Постанова

від 22.09.2020 по справі 227/3750/19

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний номер 227/3750/19

Номер провадження 22-ц/804/2487/20

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 вересня 2020 року м. Бахмут

Донецький апеляційний суд у складі:

судді - доповідача Кішкіної І.В.,

суддів Гапонова А.В., Канурної О.Д.,

за участю секретаря Кіпрік Х.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу №227/3750/19 за позовом ОСОБА_1 до територіальної громади м.Дружківки, Золотоколодязької сільської ради Добропільського району Донецької області, правонаступником якої є Шахівська сільська рада Добропільського району Донецької області, треті особи: ОСОБА_2 , товариство з обмеженою відповідальністю Дакс , про встановлення факту постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини та визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за заповітом за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 30 квітня 2020 року (суддя Хандурін В.В.),

в с т а н о в и в :

05 вересня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до територіальної громади м. Дружківки, Золотоколодязької сільської ради Добропільського району Донецької області, правонаступником якої є Шахівська сільська рада Добропільського району Донецької області, треті особи: ОСОБА_2 , товариство з обмеженою відповідальністю Дакс , про встановлення факту постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини та визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за заповітом, який уточнила. В обґрунтування позову зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її бабуся ОСОБА_3 , після її смерті залишилась спадщина, яка складається з земельної ділянки площею 4,6111 га, яка розташована на території Золотоколодязької сільської ради Добропільського району Донецької області, кадастровий номер земельної ділянки 1422083300:01:000:0795, що належала спадкодавцю на праві приватної власності, на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого 01 червня 2010 року відділом Держкомзему у Добропільському районі Донецької області. За своє життя бабуся склала заповіт, відповідно до якого все своє майно, де б воно не знаходилось, що буде належати їй по закону на день смерті, а також все те, на що матиме право за законом, заповідала сестрі позивачки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та позивачці в рівних частинах. Заповіт посвідчено державним нотаріусом Дружківської державної нотаріальної контори Алексєєвою В.Є. та зареєстровано в реєстрі за №1-1720, реєстрацію заповіту здійснено в Спадковому реєстрі, витяг № 24726847. Бабуся до жовтня 2005 року проживала в АДРЕСА_1 . Через похилий вік, у віці 80 років, стан здоров`я бабусі погіршився та їй було тяжко самостійно себе обслуговувати, а побутові умови в її хатині були не задовільними та не зручними для старенької, саме тому в жовтні 2005 року позивачка та її чоловік вирішили забрати бабусю до себе в м. Дружківка. Бабуся ОСОБА_3 продала сусіду свою хату та забравши наявну худобу, переїхала жити до позивачки, де вони жили разом в будинку по АДРЕСА_2 , однією сім`єю, вели спільне господарство та піклувалися про бабусю, до самого дня її смерті, що підтверджується актом про фактичне проживання, який складено представником територіального комітету В.Гаврилівка Карпушиною Н.М. та підтверджено сусідами. На протязі восьми років вони проживали однією сім`єю з бабусею. ОСОБА_3 перебувала на обліку в Дружківському УПФУ та отримувала пенсію за віком до ІНФОРМАЦІЯ_3 , тобто по день своєї смерті, що підтверджується довідкою Костянтинівсько-Дружківського ОУПФУ від 02 вересня 2019 року. Організацією поховання займалась позивачка, що підтверджується накладною про оплату вартості за ритуальні послуги в сумі 1500 грн. Після смерті бабусі вона звернулась до приватного нотаріуса Дружківського міського нотаріального округу Миросєді В.Н., щоб дізнатися процедуру оформлення права на спадкове майно та його вартість. Нотаріус їй пояснила, що оскільки існує заповіт, складений на ім`я двох осіб, тобто на позивачку та на її сестру, для оформлення спадщини їй необхідно звернутися разом з сестрою та надати правовстановлюючі документи на спадкове майно. Оскільки її сестра ОСОБА_2 станом на 2013 року і по теперішній час не мешкала на території України та проживала на території Російської Федерації, що складало труднощі для оформлення спадщини, позивачка повідомила про такі обставини нотаріуса. Окрім того, нотаріус їй пояснила, що без правовстановлюючих документів на спадкове майно та без другого спадкоємця вона не видасть свідоцтво про право на спадщину. Але ж, оскільки бабуся постійно проживала з позивачкою з 2005 року по день смерті, позивачка вважається такою особою, яка прийняла спадщину, за умови, якщо вона від неї не відмовиться, тому вона може в будь-який час звернутися за отриманням свідоцтва протягом 6 місяців після смерті бабусі. ОСОБА_2 не приїздила на похорони бабусі та обіцяла приїхати особисто задля оформлення спадщини навесні 2014 року. Натомість, навесні 2014 року, на території Донецької області в квітні місяці було оголошено про початок проведення АТО на території м. Дружківка, у зв`язку з чим її сестра відмовилась приїхати із Російської Федерації до неї в м.Дружківка та обіцяла приїхати пізніше, коли АТО буде припинено та ситуація стане спокійнішою. В 2017 році ОСОБА_2 їй повідомила, що взагалі не збирається приїжджати на Україну, і що не бажає взагалі оформлювати своє спадкове право на спадщину та обіцяла звернутися до нотаріуса на території Російської Федерації для того, аби нотаріально оформити свою відмову від спадку. Згодом сестра пояснила, що не може знайти нотаріуса, який би погодився оформити нотаріально її відмову від спадщини та надіслати нотаріусу в Україну, оскільки відсутній між країнами поштовий зв`язок. В червні 2018 року позивачка вирішила особисто поїхати в Росію до сестри, аби остаточно вирішити питання щодо участі сестри у спадкуванні. 13 червня 2018 року нотаріусом Орловського нотаріального округу Орловської області посвідчено заяву ОСОБА_2 , якою сестра повідомляє про свою обізнаність щодо відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3 та про те, що нею пропущено строк для прийняття спадщини, та вона не збирається звертатися до суду для поновлення строку прийняття спадщини. Також даною заявою ОСОБА_2 заявила, що не заперечує проти того, що позивачка отримає свідоцтво про право на спадщину. Нещодавно, випадково перебираючи молитовні книжки та записи бабусі, позивачка знайшла правовстановлюючий документ на земельну ділянку, яка належала померлій за життя, а саме Державний акт на право власності на земельну ділянку. 07 серпня 2019 року позивачка звернулась із заявою до державного нотаріуса Дружківської державної нотаріальної контори Алексєєвої В.Є. з метою отримання свідоцтва про право на спадщину. Натомість на свою заяву отримала від нотаріуса постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії № 735/02-31 від 07 серпня 2019 року. Нотаріус їй роз`яснила, що для отримання свідоцтва про право на спадщину необхідно підтвердити, що позивач прийняла спадщину, зокрема зазначила, що такі обставини підтверджуються довідкою про склад сім`ї, в якій зазначено, що вона та бабуся були зареєстровані за однією адресою. Через те, що позивачка такої довідки не надала, їй було рекомендовано звернутися до суду. Просила встановити факт постійного проживання разом із спадкодавцем ОСОБА_3 однією сім`єю на час відкриття спадщини, а саме з жовтня 2005 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати за позивачкою право власності в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на земельну ділянку площею 4,6111 га, яка розташована на території Золотоколодязької сільської ради Добропільського району Донецької області, кадастровий номер земельної ділянки 1422083300:01:000:0795, з правом реєстрації у відповідних органах.

Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 30 квітня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до територіальної громади м.Дружківки, Золотоколодязької сільської ради Добропільського району Донецької області, правонаступником якої є Шахівська сільська рада Добропільського району Донецької області, треті особи: ОСОБА_2 , товариство з обмеженою відповідальністю Дакс , про встановлення факту постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини та визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування відмовлено.

З вказаним рішенням не погодилася позивачка ОСОБА_1 та оскаржила його в апеляційному порядку, в апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивачка зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позивачкою неправильно обраний спосіб судового захисту, оскільки, на думку суду, позивачка мала звертатися до суду із вимогою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини. Але висновки суду є помилковими, оскільки суд норми права, які регулюють дані правовідносини, на які посилалася позивачка в обґрунтування позову, судом не були застосовані, в той час як спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України він не заявив про відмову від неї, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Відповідачами відзив на апеляційну скаргу не надано.

Позивачка ОСОБА_1 в судовому засіданні апеляційного суду підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити.

Представники відповідачів територіальної громади м.Дружківки та Шахівської сільської ради Добропільського району Донецької області в судове засідання апеляційного суду не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, надали клопотання, згідно яких просять справу розглянути за відсутності представників.

Третя особа ОСОБА_2 та представник третьої особи ТОВ Дакс в судове засідання апеляційного не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню за наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено та як вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_3 є бабусею позивачки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується Витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження відповідно до статей 126, 133, 135 Сімейного кодексу України, Витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища, свідоцтвом про народження (а.с.33, 34, 45).

