Постанова

від 16.09.2020 по справі 392/1060/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

16 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 392/1060/17

провадження № 61-18447св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - фермерське господарство Віра Вікторія ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу фермерського господарства Віра Вікторія на рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 08 квітня 2019 року у складі судді Березія Ю. А. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 10 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Чельник О. І., Письменного О. А., Черненка В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Фермерського господарства Віра Вікторія (далі - ФГ Віра Вікторія ), в якому з урахуванням заяви про зміну предмету позову, просила визнати недійсним з моменту укладання договір оренди землі від 01 листопада 2011 року, укладений між ФГ Віра Вікторія та ОСОБА_1 , який зареєстровано 12 січня 2018 року державним реєстратором міської ради міста Кропивницький, номер запису про інше речове право - 24407998.

Позов мотивований тим, що вона є власником земельної ділянки, кадастровий номер 3523182000:02:000:0277, площею 5,54 га, яка розташована на території Кіровської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області. Зазначала, що у липні 2017 року їй стало відомо, що ФГ Віра Вікторія обробляє належну їй земельну ділянку без будь-яких правових підстав. На прохання повернути земельну ділянку відповідач категорично відмовився. У подальшому їй стало відомо, що відповідач самостійно підробив договір оренди землі, її підпис у договорі та 12 січня 2018 року, під час розгляду даної справи провів державну реєстрацію. Посилалась на те, що вона вказаний договір не підписувала, повноважень на підписання таких угод нікому не надавала.

Короткий зміст судових рішень першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 08 квітня 2019 року, залишеним без змінпостановою Кропивницького апеляційного суду від 10 вересня 2019 року, позов задоволено.

Визнано недійсним договір оренди землі від 01 листопада 2011 року, який укладено від імені орендодавця ОСОБА_1 і орендаря ФГ Віра Вікторія щодо користування земельною ділянкою площею 5,535 га, кадастровий номер 3523182000:02:000:0277, яка розташована на території Миролюбівської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області, зареєстрованого 12 січня 2018 року державним реєстратором міської ради міста Кропивницького Адаменком А. В., номер запису про інше речове право - 24407998.

Стягнуто з ФГ Віра Вікторія на користь ОСОБА_1 - 1 572,87 грн судового збору, 3 500 грн витрат на професійну правничу допомогу та 4 290 грн витрат на проведення експертизи, всього - 9 363 грн.

Судові рішення мотивовані тим, що позивач оспорений договір не підписувала, що підтверджено висновком судово-почеркознавчої експертизи та свідчить про відсутність волевиявлення на вчинення правочину, що є підставою для визнання такого правочину недійсним.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції, що з урахуванням ненадання відповідачем належним та допустимих доказів на підтвердження доводів, які підтверджують факт отримання ОСОБА_1 договору оренди від 01 листопада 2011 року, який оспорює позивач, відсутні підстави вважати, що строк звернення до суду був пропущений.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2019 року ФГ Віра Вікторія через засоби поштового зв`язку подало касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 08 квітня 2019 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 10 вересня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що ОСОБА_1 в суді пояснила, що договір оренди від 01 листопада 2011 року вона особисто не підписувала, проте у 2006 році видавала на свою доньку ОСОБА_2 довіреність, яка передавала її земельну ділянку в оренду відповідачу на підставі такої довіреності; з 2011 року по 2017 рік отримувала орендну плату за землю від ФГ Віра Вікторія , яку передавала їй донька ОСОБА_2 . Отже, позивачу було відомо про договір оренди ще з 2011 року та на цій підставі представником відповідача було заявлено про пропуск позивачем позовної давності. Таким чином, наявність довіреності, на підставі якої діяла ОСОБА_2 та отримання орендної плати з 2011 року свідчать про те, що ОСОБА_1 схвалила укладення спірного договору оренди його прийняттям.

Суди першої та апеляційної інстанції, як на підставу для відмови у задоволенні заяви представника відповідача про застосування строків позовної давності, посилаються на те, що договір оренди було зареєстровано 12 січня 2018 року державним реєстратором м. Кропивницький. Проте, на самому договорі оренди наявна відмітка про реєстрацію договору у відділі Держкомзему у Маловисківському районі, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 20 березня 2012 року. З 01 січня 2013 року повноваженнями щодо проведення державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень наділена Державна реєстраційна служба (Укрдержреєстр), яка веде єдиний державний реєстр речових майнових прав та обтяжень на нерухоме майно.

