Постанова

від 16.09.2020 по справі 908/2484/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2020 року

м. Київ

Справа № 908/2484/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є. В. - головуючого, Мачульського Г. М., Могила С. К.,

секретар судового засідання - Астапова Ю. В.,

розглянувши касаційну скаргу Фермерського господарства "Надія" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 11.11.2019 у справі

за позовом Фермерського господарства "Надія" до Чернігівської селищної ради Чернігівського району Запорізької області , за участю Прокуратури Запорізької області про визнання права користування на земельну ділянку,

за участю представників:

позивача - не з`явилися,

відповідача - не з`явилися,

Офісу Генерального прокурора - Костюк О. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Фермерське господарство "Надія" (далі - ФГ "Надія") звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області (далі - ГУ Держгеокадастру) про визнання права постійного користування на земельну ділянку площею 50 га, розташовану на території Владівської селищної ради Чернігівського району Запорізької області, кадастровий номер 2325581900:03:024:0006, зазначену у Державному акті на право постійного користування землею серії ЗП 19-501509, виданому 05.04.1996 на ім`я ОСОБА_1 .

1.2. На думку позивача, з 18.03.1997 створене громадянином України ОСОБА_1 ФГ "Надія" несе обов`язки землекористувача земельної ділянки площею 50 га, розташованої на території Владівської селищної ради Чернігівського району Запорізької області, кадастровий номер 2325581900:03:024:0006, тому право постійного користування на дану земельну ділянку, зазначену у Державному акті на право постійною користування землею серії ЗП 19-501509, виданого 05.04.1996 на ім`я ОСОБА_1 , належить ФГ "Надія".

2. Фактичні обставини справи, встановлені судами

2.1. Відповідно до Державного акта на право постійного користування землею серії ЗП 19-501509 від 05.04.1996, виданого на підставі розпорядження голови Чернігівської районної державної адміністрації Чернігівського району Запорізької області, про що в книзі записів державних актів на право постійного користування землею зроблено запис за № 117, громадянину ОСОБА_1 надана у постійне користування земельна ділянка площею 50 га, розташована на території Владівської селищної ради Чернігівською району Запорізької області.

2.2. Кадастровий номер земельної ділянки в Державному акті не зазначений, але, як вказав позивач, у Державному земельному кадастрі зареєстроване право державної власності на земельну ділянку, якій присвоєно номер 2325581900:03:024:0006.

2.3. 18.03.1997 громадянин ОСОБА_1 , якому раніше була передала земельна ділянка на праві постійного користування, заснував ФГ "Надія".

2.4. 08.10.2018 Фермерське господарство звернулося до ГУ Держгеокадастру із заявою про визнання права постійного користування земельною ділянкою площею 50 га, розташованою на території Владівської селищної ради Чернігівського району Запорізької області, кадастровий номер 2325581900:03:024:0006, за ФГ "Надія" та проведення відповідних змін у кадастровій документації. В цій заяві голова Фермерського господарства Лобко А. І. зазначив, що підписуючи цю заяву він свідомо відмовляється від права постійного користування на користь ФГ "Надія".

2.5. У листі від 18.10.2018 № 27-8-0.22-6393/2-18 ГУ Держгеокадастру надало відповідь, що на даний час на вказану земельну ділянку встановлена форма власності - державна, а 11.06.2018 за ГУ Держгеокадастру проведена реєстрація речового права на нерухоме майно.

2.6. Позивач, вважаючи, що створене ОСОБА_1 ФГ "Надія" несе обов`язки землекористувача спірної земельної ділянки, звернулося до суду з даним позовом.

3. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3.1. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 25.02.2019 (суддя Дроздова С. С.) позовні вимоги задоволено, визнано, що право постійного користування на земельну ділянку площею 50 га, розташовану на території Владівської селищної ради Чернігівського району Запорізької області, кадастровий номер 2325581900:03:024:0006, зазначену у Державному акті на право постійного користування землею серії ЗП 19-501509, виданому 05.04.1996 на ім`я ОСОБА_1 , належить ФГ "Надія".

