Рішення

від 16.09.2020 по справі 369/8311/19

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/8311/19

Провадження № 2/369/226/20

РІШЕННЯ

Іменем України

16.09.2020 року Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючої судді - Дубас Т.В.,

за участю секретаря - Мазурик Д.С.

за участю позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - ОСОБА_2 ,

представника відповідача - Чикалов Р.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Українська залізниця про поновлення на роботі та відшкодування середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати в стані вимушеного прогулу і компенсації моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

У липні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що 16.06.1989 року він був прийнятий на роботу слюсарем-ремонтником рухомого складу Відокремленого підрозділу вагонна дільниця станції Київ-Пасажирський Державного територіально-галузевого об`єднання Південно-західна залізниця , правонаступником якого є Виробничий підрозділ вагонна дільниця станції Київ-Пасажирський філії Пасажирська компанія Публічного акціонерного товариства Українська залізниця , та працював там до 1996 року, після чого був не допущений до роботи.

Позивач стверджував, що 03.06.2002 наказом №635 його було звільнено з займаної посади згідно з п.4 ст. 40 КЗпП України, і вказане звільнення з посади слюсаря-ремонтника він вважає незаконним та безпідставним, виходячи з наступного.

Так, зі слів позивача, перед прийомом на роботу він проходив обстеження лікарів для визначення придатності до роботи та успішно пройшов його без будь-яких протипоказань. Зі слів позивача, пропрацювавши декілька років жодних питань до нього щодо якості його роботи не виникало, але почались погрози з боку майстра ОСОБА_3 , який начебто почав вимагати з позивача кошти за нерозголошення інформації про знаходження його на обліку лікаря-психіатра, але той відмовився.

Після розмов з позивачем ОСОБА_4 сказав, що він повинен перейти до пральні та працювати там, але жодного листа, наказу, розпорядження та/або повідомлення про переведення на іншу посаду позивач не отримував, а реорганізації чи зміни в діяльності підприємства не було. Позивач відмовився від переходу на іншу посаду і його посадові особи відповідача не допустили до роботи, сказавши, що дані дії класифікують як прогули без поважних причин.

Позивач вказував, що після вчинення вище зазначених дій та тиску з боку майстра ОСОБА_3 він вимушений був звернутись до суду про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та поновлення на роботі, який був задоволений Києво-Святошинським районним судом Київської області.

Далі, отримавши рішення суду на руки позивач хотів розпочати свою роботу на підприємстві, але його не допустили до роботи за тими самими підставами, а саме - вимагання від позивача коштів та примушування перейти на іншу роботу до пральні без відповідних наказів та/або розпоряджень та хоча б пояснень.

У зв`язку з даними обставинами позивач був вимушений звертатись до Міністерства юстиції України та Прокуратури міста Києва, які, в свою чергу, перенаправляли звернення та заяви до транспортної прокуратури, а потім і до прокуратури Солом`янського району, проте жодного результату це не дало, а заяви залишили без руху.

Зі слів позивача, він приходив на підприємство на роботу, проте нічого не відбувалось, посадові особи не розмовляли з ним, пояснювати причини відмовлялись та відповідали, що він звільнений за прогули без поважних причин, тому йому тут робити нічого.

На думку позивача, його звільнення від 03.06.2002 згідно з наказом №635 сфальсифіковано, так як:

-жодного наказу про звільнення він не отримував;

-трудову книжку йому не видавали та до цього часу вона знаходиться на підприємстві;

-жодного листа чи повідомлення від трудового колективу, профспілкового комітету чи керівництва на свою поштову адресу позивач не отримував;

-розрахунку за відпрацьований час відповідач з позивачем не провів;

-компенсаційні виплати позивачу за невикористані відпустки при звільненні відповідач не провів;

-жодних пояснень, у тому числі письмових, посадовими особами відповідача у позивача не витребовувались та не відбирались,

-відповідачем не отримано згоди первинної профспілкової організації щодо звільнення позивача, за отриманням такої згоди посадові особи відповідача до первинної профспілкової організації не звертались.

Позивач вказував, що упродовж років з 1996 по 2002 роки він намагався відновити своє порушене право на працю і у 2002 році вкотре звернувся на підприємство для отримання інформації про можливість подальшої роботи, але отримав відмову.