Аргументи учасників справи

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Відзив мотивований тим, що ОСОБА_1 ніколи, нікому не давала довіреності на підписання від її імені будь-яких правочинів. При цьому, відповідач не додав до матеріалів справи та касаційної скарги будь-яких доказів щодо своїх заперечень, а тому не довів обставин, на які посилається. Крім того, позивач не погоджується з доводами відповідача про пропуск строку позовної давності, оскільки позивач не знав про існування підробленого договору, а тому в первинному позові просив суд витребувати земельну ділянку з чужого незаконного володіння з підстав відсутності між сторонами будь-яких договірних відносин. Після подачі 17 липня 2017 року, відповідач 12 січня 2018 року зареєстрував у реєстраційній службі підроблений договір оренди землі від 01 листопада 2011 року, а тому позивач була вимушена змінювати позовні вимоги, а тому про наявність підробленого договору позивача дізналася лише у 2018 році з пояснень відповідача. Про реєстрацію договору оренди землі 20 березня 2012 року у відділі Держкомзему, ні позивачу ні суду першої та апеляційної інстанції нічого відомо не було і відповідач не надав будь-яких доказів про реєстрацію.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу.

У листопаді 2019 року матеріали цивільної справи № 392/1060/17 надійшли до Верховного Суду та 15 листопада 2019 року передані судді-доповідачу.

Відповідно до пункту 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Ухвалою Верховного Суду від 04 вересня 2020 року справу призначено до розгляду.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 5,54 га, кадастровий номер 3523182000:02:000:0277, яка розташована на території Миролюбівської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області.

01 листопада 2011 року між ФГ Віра Вікторія та від імені орендодавця ОСОБА_1 укладено договір оренди землі строком дії 10 років, предметом якого є строкове платне користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення, площею 5,54 га, який зареєстровано 12 січня 2018 року державним реєстратором міської ради міста Кропивницького Адаменком А. В.

12 січня 2018 року відповідач зареєстрував право оренди спірної земельної ділянки.

Згідно з висновком судово-почеркознавчої експертизи від 29 січня 2019 року №2185/2186/18-27 підпис від імені ОСОБА_1 у договорі оренди землі від 01 листопада 2011 року виконаний не самою ОСОБА_1 , а іншою особою.

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

За частиною першою статті 14 Закону України Про оренду землі (тут і далі - у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) договір оренди землі укладається в письмовій формі.

За частиною першою статті 15 Закону України Про оренду землі істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина друга цієї ж статті).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) зазначено, що: такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Разом з цим суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів. В даному позові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що слід відмовити не з підстав застосування наслідків пропуску позовної давності, а з підстав неналежно обраного способу захисту, яким, на думку суддів є усунення перешкод у користуванні належним позивачу майном. Оскільки така вимога останнім не пред`являлася у позові належить відмовити. Разом із цим Велика Палата Верховного Суду вважала за необхідне відступити від висновку, висловленого в постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15, зазначивши, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено) не підлягає визнанню недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено .

Отже, встановивши, що оспорюваний договір позивачем не підписувався, тобто він не є укладеним, суду належало відмовити в задоволенні позову.

Зайняття земельної ділянки фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не пов`язане із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку.

У цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельної ділянки, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимог про повернення такої ділянки. Отже, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.

Аналогічний висновок міститься в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 71), від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 96), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 81), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 97).

Отже, власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення ним договору оренди земельної ділянки у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсності змісту правовідносин, які склалися у зв`язку з фактичним використанням земельної ділянки.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, оскаржені судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

ФГ Віра Вікторія сплачено судовий збір: 1057,21 грн за подання апеляційної скарги та 3145,74 грн за подання касаційної скарги. Тому з ОСОБА_1 на користь ФГ Віра Вікторія підлягають стягненню судові витрати, понесені на сплату судового збору.

Керуючись статтями 141, 400 та 412 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу фермерського господарства Віра Вікторія задовольнити частково.

Рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 08 квітня 2019 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 10 вересня 2019 року скасувати.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до фермерського господарства Віра Вікторія про визнання недійсним договору оренди землі від 01 листопада 2011 року відмовити.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 08 квітня 2019 року та постанова Кропивницького апеляційного суду від 10 вересня 2019 оку втрачають законну силу.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь фермерського господарства Віра Вікторія 4202,95грн судових витрат, понесених на сплату судового збору.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: І. О. Дундар

В. І. Журавель

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук