Постанова

від 22.09.2020 по справі 260/383/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2020 рокуЛьвівСправа № 260/383/20 пров. № А/857/7507/20

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Шавеля Р.М.,

суддів Улицького В.З. та Довгої О.І.,

з участю секретаря судового засідання - Гнатик А.З.,

а також сторін (їх представників):

від відповідача - Ганчак В.І.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Ужгородського виробничого підприємства Синевір Українського товариства глухонімих на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 18.05.2020р. в адміністративній справі за позовом Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Закарпатській обл. до Ужгородського виробничого підприємства Синевір Українського товариства глухонімих про застосування заходів реагування у вигляді повного зупинення роботи гуртожитку (суддя суду І інстанції: Дору Ю.Ю.; час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 18.05.2020р., м.Ужгород; дата складання повного тексту рішення суду І інстанції: не зазначена),-

В С Т А Н О В И В:

13.02.2020р. позивач Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Закарпатській обл. (УДСНС України в Закарпатській обл.) звернувся до суду із позовною заявою, в якій просив застосувати до відповідача Ужгородського виробниче підприємство Синевір Українського товариства глухонімих (Ужгородське ВП Синевір ) заходи реагування у вигляді повного зупинення роботи шляхом опечатування входу та відключення від джерел енергоживлення гуртожитку Ужгородського УВП Синевір , розташованого за адресою: 88000, Закарпатська обл., м.Ужгород, вул.Загорська, буд.5, до повного усунення порушень вимог законодавства у сфері пожежної та техногенної безпеки; стягнути з відповідача суму понесених судових витрат (а.с.1-6).

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 18.05.2020р. заявлений позов задоволено; вирішено застосувати заходи реагування у вигляді повного зупинення роботи шляхом опечатування входу та відключення від джерел енергоживлення гуртожитку Ужгородського УВП Синевір , розташованого за адресою: 88000, Закарпатська обл., м.Ужгород, вул.Загорська, буд.5, до повного усунення порушень вимог законодавства у сфері пожежної та техногенної безпеки (а.с.77-84).

Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржив відповідач Ужгородське ВП Синевір , який покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до невірного вирішення спору, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нову постанову, якою у задоволенні заявленого позову відмовити (а.с.87-91).

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що судом помилково розглянуто справу за відсутності сторін та не задоволено клопотання про забезпечення участі таких під час розгляду справи.

Окрім цього, дійсно зафіксовані позивачем у матеріалах перевірки порушення вимог законодавства у сфері пожежної та техногенної безпеки мали місце, однак на момент винесення судового рішення основна частина цих порушень, яка безпосередньо могла загрожувати життю та здоров`ю людей, була усунута.

12.06.2020р. позивачем УДСНС України в Закарпатській обл. складено Акт № 174 за результатами проведення планового (позапланового) заходу державного нагляду (контролю) щодо дотримання суб`єктом господарювання вимог законодавства у сфері техногенної та пожежної безпеки, відповідно до якого залишилося неусунутими лише три порушення пожежної безпеки та два порушення щодо забезпечення техногенної безпеки.

При цьому, порушення п.п.15, 16, 20 розділу II ППБУ щодо того, що посадові особи та працівники не пройшли навчання, протипожежний інструктаж і перевірку знань з питань пожежної безпеки, наразі неможливо усунути, оскільки через оголошений карантин установи, в яких проводиться навчання, не працюють. Після завершення карантину вказане порушення також буде усунуто.

Порушення п.1.20 глави 1 розділу IV ППБУ щодо заміру опору ізоляції і перевірка спрацювання приладів захисту електричних мереж та електроустановок від короткого замикання не проводиться 1 раз на два роки також буде усунуто, оскільки наразі замінено всю ізоляцію і зараз будуть проводитися такі заміри.

Порушення п.1.2 глави І розділу V ППБУ щодо будинки, приміщення та споруди системи протипожежного захисту відповідно до ДБН В.2.5-56:2014 Системи протипожежного захисту не обладнано не має можливості усунути через відсутність необхідних коштів, однак обладнання гуртожитку системою протипожежного захисту є пріоритетною і при можливості буде виконана.

Порушення п.8 ч.1 ст.20 КЦЗ України щодо навчання керівного складу, працівників з питань цивільного захисту, у тому числі правилам техногенної безпеки, не здійснено також не усунуто з поважних причин, оскільки через оголошення карантину неможливо провести такі навчання.