Зі слів позивача, йому пояснили, що його звільнено з роботи за прогули без повалених причин, а коли він почав просити надати йому наказ про звільнення та його трудову книжку, йому вказали, щоб він спочатку підписав наказ про ознайомлення з його звільненням, і тільки потім зможе отримати його копію та свою трудову книжку. Позивач відмовився від підписання вищезазначених документів заднім числом і був дуже здивований, отримавши відповіді від Виробничого підрозділу вагонної дільниці станції Київ-Пасажирський філії Пасажирська компанія Публічного акціонерного товариства Українська залізниця , що він таки ознайомився і підписав наказ про його звільнення з наданням копії документів про ознайомлення позивача та підписання ним наказу про звільнення, разом з витягом з журналу про отримання трудових книжок, знову ж таки, з його підписом.

Проте ознайомившись з копіями зазначених документів, позивач виявив, що підпис його у зазначених документах підроблено.

04.12.2017 Пенсійний фонду України видав позивачу довідку щодо індивідуальних відомостей застрахованої особи, з якої Позивач дізнався що з 1989 року по 03.06.2002 він взагалі не обліковувався в ВПВД ДТГО ПЗЗ.

Таким чином, на думку позивача, при звільненні була порушена процедура обліку працівника, також його не було ознайомлено зі змістом наказу про прийняття на роботу, йому не видали копії наказів про прийняття на роботу та про звільнення, не видали трудову книжку, яка до цього часу, зі слів позивача, зберігається в ВПВД ДТГО ПЗЗ.

Тому, враховуючи викладені обставини, глибину, характер та тривалість душевних страждань та нервових переживань, істотності недоотриманих благ та благ яких він був позбавлений, керуючись принципами розумності та справедливості, розмір спричиненої йому моральної шкоди позивач оцінив у 13 000 000, 00 грн. (тринадцяти мільйонів) гривень.

Крім цього, на думку позивача, за цей час відповідач має виплатити йому кошти у сумі середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати за 76 місяців (з 01.02.1996 по 02.06.2002), зважаючи що посадовий оклад позивача складав на той час 5 000,00 грн. на місяць, а отже, розмір середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати складає 380 000,00 грн. (5000,00 грн./місяць х 76 місяців = 380 000,00 грн.)

Позивач стверджував, що його звільнення від 03.06.2002 згідно з наказом № 635 сфальсифіковано, і тому він повинен бути поновлений на роботі з 03.06.2002, а з Відповідача за цей час має бути стягнуто середній заробіток за вимушений прогул з 03.06.2002 по 01.06.2019 у розмірі 1 020 000,00 грн. (204 місяці х 5 000,00 грн./місяць = 1 020 000,00 грн.).

Таким чином, відповідач, на переконання позивача, має сплатити йому всього 1 400 000,00 грн. (380 000,00 грн. + 1 020 000,00 грн. = 1 400 000,00 грн.), донарахувавши відповідні інфляційні та компенсаційні виплати за час затримки виплати заробітної плати.

На підставі викладеного позивач просив суд: поновити йому строк на звернення до суду з цим позовом як такий, що був пропущений з незалежних від позивача причин; визнати недійсним наказ № 635 від 03.06.2002 про звільнення його з роботи та поновити його на роботі слюсарем-ремонтником рухомого складу Виробничого підрозділу вагонна дільниця станції Київ-Пасажирський філії Пасажирська компанія Публічного акціонерного товариства Українська залізниця , як правонаступника Відокремленого підрозділу вагонна дільниця станції Київ-Пасажирський Державного територіально-галузевого об`єднання Південно-західна залізниця , з 03.06.2002;стягнути з відповідача на його користь 380 000,00 грн. як відшкодування невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати за період з 01.02.1996 по 02.06.2002;стягнути з відповідача на його користь 1 020 000,00 грн. як відшкодування невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати за період з 02.06.2002 по 02.06.2019; стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду, завдану незаконним звільненням у розмірі 13 000 000,00 грн.

Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05.07.2019 було відкрито провадження у даній справі.

