Постанова

від 22.09.2020 по справі 640/13406/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/13406/19 Головуючий у 1-й інстанції: Вєкуа Н.Г.

Суддя-доповідач: Василенко Я.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

за участю секретаря Шляги А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.02.2020 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Адміністрації Президента України (Офісу Президента України), третя особа - керівник Апарату Адміністрації Президента України Дніпров Олексій Сергійович про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до суду першої інстанції з позовом, в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати наказ керівника Апарату Адміністрації Президента України № 490-к від 02.05.2019 про звільнення ОСОБА_1 ;

- поновити ОСОБА_1 на посаді заступника керівника Головного контрольного департаменту Адміністрації Президента України;

- стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.02.2020 у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням ОСОБА_1 звернулась із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, які з`явились у судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що розпорядженням Глави Адміністрації Президента України від 06.06.2014 № 616-к ОСОБА_1 за поданням керівника Головного контрольного управління О. Василенка було призначено на посаду заступника керівника Головного контрольного управління.

Наказом керівника Апарату Адміністрації Президента України від 02.05.2019 № 490-к звільнено ОСОБА_1 02.05.2019 з посади заступника Керівника Головного контрольного департаменту у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці (п. 1 ст. 40 Кодексу законів України про працю).

Позивач, вважаючи своє звільнення незаконним, звернулась з даним позовом до суду першої інстанції за захистом своїх прав.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що відповідачем було вжито усіх заходів, передбачених законом з метою належного дотримання порядку звільнення позивача із займаної посади. Також, суд першої інстанції зазначив факти перебування позивача 02.05.2019 на робочому місці та виконання нею свої посадових обов`язків. Крім того, ОСОБА_1 не перебувала та не є членом первинної профспілкової організації Адміністрації Президента України, а тому звільнення позивача правомірно відбулось без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що відповідачем була допущена протиправна бездіяльність під час процедури вивільнення позивача з посади, оскільки не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.

Частина 2 статті 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України гарантовано, що держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини (стаття 1 Кодексу законів про працю України).

Статтею 5-1 Кодексу законів про працю України визначено гарантії забезпечення права громадян на працю.

Так, держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (пункт 6 частини 1 статті 5-1 Кодексу законів про працю України).

Відповідно до статті 36 Кодексу законів про працю України підставами припинення трудового договору є, зокрема, розірвання трудового договору з ініціативи працівника, з ініціативи власника або уповноваженого ним органу або на вимогу профспілкового, чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу.

Пунктом 2 частини 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що компетенція адміністративних судів поширюється на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Публічна служба це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (пункт 15 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до п. 1 ч. 1 статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частинами 2 та 3 вказаної статті встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Приписами ст. 492 Кодексу законів про працю України встановлено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

З матеріалів справи вбачається, що розпорядженням Глави Адміністрації Президента України від 05.02.2019 № 02-к Про штатний розпис Адміністрації Президента України на 2019 рік (далі також - розпорядження) було затверджено штатний розпис Адміністрації Президента України.

У вказаному штатному розписі, копія якого наявна в матеріалах справи, на відміну від попереднього штатного розпису на 2018 рік, копія якого також наявна в матеріалах справи, посада заступника керівника Головного контрольного управління Адміністрації Президента України, яку з червня 2014 року обіймала ОСОБА_1 , - відсутня.

Так, у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці, відповідно до приписів п. 1 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України у відповідача виникло право на звільнення ОСОБА_1 із займаної посади.

На виконання норм Кодексу законів про працю України, працівниками Адміністрації Президента України було вжито наступні заходи, передбачені Законом, зокрема, позивачеві 05.02.2019 було запропоновано ознайомитись із розпорядженням Глави Адміністрації Президента України від 05.02.2019 №02-к Про штатний розпис Адміністрації Президента на 2019 рік , а саме із витягом із штатного розпису Адміністрації президента України на 2019 рік в частині, що її стосується, натомість, від ознайомлення із вказаним документом позивач відмовилася, про що було складено акт.