Щодо усунення порушення п.2 ч.1 ст.20 КЦЗ України щодо працівників об`єкта засобами колективного та індивідуального захисту не забезпечено підприємством укладено договір про поставку таких засобів, однак з незалежних від підприємства причин такі ще не поставлені.

З вищенаведеного вбачається, що підприємством усунуті всі порушення, які б загрожували життю та здоров`ю людей; залишились лише несуттєві порушення, які не усунуто з поважних причин та які не є суттєвими.

При прийнятті рішення про повне припинення роботи гуртожитку суд не застосував принцип співмірності та не врахував, що в осіб (в основному, з обмеженими можливостями) це єдине можливе місце проживання.

Також судом неправомірно не надано належної оцінки та не враховано висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду від 18.09.2018р. у справі № 826/12258/14, згідно якої захід реагування у вигляді повного зупинення будівництва (робіт) є виключним заходом, обрання якого є можливим у разі, якщо виявлені порушення реально створюють загрозу життю та/або здоров`ю людей. При обранні такого заходу реагування, позивачем як суб`єктом владних повноважень, і судом, відповідно, мають враховуватися принцип співмірності обраного заходу реагування тим порушенням, які виникли та тим, які залишилися не усунутими на час розгляду справи, а також дотримання справедливого балансу між інтересами відповідача і публічними інтересами.

Судом помилково не враховано, що підприємство Ужгородське ВП Синевір створено в основному для навчання та соціальної реабілітації інвалідів. Підприємство бере участь у соціальній програмі розвитку системи реабілітації та трудової зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями та психічними захворюваннями, зокрема, працевлаштування інвалідів по слуху, у яких пенсія з інвалідності дуже низька, і створення та збереження робочих місць для інвалідів з урахуванням їх фізичних можливостей, забезпечення зайнятості та належної оплати праці соціально незахищених категорій працівників є для них життєво важливим засобом до існування, оскільки зазначені особи не можуть на рівних умовах конкурувати на ринку праці.

Відтак, суд першої інстанції неправомірно застосовував крайній (виключний) захід реагування у вигляді повного зупинення роботи гуртожитку, оскільки такий захід не забезпечує дотриманню справедливого балансу між інтересами відповідача і публічними інтересами.

Інший учасник справи не подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача по справі, представника відповідача на підтримання поданої скарги, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до часткового задоволення, з наступних підстав.

Як слідує з матеріалів справи, відповідно до вимог Кодексу цивільного захисту /КЦЗ/ України, Законів України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності , Про тимчасові особливості здійснення заходів державного нагляду контролю) у сфері господарської діяльності , і на виконання Доручення Прем`єр-міністра України № 44205/1/1-19 від 11.12.2019р., наказу Управління ДСНС України у Закарпатській обл. № 353 від 11.12.2019 № 353 посадовими особами позивача у період з 18.12.2019р. по 19.12.2019р. було здійснено позапланову перевірку територій, приміщень, будівель та гуртожитку Ужгородського ВП Синевір з метою додержання (виконання) вимог законодавства у сферах пожежної та техногенної безпеки, цивільного захисту.

За наслідками позапланової перевірки гуртожитку Ужгородського ВП Синевір , який розташований за адресою: 88000, Закарпатська обл., м.Ужгород, вул.Загорська, буд.5, складений Акт перевірки щодо дотримання вимог законодавства у сферах пожежної і техногенної безпеки № 712 від 19.12.2019р., яким встановлені порушення вимог КЦЗ України, Правил пожежної безпеки в Україні, затв. наказом МВС України № 1417 від 30.12.2014р., (далі - ППБУ), Державних будівельних норм України Системи протипожежного захисту , затв. наказом Мінрегіону України № 312 від 13.11.2014р. (далі - ДБН В.2.5-56:2014), а саме:

п.1. - на об`єкті на видимих місцях плани (схеми) евакуації людей на випадок пожежі відсутні (п.п.5, 6 розділу II ППБУ, наказ МВС України № 1417 від 30.12.2014р.);

п.2. - дотримання працівниками об`єкта встановленого протипожежного режиму не забезпечено (п.11 розділу II ППБУ, наказ МВС України № 1417 від 30.12.2014р.);

п.3. - посадові особи та працівники не пройшли навчання, протипожежний інструктаж і перевірку знань з питань пожежної безпеки (п.п.15, 16, 20 розділу II ППБУ, наказ МВС України № 1417 від 30.12.2014р.);