З копії Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯИ №405138 від 01 червня 2010 року вбачається, що ОСОБА_3 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі розпорядження Добропільської районної адміністрації №25 від 29 січня 2010 року, є власником земельної ділянки площею 4,6111га, кадастровий номер 1422083300:01:000:0795, яка розташована на території Золотоколодязької сільської ради Добропільського району Донецької області, цільове призначення земельної ділянки - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с.14).

З копії договору оренди земельної ділянки (паю) сільськогосподарського призначення, акту приймання-передачі земельної ділянки та акту визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва від 25 травня 2011 року вбачається, що ТОВ ДАКС прийняло в оренду строком на 10 років земельну ділянку загальною площею 4,6111 га ріллі, що розташована на території Золотоколодязької сільської ради Добропільського району, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с.17-23).

ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 померла у місті Дружківка Донецької області, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 (а.с.9).

Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина, яка складається з земельної ділянки площею 4,6111га, кадастровий номер 1422083300:01:000:0795, яка розташована на території Золотоколодязької сільської ради Добропільського району Донецької області, цільове призначення земельної ділянки - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

ОСОБА_3 за життя 14 вересня 2010 року було складено та посвідчено державним нотаріусом Дружківської державної нотаріальної контори Алексєєвою В.Є. заповіт, згідно якого вона все своє майно, де б воно не знаходилось та з чого б не складалось, що буде належати їй по закону на день її смерті, а також все те, на що вона матиме право за законом, заповіла ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в рівних частках кожній (а.с.10).

ОСОБА_2 13 червня 2018 року оформила нотаріально заяву, згідно якої повідомила, що пропустила строк для прийняття спадщини, до суду з приводу відновлення строку для прийняття спадщини звертатися не буде, в управління спадковим майном не вступала, не заперечує проти отримання свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_1 (а.с.24).

Згідно довідки Костянтинівсько-Дружківського об`єднаного управління пенсійного фонду України Донецької області від 02 вересня 2019 року ОСОБА_3 перебувала на обліку в пенсійному фонді та отримувала пенсію за віком по 31 серпня 2013 року, відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (а.с.30).

З акту від 02 вересня 2019 року, складеного представником територіального комітету мікрорайону №7 Гаврилівка верхня м.Дружківки Донецької області Карпушиною Н.М. за участі сусідів Ходушиною О.О. та Куричка В.М. , вбачається, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , фактично проживала за адресою: АДРЕСА_2 , з жовтня 2005 року по день її смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з ОСОБА_1 , яка здійснила її поховання (а.с.31).

З лікарського свідоцтва про смерть № 105 від 12 серпня 2013 року вбачається, що ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце смерті АДРЕСА_2 (а.с.29).

Позивачка звернулась до державного нотаріуса Дружківської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті бабусі ОСОБА_3 .

Постановою державного нотаріуса Дружківської державної нотаріальної контори Алексєєвою В.Є. про відмову у вчиненні нотаріальної дії № 735/02-31 від 07 серпня 2019 року ОСОБА_1 було відмовлено у прийняті заяви про прийняття спадщини за законом після смерті її бабусі ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з пропуском строку для прийняття спадщини (а.с.28).

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка не зверталась до суду з вимогою про визначення їй додаткового строку для прийняття спадщини, хоча з постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії чітко вбачаються перешкоди у оформленні спадкових прав позивачки у нотаріальному порядку саме у зв`язку із пропуском строку для подання заяви про прийняття спадщини. Що стосується позовних вимог про встановлення факту постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, суд вважає, що вони також не підлягають задоволенню, оскільки є передчасними. Обраний позивачкою спосіб захисту свого порушеного права та позовні вимоги, які позивачка просить задовольнити, не відповідають обставинам, які були встановлені судом, оскільки позивачці необхідно було звернутися до суду з позовом про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Апеляційний суд не погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця ( частина 1 статті 1221 ЦК України).

У відповідності до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять всі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинились у зв`язку з його смертю.

Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до частини 1 статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Аналіз змісту даної норми свідчить про те, що саме спадкоємець в залежності від власної волі та діючи на власний розсуд, з метою реалізації свого права на спадкування майна спадкодавця, повинен засвідчити своє бажання отримати спадкове майно, для чого приймає спадщину у встановлений законом спосіб.

Відповідно до частини 3 статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановлено статтею 1270 цього Кодексу, він не заявляв про відмову від неї.

У постанові від 12 квітня 2017 року у справі № 6-2962цс16, Верховний Суд України наводить правовий висновок про те, що згідно із частиною третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно зі спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина 1 статті 1269 ЦК України).

Згідно із частиною 1 статті 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її (частина 1 статті 1272 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Таким чином, прийняття спадщини спадкоємцем, є обов`язковою умовою здійснення права на спадщину як за законом, так і за заповітом, а також і права на обов`язкову частку у спадщині.