3.2. Задовольняючи позовні вимоги, господарський суд виходив з того, що з моменту створення фермером фермерського господарства, як юридичної особи, відбулась заміна землекористувача у відносинах, щодо яких виник спір, а саме, фізична особа - фермер, вибув зі спірних правовідносин землекористування, натомість, його місце у спірних правовідносинах землекористування в силу вимог Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" зайняло створене фермерське господарство, як землекористувач.

3.3. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 11.11.2019 (колегія суддів у складі: Іванов О. Г., Дармін М. О., Березкіна О. В.) за апеляційною скаргою Прокуратури Запорізької області рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нове рішення, яким в позові відмовлено.

3.4. Постанову аргументовано тим, що відповідно до положень діючих статей 125, 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Тобто єдиним належним та допустимим доказом належності спірної земельної ділянки тій чи іншій особі є правовстановлюючий документ.

Матеріали справи не містять доказів (правовстановлюючих документів), які б підтверджували наявність у ФГ "Надія" права постійного користування на спірну земельну ділянку.

Право власності та користування на землю набувається та реалізується в порядку та на підставах, визначених Конституцією України (статті 13, 14), Земельного кодексу України (статті 78, 81, 116, 122, 125, 126), Цивільного кодексу України, тощо.

При цьому, нормами чинного земельного законодавства не передбачено автоматичного переходу прав на земельні ділянки, а вимагається оформлення прав на них за певною процедурою.

Як встановлено судом, ФГ "Надія" не було вчинено необхідних дій, спрямованих на оформлення свого права користування земельною ділянкою, що виключає можливість задоволення позовних вимог про визнання права постійного користування земельною ділянкою.

Щодо наявності підстав для представництва органом прокуратури інтересів держави в особі Чернігівської селищної ради апеляційний суд зазначив, що звернення прокурора до суду з апеляційною скаргою у цій справі спрямовано саме на захист інтересів територіальної громади, як власника спірної земельної ділянки комунальної власності, права якої порушено, внаслідок винесення незаконного рішення суду.

4. Короткий зміст доводів та вимог касаційної скарги

4.1. ФГ "Надія" у касаційній скарзі просить постанову апеляційної інстанції скасувати, рішення суду першої інстанції залишити без змін. Скарга мотивована неправильним застосуванням та порушенням апеляційним господарським судом норм чинного законодавства, зокрема, статті 23 Закону України "Про прокуратуру", статті 92 Земельного кодексу України, статей 254, 256, 260 ГПК України.

4.2. Скаржник наголосив, що передача у користування фермерському господарству земельної ділянки не порушує майнових прав та інших інтересів територіальної громади, як власника; прокуратура у апеляційній скарзі не довела необхідності захисту інтересів держави.

4.3. У доповненні до касаційної скарги скаржник зазначив про те, що оскарження прокурором остаточного рішення порушило право на справедливий суд, тобто допущено порушення статті 6 параграфа 1 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ліспучова та Ліспуч проти Словаччини".

5. Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

5.1. Заступник прокурора Запорізької області у відзиві просить постанову апеляційної інстанції залишити без змін, наголошуючи на її законності і обґрунтованості. Заявник наголошує, що позивач міг набути право користування земельною ділянкою тільки за результатами земельних торгів, на яких мав бути визначений конкурентний розмір орендної плати за землю від 3 % до 12 % від нормативної грошової оцінки землі.

6. Позиція Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

6.1. Відповідно до частини 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6.2. Переглянувши судові рішення у касаційному порядку на підставі встановлених фактичних обставин справи, враховуючи визначені ГПК України межі такого перегляду, суд касаційної інстанції виходить із такого.

6.3. Згідно із частиною першою статті 51 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) (у редакції чинній на момент створення ФГ "Надія") громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.

6.4. Відповідно до положень статті 7 ЗК України (у відповідній редакції) користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, зокрема громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

6.5. Згідно із частиною першою статті 23 ЗК України (у відповідній редакції) право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

6.6. З наведеного нормативного регулювання вбачається, що на момент надання земельної ділянки ОСОБА_1 , земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення ФГ надавалась не як громадянину України, а як спеціальному суб`єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства.