п.4. - у будинках, крім будинків V ступеня вогнестійкості, дерев`яні елементи горищних покриттів (крокви, лати) не оброблені засобами вогнезахисту, які забезпечують І групу вогнезахисної ефективності (абз.1 п.2.5 розділу III ППБУ, наказ МВС України № 1417 від 30.12.2014р.);

п.5. - сходові клітки, внутрішні відкриті та зовнішні сходи, коридори, проходи та інші шляхи евакуації не забезпечені евакуаційним освітленням; світильники евакуаційного освітлення не вмикаються з настанням сутінків у разі перебування в будинку людей (п.2.31 розділу III ППБУ, наказ МВС України № 1417 від 30.12.2014р.);

п.6. - шляхи евакуації захаращуються меблями та (або) обладнанням (п.2.37 розділу ІІІ ППБУ, наказ МВС України № 1417 від 30.12.2014р.);

п.7. - з`єднання, відгалуження та окінцювання жил проводів і кабелів не здійснено за допомогою опресування, зварювання, паяння або затискачів, а здійснено за допомогою скруток (п.1.6 розділу IV ППБУ, наказ МВС України № 1417 від 30.12.2014р.);

п.8. - тимчасові електромережі влаштовані та експлуатуються (п.1.8 розділу IV ППБУ, наказ МВС України № 1417 від 30.12.2014р.);

п.9. - замір опору ізоляції і перевірка спрацювання приладів захисту електричних мереж та електроустановок від короткого замикання не проводиться 1 раз на 2 роки (п.1.20 розділу IV ППБУ, наказ МВС України № 1417 від 30.12.2014р.);

п.10. - будинки, приміщення та споруди системами протипожежного захисту відповідно до ДБН В.2.5-56:2014 Системи протипожежного захисту не обладнано (п.1.2 розділу V ППБУ, наказ МВС України № 1417 від 30.12.2014р.);

п.11. - територія підприємств, будинки, споруди, приміщення, технологічні установки первинними засобами пожежогасіння: вогнегасниками, ящиками з піском, бочками з водою, покривалами з негорючого теплоізоляційного матеріалу, пожежними відрами, совковими лопатами, пожежним інструментом, які використовуються для локалізації і ліквідації пожеж у їх початковій стадії розвитку, не забезпечено (п.3.6 розділу V ППБУ, наказ МВС України № 1417 від 30.12.2014р.);

п.12. - для розміщення первинних засобів пожежогасіння у виробничих, складських, допоміжних приміщеннях, будинках, спорудах, а також на території підприємств спеціальні пожежні щити (стенди) не встановлено (п.3.11 розділу V ППБУ, наказ МВС України № 1417 від 30.12.2014р.);

п.13. - вогнегасники не встановлено в легкодоступних та видних місцях, а також у пожежонебезпечних місцях, де найбільш вірогідна поява осередків пожежі (п.3.15 розділу V ППБУ, наказ МВС України № 1417 від 30.12.2014р.);

п.14. - для зазначення місцезнаходження первинних засобів пожежогасіння, відсутні вказівні знаки згідно з ДСТУ 12.4.026-76 ССБТ Цвета сигнальные и знаки безопасности . Знаки повинні бути розміщені на видимих місцях на висоті 2-2,5 м від рівня підлоги як усередині, так і поза приміщеннями (за потреби) (п.3.10 розділу V ППБУ, наказ МВС України № 1417 від 30.12.2014р.);

п.15. - переносні вогнегасники не розміщуються шляхом навішування на вертикальні конструкції на висоті 1,5 м від рівня підлоги до нижнього торця вогнегасника і на відстані від дверей, достатньої для її повного відчинення (п.3.10 розділу V ППБУ, наказ МВС України № 1417 від 30.12.2014р.);

п.16. - навчання керівного складу, працівників з питань цивільного захисту, у тому числі правилам техногенної безпеки, не здійснено (п.8 ч.1 ст.20 КЦЗ України);

п.17. - працівників об`єкта засобами колективного та індивідуального захисту не забезпечено (п.2 ч.1 ст.20 КЦЗ України).

Зауваження або заперечення до проведеного позапланового заходу зі сторони керівника суб`єкта господарювання не надходили.

Задовольняючи заявленого позову, суд першої інстанції виходив з того, що життя та здоров`я людини має бути найвищою цінністю у суспільстві.

