Ухвала

від 22.09.2020 по справі 947/26777/20

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ОДЕСИ

Справа № 947/26777/20

Провадження № 1-кс/947/14335/20

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.09.2020 року

Слідчий суддя Київського районного суду міста Одеси ОСОБА_1 , при секретарі судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши в судовому засіданні в місті Одесі клопотання т.в.о слідчого СУ ГУНП в Одеській області ОСОБА_3 , погоджене прокурором відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_4 про арешт майна у кримінальному провадженні №12020160000001024 від 17.09.2020 за ознаками складу кримінального правопорушення передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з клопотання, досудовим розслідуванням встановлено, що 12.10.2015 року між ОСОБА_5 (позикодавець, заставодержатель) та ОСОБА_6 (позичальник) та RedLockCapitalLimited (Belize) (заставодавець) в особі ОСОБА_7 укладено договір №1 позики згідно п.1.1 якого позикодавець ОСОБА_8 зобов`язується передати позичальнику VARAMAR LTD позику в сумі 300000 дол. США.

З метою забезпечення виконання основного зобов`язання 12.10.2015 між ОСОБА_5 (заставодержатель) та ОСОБА_6 (позичальник) та Red Lock Capital Limited (Belize) (заставодавець) в особі ОСОБА_7 укладено договір №1 застави нерухомого майна. Згідно п.1.1 договір укладено з метою, забезпечення виконання позичальником VARAMAR LTD перед ОСОБА_5 умов виконання договору позики №1 від 12.10.2015 року.

Предметом застави відповідно до вимогп.2.1 являється квартира АДРЕСА_1 .

Згідно п.1.3. Строк виплати суми зобов`язання забезпечених заставою становить 6 місяців від дати зарахування суми позики на банківський рахунок позичальника (зі змінами та доповненнями).

Згідно п.2.2. Предмет застави, а саме, квартира АДРЕСА_1 на період до повного виконання позичальником VARAMAR LTD своїх зобов`язань за договором позики №1шляхом передачі реєстраційних документів на компанію заставодавця (Red Lock Capital Limited (Belize)).

Разом з тим, згідно п.2.4. Предмет застави, не може бути відчужений заставодавцем (Red Lock Capital Limited (Belize) будь якій іншій особі без згоди заставодержателя ( ОСОБА_9 ). Згідно п. 4.5.6 заставодавець також зобов`язаний, не відчужувати предмет застави третім особам без письмової згоди заставодержателя.

Крім того, встановлено, що 26.11.2015 року між ОСОБА_5 (позикодавець) та ОСОБА_6 (позичальник) в особі ОСОБА_7 укладено договір позики №2 позики згідно п.1.1 якого позикодавець ОСОБА_8 зобов`язується передати позичальнику VARAMAR LTD позику в сумі 100 000 дол. США.

09.12.2015 року між ОСОБА_5 (позикодавець) та ОСОБА_6 (позичальник) в особі ОСОБА_7 укладено договір позики №3 позики згідно п.1.1 якого позикодавець ОСОБА_8 зобов`язується передати позичальнику VARAMAR LTD позику в сумі 50 000 дол. США.

25.01.2016 року між ОСОБА_5 (позикодавець) та ОСОБА_6 (позичальник) в особі ОСОБА_7 укладено договір позики №4 позики згідно п.1.1 якого позикодавець ОСОБА_8 зобов`язується передати позичальнику VARAMAR LTD позику в сумі 100 000 дол. США.

03.03.2016 року між ОСОБА_5 (позикодавець) та ОСОБА_6 (позичальник) в особі ОСОБА_7 укладено договір позики №5 позики згідно п.1.1 якого позикодавець ОСОБА_8 зобов`язується передати позичальнику VARAMAR LTD позику в сумі 350 000 дол. США.

03.05.2016 року між ОСОБА_5 (позикодавець) та ОСОБА_6 (позичальник) в особі ОСОБА_7 укладено договір позики №6 позики згідно п.1.1 якого позикодавець ОСОБА_8 зобов`язується передати позичальнику VARAMAR LTD позику в сумі 500 000 дол. США.

