.2020р. залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Державний концерн "Укроборонпром", м.Київ, та в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Міністерство оборони України, м.Київ.

Рішенням господарського суду Харківської області від 25.02.2020р. (повний текст складено та підписано 05.03.2020р.) у справі №922/3619/19 позовні вимоги задоволено. Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" Державного підприємства "Спеціалізована зовнішньоторговельна фірма "Прогрес" грошові кошти у розмірі 4.276.355,92грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 64.145,34грн.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що, з огляду на знищення матеріальних цінностей, переданих позивачем на зберігання відповідачеві за договором зберігання №Д-21-06/2015 від 07.04.2015р., у силу умов договору та вимог цивільного законодавства, у відповідача виникло грошове зобов`язання з відшкодування вартості такого майна. Крім того, суд дійшов висновку про недоведеність форс-мажорних обставин, оскільки відповідачем не надано сертифікату Торгово-промислової палати України.

Не погодившись із прийнятим рішенням, Військова частина НОМЕР_1 звернулася до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, згідно резолютивної частини якої просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 25.02.2020р. (повний текст складено та підписано 05.03.2020р.) у справі №922/3619/19 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач наголошує, що оскаржуване рішення є необґрунтованим, прийнятим без надання належної правової оцінки встановленим обставинам справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права та підлягає скасуванню з огляду на сукупність наступних обставин:

- хибним є висновок суду про ненадання відповідачем належних доказів наявності обставин форс-мажору, оскільки позивач був належним чином повідомлений про настання у військовій частині надзвичайної ситуації та про дію непереборної сили, а сертифікат торгово-промислової палати не є єдиноможливим доказом наявності форс-мажорних обставин;

- місцевим господарським судом не враховано, що станом на 23.03.2017р. непереборна сила існувала на території військової частини та відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України №368 від 24.03.2004р. була класифікована як надзвичайна ситуація техногенного характеру регіонального рівня. Факт виникнення 23.03.2017р. у м.Балаклія саме надзвичайної ситуації є загальновідомим, сприйнятим на державному рівні та таким, що не потребує доведення;

- за фактом надзвичайної ситуації 23.03.2017р. на території військової частини продовжується досудове розслідування в межах кримінального провадження за ознаками злочину, передбаченого ст.113 Кримінального кодексу України (диверсія), у якому військова частина виступає як потерпіла сторона. На даний час не встановлено причинно-наслідкового зв`язку між порушеннями посадовими особами військової частини вимог керівних документів у обладнанні складу та виникненні пожежі з подальшим детонуванням боєприпасів, жодній посадовій особі військової частини не вручене повідомлення про підозру;

- на момент виникнення надзвичайної ситуації у військової частини були відсутні засоби запобігання виникненню такої ситуації;

- завдана позивачу шкода має стягуватися з осіб, визнаних судом винними у вчиненні диверсії, шляхом подання цивільного позову особою, яка є потерпілою від злочину.

Для розгляду справи згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.04.2020р. сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя (доповідач) Зубченко І.В., судді Радіонова О.О., Чернота Л.Ф.

Після усунення скаржником недоліків, допущених при поданні апеляційної скарги, ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 03.08.2020р., зокрема, відкрито апеляційне провадження за вищевказаною апеляційною скаргою, зобов`язано позивача та третіх осіб у строк до 18.08.2020р. включно надати до суду відзиви на апеляційну скаргу.

