Постанова

від 08.09.2020 по справі 365/258/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Головуючий суддя у 1 інстанції - Денисенко Н.О.

справа № 365/258/19

провадження № 22-ц/824/4537/2020

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 вересня 2020 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Писаної Т.О.

суддів - Журби С.О., Приходька К.П.

за участі секретаря судового засідання - Сидоренко А.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Згурівського районного суду Київської області від 26 листопада 2019 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Згурівська районна державна адміністрація Київської області про визнання права власності на земельні ділянки, усунення перешкод у користуванні та розпорядженні ними та скасування державної реєстрації, -

В С Т А Н О В И В :

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним позовом, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просила визнати за позивачем право власності на земельні ділянки, розташовані по АДРЕСА_1 (до перейменування - АДРЕСА_2 в межах, площах та до конфігурації, визначених відповідно до Державних актів на право власності на земельні ділянки серії КВ № 026744 та серії КВ № 026745 від 28 липня 2004 року, усунути перешкоди у користуванні позивачем земельними ділянками для будівництва та обслуговування житлового будинку, площею 0,2500 га, та для ведення особистого селянського господарства, площею 0,2627 га, розташовані за зазначеною адресою, шляхом зобов`язання ОСОБА_2 демонтувати паркан, який згідно з висновком судового експерта від 08.04.2013 № СЕ-1-1-129/13 знаходиться повністю на обох зазначених ділянках позивача, та скасувати державну реєстрацію земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,2500 га, кадастровий номер якої 3221987501:01:013:0012, та для ведення особистого селянського господарства, площею 0,1329 га, кадастровий номер якої 3221987501:01:013:0013, що розташовані по АДРЕСА_3 (до перейменування - АДРЕСА_2 та належать ОСОБА_2 на праві власності, а також кадастрові номери, присвоєні цим земельним ділянкам.

В обґрунтування вимог зазначила, що рішеннями Держземагенства у Згурівському районі Київської області від 26 лютого 2015 року № РВ-3200114042015 та № РВ-3200114032015 їй було відмовлено у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру щодо земельних ділянок розміром 0,2627 га та розміром 0,2500 га, по АДРЕСА_4 , власником яких вона є на підставі рішення 10 сесії 24 скликання Черевківської сільської ради Згурівського району Київської області від 25 грудня 2003 року № 53 та Державних актів на право приватної власності на землю, Серії КВ № 026744 та Серії КВ № 026745 від 28 липня 2004 року.

Відмова ґрунтується на тому, що подані нею документи не відповідають вимогам Закону України Про Державний земельний кадастр та Порядку ведення Державного земельного кадастру, а саме, належні їй земельні ділянки перетинаються із земельними ділянками, кадастрові номера яких 3221987501:01:0013:0013 та 3221987501:01:013:0012, які належать ОСОБА_2 .

Посилалась на те, що зазначену відмову вона оскаржила до суду. Постановою Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 826/14370/14 провадження у зазначеній справі закрито, оскільки така справа не підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства. При цьому судом установлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 існує невирішений спір про право щодо меж наданих їм у власність земельних ділянок.

Уважає, що її права порушено, оскільки ОСОБА_2 стала власником земельних ділянок через чотири роки після набуття нею права власності на земельні ділянки. Технічна документація на земельні ділянки ОСОБА_2 виготовлена у 2007 році з численними порушеннями норм чинного законодавства.

На думку позивача, відповідач при укладенні Договору купівлі-продажу будинку та господарських споруд не набула право власності на спірні земельні ділянки, оскільки відповідно до ст. 120 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент укладення Договору) земельні ділянки у власність переходили тільки на підставі цивільно-правових угод.

На підставі викладеного, просила задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Рішенням Згурівського районного суду Київської області від 26 листопада 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, є незаконним та необґрунтованим через недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні, обставинам справи.

