Ухвала

від 17.09.2020 по справі 902/566/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

17 вересня 2020 року

м. Київ

Справа № 902/566/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бенедисюка І.М. (головуючий), Колос І.Б., Львова Б.Ю.,

за участю секретаря судового засідання Ковалівської О.М.,

представників учасників справи:

позивача - Батура П.О.- адвокат (ордер від 14.07.2020 №КС686357),

Ковіня О.О.- адвокат (ордер від 17.09.2020 №АІ1056089),

відповідача - Савенко Г.С. - адвокат (ордер від 25.08.2020 №ОД479157)

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Маревен Фуд Європа"

на рішення господарського суду Київської області від 16.01.2020 та

постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.06.2020

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Маревен Фуд Європа"

до товариства з обмеженою відповідальністю "ВІН-ТЕП"

про розірвання договору поставки пари від 13.09.2017 № 27-09-17/06,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Маревен Фуд Україна" (найменування юридичної особи було змінено з товариства з обмеженою відповідальністю "Маревен Фуд Україна" на товариство з обмеженою відповідальністю "Маревен Фуд Європа"/далі - ТОВ "Маревен Фуд Європа" , позивач) звернулось до господарського суду Вінницької області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "ВІН-ТЕП" (далі - ТОВ "ВІН-ТЕП", відповідач) про розірвання договору поставки пари від 13.09.2017 №27-09-17/06.

В обґрунтування своїх позовних вимог, позивач посилається на істотні порушення виконання відповідачем умов спірного договору, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з вимогою про розірвання даного договору.

Ухвалою господарського суду Вінницької області від 12.09.2019 справу № 902/566/19 передано за територіальною підсудністю до господарського суду Київської області.

Рішенням Господарського суду Київської області від 16.01.2020 (суддя Лилак Т.Д.) в задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.06.2020 (колегія суддів у складі: Сітайло Л.Г., Пашкіна С.А., Андрієнко В.В.) рішення господарського суду залишено без змін.

Не погоджуючись із судовими рішеннями попередніх інстанцій, 14.07.2020 (згідно з відмітками на конверті) ТОВ "Маревен Фуд Європа" звернулося до Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Київської області від 16.01.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.06.2020 зі справи № 902/566/19 та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Ухвалою Верховного Суду від 10.08.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Маревен Фуд Європа" та призначено її до розгляду на 17.09.2020.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач зазначає, що касаційну скаргу не отримував, а про звернення позивача до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду відповідачу сталу відомо з ухвали Верховного Суду про відкриття касаційного провадження у цій справі, яку отримав лише 25.08.2020, тобто в останній день визначеного судом строку для подання відзиву. Водночас у відзиві відповідач зазначає, що рішення та постанову у справі прийнято із додержанням норм матеріального і процесуального права, тому просить залишити зазначені судові рішення без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Верховний Суд у складі колегії суддів вважає клопотання про поновлення строку на подання відзиву на касаційну скаргу обґрунтованим і таким, що підлягає задоволенню на підставі статті 119 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Так, касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини першої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), з обґрунтуванням того, в чому полягає порушення норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції після апеляційного перегляду справи апеляційною інстанцією, з урахуванням вимог пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України та пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.

Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України (у редакції чинній з 08.02.2020 ) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований апеляційним судом у оскаржуваному судовому рішенні.

Разом з тим, дослідивши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі з огляду на таке.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними .

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

При цьому під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, слід розуміти рішення у тих справах, де однаковими є предмет і підстави позову, зміст позовних вимог, встановлені фактичні обставини, а також матеріально-правове регулювання спірних відносин.

Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про те, що оскаржуване судове рішення ухвалено без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах: Верховного Суду: від 04.04.2018 справі № 910/4590/17, від 03.07.2018 у справі № 908/109/17, від 18.12.2019 у справі № 904/4324/18, оскільки встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах і у справі № 902/566/19.

Так, зокрема:

- у справі від 04.04.2018 № 910/4590/17 позовні вимоги обґрунтовані тим, що за умовами спірного договору позивач зобов`язався виконати роботи по завершенню проектування та будівництва гуртожитку, а відповідач взяв на себе зобов`язання з забезпечення будівництва матеріалами відповідно до заявок позивача (відповідно до додаткової угоди №1). Проте протягом 2014-2017 років відповідач зобов`язання з фінансування будівництва не виконував, чим допустив істотне порушення умов договору, що у свою чергу унеможливило виконання позивачем протягом цього часу своїх зобов`язань зі здійснення будівельних робіт та призвело до збитків останнього.

у своїй постанові № 910/4590/17 Верховний Суд звертається до правової позиції викладеної у постанові Верховного Суду України від 18.09.2013 у справі №6-75цс13, де зазначено, що оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - "значної міри" позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу огляду суду. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. У такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України. Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

- у справі від 03.07.2018 № 908/109/17 предметом позову є розірвання договору оренди землі та повернення земельної ділянки, а позовну заяву обґрунтовано систематичною несплатою відповідачем орендної плати за землю.