На електронну адресу суду апеляційної інстанції 18.08.2020р. (згідно штампу канцелярії, наявного на першому аркуші документа) від Державного концерну Укроборонпром надійшов відзив на апеляційну скаргу (з накладенням електронного цифрового підпису; у межах визначеного судом строку). Оригінал названого відзиву надійшов на поштову адресу суду 19.08.2020р. (згідно штампу канцелярії, наявного на першому аркуші документа). Згідно резолютивної частини відзиву третя особа на стороні позивача просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення без змін. При цьому за коротким змістом відзиву заявник звертає увагу на сукупність наступних обставин:

- відповідач не дотримався узгоджених умовами договору строків повідомлення позивача про обставини форс-мажору (5 днів) та надання останньому підтверджуючих документів (10 днів);

- матеріали справи не містять доказів направлення на адресу позивача листа відповідача №303/ф від 29.03.2017р;

- усупереч твердженням апелянта, єдиним належним доказом форс-мажорної обставини може бути сертифікат Торгово-промислової палати України;

- оскільки відповідач пропустив строк повідомлення позивача про дію форс-мажорних обставин, він не вправі посилатися на дію таких обставин.

Через канцелярію Східного апеляційного господарського суду 18.08.2020р. (згідно штампу канцелярії, наявного на першому аркуші документа) від Дочірнього підприємства Державної компанії Укрспецекспорт Державного підприємства Спеціалізована зовнішньоторговельна фірма Прогрес надійшов відзив на апеляційну скаргу (у межах визначеного судом строку), за коротким змістом якого позивач заперечує проти вимог апеляційної скарги. При цьому заявник наголошує, що доводи апеляційної скарги відповідають доводам, які вже були предметом розгляду у суді першої інстанції. Крім того позивач звертає увагу на наступне: відповідачем не надано належних доказів наявності форс-мажорних обставин (документа Торгово-промислової палати України); відповідачем не надано належних доказів наявності вини третіх осіб у скоєнні злочину (диверсії); відповідачем не надано належних доказів виконання зобов`язань, передбачених договором зберігання, а саме вжиття усіх заходів щодо схоронності майна.

Міністерство оборони України своїм правом, наданим ст.263 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), не скористалось, відзиву на апеляційну скаргу не надало.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 20.08.2020р. призначено розгляд справи №922/3619/19 на 16.09.2020р. об 11:00год.

У зв`язку з перебуванням у відпустці судді-члена колегії Черноти Л.Ф., на підставі розпорядження керівника апарату суду від 15.09.2020р., згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя (доповідач) Зубченко І.В., судді Медуниця О.Є., Радіонова О.О.

У судовому засіданні 16.09.2020р. представник Державного концерну Укроборонпром проти задоволення вимог апеляційної скарги заперечив з мотивів, викладених у відзиві на неї, просив оскаржуване рішення залишити без змін. Представники позивача, відповідача та третьої особи на стороні відповідача у судове засідання не з`явилися. Військова частина НОМЕР_1 та Міністерство оборони України про причини неявки суд не повідомили, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Від Дочірнього підприємства Державної компанії Укрспецекспорт Державного підприємства Спеціалізована зовнішньоторговельна фірма Прогрес 04.09.2020р. через канцелярію суду отримано клопотання про перенесення розгляду справи на іншу дату з огляду на перебування повноважного представника у відпустці.

Відповідно до положень п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950р. кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточних, зокрема, "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010р., "Смірнова проти України" від 08.11.2005р., "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006р., "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004р. та інші).

Враховуючи викладене, а також зважаючи на те, що явка представників учасників справи судом обов`язковою не визнавалась, позивач не був позбавлений можливості направити у судове засідання іншого повноважного представника, а також приймаючи до уваги викладення доводів позивача у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про відмову у задоволенні клопотання позивача про перенесення розгляду справи та визнала за можливе розглянути справу за відсутністю представників позивача, відповідача та третьої особи на стороні відповідача за наявними у справі матеріалами.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до статті 269 ГПК України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст.ст.222, 223 ГПК України та п.17.7 Перехідних положень ГПК України здійснено запис судового засідання за допомогою засобів технічної фіксації, складено протокол.