Вжиття заходів реагування на порушення тих чи інших правил у сфері техногенної та пожежної безпеки слід оцінювати з урахуванням принципу пропорційності, що передбачає дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямовані такі заходи.

Водночас, існування (не усунення відповідачем) хоча б одного з порушень, встановлених позивачем, які загрожують життю та здоров`ю людей, вже є самостійною і достатньою правовою підставою для застосування до нього заходів реагування.

Застосування відповідних заходів реагування є необхідним оперативним та превентивним способом впливу з метою усунення існування загрози життю та здоров`ю людей.

Недодержання суб`єктами господарювання вимог безпеки призводить до невиправданого ризику виникнення надзвичайних ситуацій та, відповідно, ризику завдання шкоди життю і здоров`ю населення.

Відповідно до першого речення ст.2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право кожного на життя охороняється законом. Цей припис зобов`язує державу вживати належних заходів для захисту життя осіб, які знаходиться під її юрисдикцією. Слід зазначити, що це зобов`язання повинно тлумачитися як таке, що застосовується в контексті будь-якої діяльності, публічної чи ні, в якій право на життя може бути поставлене під сумнів.

Захід реагування має тимчасовий характер, період дії якого залежить безпосередньо від факту усунення відповідачем виявлених порушень.

Захід реагування не є санкцією за порушення вимог законодавства з питань техногенної та пожежної безпеки, а є превентивним заходом, який спрямований на недопущення існування невиправданого ризику виникнення надзвичайних ситуацій та, відповідно, ризику завдання шкоди життю і здоров`ю населення.

З огляду на відсутність в матеріалах справи доказів, які свідчать про те, що відповідачем усунуті порушення вимог законодавства, які створюють загрозу життю та здоров`ю людей, зафіксовані у акті перевірки, суд прийшов до висновку про те, що наявні підстави для застосування заходів реагування у вигляді повного зупинення роботи шляхом опечатування входу та відключення від джерел енергоживлення гуртожитку Ужгородського ВП Синевір до повного усунення порушень вимог законодавства у сфері пожежної та техногенної безпеки.

Колегія суддів вважає, що наведені висновки суду першої інстанції є вірними, оскільки вони ґрунтуються на фактичних обставинах справи та відповідають вимогам чинного законодавства, з огляду на таке.

Частиною 5 ст.4 Закону України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що виробництво (виготовлення) або реалізація продукції, виконання робіт, надання послуг суб`єктами господарювання можуть бути зупинені повністю або частково виключно за рішенням суду.

Відновлення виробництва (виготовлення) або реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг суб`єктами господарювання після призупинення можливе з моменту отримання органом державного нагляду (контролю), який ініціював призупинення, повідомлення суб`єкта господарювання про усунення ним усіх встановлених судом порушень.

Згідно з ч.7 ст.7 цього Закону на підставі акта, складеного за результатами здійснення заходу, в ході якого виявлено порушення вимог законодавства, орган державного нагляду (контролю) за наявності підстав для повного або часткового зупинення виробництва (виготовлення), реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг звертається у порядку та строки, встановлені законом, з відповідним позовом до адміністративного суду. У разі необхідності вжиття інших заходів реагування орган державного нагляду (контролю) протягом п`яти робочих днів з дня завершення здійснення заходу державного нагляду (контролю) складає припис, розпорядження, інший розпорядчий документ щодо усунення порушень, виявлених під час здійснення заходу.

За приписами ч.2 ст.68 КЦЗ України у разі встановлення порушення вимог законодавства у сфері техногенної та пожежної безпеки, що створює загрозу життю та здоров`ю людей, посадові особи центрального органу виконавчої влади, який здійснює державний нагляд у сферах техногенної та пожежної безпеки, звертаються до адміністративного суду щодо застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення роботи підприємств, окремих виробництв, виробничих дільниць, агрегатів, експлуатації будівель, споруд, окремих приміщень, випуску та реалізації пожежонебезпечної продукції, систем та засобів протипожежного захисту у порядку, встановленому законом.