16.08.2016 року між ОСОБА_5 (позикодавець) та ОСОБА_6 (позичальник) в особі ОСОБА_7 укладено договір позики №7 позики згідно п.1.1 якого позикодавець ОСОБА_8 зобов`язується передати позичальнику VARAMAR LTD позику в сумі 100 000 дол. США.

13.30.2017 року між ОСОБА_5 (позикодавець) та ОСОБА_6 (позичальник) в особі ОСОБА_7 укладено договір позики №8 позики згідно п.1.1 якого позикодавець ОСОБА_8 зобов`язується передати позичальнику VARAMAR LTD позику в сумі 150 000 дол. США.

22.01.2018 року між ОСОБА_5 (позикодавець) та ОСОБА_6 (позичальник) в особі ОСОБА_7 укладено договір позики №9 позики згідно п.1.1 якого позикодавець ОСОБА_8 зобов`язується передати позичальнику VARAMAR LTD позику в сумі 350 000 дол. США.

07.03.2018 року між ОСОБА_5 (позикодавець) та ОСОБА_6 (позичальник) в особі ОСОБА_7 укладено договір позики №10 позики згідно п.1.1 якого позикодавець ОСОБА_8 зобов`язується передати позичальнику VARAMAR LTD позику в сумі 100 000 дол. США.

Однак станом на момент написання заяви про вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_6 (позичальник) в особі ОСОБА_7 взяті на себе зобов`язання не виконали, чим спричинила майнову шкоду потерпілому ОСОБА_10 в особливо великих розмірах.

Згідно отриманої інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна встановлено, що квартира АДРЕСА_1 згідно протоколу №1 загальних зборів учасників ТОВ «ШИПНЕКСТ» код ЄРДПОУ 41106791 передано у власність ОСОБА_11 , однак всупереч вимог п.2.4. Предмет застави, не може бути відчужений заставодавцем (Red Lock Capital Limited (Belize) будь якій іншій особі без згоди заставодержателя ( ОСОБА_9 ). Згідно п. 4.5.6 заставодавець також зобов`язаний, не відчужувати предмет застави третім особам без письмової згоди заставодержателя. Разом з тим ОСОБА_8 жодних підтверджуючих документів, щодо відчуження нерухомого майна на користь третіх осіб не надавав.

Крім того, встановлено, що приміщення АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 693457051101) яка належить на праві власності ОСОБА_12 який нібито зобов`язався передати вказаний об`єкт для ОСОБА_9 .

Таким, чином встановлено, що посадові особи VARAMAR LTD, Red Lock Capital Limited (Belize) в особі ОСОБА_7 з метою, заволодіння грошовими коштами потерпілого та предметом застави, користуючись необізнаністю останнього щодо реальних намірів посадових осіб VARAMAR LTD, Red Lock Capital Limited (Belize), щодо заволодіння грошовими коштами потерпілого спричинив майнову шкоду в особливо великих розмірах.

Відповідно а.1ч.1ст.23ЗУ «Пронаціональну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань: 1) здійснює превентивну та профілактичну діяльність, спрямовану на запобігання вчиненню правопорушень.

Згідно ч. 10, 11 ст. 170 КПК України, арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.

Заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.

Відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 170 КПК України, завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

На теперішній час існує ризик того, що вказаний об`єкт нерухомості з метою зміни його правового статусу, тобто приховування, перетворення, відчуження, можуть бути протиправно переоформлені на третіх осіб або реалізовані добросовісним вигодонабувачам.

Крім того, 18.09.2020 слідчим винесено постанову про визнання об`єктів правопорушення речовим доказом у кримінальному провадженні.

В даному випадку, вищевказаний об`єкт нерухомості є предметом кримінально протиправних дій, право власності на який є безпосереднім об`єктом правопорушення.

Крім того, щодо вказаних об`єктів нерухомого майна існує сукупність достатніх підстав вважати, що вони є доказом злочинів, тобто містять відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, тому існує необхідність у їх збереженні, в тому числі з метою забезпечення в подальшому відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення.