Скаржник зазначає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотань її представника від 24 вересня 2019 року та 25 вересня 2019 року про виклик та допит ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в якості свідків, а також і саму позивачку про відомі їй обставини, що мають значення для справи, у зв`язку з чим уважає, що судом першої інстанції було порушено встановлений законом принцип змагальності сторін та позбавлено ОСОБА_1 можливості довести обставини, на які вона посилалась як на підставу своїх вимог.

Посилається на помилковість висновку суду першої інстанції, що фактичне місце розташування належних позивачу земельних ділянок не відповідає технічній документації та державним актам серії КВ №026744 та серії КВ №026745, оскільки з моменту надання ОСОБА_1 земельних ділянок площею 0,2500 га, кадастровий номер 3221987501:01:013:0012 та площею 0,1329 га, кадастровий номер 3221987501:01:013:0013 та на теперішній час останні розташовані в натурі на місцевості по АДРЕСА_5 (раніше - АДРЕСА_2 та фактичне місце їх розташування ніколи не змінювалось і відповідає виданим їй державним актам на право власності на земельні ділянки та технічній документації із землеустрою щодо складення документів, що посвідчують право на земельні ділянки громадянам Черевківської сільської ради, яку виготовила землевпорядна організація ТОВ Земля і ринок від 2004 року, що є дійсною.

Стверджує, що оскільки ОСОБА_2 встановила огорожу - паркан з металевої сітки на зміщеній межі згідно виданих їх державних актів та акта погодження меж, що призвело до порушення існуючих з 1990 року меж обох земельних ділянок позивача по лінії А-Б та зміщення земельних ділянок відповідача у бік земельних ділянок ОСОБА_1 . Вказані обставини, на думку позивача, призвели до виникнення між сторонами межового спору.

04 червня 2020 року на адресу апеляційного суду надійшов відзив відповідача ОСОБА_2 на апеляційну скаргу, в якому остання просить оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін.

У мотивування відзиву зазначає, що абсолютно всі доводи, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, в тому числі і вимоги апеляційної скарги, вже неодноразово були предметом судового розгляду, були спростовані стороною відповідача та встановлені в судових рішеннях, які набрали законної сили.

Позивач та її представник ОСОБА_6 у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримали та просили задовольнити з підстав, наведених у скарзі.

Відповідач проти апеляційної скарги заперечувала та просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

01 вересня 2020 року до суду надійшло клопотання голови Згурівської районної державної адміністрації Ігоря Феника про розгляд справи за наявними в ній матеріалами без участі представника адміністрації.

Відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що стороною позивача не доведено, що має місце порушення відповідачем прав та інтересів ОСОБА_1 , оскільки відповідач є законним власником спірних земельних ділянок, натомість позивачу технічна документація виготовлена з помилками.

Такі висновки суду є правильними і такими, що відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Судом установлено, що ОСОБА_1 передано у власність земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, площею 0,2500 га, та для ведення особистого селянського господарства, площею 0,2627 га, які знаходяться в селі Черевки Згурівського району Київської області, що підтверджується копіями Державних актів Серії КВ № 026745 та Серії КВ № 026744 від 28 липня 2004 року, кадастровим планом, довідками Черевківської сільської ради Згурівського району Київської області, копією технічної документації із землеустрою.

Згідно з рішенням Черевківської сільської ради Згурівського району Київської області від 08 серпня 2007 року №46 позивачу надано дозвіл на узаконення самовільного будівництва житлового будинку і господарських споруд.

ОСОБА_7 рішенням Черевківської сільської ради Згурівського району Київської області від 02 квітня 2008 року №59-15-V затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання Державних актів та передано у власність земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, площею 0,2500 га, та для ведення особистого селянського господарства, площею 0,1329 га, які розміщені в АДРЕСА_3 , розміри, площа та конфігурація яких були остаточно визначені рішенням сільської ради за погодження суміжних землекористувачів, в тому числі й ОСОБА_1

26 лютого 2015 року ОСОБА_1 звернулась до Відділу Держземагенства у Згурівському районі Київської області із заявами про перенесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру.