Частиною 1 ст.70 зазначеного Кодексу визначено, що підставою для звернення центрального органу виконавчої влади, який здійснює державний нагляд у сфері техногенної та пожежної безпеки, до адміністративного суду щодо застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення роботи підприємств, об`єктів, окремих виробництв, цехів, дільниць, експлуатації машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів є, зокрема, недотримання вимог пожежної безпеки, визначених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами, стандартами, нормами і правилами; порушення вимог пожежної безпеки, передбачених стандартами, нормами і правилами, під час будівництва приміщень, будівель та споруд виробничого призначення; нездійснення заходів щодо захисту персоналу від шкідливого впливу ймовірних надзвичайних ситуацій.

Повне або часткове зупинення роботи підприємств, об`єктів, окремих виробництв, цехів, дільниць, експлуатації машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів, виконання робіт, надання послуг здійснюється виключно за рішенням адміністративного суду.

Правила пожежної безпеки в Україні, затверджені наказом МВС України № 1417 від 30.12.2014р., є обов`язковими для виконання суб`єктами господарювання, органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах.

Пожежна безпека повинна забезпечуватися шляхом проведення організаційних заходів та технічних засобів, спрямованих на запобігання пожежам, забезпечення безпеки людей, зниження можливих майнових втрат і зменшення негативних екологічних наслідків у разі їх виникнення, створення умов для успішного гасіння пожеж (п.4 Розділ І вказаних Правил).

Пунктами 26 та 33 ч.1 ст.2 КЦЗ України передбачено, що пожежна безпека - відсутність неприпустимого ризику виникнення і розвитку пожеж та пов`язаної з ними можливості завдання шкоди живим істотам, матеріальним цінностям і довкіллю, а небезпечний чинник - складова частина небезпечного явища (пожежа, вибух, викидання, загроза викидання небезпечних хімічних, радіоактивних і біологічно небезпечних речовин) або процесу, що характеризується фізичною, хімічною, біологічною чи іншою дією (впливом), перевищенням нормативних показників і створює загрозу життю та/або здоров`ю людини.

Згідно визначення ДСТУ 2272-06 Пожежна безпека. Терміни та визначення основних понять небезпечним чинником пожежі є прояв пожежі, що призводить чи може призвести до опечення, отруєння леткими продуктами згоряння або піролізу, травмування чи загибелі людей та (або) заподіяння матеріальних, соціальних, екологічних збитків. До небезпечних факторів пожежі належать: підвищена температура, задимлення, погіршення складу газового середовища.

Звідси, чинне законодавство пов`язує наявність чи відсутність загрози для життя і здоров`я людей від тих чи інших порушень законодавства у сфері пожежної безпеки не тільки із їхньою можливістю спричинити саму пожежу, але й сприяти її швидкому розвитку.

Таким чином, у випадку наявності підстав для застосування одного з таких заходів реагування як повне або часткове зупинення роботи підприємств, окремих виробництв, виробничих дільниць, агрегатів, експлуатації будівель, споруд, окремих приміщень, орган контролю звертається до суду із адміністративним позовом.

В розглядуваному випадку позивачем шляхом проведення перевірки виявлена сукупність порушень законодавства у сфері пожежної та техногенної безпеки під час експлуатації будівлі гуртожитку Ужгородського ВП Синевір , при цьому на час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем такі порушення не були усунуті.

За таких обставин в суду першої інстанції були наявними правові підстави для задоволення заявленого позову.

Під час апеляційного розгляду відповідачем надані докази на підтвердження часткового усунення виявлених порушень, при цьому неусунитими згідно Акта № 174 від 12.06.2020р. щодо дотримання вимог законодавства у сферах пожежної і техногенної безпеки, складеного за результатами є такі порушення:

- в частині забезпечення пожеженої безпеки:

посадові особи та працівники не пройшли навчання, протипожежний інструктаж і перевірку знань з питань пожежної безпеки. (п.п.15, 16, 20 розділу II ППБУ, наказ МВС України № 1417 від 30.12.2014р.);

замір опору ізоляції і перевірка спрацювання приладів захисту електричних мереж та електроустановок від короткого замикання не проводиться 1 раз на 2 роки (п.1.20 розділу IV ППБУ, наказ МВС України № 1417 від 30.12.2014р.);

будинки, приміщення та споруди системами протипожежного захисту відповідно до ДБН В.2.5-56:2014 Системи протипожежного захисту не обладнано (п.1.2 розділу V ППБУ, наказ МВС України № 1417 від 30.12.2014р.);

- в частині забезпечення техногенної безпеки:

навчання керівного складу, працівників з питань цивільного захисту, у тому числі правилам техногенної безпеки, не здійснено (п.8 ч.1 ст.20 КЦЗ України);

працівників об`єкта засобами колективного та індивідуального захисту не забезпечено (п.2 ч.1 ст.20 КЦЗ України).