В матеріалах справи наявна копія акта від 05.02.2019 про відмову ознайомитись із розпорядженням Глави Адміністрації Президента України від 05.02.2019 №02-к, в якому, за підписами ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 зазначено, що 05.02.2019 о 10 год. 15 хв. заступнику керівника Головного контрольного департаменту ОСОБА_1 було запропоновано ознайомитись із розпорядженням, а саме із витягом зі штатного розпису Адміністрації Президента України на 2019 рік у частині, що її стосується, однак, ОСОБА_1 ознайомитись із зазначеним розпорядженням відмовилась.

Крім того, з метою дотримання приписів ст. 492 Кодексу законів про працю України позивача було попереджено про наступне вивільнення, у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці, введенням в дію нового штатного розпису та одночасно запропоновано всі наявні вакантні посади, які вона може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Однак, із попередженням про наступне вивільнення, яке містило перелік наявних вакансій, що пропонувалися ОСОБА_1 , позивач ознайомлюватись відмовилась, про що також було складено акт.

При цьому, як було встановлено судом першої інстанції, вказаний акт було складено за підписами ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про те, що 05.02.2019 о 10 год. 19 хв. заступнику керівника головного контрольного департаменту ОСОБА_1 було запропоновано ознайомитись з попередженням про вивільнення із посади, яку вона обіймає та одночасно запропоновано всі наявні для переведення вакансії відповідно до її кваліфікації, проте, ОСОБА_1 підписувати зазначене попередження відмовилась.

На підтвердження дотримання відповідачем приписів ст. 47 Кодексу законів про працю України, останнім зазначено, що 02.05.2019 о 12 год. 50 хв. ОСОБА_1 було запропоновано ознайомитись із оскаржуваним наказом в присутності посадових осіб Департаменту управління персоналом та інших підрозділів Адміністрації Президента України, однак, ОСОБА_1 із зазначеним наказом ознайомлюватись відмовилась, про що було складено акт, копію якого долучено до матеріалів справи.

Зі змісту вказаного акта вбачається, що останній складений заступником керівника Департаменту управління персоналом - завідувачем відділу ОСОБА_4, заступником Керівника Департаменту управління персоналом - завідувачем відділу ОСОБА_5 про те, що 02.05.2019 о 12 год. 50 хв. ОСОБА_1 було запропоновано ознайомитись із наказом керівника Апарату Адміністрації Президента України Про звільнення ОСОБА_1 від 02.05.2019 №490-к, однак, ОСОБА_1 ознайомитись із зазначеним наказом відмовилась, копію наказу було вручено заступнику керівника Головного контрольного департаменту ОСОБА_1.

Крім того, матеріали справи містять докази надсилання на адресу позивача повідомлення від 02.05.2019 №07/1-24/348 за підписом заступника Керівника Департаменту управління персоналом ОСОБА_4, яким позивача повідомлено про звільнення 02.05.2019 з посади заступника керівника Головного контрольного департаменту у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці (п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України). У вказаному повідомленні також зазначено прохання отримати у Департаменті управління персоналом свою трудову книжку та додано копію наказу керівника апарату Адміністрації Президента України від 02.05.2019 № 490-к.

Таким чином, вказаними вище діями відповідач обґрунтовує правомірність звільнення позивача із займаної посади, зазначаючи при цьому, що процедуру звільнення (попередження за два місяці про звільнення, ознайомлення з Розпорядженням та пропонування вакантних посад) ним було дотримано, на підтвердження чого надано суду докази, про які зазначено вище.

У свою чергу, апелянт, наголошуючи на протиправності її звільнення та недотримання відповідачем приписів Кодексу законів про працю України щодо процедури звільнення, зазначає, що 05.02.2019 вона знаходилась на лікарняному та перебувала на стаціонарному лікуванні в лікарні Феофанія , у зв`язку з чим не могла фізично відмовитись від ознайомлення з розпорядженням АПУ від 05.02.2019. Також, апелянт стверджує, що 02.05.2019 вона також офіційно перебувала на лікарняному, а її знаходження на робочому місці було пов`язано з особистими обставинами, які не були пов`язані зі службовими обов`язками.