- у справі від 18.12.2019 № 904/4324/18 предметом позову є зміна умов договору від 04.07.2017 №176/4/171/1 про відступлення права вимоги. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за цим договором в частині перерахування належних позивачу грошових коштів (істотне порушення умов договору). У зв`язку з наведеним, позивач на підставі частини другої статті 651 ЦК України просив змінити умови договору, а саме, викласти в новій редакції його пункти.

Суди попередніх інстанцій у справі, що розглядається, встановили таке.

13 вересня 2017 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Маревен Фуд Україна" (Сторона 1) та ТОВ "ВІН-ТЕП" (Сторона 2) укладено Договір поставки пари № 27-09-17/06 (далі - Договір).

Відповідно до умов Договору, Сторона 2 зобов`язується, після виконання сторонами умов наведених в розділі 2 даного Договору, здійснювати поставку Стороні 1 тепла у вигляді технологічного пару для виробничих потреб, а Сторона 1 зобов`язується оплачувати тепло, яке надано їй у вигляді технологічного пару на умовах, визначених Договором.

Згідно з пунктом 2.1 Договору, Сторона 1 зобов`язана у строки, погоджені сторонами (що не перевищують 2 (двох) календарних місяців з дати укладення цього Договору, здійснити правове оформлення земельної ділянки, що розташована за адресою: м. Біла Церква, вул. Офіцерська, 1 та укласти з Стороною 2 Договір про право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) та обслуговування об`єкту резервної твердопаливної котельні (далі - РТК) строком на 10 років, за умови використання земельної ділянки для будівництва та подальшої експлуатації РТК та поставки Стороні 1 технологічного пару, виробленого на такому об`єкті.

Для виконання умов Договору, Сторона 2 будує РТК на земельній ділянці, наданій Стороною 1 в користування, при цьому Сторона 2 погоджує зі стороною 1 пляму забудови під вказане будівництво, з обов`язковим урахуванням площі складу паливних матеріалів. Будівництво включає в себе побудову будівлі котельні з витяжною вежею, встановлення системи спалювання твердого палива з допоміжним обладнанням та облаштування складу палива з наявністю окремого проїзду до складу вантажних транспортних засобів та можливості їх розвороту (пункт 2.2 Договору).

Пунктом 2.3 Договору визначено, що строк будівництва РТК з виробничою потужністю 8 тон пари на годину та характеристиками згідно пунктом 3.2.1.2 Договору, з урахуванням пункту 2.1 даного Договору, становить 9 (дев`ять) місяців, при умові укладення між Сторонами Договору про право користування земельною ділянкою під забудову (суперфіцій) та обслуговування об`єкту резервної твердопаливної котельні та його державної реєстрації згідно вимог чинного законодавства.

Згідно з пунктом 2.4 Договору строки будівництва РТК можуть бути переглянуті та змінені Сторонами за взаємною згодою.

Відповідно до пункту 7.1, пункту 7.4 договору, цей договір вважається укладеним і набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками та скріплення печатками Сторін і діє до 01.01.2027 року. Якщо інше прямо не передбачено цим договором або чинним законодавством України, цей договір може бути розірваний тільки за письмовою домовленістю сторін, яка оформлюється додатковою угодою до цього договору.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору, 13.09.2017 ТОВ "Маревен Фуд Україна", як власником земельної ділянки, підписана додаткова угода №1 до договору про право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) та обслуговування об`єкту резервної твердопаливної котельні від 22.12.2015, в частині заміни землекористувача в договорі на Товариство з обмеженою відповідальністю "ВІН-ТЕП", строком дії суперфіцію - 10 років, та проведена відповідна державна реєстрація.

Як зазначає позивач, будівництво РТК за умовами договору, повинно було закінчитись 13.06.2018, оскільки строки будівництва РТК не були переглянуті чи змінені сторонами за взаємною згодою. В той же час, станом на 21.06.2019, будівля котельні залишається не побудована, система спалювання твердого палива з допоміжним обладнанням не встановлена, склад палива з наявністю окремого проїзду до складу вантажних транспортних засобів та можливості їх розвороту не облаштований, поставка пари не здійснюється і будь-які розрахунки за договором не проводяться.

У зв`язку з зазначеним, позивачем, 16.05.2019 надіслано відповідачу пропозицію про розірвання договору поставки пари, шляхом укладання додаткової угоди до договору. Втім, відповідач додаткову угоду про розірвання Договору не підписав.

