Постанова

від 23.09.2020 по справі 910/8297/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" вересня 2020 р. Справа№ 910/8297/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Агрикової О.В.

Чорногуза М.Г.

при секретарі судового засідання Найченко А.М.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Гіппо

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 31.07.2020

у справі № 910/8297/20 (суддя Демидов В.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Космополіт трейдінг

до Товариства з обмеженою відповідальністю Гіппо

про стягнення 4 695 851,96 грн

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Космополіт трейдінг (далі - ТОВ Космополіт трейдінг , позивач, заявник) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Гіппо (далі - ТОВ Гіппо , відповідач) про стягнення 4 695 851,96 грн, з яких 4 280 753,23 грн основного боргу, 309 045,54 грн пені, 47 100,18 грн 3% річних та 58 953,01 грн інфляційних втрат, посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором поставки №201218-03/1г від 20.12.2018 щодо оплати за поставлений позивачем товар.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.06.2020 відкрито провадження у справі № 910/8297/20.

31.07.2020 позивач звернувся до Господарського суду міста Києва із заявою про забезпечення позову (вих. №0212-02 від 02.12.2019), відповідно до якої просив суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти ТОВ Гіппо у межах суми стягнення - 4 695 851,96 грн, які знаходяться на усіх банківських рахунках ТОВ Гіппо , у тому числі, на банківських рахунках: № НОМЕР_1 , відкритому в Волинському ГРУ АТ КБ Приватбанк , м. Луцьк (МФО 303440); № НОМЕР_2 , відкритому в АТ КБ Глобус (МФО 380526); № НОМЕР_3 , відкритому в Волинському обласному управлінні АТ Ощадбанк в м. Луцьк (МФО 303398); № НОМЕР_4 , відкритому в Волинському обласному управлінні АТ Ощадбанк в м. Луцьк (МФО 303398).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.07.2020 у справі №910/8297/20 заяву ТОВ Космополіт Трейдінг про вжиття заходів забезпечення позову задоволено, до вирішення спору у справі №910/8297/20 по суті та набрання рішенням законної сили вжито заходи до забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти ТОВ Гіппо у межах суми стягнення - 4 695 851,96 грн, які знаходяться на усіх банківських рахунках ТОВ Гіппо .

Задовольняючи частково вказану заяву, суд виходив з того, що позивачем належними та допустимими доказами обґрунтовано дійсну можливість утруднення чи неможливість виконання рішення у разі задоволення позовних вимог; посилання позивача на факт наявності великої кількості судових спорів про стягнення грошових коштів, відповідачем у яких є ТОВ Гіппо , підтверджується доданими позивачем до заяви доказами; предмет спору (стягнення грошових коштів) відповідає обраному позивачем способу забезпечення позову (накладення арешту на грошові кошти відповідача у межах суми позову).

Водночас, у зв`язку з тим, що до зави про вжиття заходів забезпечення позову позивачем не додано документального підтвердження належності саме ТОВ Гіппо зазначених у заяві рахунків у банківських установах, судом враховано наявність у державних або приватних виконавців повноважень, наданих Законом України Про виконавче провадження , щодо самостійного встановлення рахунків боржників за виконавчими провадженнями та вжито заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти ТОВ Гіппо у межах суми стягнення, які знаходяться на усіх банківських рахунках відповідача, до вирішення спору у справі № 910/8297/20 по суті та набрання рішенням у вказаній справі законної сили.

Не погодившись із вищезазначеною ухвалою, ТОВ Гіппо звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви ТОВ Космополіт Трейдінг про вжиття заходів забезпечення позову.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що ухвала суду першої інстанції прийнята за недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначав, що оскаржувана ухвала прийнята без участі представника відповідача та без врахування доводів останнього щодо відсутності підстав для задоволення заяви позивача про забезпечення позову; позивачем не наведено документального обґрунтування наявності фактичних обставин, які свідчать про загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; наявність судових спорів про стягнення з відповідача заборгованості не є беззаперечним свідченням наявності підстав вважати, що виконання рішення у даній справі буде ускладнено чи унеможливлено; відсутні підстави стверджувати, що виконання відповідачем своїх обов`язків перед іншими контрагентами призведе до такого зменшення активів ТОВ Гіппо , що вплине на здатність останнього задовольнити вимоги позивача; відповідач здійснює на користь позивача періодичні платежі на виконання своїх зобов`язань за договором поставки №201218-03/1г від 20.12.2018, що спростовує твердження останнього про ухилення відповідача від їх виконання; станом на дату прийняття оскаржуваної ухвали усі виконавчі провадження по ТОВ Гіппо були завершені, а відтак, безпідставним є висновок суду про наявність відкритих виконавчих проваджень, в межах яких накладені арешти на майно відповідача; безпідставним є зазначення в оскаржуваній ухвалі про наявність інформації щодо великого обсягу податкової заборгованості відповідача, оскільки в Єдиному реєстрі боржників відсутні дані про борги ТОВ Гіппо ; відсутність у відповідача зареєстрованого на праві власності майна не є достатньою підставою для забезпечення позову, оскільки в товариства є також інше майно, зокрема, власні товари, торгівельне, вагове, комп`ютерне обладнання та інше рухоме майно для забезпечення господарської діяльності.