На підтвердження своїх доводів, зокрема щодо звільнення від роботи 05.02.2019 позивачем надано суду копію листа Клінічної лікарні Феофанія від 27.11.2019 №1-10/5/1368, який було видано на запит адвоката позивача - Лаврентьєва Д.О. , в якому зазначено, що ОСОБА_1 знаходилась на стаціонарному лікуванні в КЛ Феофанія з 05.02.2019 по 22.02.2019, у зв`язку з чим видавався лікарняний лист серії АДР №952602. Крім того, щодо звільнення від роботи 02.05.2019, у зв`язку з перебуванням на лікарняному, позивачем надано суду копію листка непрацездатності від 02.05.2019.

Водночас, на спростування доводів апелянта щодо її тимчасової непрацездатності 05.02.2019 та 02.05.2019 та перебування на лікарняному, представником відповідача в судовому засіданні суду першої інстанції 30.01.2020 було долучено до матеріалів справи копії табелів обліку робочого часу працівників за лютий та травень 2019 року, з яких вбачається, що 05.02.2019 та 02.05.2019 позивач перебувала на робочому місці. Вказані табелі обліку робочого часу підписані керівником Головного контрольного департаменту А.В. Девко , відповідальною особою - ОСОБА_12 та працівником кадрової служби - ОСОБА_19

Крім того, відповідачем було долучено до матеріалів справи копію службової записки від 13.11.2019 №06-50/4/6 за підписом керівника режимно-секретного департаменту, якою підтверджено перебування ОСОБА_1 у приміщеннях Адміністрації Президента України 02.05.2019, а також витяг з електронно-пропускної системи, з якого вбачається, що 02.05.2019 о 13:01 ОСОБА_1 було здійснено вхід на територію, о 13:09 - вихід, о 16:13 знов було здійснено вхід на територію та о 16:53 - вихід.

Також, на підтвердження неможливості електронного фіксування пересування ОСОБА_1 на території посту охорони по вул. Шовковичній 26 (прохід №5) відповідачем надано суду копію службової записки від 21.11.2019 за підписом начальника Служби охорони І. Козятинського, в якій зазначено, що на посту охорони, розташованому по вул. Шовковичній 26, перебуває на стадії введення в експлуатацію електронна система санкціонованого допуску, а тому працівники Офісу Президента України проходять на територію двору Офісу Президента України за пред`явленням службового посвідчення та проходженням контролю на безпеку без фіксації часу входу та виходу.

Більше того, з метою з`ясування фактичних обставин справи щодо перебування ОСОБА_1 на робочому місці та виконання нею службових обов`язків, з`ясування реального факту перебування позивача на лікарняному 05.02.2019 та 02.05.2019, судом першої інстанції заслухано в якості свідків: керівника Департаменту управління персоналом Офісу Президента України ОСОБА_3 , заступника керівника Департаменту управління персоналом - завідувача відділу Офісу Президента України ОСОБА_5, заступника керівника Департаменту управління персоналом - завідувача відділу ОСОБА_4 та головного спеціаліста Департаменту з питань громадянства, помилування, державних нагород Офісу Президента України ОСОБА_15.

