Постанова

від 01.04.2021 по справі 365/258/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

01 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 365/258/19

провадження № 61-16679св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Синельникова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору , - Згурівська районна державна адміністрація Київської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Згурівського районного суду Київської області від 26 листопада 2019 року у складі судді Денисенко Н. О. та постанову Київського апеляційного суду від 08 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Писаної Т. О., Журби С. О., Приходька К. П. ,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Згурівська районна державна адміністрація Київської області, про визнання права власності на земельні ділянки, усунення перешкод у користуванні та розпорядженні ними і скасування державної реєстрації .

Позовна заява мотивована тим, що рішеннями Держземагенства у Згурівському районі Київської області від 26 лютого 2015 року № РВ-3200114042015 і № РВ-3200114032015 їй було відмовлено у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру щодо земельних ділянок площею 0,2627 га і площею 0,2500 га по АДРЕСА_1 , власником яких вона є на підставі рішення 10 сесії 24 скликання Черевківської сільської ради Згурівського району Київської області від 25 грудня 2003 року № 53 та державних актів на право приватної власності на землю серії КВ № 026744 і серії КВ № 026745 від 28 липня 2004 року. Відмова була мотивована тим, що подані нею документи не відповідають вимогам Закону України Про Державний земельний кадастр та Порядку ведення Державного земельного кадастру, а саме, належні їй земельні ділянки перетинаються із земельними ділянками, кадастрові номера яких: 3221987501:01:0013:0013 і 3221987501:01:013:0012, власниками яких є ОСОБА_2 .

Вказану відмову вона оскаржила до суду, однак, постановою Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 826/14370/14 провадження у справі було закрито, оскільки справа не підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства. При цьому судом установлено, що між нею і ОСОБА_2 існує невирішений спір про право щодо меж наданих їм у власність земельних ділянок.

Вважала, що її права порушено, оскільки ОСОБА_2 стала власником земельних ділянок через чотири роки після набуття нею права власності на земельні ділянки. Технічна документація на земельні ділянки ОСОБА_2 виготовлена у 2007 році з численними порушеннями норм чинного законодавства. На її думку ОСОБА_2 при укладенні договору купівлі-продажу будинку та господарських споруд не набула право власності на спірні земельні ділянки, оскільки відповідно до статті 120 ЗК України (в редакції, чинній на момент укладення договору) земельні ділянки у власність переходили тільки на підставі цивільно-правових угод.

На підставі вказаного ОСОБА_1 просила суд визнати за нею право власності на земельні ділянки, розташовані по АДРЕСА_1 у межах, площах та до конфігурації, визначених відповідно до державних актів на право власності на земельні ділянки серії КВ № 026744 та серії КВ № 026745 від 28 липня 2004 року; усунути їй перешкоди у користуванні земельними ділянками для будівництва та обслуговування житлового будинку площею 0,2500 га та для ведення особистого селянського господарства площею 0,2627 га, розташовані по АДРЕСА_1 , шляхом зобов`язання ОСОБА_2 демонтувати паркан, який згідно з висновком судового експерта від 08 квітня 2013 року № СЕ-1-1-129/13 знаходиться повністю на обох зазначених ділянках, та скасувати державну реєстрацію земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,2500 га, кадастровий номер: 3221987501:01:013:0012, та для ведення особистого селянського господарства площею 0,1329 га, кадастровий номер: 3221987501:01:013:0013, що розташовані по АДРЕСА_1 та належать ОСОБА_2 на праві власності, а також кадастрові номери, присвоєні цим земельним ділянкам.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Згурівського районного суду Київської області від 26 листопада 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 08 вересня 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено .

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивачем не надано суду належних і достатніх доказів на підтвердження того, що має місце порушення її прав та інтересів, оскільки земельні ділянки передані у власність ОСОБА_2 з дотриманням вимог земельного законодавства, позивач особисто погодила ОСОБА_2 межі земельної ділянки, при цьому технічна документація по упорядкуванню існуючих земель ОСОБА_1 виготовлена з помилками, що призвело до різниці в координатах Х положення усіх поворотних точок земельних ділянок, відхилення від місцевості на 1 км на північ.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У листопаді 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Згурівського районного суду Київської області від 26 листопада 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 вересня 2020 року .