Крім того, апелянт наголошував на тому, що накладення арешту на грошові кошти відповідача, що знаходяться на усіх рахунках в банках в межах заявленої до стягнення суми, призвело до повного зупинення господарської діяльності з огляду на значну суму коштів, якою товариство не може розпоряджатися; накладення арешту на рахунки відповідача фактично є тотожним задоволенню позовних вимог; в порушення законодавства судом накладено арешт у тому числі на рахунки, які призначені для сплати заробітної плати, сплати податків, зборів і обов`язкових платежів до Державного бюджету України.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.08.2020 поновлено ТОВ Гіппо пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду міста Києва від 31.07.2020 у справі № 910/8297/20; відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою; призначено її до розгляду на 23.09.2020; встановлено ТОВ Космополіт трейдінг строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Позивач скористався правом, наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін.

Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, позивач наголошував на тому, що доводи апелянта про відсутність в нього заборгованості перед податковими органами та відсутність відкритих виконавчих проваджень не відповідають дійсності та спростовуються як наданими доказами до заяви про вжиття заходів забезпечення позивачем, так і доказами, які додаються до даного відзиву; доводи апелянта про те, що він періодично виконує свої зобов`язання та не ухиляється від їх виконання є необґрунтованими, оскільки востаннє перерахування коштів відповідачем здійснювалося у квітні 2020 року та було здійснено з метою уникнення ініціювання позивачем судового процесу по стягненню заборгованості; після подання даного позову до суду, апелянт жодного разу не здійснював перерахування коштів на користь позивача, що свідчить про законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали; відповідач закриває свої супермаркети, які фактично є єдиним джерелом доходу, а також немає жодного нерухомого та рухомого майна; вжиті оскаржуваною ухвалою заходи забезпечення позову є співмірними із заявленими вимогами та жодним чином не перешкоджають господарській діяльності відповідача; посилання апелянта на позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 10.10.2019 у справі №916/1572/19 щодо неможливості накладення арешту на рахунки, призначені для виплати заробітної плати, податків, зборів є недоречним з огляду на неправильне розуміння апелянтом норм Закону України Про виконавче провадження .

Також позивач вказував на те, що після винесення оскаржуваної ухвали приватним виконавцем Гненним Д.М. було відкрито виконавче провадження та направлено відповідну постанову про арешт коштів, що знаходяться на рахунках АТ Ощадбанк ; на виконання вказаної постанови приватного виконавця AT Ощадбанк було надано відповідь про те, що вказана постанова поставлена у чергу у зв`язку із недостатністю коштів на рахунках боржника.

22.09.2020 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшло клопотання про розподіл судових витрат, в якому останній зазначив про те, що обсяг наданих послуг на правову допомогу протягом розгляду справи судом апеляційної інстанції буде збільшуватись, а тому докази на їх підтвердження будуть надані протягом 5 днів після ухвалення рішення суду відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України.

У судове засідання відповідач явку свого уповноваженого представника не забезпечив, про день, місце та час розгляду справи був повідомлений належним чином.

Частиною 2 ст. 273 ГПК України встановлено, що апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції розглядається протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи, що відповідач не повідомив суд про поважність причин нез`явлення до суду апеляційної інстанції, з огляду на встановлені статтею 273 ГПК України строки розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду, судова колегія, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд апеляційної скарги за його відсутності.

У судовому засіданні представник позивача вимоги апеляційної скарги не визнав, просив відмовити у її задоволенні, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.

Також представник позивача заявив про намір подати докази понесених останнім витрат на правову допомогу в суді апеляційної інстанції в порядку та строки, передбачені ч. 8 ст. 129 ГПК України.

23.09.2020 у судовому засіданні колегією суддів апеляційного господарського суду було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 255 ГПК України окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції, зокрема, про забезпечення позову.

Згідно з ч. 1 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що є у справі, заслухавши пояснення представника позивача, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів оскарження ухвали, предметом позову у даній справі є вимоги про стягнення заборгованості за договором поставки №201218-03/1г від 20.12.2018, що виникла у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань щодо оплати за поставлений позивачем товар.