По суті поставлених питань, свідок ОСОБА_3 повідомила суду першої інстанції обставини, які мали місце 05.02.2019, а саме, нею зазначено, що 05.02.2019 було зареєстровано Розпорядження від 05.02.2019 №02-к Про штатний розпис Адміністрації Президента України на 2019 рік , ОСОБА_3 було встановлено осіб, посади яких скорочено, перелік вакантних посад та складено попередження про наступне вивільнення. В подальшому, зважаючи на практику відмови працівників в ознайомленні з повідомленням про наступне вивільнення, ОСОБА_3 було підготовлено проект акта про відмову в ознайомленні. Свідком зазначено, що 05.02.2019 вона разом з іншими працівниками Департаменту управління персоналом прибула на Шовковичну 26, в кабінет, де на робочому місці перебувала ОСОБА_1 , яка була здивована приходом працівників Департаменту управління персоналом, запропонувала їм сісти, у відповідь на що їй було повідомлено, що наразі її посада відсутня у штатному розписі на 2019 рік та надано перелік вакантних посад для ознайомлення, проте, за словами свідка, ОСОБА_1 , почувши вказані обставини, вскочила зі свого місця, почала бігати по кабінету, погрожувати судами, казати, що вона ні з чим не бажає ознайомлюватись, нікого не бачить, нічого не чує та нічого не буде казати. Зважаючи на ситуацію, що склалася та небажання позивача ознайомлюватись з переліком вакантних посад, що пропонуються, заступника керівника Головного контрольного департаменту - завідувача відділу ОСОБА_6 попрохали зачитати перелік вакантних посад, на випадок, якщо позивач все ж таки ними зацікавиться, оскільки запропоновані їй посади були також керівними, не шкодили її статусу, що і було вчинено ОСОБА_6 , проте, позивач все одно продовжувала казати, що вона нічого не чує та не знає. Тоді позивача було попереджено про складання акта про відмову в ознайомленні з розпорядженням та переліком вакантних посад. Також, було складено службову записку з проханням вручити ОСОБА_1 розпорядження та перелік вакантних посад, відбувався моніторинг перебування позивача на робочому місці з метою вручення вказаних документів, проте позивач покинула місце роботи, вручити документи не вдалося, їх було направлено поштою, однак, конверт повернувся за закінчення строку зберігання. Свідок наголосила, що працівниками Департаменту управління персоналом управління персоналом вчинялись всі можливі заходи для попередження позивача про наступне вивільнення та ознайомлення її з переліком вакантних посад. Окрім того, свідком зазначено, що будь-яких документів від Всеукраїнської профспілки Захист справедливості працівників Адміністрації Президента України не надходило, позивач не повідомляла, що вона є членом вказаної профспілки. ОСОБА_3 відмітила, що коли вирішувалось питання про попередження про наступне вивільнення, з`ясовувалось питання про участь працівників у профспілкових організаціях. Свідок особисто телефонувала голові профспілкового комітету ОСОБА_15 для з`ясування питання чи є ОСОБА_1 членом профспілкової організації на що було отримано відповідь - ні .

По суті поставлених питань, свідок ОСОБА_4 повідомила аналогічні обставини щодо намагань 05.02.2019 ознайомити ОСОБА_1 з розпорядженням та повідомленням про наступне вивільнення, зазначено, що було підписано акти про відмову в ознайомленні, а також повідомлено, що 02.05.2019 ОСОБА_1 відмовилась від ознайомлення з наказом про звільнення, про що також було складено акт в її присутності. Свідком зазначено, що в травні місяці позивач не повідомляла про її перебування на лікарняному та після лікарняного у квітні вийшла на роботу.

По суті поставлених питань, свідком ОСОБА_5 повідомлено, що 05.02.2019 нею також було підписано акт про відмову ОСОБА_1 в ознайомленні з розпорядженням, при цьому, ОСОБА_1 була присутня під час вчинення таких дій, їй було запропоновано ознайомитись з переліком вакантних посад, які пропонувались, однак позивач відмовилась ознайомлюватись із переліком вакансій, в результаті чого також було складено відповідний акт. Як зазначено свідком, вказані події трапились 05.02.2019 приблизно о 10:05, наголошено, що акти було складено в присутності ОСОБА_1 , зачитано їй перелік посад, оскільки самостійно вона не хотіла ознайомлюватись з таким переліком. Свідком зазначено, що позивач поводила себе збуджено, галасувала, чинила перешкоди у заслуховуванні переліку вакантних посад, весь час бігала по кабінету, відмовляючись слухати та казала, що всі питання не до неї. Свідок зазначила, що при цьому також були присутні ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , та ОСОБА_6 .. Крім того, ОСОБА_5 повідомила суду, що 26.04.2019 позивачем було закрито лікарняний, 02.05.2019 видано Наказ про звільнення, з яким ОСОБА_1 також відмовилась ознайомлюватись, про що було складено відповідний акт у її присутності. Від профспілок ніяких документів стосовно ОСОБА_1 не надходило. Крім того, на запитання самої ОСОБА_1 під час судового розгляду справи свідком повідомлено, що причини та мотиви відмови ОСОБА_1 від запропонованих посад не відомі, ОСОБА_1 лише зазначила, що не буде нічого підписувати, перелік посад було зачитано іншою особою, зважаючи на відмову ОСОБА_1 в ознайомленні з переліком.

Що стосується пояснень свідка - ОСОБА_15 , то ним було повідомлено наступні обставини.