6.7. Відповідно до частин 1, 2 статті 9 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (у відповідній редакції; втратив чинність 29.07.2003 - з моменту набрання чинності Законом України від 19.06.2003 № 973-IV "Про фермерське господарство") після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку, тобто за місцем розташування земельної ділянки. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.

6.8. Звідси законодавством, чинним на момент створення ФГ "Надія", було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності ФГ як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення ФГ, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації ФГ. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення ФГ, без створення такого ФГ.

6.9. 19.06.2003 було прийнято новий Закон України "Про фермерське господарство", яким Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" визнано таким, що втратив чинність.

6.10. У статті 1 зазначеного Закону вказано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

6.11. Згідно із частиною 1 статті 5, частиною 1 статті 7 Закону України "Про фермерське господарство" право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

6.12. Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (стаття 8 Закону).

6.13. Отже, й на сьогодні можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

6.14. Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у статті 42 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

6.15. Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інші види ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими елементами здійснення підприємницької діяльності в розумінні статті 44 ГК. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення.

6.16. Враховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 ГК України.

Аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені в постанові від 01.04.2020 у справі № 320/5724/17.

6.17. У своїй постанові від 21.06.2020 у справі № 922/989/18 Велика Палата Верховного Суду наголосила, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа.

6.18. Право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у законодавстві.

6.19. У пункті 7.27 постанови від 05.11.2019 у справі № 906/392/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним.

6.20. Таким чином, одержання громадянином - засновником правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельною ділянкою для ведення ФГ є необхідною передумовою державної реєстрації та набуття ФГ правосуб`єктності як юридичної особи. Підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення ФГ і подальшої державної реєстрації ФГ як юридичної особи, виступає припинення діяльності відповідного фермерського господарства.

6.21. З урахуванням викладеного, а також обставин, встановлених судами при розгляді справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що право постійного користування землею не є таким, що припинилося.

6.22. Натомість апеляційна інстанція з посиланням на постанову Верховного Суду, від 18.03.2019 у справі № 922/3312/17, зазначила, що єдиним належним і допустимим доказом належності спірної земельної ділянки тій чи іншій особі є наявність правовстановлюючого документа. Оскільки ФГ "Надія" не надано документів на підтвердження наявності у фермерського господарства оформленого права постійного користування спірною земельною ділянкою, то за таких обставин суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову щодо визнання за ФГ "Надія" права постійного користування земельною ділянкою. Крім того, суд апеляційної інстанції вказав, що на момент виникнення спірних правовідносин набуття права постійного користування земельною ділянкою фермерськими господарствами (для ведення фермерського господарства) не передбачено.

6.23. Поряд з цим Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.06.2020 у справі № 922/989/18 не погодилася з цими правовими висновками, викладеними в постанові Верховного Суду від 18.03.2019 у справі № 922/3312/17, у зв`язку з чим відступила від них та зазначила, що з моменту створення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) до фермерського господарства переходять правомочності володіння і користування та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки його засновника.

6.24. Щодо правомірності подання прокурором апеляційної скарги колегія суддів зазначає, що стаття 53 ГПК України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Відповідно до частини четвертої статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (наведену правову позицію викладено у пункті 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).

Апеляційний господарський суд, розглядаючи апеляційну скаргу Прокуратури Запорізької області, дослідив обставини такого звернення та встановив наявність належного обґрунтування прокурором підстав звернення з такою скаргою.

7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

7.1. Пунктом 4 частини 1 статті 308 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

7.2. Статтею 312 ГПК України визначено, що суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

7.3. Враховуючи викладене, постанова апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції має бути залишено без змін.

8. Судові витрати

8.1. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на відповідача.

Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 312, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Фермерського господарства "Надія" задовольнити.

2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 11.11.2019 у справі № 908/2484/18 скасувати, рішення Господарського суду Запорізької області від 25.02.2019 залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Є. Краснов

Суддя Г. Мачульський

Суддя С. Могил