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження заявник визначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 24 червня 2020 року у справі № 718/844/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того, заявник посилається на порушення судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд необґрунтовано відхилив клопотання про допит свідків, не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що фактичне місце розташування належних позивачу земельних ділянок не відповідає технічній документації та державним актам, оскільки з моменту надання ОСОБА_1 земельних ділянок площею 0,2500 га і площею 0,1329 га та на теперішній час останні розташовані в натурі на місцевості по АДРЕСА_1 та фактичне місце їх розташування ніколи не змінювалось і відповідає виданим їй державним актам на право власності на земельні ділянки та технічній документації із землеустрою щодо складення документів, що посвідчують право на земельні ділянки громадян Черевківської сільської ради, яку виготовила землевпорядна організація товариство з обмеженою відповідальністю Земля і ринок від 2004 року.

Також суди не звернули належної уваги на те, що відповідач встановила огорожу - паркан з металевої сітки на зміщеній межі згідно з виданих їй державних актів та акта погодження меж, що призвело до порушення існуючих з 1990 року меж її земельних ділянок по лінії А-Б та зміщення земельних ділянок відповідача у бік її земельних ділянок.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У лютому 2021 року ОСОБА_2 подала відзиви на касаційну скаргу, вказуючи на те, що підстав для скасування оскаржуваних судових рішень немає, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судами допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 передано у власність земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку площею 0,2500 га і для ведення особистого селянського господарства площею 0,2627 га, які знаходяться у с. Черевки Згурівського району Київської області, що підтверджується державними актами серії НОМЕР_1 та серії КВ № 026744 від 28 липня 2004 року, кадастровим планом, довідками Черевківської сільської ради Згурівського району Київської області, копією технічної документації із землеустрою.

Згідно з рішенням Черевківської сільської ради Згурівського району Київської області від 08 серпня 2007 року № 46 ОСОБА_1 надано дозвіл на узаконення самовільного будівництва житлового будинку і господарських споруд.

Рішенням Черевківської сільської ради Згурівського району Київської області від 02 квітня 2008 року № 59-15-V ОСОБА_3 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання державних актів та передано у власність земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку площею 0,2500 га та для ведення особистого селянського господарства площею 0,1329 га, які розміщені у АДРЕСА_1 , розміри, площа та конфігурація яких були остаточно визначені рішенням сільської ради за погодження суміжних землекористувачів, у тому числі й ОСОБА_1

26 лютого 2015 року ОСОБА_1 звернулась до відділу Держземагенства у Згурівському районі Київської області із заявами про перенесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру.

У відповідь на вказані заяви ОСОБА_1 отримала від Держземагенства рішення від 26 лютого 2015 року № РВ-3200114042015, у якому підставою для відмови зазначено: перетин з ділянкою 3221987501:01:013:0013, площа співпадає на 0,4171 %, перетин з ділянкою 3221987501:01:013:0012, площа співпадає на 3,476 %, та рішення від 26 лютого 2015 року № РВ-3200114032015 про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру, підставою для відмови вказано: перетин з ділянкою 3221987501:01:013:0012, площа співпадає на 2,403 %.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими та підстав для їх скасування немає.

Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

У статті 13 Конституції України закріплено, що власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

Статтею 319 ЦК України визначено, що власність не тільки надає переваги, а й покладає певні обов`язки на власників майна. Це конституційне положення гарантує принцип поєднання інтересів власника, суспільства та інших власників і користувачів об`єктами власності. Власність зобов`язує власника використовувати свою власність не тільки у своїх інтересах, а й поважати інтереси інших людей, всього суспільства. Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання та гарантує їм рівність перед законом. Порушення прав власників з боку держави, громадянина чи юридичної особи зумовлює настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Аналіз вказаних норм права свідчить, що громадяни користуються рівними умовами захисту права власності. Володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом. Власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч ці порушення і не призвели до позбавлення володіння майном, а також вимагати відшкодування завданих цим збитків.

Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Здійснюючи свої права, власник зобов`язаний не порушувати права, свободи, гідність та охоронювані законом інтереси громадян, суспільства, не завдавати шкоди навколишньому середовищу, не погіршувати природну якість землі, води, інших об`єктів природи. Під час здійснення своїх прав і виконання обов`язків власник зобов`язаний додержуватись моральних засад суспільства.

Відповідно до пункту г частини першої статті 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів.

Згідно з частинами першою і другою статті 103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).

У справі, що переглядається, судом установлено, що рішенням Згурівського районного суду Київської області від 19 листопада 2013 року у цивільній справі № 1011/1130/12, залишеним без змін рішенням Апеляційного суду Київської області від 26 травня 2014 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Черевківська сільська рада Згурівського району Київської області, про усунення перешкод у користуванні і розпорядженні частиною земельних ділянок. Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд виходив із того, що остання не довела порушення ОСОБА_2 її прав як власника земельних ділянок площею 0,2500 га і 0,2627 га, які розташовані по АДРЕСА_2 .