Щодо решти порушень, зафіксованих в Акті перевірки № 712 від 19.12.2019р., то доказів їх усунення відповідачем не представлено, однак надані письмові пояснення, викладені в апеляційній скарзі, щодо об`єктивної неможливості їх своєчасного усунення.

Також в судовому засіданні від 22.09.2020р. до матеріалів справи долучені лист УДСНС України в Закарпатській обл. № 5203-4213/5219-02 від 21.09.2020р. щодо розгляду робочого проекту монтажу системи автоматичної пожежної сигналізації. Оповіщення про пожежу та управління евакуюванням людей в приміщеннях гуртожитку УВП Синевір , першу сторінку вказаного проекту і посвідчення про функціональне навчання (підвищення кваліфікації цільового призначення) у сфері цивільного захисту № 06000436 від 18.09.2020р. (а.с.114-116).

Разом з тим, вказані документи не свідчать про повне усунення виявлених порушень щодо дотримання вимог законодавства у сферах пожежної і техногенної безпеки, однак розцінюються судом як докази вжиття заходів, спрямованих на їх усунення.

У частині доводів апелянта колегія суддів враховує, що застосування розглядуваного крайнього заходу обґрунтовано позивачем належними доказами та причинами.

Із врахуванням того, що представленими доказами доводиться факт часткового усунення відповідачем виявлених порушень законодавства у сфері пожежної та техногенної безпеки, при цьому важлива частина порушень (зокрема, відсутність системи протипожежного захисту відповідно до ДБН В.2.5-56:2014 Системи протипожежного захисту ) залишається неусунутою, хоча строки їх усунення минули.

Обґрунтування наведеного заходу зумовлено необхідністю вжиття дієвих та своєчасних заходів, спрямованих на запобігання пожежам, забезпечення безпеки людей, зниження можливих майнових втрат і зменшення негативних екологічних наслідків у разі їх виникнення, створення умов для успішного гасіння пожеж.

Також враховуючи цільове призначення наведеного об`єкта відповідача та виявлені під час його експлуатації порушення, тривалий час їх неусунення, в колегії суддів не виникає сумнівів щодо обґрунтованості доводів позивача про наявність за цих умов загрози безпосередньо життю та здоров`ю людей.

При цьому, колегія суддів зауважує, що поняття порушення, яке створює загрозу життю та/або здоров`ю людей, є оціночним. Водночас, встановлені у цій справі порушення, безперечно, в тій чи іншій мірі створюють загрозу життю та/або здоров`ю людей, оскільки стосуються, зокрема, протипожежних норм.

Зокрема, колегія суддів зазначає, що системи пожежної сигналізації, оповіщування про пожежу та управління евакуацією людей, устаткування передавання тривожних сповіщень призначені для раннього виявлення пожежі та подавання сигналу тривоги для вжиття необхідних заходів, як наприклад, евакуювання людей, виклик пожежно-рятувальних підрозділів, відключення або блокування (розблокування) інших інженерних систем. Невлаштування систем протипожежного захисту збільшує час виявлення пожежі, що, у свою чергу, призводить до несвоєчасних заходів щодо евакуації людей та матеріальних цінностей та може призвести до отримання травм, загибелі людей, що знаходяться в будівлі, та значних матеріальних втрат.

Незабезпечення працівників засобами індивідуального захисту, при утворенні отруйних речовин, може призвести до їх отруєння, а також до загибелі, а порушення щодо улаштування, утримання та експлуатації електромереж і електрообладнання створює загрозу виникнення пожежі від дії теплових проявів електричної енергії, що може призвести до загибелі людей.

Згідно практики Європейського суду з прав людини оцінка додержання ст.1 Першого протоколу спирається на справедливу рівновагу (баланс) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням у право власності, й інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання (рішення в справі Спорронґ і Льоннрот проти Швеції ).

Однак цей баланс не варто розуміти як необхідність обов`язкового досягнення соціальної справедливості у кожній конкретній справі. Зазначений критерій означає, що повинно бути розумне співвідношення (іншими словами - обґрунтована пропорційність) між метою, якої передбачається досягти, та засобами, що для цього використовуються. Справедливого балансу не буде дотримано, якщо особа, про яку йдеться, несе індивідуальний і надмірний тягар (рішення в справі Трегубенко проти України ).