У відповідь на вказані заяви ОСОБА_1 отримала від Держземагенства рішення №РВ-3200114042015 від 26 лютого 2015 року, в якому підставою для відмови зазначено: перетин з ділянкою 3221987501:01:013:0013, площа співпадає на 0,4171%, перетин з ділянкою 3221987501:01:013:0012, площа співпадає на 3,476% та рішення №РВ-3200114032015 про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру, підставою відмови вказано: перетин з ділянкою 3221987501:01:013:0012, площа співпадає на 2,403%.

За правилами ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною 2 цієї статті визначено перелік основних способів захисту цивільних прав і інтересів, серед яких припинення правовідношення та визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно ч. 3 ст. 152 ЗК України шляхом визнання прав, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав, визнання угоди недійсною, визнання недійсним рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, відшкодування заподіяних збитків, застосування інших, передбачених законом способів захисту.

Згідно з п.п. а, в ч. 1 ст. 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами, приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування.

Відповідно до п. г ст. 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів.

З матеріалів справи вбачається та встановлено судом першої інстанції, що рішенням Згурівського районного суду Київської області від 19 листопада 2013 року у цивільній справі № 1011/1130/12, провадження № 2/365/3/13, залишеним без змін рішенням Апеляційного суду Київської області від 26 травня 2014 року, ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні позову до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Черевківська сільська рада Згурівського району Київської області про усунення перешкод в користуванні і розпорядженні частиною земельних ділянок.

Відповідно до цього рішення судом було встановлено, що ОСОБА_1 не довела порушення відповідачкою ОСОБА_2 її прав як власника земельних ділянок, площею 0,2500 га та 0,2627 га, які розташовані в АДРЕСА_6

Фактичне місце розташування її земельних ділянок не відповідає технічній документації та Державним актам серії КВ № 026745 та серії КВ № 026744, які містять помилки, що призвело до різниці в координатах Х положення усіх поворотних точок земельних ділянок, відхилення від місцевості на 1 км на північ, що підтверджено висновком судової земельно-технічної експертизи № СЕ-1-1-129/13 від 08 квітня 2013 року з урахуванням проведеного комплексу топографо-геодезичних робіт.

При цьому судом установлено, що технічна документація та державні акти відповідачки ОСОБА_2 виготовлені відповідно до вимог чинного земельного законодавства. Фактичне місце розташування земельної ділянки ОСОБА_2 , її розміри та конфігурація відповідають технічній документації із землеустрою. Межі земельної ділянки ОСОБА_2 під час визначення їх в натурі були погоджені із ОСОБА_1 .

Рішенням Згурівського районного суду Київської області від 23 лютого 2015 року у цивільній справі № 365/917/14-ц, яке набрало законної сили 17 травня 2015 року, ОСОБА_1 було відмовлено в позові до Черевківської сільської ради Згурівського району Київської області, ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Відділ Держземагенства у Згурівському районі Київської області про визнання незаконними державних актів на земельні ділянки та рішення та їх скасування.

В основу зазначеного рішення були покладені обставини, встановлені рішенням Згурівського районного суду Київської області від 19 листопада 2013 року у цивільній справі № 1011/1130/12.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили.

Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.

Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що такі обставини встановлені невірно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.

Таким чином, судовими рішеннями, які набрали законної сили та мають преюдиційне значення при вирішенні даної справи, встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є власниками сусідніх земельних ділянок. При виготовленні технічної документації на земельні ділянки ОСОБА_1 було допущено помилки, у зв`язку з чим координати поворотних точок земельних ділянок позивача не відповідають їх фактичному місцезнаходженню. При цьому технічна документація та державні акти відповідача ОСОБА_2 виготовлені відповідно до вимог чинного земельного законодавства. Фактичне місце розташування земельної ділянки ОСОБА_2 , її розміри та конфігурація відповідають технічній документації із землеустрою. Межі земельної ділянки ОСОБА_2 під час визначення їх в натурі були погоджені із ОСОБА_1 .