Фактичне місце розташування її земельних ділянок не відповідає технічній документації та державним актам серії КВ № 026745 та серії КВ № 026744, які містять помилки, що призвело до різниці в координатах Х положення усіх поворотних точок земельних ділянок, відхилення від місцевості на 1 км на північ, що підтверджено висновком судової земельно-технічної експертизи від 08 квітня 2013 року № СЕ-1-1-129/13 з урахуванням проведеного комплексу топографо-геодезичних робіт.

Також судом установлено, що технічна документація та державні акти ОСОБА_2 виготовлені відповідно до вимог земельного законодавства. Фактичне місце розташування земельної ділянки ОСОБА_2 , її розміри та конфігурація відповідають технічній документації із землеустрою. Межі земельної ділянки ОСОБА_2 під час визначення їх в натурі були погоджені із ОСОБА_1 .

Крім того, рішенням Згурівського районного суду Київської області від 23 лютого 2015 року у цивільній справі № 365/917/14-ц, яке набрало законної сили 17 травня 2015 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - відділ Держземагенства у Згурівському районі Київської області, про визнання незаконними державних актів на земельні ділянки і рішення та їх скасування.

В основу зазначеного рішення були покладені обставини, встановлені рішенням Згурівського районного суду Київської області від 19 листопада 2013 року у цивільній справі № 1011/1130/12.

У частині четвертій статті 82 ЦПК України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, судовими рішеннями, які набрали законної сили та мають преюдиційне значення при розгляді цієї справи, встановлено, що сторони у справі є власниками суміжних земельних ділянок. При виготовленні технічної документації на земельні ділянки ОСОБА_1 було допущено помилки, у зв`язку з чим координати поворотних точок земельних ділянок позивача не відповідають їх фактичному місцезнаходженню. При цьому технічна документація та державні акти ОСОБА_2 виготовлені відповідно до вимог земельного законодавства. Фактичне місце розташування земельної ділянки ОСОБА_2 , її розміри та конфігурація відповідають технічній документації із землеустрою. Межі земельної ділянки ОСОБА_2 під час визначення їх в натурі були погоджені із ОСОБА_1 .

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 просила суд визнати право власності у межах, площах та відповідно до конфігурації спірних земельних ділянок, визначених відповідно до державних актів на право власності на земельні ділянки серії КВ № 026744 та серії КВ № 026745 від 28 липня 2004 року.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 , оскільки судовими рішеннями, що набрали законної сили, встановлено, що фактичне місце розташування земельної ділянки, власником якої є ОСОБА_2 , її розміри та конфігурація відповідають технічній документації із землеустрою, у той час як фактичне місце розташування земельних ділянок, власником яких є ОСОБА_1 , не відповідає технічній документації та державним актам серії КВ № 026745 та серії КВ № 026744, які містять помилки, що призвело до різниці в координатах Х положення усіх поворотних точок земельних ділянок, відхилення від місцевості на 1 км на північ.

При цьому судами вказано, що нових доводів на обґрунтування підстав незаконності володіння ОСОБА_2 належними їй земельними ділянками в установленому розмірі та конфігурації, яким не було надано оцінку у двох вищенаведених судових рішеннях, ОСОБА_1 надано не було.

Підстави для визнання у судовому порядку права власності на земельну ділянку в частині, що не перебуває у спорі між сторонами, також відсутні, оскільки це право документально підтверджене та не оспорюється сторонами.

Таким чином, встановивши вказані обставини, оцінивши наявні у матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на повному і всебічному дослідженні усіх обставин справи, суди дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .

Твердження заявника, що судами при ухваленні оскаржуваних судових рішень не враховано висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладений у постанові Верховного Суду від 24 червня 2020 року у справі № 718/844/17, є безпідставним, оскільки висновки судів не суперечать вказаному висновку Верховного Суду.

Посилання заявника на те, що суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази до уваги не приймається, оскільки встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційн ої інстанцій, а суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

При цьому порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій.

Таким чином, доводи касаційної скарги, які є подібними доводам апеляційної скарги, мотивована відповідь на які надана судом апеляційної інстанції, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому їх відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Згурівського районного суду Київської області від 26 листопада 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 вересня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Н. Ю. Сакара

О. М. Осіян

Є. В. Синельников