24.10.2019 ухвалою Києво-Святошинський районного суду Київської області було частково забезпечено клопотання позивача про витребування доказів, яке було подано разом з позовною заявою та частково задоволено клопотання представника відповідача про витребування доказів, та забезпечено наступні докази:

- витребувано у ПАТ Українська залізниця регіональної філії Пасажирська компанія виробничого підрозділу вагонна дільниця ст. Київ-Пасажирський (адреса: м. Київ, вул. Уманська, 8) належним чином завірені копії наступних документів: листа ПАТ Укрзалізниця філії Пасажирська компанія виробничого підрозділу вагонна дільниця ст. Київ-Пасажирський від 04.06.2018 за вих. № ППВЯ 1-2/1164 з додатками до листа: наказу про припинення трудового договору № 635 від 03.06.2002; довідки про доходи № 793 від 30.05.2018 року; виписки з книги видачі трудових книжок; листа ПАТ Укрзалізниця філії Пасажирська компанія виробничого підрозділу вагонна дільниця ст. Київ-Пасажирський від 13.02.2018 за вих. № ППВЯ 1-2/355; листа ПАТ Укрзалізниця філії Пасажирська компанія вих. № НГК-19/С-10 від 02.04.2018; листа ПАТ Укрзалізниця філії Пасажирська компанія виробничого підрозділу вагонна дільниця ст. Київ-Пасажирський від 12.03.2018 за вих. № ППВЯ 1-2/538; листа ПАТ Укрзалізниця філії Пасажирська компанія виробничого підрозділу вагонна дільниця ст. Київ-Пасажирський від 10.08.2018 за вих. № ППВЯ 1-2/1679;

- витребувано у Києво-Святошинського районного суду Київської області належним чином завірені копії судових рішень: копію рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24.06.1994 №2-749, копію рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21.03.1996 №2-473;

- витребувано в Пенсійному фонді України (адреса: м. Київ, вул. Бастіонна, 9) форму ОК-5 ПФУ щодо позивача за 1996 рік -6 місяців 2019 року;

- витребувано у Державній фіскальній службі України (Львівська площа, 8, Київ, 02000)належним чином завірену копію листа за вих. № 651/10-13-11-01-19 від 24.04.2018 з відомостями з державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків позивачем;

- витребувано у Вишневського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги (м. Вишневе, вул. Південна, 56) копію наказу № 04-11/9 від 03.03.2018 Про заміну представника ОСОБА_1 ;

- витребувано з Органу опіки і піклування Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області (03115, м.Київ, проспект Перемоги, 126) інформацію про наявність опіки над позивачем.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10.02.2020 було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в загальному позовному провадженні, встановивши загальний порядок дослідження доказів у справі.

Позивач та представник позивача у судове засідання з`явився, позов підтримали, просили його задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання з`явився. Позовні вимоги не визнав та просив застосувати до вимог позивача строки позовної давності.

Дослідивши матеріали справи, зібрані у справі докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено, що 16.06.1989 позивач був прийнятий на роботу слюсарем-ремонтником рухомого складу Відокремленого підрозділу вагонна дільниця станції Київ-Пасажирський Державного територіально-галузевого об`єднання Південно-західна залізниця , правонаступником якого є Виробничий підрозділ вагонна дільниця станції Київ-Пасажирський філії Пасажирська компанія Публічного акціонерного товариства Українська залізниця .

03.06.2002 наказом №635 позивача було звільнено із займаної посади згідно з п.4 ст. 40 КЗпП України.

З копії наказу №635 від 03.06.2002 вбачається, що ОСОБА_1 був ознайомлений з наказом про звільнення, про що свідчить його підпис.

З копії книги обліку та руху трудових книжок та вкладишів до них вбачається, що ОСОБА_1 отримав трудову книжку, про що свідчить підпис позивача в графі Розписка працівника чи службовця про отримання трудової книжки .

Доказів того, що вказані підписи позивача були підробленими, суду надано не було.

З довідки форми ОК-5 від 18.11.2019, виданої Пенсійним фондом України, чітко вбачається факт того, що після звільнення з ПАТ Українська залізниця ОСОБА_1 знаходився на обліку в Києво-Святошинському районному центрі зайнятості, а також працював на інших підприємствах.

У ході розгляду справи суду не надано жодних доказів того, що у заявлений позивачем період, починаючи з 01.02.1996 та до дня подачі позову, за його посадою у відповідача постійно йшла виплата заробітної платні у розмірі 5000 грн. щомісячно.

З огляду на встановлені обставини суд вважає за необхідне проаналізувати наступні правові норми.

У відповідності до ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У Конституції України закріплено основні правові принципи регулювання відносин власності, головним із яких є принцип рівного визнання й захисту усіх форм власності (статті 13, 41 Конституції України).