У судовому засіданні 16.09.2020р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Розглянувши матеріали господарської справи, апеляційну скаргу, відзиви на неї, заслухавши пояснення представника третьої особи на стороні позивача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції зазначає наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 07.04.2015р. між Дочірнім підприємством Державної компанії Укрспецекспорт Державного підприємства Спеціалізована зовнішньоторговельна фірма Прогрес (далі - поклажодавець) та Військовою частиною НОМЕР_1 (далі - зберігач) укладено договір зберігання №Д-21-06/2015/П (далі договір), за умовами п.1.1 якого зберігач зобов`язується зберігати передане йому поклажодавцем майно, визначене в пункті 2 договору (далі - майно), а поклажодавець бере на себе обов`язок оплатити вартість зберігання відповідно до умов цього договору.

Розділом 2 договору сторони погодили, що майно, яке передається зберігачеві для зберігання, повинно відповідати специфікації майна (додаток №1), яка є невід`ємною частиною цього договору. Одиниця виміру майна: тон. Загальна кількість майна: 10,5. Загальна вартість майна: 4.276.355,92грн.

Початок зберігання визначається датою підписання сторонами акту приймання-передачі майна на зберігання. Закінчення зберігання визначається датою підписання сторонами акту здачі-приймання майна. Поклажодавець зобов`язаний повідомити зберігача про закінчення терміну зберігання не пізніше ніж за один місяць до дати закінчення зберігання. Зберігач повертає майно поклажодавцю за місцем розташування зберігання (п.3.2 договору).

Згідно з п.9.6 договору останній вступає в силу після його підписання обома сторонами та діє до виконання сторонами своїх обов`язків.

07.04.2015р. між сторонами підписано специфікацію майна до договору №Д-21-06/2015/П від 07.04.2015р. на загальну суму 4.276.355,92грн. Місце зберігання майна: Військова частина НОМЕР_1 , м.Балаклія, Харківська область.

28.04.2015р. сторонами складено акт приймання-передачі товару.

23.03.2017р. між сторонами підписано додаткову угоду №4 до договору зберігання №Д-21-06/2015/П від 07.04.2015р., за умовами п.п.1, 2 якої, у зв`язку із настанням надзвичайної ситуації у місці виконання договору, сторони домовилися припинити виконання зобов`язань за договором на період дії надзвичайної ситуації. Про закінчення дії надзвичайної ситуації зберігач повідомляє поклажодавця та сторони узгоджують подальші умови виконання договору шляхом укладання відповідної додаткової угоди до договору.

Листом №303/ф від 29.03.2017р. відповідач повідомив позивача про те, що внаслідок надзвичайної ситуації у Військовій частині НОМЕР_1 , яка є загальновідомим фактом, виконання умов договору зберігання №Д-21-06/2015/П від 07.04.2015р. стає неможливим з 23.03.2017р. У зв`язку із надзвичайною ситуацією у Військовій частині НОМЕР_1 остання просила припинити зобов`язання за договором №Д-21-06/2015/П від 07.04.2015р. з 23.03.2017р. У листі зауважено, що про залишки майна, яке залишилося на зберіганні, та про час його повернення буде надано інформацію додатково. До листа додано проект додаткової угоди №4 до договору зберігання №Д-21-06/2015/П від 07.04.2015р.

Військова частина НОМЕР_1 листом №666 від 02.04.2019р. повідомила Дочірнє підприємство Державної компанії Укрспецекспорт Державного підприємства Спеціалізована зовнішньоторговельна фірма Прогрес, що майно на загальну суму 4.276.355,92грн., що підтверджується підписаним сторонами актом приймання - передачі майна від 28.04.2015р., що знаходилось на зберіганні у Військової частини НОМЕР_1 на підставі укладеного договору №Д-21-06/2015 від 07.04.2015р., було знищене надзвичайною ситуацією - вибухами та підтверджено матеріалами кримінального провадження №22017220000000104.

Позивачем 10.09.2019р. на адресу відповідача направлено претензію №28/3472 з вимогою провести відшкодування збитків у розмірі 4.276.355,92грн. протягом семи днів від дня отримання вимоги.

Військова частина НОМЕР_1 у відповідь на зазначену претензію 20.09.2019р. направила на адресу позивача лист (відповідь на претензію) №2751, у якому зазначила, що порушення умов договору зберігання сталося внаслідок непереборної сили, відтак Військова частина НОМЕР_1 звільняється від відповідальності за порушення зобов`язань.