В обґрунтування поданої заяви про забезпечення позову, позивач вказував, що станом на день звернення до суду з даною заявою позивач має припущення про суттєве ускладнення виконання рішення суду або неможливість його виконання через наявність значного масиву господарських спорів, у яких ТОВ Гіппо є відповідачем, наявність інформації щодо великого обсягу податкової заборгованості ТОВ Гіппо , що підтверджено інформацією з офіційного сайту Державної фіскальної служби України.

Крім того, позивач посилається на наявність кількох виконавчих проваджень, у яких боржником є ТОВ Гіппо , а також відсутність останнього рухомого та нерухомого майна, на яке може бути звернуто стягнення.

За таких обставин, на думку позивача, накладення арешту на грошові кошти, що знаходяться на перелічених позивачем банківських рахунках відповідача, є єдиним заходом процесуального примусу, який в майбутньому зможе забезпечити виконання рішення суду у випадку задоволення позовних вимог.

За приписами ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

З аналізу вказаної норми вбачається, що заходи забезпечення позову застосовуються господарським судом як гарантія реального виконання рішення суду. Однак, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову.

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Тобто положення вказаної статті пов`язують вжиття заходу забезпечення з ефективним захистом або поновленням порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся, реальним виконанням судового рішення, а також із наявністю обставин, що достеменно свідчать про те, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.

Крім цього, при здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 №ETS № 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини ).

Так, за приписами ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

За змістом ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визначені в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі Пантелеєнко проти України зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі Дорани проти Ірландії Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття ефективний засіб передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При вирішенні справи Каіч та інші проти Хорватії (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Водночас, в силу положень ч. 1 ст. 74 ГПК України обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення конкретного позову та на які така сторона посилається.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Під час вирішення питання про наявність підстав для забезпечення позову, обов`язок по доведенню та обґрунтуванню наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача, обґрунтованості та невідворотності додаткових зусиль і витрат у майбутньому, покладається саме на позивача.

Як вбачається з матеріалів оскарження ухвали, до заяви про забезпечення позову позивачем додано роздруківки із сайту Судова влада України , з Єдиного державного реєстру судових рішень, сайту Державної фіскальної служби України та реєстру виконавчих проваджень щодо відповідача, Інформаційну довідку з Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Наданими доказами підтверджуються викладені позивачем в обґрунтування заяви про вжиття заходів до забезпечення позову обставини, зокрема наявність значної кількості судових спорів про стягнення грошових коштів, відповідачем у яких є ТОВ Гіппо , наявність як відкритих, так і завершених виконавчих проваджень, в яких останній є боржником, податкової заборгованості та відсутності зареєстрованого за відповідачем на праві власності нерухомого майна.

Отже, позивачем належними та допустимими доказами обґрунтовано дійсну можливість утруднення чи неможливість виконання рішення у разі задоволення позовних вимог.

При цьому, апелянтом на спростування наведених обставин не було надано жодного доказу, що свідчить про безпідставність та необґрунтованість доводів апеляційної скарги в цій частині.

Крім того, доводи скаржника про те, що відсутність у відповідача зареєстрованого на праві власності майна не є достатньою підставою для забезпечення позову, оскільки в товариства є також інше майно, зокрема, власні товари, торгівельне, вагове, комп`ютерне обладнання та інше рухоме майно для забезпечення господарської діяльності, колегія суддів оцінює критично з огляду на надані позивачем роздруківки новин із засобів масової інформації, які свідчать про закриття відповідачем своїх супермаркетів через їх збитковість.

За таких обставин, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що невжиття визначених позивачем заходів до забезпечення позову у разі задоволення позову може ускладнити виконання прийнятого в майбутньому судового рішення, а відтак, і ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

При цьому, судом першої інстанції також враховано, що обраний захід до забезпечення позову не повинен мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб`єкта господарювання. При вирішенні заяви позивача про вжиття заходів забезпечення позову судом також враховується те, що адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

Враховуючи, що позивач просить накласти арешт на грошові кошти в розмірі суми стягнення за даним позовом, місцевий господарський суд правомірно зазначив про те, що такі заходи до забезпечення позову є адекватними та співмірними заявленому позову.

З урахуванням наведених вище обставин, а також того, що предмет спору (стягнення грошових коштів) відповідає обраному позивачем способу забезпечення позову (накладення арешту на грошові кошти відповідача у межах суми позову), колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість вжиття заходів забезпечення позову.

Водночас, як встановлено місцевим господарським судом, до заяви про вжиття заходів забезпечення позову позивачем не додано документального підтвердження належності саме ТОВ Гіппо зазначених у заяві рахунків у банківських установах, зокрема, відсутні відповідні довідки банківських установ або інші документи, що ідентифікують зазначені у прохальній частині заяви про забезпечення позову банківські рахунки як належні саме відповідачеві.