Тобто порушення ст.1 Першого протоколу становить не саме по собі ущемлення прав особи, а наявний істотний дисбаланс між заходами, вжитими для забезпечення загальних інтересів суспільства, та потребою захищати право особи на мирне володіння своїм майном (рішення від 23.01.2014р. в справі East/West Alliance Limited проти України ).

У пошуках справедливої рівноваги Європейський суд з прав людини враховує велику кількість різноманітних чинників. Але й у цих питаннях (як і в питаннях наявності суспільного інтересу ) також визнає за державою достатньо широку сферу розсуду , за винятком випадків, коли такий розсуд не ґрунтується на розумних підставах.

Що стосується конкретних обставин справи, то заходи реагування у сфері державного нагляду (контролю) у вигляді заборони експлуатації гуртожитку слід застосувати з метою попередження негативних наслідків, які можуть настати за наявних умов існування реальної загрози життю та здоров`ю людей.

Таким чином, можливі обмеження відповідача в здійсненні ним експлуатації гуртожитку за наслідками застосування заходів реагування у сфері державного нагляду (контролю), не можуть бути співрозмірними із гарантованими державою правами людини на життя і здоров`я, особисту безпеку, які є найвищою соціальною цінністю, а їх забезпечення - головним обов`язком держави.

Із урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до переконливого висновку про те, що позовні вимоги УДСНС України в Закарпатській обл. про застосування заходів реагування у сфері державного нагляду (контролю) є обґрунтованими, підтверджуються долученими до матеріалів справи доказами, а тому такі належить задовольнити.

В частині тверджень апелянта про незабезпечення участі представника відповідача в судовому засіданні та проведення розгляду справи за його участі, колегія суддів враховує наступне.

Ухвалою суду від 16.03.2020р. було частково задоволено заяву Ужгородського ВП Синевір та призначено розгляд справи в судовому засідання на 03.04.2020р. (а.с.35-36).

За клопотанням сторін розгляд справи неодноразово відкладався судом, що стверджується ухвалами суду від 03.04.2020р., 30.04.2020р. (а.с.46-47, 62-63).

Відповідач скерував на адресу суду відзив (а.с.31-33), користувався послугами адвоката Ганчак В.І. (а.с.45), подавав клопотання до суду за допомогою засобів електронного зв`язку, тобто, відповідач не був позбавлений можливості подати відповідні докази (зокрема, щодо часткового усунення виявлених порушень) до суду.

Розгляду справи від 18.05.2020р. передувало вирішення судом клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, яке було відхилено судом через достатність доказів, наявних у матеріалах справи, для вирішення розглядуваного спору.

Відповідно до ч.5 ст.44 КАС України учасники справи зобов`язані: 1) виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; 2) сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; 3) з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; 4) подавати наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; 5) надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; 6) виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; 7) виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки суду, а й учасників справи.

Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989р. у справі Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Він не буде відповідальним за відкладення, викликані станом його здоров`я, оскільки вони пов`язані з форс-мажорними обставинами.

Таким чином, колегія суддів не убачає порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення (п.3 ч.3 ст.317 КАС України).

В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи позивача, наведені в позовній заяві, заперечення відповідача, викладені у відзиві, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії , параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

У рішенні Петриченко проти України (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі, якими позовні вимоги задоволені у визначений спосіб.

Оцінюючи в сукупності наведені обставини справи, виходячи з вищевказаних положень нормативно-правових актів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про підставність та обґрунтованість заявленого позову, через що останній підлягає до задоволення, із вищевказаних мотивів.

За правилами ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги належить покласти на апелянта Ужгородське ВП Синевір .

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно та повно встановив обставини справи, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків судового рішення, а тому підстав для скасування рішення суду колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.139, ч.3 ст.243, ст.310, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Ужгородського виробничого підприємства Синевір Українського товариства глухонімих на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 18.05.2020р. в адміністративній справі № 260/383/20 залишити без задоволення, а вказане рішення суду - без змін.

Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта Ужгородське виробниче підприємство Синевір Українського товариства глухонімих.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку лише у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення; у випадку оголошення судом апеляційної інстанції лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. М. Шавель судді В. З. Улицький О. І. Довга Дата складення повного тексту судового рішення: 23.09.2020р.