Згідно з ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з п. 1 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України 2003 року даний кодекс набрав законної сили 01.01.2004.

У відповідності до ст. 75 ЦК УРСР 1963 року позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін.

Відповідно до ст. 76 ЦК УРСР 1963 року перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки з цього правила, а також підстави зупинення і перериву перебігу строків позовної давності встановлюються законодавством Союзу РСР і статтями 78 і 79 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 80 ЦК УРСР 1963 року закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.

За приписами ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З огляду на ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Статтею 34 Закону України Про оплату праці визначено, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

З урахуванням ч. 1 ст. 4 Закону України Про індексацію грошових доходів населення індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Відповідно до постанови ВРУ Про підвищення мінімальних розмірів заробітної плати та пенсії за віком від 25.11.1993 № 3653-XII мінімальна заробітна плата у період з 01.12.1993 по 01.03.1996 становила 60 000 крб.

Відповідно до постанови ВРУ Про порядок введення в дію статей 10, 33, 34 Закону України Про оплату праці та встановлення мінімального розміру пенсії за віком від 20.02.1996 № 49/96-ВР мінімальна заробітна плата в період з 01.03.1996 по 02.09.1996 становила 1 500 000 крб.

Відповідно до Указу Президента Про грошову реформу в Україні від 25.08.1996 № 762/96 мінімальна заробітна плата в період з 02.09.1996 по 01.01.1998 становила 15 грн.

Відповідно до Закону України Про встановлення величини вартості межі малозабезпеченості та розміру мінімальної заробітної плати на 1998 рік від 24.12.1997 № 780/97-ВР мінімальна заробітна плата в період з 01.01.1998 по 01.07.1998 становила 45 грн.

Відповідно до Указу Президента Про встановлення нового розміру мінімальної заробітної плати від 23.06.1998 № 669/98 мінімальна заробітна плата у період з 01.07.1998 по 01.01.1999 становила 55 грн.

Відповідно до Закону України Про встановлення величини вартості межі малозабезпеченості та розміру мінімальної заробітної плати на 1999 рік від 25.12.1998 № 366-XIV мінімальна заробітна плата в період з 01.01.1999 по 01.04.2000 становила 74 грн.

Відповідно до Закону України Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2000 рік від 01.06.2000 № 1766-III мінімальна заробітна плата в період з 01.04.2000 по 01.07.2000 становила 90 грн.

Відповідно до Закону України Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2000 рік від 01.06.2000 № 1766-III мінімальна заробітна плата в період з 01.07.2000 по 01.01.2002 становила 118 грн.

Відповідно до Закону України Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2002 рік від 13.12.2001 № 2896-III мінімальна заробітна плата в період з 01.01.2002 по 01.07.2002 становила 165 грн.

Згідно з Указом Президента Про грошову реформу в Україні від 25.08.1996 N 762/96 українські карбованці підлягають обміну на гривні (банкноти та розмінну монету) за курсом 100000 карбованців на 1 гривню.

З огляду на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 23.01.2018 у справі № 273/212/16-ц, з урахуванням вимог трудового законодавства у справах, у яких оспорюється незаконність звільнення, саме відповідач повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

У відповідності до вимог ст. ст.76, 77 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Стаття 81 ЦПК України визначає що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до вимог ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд бере до уваги вимоги ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , відповідно до якого суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, та враховує висновки, зазначені в рішенні у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994, серія А, № 303А, п. 2958,згідно з якими у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

З огляду на проаналізовані правові норми, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.

Так, з урахуванням правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 23.01.2018 у справі № 273/212/16-ц, оскільки відповідачем не надано жодних доказів правомірності звільнення позивача та не спростовано твердження позивача про незаконність звільнення, тому суд вважає, що звільнення позивача з роботи було незаконним, проте в силу вимог ст.233 КЗпП України, суд відмовляє позивачу у задоволені позовної вимоги про поновлення на роботі з огляду на закінчення строку позовної давності. При цьому суд не знаходить підстав вважати, що строк позовної давності у даному випадку був пропущений з поважних причин, так як з матеріалів справи вбачається, що позивачу було відомо про порушення права з моменту звільнення.

Твердження позивача про факт підроблення в документах його підпису суд не бере до уваги з огляду на те, що позивачем не доведено цього належними та допустимими доказами.