Так, свідок зазначив, що до утворення Офісу Президента України він був заступником Голови профспілкової організації Адміністрації Президента України, на сьогоднішній час обраний головою первинної профспілкової організації Офісу Президента України. На запитання представника відповідача чи була ОСОБА_1 членом профспілкової організації свідком зазначено, що остання членом профспілкової організації Адміністрації Президента України не була. Також свідком зазначено, що новостворена профспілкова організація повинна звернутись до організації з відповідною заявою для того, щоб об`єднати свої зусилля, проте, від Всеукраїнської профспілки "Захист справедливості" працівників Адміністрації Президента України не надходило звернень щодо співпраці, свідок зазначив, що йому не відомо про існування жодної іншої профспілкової організації окрім, як профспілкової організації Адміністрації Президента України наразі - первинної профспілкової організації Офісу Президента. ОСОБА_15 також зазначив, що 02.05.2019 працівниками Департаменту управління персоналом було запропоновано ОСОБА_1 ознайомитись з наказом керівника про звільнення, однак ОСОБА_1 відмовилась від ознайомлення, про що було складено акт, позивач була присутня при вказаних діях. Інформації про те, що 02.05.2019 вона перебуває на лікарняному ОСОБА_1 повідомлено не було.

Таким чином, наведені вище пояснення свідків підтверджують ті обставини, що позивач 02.05.2019 та 05.02.2019 перебувала на робочому місці, про її перебування на лікарняному не повідомляла, позивач за два місяці до звільнення була повідомлена про подальше вивільнення, проте, чинила перешкоди в дотриманні процедури звільнення, передбаченої приписами Кодексу законів про працю Україну, позивачу було надано можливість ознайомитись зі списком вакантних посад, тобто враховано її переважне право на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, проте, враховуючи поведінку позивача було складено відповідні акти, копії яких наявні в матеріалах справи щодо відмови в ознайомленні з розпорядженням, переліком вакантних посад та наказом про звільнення.

При цьому, колегія суддів зазначає, що свідками було підписано присягу свідків та попереджено їх про відповідальність за завідомо неправдиві показання.

Таким чином, враховуючи надані свідками пояснення, що стосуються спірних правовідносин та мають значення для вирішення справи по суті, оцінюючі наявні в матеріалах справи лікарняні листи в якості доказів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно не взяв такі лікарняні листи до уваги, оскільки свідками повідомлені детальні обставини перебування позивача на робочому місці 05.02.2019 та 02.05.2019 та зазначено, що позивач не повідомляла про її перебування на лікарняному в момент вчинення працівниками Департаменту управління персоналом дій, спрямованих на ознайомлення позивача з розпорядженням, переліком вакансій та наказом про звільнення, а також зазначено, що позивач чинила супротив в ознайомленні з відповідними документами.

Доводи апелянта про те, що оскільки в порушення вимог ст. 47 Кодексу законів про працю України їй не було вручено трудову книжку, то враховуючи встановлені судом обставини справи, а також наявний в матеріалах справи лист від 02.05.2019 №07/1-24/348, в якому зокрема, зазначено прохання щодо отримання трудової книжки у Департаменті управління персоналом (враховуючи неможливість такого вручення, позаяк позивача чинила перешкоди в дотриманні процедури звільнення), не беруться колегією суддів до уваги, так як невручення трудової книжки особисто, враховуючи характер правовідносин, було спричинено ускладненими особливостями ситуації, яка склалась між позивачем та відповідачем в процесі процедури звільнення.

Щодо доводів апелянта стосовно того, що фактично попередження про наступне вивільнення не відбулось, то колегія суддів критично оцінює такі твердження, оскільки встановлені судом обставини справи, які описані вище, дають підстави вважати, що позивач ухилялась від ознайомлення, зокрема, з попередженням про наступне вивільнення.

Щодо доводів апелянта про неотримання згоди профспілкової організації про звільнення ОСОБА_1 з займаної посади, то колегія суддів вважає за необхідне зауважити наступне.

Так, ОСОБА_1 зазначає, що вона є членом Первинної Профспілкової організації Всеукраїнської профспілки Захист справедливості працівників адміністрації Президента України (код ЄДРПОУ 39434483).

Водночас, як було зазначено відповідачем та судом першої інстанції, при Адміністрації Президента України (наразі Офіс Президента України) діяла одна профспілкова організація, а саме - Первинна профспілкова організація Адміністрації Президента України (код ЄДРПУ 26409637).