Разом з тим, у даному випадку судом першої інстанції було враховано наявність у державних або приватних виконавців повноважень щодо самостійного встановлення рахунків боржників за виконавчими провадженнями, наданих останнім Законом України Про виконавче провадження .

Таким чином, враховуючи предмет та підстави позову, приймаючи до уваги, що обраний позивачем спосіб забезпечення позову спрямований на ефективний захист/поновлення порушених прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність підстав для задоволення заяви позивача про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти ТОВ Гіппо у межах суми стягнення - 4 695 851,96 грн, які знаходяться на усіх банківських рахунках відповідача, до вирішення спору у справі № 910/8297/20 по суті та набрання рішенням у вказаній справі законної сили.

При цьому, колегія суддів враховує правову позицію, викладену Верховним Судом у постанові від 10.10.2019 у справі №916/1572/19, на яку посилається апелянт щодо неможливості накладення арешту на рахунки, призначені для виплати заробітної плати, податків, зборів.

Так, у постанові Верховного Суду від 10.10.2019 у справі №916/1572/19 зазначено, що виплата підприємством працівникам заробітної плати має пріоритет перед погашенням заборгованості іншим кредиторам підприємства. Накладення ж арешту на рахунок боржника, який призначений також і для виплати заробітної плати та інших виплат працівникам боржника, унеможливлює своєчасне здійснення таких виплат, що невідворотно призводить до порушення конституційних прав громадян, які працюють на підприємстві відповідача, на оплату праці.

Відповідно до пункту 2 статті 48 Закону України Про виконавче провадження забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статей 191 та 261 Закону України Про теплопостачання , статті 151 Закону України Про електроенергетику та на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України Про впорядкування питань, пов`язаних із забезпеченням ядерної безпеки , на кошти на інших рахунках боржника накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 59 Закону України Про виконавче провадження у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Підставою для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом.

Тобто, рахунки, які передбачені для виплати заробітної плати та сплати податків, зборів і обов`язкових платежів до Державного бюджету України, є рахунками із спеціальним режимом, на які виконавчою службою відповідно до вимог законодавства арешт не накладається, а виокремлення таких рахунків належить до повноважень виконавчої служби.

З огляду на викладене, доводи апелянта про неправомірність забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача, що знаходяться на усіх його рахунках, колегія суддів відхиляє, адже виокремлення таких рахунків належить до повноважень виконавчої служби, а не суду.

При цьому, вказаною постановою Верховного Суду від 10.10.2019 у справі № 916/1572/19, на яку посилається апелянт, мотивуючи неможливість накладення арештів на усі рахунки, було залишено в силі ухвалу суду першої інстанції про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арештів на усі рахунки боржника.

Відповідно до ч.ч. 5, 6 ст. 140 ГПК України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.

Враховуючи, що до вирішення спору по суті наявні обґрунтовані підстави вважати, що невжиття визначеного позивачем заходу забезпечення позову, а саме, шляхом накладення арешту на грошові кошти ТОВ Гіппо у межах суми стягнення, порушить його права та в подальшому утруднить чи може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, у разі задоволення позову, суд апеляційної інстанції погоджується з позицією місцевого господарського суду про наявність підстав для задоволення заяви позивача про забезпечення позову.

Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною 1 ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини, викладену у справі Проніна проти України у рішенні від 18.07.2006 та у справі Трофимчук проти України у рішенні від 28.10.2010, в яких зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, інші доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення питання про забезпечення позову у даній справі та правильність висновків суду, викладених в оскаржуваній ухвалі.

Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга ТОВ Гіппо не підлягає задоволенню, а ухвала Господарського суду міста Києва від 31.07.2020 у справі №910/8297/20 має бути залишена без змін.

За результатами розгляду апеляційної скарги суд приймає постанову відповідно до статті 282 ГПК України, згідно з пунктом 4 частини 1 якої, у резолютивній частині постанови зазначається, зокрема, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

З огляду на відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати на підставі ст. 129 ГПК України підлягають покладенню на апелянта.

Керуючись ст. ст. 253-255, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Гіппо на ухвалу Господарського суду міста Києва від 31.07.2020 у справі №910/8297/20 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського міста Києва від 31.07.2020 у справі №910/8297/20 залишити без змін.

3. Матеріали оскарження ухвали у справі № 910/8297/20 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду відповідно до ст. ст. 286-291 ГПК України.

Повний текст постанови складено 28.09.2020.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді О.В. Агрикова

М.Г. Чорногуз