З огляду на те, що позивачем не надано жодного доказу в підтвердження того, що за його посадою у відповідача було нараховано заробітну плату в період з 01.02.1996 по 03.06.2002 у саме розмірі 5 000 грн щомісячно, суд не бере вказаний розмір заробітної плати до уваги.

Проте, так як відповідачем не було надано доказів того, що у заявлений позивачем період з 01.02.1996 по 03.06.2002 позивачу було виплачену заробітну плату, то суд задовольняє вимогу позивача в частині стягнення з відповідача відшкодування невиплаченої заробітної плати у цей період. При цьому, при розрахунку суд виходить з того, що в ході розгляду справи не було надано доказів, яка заробітна плата була нарахована у період з 01.02.1996 по 03.06.2002 за посадою позивача, а тому бере за основу розмір мінімальної заробітної плати, встановленої на час нарахування.

З огляду на викладене та розмір мінімальної заробітної плати у період з 01.02.1996 по 03.06.2002, заборгованість відповідача перед позивачем по заробітній платі у цей період становить 5 045,60 грн.

З урахуванням вимог ст. 34 Закону України Про оплату праці , ч. 1 ст. 4 Закону України Про індексацію грошових доходів населення , в межах строку позовної давності (зважаючи на вимоги чинних на час виникнення спірних правовідносин ст.ст. 75, 80 ЦК УРСР 1963 року та ст. 233 КЗпП України, якою передбачено, що строк позовної давності не поширюється лише на вимоги про стягнення заробітної плати, а не на компенсації у зв`язку із її невиплатою), тобто з 01.04.2019 по дату ухвалення рішення,та з огляду на індекс інфляції у даний період суд приходить до висновку про те, що компенсація позивачу втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати відповідачем стягненню не підлягає, оскільки поріг індексації у цей період не перевищив 103 %.

Вимоги позивача про відшкодування заробітної плати за період з 02.06.2002 по 02.06.2019 суд задовольняє також частково, в межах строку позовної давності, визначеного ст. 233 КЗпП України, тобто з 01.04.2019 по заявлену позивачем дату 02.06.2019, оскільки позивач достовірно знав про порушення права з часу звільнення та своєчасно не звернувся до суду з позовом про поновлення на роботі і дане стягнення не є стягненням заробітної плати, а є відповідальністю за затримку розрахунку при звільненні відповідно до вимог ст. 117 КЗпП України.

Так як середній заробіток позивача у відповідача станом на його звільнення було визначено судом у розмірі мінімальної заробітної плати, то згідно з ч. 1 ст. 117 КЗпП України суд стягує з відповідача на користь позивача за затримку розрахунку при звільненні 330 грн.

Разом з тим, вирішуючи позов у частині вимог щодо стягнення з відповідача відшкодування моральної шкоди, суд виходить з того, що позивачем не надано жодного доказу того, що ситуація звільнення з роботи за п. 4 ст. 40 КЗпП України (прогул) та супутні звільненню обставини заподіяли позивачеві моральну шкоду, до того ж, у тих розмірах, що заявлені позивачем, що є підставою для відмови у задоволенні цієї позовної вимоги. При цьому, суд враховує обізнаність позивача про його звільнення та тривале утримання позивача від звернення до суду з даним позовом.

А отже, всього слід стягнути з відповідача на користь позивача 5 375,60 грн.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 13, 41, 58 Конституції України, ст.ст. 75, 76, 80 ЦК УРСР 1963 року, ст.ст. 117, 233 КЗпП України, ст. 34 Закону України Про оплату праці , ст. 4 Закону України Про індексацію грошових доходів населення , ст.ст. 12, 76-81, 263-265 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Українська залізниця про поновлення на роботі та відшкодування середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати в стані вимушеного прогулу і компенсації моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства Українська залізниця на користь ОСОБА_1 5 375,60 грн. (п`ять тисяч триста сімдесят п`ять гривень 60 коп.).

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Київського апеляційного суду або через Києво-Святошинський районний суд Київської області.

Позивач: ОСОБА_1 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: Акціонерне товариство Українська залізниця (юридична адреса: 03680, м. Київ, вул. Тверська, 5, код ЄДРПОУ 40075815).

Повний текст рішення суду виготовлено 24.09.2020 року.

Суддя Т.В.Дубас