Як вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань - Всеукраїнська профспілка Захист справедливості працівників адміністрації Президента України (код ЄДРПОУ 39434483) є спілкою об`єднання громадян, місцезнаходженням якої зазначено 01220, м. Київ, вул. Банкова, буд. 11.

Водночас, організаційно-правовою формою Первинна профспілкова організація Адміністрації Президента України (код ЄДРПУ 26409637) згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань є - профспілка, місцезнаходження: 01220, м. Київ, вул. Банкова, буд. 11.

Відповідно до статті 1 Закону України Про об`єднання громадян об`єднанням громадян є добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод.

Об`єднання громадян, незалежно від назви (рух, конгрес, асоціація, фонд, спілка тощо) відповідно до цього Закону визнається політичною партією або громадською організацією.

Разом з тим, згідно з приписами ст. 1 Закону України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності :

- професійна спілка (профспілка) - добровільна неприбуткова громадська організація, що об`єднує громадян, пов`язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання);

- первинна організація профспілки - добровільне об`єднання членів профспілки, які, як правило, працюють на одному підприємстві, в установі, організації незалежно від форми власності і виду господарювання або у фізичної особи, яка використовує найману працю, або забезпечують себе роботою самостійно, або навчаються в одному закладі освіти;

- організації профспілки - організаційні ланки профспілки, визначені статутом профспілки, що діють у межах повноважень, наданих статутом та цим Законом.

Таким чином, згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань Всеукраїнська профспілка Захист справедливості працівників адміністрації Президента України має статус спілки об`єднання громадян, відповідно діяльність якої регулюється Законом України Про об`єднання громадян , водночас Первинна профспілкова організація Адміністрації Президента України має статус профспілки, на діяльність якої поширюються приписи Закону України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності .

При цьому, статтею 43 Кодексу законів про працю України передбачено обставини розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу саме за попередньою згодою виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

Також, з довідки Державного управління справами Управління адміністративними будівлями від 26.09.2019 № 01-04/01/782 вбачається, що приміщення за адресами: вул. Банкова, 10 ; вул. Банкова, 11 ; вул. Шовковична, 26 ; вул. Петра Болбочана, 8 Всеукраїнській профспілці Захист справедливості працівників адміністрації Президента України в оренду не надавалась.

При цьому, позивачем, як членом Всеукраїнської профспілки Захист справедливості працівників адміністрації Президента України (за її твердженням) не повідомлено, як суду першої інстанції, так і суду апеляційної інстанції, фактичну адресу профспілки, а відомості, наведені в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань ставлять під сумнів організаційно-правовий статус організації - Всеукраїнської профспілки Захист справедливості працівників адміністрації Президента України, як професійної спілки, діяльність якої регулюється Законом України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності та до якої можливо застосувати приписи ст. 43 Кодексу законів про працю України.

Крім того, колегія суддів бере до уваги твердження свідків стосовно того, що позивач взагалі не повідомляла, що вона є членом будь-якої профспілкової організації, а також за твердженням ОСОБА_15 , який був заступником голови профспілкової організації Адміністрації Президента України, а на сьогоднішній день обраний головою первинної профспілкової організації Офісу Президента України, від Всеукраїнської профспілки Захист справедливості працівників Адміністрації Президента України не надходило жодних звернень щодо співпраці, йому не відомо про існування жодної іншої профспілкової організації окрім, як профспілкової організації Адміністрації Президента України наразі - первинної профспілкової організації Офісу Президента.

Більше того, як вірно було встановлено судом першої інстанції, ніяких відрахувань з заробітної плати позивача на користь профспілок не здійснювалось.

Також, колегія суддів зауважує, що всі інші аргументи апеляційної скарги позивача є безпідставними та необґрунтованими, носять формальний характер і не ґрунтуються ні на фактичних обставинах, ні на вимогах закону та спростовуються матеріалами справи. Крім того, апеляційна скарга не містить посилань на обставини, передбачені статтями 317-319 КАС України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Також, судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 244, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.02.2020 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В.В.

Шурко О.І.

Повний текст постанови виготовлений 23.09.2020.