З метою реалізації проекту будівництва на території ТОВ "Маревен Фуд Європа" за адресою: м. Біла Церква, вул. Офіцерська, 1, резервної твердопаливної котельні та відповідно в подальшому вироблення та постачання пари для потреб ТОВ "Маревен Фуд Європа", у вересні 2017 одночасно в нерозривному комплексі та взаємозв`язку, ТОВ "ВІН-ТЕП" укладено низку договорів, а саме:

- 13 вересня 2017 року Договір купівлі-продажу об`єкту незавершеного будівництва РТК за адресою: м. Біла Церква, вул. Офіцерська, 1, між ТОВ "ВІН-ТЕП" (Покупець) та ТОВ "АГРОПРОМЕНЕРГО" (Продавець);

- 13 вересня 2017 року Додаткова угода №1 між TOB " Маревен Фуд Європа " (Сторона-1/ власник земельної ділянки), ТОВ "АГРОПРОМЕНЕРГО" (колишній землекористувач) та ТОВ "ВІН-ТЕП" (Сторона-2 /землекористувач) згідно з якою викладено у новій редакції Договір суперфіція земельної ділянки, що розташована за адресою: м. Біла Церква, вул. Офіцерська, 1 (Сторона-1 суперфіціар: ТОВ " Маревен Фуд Європа ") та (Сторона-2 суперфіціарій ТОВ "ВІН-ТЕП");

- 13 вересня 2017 року Договір між ТОВ "ВІН-ТЕП" (Покупець) та ТОВ "АГРОПРОМЕНЕРГО" (Продавець) на придбання обладнання незавершеної котельні;

- Договір поставки пари між ТОВ "ВІН-ТЕП" та ТОВ "Маревен Фуд Європа".

Договір поставки пари і Договір суперфіція земельної ділянки укладені терміном на 10 років.

Як вбачається з пояснень відповідача, низка зазначених договорів укладалась з метою закінчення реалізації проекту будівництва РТК на території ТОВ "Маревен Фуд Україна" за адресою: м. Біла Церква, вул. Офіцерська. 1. При цьому, в першу чергу обговорювались та було підписано договори щодо нерухомості, а лише потім Договір поставки пари.

Отримавши та належним чином зареєструвавши право власності на об`єкт незавершеного будівництва за адресою: м. Біла Церква, вул. Офіцерська, 1, відповідач почав вчиняти дії щодо завершення будівництва котельні.

Проте, відповідач зазначає, що зміна будівельного законодавства, ускладнення дозвільних процедур, тривале погодження проектної документації позивачем зумовило збільшення термінів для закінчення будівництва. Крім того, відповідач також зазначає про негативний суспільний резонанс та гальмування процесу створення умов для виконання спірного договору з боку позивача, що на думку відповідача призвело до несвоєчасного виконання ним зобов`язань по Договору поставки пари.

Апеляційний господарський суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, вказав, що порушення контрагентом позивача своїх зобов`язань за договором поставки за своєю природою не є об`єктивними обставинами, що унеможливлюють належне (своєчасне) виконання зобов`язання постачальником товару, а мають характер звичайних ризиків підприємницької діяльності та могли бути передбачені при укладенні договору з огляду на обізнаність позивача з технічним умовами виконання договору та необхідності дотримання дозвільних процедур. Тобто, укладаючи договір з визначеними строками позивач повинен був врахувати його умови та об`єктивно оцінити можливість виконання зобов`язання у відповідний строк.

ТОВ "Маревен Фуд Європа" у своїй касаційній скарзі зазначає про те, що підставами та обґрунтуванням заявлених позовних вимог про розірвання Договору поставки пари була частина друга статі 651 ЦК України, однак суди попередніх інстанцій застосували до спірних правовідносин статтю 652 ЦК України. Однак ці доводи не узгоджуються з установленим судом апеляційної інстанції обставинами.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 04.12.2019 у справі №917/1739/17 зазначила про те, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Аргументи касаційної скарги не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваного судового акта, оскільки такі аргументи зводяться до незгоди скаржника з висновками суду попередньої інстанції стосовно встановлення ним обставин справи, містять посилання на обставини, які були предметом дослідження й оцінки судом попередньої інстанції та були спростовані ним.

Разом з тим, суд касаційної інстанції в силу положень частини другої статті 300 ГПК України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по-новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що посилання скаржника в касаційній скарзі на постанови в інших справах, - не можуть бути взяті до уваги, оскільки ці постанови прийняті за іншої, ніж у даній справі фактично-доказової бази, тобто хоча й за подібного правового регулювання, але за інших обставин, встановлених попередніми судовими інстанціями і за іншими поданими сторонами та оцінених судами доказами, у залежності від яких (обставин і доказів) і прийнято судове рішення.

Верховний Суд зауважує, що зміст поданої касаційної скарги переконливо свідчить про неспростування скаржником зазначених фактичних обставин, покладених в основу оскаржуваних рішення та постанови.

Отже, касаційна інстанція встановила, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постановах Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі № 902/566/19.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020), не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів на підставі пункту 5 частини першої статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "Маревен Фуд Європа" на рішення господарського суду Київської області від 16.01.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.06.2020 у справі № 902/566/19.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

У справі Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (рішення ЄСПЛ від 09.10.1979 у справах "Ейрі проти Ірландії", п.24, Series A N32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява N 38695/97, п.43, ECHR 2000-II).

У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", серія A, N 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden", серія A, N 212-A, с.15, п.31).

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем порядку доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Маревен Фуд Європа" на рішення господарського суду Київської області від 16.01.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.06.2020 у справі № 902/566/19 закрити.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Колос

Суддя Б. Львов