Вищевказані обставини стали підставою звернення Дочірнього підприємства Державної компанії Укрспецекспорт Державного підприємства Спеціалізована зовнішньоторговельна фірма Прогрес з розглядуваним позовом до суду.

Східний апеляційний господарський суд, дослідивши правову природу спірних правовідносин з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, надаючи оцінку всім обставинам справи, оцінивши надані сторонами на підтвердження їх вимог докази, погоджується з висновками місцевого господарського суду про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Предметом спору у розглядуваній справі є стягнення збитків, завданих втратою майна, переданого на зберігання на підставі договору №Д-21-06/2015 від 07.04.2015р., який за своїм змістом та правовою природою є договором зберігання.

Спірні правовідносини сторін регулюються умовами названого договору, нормами Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зокрема, главою 66 (зберігання), з урахуванням особливостей, встановлених Господарським кодексом України (далі - ГК України).

Згідно з ч.1 ст.936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Відповідно до ч.1 ст.193 ГК України та ст.526 ЦК України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). При цьому, приписи ч.7 ст.193 ГК України та ст.525 ЦК України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст.629 ЦК України щодо обов`язковості договору для виконання сторонами.

Відповідно до ст.202 ГК України та ст.598 ЦК України зобов`язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Як зазначалося вище, за умовами договору №Д-21-06/2015 від 07.04.2015р. зберігач (відповідач) зобов`язався зберігати передане йому поклажодавцем (позивачем) майно (одиниця виміру майна: тон; загальна кількість майна: 10,5) загальною вартістю 4.276.355,92грн. Факт передачі позивачем визначеного договором майна відповідачу підтверджений наявним у матеріалах справи актом приймання-передачі товару від 28.04.2015р.

Відповідно до ч.1 ст.942 ЦК України зберігач зобов`язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі.

Частиною 1 статті 949 ЦК України унормовано, що зберігач зобов`язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.

За умовами п.5.1 договору, до обов`язків зберігача належать, зокрема, наступні: зберігати майно протягом строку дії цього договору (п.5.1.1); вживати всіх заходів, встановлених цим договором, законом, іншими актами цивільного законодавства для забезпечення схоронності майна (п.5.1.2); змінити спосіб, місце та інші умови зберігання майна у разі небезпеки його втрати, не чекаючи відповіді поклажодавця (п.5.1.6); повернути поклажодавцю майно, що було передано на зберігання, згідно умов, зазначених у п.3.2 договору (п.5.1.7).

23.03.2017р. між сторонами спору укладена додаткова угода №4 до договору зберігання №Д-21-06/2015 від 07.04.2015р., за умовами пункту 1 якої у зв`язку з настанням надзвичайної ситуації в місці виконання договору сторони домовилися припинити виконання зобов`язань за договором на період дії надзвичайної ситуації.

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про вчинення Військовою частиною НОМЕР_1 дій з повернення майна. Натомість, листом №666 від 02.04.2019р. відповідач повідомив позивача, що майно на загальну суму 4.276.355,92грн., що знаходилось на зберіганні у Військової частини НОМЕР_1 на підставі укладеного договору №Д-21-06/2015 від 07.04.2015р., було знищене надзвичайною ситуацією.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.3 ЦК України однією з загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

У контексті приписів ст.627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Пунктом 6.1.1 договору зберігання №Д-21-06/2015 від 07.04.2015р. визначено відповідальність зберігача: за втрату і нестачу майна - у розмірі вартості втраченого майна або майна, якого не вистачає.

Тобто, сторони спору у договорі погодили, що у разі втрати майна зберігачем останній зобов`язаний відшкодувати поклажодавцю вартість втраченого майна.

За втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах. Професійний зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі, якщо не доведе, що це сталося внаслідок непереборної сили, або через такі властивості речі, про які зберігач, приймаючи її на зберігання, не знав і не міг знати, або внаслідок умислу чи грубої необережності поклажодавця (ч.ч.1, 2 ст.950 ЦК України).

Згідно зі ст.5 Закону України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України" за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов`язань, а також за шкоду і збитки, заподіяні довкіллю, правам та інтересам фізичних і юридичних осіб та державі, військова частина як суб`єкт господарської діяльності несе відповідальність, передбачену законом та договором.

Збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем: у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості (п.1 ч.1 ст.951 ЦК України).

Частинами 1, 2 статті 22 ЦК України унормовано, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки (ч.1 ст.623 ЦК України).

Відповідно до ст.224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства (ч.1 ст.225 ГК України).

Згідно з ч.5 ст.226 ГК України у разі невиконання зобов`язання про передачу індивідуально визначеної речі (речей, визначених родовими ознаками) управнена сторона має право вимагати відібрання цієї речі (речей) у зобов`язаної сторони або вимагати відшкодування останньою збитків.

Частинами 1, 2 статті 1166 ЦК України унормовано, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже, чинне законодавство виходить з принципу презумпції вини особи, яка допустила порушення зобов`язання. Як вірно зазначено місцевим господарським судом, аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.07.2019р. у справі №910/1923/18.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення (реальних) збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; збитків; причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; вини. З матеріалів справи вбачається наявність усіх складових елементів правопорушення, а саме: неналежного зберігання майна відповідачем, що призвело до неможливості отримання власником свого майна, та, відповідно, завдало збитків позивачу у розмірі вартості знищеного майна.

З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що відповідач зобов`язаний відшкодувати позивачеві вартість переданого на зберігання та знищеного на території Військової частини НОМЕР_1 майна. При цьому судова колегія звертає увагу, що факт знищення майна, переданого Військовій частині НОМЕР_1 на зберігання за договором №Д-21-06/2015 від 07.04.2015р. на загальну суму 4.276.355,92грн., підтверджений матеріалами справи, зокрема листами відповідача, та безпосередньо змістом апеляційної скарги.

Східним апеляційним господарським судом не приймаються доводи апелянта про звільнення від відповідальності з огляду на порушення умов договору зберігання внаслідок непереборної сили (надзвичайної ситуації), про що листом №303/ф від 29.03.2017р. було повідомлено позивача.

Відповідно до ч.2 ст.218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

З аналізу п.1 ч.1 ст.263 ЦК України вбачається, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.

Згідно з ч.2 ст.14-1 Закону України Про торгово-промислові палати в Україні форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Відповідно до приписів ч.1 ст.14-1 названого Закону торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Торгово-промислова палата України, зокрема: засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб; засвідчує форс-мажорні обставини відповідно до умов договорів за зверненнями суб`єктів господарської діяльності, що здійснюють будівництво житла (замовників, забудовників) (ч.3 ст.14 названого Закону).

Згідно з п.6.2 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії Торгово-промислової палати України N44(5) від 18.12.2014р., форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

За умовами п.7.2 договору зберігання №Д-21-06/2015 від 07.04.2015р. сторона, для якої створилася неможливість виконання зобов`язань за договором внаслідок дії форс-мажорних обставин, повинна негайно, але не пізніше 5 (п`яти) днів з моменту настання обставин нездоланної сили, повідомити іншу сторону про настання таких обставин, та не пізніше 10 (десяти) днів надати обґрунтовані докази того. Належними доказами наявності зазначених обставин чи їх тривалості буде документ, виданий Торгово-промисловою палатою України. При цьому обидві сторони продовжують виконання зобов`язань, що залишилися. Сторона, для якої склалися такі обставини, повинна вживати необхідні заходи, щоб уникнути чи усунути причину невиконання або затримки, звести до мінімуму її наслідки в можливо короткий термін. Строки виконання зобов`язань продовжуються відповідно до часу дії таких обставин та їх наслідків.