З обставин справи вбачається, що після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , відкрилась спадщина на належне їй майно, а саме на земельну ділянку. Позивачка є онукою померлої.

Відповідно до пункту 210 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України №20/5 від 03 березня 2004 року, яка діяла до 07 березня 2012 року, свідоцтво про право на спадщину видається на підставі письмової заяви спадкоємців після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини, а у випадках, передбачених частиною другою статті 1270, статтею 1276 Цивільного кодексу України, - не раніше зазначених у цих статтях строків. Видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, ніяким строком не обмежена.

Пунктом 211 вказаної Інструкції передбачалось, що свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям, що прийняли спадщину, тобто тим, які постійно проживали разом зі спадкодавцем чи подали заяву нотаріусу про прийняття спадщини. Доказом постійного проживання разом за спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом за спадкодавцем; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; реєстраційний запис у паспорті спадкоємця або у будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець постійно проживав разом за спадкодавцем на час відкриття спадщини, та інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем.

Відповідно до пункту 4.9. глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №296/5 від 22 лютого 2012 року та зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595, який набрав чинності з дня його офіційного опублікування, опубліковано 07 березня 2012 року, свідоцтво про право на спадщину видається на підставі заяви спадкоємців, які прийняли спадщину, після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини, а у випадках, передбачених частиною другою статті 1270, статтею 1276 Цивільного кодексу України, - не раніше зазначених у цих статтях строків.

Пунктом 3.21. Порядку передбачено, що спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 Цивільного кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Відповідно до пункту 3.22. глави 10 Порядку у разі відсутності у паспорті такого спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем може бути: довідка органу реєстрації місця проживання про те, що місце проживання спадкоємця на день смерті спадкодавця було зареєстровано за однією адресою зі спадкодавцем.

Пунктом 4.14. глави 10 Порядку передбачено, що при видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус обов`язково перевіряє: факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства, якщо має місце спадкування за законом, прийняття спадкоємцем спадщини у встановлений законом спосіб, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину. На підтвердження цих обставин від спадкоємців витребовуються документи, які підтверджують вказані факти.

Таким чином, до спадкоємців, які на час відкриття спадщини постійно проживали спільно із спадкодавцем, встановлюється презумпція прийняття спадщини, яка може бути спростована лише шляхом подання ними заяви про відмову від спадщини до нотаріальної контори.

Відповідно до акту, виданому 02 вересня 2019 року територіальним комітетом мікрорайону №7 Гаврилівка верхня м.Дружківки Донецької області, спадкодавець ОСОБА_3 фактично проживала без реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 , з жовтня 2005 року по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з ОСОБА_1 , яка зареєстрована за вказаною адресою (а.с.31).

Розглядаючи дану справу, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що до нотаріуса ОСОБА_1 звернулася як спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини відповідно до частини 3 статті 1268 ЦК України, а державним нотаріусом фактично було відмовлено їй як спадкоємцю, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем і пропустив строк для прийняття спадщини.

Даний позов ОСОБА_1 також обґрунтовувала тим, що не звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті спадкодавця, у передбачений законом шестимісячний строк, оскільки постійно проживала разом зі спадкодавцем ОСОБА_3 до дня її смерті, за місцем своєї реєстрації, що підтверджується актом, виданим територіальним комітетом мікрорайону №7 Гаврилівка верхня м.Дружківки Донецької області.

Верховний Суд у постанові № 484/747/17 від 10 січня 2019 року зазначив, що місцем проживання фізичної особи згідно з частиною першою статті 29 ЦК України є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Статтями 2, 3 Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні передбачено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Місцем проживання є адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік.

Відповідно до частини 10 статті 6 цього ж Закону реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.

Аналіз наведених законодавчих норм свідчить про те, що проживання в певному місці буде постійним, якщо особа проживала в ньому понад шість місяців протягом року, та при цьому реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Таким чином, відсутність реєстрації місця проживання спадкоємця за місцем проживання спадкодавця (у даній справі спадкодавця за місцем реєстрації та проживання спадкоємця) не може бути доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації згідно зі статтею 2 Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені частиною третьою статті 1268 ЦК України, підтверджуються іншими належними і допустимими доказами.

Отже, відповідно до частини 3 статті 1268 ЦК України ОСОБА_1 вважається такою, що прийняла спадщину після померлої ОСОБА_3 , оскільки постійно проживала разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а тому вона не повинна була подавати заяву про прийняття спадщини у встановлений законом строк (шість місяців після відкриття спадщини) та відповідно відсутня необхідність звертатися суду із заявою про визначення додаткового строку, достатнього для подання заяви про прийняття спадщини.

Відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу.

За таких обставин суд першої інстанції помилково дійшов висновку про те, що обраний позивачкою спосіб захисту свого порушеного права та позовні вимоги, які позивачка просить задовольнити, не відповідають обставинам, які були встановлені судом, оскільки позивачці необхідно було звернутися до суду з позовом про визначення додаткового строку для прийняття спадщини. Але з огляду на викладене, відсутні правові підстави щодо необхідності звернення позивачки до суду з позовом про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, тому що ОСОБА_1 визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини не потребує, оскільки прийняла спадщину після померлої ОСОБА_3 як спадкоємець, який постійно проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Відповідно до статті 1 Закону України Про нотаріат нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов`язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності. Вчинення нотаріальних дій в України покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльність (приватні нотаріуси).

Завданнями нотаріату є забезпечення захисту та охорони власності, прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, сприяння зміцненню законності та правопорядку, попередження правопорушень.

Нотаріус посвідчує безспірні права та безспірні факти, у наявності яких він може упевнитися безпосередньо або на підставі відповідних документів, а також вчиняє інші дії, спрямовані на юридичне підтвердження та закріплення цивільних прав, щоб запобігти їх можливому порушенню в майбутньому.

Виходячи зі змісту частини 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Одним із способів захисту права, встановленого законом, є оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, оскарження нотаріального акту.

Оскарження нотаріальної дії можливе, якщо особа вважає, що така дія була вчинена неправомірно. Оскарження ж відмови у такому вчиненні матиме місце у разі, якщо особа вважає, що нотаріус неправомірно відмовив у вчиненні нотаріальної дії.

Відповідно до статті 50 Закону України Про нотаріат нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти. Таким чином, може відбуватися оскарження нотаріальної дії, відмови у вчиненні нотаріальної дії або ж нотаріального акта.

Щодо осіб, що мають право на оскарження, то частина 2 статті 50 Закону України Про нотаріат передбачає, що право на оскарження нотаріальної дії або відмови в її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

Відмова у вчиненні нотаріальної дії та оскарження нотаріальної дії або відмови у вчиненні нотаріальної дії регламентується главами 13 і 14 розділу І Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року №296/5.

Главою 14 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України передбачено, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

Нотаріусу або посадовій особі, яка вчиняє нотаріальні дії, забороняється безпідставно відмовляти у вчиненні нотаріальної дії (частина 3 статті 49 Закону України Про нотаріат ).

Якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розглядові у позовному провадженні.

З матеріалів справи вбачається, що постановою державного нотаріуса Дружківської державної нотаріальної контори Алексєєвою В.Є. про відмову у вчиненні нотаріальної дії № 735/02-31 від 07 серпня 2019 року ОСОБА_1 було відмовлено у прийняті заяви про прийняття спадщини за законом після смерті її бабусі ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з пропуском строку для прийняття спадщини (а.с.28).

Як вбачається з обставин справи вказана постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії з підстав пропуску строку для прийняття спадщини ОСОБА_1 не оскаржувалась.

Частиною першою статті 1296 ЦК України встановлено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).

Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Зі змісту цієї статті вбачається, що право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Отже, апеляційний суд зважаючи на вищезазначене зазначає, що у позивачки не існували перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, а тому суд першої інстанції дійшов до необґрунтованого висновку щодо відмови в задоволенні позову з підстав необхідності звернення позивачки з іншим способом захисту, а саме визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Таким чином, з огляду на викладене, позивачка відповідно до частини 3 статті 1268 ЦК України прийняла спадщину та згідно із частиною 1 статті 1296 ЦК України може одержати свідоцтво про право на спадщину, а отже не існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, тобто таке право не оспорюється.

На підставі вищенаведеного, апеляційний суд вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають вимогам закону та матеріалам справи, доказам по справі дана неналежна оцінка і тому судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення - про відмову у задоволенні позову з інших підстав.

Згідно п.2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно із п. 2, 3 частини 1, частиною 2 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є недоведеність обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Керуючись статтями 374, 376, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 30 квітня 2020 року скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до територіальної громади м.Дружківки, Золотоколодязької сільської ради Добропільського району Донецької області, правонаступником якої є Шахівська сільська рада Добропільського району Донецької області, треті особи: ОСОБА_2 , товариство з обмеженою відповідальністю Дакс , про встановлення факту постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини та визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за заповітом відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 24 вересня 2020 року.

Судді І.В. Кішкіна

А.В. Гапонов

О.Д. Канурна