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно статей 77-81 ЦПК України Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Звертаючись із позовом про визнання права власності на земельну ділянку позивачка просить визнати в судовому порядку право власності в межах, площах та відповідно до конфігурації спірних земельних ділянок, визначених відповідно до Державних актів на право власності на земельні ділянки серії КВ № 026744 та серії КВ № 026745 від 28 липня 2004 року. Однак такі позовні вимоги не можуть бути задоволені, оскільки визнання такого права суперечитиме судовим рішенням, які були прийняті судами за участі позивачки та відповідачки, в частині визнання законності володіння відповідачкою ОСОБА_2 належними їй земельними ділянками в межах фактичного їх місця розташування, конфігурація та розміри яких відповідають технічній документації із землеустрою.

Нових доводів на обгрунтування підстав незаконності володіння відповідачкою належними їй земельними ділянками у встановленому розмірі та конфігурації, яким не було надано оцінку у двох вищенаведених судових рішеннях, позивачкою не було надано.

Підстави для визнання у судовому порядку права власності на земельну ділянку в частині, що не перебуває у спорі між сторонами також відсутні, оскільки це право документально підтверджене та не оспорюється сторонами.

Інші вимоги, які заявлені позивачкою у цьому спорі, а саме про усунення перешкод в користуванні земельними ділянками та скасування державної реєстрації, є похідними від основної вимоги позову про визнання за позивачкою права власності на земельні ділянки у заявлених нею межах. А оскільки у задоволенні вимоги про визнання права власності відмовлено, підстави для задоволення інших указаних вимог також відсутні.

Виходячи з викладеного, колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що стороною позивача не доведено, що має місце порушення відповідачем прав та інтересів ОСОБА_1 , оскільки земельні ділянки передані у власність ОСОБА_2 з дотриманням норм чинного законодавства, позивач особисто погодила ОСОБА_2 межі земельної ділянки, при цьому технічна документація по упорядкуванню існуючих земель ОСОБА_1 виготовлена з помилками, що призвело до різниці в координатах Х положення усіх поворотних точок земельних ділянок, відхилення від місцевості на 1 км на північ.

Доводи апелянта про те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотань її представника від 24 вересня 2019 року та 25 вересня 2019 року про виклик та допит ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в якості свідків, а також і саму позивачку про відомі їй обставини, що мають значення для справи, у зв`язку з чим уважає, що судом першої інстанції було порушено встановлений законом принцип змагальності сторін та позбавлено ОСОБА_1 можливості довести обставини, на які вона посилалась як на підставу своїх вимог, не заслуговують на увагу суду та є безпідставними, оскільки покази свідків не є беззаперечним, належним, допустимим та достатнім доказом на підтвердження обставин щодо місця проходження межі до приватизації земельної ділянки, про що було обґрунтовано зазначено судом першої інстанції під час розгляду справи у судовому засіданні від 25 вересня 2019 року. Вказані обставини мають бути підтвердженні відповідними землевпорядними документами у відповідності до вимог чинного законодавства. Права ОСОБА_1 довести обставини, на які вона посилалась як на підставу своїх вимог, також не були порушені судом першої інстанції, оскільки позивач приймала участь у судових засіданнях особисто, а також через представника та надавала суду свої пояснення, доводи та заперечення.

Отже, враховуючи те, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, вже були досліджені місцевим судом та отримали належну правову оцінку, нових доводів або доказів, які б давали підстави для скасування рішення суду, скаржником не надано, колегія суддів уважає, що місцевий суд всебічно і об`єктивно дослідив всі обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й постановив рішення, що відповідає вимогам закону.

Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін як такого, що є законним та обґрунтованим.

Керуючись статтями 367, 368, 369, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Згурівського районного суду Київської області від 26 листопада 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 14 вересня 2020 року.

Головуючий Т.О. Писана Судді К.П. Приходько С.О. Журба