Слідчий в судове засідання не з`явився надавши заяву про розгляд клопотання в його відсутність.

Вивчивши клопотання та долучені в його обґрунтування матеріали, слідчий суддя приходить до наступного переконання.

Положеннями ст.ст.2,7 КПК Українивизначені завдання кримінального судочинства, відповідно до яких, зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких зокрема відносяться: верховенство права, недоторканність права власності, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя, забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.

Одним із методів державної реакції на порушення, що носять кримінально-правовий характер, є заходи забезпечення кримінального провадження, передбаченіст. 131 КПК України, які виступають важливим елементом механізму здійснення завдань кримінального провадження при розслідуванні злочинів. Одним з таких заходів є арешт майна у кримінальному провадженні.

Частиною другоюст.173 КПК Українивстановлено, що при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другоїстатті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другоїстатті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другоїстатті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другоїстатті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).

Згідно з ч.1ст.170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Частиною другоюстатті 170 КПК Українивстановлено, що арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

У відповідності до ч. 2ст. 171 КПК України, у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено: 1) підстави і мету відповідно до положеньстатті 170 цього Кодексута відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; 2) перелік і види майна, що належить арештувати; 3) документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном; 4) розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до частини шостоїстатті 170 цього Кодексу.

До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.

Як вбачається з поданого клопотання та долучених в його обґрунтування матеріалів, слідчим під час складання клопотання не було дотримано вимог ч. 2 ст. 171 КПК України, що позбавляє можливості слідчого суддю розглянути таке клопотання по суті.

Так, в порушення вимог ч. 2 ст. 171 КПК України, у клопотанні слідчого про арешт майна належним чином не обґрунтовано наявність підстав та необхідності в дії заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна.

Зокрема, згідно з нормами Глави10та Глави17 КПК України, правові підстави, з яких слідчим вноситься клопотання про накладення арешту та, відповідно, накладається арешт слідчим суддею, мають співвідноситися з обставинами кримінального провадження.

Відповідно до ч. 3ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним уст. 98 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Як вбачається матеріалів клопотання, слідчий посилається на те, що приміщення АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 693457051101), згідно ст.98 КПК України визнано речовим доказом у кримінальному провадженні, у зв`язку із чим слідчий просить накласти арешт на об`єкт нерухомого майна, оскільки існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, передачі майна.

Однак, ні в клопотанні, ні в доданих до клопотання матеріалах, слідчим жодним чином не обґрунтовується можливість досягнення завдань застосування вказаного заходу забезпечення кримінального провадження.

Так, сам по собі факт визнання даного об`єкту нерухомого майна речовим доказом, не доводить тих обставин, що зазначений об`єкт нерухомого майна повністю відповідає критеріям ч.1 ст.98 КПК України, як доказ у кримінальному провадженні, тобто який був знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберіг на собі його сліди або містить інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.

В судовомузасіданні такожне доведено,що натеперішній часіснує загрозаможливості приховування,пошкодження,псування,знищення,перетворення абовідчуження зазначеногов клопотанніслідчого нерухомого майна.

Відтак, оскільки за винятком викладених у даному клопотанні фактичних обставин даного кримінального провадження таке клопотання містить відповідні норми законодавства, якими регламентується порядок та підстави накладення арешту майна, між тим останнє не містить належного обґрунтування, яке б давало підстави для висновку про відповідність вилученого майна категорії речових доказів, а також яке б свідчило про наявність необхідності в забезпеченні його збереження, слідчий суддя приходить до переконання, що вказане клопотання підлягає поверненню прокурору.

За таких обставин та враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 171, 172,309 КПК України, слідчий суддя

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання т.в.о слідчого СУ ГУНП в Одеській області ОСОБА_3 , погоджене прокурором відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_4 про арешт майна у кримінальному провадженні №12020160000001024 від 17.09.2020 за ознаками складу кримінального правопорушення передбаченого ч.4 ст.190 КК України повернути прокурору.

Встановити строк для усунення недоліків в сімдесят дві години.

Ухвала слідчого судді оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя ОСОБА_1