До матеріалів справи не додано доказів засвідчення форс-мажорних обставин, які визначає Військова частина НОМЕР_1 , Торгово-промисловою палатою України або її регіональним відділенням, а отже відповідачем не дотримано умов п.7.2 договору зберігання №Д-21-06/2015 від 07.04.2015р.

Відповідно до ч.1 ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Посилання відповідача на те, що обставини непереборної сили, які відбулися 23.03.2017р. на території Військової частини НОМЕР_1 , є загально відомим фактом, а тому не підлягають доведенню, не приймаються судом апеляційної інстанції, оскільки за умовами договору зберігання, які погоджені сторонами спору та, відповідно, є обов`язковими до виконання, єдиним належним доказом наявності форс-мажорних обставин є сертифікат (висновок) Торгово-промислової палати України.

Разом з іншим, Східний апеляційний господарський суд зазначає, що відповідно до п.7.3 договору зберігання №Д-21-06/2015 від 07.04.2015р. несвоєчасне повідомлення про дію форс-мажорних обставин позбавляє відповідну сторону можливості посилатися на них як на підставу для звільнення від відповідальності за невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань за договором. У свою чергу, матеріали справи не містять доказів повідомлення позивача про настання форс-мажорних обставин у строк, встановлений п.7.2 договору зберігання (5 днів).

Лист Військової частини НОМЕР_1 №303/ф, який датований 29.03.2017р., не свідчить про належне та своєчасне у контексті умов договору повідомлення позивача про настання форс-мажорних обставин, оскільки матеріали справи не містять доказів його своєчасного надіслання або вручення позивачеві.

Судом апеляційної інстанції, разом з іншим, не приймаються до уваги доводи апелянта про відсутність підстав для задоволення позовних вимог з огляду на продовження досудового розслідування в межах кримінального провадження за фактом надзвичайної ситуації 23.03.2017р. на території Військової частини НОМЕР_1 (за ознаками злочину, передбаченого статтею 113 КК України). Так, за відсутності вироку суду, в якому встановлено обставини щодо знищення майна позивача, яке передане на зберігання відповідачеві, через диверсію, факт наявності диверсії є недоведеним.

Інші доводи апеляційної скарги не приймаються судовою колегією як такі, що позбавлені правового обґрунтування, не спростовують висновків господарських судів та не впливають на правомірність прийнятого господарським судом Харківської області рішення.

За висновками судової колегії, місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення надано повну, всебічну та об`єктивну оцінку всім обставинам справи у їх сукупності, а також доводам, викладеним відповідачем у відзиві на позовну заяву. Жодних додаткових доводів та доказів, ніж ті, що надані відповідачем суду першої інстанції, які б спростовували висновки місцевого господарського суду, скаржником суду апеляційної інстанції не надано.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Відтак, враховуючи, що апеляційний господарський суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, які (доводи і вимоги апеляційної скарги) у даному випадку не підтверджують ухвалення переглядуваного рішення із порушеннями, визначеними ст.277 ГПК України в якості підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення, а підстав для виходу за межі апеляційних доводів і вимог в порядку ч.4 ст.269 цього Кодексу апеляційним судом встановлено не було, апеляційна скарга Військової частини НОМЕР_1 підлягає залишенню без задоволення, а переглядуване рішення - без змін.

За змістом ст.129 вказаного Кодексу такий результат апеляційного перегляду має наслідком віднесення на рахунок скаржника витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст.129, 269, 270, 273, 275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 , м.Балаклія Харківської області, на рішення господарського суду Харківської області від 25.02.2020р. (повний текст складено та підписано 05.03.2020р.) у справі №922/3619/19 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 25.02.2020р. (повний текст складено та підписано 05.03.2020р.) у справі №922/3619/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду через Східний апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

У судовому засіданні 16.09.2020р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Повний текст постанови складено та підписано 21.09.2020р.

Головуючий суддя І.В. Зубченко

Суддя О.Є. Медуниця

Суддя О.О. Радіонова